ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 647/2133/19

провадження № 61-12081св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Карпенко С. О. (судді-доповідача),

суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Львівська сільська рада Бериславського району Херсонської області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горяшко Людмила Василівна, на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2020 року, ухвалене у складі судді

Волошина Р. Р., та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 липня

2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Вейтас І. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Львівська сільська рада Бериславського району Херсонської області (далі - Львівська сільська рада), про визнання заповіту нікчемним.

В обґрунтування позову вказував, що він є сином ОСОБА_3 , від імені якого 20 січня 2005 року складено заповіт, посвідчений секретарем Львівської сільської ради Бериславського району Херсонської області Куриленко Тамарою Геннадіївною за реєстровим № 9.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після батька.

Вказує, що аналіз змісту та форми заповіту свідчить про порушення вимог закону при його складанні та посвідченні, тому даний заповіт є нікчемним.

На думку позивача, заповіт посвідчено неуповноваженою на те особою, оскільки секретар Львівської сільської ради Куриленко Т. Г. не мала повноважень вчиняти нотаріальні дії щодо посвідчення даного заповіту.

Про порушення вимоги щодо форми заповіту також свідчать посилання в ньому на норми Цивільного кодексу (далі - ЦК) Української РСР, які втратили чинність

з 1 січня 2004 року. Крім того, у заповіті міститься лише підпис «Лининський», при цьому відсутній напис заповідача «заповіт прочитано мною вголос та підписано власноручно», що викликає сумнів у його прочитанні та підписанні особисто ОСОБА_3 .

За таких обставин просив визнати нікчемним заповіт, складений 20 січня

2005 року ОСОБА_3 , посвідчений секретарем Львівської сільської ради Куриленко Т. Г. за реєстровим № 9.

Ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області від 3 вересня 2019 року залучено до участі у справі співвідповідачем Львівську сільську раду.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 28 лютого

2020 року відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив про ненадання позивачем належних і допустимих доказів того, що оспорюваний заповіт складено та посвідчено без додержання вимог законодавства, чинного на момент його посвідчення.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційну скаргу Горяшко Л. В. , яка діяла від імені ОСОБА_1 , залишено без задоволення, а рішення Бериславського районного суду Херсонської області

від 28 лютого 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведенням, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Горяшко Л. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 28 лютого 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про наявність повноважень у секретаря Львівської сільської ради Куриленко Т. Г. на посвідчення заповіту 20 січня 2005 року, оскільки, в порушення вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України

від 25 серпня 1994 року № 22/5 (далі - Інструкція), виконавчий комітет Львівської сільської ради не приймав рішення про покладення на секретаря сільської ради обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій.

Заявник вказує про неврахуванням судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11 грудня 2019 року

у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19), згідно з яким наявність у посадовій інструкції секретаря сільської ради повноважень забезпечувати виконання нотаріальних дій не є самостійною підставою для їх вчинення.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин частину першу статті 1257 ЦК України та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 9 грудня 2019 року

у справі № 683/3061/18 (провадження № 61-18936св19), від 6 березня 2019 року

у справі № 658/2457/16-ц (провадження № 61-32568св18), від 30 січня 2019 року у справі № 515/2177/16-ц (провадження № 61-33496св18), від 12 червня

2019 року у справі № 607/15112/17-ц (провадження № 61-46960св18) та

від 24 жовтня 2018 року у справі № 673/416/16-ц (провадження № 61-24156св18), які містять тлумачення вказаної норми матеріального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи

заявника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 грудня

2019 року у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19), від 9 грудня 2019 року у справі № 683/3061/18 (провадження № 61-18936св19), від 6 березня 2019 року у справі № 658/2457/16-ц (провадження № 61-32568св18), від 30 січня 2019 року у справі № 515/2177/16-ц (провадження № 61-33496св18),

від 12 червня 2019 року у справі № 607/15112/17-ц

(провадження № 61-46960св18) та від 24 жовтня 2018 року

у справі № 673/416/16-ц, провадження № 61-24156св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що батьку позивача - ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД №725542, виданого 17 грудня 2007 року на підставі розпорядження голови Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області від 30 травня 2007 року № 356, належала земельна ділянка площею 6,80 га, розташована на території Львівської сільської ради.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Згідно із заповітом, посвідченим секретарем Львівської сільської ради Куриленко Т. Г 20 січня 2005 року і зареєстрованим за № 9, ОСОБА_3 належний йому земельний пай заповів ОСОБА_2 .

З довідки архівного відділу Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області від 10 квітня 2019 року суди встановили, що в документах архівного фонду Львівської сільської ради села Львове Бериславського району Херсонської області відомості щодо покладення обов`язків вчинення нотаріальних дій на секретаря Львівської сільської ради Куриленко Т. Г. за період з грудня 2000 року до 1 лютого 2005 року відсутні.

Рішеннями Львівської сільської ради від 12 лютого 2003 року №№ 48 та 49 Куриленко Т. Г. обрано секретарем Львівської сільської ради, покладено на неї виконання повноважень секретаря виконавчого комітету цієї ради та введено її до складу виконавчого комітету.

Розпорядженням сільського голови Львівської сільської ради № 8-К

від 22 березня 2004 року затверджено посадові повноваження посадових осіб місцевого самоврядування Львівської сільської ради. Згідно

з пунктом 10 розділу ІІІ Посадових повноважень посадових осіб місцевого самоврядування Львівської сільської ради секретар сільської ради вчиняє нотаріальні дії згідно з Інструкцією Про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержанням норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Статтею 1233 ЦК України встановлено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу

(частини перша, третя статті 1247 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Відповідно до статті 1251 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Статтею 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» тут і надалі в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено систему місцевого самоврядування, яка включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Відповідно до положень частини першої статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання.

Відповідно до частини шостої статті 59 зазначеного Закону виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.

Пунктом 1 частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, окрім дій, передбачених у частині першій цієї статті, вчиняють також такі нотаріальні дії як посвідчення заповітів.

Відповідно до пункту 2 розділу 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, з наступними змінами і доповненнями в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських радах народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

За таких обставин виконавчий комітет Львівської сільської ради мав повноваження покласти на посадову особу цього органу місцевого самоврядування функції щодо вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчення заповітів. Покладення зазначених обов`язків на посадову особу органу місцевого самоврядування повинно фіксуватися у протоколах засідань сесій та виконавчого комітету відповідної ради.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою

статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта

статті 203 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина друга статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», яка була чинною на час посвідчення оспорюваного заповіту, у разі посвідчення угоди не тим органом або службовою особою, на яких покладено здійснення нотаріальних функцій, угода не може вважатися укладеною з додержанням встановленої нотаріальної форми.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається, з довідки архівного відділу Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області від 10 квітня 2019 року суди встановили, що в документах архівного фонду Львівської сільської ради села Львове Бериславського району Херсонської області відомості щодо покладення обов`язків вчинення нотаріальних дій на секретаря Львівської сільської ради Куриленко Т. Г. за період з грудня 2000 року до 1 лютого 2005 року відсутні.

Учасниками справи не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що секретар Львівської сільської ради Куриленко Т. Г. у передбаченому законодавством порядку була уповноважена на вчинення нотаріальних дій, зокрема посвідчувати оспорюваний заповіт від 20 січня

2005 року, отже, вказаний правочин у встановленому порядку не посвідчений.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про те, що на момент посвідчення оспорюваного заповіту секретар Львівської сільської ради Куриленко Т. Г. була уповноважена відповідним рішенням виконавчого комітету сільської ради на вчинення нотаріальних дій відповідно до статті 1251 ЦК України та

статті 37 Закону України «Про нотаріат».

Оскільки сторонами не доведено, що на 20 січня 2005 року виконавчим комітетом Львівської сільської ради було прийнято рішення, яке б надавало секретарю виконавчого комітету сільської ради Куриленко Т. Г. право на вчинення нотаріальних дій, тому остання не вправі була посвідчувати заповіт ОСОБА_3 , у зв`язку з чим заповіт складено з порушенням вимог щодо його посвідчення і він є нікчемним в силу частини першої статті 1257 ЦК України.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 24 жовтня

2018 року у справі № 673/416/16-ц (провадження № 61-24156св18), від 30 січня 2019 року у справі № 515/2177/16-ц (провадження № 61-33496св18),

від 6 березня 2019 року у справі № 658/2457/16-ц

(провадження № 61-32568св18), від 12 червня 2019 року

у справі № 607/15112/17-ц (провадження № 61-46960св18), від 9 грудня

2019 року у справі № 683/3061/18 (провадження № 61-18936св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19), про невідповідність яким судових рішень судів попередніх інстанцій зазначав заявник як підставу їх касаційного оскарження .

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за

статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішенні

від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), у рішенні

від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Оскільки заповіт, складений від імені ОСОБА_3 , посвідчений 20 січня 2005 року секретарем Львівської сільської ради, зареєстрований в реєстрі за № 9, є нікчемним, тому він у силу прямих вимог статті 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Отже, відповідний правочин є нікчемним не за рішенням суду, а відповідно до закону з моменту його укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини першої статті 1257 ЦК України, тому позовні вимоги про визнання заповіту нікчемним задоволенню не підлягають, оскільки позивач обрав неналежний спосіб захисту своїх прав.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 147/1062/21

(провадження № 61-6536св22), прийнятої після подання касаційної скарги у цій справі.

Отже суди попередніх інстанцій правильно відмовили у задоволенні позовних вимог, проте помилися щодо мотивів такої відмови.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою

статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

За таких обставин касаційна скарга є частково обґрунтованою, наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1

частини другої статті 389 ЦПК України, щодо застосування судами попередніх інстанцій норми права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24 жовтня 2018 року у справі № 673/416/16-ц

(провадження № 61-24156св18), від 30 січня 2019 року у справі № 515/2177/16-ц (провадження № 61-33496св18), від 6 березня 2019 року

у справі № 658/2457/16-ц (провадження № 61-32568св18), від 12 червня

2019 року у справі № 607/15112/17-ц (провадження № 61-46960св18),

від 9 грудня 2019 року у справі № 683/3061/18 (провадження № 61-18936св19), від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19), підтверджена під час касаційного провадження.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Верховного Суду від 28 вересня

2022 року у справі № 147/1062/21 (провадження № 61-6536св22).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Зважаючи на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, однак вказали неналежні мотиви та підстави для такої відмови, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають зміні у їх мотивувальних частинах.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційний суд дійшов висновку про зміну судових рішень судів попередніх інстанцій в їх мотивувальних частинах, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Горяшко Людмила Василівна, задовольнити частково.

Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 28 лютого

2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 липня

2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Бериславського районного суду Херсонської області

від 28 лютого 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду

від 15 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук