Справа № 761/3453/23

Провадження № 2/761/5605/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва:

у складі:

головуючого - судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.,

позивача та його представника: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представника відповідача: Акуленка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в загальному позовному провадженні у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Український нафтогазовий інститут» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації щорічної відпустки, вихідної допомоги при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2023 р. ОСОБА_1 звернуся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до АТ «Український нафтогазовий інститут» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації щорічної відпустки, вихідної допомоги при звільненні, в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с. 19-22 т.3) просив суд стягнутиз відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 01.05.2022 р. по 24.01.2023 р. в сумі 1393531,76 грн, компенсацію щорічної відпустки за 20 календарних днів в сумі 94788,80 грн, вихідну допомогу при достроковому припиненні контракту за 6 календарних місяців в сумі 997517,40 грн, а всього 2485837,96 грн.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що сторони перебували у трудових відносинах, за рішенням Наглядової ради ПАТ «Український нафтогазовий інститут» від 08.06.2017 р. позивач був обраний на посаду голови правління. На підставі вказаного рішення, 01.02.2018 р. між сторонами було укладено контракт, строком дії до 08.06.2020 р., який було продовжено за згодою сторін.

01.11.2021 р. за рішенням Наглядової ради АТ «Український нафтогазовий інститут» позивача було повторно обрано на посаду голови правління, строком на три роки, до 01.11.2024 р.

За умовами контракту від 01.02.2018 р., який продовжував діяти, визначено розмір посадового окладу в сумі 100000,00 грн, який підлягав індексації. З другого кварталу 2022 р. позивач здійснював оперативне управління без отримання заробітної плати. Станом на 30.11.2022 р. заборгованість по заробітній платі складала 799233,05 грн.

09.11.2022 р. позивач звернуся до керівництва відповідача з заявою про звільнення внаслідок систематичного невиконання зобов`язань за контрактом в частині невиплати заробітної плати з 01.05.2022 р.

26.01.2023 р. позивач отримав наказ від 24.01.2023 р. про звільнення з посади голови правління з виплатою компенсації за 20 календарних днів щорічної відпустки.

Між тим, заробітну плату, яка за період з 01.05.2022 р. по 24.01.2023 р. становить 1393531,76 грн, компенсацію щорічної відпустки за 20 календарних днів в сумі 94788,80 грн, вихідну допомогу при достроковому припиненні контракту за 6 календарних місяців в сумі 997517,40 грн позивач при звільненні не отримав, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

У відзиві на позов (а.с. 92-104 т.1) представник відповідача заперечує щодо задоволення позову, зазначає, що за рішенням Наглядової ради АТ «Український нафтогазовий інститут» від 24.01.2023 р. повноваження позивача, як голови правління, були припинені, 24.01.2023 р. було видано наказ №03П про звільнення. З урахуванням наказу від 01.02.2023 р. №04П про внесення змір до наказу №03П від 24.01.2023 р. позивача було звільнено з посади голови правління за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з розірванням контракту від 01.02.2018 р. Звертає увагу, що позивача не було звільнено з посади за ч.3 ст. 38 КЗпП України, а тому підстави для виплати вихідної допомоги відсутні. Вважає, що позивач не правомірно нараховував собі заробітну плату в розмірі 114000,00 грн, оскільки встановлення розміру винагороди належить до виключної компетенції Наглядової ради відповідача. Індексація заробітної плати здійснюється виключно в межах прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Звертає увагу, що з травня 2022 р. по грудень 2022 р. позивачу не лише не виплачувалась, але й не нараховувалась заробітна плата. На позивача, як голову правління, був покладений обов`язок організації ведення бухгалтерського обліку, підписання фінансових, банківських документів, але до контролюючих органів інформація щодо нарахування позивачу заробітної плати за травень-грудень 2022 р. не подалавась. Вказане, на думку відповідача, свідчить про відсутність заборгованості по заробітній платі перед позивачем. Крім цього, загальних об`єм посадового окладу з додатковими виплатами позивачу залежить від розміру чистого прибутку товариства від проектної діяльності за рік, та не може перевищувати 10 % . Зазначає, що за наказом №142 П від 30.09.2021 р. позивач отримав компенсацію за невикористану відпустку за період з 30.12.2020 р. по 30.12.2021 р. (24 дні) в сумі 93181,68 грн, а за наказом №68П від 31.03.2022 р. отримав компенсацію за невикористану відпустку за період з 01.03.2021 р. по 28.02.2022 р. (40 днів) в сумі 155376,42 грн. Загалом з 01.01.2020 р. позивачу було виплачено компенсації за невикористані відпустки за 118 днів, що суперечить умовам контракту, оскільки станом на 01.01.2020 р. за позивачем обліковувалось 30 днів щорічної відпустки, а з 01.01.2020 р. позивач набув лише на 74 календарних дні щорічної відпустки.

В доповнення до відзиву на позов представник відповідача зазначає, що позивач пропустив строк позовної давності в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01.05.2022 р. по 30.10.2022 р. (а.с. 101-104 т.2)

У відповіді на відзив (а.с.1-7 т.1) позивач зазначає, що ані заробітної плати, ані компенсації за невикористані 20 днів щорічної відпустки при звільненні не отримав. Вважає, що наказ від 01.02.2023 р. №04П про внесення змір до наказу №03П від 24.01.2023 р. є незаконним. Жодних претензій до роботи позивача у спірний період не надходило,фактів порушення законодавства, в тому числі в частині виплати заробітної плати, компенсації за невиконані відпустки, встановлено не було. Відповідач фактично погодився з наявністю 20 днів невикористаної відпустки при видачі наказу про звільнення. Будь-яких змін до контракту в частині розміру заробітної плати не вносилось та з позивачем не погоджувалось. У вересні 2022 р. позивачем отримано проект нового контакту зі зміненим розміру позовного окладу, згоди на підписання якого позивач не надавав.

В запереченні (а.с. 110-116 т.2) представник відповідача зазначає, що позивач не має право на надбавку до посадового окладу як заслужений працівник промисловості України у відповідності з колективним договором від 23.04.2002 р., оскільки позивач не був працівником наукового відділення. Вказані положення не стосуються голови правління. Звертає увагу, що накази від 01.02.2023 р. №04П та від 24.01.2023 р. №03П не оскажувались позивачем.

В письмових поясненнях (а.с. 3-8 т.3) представник позивача зазначає, що строк звернення до суду не пропущено, у разі порушення трудового законодавства працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Положення колективного договору від 23.04.2022 р. розповсюджуються на всіх працівників, а тому він має право на 25 % надбавки до заробітної плати як заслужений працівник промисловості України.

У письмових поясненнях (а.с. 28-34 т.3) представник відповідача зазначає, у ст. 233 КЗпП України була виключена можливість звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Вважає, що відсутня заборгованість з виплати заробітної плати, оскільки позивач самостійно приймав рішення щодо ненарахування та невиплати собі заробітної плати.

Ухвалою судді від 07.02.2023 р. відкрито провадження в порядку загального позовного провадження, призначено судове засідання.

Ухвалою суду від 19.04.2023 р. закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали за викладених у позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог обставин, просили його задовольнити.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, показання свідка, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов частковому підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.02.2018 р. між ОСОБА_1 та ПАТ «Український нафтогазовий інститут» було укладено контракт з головою правління ПАТ «Український нафтогазовий інститут», на підставі якого виникають трудові стосунки між головою правління та товариством. Строк дії контракту з 01.02.2018 р. по 08.06.2020 р. Строк дії контракту можу бути за згодою сторін продовжено або укладено на новий строк.

За протоколом засідання наглядової ради АТ «Український нафтогазовий інститут» від 01.11.2021 р. ОСОБА_1 обрано головою правління товариства.

Згідно п. 9.3.2 статуту АТ «Український нафтогазовий інститут», п. 2.1, 2.3, 2.4 Положення про правління АТ «Український нафтогазовий інститут» правління складається з 7 членів (в тому числі голова), які обираються наглядовою радою строком на 3 роки. Повноваження голови та членів правління можути бути достроково припинені наглядовою радою товариства незалежно від причин такого припинення. Підставою для припинення повноважень голови та членів правління є рішення наглядової ради.

Як вбачається з протоколу засідання наглядової ради АТ «Український нафтогазовий інститут» від 24.01.2023 р. припинено повноваження голови правління ОСОБА_1 з 23.01.2023 р. (а.с. 14-17 т.1)

Згідно з наказом АТ «Український нафтогазовий інститут» №03П від 24.01.2023 р. на виконання рішення наглядової ради від 24.01.2023 р. звільнено ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням повноважень голови правління. Бухгалтерії наказано виплатити компенсацію за 20 календарних днів щорічної основної відпустки. (а.с. 13 т.1)

Згідно з наказом АТ «Український нафтогазовий інститут» №04П від 01.02.2023 р. «Про внесення змін до наказу №03П від 24.01.2023 р.» пункт 1 викладено в наступній редакції: звільнити ОСОБА_1 з посади голови правління за власним бажанням згідно зі ст. 38 КЗпП України у зв`язку з розірванням контракту від 01.02.2018 р. Підстава: заява ОСОБА_1 від 09.12.2022 р., протокол засідання наглядової ради від 24.01.2023 р. (а.с. 116 т.1)

Свідок ОСОБА_3 (головний бухгалтер АТ «Український нафтогазовий інститут») пояснила суду, що заробітна плата позивача згідно контракту була визначена як 100000,00 грн на місяць. З січня 2020 р. за розпорядженням позивача йому виплачувалась заробітна плата в сумі 114000,00 грн на місяць. Вказаний розмір заробітної плати не був затверджений наглядовою радою підприємства. З початком війни наглядовою радою було надано усне розпорядження про зменшення розміру заробітної плати позивача до 24900,00 грн. через відсутність коштів. Нового контакту з ОСОБА_1 зі зменшеним розміром заробітної плати не бачила. Позивач у квітні 2022 р. отримав заробітну плату в розмірі 114000,00 грн, яка фактично була виплачена наперед за декілька місяців, оскільки була вказівка про зменшення йому заробітної плати з квітня 2022 р. до 24900,00 грн. Вважає, що відсутня заборгованість по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, позивач має переплату по невикористаним відпустках за 34 календарних дні.

Щодо заробітної плати та її індексації.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право

на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині першій статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум. (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 р. у справі № 757/47711/19-ц)

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Аналогічний правовий міститься у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.

Розділом 3 контракту від 01.02.2018 р. передбачено, що за виконання обов`язків, передбачених контрактом, голові правління щомісяця виплачується заробітна плата та додаткові виплати за рахунок коштів товариства: розмір посадового окладу складає 100000,00 грн, який індексується з врахуванням інфляційних процесів; додаткові виплати за результатами роботи за поточний місяць і за рік здійснюються на підставі рішень Наглядової ради товариства. Загальний об`єм виплат посадового окраду та додаткових виплат не повинен перевищувати 10 % від розміру чистого прибутку товариства від проектної діяльності за рік. Умови встановлення голові правління доплат, надбавок, премій, винагород, за підсумками роботи - відсутність заборгованості по заробітній платі і виконання фінансового плану (кошторису), затвердженого наглядовою радою товариства. Заробітна плата голові правління за відпрацьований місяць виплачується разом з виплатою заробітної плати усім іншим категоріям працівників товариства за відпрацьований період.

З 01.01.2020 р. позивач отримував 114000,00 грн заробітної плати на місяць, що підтверджується розпорядженням, довідкою про заробітну плату (а.с. 19, 115 т.1)

Між тим, розмір посадового окладу згідно контракту складає 100000,00 грн.

За умовами п. 9.2.9 Статуту АТ «УНІ» до виключної компетенції Наглядової ради належить затвердження умов контрактів, які укладатимуться з головою та членами правління, встановлення розміру їх винагороди.

Жодний рішень Наглядової ради щодо збільшення розміру винагороди ОСОБА_1 з 100000,00 грн до 114000,00 грн матеріали справи не містять.

При цьому, Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок).

Порядком передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється у розмірі 101 відсотка (частина друга пункту 1-1) - вказана величина індексу діяла до 2016 року. При цьому індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Відповідно до частини п`ятої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 4 Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Тобто, для проведення індексації доходів населення необхідна наявність одночасно таких обставин: величина індексу споживчих цін має перевищити поріг індексації у розмірі 101 відсотка (починаючи з 2016 року - 103 відсотка); індексації підлягає лише прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб.

Вказаного висновку дійшов Верховний суд в постанові від 10.05.2022 р. у справі № 686/10040/21-ц

Враховуючи те, що з травня 2022 р. по 24.01.2023 р. (день звільнення) позивачу не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата, з урахування розміру заробітної плати, яка індексації не підлягає, оскільки перевищує прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб, суд вважає обґрунтованим стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати з травня 2022 р. по 24.01.2023 р., виходячи з розмірі 100000,00 грн на місяць, тобто 877419,00 грн.

Зворотного судом встановлено не було та відповідачем не спростовано.

Щодо нарахування надбавки заслуженим працівникам (діячам) галузі -25%

За положеннями ч. 2 ст. 2 Закону України «Про оплату праці», додаткова заробітна плата входить до структури заробітної плати. Це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до п. 16.4 Колективного договору ВАТ «Український нафтогазовий інститут» встановлюється наказом директора відділення, філії, в межах наявного фонду оплати праці підрозділів, у відповідності з поданням керівника підрозділу, одна з надбавок: заслуженим працівникам (діячам) галузі - до 25%

Тобто, відповідач має право, але не зобов`язаний, виплачувати надбавку заслуженим працівникам (діячам) галузі - до 25%, але за наявності певних умов: 1) за наказом директора відділення, філії, 2) в межах наявного фонду оплати праці підрозділів 3) у відповідності з поданням керівника підрозділу,

Позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин наявності подання, видачі наказу про встановлення відповідної надбавки. Крім того, виплата премії це право, а не обов`язок роботодавця, оскільки здійснюється в межах наявного фонду оплати праці підрозділів

Щодо стягнення компенсації за 20 днів невикористаної відпустки.

Вимоги ст. 47 КЗпП України передбачають, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 роз`яснено, що якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Доказів отримання позивачем компенсації за 20 календарних днів щорічної основної відпустки згідно наказу АТ «Український нафтогазовий інститут» №03П від 24.01.2023 р. матеріали справи не містять.

Розрахунок компенсації за невикористані щорічні відпустки та середнього заробітку здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

Відповідно до окремих положеннях п.2 розділу II Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Відповідно до пункту 7 Розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 КЗпП України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Згідно з ст. 6 ч.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п`ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України "Про відпустки".

Враховуючи те, що з січня 2022 р. по грудень 2022 р. позивач повинен був отримати 1412081,00 грн (з січня 2022 по квітень 2022 - 612081,00 грн та з травня 2022 р. по грудень 2022 р. - 8000000,00 грн), компенсація за 20 календарних днів щорічної основної відпустки складає 77374,30 грн (1412081,00/365х20).

Вказані розрахунки зроблені з урахуванням довідки про заробітну плату (а.с. 19 т.1), іншої актуальної довідки матеріали справи не містять та відповідачем не надано.

Щодо виплати вихідної допомоги

Відповідно до п. 6.2 контакту від 01.02.2018 р. цей контракт припиняється з ініціативи голови правління до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених п. 6.3 контракту, а саме: у разі систематичного невиконання наглядовою радою Товариства обов`язків контрактом чи прийняття ними рішень, що обмежують або порушують компетенцію та права голови правління; втручання в його оперативно-розпорядницьку діяльність, зщо може призвести або вже призвело до погіршення економічних показників діяльності товариства; хвороби чи інвалідності, що перешкоджають виконанню обов`язків за контрактом; з інших підстав, передбачених чинним законодавством України.

Згідно п. 6.4 контакту від 01.02.2018 р. у разі дострокового припинення контракту голові правління виплачується вихідна допомога в розмірах, передбачених чинним законодавством про працю.

Як вбачається з наказів АТ «Український нафтогазовий інститут» №03П від 24.01.2023 р., №04П від 01.02.2023 р. підставою для його звільнення стала ст. 38 КЗпП України (звільнення за власним бажанням)

Можливість виплати вихідної допомоги передбачена ст. 44 КЗпП України, за якою при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Відтак, залежно від різної категорії підстав визначається різний розмір вихідної допомоги. Право на вихідну допомогу належить особам, які звільнені не за власним бажанням або їх звільнення спричинене умовами, що від них не залежать.

З огляду на наявність наказів №03П від 24.01.2023 р., №04П від 01.02.2023 р., які є чинними та не оскаржувались позивачем, а також підставу, за якою було звільнено позивача, з урахуванням приписів ст. 44 КЗпП України, відсутні підстави для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку.

Щодо строків, передбачених ст. 233 КзпП України.

Станом на день звільнення (24.01.2023 р.) діяла редакція ст. 233 КзпП України, за якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) . Для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищого у порядку підлеглості органу.

При вирішенні питання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду судом враховано, що Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесено зміни до КЗпП України та глава ХІХ Прикінцеві положення вказаного Кодексу викладена у наступній редакції: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобіганню поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначенні статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону №540-ІХ, тобто, з 02 квітня 2020 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, який у подальшому постановами Кабінету Міністрів України продовжувався та діяв до 30.06.2023 р.

Виходячи з вищевикладеного, позивачем, з урахуванням приписів Закону №540-ІХ, строк для звернення до суду з позовом пропущено не було.

Схожого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 18.05.2023 р. у справі № 947/10679/22.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що даний позов слід задовольнити частково, потрібно стягнути з Акціонерного товариства «Український нафтогазовий інститут» на користь ОСОБА_1 кошти невиплаченої заробітної плати за період з 01 травня 2022 року по 24 січня 2023 року у розмірі - 877 419 грн. 00 коп.; компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі - 77 374 грн. 30 коп.

Щодо судових витрат

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Згідно ст. 141 ЦПК України потрібно стягнути з Акціонерного товариства «Український нафтогазовий інститут» на користь держави судовий збір в розмірі - 9547 грн. 93 коп. При цьому, не підлягає стягненню на користь позивача сплачений судовий збір за позовну вимогу про стягнення вихідної допомоги, оскільки остання залишена без задоволення.

П. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В той же час, ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За умовами ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу заявником надано договір про надання правничої допомоги від 27.01.2023 р , квитанціями від 27.01.2023 р. на суму 9000,00 грн, від 28.02.2023 р. на суму 7000,00 грн, від 15.03.2023 р. на суму 10000,00 грн, від 03.04.2023 р. на суму 7000,00 грн, від 03.07.2023 р. на суму 8000,00 грн, актами виконаних робіт (наданих послуг) від 28.02.2023 р., 15.03.2023 р., 03.04.2023 р., 03.07.2023 р.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Згідно ч.5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги відповідачем не подано.

В постанові Верховного Суду від 22.11.2019 р. у справі №910/906/18 зазначено, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Між тим, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої увалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч.3,4,5 ст.141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно сказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. ( правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 11 листопада 201 року у справі № 873/137/21).

У постановах Верховного Суду від 7 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 8 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що до витрат на правничу допомогу були включені витрати за підготовку клопотань про залучення доказів, у приєднанні яких було відмовлено (зафіксовано протоколом судового засідання від 29.06.2023 р.)

Враховуючи складність справи та об"єм виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), беручи до уваги те, що позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково, суд вважає можливим стягнути з АТ «Український нафтогазовий інститут» на користь ОСОБА_1 кошти судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі - 15 744 грн. 00 коп., пропорційно розміру задоволених позовних вимог (задоволено 38,4 %). В задоволенні іншої частини вимог заяви про стягнення коштів судових витрат на правничу допомогу потрібно відмовити.

На думку суду, вказаний розмір витрат на правничу допомогу співмірний зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 47, 110, 116, 233 КЗпП України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 211, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273 - 279, 352, 354 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до АТ «Український нафтогазовий інститут» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації щорічної відпустки, вихідної допомоги при звільненні, - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Український нафтогазовий інститут» на користь ОСОБА_1 кошти невиплаченої заробітної плати за період з 01 травня 2022 року по 24 січня 2023 року у розмірі - 877 419 грн. 00 коп.; компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі - 77 374 грн. 30 коп.; кошти витрат за надання правничої допомоги в сумі - 15 744 грн. 00 коп., а всього в розмірі - 970 537 грн. 30 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Український нафтогазовий інститут» на користь держави судовий збір в розмірі - 9547 грн. 93 коп.

В задовленні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації щорічної відпустки, вихідної допомоги при звільненні, - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: АТ «Український нафтогазовий інститут», код ЄДРПОУ 00147134, адреса: м.Київ, вул.Кудрявський узвіз, 7.

Повне рішення виготовлено 06.07.2023

Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов