КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції Волчко А.Я.

Єдиний унікальний номер справи № 369/15318/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6179/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 червня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мережко М.В.,

суддів - Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

секретар - Карпенко В.Р.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області 25 жовтня 2022 року у справі за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 яка діє в своїх інтересах, та інтересах малолітньої ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області, Служба у справах дітей Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області про виселення із службового житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

Заслухав доповідь судді апеляційного суду, дослідив матеріали справи, перевірив доводи апеляційної скарги, -

В с т а н о в и в :

У грудні 2020 року позивач Міністерство юстиції України завернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25 травня 2017 року №6/1 «Про включення жилого приміщення до числа службових» квартири, що розташовані в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , включені до числа службових жилих приміщень Міністерства юстиції України, в тому числі квартира АДРЕСА_2 за вказаною адресою.

Власником службового житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 , є Міністерство юстиції України відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договором про купівлю-продаж квартири від 19 червня 2016 року , укладеним між ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та МЮ України, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Надиною М.О. за реєстровим № 1655, з Договором від 20 грудня 2016 року про внесення змін до Договору від 19 грудня 2016 року.

Наказом Міністерства юстиції України від 07 вересня 2016 року № 4454/к відповідач ОСОБА_1 була призначена на посаду заступника начальника управління - начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Державного секретаря Міністерства Секретаріату Державного секретаря Міністерства.

Наказом Міністерства юстиції України від 03 листопада 2016 року № 5047/к ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту організаційного забезпечення та контролю Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 2016 року № 5564/к ОСОБА_1 переведено на посаду директора Департаменту комунікації, документообігу та контролю Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 08 листопада 2019 року № 3258/к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту організаційного забезпечення та контролю Міністерства юстиції України.

Відповідачка ОСОБА_1 12 вересня 2016 року , під час роботи у міністерстві , звернулася до Міністерства із заявою про отримання службового житла (копія заяви з додатками додається).

Відповідно до протоколу житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України від 10 квітня 2018 року № 1-2018, наказу Міністерства юстиції України від 21 травня 2018 року № 1700/7 «Про забезпечення службовим житлом працівників апарату Міністерства юстиції України» та рішення виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 04 червня 2018 року № 7/3 «Про затвердження спільного рішення керівництва та постійно діючої житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України про надання житла» (копії додаються) відповідачці ОСОБА_1 у тимчасове користування було надано службове житло, а саме: трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідачці ОСОБА_1 разом з сім`єю, яка складається з 2 осіб, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , видано ордер від 22 червня 2018 року № 8 на право зайняття службового жилого приміщення площею 69,6 кв.м., яке складається з трьох кімнат квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в органах та установах Міністерства юстиції України, затвердженого заказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2004 року № 58/5 (далі - Положення № 58/5) працівник, що припинив трудові відносини з апаратом Мін`юсту, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають.

Враховуючи зазначене, житлово-побутовою комісією Міністерства прийнято рішення направити ОСОБА_1 листи щодо звільнення займаного службового житла.

Рекомендованими листами Мін`юсту від 19 грудня 2019 року №1181/21.1.1/46-19 та від 31 липня 2020 року № 783/15.1/-20 ОСОБА_1 направлено вимоги щодо звільнення займаного службового житла.

Проте, на час звернення з позовом службове житло ОСОБА_1 не звільнила.

З урахуванням уточнень до позову , у прохальній частині позову позивач просить

- виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , законним представником якої є ОСОБА_1 зі службової квартири за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить Міністерству юстиції України, без надання іншого житла.

Відповідачки ОСОБА_1 , ОСОБА_4 подали до суду відзив, згідно якого зазначено, що статтею 125 ЖК УРСР, визначено перелік осіб, яких не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, зокрема до них відносяться пенсіонери по старості, персональні пенсіонери; одинокі особи з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

У відзиві зазначили, що відповідачка ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину - доньку ОСОБА_5 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України щодо реєстрації актового запису про народження ОСОБА_2 № 00142206314 від 13 березня 2021 року, відомості щодо батька відповідачкою ОСОБА_1 внесені з її слів, що підтверджується витягом № 00029912985 від 13 березня 2021 року.

ЖК УРСР не роз`яснює зміст поняття одинокої особи.

Відповідачка ОСОБА_1 має статус одинокої особи з неповнолітньою дитиною, яка проживає з нею та не підлягає виселенню зі службового житла без надання іншого жилого приміщення.

Крім того, разом з ОСОБА_1 проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_1 які є пенсіонерами, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 06 грудня 2005 року та № 1511715084 від 03 листопада 2009 року.

За вказаних обставин, та з огляду на документально підтверджені факти, відповідачки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відносяться до категорії осіб «пенсіонерів по старості» та, в розумінні ст. 125 ЖК УРСР не підлягають виселенню зі службового житла без надання іншого жилого приміщення.

Тому відповідачі просили відмовити в позові в повному обсязі.

Ухвалою суду від 08 липня 2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач Міністерство юстиції України подав апеляційну скаргу.

Просив скасувати рішення суду, посилаючись на порушення норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В апеляційній скарзі зазначає, що суд при винесенні рішення не з`ясував обставини, що мають значення для вирішення справи, безпідставно не взяв до уваги всі докази надані позивачем на підтвердження своїх доводів, а відтак висновок суду є помилковим.

Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи, які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони повідомлені про день та час розгляду справи на 29 червня 2023 року за адресами, наявними в матеріалах справи. Сторони та їх представники приймали участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановив суд першої інстанції, згідно із рішенням виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 25 травня 2017 №6/1 «Про включення жилого приміщення до числа службових» квартири, що розташовані в будинку за адресою: АДРЕСА_1 , включені до числа службових жилих приміщень Міністерства юстиції України, в тому числі квартира АДРЕСА_2 за вказаною адресою.

Власником службового житлового приміщення, а саме квартири АДРЕСА_2 , є Міністерство юстиції України, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договором про купівлю-продаж квартири від 19 грудня 2016 року, укладеним між ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» та Мін`юстом, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Надиною М.О. за реєстровим № 1655, з Договором від 20 грудня 2016 року про внесення змін до Договору від 19 грудня 2016 року.

Наказом Міністерства юстиції України від 07 вересня 2016 року № 4454/к відповідач ОСОБА_1 була призначена на посаду заступника начальника управління - начальника відділу інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності Державного секретаря Міністерства Секретаріату Державного секретаря Міністерства.

Наказом Міністерства юстиції України від 03 листопада 2016 року № 5047/к ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту організаційного забезпечення та контролю Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 2016 року № 5564/к ОСОБА_1 переведено на посаду директора Департаменту комунікації, документообігу та контролю Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 08 листопада 2019 року № 3258/к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Департаменту організаційного забезпечення та контролю Міністерства юстиції України.

Відповідачка ОСОБА_1 12 вересня 2016 року , під час роботи у міністерстві , звернулася до Міністерства із заявою про отримання службового житла (копія заяви з додатками додається).

Відповідно до протоколу житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України від 10 квітня 2018 року № 1-2018, наказу Міністерства юстиції України від 21 травня 2018 року № 1700/7 «Про забезпечення службовим житлом працівників апарату Міністерства юстиції України» та рішення виконавчого комітету Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 04 червня 2018 року № 7/3 «Про затвердження спільного рішення керівництва та постійно діючої житлово-побутової комісії Міністерства юстиції України про надання житла» (копії додаються) відповідачці ОСОБА_1 у тимчасове користування було надано службове житло, а саме: трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідачці ОСОБА_1 разом з сім`єю, яка складається з 2 осіб, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , видано ордер від 22 червня 2018 року № 8 на право зайняття службового жилого приміщення площею 69,6 кв.м., яке складається з трьох кімнат квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в органах та установах Міністерства юстиції України, затвердженого заказом Міністерства юстиції України від 02 липня 2004 року № 58/5 (далі - Положення № 58/5) працівник, що припинив трудові відносини з апаратом Мін`юсту, підлягає виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ним проживають.

Враховуючи зазначене, житлово-побутовою комісією Міністерства прийнято рішення направити ОСОБА_1 листи щодо звільнення займаного службового житла.

Рекомендованими листами Мін`юсту від 19 грудня 2019 року №1181/21.1.1/46-19 та від 31 липня 2020 року № 783/15.1/-20 ОСОБА_1 направлено вимоги щодо звільнення займаного службового житла.

Як зазначає Європейський суд з прав людини, «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Тому суд повинен встановити, чи відповідатиме виселення відповідачів з квартири, що є службовим житлом, без надання іншого житлового приміщення критеріям, що викладені у пункті другому статті 8 Конвенції.

«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Тому слід встановити, чи вважатиметься виселення відповідачів з квартири без надання іншого житлового приміщення втручанням держави, що здійснюється «згідно із законом» у розумінні пункту другого статті 8 Конвенції.

Європейський суд з прав людини вважає, що «вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 43, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Отож, суд повинен з`ясувати, наскільки чітким і прогнозованим є чинне законодавство України щодо виселення відповідачів з квартири, що є службовим житлом і в якій вони проживають, за відсутності у них іншого житла та без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК УРСР « ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом». Згідно із ч.ч.1,2 ст. 109 ЖК УРСР «виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. … Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду».

Статтею 124 ЖК УРСР зазначено робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 125 ЖК УРСР без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124цього Кодексу, не може бути виселено:

осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків;

осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років;

осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення;

осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників;

пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України;

одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Житловий Кодекс не роз`яснює зміст поняття одинокої особи. Разом з тим, згідно Постанови Пленуму Верховного Суду СРСР «Про практику застосування судами житлового законодавства» від 03 квітня 1987 року № 2, який, роз`яснюючи зміст частини другої статті 40 Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік, що аналогічна статті 125 ЖК УРСР , в абзаці четвертому пункту 19 роз`яснено, що до одиноких осіб, які не підлягають виселенню без надання їм іншого житлового приміщення, «крім одиноких матерів, які не створили в подальшому сім`ю, можуть бути віднесені, зокрема, розлучений член подружжя, який залишився проживати у службовому приміщенні після вибуття з нього іншого з подружжя».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення словосполучення «пенсіонерів по старості», яке міститься в абзаці шостому статті 125 ЖК Української РСР від 11 червня 2014 року №6-рп/2014 (справа №1-2/2014) зазначено, що згідно статтею 47 Конституції України кожен має право на житло; держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду; громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення словосполучення «пенсіонерів по старості», що міститься в абзаці шостому статті 125 ЖК Української РСР, відповідно до якого пенсіонери по старості не можуть бути виселені з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, необхідно розуміти так, що до пенсіонерів по старості, крім осіб, яким згідно з законодавством України призначено пенсію за віком, віднесено також осіб, що вийшли на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Конституційний Суд України тлумачив словосполучення «пенсіонерів по старості» в аспекті питання щодо осіб, яких відповідно до статті 55 Закону України «Про статус, соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, проте відповідне тлумачення може бути взято до уваги і у конкретній справі з урахуванням, що ЖК Української РСР містить поняття «пенсіонер по старості».

Заперечуючи щодо вимог позову, відповідачами було надано до суду свідоцтво про народження дитини Серія НОМЕР_2 . Згідно із свідоцтвом ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дочку ОСОБА_5 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України щодо реєстрації актового запису про народження ОСОБА_2 № 00142206314 від 13 березня 2021 року, відомості щодо батька відповідачкою ОСОБА_1 внесені з її слів, що підтверджується витягом № 00029912985 від 13 березня 2021 року.

Дитина відповідачки зареєстрована за адресою її проживання, що підтверджується довідкою №323 від 25 березня 2021 про реєстрацію місця проживання та склад сім`ї.

Діючим законодавством визначено , що реєстрація народження провадиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них, а в разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження - за заявою родичів, інших осіб або адміністрації лікувального закладу, в якому перебувала мати під час народження дитини.

Нормами Сімейного Кодексу України, та ЦК України, зокрема у ч.4 ст. 29 ЦК України визначено ,що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Крім того , разом з ОСОБА_1 проживають ОСОБА_4 та ОСОБА_1 які є пенсіонерами, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 06 грудня 2005 року та № 1511715084 від 03 листопада 2009 року.

Відповідачка ОСОБА_1 має статус одинокої особи з неповнолітньою дитиною, яка проживає з нею та не підлягає виселенню зі службового житла без надання іншого жилого приміщення.

За вказаних обставин ,та з огляду на документально підтверджені факти, висновок суду першої інстанції, що відповідачки ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відносяться до категорії осіб «пенсіонерів по старості» та відповідачка ОСОБА_1 ,яка представляє свої інтереси та інтереси малолітньої дитини Варвари, має статус одинокої особи з неповнолітньою дитиною, яка проживає з нею, а тому в розумінні ст. 125 ЖК УРСР не підлягають виселенню зі службового житла без надання іншого жилого приміщення є цілком обґрунтованим.

Відповідно до вимог ст. 77, 80, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу "Кривіцька та Кривіцький проти України" (№ 8863/06) 2 грудня 2010 року, установив порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло, останні були позбавлені процесуальних гарантій.

Міжнародною судовою установою встановлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Позивачем не надано, а в суді не здобуто жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження законності позовних вимог про виселення відповідачів з квартири, без надання іншого житлового приміщення.

Позивачем не доведено, що відповідачі є особами які можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення.

Крім того, позивач відповідно до ст. 81 ЦПК України не надав доказів, які б свідчили про явну потребу суспільства у житлі, що має звільнити колишній працівник ,яка заселилася на відповідній правовій підставі до службового житла, та чи буде відповідати виселення її з малолітньою дитиною, та двох пенсіонерів без надання іншого житлового приміщення вимогам закону.

З огляду на вказане висновок суду про від мову у задоволенні позову є обґрунтованим.

Виходячи із засад ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом вказаної норми особа, яка вважає, що її право порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (Цивільний Кодекс чи інший акт цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відсутність порушеного права, чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, способам ,визначеним законодавством є підставою для відмови у позові.

Доводи апеляційної скарги є тотожними доводам позову ,які були предметом дослідження суду першої інстанції, і не спростовують висновків суду першої інстанції

Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України апеляційний залишає апеляційну скаргу без задоволення , а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України ,колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,375,381 - 384 ЦПК України, суд, -

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 04 липня 2023 року.

Головуючий:

Судді: