ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/7700/22 пров. № А/857/3909/23Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Запотічного І.І.,

Суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 року (головуючий суддя Денисюк Р.С., ухвалене в м.Луцьк) у справі № 140/7700/22 за адміністративним позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Транс Логістик» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

23.11.2022 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Транс Логістик» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у сумі 51553,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що всупереч вимогам частини першої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 №875-ХІІ (далі Закон №875-ХІІ) відповідачем у 2021 році не забезпечено норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в кількості 1 особи. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 43807,69 грн, яка відповідачем в добровільному порядку не була сплачена. За несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня в сумі 7746,06 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача із сумою адміністративно-господарських санкцій в примусовому порядку.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

Апелянт звертає увагу, що відповідач у 2021 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у кількості 1 особи (при середньообліковій чисельності штатних працівників 13 осіб), у зв`язку з чим зобов`язаний був сплатити адміністративно-господарські санкції в розмірі середньорічної заробітної плати на даному Товаристві за 2021 рік у сумі 43 807,69 грн. за не працевлаштування 1 особи з інвалідністю.

Оскільки відповідач порушив терміни сплати адміністративно-господарських санкцій йому нараховано пеню в розмірі 7746,06 грн. Вказані суми санкцій відповідачем в добровільному порядку сплачено не було.

З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідачем поданий відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, при повному та всебічному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, доведеністю обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Ухвалою суду від 03.07.2023 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТзОВ Вест Транс Логістик зареєстроване як юридична особа 20.11.2018, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

ТзОВ Вест Транс Логістик 31.10.2022 за вхідним №2318 подано до ВОВ Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю звіт форми №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік, у якому відображено, що середньооблікова чисельність працюючих у 2021 році у відповідача фактично складала 13 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становила 1 особа. Фонд оплати праці штатних працівників відповідача у 2021 році становив 1139 тис. грн.

Повідомленням від 31.10.2022 №41/17-2911 ВОВ Фонду соцзахисту осіб з інвалідністю проінформувало ТзОВ Вест Транс Логістик про обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 43807,69 грн та пеню в сумі 6974,95 грн та роз`яснило порядок нарахування пені за порушення термінів сплати. У добровільному порядку відповідачем адміністративно-господарські санкції сплачені не були.

У зв`язку з несплатою товариством добровільно адміністративно-господарських санкцій у встановлений термін відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ відповідачу нарахована пеня в сумі 7746,05 грн, що підтверджується розрахунком вартості робочого місця, розміру сплати адміністративно-господарських санкцій і пені.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виконав обов`язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, покладений на нього законодавством, повною мірою, зокрема створив робочі місця для осіб з інвалідністю, інформував центр зайнятості про наявність вакансій для осіб з інвалідністю на підприємстві.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції з огляду на наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХII (далі - Закон №875-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частин першої, третьої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць; у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; у звітуванні перед Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 18-1 Закону №875-ХІІ працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов`язок з працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Водночас обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Частинами першою та другої статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Згідно з пунктами 8, 9 Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю», затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України 27.08.2020 №591, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.10.2020 за №1007/35290, у рядку 03 відображається кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, установленого статтею 19 Закону, повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем.

Показник рядка 03 для роботодавців, у яких працює від 25 осіб, визначається шляхом множення показника рядка 01 на 4%; для роботодавців, у яких працює від 8 до 25 осіб, дорівнює 1.

Дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність (рядок 02), та кількості осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, застосовується правило заокруглення до цілого: якщо після коми число від 1 до 4, заокруглення відбувається в бік зменшення, від 5 до 9 - в бік збільшення.

Як слідує із поданої відповідачем до позивача та зареєстрованої 31.10.2022 звітності, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача у 2021 році становила 13 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 осіб, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», - 1 особа.

З матеріалів справи та пояснень відповідача, викладених у відзиві на позов вбачається, що відповідач створив робочі місця для осіб з інвалідністю та інформував базовий центр зайнятості про наявність вакантних посад. Перевіряючи ці доводи відповідача суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VІ (далі Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії).

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05.12.2016 №1476, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за №988/23520; далі Порядок №316).

Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця (пункт 3 Порядку №316).

Відповідно до пункту 2 Порядку №316 у цьому Порядку термін «базові центри зайнятості» розуміється у значенні, наведеному в Положенні про державну службу зайнятості.

Згідно з пунктом 5 Порядку №316 форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до Положення про Державну службу зайнятості, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 16.12.2020, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28.12.2020 за №1305/35588, Служба складається, зокрема, з Державного центру зайнятості, Центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості (далі - регіональні центри зайнятості), міських, районних і міськрайонних центрів зайнятості (далі - базові центри зайнятості), у разі їх створення. Пунктом 2 розділу ІІІ цього Положення визначено, що Державний центр зайнятості виконує повноваження безпосередньо та через регіональні центри зайнятості та їхні філії, базові центри зайнятості (у разі їх створення).

Отже, роботодавець, створивши робоче місце для особи з інвалідністю та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості (незалежно від його місцезнаходження як роботодавця) відповідну інформацію.

Своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам.

Таким чином, з урахуванням положень Закону №5067-VI та Порядку №316 на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Тобто, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 26.06.2018 у справі №806/1368/17, а також у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18, від 19.02.2020 у справі № 520/3907/19 та відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються при вирішенні цієї справи.

Наведеними вище нормами законодавства чітко визначено, що на підприємство покладається обов`язок самостійного працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для їх працевлаштування та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. В свою чергу закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач відповідно до наказу від 01.01.2021 створив 1 резервне робоче місце для інваліда-працівника протягом 2021 року з відповідністю умов праці, що зазначені в довідці МСЕК відповідно до групи інвалідності працівника, направленого центром зайнятості.

22.01.2021, 05.02.2021, 05.03.2021, 27.04.2021, 12.05.2021, 25.06.2021, 15.07.2021, 16.08.2021, 20.09.2021, 07.10.2021, 25.11.2021 та 17.12.2021 відповідачем була подана до Луцького міського центру зайнятості звітність за формою №3-ПН інформація про попит на робочу силу (вакансії) водій категорії С, у яких повідомлялося про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Наявним в матеріалах справи листом Луцького міського центру зайнятості від 27.12.2022 № 2061/05/22 підтверджена вказана інформація ТзОВ «Вест Транс Логістик» про подання до центру зайнятості протягом 2021 року звітів з інформацією про попит на робочу силу для осіб з інвалідністю «водій автотранспортних засобів». Інформації щодо направлення до відповідача осіб з інвалідністю для працевлаштування вказаний лист не містить.

Відтак, судом першої інстанції вірно встановлено, що 1 робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю залишилося вакантним у зв`язку з тим, що центром зайнятості жодна особа не була спрямована до відповідача та працевлаштована, а інші особи з інвалідністю безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, тобто робоче місце для особи з інвалідністю залишилося вакантним не з вини товариства.

Разом з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2021 рік не встановлено.

З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виконання відповідачем вимог Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю виключає можливість застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі 43807,69 грн та нарахування пені на суму 7746,06 грн та їх стягнення у судовому порядку, а відтак судом першої інстанції підставно відмовлено в позові.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідачем подано клопотання про стягнення з позивача понесені витрати на правничу допомогу в сумі 2000 грн.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження наданих юридичних послуг відповідачем надано копію договору про надання правничої допомоги № 03/05/23 від 03.05.2023, копію додаткової угоди № 1 від 05.05.2023, копію Акту про надання послуг правничої допомоги від 05.05.2023, копію рахунку № 01 від 05.05.2023, копію платіжного доручення № 3506 від 10.05.2023.

Разом з тим, апеляційний суд враховує, що відповідно до п. 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Враховуючи те, що справа, по якій надано правничу допомогу, є справою незначної складності, колегія суддів вважає, що заявлені вимоги є неспівмірними зі складністю справи та часом витраченим на виконання робіт, а тому заявлене клопотання підлягає частковому задоволенню та слід стягнути з Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за рахунок його бюджетних асигнувань в користь ТзОВ «Вест Транс Логістик» 500 гривень витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2023 року у справі № 140/7700/22 без змін.

Стягнути з Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за рахунок його бюджетних асигнувань в користь ТзОВ «Вест Транс Логістик» 500 гривень витрат на правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя І. І. Запотічний суд І. В. Глушко О. І. Довга