РІШЕННЯ

Іменем України

27 червня 2023 року

м. Київ

справа №990/73/23

адміністративне провадження № П/990/73/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Уханенка С.А.,

суддів: Радишевської О.Р., Кашпур О.В., Шевцової Н.В., Мацедонської В.Е.,

за участю:

секретаря судового засідання - Часник А.О.,

представника позивача - Шадріна О.С.,

представника відповідача - Белінської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Шадріна О.С. звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним і скасування рішення від 23 березня 2023 року №247/0/15-23 «Про визнання відсутності порушення вимог щодо несумісності начальником відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення в обласних прокуратурах Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3».

Позов обґрунтував тим, що висновок Вищої ради правосуддя про відсутність порушення вимог щодо несумісності прокурором ОСОБА_3, який у 2018 році, перебуваючи на цій посаді, отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, суперечить положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №826/9606/17. Зазначив, що оскаржуване рішення, прийняте відповідачем за результатом розгляду поданої ним заяви, порушує його право на справедливий судовий розгляд у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №22019000000000215 від 12 липня 2019 року, в якому він є обвинуваченим, а прокурор ОСОБА_3 здійснює процесуальне керівництво.

У відзиві на позовну заяву Вища рада правосуддя просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач стверджує, що, приймаючи оскаржуване рішення, Вища рада правосуддя діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, безсторонньо, добросовісно, розсудливо й обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення. Натомість позивач, на думку відповідача, вдається до аналізу змісту висновків, викладених в оскаржуваному рішенні, та просить суд здійснити їх переоцінку, хоча вирішення питання про порушення прокурором вимог щодо несумісності належить до дискреційних повноважень Вищої ради правосуддя і не може бути предметом оцінки суду.

Спростовуючи доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, представник позивача зазначає, що він не просить переглянути рішення Вищої ради правосуддя по суті, а просить перевірити його законність, що відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є завданням адміністративного суду. При цьому висновок Вищої ради правосуддя про те, що порушення прокурором ОСОБА_3 вимог щодо несумісності не суперечить нормам законодавства, представник позивача вважає абсурдним і таким, що не ґрунтується на нормах права.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи і вимоги позовної заяви, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін і дослідивши матеріали справи, Суд установив такі обставини.

До Вищої ради правосуддя 24 січня 2023 року за вх. №М-223/0/7-23 надійшла заява ОСОБА_1 про порушення вимог щодо несумісності начальником відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення в обласних прокуратурах Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3

Ідентична заява ОСОБА_1 надійшла на адресу Вищої ради правосуддя з Державної установи «Київський слідчий ізолятор» 15 лютого 2023 року за вх. № М-223/1/7-23.

У заявах ОСОБА_1 зазначив, що прокурор ОСОБА_3 здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 липня 2019 року за №22019000000000215 (справа № 757/31502/20).

Відповідно до інформації, що міститься в Єдиному реєстрі адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/profile/62118), ОСОБА_3, перебуваючи на посаді прокурора, 5 вересня 2018 року отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (№6841/10 від 05.09.2018, видане Радою адвокатів Київської області).

У цьому контексті заявник послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані в постанові від 14 квітня 2021 року у справі №826/9606/17, щодо заборони в допуску діючих співробітників прокуратури до кваліфікаційних іспитів та стажування для отримання статусу адвоката, з огляду на виникнення у такому разі обставин несумісності.

У зв`язку з цим заявник просив визнати порушення прокурором ОСОБА_3 вимог щодо несумісності та внести в установленому порядку подання про звільнення його з посади.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між членами Вищої ради правосуддя від 24 січня 2023 року, протоколом передачі справи раніше визначеному члену Вищої ради правосуддя від 15 лютого 2023 року вказані заяви передано члену Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 для проведення попередньої перевірки.

Ухвалою члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 від 3 березня 2023 року №22/0/18-23 відкрито справу за заявами ОСОБА_1 про порушення начальником відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення в обласних прокуратурах Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 вимог щодо несумісності.

Розгляд заяв ОСОБА_1 на засіданні Вищої ради правосуддя призначено на 23 березня 2023 року, про що прокурора ОСОБА_3 і заявника ОСОБА_1 було повідомлено у встановленому порядку.

У засіданні Вищої ради правосуддя 23 березня 2023 року ОСОБА_1 брав участь у режимі відеоконференції з Державної установи «Київський слідчий ізолятор», його представник - адвокат Шадрін О.С. і прокурор ОСОБА_3 - особисто.

Дослідивши матеріали справи, пояснення прокурора ОСОБА_3, заслухавши доповідача - члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 , ОСОБА_1, адвоката Шадріна О.С., прокурора ОСОБА_3, Вища рада правосуддя вирішила визнати відсутність порушення вимог щодо несумісності начальником відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення в обласних прокуратурах Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3

Відповідно до витягу з протоколу №22 засідання Вищої ради правосуддя від 23 березня 2023 року за вказане рішення проголосувало 14 із 15 присутніх членів Вищої ради правосуддя.

За змістом частин першої і другої статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка складається з двадцяти одного члена та до повноважень якої, зокрема віднесено розгляд справ про порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності.

За приписами частин першої і другої статті 39 Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон №1798-VIII) Вища рада правосуддя відкриває та розглядає справи про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності їх посад із діяльністю або статусом, визначеними Конституцією та законами України (справи щодо несумісності). Справа щодо несумісності може бути відкрита за заявою будь-якої особи, якій відомі відповідні факти.

Частиною першою статті 40 Закону №1798-VIII передбачено, що справа щодо несумісності розглядається Вищою радою правосуддя на її засіданні.

Суддя, прокурор, справа щодо несумісності якого розглядається, та його представник мають право давати пояснення, ставити питання учасникам засідання, висловлювати міркування і заперечення з питань, які виникають під час розгляду справи щодо несумісності, заявляти клопотання і відводи (частина друга статті 40 Закону №1798-VIII).

Згідно з частиною першою статті 41 Закону №1798-VIII за результатами розгляду справи щодо несумісності Вища рада правосуддя може ухвалити рішення: 1) про визнання порушення суддею вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом і звільнення його з посади; 2) про визнання порушення прокурором вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом і внесення в установленому порядку подання про звільнення його з посади; 3) про визнання відсутності порушень суддею або прокурором вимог щодо несумісності з іншою діяльністю або статусом.

У частині другій цієї статті встановлено, що рішення у справі щодо несумісності ухвалюється більшістю голосів членів Вищої ради правосуддя, які беруть участь у засіданні. Член Вищої ради правосуддя, визначений доповідачем у справі, не бере участі у голосуванні.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 реалізував своє право на звернення до Вищої ради правосуддя із заявою про порушення вимог щодо несумісності начальником відділу організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення в обласних прокуратурах Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3, у якій навів факти, що підтверджували, на його думку, вчинення прокурором відповідного порушення.

Відповідачем забезпечено також право ОСОБА_1 на участь у розгляді його заяви на засіданні Вищої ради правосуддя.

Водночас за результатами розгляду справи щодо несумісності, порушеної за заявами ОСОБА_1 , Вища рада правосуддя ухвалила рішення про визнання відсутності порушень прокурором ОСОБА_3 вимог щодо несумісності.

Частина друга статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з положеннями статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом частини четвертої статті 22, частини першої статті 266 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, зокрема, справи щодо законності актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя.

Зазначеним нормам процесуального закону кореспондують приписи частини першої статті 35 Закону №1798-VIII, згідно з якою рішення Вищої ради правосуддя може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Отже, спір з приводу оскарження рішення Вищої ради правосуддя належить до юрисдикції адміністративного суду.

Разом із тим, у силу приписів частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (пункт 4.1 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Таким чином, захист прав, свобод та інтересів особи здійснюється у разі встановлення судом факту їх порушення з боку суб`єкта владних повноважень у спірних публічно-правових відносинах. Іншими словами, звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи та інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення Вищої ради правосуддя від 23 березня 2023 року №247/0/15-23, це рішення, в розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України, є актом індивідуальної дії, оскільки стосується прав та інтересів прокурора ОСОБА_3, щодо якого вирішувалося питання про порушення вимог щодо несумісності.

Указане рішення не адресоване ОСОБА_1 , воно не породжує, не змінює і не припиняє його прав чи обов`язків у сфері публічно-правових відносин.

Згідно з усталеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду з розгляду спорів щодо оскарження актів індивідуальної дії (постанови від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі №9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі №990/152/22 та ін.) право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Суд відхиляє доводи позивача про порушення оскаржуваним рішенням його права на справедливий судовий розгляд у кримінальному провадженні, адже забезпечення справедливості кримінального провадження досягається застосуванням належної правової процедури до кожного учасника кримінального провадження, що передбачена кримінально процесуальним законом.

Оскільки позивач не довів обставин, які би свідчили про порушення оскаржуваним рішенням його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, підстави для задоволення позову відсутні.

У зв`язку з цим Суд не проводить перевірку цього акта на предмет його законності.

З огляду на результат вирішення справи, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 246, 250, 255, 262, 266, 295 КАС України, Суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.

2. Рішення суду може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 29 червня 2023 року.

Головуючий С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

В.Е. Мацедонська

О.Р. Радишевська

Н.В. Шевцова