ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.07.2023 року м. Дніпро Справа № 904/587/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Коваль Л.А., Мороза В.Ф.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Третяк Олександра Івановича
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022 (суддя Васильєв О.Ю.) у справі № 904/587/22
за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Фізичної особи-підприємця Третяк Олександра Івановича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про стягнення 92 024,37 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи-підприємця Третяк Олександра Івановича про стягнення 92 024,37 грн, в т.ч.: 86 473,84 грн - основний борг, 3 874,11 грн - інфляційні втрати та 1 676,42 грн - 3% річних, вартості безоплатно отриманої теплової енергії на протязі з 04.10.2013 по 14.04.2021 на належному йому об`єкті нерухомого майна, розташованого за адресою : м. Кривий Ріг , пров. Бульварний,буд.11,прим.2.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення вимог Закону України "Про теплопостачання", відповідний договір з позивачем не уклав, надані позивачем послуги теплопостачання у спірний період не оплатив, у зв`язку з чим за відповідачем рахувалась заборгованість за поставлену теплову енергію, у загальному розмірі 86 473,84 грн. Окрім того, позивач, з посиланням на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахував відповідачу 3 874,11 грн - інфляційних втрат та 1 676,42 грн - 3% річних.
04.08.2022 рішенням Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/587/22 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Третяк Олександра Івановича на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" 86 473,84 грн заборгованості та 2 331,36 грн - витрат на сплату судового збору. Відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 874,11 грн - інфляційних втрат та 1 676,42 грн - 3% річних.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що бездоговірне споживання відповідачем теплової енергії за рахунок централізованого опалення є порушенням вимог чинного законодавства, а відтак вартість цієї теплової енергії підлягає стягненню як вартість безпідставно набутого майна відповідно до положень ст.ст.1212, 1213 Цивільного кодексу України. Разом з тим, суд вказав, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3 % річних не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та фактичних обставинах справи (оскільки за відсутності відповідного договору на поставку теплової енергії не встановлені календарні дати сплати відповідачем вартості теплової енергії, а відтак розрахунок позивача в цій частині позовних вимог є хибним).
Не погодившись із вказаним рішенням, фізична особа-підприємець Третяк Олександр Іванович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та закрити провадження у справі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на те, що позивачем не доведено використання відповідачем нежитлового приміщення для підприємницької діяльності. Предметом позовних вимог є стягнення з Третяк Олександра Івановича заборгованості з оплати послуг за спожиту теплову енергію по опаленню належного йому нежитлового приміщення. У даному спорі вказана особа виступає як фізична особа власник нежитлового приміщення, а не суб`єкт підприємницької діяльності.
Судом невірно визначено юрисдикцію розгляду даної справи, оскільки дана справа повинна бути розглянута у порядку цивільного судочинства, а не господарського.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у даній справі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 07.03.2023 касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Третяк Олександра Івановича задоволено частково; постанову Центрального апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі № 904/587/22 скасовано; справу № 904/587/22 передано на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.04.2023 справу №904/587/22 щодо перегляду рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Третяк Олександра Івановича прийнято до свого провадження для розгляду у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія апеляційного суду дійшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Предметом спору у даній справі є вимога акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до з фізичної особи-підприємця Третяк Олександра Івановича про стягнення вартості поставленої теплової енергії.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 125 Конституції України встановлено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №911/1834/18, від 11.01.2022 у справі №904/1448/20).
Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (частина перша статті 2 Цивільного кодексу України.
У свою чергу відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, частиною першою якої унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.
Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18).
Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 916/385/19, від 13.02.2019 у справі №910/8729/18).
Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 Цивільного кодексу України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до частини другої статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання.
У свою чергу наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №2-7615/10, від 05.06.2018 у справі №522/7909/16-ц).
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №548/981/15-ц також звернула увагу, що наявність такого статусу (ФОП) в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи-підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про Житлово-комунальні послуги»).
Споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Індивідуальний споживач зобов`язаний: оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.
Колегія суддів враховує, що юрисдикція таких спорів визначається залежно від суб`єктного складу правовідносин, тобто якщо споживачем послуг є фізична особа, то такі спори повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, а якщо споживачем послуг є юридична особа чи фізична особа-підприємець, то за суб`єктним складом такі спори мають розглядатися в порядку господарського судочинства (аналогічні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №757/45133/15-ц та від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц).
Положеннями статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (ч.1 ст.320 Цивільного кодексу України).
Згідно з інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі продажу ВЕС № 667188 від 08.11.2006, зареєстрованого в реєстрі 23.11.2006 приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Борисенко С.М., за № 4003, реєстраційний номер майна 11489542, є власником нежилого приміщення, вбудованого в перший поверх 5-ти поверхового житлового будинку, площею 59,6 кв.м., розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, провулок Бульварний, будинок 11, приміщення 2.
Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» просило стягнути з відповідача заборгованість за спожиті комунальні послуги з постачання теплової енергії, посилаючись на те, що між сторонами існують правовідносини з надання та споживання комунальних послуг.
Докази використання відповідачем спірного нежитлового приміщення саме у підприємницькій діяльності у справі відсутні і це не впливає на правовий статус його як власника вказаного об`єкта нерухомого майна, набутого ним у власність саме як фізичною особою.
Чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізичну особу-підприємця та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця, а лише встановлює, що остання відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Отже, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи.
У даному випадку власником нежитлового приміщення і споживачем комунальних послуг є ОСОБА_1 як фізична особа.
Суд апеляційної інстанції зазначає, якщо стороною спору про надання комунальних послуг є громадянин як фізична особа - власник об`єкта нерухомого майна, який має статус суб`єкта підприємницької діяльності, і якщо немає доказів використання його майна у господарській діяльності, це зумовлює наслідки у вигляді зміни юрисдикційності такої справи і відповідно закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття місцевим господарським судом провадження розгляд цієї справи належав до повноважень суду цивільної юрисдикції, тому що у цьому спорі вказана особа виступає як фізична особа - власник нерухомого майна, а не суб`єкт підприємницької діяльності (аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №920/50/19).
Відповідно до частини другої ст. 278 Господарського процесуального кодексу, України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Згідно з ч. 4 ст. 278 Господарського процесуального кодексу України, у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 цього Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.
Частиною 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалено з порушенням правил юрисдикції господарських судів та закрити провадження у справі.
При цьому суд апеляційної інстанції роз`яснює позивачеві, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Третяк Олександра Івановича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022 у справі № 904/587/22 - задовольнити.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2022 у справі № 904/587/22 - скасувати.
Провадження у справі № 904/587/22 закрити.
Стягнути з акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» на користь фізичної особи підприємця Третяк Олександра Івановича судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 721,50грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя Л.А. Коваль
Суддя В.Ф. Мороз
