ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року

м. Київ

справа № 522/436/18

провадження № 61-37св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Одеська міська рада, Товариство з обмеженою відповідальністю «Аркадія-Сіті»,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 березня 2019 року, ухвалене у складі судді Домусчі Л. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Комлевої О. С., Сегеди С. М., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркадія-Сіті» (далі - ТОВ «Аркадія-Сіті») про визнання незаконними рішень, визнання недійсним договору оренди та зобов`язання не чинити перешкоди.

В обґрунтування позову вказував, що він як член територіальної громади

міста Одеси має право на отримання в користування земельної ділянки орієнтовною площею 0,9 га для експлуатації та обслуговування транспортної інфраструктури, розташованої на пляжі «Аркадія» у місті Одесі, та яка на підставі рішень Одеської міської ради від 10 червня 2015 року № 6789-VI та

від 10 вересня 2015 року № 7051-VI, а також договору оренди землі

від 13 листопада 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. та зареєстрованого у реєстрі

за № 3465, передана в оренду ТОВ «Аркадія-Сіті».

Вважав, що Одеська міська рада не мала права передавати в оренду ТОВ «Аркадія-Сіті» земельну ділянку без проведення земельних торгів (аукціону) і надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для обслуговування об`єктів транспортної інфраструктури у зв`язку з відсутністю у вказаного товариства будь-якого об`єкта транспортної інфраструктури.

Позивач вказував, що при в`їзді на спірну земельну ділянку встановлений шлагбаум і далі на вулиці Каманіна у місті Одесі встановлений інший шлагбаум, який знаходиться на ділянці, що не передавалась в оренду

ТОВ «Аркадія-Сіті», і це свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки на АДРЕСА_1 . Позивач зазначав, що йому не дозволили проїхати по цій земельній ділянці, вимагаючи оплату за проїзд місць для паркування.

За таких обставин, позивач просив:

- визнати незаконними рішення Одеської міської ради від 10 червня 2015 року № 6789-VI, яким надано дозвіл ТОВ «Аркадія-Сіті» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,9 га, розташованої на пляжі «Адкадія» у місті Одесі, з цільовим призначенням для обслуговування та експлуатації транспортної інфраструктури та рішення

цієї ж ради від 10 вересня 2015 року № 7051-VI «Про присвоєння нової адреси земельній ділянці: АДРЕСА_2 , затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,5691 га та надання її в оренду ТОВ «Аркадія-Сіті» для обслуговування об`єктів транспортної інфраструктури»;

- визнати недійсним договір оренди від 13 листопада 2015 року, укладений Одеською міською радою та ТОВ «Аркадія-Сіті», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чижовською Н. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 3465;

- зобов`язати Одеську міську раду та ТОВ «Аркадія-Сіті» не чинити йому перешкоди у безоплатному проїзді по вулиці Генуезькій у місті Одесі через земельну ділянку з кадастровим номером 5110137500:52:027:0008

площею 0,5691 га та стоянки автомобіля на проїзній частині вулиці Генуезької

у місті Одесі шляхом демонтажу пропускних шлагбаумів на в`їзді на стоянці

на вулиці Генуезькій у місті Одесі та на виїзді зі стоянки на вулиці Каманіна у місті Одесі.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 27 березня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконними рішень Одеської міської ради, суд першої інстанції виходив з недоведення позивачем того, що оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування порушували його права і інтереси в момент прийняття, наявності у нього права власності або користування спірною земельною ділянкою, яке підлягає захисту. Відхиляючи доводи позову в частині передачі земельної ділянки без проведення торгів (аукціону) та безпідставне передання земельної ділянки для розміщення об`єктів транспортної інфраструктури за відсутності у ТОВ «Аркадія-Сіті» таких об`єктів, суд першої інстанції також вказав про недоведення позивачем порушення його права з урахування неподання доказів про наміри отримати земельну ділянку в оренду або користування.

Враховуючи недоведення відповідних обставин, суд першої інстанції зазначив, що оспорювані рішення Одеської міської ради не порушують законних прав, свобод та інтересів позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав вважати оспорюваний договір укладеним з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідачів не чинити йому перешкоди у безоплатному проїзді та стоянці автомобіля шляхом демонтажу пропускних шлагбаумів, зазначивши про недоведення здійснення відповідачами таких перешкод. Суд першої інстанції вказав, що оспорюваним договором передбачено право громадян на безперешкодний прохід та проїзд на велосипеді всією площею земельної ділянки, зазначеної в договорі. Подані позивачем чеки та аудіо-відео запис суд першої інстанції вважав неналежними доказами, оскільки вони не свідчать про розташування шлагбаумів на орендованій земельній ділянці та чинення відповідачами перешкод у проїзді вулицею і стоянці автомобіля на ній.

Надавши оцінку поданому позивачем відеозапису в сукупності з поясненнями сторін, місцевий суд зазначив, що події на відео відбувались біля шлагбаума, встановленого не на спірній земельній ділянці, а облаштованого перед нею, - на АДРЕСА_1 , і таке перешкоджання позивачу у проїзді відбулось після пред`явлення даного позову - 25 лютого 2018 року.

Також суд вказав про ненадання позивачем доказів на підтвердження обставин вчинення Одеською міською радою будь-яких дій або бездіяльності

у перешкоджанні позивачу у проїзді або стоянці на АДРЕСА_1, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про зобов`язання Одеської міської ради не чинити вказані перешкоди.

Вимоги позову про зобов`язання не чинити перешкоди, пред`явлені до

ТОВ «Аркадія-Сіті», суд першої інстанції вважав похідними від вимог про визнання незаконними рішень Одеської міської ради, проте такі рішення не стосуються земельної ділянки, на якій облаштовано шлагбаум

(вулиця Каманіна). Суд першої інстанції врахував, що фактично у позивача виник спір з ТОВ «Аркадія-Сіті» щодо незгоди сплачувати за проїзд з вулиці Каманіна

на вулицю Генуезьку в місті Одесі та паркування автомобіля на цих вулицях, проте доказів існування у ТОВ «Аркадія-Сіті» права на розташування та експлуатацію переданої йому в оренду земельної ділянки для паркування транспортних засобів і надання платних послуг з паркування, матеріали справи не містять.

Постановою Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 27 березня 2019 року - без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вважав, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі всебічно і повно з`ясованих обставин справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, які її подала

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просив рішення Приморського районного суду міста Одеси від 27 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що подані ним копії чеків про плату за стоянку від 6 березня 2017 року та

від 7 січня 2018 року і аудіо-відеозапис перешкоджання позивачу є доказами існування у нього перешкод у вільному проїзді по АДРЕСА_1, а отже - і порушенням його прав та законних інтересів переданням ТОВ «Аркадія-Сіті» спірної земельної ділянки і вказує на існування у заявника права на позов.

Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на порушення Одеською міською радою Закону України «Про доступ до публічної інформації» в частині обов`язку оприлюднити оспорювані рішення не пізніше як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття, тому помилково зазначив про неподання позивачем доказів щодо наміру отримати вказану земельну ділянку в оренду або користування.

Заявник вважає порушеними його права тим, що він був позбавлений можливості на рівних умовах взяти участь у конкурсі з придбання права оренди земельної ділянки, так як відповідний конкурс всупереч вимог закону не проводився. Вказана справа, на переконання заявника, враховуючи, що має місце розпорядження об`єктом комунальної власності загально-громадського користування - вулиці, складає суспільний інтерес

Також у касаційній скарзі заявник на підтвердження доводів щодо порушеного права посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц

(провадження № 14-71цс18) та постанові Верховного Суду від 25 березня

2019 року у справі № 469/580/16-ц (провадження № 61-11050св18), де зазначено, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83,

84 цього Кодексу. В разі розташування земельної ділянки у прибережній захисній смузі, відтак віднесення її до земель водного фонду, проект землеустрою підлягає обов`язковій державній експертизі. Проте в матеріалах такий висновок відсутній, що свідчить про те, що всупереч статі 58 Закону України «Про землеустрій», статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», Одеська міська рада затвердила проект землеустрою, який не пройшов державну експертизу.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви та апеляційної скарги.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2020 року Одеська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін. Позивач посилається на те, що суди повно та всебічно встановили фактичні обставин справи і дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у позові.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 7 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 27 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ «Аркадія-Сіті»

28 травня 2015 року звернулося до виконавчого комітету Одеської міської ради з клопотанням про надання згоди (дозволу) на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею 0,9 га, за адресою: АДРЕСА_2 для експлуатації та обслуговування транспортної інфраструктури.

Рішенням Одеської міської ради від 10 червня 2015 року № 6789-VI «Про надання дозволу ТОВ «Аркадія-Сіті» на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,9 га, за адресою: АДРЕСА_2, в оренду для обслуговування об`єктів транспортної інфраструктури» ТОВ «Аркадія-Сіті» надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, а також зобов`язано після оформлення цієї земельної ділянки надати до виконавчого органу Одеської міської Ради розроблений і погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

На замовлення ТОВ «Аркадія-Сіті» у 2015 році приватне

підприємство «Одесгеосервіс» розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Аркадія-Сіті» в оренду, відповідно до якого на земельній ділянці розташовані площадки для стоянки транспорту. Категорія земель основним цільовим призначенням відповідно до статті 19 ЗК України - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель земельна ділянка загальною площею 0,5691 га відноситься до розділу: секція К

розділ 18 - землі загального користування. Згідно з геопідосновами через зазначену земельну ділянку проходять інженерні комунікації та через неї здійснюється проїзд до транспортної підстанції ТП 2490, ТП 3936, на яку встановлено охоронну зону (згідно з пунктом б частини першої статті 112 ЗК України) уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти. При цьому також складено акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради на підставі висновку від 18 серпня 2015 року № 01-11/3156-148, який узгоджується з Генеральним планом міста Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 25 березня 2015 року № 6489-VI, погоджено проект землеустрою.

Рішенням Одеської міської ради від 10 вересня 2015 року № 7051-VI «Про присвоєння нової адреси земельній ділянці: АДРЕСА_2 , затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки

площею 0,5691 га та надання її в оренду ТОВ «Аркадія-Сіті» для обслуговування об`єктів транспортної інфраструктури» ПП «Одесгеосервіс» розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:52:027:0008) площею 0,5691 га (категорія земель за основним цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення) затверджено, присвоєно земельній ділянці нову адресу: АДРЕСА_2 , та вирішено надати її в оренду терміном на 15 років, до початку реалізації планувальних рішень даної території для обслуговування об`єктів транспортної інфраструктури, цільове призначення: К.18.00 - землі загального користування; затверджено проект договору оренди землі між Одеською міською радою та ТОВ «Аркадія-Сіті» і орендну плату.

30 листопада 2015 року Одеською міською радою та ТОВ «Аркадія-Сіті» укладено договір оренди землі з кадастровим номером 5110137500:52:027:0008 площею 0,5691 га за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу

Чужовською Н. Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 3465.

Відповідно до змісту цього договору зазначена земельна ділянка належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Одеса в особі Одеської міської ради, право власності на яку зареєстровано 09 жовтня 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, запис про право власності: № 11642825. Номер речового об`єкта нерухомого майна: 752299951101. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110137500:52:027:0008) площею 0,5691 га розроблений ПП «Одесгеосервіс» і є його невід`ємною частиною.

Пунктом 8.2 цього договору оренди встановлено обмеження (обтяження), а саме відповідно до статтею 111 ЗК України на земельну ділянку, в порядку встановленому чинним законодавством, передбачено встановлення обмежень: заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки, ландшафту - діє на всю площу земельної ділянки; заборона на здійснення окремих видів діяльності: експлуатація земельної ділянки без додержання охоронних зон і інженерних комунікацій - діє на всю площу; експлуатація земельної ділянки без забезпечення доступу суміжних землекористувачів для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту - діє на земельну ділянку площею 0,0088 га; експлуатація земельної ділянки без забезпечення проїзду до об`єктів - ТП2490, ТП3963, насосної - діє на земельну ділянку площею 0,4535 га; експлуатація земельної ділянки без забезпечення безперешкодного проходу та проїзду на велосипеді - діє на всю площу земельної ділянки; обмеження господарської діяльності на земельній ділянці - діє на всю площу земельної ділянки.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 березня 2019 рокута постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Щодо вимог про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною третьою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» передбачено, що громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» територіальні громади в порядку, встановленому законом, можуть об`єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову.

Частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частиною п`ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі, виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Територіальна громада як власник об`єкта комунальної власності делегує відповідному органу місцевого самоврядування (раді) повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені в її інтересах, виключно у спосіб та в межах повноважень, передбачених законодавством.

Воля територіальної громади як власника може виражатись лише у таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (частина друга статті 327 ЦК України).

Статтею 124 ЗК України визначений порядок передачі земельних ділянок в оренду. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою

статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому

статтею 123 цього Кодексу.

Право на оскарження рішень органів місцевого самоврядування мають особи, щодо яких застосовано відповідне рішення, а також особи, які є суб`єктами правовідносин, де застосовуються прийняті органами місцевого самоврядування акти.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, та дійшов правильного висновку про відмову у позові з підстав, викладених у рішенні.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями. Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Суд має встановити наявність в особи суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких особа звернулася до суду, адже на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Обґрунтовуючи порушення свого права, ОСОБА_1 вказував, що він як член територіальної громади міста Одеси та громадянин України має право на отримання у користування спірної земельної ділянки на рівних умовах з різними суб`єктами землекористування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав про ненадання ОСОБА_1 належних і допустимих доказів його наміру отримати в оренду земельну ділянку (звернення до Одеської міської ради стосовно її отримання в оренду або користування).

У постанові від 15 грудня 2015 року у справі № 800/206/15-ц Верховний Суд України зазначив, що «обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище».

Враховуючи недоведення ОСОБА_1 в межах підстав пред`явленого позову свого наміру отримати у власність спірну земельну ділянку, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати порушеними індивідуально виражені права чи інтереси позивача.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Такий висновок судів попередніх інстанцій узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 вересня 2019 року

у справі № 522/5392/17 (провадження № 61-45297св18).

Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а, відповідно до якого у випадку, якщо порушуються права територіальних громад, то будь-який з членів таких громад має право оскаржити відповідну дію чи рішення суб`єкта владних повноважень у суді, оскільки порушення прав місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення.

Разом з тим, першочергово суд перевіряє порушення прав члена територіальної громади відповідною дією чи рішенням суб`єкта владних повноважень, отже з`ясовує питання щодо наявності у такого члена громади права на судовий захист.

Однак у справі, яка переглядається, позивач не довів належними та допустимими доказами порушення свого права як члена територіальної громади оспорюваними рішеннями органу місцевого самоврядування та договором оренди земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на порушення Одеською міською радою Закону України «Про доступ до публічної інформації» в частині обов`язку оприлюднити оспорювані рішення не пізніше як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття, відхиляються касаційним судом, оскільки з таких підстав позивач рішення органу місцевого самоврядування не оспорював.

Посилання заявника про те, що він був позбавлений можливості на рівних умовах взяти участь у конкурсі з придбання права оренди земельної ділянки, так як відповідний конкурс, всупереч вимог закону, не проводився, відхиляються касаційним судом і спростовуються встановленим судами попередніх інстанцій недоведенням позивачем наміру отримати вказану земельну ділянку в оренду або користування.

Необґрунтованими є доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, щодо порушення його права на оскарження рішення органу місцевого самоврядування як члена територіальної громади міста Одеси, оскільки такі обставини суди попередніх інстанцій вважали недоведеними.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правової позиції, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18) та постанові Верховного Суду від 25 березня

2019 року у справі № 469/580/16-ц (провадження № 61-11050св18), є безпідставними, оскільки у вказаний справах предметом позову була встановлена незаконна передача фізичній особі у власність земельної ділянки, яка входить до прибережної зони, та, як наслідок, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позови у справах № 469/1393/16-ц та № 469/580/16-ц пред`явлені прокурором в інтересах держави і порушення права позивача як власника спірних земельних ділянок оскаржуваними у цих справах рішеннями та розпорядженнями в контексті існування у позивача «права на суд» було очевидним.

За таких обставин правовідносини у справах № 469/1393/16-ц та № 469/580/16-ц не є подібними правовідносинам сторін у справі, яка переглядається.

Щодо вимог про визнання недійсним договору оренди землі

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним

(частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У справі, що переглядається, позивач не є стороною оспорюваного договору оренди землі. Отже позивач зобов`язаний був довести, що оспорюваним договором порушуються його певні права та інтереси, що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи.

Водночас позивач в обґрунтування позову посилався на порушення його права як члена територіальної громади у зв`язку з прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення про передачу спірної земельної ділянки відповідачу.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, яка переглядається, позивач не довів належними та допустимими доказами те, що саме внаслідок укладення Одеською міською радою та

ТОВ «Аркадія-Сіті» договорів оренди землі порушуються права, як члена територіальної громади, на отримання в користування земельної ділянки з іншими суб`єктами землекористування.

Щодо вимог про зобов`язання відповідачів не чинити перешкоди у безоплатному проїзді та стоянці автомобіля шляхом демонтажу пропускних шлагбаумів

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

Звертаючись із вказаним позовом, ОСОБА_1 фактично пов`язував задоволення свого позову в частині вирішення позовних вимог про зобов`язання відповідачів не чинити перешкоди у безоплатному проїзді та стоянці автомобіля шляхом демонтажу пропускних шлагбаумів, з незаконністю рішень Одеською міської ради щодо передачі в оренду ТОВ «Аркадія-Сіті» земельної ділянки та недійсністю укладеного цим товариством з Одеською міською радою договору оренди землі.

Інших підстав для задоволення позовних вимог у цій частині ОСОБА_1 не вказував, як і не вказав, яке його право порушено відповідачами у відповідній частині, та норму права, на підставі якої він просить захистити це право.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, які пред`явлені до Одеської міської ради, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку про ненадання позивачем доказів на підтвердження обставин вчинення Одеською міською радою будь-яких дій або бездіяльності у перешкоджанні позивачу у проїзді або стоянці на АДРЕСА_1.

Суди попередніх інстанції надали оцінку поданим ОСОБА_1 доказам копії чеків за платну стоянку від 6 березня 2017 року та від 7 січня 2018 року, поданим ОСОБА_1 на обґрунтування вимог про зобов`язання ТОВ «Аркадія-Сіті» не чинити йому перешкоди та дійшли висновку про те, що вказані докази не свідчать порушення права позивача, зокрема на проїзд та стоянку автомобіля

на вулиці Генуезькій у місті Одесі.

Також суд першої інстанції встановив, що поданий аудіо-відео запис не може свідчити про порушення права позивача на час звернення з позовом, оскільки такі події відбувались біля шлагбаума, встановленого не на земельній ділянці, яку орендує ТОВ «Аркадія-Сіті», а облаштований перед ним, і таке перешкоджання у проїзді позивачу відбулось після пред`явлення позову

25 лютого 2018 року.

Суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку поданим ОСОБА_1 доказам на підтвердження існування у нього відповідного права на безоплатний проїзд і стоянку автомобіля та чинення ТОВ «Аркадія-Сіті» перешкод цьому праву, оцінили такі докази за своїм внутрішнім переконанням та дійшли обґрунтованого висновку про недоведення позову в цій частині.

Доводи касаційної скарги такі висновки судів попередніх інстанцій не спростовують.

Доводи касаційної скарги про те, що подані ним копії чеків про плату за стоянку

від 6 березня 2017 року та від 7 січня 2018 року і аудіо-відеозапис перешкоджання позивачу є доказами існування у нього перешкод у вільному проїзді вулицями Генуезькій та Каманіна у місті Одесі, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, які були предметом дослідження судів попередніх інстанцій.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено

статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 3 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Інші доводи касаційної скарги аналогічні доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав відповідну оцінку та спростував їх.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення ЄСПЛ у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, оскаржувані судові рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої

статті 410 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня

2017 року № 2147-VIII, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 27 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моментуїї прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук