УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2023 року

м. Київ

справа № 127/16318/22

провадження № 51-3671ск23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 квітня 2023 року, які постановлені в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021020000001305, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Городище, Вінницький район Вінницької області, проживаючого у тому АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Суть питання

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2022 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 3 ст. 286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 10 років.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим і засуджено за те, що він 21 грудня 2021 року близько 01 год 00 хв, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно-справним автомобілем «Honda HR-V», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався у темну пору доби дорогою по вул. Кармелюка в с. Городище Вінницького району Вінницької області в напрямку дамби, не врахував дорожню обстановку, а саме: наявність на дорожньому покритті нашарування снігу та заокруглення дороги ліворуч, не обрав безпечної швидкості, яка б дозволяла йому постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, внаслідок чого не впорався з керуванням та виїхав за межі проїзної частини дороги, де допустив наїзд на дерево. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ОСОБА_6 від отриманих травм загинув на місці пригоди.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого суду, засуджений та його захисник оскаржили його до апеляційного суду.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 14 квітня 2023 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_5 залишив без змін.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного його підзахисному судом покарання ступеню тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення та його особі, через суворість, просить змінити рішення місцевого суду в частині визначеного засудженому покарання шляхом пом`якшення.

На обґрунтування своїх вимог захисник вказує на те, що при призначенні його підзахисному покарання місцевий суд безпідставно не застосував до нього положення ст. 69-1 КК України, оскільки не врахував ще одну обставину, яка пом`якшує його покарання, а саме надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, що передбачена п. 2-1 ч. 1 ст. 67 КК України. Крім того, захисник зазначає про те, що засуджений разом зі своєю матір`ю декілька разів пробували відшкодувати потерпілим збитки, але останні відмовлялись у них брати кошти.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), правильність кваліфікації її дій за ч. 3 ст. 286-1 КК України, Верховний Суд не перевіряв, оскільки законність та обґрунтованість судових рішень у цій частині захисником не оскаржується.

Частиною 2 ст. 50 КК України закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до положень ст. 69-1 КК України за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Відповідно до положень ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).

Як слідує з наданих копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 , згідно з указаними нормами закону врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, те, що він притягувався до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідно до висновку експерта від 22 грудня 2021 року № 3680 у крові ОСОБА_5 виявлено етиловий спирт у концентрації 0,5%, а також те, що він вину у вчиненні злочину визнав, його ставлення до вчиненого, думку потерпілих, які наполягали на призначенні найсуворішої міри покарання. При цьому щире каяття обвинуваченого суд визнав обставиною, що пом`якшує його покарання, а також встановив відсутність обставин, які згідно ст. 67 КК України обтяжували б покарання засудженому.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання в межах санкції статті, за яку його засуджено. Своє рішення місцевий суд належним чином мотивував.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, засуджений подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо невідповідності призначеного йому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення внаслідок суворості, які за змістом та суттю є аналогічні доводам, викладеним ним у касаційній скарзі.

Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд перевірив усі посилання й доводи, викладені засудженим у згаданій апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, в частині призначення засудженому покарання, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Так, апеляційний суд указав, що в своїх поясненнях обвинувачений ОСОБА_5 зазначав про те, що після того, як він в`їхав в дерево втратив свідомість, що ставить під сумнів надання допомоги потерпілому, оскільки сам також отримав тілесні ушкодження внаслідок ДТП.

Крім того, поведінка обвинуваченого ОСОБА_5 після вчинення злочину не свідчить про наявність такої пом`якшуючої обставини - як надання допомоги потерпілому, оскільки обвинувачений вказував, що він після того, як побачив, що потерпілий перебуває без свідомості в першу чергу не викликав швидку допомогу, а зателефонував своїй сестрі, тобто не вжив усіх належних заходів для врятування життя потерпілого.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що у контексті викладеного, така обставина - як надання допомоги потерпілому, не знайшла свого підтвердження. При цьому апеляційний суд зазначив, що така позиція обвинуваченого ОСОБА_5 є обраним ним способом захисту та бажанням пом`якшити покарання за скоєне кримінальне правопорушення.

Крім того, апеляційний суд не визнав обставиною, що пом`якшує покарання засудженому, його твердження, що він намагався відшкодувати шкоду потерпілим, проте вони відмовлялись, оскільки добровільне відшкодування завданого збитку має місце тоді, коли спричинений злочином збиток відшкодовується винним з власної ініціативи до винесення обвинувального вироку.

При цьому потерпіла ОСОБА_7 вказала, що обвинуваченим не вживалися заходи, щоб відшкодувати їм шкоду.

Згідно матеріалів провадження Національною акціонерною страховою компанією «Оранта», потерпілим виплачена страхова сума в розмірі 93 тис. грн.

Отже, надаючи оцінку наведеним обставинам, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 69-1 КК України, яка передбачає обов`язкову наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, в тому числі добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, що не встановлено ні судом першої, ні судом апеляційної інстанцій.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування положень ст. 69-1 КК України, оскільки вказаною нормою передбачено, що за наявності обставин, що пом`якшують покарання, передбачених п. п. 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

За змістом положень п. п. 1, 2 ч. 1. ст. 66 КК України визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються:

1) з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Будь-яких даних про те, що ОСОБА_5 добровільно відшкодував завдану потерпілим шкоду ні оскаржені судові рішення, ні касаційна скарга захисника не містить, а отже у даному кримінальному провадженні відсутня обставина, яка передбачена п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України, що виключає можливість застосування положень ст. 69-1 КК України.

Підстав вважати призначене ОСОБА_5 покарання явно несправедливим через суворість Верховний Суд не вбачає, як і не вбачає підстав для застосування ст. 69-1 КК України та призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 21 листопада 2022 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 квітня 2023 року

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3