Постанова

Іменем України

26 червня 2023 року

м. Київ

справа № 127/14275/18

провадження № 61-174св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Вінницька міська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2022 року в складі судді Медяної Ю. В. та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року в складі колегії суддів Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., Матківської М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі також - відповідач), третя особа - Вінницька міська рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що позивач є власником 33/50 часток будинковолодіння, розташованого на АДРЕСА_1 . Іншим співвласником будинковолодіння є відповідач. Відповідно до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 15 вересня 1953 року № 31/1183 колишньому власнику будинковолодіння було надано в постійне користування земельну ділянку площею 1 180,00 кв. м. Ці обставини також підтверджуються підтверджується довідкою комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ВМБТІ») від 16 травня 2018 року № 2630. Позивач планує скористатись своїм правом на приватизацію частини вказаної земельної ділянки. Згода на встановлення добровільного порядку користування спільною земельною ділянкою від відповідача відсутня. Тому позивач звернулась до суду із цим позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено порядок користування земельною ділянкою площею 1 180,00 кв. м, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , згідно варіанту 2 додатку № 3 висновку № 477, складеного 09 серпня 2019 року судовим експертом ТОВ «Подільський центр судових експертиз», за яким: співвласник 33/50 часток ОСОБА_1 користується земельною ділянкою площею 764 кв. м, а співвласник 17/100 та 17/100 часток ОСОБА_2 користується земельною ділянкою площею 386 кв. м; земельною ділянкою площею 30 кв. м ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користуються спільно в рівних частках по 1/2 кожній.

Розподілено судові витрати.

Рішення мотивоване тим, сторони є співвласниками будинковолодіння. Вони не можуть встановити порядок користування земельною ділянкою, на які розташоване відповідне будинковолодіння, за взаємною згодою, добровільно, в позасудовому порядку. Тому наявні підстави для вирішення даного спору судом. При визначенні розмірів часток земельної ділянки, якии мають користуватися сторони, суд виходив із розмірів їх часток як співвласників будинковолодіння, які мають бути максимально пропорційні таким розмірам виходячи із запропоноваих експертом варіантів. При цьому суд також врахував фактичні обставини користування сторонами їх частиною будинковолодіння.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено беззадоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2022 року - без змін.

Виключено з резолютивної частини рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2022 року абзац третій щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у сумі 1 057,40 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився із судом першої інстанції щодо вирішення спору по суті, визнав його висновки обґрунтованими.

Апеляційний суд відхилив як безпідставні доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції по суті спору, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для відповідача, має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Проте при вирішенні питання про стягнення судових витрат суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та помилково стягнув з неї на користь позивача судовий збір. у сумі 1 057,40 грн. Тому у цій частині оскаржуване рішення підлягає зміні шляхом виключення з резолютивної частини рішення суду першої інстанції абзацу третього щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у сумі 1 057,40 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

29 грудня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року. У касаційній скарзі відповідач просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судове рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 18 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року, та витребував справу з суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування судом всіх обставин справи. Судами не досліджені зібрані у справі докази та встановлені обставини у справі на підставі недостатніх доказів. Відповідач також вказувала, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних спірних правовідносинах.

Підставами касаційного оскарження зазначено пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиція інших учасників справи

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Путілін Є. В. надіслав засобами поштового зв`язку відзив на касаційну скаргу. Вказував про необґрунтованість її доводів та просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно договору дарування від 01 листопада 1985 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 49/100 житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, що знаходиться на земельній ділянці площею 1 160,00 кв. м на АДРЕСА_1 .

За договором від 08 травня 1984 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , які проживають на АДРЕСА_1 , володіючи разом цим житловим будинком ( ОСОБА_3 - 33/50 частки), ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - 17/50 частки, встановили порядок користування вказаним будинком.

Відповідно до технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 належить 33/50 частки, а ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - по 17/100 частки цього житлового будинку.

За рішенням виконкому Вінницької міської ради депутатів трудящих від 15 вересня 1953 року № 31/1183 «Про наслідки обміру земель по будівельному кварталу» зареєстровано за землекористувачами будівельного кварталу 38 960 кв. м. Виявлені залишки земельних ділянок площею 3 635 кв. м залишено у тимчасовому користуванні землекористувачам вказаного кварталу, у тому числі, земельну ділянку площею 1 180 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно відповіді КП «ВМБТІ» від 16 травня 2018 року № 2630 за матеріалами інвентаризаційної справи № 1552 на житловий будинок АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_3 ) на підстав рішення виконкому Вінницької міської ради депутатів трудящих від 15 вересня 1953 року № 31/1183 за вказаним будинком закріплена земельна ділянка площею 1 180,00 кв. м. Згідно з додатком № 2/244 до рішення виконкому Вінницької міської ради народних депутатів від 04 червня 1987 року № 200 житловому будинку АДРЕСА_1 присвоєно № 21. Крім того, заз6начено відомості про зміну номера будинку, а саме: 1948 рік - АДРЕСА_3 ; 1964 рік - АДРЕСА_4 ; 1977 рік - АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту прийомки-передачі межевих знаків на зберігання від 05 травня 2018 року межі земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , наданої власниками/користувачам земельної ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд закріплені в натурі (на місцевості) межевими знаками.

За свідоцтвом про право на спадщину від 17 березня 1972 року спадкоємцями ОСОБА_5 за законом є дружина - ОСОБА_3 , дочки - ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в рівних частках. До складу спадкового майна входить половина (1/2) житлового будинку з відповідною частиною службових допоміжних будівель, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Це майно спадкодавцеві на підставі довідки, виданої Вінницьким міським бюро технічної інвентаризації 25 лютого 1972 року № 82. Інша половина (1/2) цього будинку з відповідною часткою службових будівель належить ОСОБА_3 згідно статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю УРСР (України).

Відповідно до договору дарування від 07 серпня 1984 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 17/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку експерта від 09 серпня 2019 року № 477 за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, складеного ТОВ «Подільський центр судових експертиз» (судовим експертом Данилюк В. О.), на розгляд суду запропоновано 4 варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою площею 1 180,00 кв. м домоволодіння (будинку та господарських споруд) АДРЕСА_1 між співвласниками.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2021 року у справі № 127/14777/19 у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Вінницька міська рада, про встановлення юридичного факту, встановлення часток та виділ часток в натурі, встановлення порядку користування житловим будинком, визнання права власності на новостворене майно, затверджено мирову угоду згідно якої:

1. Частка у праві спільної часткової власності ОСОБА_1 складає 33/50 часток будинковолодіння.

2 . Частка у праві спільної часткової власності ОСОБА_2 складає 17/100 та 17/100 часток будинковолодіння.

3 . Сторони встановлюють наступний порядок користування будинковолодінням АДРЕСА_1 :

ОСОБА_1 користується: коридором 1-2 площею 4.7 кв. м, коридором 1-3 площею 4.7 кв. м, кімнатою 1-4 площею 16.1 кв. м, кімнатою 1-5 площею 11.7 кв. м, кімнатою 1-6, площею 14.9 кв. м, кімнатою 1-7 площею 7.4 кв. м, кухнею 1-8 площею 7,0 кв. м. Разом - 65.8 кв. м.

ОСОБА_2 користується: коридором 2-1 площею 4.4 кв. м, коридором 2-2 площею 3.7 кв. м, санвузлом 2-3 площею 5,4 кв. м, кухнею 2-4 площею 11.5 кв. м, кімнатою 2-5 площею 10.5 кв. м, кімнатою 2-6 площею 9,0 кв. м. Разом - 44,5 кв. м.

Коридором 3-1 площею 1,3 кв. м, санвузлом 3-2 площею 1,6 кв. м, кімнатою 3-3 площею 19,2 кв. м, кімнатою 3-4 площею 10,7 кв. м, коридором 3-5 площею 3.6 кв. м, кухнею 3-6 площею 5.1 кв. м. Разом - 41.5.кв. м.

ОСОБА_1 користується: наступними господарськими спорудами: сараєм під літерою «б», сараєм під літерою «Б», погрібом «п/Б», криницею 5.

ОСОБА_2 користується наступними господарськими спорудами гаражем під літерою «Д», з оглядовою ямою «о/Д», сараєм під літерою «В», погрібом «п/В», вбиральнею під літерою «Г», сараєм під літерою «б-1».

ОСОБА_2 зобов`язується у місячний термін з дня набрання чинності даною мировою угодою демонтувати тимчасовий гараж під літерою «Ж».

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 30 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року та постановою Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , КП «ВМБТІ» про встановлення факту права власності та зобов`язання провести перерахунок часток власності між співвласниками.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржуються на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 6 Конвенції вказано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушень не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частинами першою та другою статті 120 ЗК України передбачено, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

За частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частиною першою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Частиною першою статті 88 ЗК України встановлено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки з складу земельної ділянки як окремо, так і разом з іншими учасниками, які вимагають виділення, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки (частини третя, четверта статті 88 ЗК України).

Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, розташованого на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

У справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель і споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо.

При вирішенні такого спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном (постанова Верховного Суду від 21 червня 2022 року в справі № 585/3475/17).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності 33/50 частки будинковолодіння АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - 34/100 частки відповідно.

Дані обставини також підтверджені ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28 травня 2021 року в справі № 127/14777/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Вінницька міська рада, про встановлення юридичного факту, встановлення часток та виділ часток в натурі, встановлення порядку користування житловим будинком, визнання права власності на новостворене майно, якою затверджено мирову угоду між сторонами. Даною ухвалою сторони визначили порядок користування відповідним будинковолодінням, та погодили розміри часток кожного із співвласників: ОСОБА_1 - 33/50 частки, а ОСОБА_2 - 17/100 та 17/100, тобто - 34/100 часток.

Належні та достатні докази інших розмірів часток позивача та відповідача як співвласників будинковолодіння у справі відсутні.

Суди першої та апеляційної інстанції, враховуючи фактичні обставини спірних правовідносин (розміри часток сторін в будинковолодінні, недосягнення сторонами домовленості щодо порядку користування спірною земельною ділянкою), дотриманням часток кожного співвласника та забезпеченням вільного користування кожним із них належним майном, визначили між сторонами порядок користування спірною земельною ділянкою площею 1 180,00 кв. м згідно варіанту 2 додатку № 3 висновку експерта № 477 від 09 серпня 2019 року (складеного судовим експертом ТОВ «Подільський центр судових експертиз»).

За цим варіантом співвласник 33/50 часток ОСОБА_1 користується частиною земельної ділянки площею 764 кв. м, а співвласник 34/100 часток ОСОБА_2 користується частиною земельною ділянки площею 386 кв. м, а частиною земельної ділянки площею 30 кв. м ОСОБА_1 та ОСОБА_2 користуються спільно в рівних частках (по 1/2).

Верховний Суд погоджується із такими висновками судів, які зроблені ними на підставі належного та обґрунтованого встановлення фактичних обставин даної справи на підставі наявних доказів. Судами визначено порядок користування спірною земельною ділянкою, зокрема, шляхом виділення у користування кожній із сторін її частини пропорційно до розмірів їх часток у спірному будинковолодінні та з врахуванням мирової угоди сторін про користування відповідними приміщеннями (будинком та господарськими спорудами) будинковолодіння.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, суди встановивши належним чином дійсні обставини справи на підставі наявних доказів, дійшли правильних висновків про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та встановлення відповідного порядку користування сторонами спірною земельною ділянкою.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

Судами першої та апеляційної інстанцій належно встановлені фактичні обставини справи та як наслідок - суди дійшли правильних висновків щодо визначення порядку користування спірною земельною ділянкою з урахуванням визначено між сторонами порядку користування відповідним будинковолодінням (будинком та господарськими спорудами) та розмірів часток позивача та відповідача у ньому.

Разом із цим, відповідачем не надано належних та достовірних доказів інших розмірів часток, їх зміни (збільшення або зменшення) кожної із сторін як співвласників будинковолодіння.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України.

Стороною відповідача не викладено у касаційній скарзі належних доводів щодо заперечення проти висновку експерта № 477 від 09 серпня 2019 року, зокрема, заявлення проведення повторної та/або додаткової експертиз та безпідставної відмови судів у задоволенні такого клопотання.

Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та встановили всі обставини у справі на підставі недостатніх доказів, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Інші аргументи касаційної скарги відповідача є ідентичними доводам її апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну оцінку і його висновки є достатньо аргументованими. У зв`язку із цим Верховний Суд вважає, що відсутні підстави повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Проаналізувавши зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанова апеляційного суду ухвалені відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції в незміненій частині та апеляційний суд правильно застосували норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалили законні і обґрунтовані судові рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2022 року в незміненій частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук