П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/15585/22

Час і місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:

12:12 год., м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

24.03.2023 року;

Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді Єщенка О.В.

суддів Крусяна А.В.

Яковлєва О.В.

За участю: секретаря Бучко О.С.

прокурора Ейсмонт І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «ТЕПЛОТРАНС» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року по справі за адміністративним позовом Керівника Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області до Виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Приватного підприємства «ТЕПЛОТРАНС» про визнання незаконним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

визнати незаконним рішення Виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 16.12.2021 року №129/2021 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється Приватним підприємством «Теплотранс» на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради».

скасувати незаконне рішення Виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 16.12.2021 року №129/2021 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється Приватним підприємством «Теплотранс» на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради».

В обґрунтування позову зазначається про протиправність рішення виконавчого комітету сільської ради про встановлення тарифу на теплову енергію на опалювальний сезон 2022 року, яка виробляється ПП «Теплотранс», у розмірі за межами визначеними законодавством, що порушує основні засади формування тарифів у сфері державного регулювання ціноутворення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року адміністративний позов задоволено.

Суд визнав незаконним рішення Виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 16.12.2021 року №129/2021 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється Приватним підприємством «Теплотранс» на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради».

Скасував незаконне рішення Виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 16.12.2021 року №129/2021 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється Приватним підприємством «Теплотранс» на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради».

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що для суб`єктів господарювання, які здійснюють виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, тариф розраховується на рівні 90 відсотків діючого для суб`єкта господарювання тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, або у випадку відсутності для суб`єкта господарювання встановленого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, тарифи встановлюється на рівні 90 відсотків середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів.

Суд першої інстанції врахував, що виробництво теплової енергії третьою особою здійснюється на установках з використанням альтернативних джерел енергії. Та, з огляду на розрахунок середньозваженого тарифу станом на дату прийняття оспорюваного рішення за 1 Гкал разом з ПДВ складав 1806,0516 грн, суд першої інстанції визначив, що встановлення органом місцевого самоврядування тарифу розмірі 3184 грн. за 1 Гкал (без ПДВ) суперечить вимогам абзаців 4, 5 статті 20 Закону України «Про теплопостачання».

Крім того, з огляду на гарантії суб`єктів господарювання, передбачені статтею 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення», суд не погодився із аргументами відповідача та третьої особи про те, що розрахунок середньозваженого тарифу не враховує економічно обґрунтовані витрати підприємства на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії і не забезпечує рентабельність суб`єкта господарювання.

В апеляційній скарзі Приватне підприємство «ТЕПЛОТРАНС», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт наголошує на не допущенні встановлення тарифів нижче розрахунку економічно обґрунтованих витрат на її виробництво, транспортування та постачання і таких, що не враховують собівартість теплової енергії та не забезпечують рентабельність суб`єкта господарювання. Інший підхід до формування тарифів невідворотно призведе до зменшення питомої ваги суб`єкта господарювання, який здійснює виробництво теплової енергії з використанням альтернативних джерел на сучасному ринку теплопостачання.

З огляду на те, що рішення відповідача прийнято на підставі та в межах повноважень виконавчого комітету сільської ради, з урахуванням економічної обґрунтованих розрахунків витрат на теплову енергію, апелянт наполягає на правомірності оспорюваного рішення та відсутності підстав для його скасування.

Окремо апелянт зауважує на необґрунтованості прокурором підстав для звернення із цим адміністративним позовом. За наведеного, апелянт акцентує увагу на тому, що прокурором не доведено тієї обставини, що орган місцевого самоврядування, в інтересах якого поданий позов, не здійснює або здійснює неналежним чином функції, покладені законом на цей орган.

У відзиві на апеляційну скаргу Керівник Білгород-Дністровської окружної прокуратури посилається на необґрунтованість доводів апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність обставин для скасування судового рішення.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, Приватне підприємство «ТЕПЛОТРАНС» зареєстроване юридичною особою, основним видом діяльності якої, є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, вироблення теплової енергії.

В господарській діяльності Підприємство експлуатує котельні на твердому паливі з використанням альтернативного джерела енергії - палетів лушпиння соняшника.

Право Підприємства на здійснення вказаного виду діяльності підтверджено Ліцензіями від 22.12.2018 року №1613/А-20185, №1616/А-2018, виданими Одеською обласною державною адміністрацією.

В листопаді 2021 року Приватне підприємство «ТЕПЛОТРАНС» подало на розгляд Виконавчому комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області заяву про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання.

У заяві Підприємство просило розглянути тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання на опалювальний сезон 2022 року, починаючи з 01.01.2022 року, - котелень Шабівської сільської ради, КНП «Білгород-Дністровська ЦРЛ», в тому числі травматологія с. Шабо, у розмірі 3184 грн. за 1 Гкал.

Керуючись положеннями підпункту 2 пункту «а» частини 1 статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування», статті 20 Закону України «Про теплопостачання», Закону України «Про альтернативні джерела енергії», порядку розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих для їх встановлення, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12 вересня 2018 року №239, Порядку від 05.06.2018 року №130, розглянувши заяву Приватного підприємства «ТЕПЛОТРАНС», Виконавчий комітет Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району прийняв рішення від 16.12.2021 року №129/2021, яким встановив тарифи на теплову енергію, що виробляється Приватним підприємством «ТЕПЛОТРАНС» на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради у розмірі 3184 грн. за 1 Гкал. без податку на додану вартість.

Цим рішенням доручено Приватному підприємству «ТЕПЛОТРАНС» довести встановлений тариф до відома споживачів у встановленому чинним законодавством України порядку.

Визначено забезпечити оприлюднення рішення на офіційному сайті Шабівської сільської ради.

Передбачено, що це рішення набирає чинності з 01.01.2022 року.

Також, під час розгляду справи встановлено, що станом на момент прийняття виконавчим комітетом сільської ради рішення від 16.11.2021 року №129/2021 середньозважений тариф на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, становив по Одеській області на рівні 1 672,27 грн. за 1 Гкал.

Посилаючись на незаконність встановленого рішенням відповідача тарифу на теплову енергію, а також ігнорування сільською радою цих обставин і не вжиттям органом місцевого самоврядування самостійних (в межах своїх повноважень) заходів щодо усунення порушень вимог закону, прокурор звернувся до суду із цим позовом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

При цьому, апеляційний суд враховує, що відповідно до ч.астин 3, 4 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень.

Отже, підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Зазначені положення Основного Закону кореспондуються із приписами частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, згідно яких прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

У зв`язку із чим, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Водночас, за змістом спеціального закону, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у таких випадках:

якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

у разі відсутності такого органу.

Слід також враховувати, що відповідно до підпункту 2 пункту «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на теплову енергію (у тому числі її виробництво, транспортування та постачання), тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, на інші комунальні послуги (крім тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, тарифів на комунальні послуги, які встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), побутові, транспортні та інші послуги.

Також, відповідно до частин 1, 5 статті 59 Закону України від 21.05.1997 року №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Згідно із частинами 6, 7, 9 статті 59 Закону України від 21.05.1997 року №280/97-ВР виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

У разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради.

Рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Як свідчать обставини справи, 05.08.2022 року Керівником Білгород-Дністровської окружної прокуратури, у зв`язку із вивчення стану реалізації об`єднаними територіальними громадами на відповідній території програми енергоефективності та дотримання вимог Закону України «Про теплопостачання» при встановленні тарифів на теплову енергію, що виробляється суб`єктами господарювання на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільських рад, а також у зв`язку із встановленням порушень законодавства під час прийняття виконавчим комітетом сільської ради рішення від 16.12.2021 року №129/2021, адресовано Шабівській сільській раді та Виконавчому комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області лист (запит) за №55-3608ВИХ-22, в якому прокурор, керуючись положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру», просив проінформувати у строк до 10.08.2022 року з наданням підтверджуючих доказів:

факт обізнаності Шабівською сільською радою про прийняття її виконавчим комітетом рішення від 16.12.2021 року за №129/2021;

підстави винесення виконавчим комітетом сільської ради рішення від 16.12.2021 року за №129/2021;

інформацію про те, чи вживались сільською ради та чи будуть вживатись заходи щодо скасування рішення від 16.12.2021 року за №129/2021, у тому числі в судовому порядку.

На вимогу прокурора у листі від 16.08.2022 року №1389/02.2-10/2290 Шабівська сільська рада повідомила про те, що рішення від 16.12.2021 року за №129/2021 прийнято на підставі обґрунтованих розрахунків, з дотриманням чинного законодавства, а тому підстави для скасування законного рішення виконавчого комітету сільської ради відсутні.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, встановлення прокурором порушень інтересів держави у зв`язку із прийняттям виконавчим комітетом сільської ради про встановлення тарифів на теплову енергію, фактичне не здійснення органом, до повноважень якого віднесено перегляд можливих незаконних рішень в установленому порядку, відповідних функцій, а також не оскарження рішення органу місцевого самоврядування іншими особами, створюють обставини, які можуть свідчити про не здійснення захисту інтересів держави органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, та підтверджує правові підстави звернення прокурора із цим адміністративним позовом.

Щодо суті спірних правовідносин, апеляційний суд враховує, що основні засади цінової політики і регулює відносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення, визначає Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 року №5007-VI.

Статтею 4 Закону України від 21.06.2012 року №5007-VI передбачається, що державна цінова політика є складовою частиною державної економічної та соціальної політики і спрямована на забезпечення:

1) розвитку національної економіки та підприємницької діяльності;

2) протидії зловживанню монопольним (домінуючим) становищем у сфері ціноутворення;

3) розширення сфери застосування вільних цін;

4) збалансованості ринку товарів та підвищення їх якості;

5) соціальних гарантій населенню в разі зростання цін;

6) необхідних економічних гарантій для виробників;

7) орієнтації цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку.

Відповідно до статті 6 Закону України від 21.06.2012 року №5007-VI органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної цінової політики у межах повноважень, визначених законом.

За правилами частини 1 статті 10 Закону України від 21.06.2012 року №5007-VI суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни.

За положеннями, наведеними у частині 1 статті 12 Закону України від 21.06.2012 року №5007-VI, державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Відповідно до абзацу 7 частини 1 статті 13 Закону України «Про теплопостачання» від 02.06.2005 року №2633-IV до основних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері теплопостачання належить встановлення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію і тарифів на виробництво теплової енергії (крім тарифів на теплову енергію, вироблену на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях та когенераційних установках) у порядку і межах, визначених законодавством.

Згідно із частиною 2 статті 15 Закону України від 02.06.2005 року №2633-IV державне регулювання діяльності у сфері теплопостачання провадиться у, зокрема, формі:

регулювання тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії з урахуванням змін цін на енергоносії та інших витрат;

здійснення контролю за діяльністю суб`єктів відносин у сфері теплопостачання та застосування відповідних санкцій за порушення ними умов і правил здійснення господарської діяльності у сфері теплопостачання.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 20 Закону України від 02.06.2005 року №2633-IV тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Разом з цим, згідно із частинами 4, 5 статті 20 Закону України від 02.06.2005 року №2633-IV тарифи на теплову енергію для суб`єктів господарювання, що здійснюють її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення встановлюються на рівні 90 відсотків діючого для суб`єкта господарювання тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів. У разі відсутності для суб`єкта господарювання встановленого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення тарифи на теплову енергію встановлюються на рівні 90 відсотків середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів.

Тарифи на виробництво теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення визначаються для суб`єктів господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, як різниця між тарифом на теплову енергію, встановленим відповідно до частини четвертої цієї статті, і тарифами на транспортування та постачання теплової енергії, що визначаються на рівні діючих для суб`єкта господарювання тарифів на транспортування та постачання теплової енергії, виробленої з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів. У разі відсутності для суб`єкта господарювання встановлених тарифів на транспортування та постачання теплової енергії, виробленої з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів тарифи на транспортування та постачання теплової енергії визначаються на рівні середньозважених тарифів на транспортування та постачання теплової енергії.

Слід також враховувати, що відповідно до пункту 7 розділу І Порядку розгляду органами місцевого самоврядування розрахунків тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, а також розрахунків тарифів на комунальні послуги, поданих для їх встановлення, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 12.09.2018 року №239, розрахунок та встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво для суб`єктів господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках із використанням альтернативних джерел енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення, здійснюється відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання».

Згідно із пунктом 13 розділу ІІ Порядку від 12.09.2018 року №239 для встановлення тарифу на теплову енергію, тарифу на виробництво теплової енергії для суб`єктів господарювання, що здійснюють її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії заявник подає органу місцевого самоврядування заяву із зазначенням розміру відповідних тарифів згідно із додатком 44 до цього Порядку. До заяви про встановлення тарифів на теплову енергію, на виробництво теплової енергії додається розрахунок тарифів, здійснений для відповідної категорії споживачів («бюджетні установи та організації», «населення»), та підтвердні матеріали:

1) пояснювальна записка щодо потреби встановлення тарифів, що містить пояснення до здійсненого заявником розрахунку (довільна форма);

2) інформація про суб`єкта господарювання (заявника) із зазначенням відомостей про наявність у нього ліцензій на виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії, кількості споживачів у розрізі їх категорій, переліку цих споживачів із зазначенням їх місцезнаходження / місця проживання, системи оподаткування суб`єкта господарювання, особливостей виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, контактної інформації заявника тощо (довільна форма);

3) копії установчих документів (статуту, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань тощо).

Вимоги щодо комплекту документів, які визначено у пунктах 1-3 цього розділу, не застосовуються до суб`єктів господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення.

Також, у пункті 4 розділу IV Порядку від 12.09.2018 року №239 передбачається, що особливості порядку та строків розгляду органами місцевого самоврядування заяви про встановлення тарифів на теплову енергію, на виробництво теплової енергії для суб`єктів господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках із використанням альтернативних джерел енергії, визначено статтею 20 Закону України «Про теплопостачання».

Аналізуючи наведені правові норми, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії є регульованими.

Порядок встановлення тарифів на теплову енергію для суб`єктів господарювання, що здійснюють її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії регулюється частинами 4, 5 статті 20 Закону України «Про теплопостачання».

З огляду на додаток 44 до Порядку від 12.09.2018 року №239, у якому встановлюється форма заяви, яка подається до органу місцевого самоврядування для встановлення тарифу на теплову енергію суб`єктом господарювання у випадку, якщо він здійснює її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії, тариф розраховується відповідно до частини четвертої - п`ятої статті 20 Закону України «Про теплопостачання».

Отже, для суб`єктів господарювання, які здійснюють виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, тариф розраховується на рівні 90 відсотків діючого для суб`єкта господарювання тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, або у випадку відсутності для суб`єкта господарювання встановленого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, тарифи встановлюється на рівні 90 відсотків середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів.

Учасниками підтверджується, що Приватним підприємством «ТЕПЛОТРАНС» експлуатуються котельні, використовуючи пелети з лушпиння соняшника, що є альтернативним джерелом енергії.

Тобто третьою особою здійснюється виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії.

При цьому, станом на момент прийняття оспорюваного рішення виконавчого комітету сільської ради розрахунок середньозваженого тарифу за 1 Гкал разом з ПДВ складав 1806,0516 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що встановлення відповідачем тарифу у розмірі 3184 грн. за 1 Гкал (без ПДВ) відбулось з порушенням вимог частин 4, 5 статті 20 Закону України «Про теплопостачання».

При цьому, відповідно до частини 1 статті 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов`язані відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.

З огляду на встановлені статтею 15 Закону України «Про ціни і ціноутворення» гарантії, не знаходять свого обґрунтованого підтвердження доводи Підприємства, як правова підстава для залишення чинним рішення виконавчого комітету сільської ради, щодо позбавлення суб`єкта господарювання у такий спосіб враховувати економічно обґрунтовані витрати на виробництво, транспортування та постачання, а також не забезпечення рентабельності суб`єкта господарювання.

Враховуючи викладене, є правильними висновки суду першої інстанції про неправомірність та необґрунтованість оспорюваного рішення виконавчого комітету сільської ради.

Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 3 статті 264 КАС України нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Згідно із частинами 9 вказаної статті КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Перевіряючи правильність застосування судом вище приведених положень адміністративного процесуального законодавства, колегія суддів встановила, що вирішення справи шляхом визнання незаконним та встановлення підстав для скасування нормативно-правового акту відповідача не відповідає особливостям провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень, передбачених статтею 264 КАС України.

Зазначені порушення не свідчать про безумовні обставини для скасування рішення суду, але зумовлюють привести відповідну частину судового рішення у відповідність до правил процесуального закону.

З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції повною мірою з`ясовані обставини справи, висновки суду відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, але не у повній мірі відповідають нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог статті 317 КАС України підлягає зміні в резолютивній частині.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТЕПЛОТРАНС" задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 березня 2023 року змінити, виклавши абзаци 2, 3 резолютивної частини судового рішення наступного змісту:

«Визнати протиправним та нечинним рішення Виконавчого комітету Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 16.12.2021 року №129/2021 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, що виробляється Приватним підприємством «Теплотранс» на установках з використанням альтернативних джерел енергії для бюджетних установ сільської ради».

Зобов`язати Виконавчий комітет Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області невідкладно, після набрання судовим рішенням законної сили, опублікувати резолютивну частину рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.».

В інших частинах рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 07.07.2023 року (з урахуванням терміну перебування судді-доповідача на лікарняному).

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: А.В. Крусян

О.В. Яковлєв