465/460/22

2/465/100/23

РІШЕННЯ

Іменем України

21.06.2023 року Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Мартьянової С.М.

за участі секретаря Сеньків А.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, та просив суд визнати недійсним договір позики, який оформлено розпискою від 03.11.2019 року, виданою ОСОБА_2 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 01.05.2014 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого останній отримав в борг від позивача грошові кошти в сумі 14500 доларів США, які останній зобов`язувався повернути до 27.06.2014 року. В якості забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, відповідач передав йому автомобіль марки «Toyota Avensis», 2007р.в. Крім цього, 27.07.2015р. між змивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено другий договір позики на суму 34500 доларів США, які відповідач зобов`язується повернути до 01.09.2015р.

Заочним рішенням Личаківського районного суду М. Львова від 26.11.2016 у справі №463/3330/16-ц було задоволено позов позивача до відповідача ОСОБА_2 та його жінки, ОСОБА_4 , стягнуто солідарно суму заборгованості за договорами позики від 01.05.2014 року та від 27.07.2015 року в загальному розмірі 49000 доларів США.

В подальшому ОСОБА_2 звертався із заявою про скасування заочного рішення. Однак, 21.05.2018 року було ухвалено рішення, яким знову ж було задоволеного позов ОСОБА_1 до відповідачів у повному обсязі.

Ухвалою Апеляційного Суду Львівської області від 13.07.2018 було відкрито провадження у справі та 03.03.2020 року рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості залишено без змін.

Постановою КЦС/ВС від 02.06.2021 року було залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій та відмовлено у задоволенні касаційної скарги.

В той же час, 19.03.2019 року відповідач ОСОБА_2 нібито позичив у відповідача ОСОБА_3 65000 доларів США. Такий правочин було вчинено у час коли ОСОБА_2 достовірно знав про існуючу заборгованість перед позивачем.

В подальшому, 08.04.2021 відповідач ОСОБА_3 звернувся із позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

30 червня 2021 року Личаківський районний суд м. Львова ухвалив рішення у справі №463/3985/21, яким задовольнив позов та стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики у розмірі 65000,00 доларів США, а також стягнув з відповідача на користь позивача 6129,0 гривень судового збору. Вказане рішення суду було прийнято без урахування важливих обставин справи, про які сторони не повідомили суд та які мали важливе значення для її вирішення. Такі обставини міг повідомити позивач, однак його не було залучено до розгляду справи в суді першої інстанції.

Позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_3 звернувся із таким позовом до відповідача ОСОБА_2 за 2 місяці до винесення постанови КЦС/ВС у справі №463/3330/16-ц (в рамках якої було стягнуто заборгованість із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача), після винесення постанови суду апеляційної інстанції, 3 років після ухвалення рішення суду першої інстанції та більш як 4 років після ухвалення заочного рішення судом першої інстанції. В усіх цих судових рішеннях встановлено незаперечний факт заборгованості ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перед ОСОБА_1 на суму 49 000 доларів США.

Позивач вважає, що таке звернення до суду має характер зловживання процесуальними правами, а сам правочин є удаваним та таким, що вчинено для унеможливлення (ускладнення) виконання законного рішення суду, оскільки на основі виконавчого листа приватним виконавцем Баіровою Н.М. було відкрито виконавче провадження №266392082 та №66392286, в рамках яких було накладено арешт на майно відповідача ОСОБА_2 . Це дає змогу боржнику перешкоджати виконавчому провадженню №66496673 від 12.08.2021, відкритому на користь позивача приватним виконавцем Білецьким І.М., оскільки частково кошти, які повинні були б йти на погашення боргу перед позивачем, стягуються на користь штучно створеного кредитора. Більше того, єдине нерухоме майно, про яке відомо позивачу і яке, у разі його продажу, могло б погасити борг відповідача ОСОБА_2 , в рамках виконавчих проваджень №66392082 та №66392286, розпочатого приватним виконавцем Баіровою Н.М., арештовано, що унеможливлює будь-які дії щодо погашення заборгованості за рахунок його продажу.

Позивач також, вважає, що про недобросовісність дій відповідача ОСОБА_2 додатково свідчать численні судові справи, в рамках яких відповідач намагається відчужити належне йому майно (зменшити його розмір) шляхом винесення судових рішень не на його користь. Серед них:

1.Справа №463/8957/21 (Личаківський районний суд м. Львова, суддя Мармаш В.Я.) про визначення часток у праві спільної сумісної власності на квартиру, в які відповідач - ОСОБА_2 також є відповідачем, разом із дружиною - ОСОБА_4 . Позивачами у справі є їх діти ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 . Провадження у справі відкрито 03 вересня 2021.

2.Справа №463/6872/21 (Личаківський районний суд м. Львова, суддя Нор Н.В.) аналогічна справа №463/8957/21 щодо предмету та складу учасників. Однак, ухвалою суду від 07 вересня 2021 року позовну заяву повернуто позивачам за їх заявою.

3.Справа №463/498/20 (Личаківський районний суд м. Львова, суддя Головатий Р.Я.) про стягнення боргу за договором позики. Позивачем у даній справі виступає ОСОБА_7 , а відповідачами - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , та представником у цій справі є ОСОБА_8 , син ОСОБА_3 відповідача у даній справі.

4.Справа №463/874/19 (Личаківський районний суд м. Львова, суддя Леньо С.І.) за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Провадження у справі відкрито 06.03.2019. Рішення у цій справі ухвалено 08.04.2019. Розірвання шлюбу, у свою чергу, надало відповідачу можливість звернутися до ОСОБА_4 із позовом про поділ майна подружжя.

5.Справа №463/10195/21 (Личаківський районний суд м. Львова, суддя Марамаш В.Я.) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, зокрема визнання за ним частки на авто «Toyota Avensis», 2007 р.в.

Позивач звертаю увагу суду, що всі ці справи виникли після ухвалення Личаківським районним судом м. Львова рішення на користь позивача про стягнення заборгованості із ОСОБА_9 та ОСОБА_4 .

У зв`язку з вище викладеним позивач і був змушений звернутися до суду з даними позовними вимогами.

Ухвалою суду від 05.04.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним.

З метою виконання вимог ч.1ст.189ЦПКУкраїни розпочато підготовче провадження у справі. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 02.09.2022 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду.

19.09.2022 року від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній посилався на наступні обставини.

Так, відповідач зазначає, що позовні вимоги є безпідставними та надуманими, а тому вони задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не наведено жодного факту що в день складання розписки та займу грошових коштів ОСОБА_2 такого не було. Також, позивач вказує, що відповідач ОСОБА_3 не позичав кошти ОСОБА_2 оскільки є його знайомим, проте сам же позивач мав таку можливість не зважаючи на знайомство з відповідачем ОСОБА_2 , і позивач останньому кошти в борг.

Проте, позивач вважає неприпустимим факт того, що відповідач ОСОБА_3 звернувся за захистом свого порушеного права до суду, при цьому сам же позивач до цього звертався до суду щоб захисти своє порушене право.

Окрім того, поміж тих рішень, що вказує позивач, також Личаківським районним судом м. Львова від 11.05.2022 року було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 борг за договором позики у розмірі 10654 доларів США.

Однак у даному випадку ОСОБА_1 знаючи про дану справу, не тільки не намагався взяти участь у її розгляді, а і не оскаржував таке рішення.

Позов ОСОБА_1 скерований на грубе порушення законних прав та інтересів відповідача ОСОБА_3 , і у незаконний спосіб хоче позбавити його права отримати свої кошти.

Правове обґрунтування позову ОСОБА_1 полягає у доводах, які не мають жодного відношення до даної справи.

Відповідач ОСОБА_3 вказує, що у зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 займав в нього кошти, матеріальне положення останнього могло б тільки покращуватися, а не погіршуватися як вважає позивач.

Також, відповідач просить застосувати позицію Верховного Суду яка висвітлена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2021 року у справі №522/1528/15.

18.10.2022 року від позивача по справі надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначає, що відзив було подано з порушенням норм ЦПК України. Також позивач не погоджується з доводами відповідача ОСОБА_3 відносно того, що матеріальне становище відповідача ОСОБА_2 покращилося, оскільки жодна частина коштів не пішла на погашення заборгованості перед позивачем. Натомість така «позика» спричинила лише виникнення нових виконавчих проваджень та збільшення кола кредиторів.

Також не можна застосувати до цих правовідносин і постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2021 року у справі №522/1528/15, оскільки правовідносини не є подібними.

Позивач просить звернути увагу суд на розгляд справи зі схожими обставинами №520/152/17, в якій особа яка не була залучена до справи в суді першої інстанції звернулась з апеляційної скаргою і рішення першої інстанції було скасовано. Суд касаційної інстанції повністю підтримав постанову суду апеляційної інстанції постанова ВС від 24.06.2022 року у справі 520/15284/17.

Позивач подав апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30.06.2021 року, однак на момент подання відповіді на відзив, за клопотанням відповідача у справі 463/3985/21 ( ОСОБА_2 ) було зупинено провадження в Львівському апеляційному суді до набрання законної сили рішенням Франківського районного суду м. Львова у справі 465/3985/21.

Ухвалою суду від 24.03.2023 року клопотання представника позивача ОСОБА_1 , - адвоката Позднякова С.С. про витребування доказів задоволено .

Витребувано у Головного управління ДПС у Львівській області, що за адресою м. Львів, вул. Стрийська,35 довідки про доходи за 2014, 2015, 2016, 2017,2018, 2019 роки, відносно ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 .

13.04.2023 року на адресу суду надійшла відповідь з ГУ ДПС у Львівській області щодо ОСОБА_3

08.06.2023 року через систему «Електронний суд» до суду надійшли пояснення від відповідача ОСОБА_2 , в яких останній зазначає, що позивач обґрунтовує позов виключно домислами.

Відповідач вказує, що він позивач кошти не лише ОСОБА_3 , а ще й у інших осіб ( ОСОБА_10 ) і останній з цього приводу також звернувся до суду і рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11.05.2022 року позовні вимого його задоволено, проте позивач договір позики між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_11 не оспорює.

Фактично позивача не влаштовує, що відповідач позичив кошти у ОСОБА_3 , бо крім ОСОБА_3 позивач ні до кого іншого претензій не має стосовно позичання коштів відповідачем ОСОБА_2

ОСОБА_1 наводить судові рішення Верховного Суду як правову позицію, хоча жодного відношення до даної справи не мають. Усі наведені постанови Верховного Суду торкаються фактів коли особа після рішення суду про стягнення коштів вживала заходів до відчуження їй майна.

Наведені правові позиції жодного відношення до даної справи не мають і не можуть бути використані.

Личаківським районним судом м. Львова 30.06.2021 ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу і вказаним рішенням вже встановлено факт достовірності і законності договору позики.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з`явилися, в матеріалах справи є заява про розгляд справи у їх відсутність, проти позовних заперечують у повному обсязі, просять суд відмовити у їх задоволені за безпідставністю.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник в судове засідання не з`явилися, в матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без їх участі, проти задоволення позовних вимог заперечують.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, 01.05.2014 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір позики, що підтверджується власноручно написаною відповідачем розпискою, відповідно до якої ОСОБА_2 отримав в борг від позивача грошові кошти в сумі 14 500,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 27 червня 2014 року. В якості забезпечення виконання зобов`язань за цим договором, відповідач передав йому автомобіль марки "Toyota Avensis", 2007 року випуску. Крім цього, 27 липня 2015 року між тими ж сторонами укладено другий договір позики на суму 34 500,00 доларів США, які відповідач зобов`язався повернути до 01 вересня 2015 року. (а.с.12,13)

З ЄДРСР вбачається, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 21.05.2018 року (справа 3463/3330/16-ц) позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договорами позики від 01.05.2014 року та від 27.07.2015 року в загальному розмірі 49 000 доларів США, що станом на дату ухвалення рішення згідно офіційного курсу НБУ еквівалентно 1 281 250,19 грн.

Постановою КЦС/ВС від 02.06.2021 року касаційну скаргу залишено без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 21 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишено без змін.

03.11.2019 року ОСОБА_2 написано розписку про те, що він отримав від ОСОБА_3 грошові кошти в якості позики у розмірі 65000,0 доларів США та зобов`язався повернути борг в строк до 01.11.2020 року. (а.с.14)

З ЄДРСР вбачається, що рішенням Личаківський районний суд м. Львова від 30.06.2021 року позов ОСОБА_3 - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 65000 доларів США.

Позивач звернувся до Львівського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30.06.2021 року (справа №463/3985/21)

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 березня 2022 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 30 червня 2021 року було призначено до розгляду.

Апеляційна скарга подана з мотивів що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правочин є удаваним та таким, що має на меті унеможливити або ускладнити виконання рішення суду, яке вже давно набрало законної сили.

Вважає, що про недобросовісність дій ОСОБА_2 «свідчать численні судові справи, в рамках яких відповідач намагається відчужити належне йому майно (зменшити його розмір) шляхом винесення судових рішень не на його користь», а також наводить перелік таких судових справ.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 30.05.2022 року зупинено апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду міста Львова від 30 червня 2021 року - до набрання законної сили судового рішення у цивільній справі № 465/460/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики.

З АСВП вбачається, що ВП №66392082, та ВП №66392286 які знаходяться на виконанні у приватного виконавця Баірової Н.М., відкриті 05.08.2021, боржник - ОСОБА_2 , стягувач - ОСОБА_3 , стан виконавчих проваджень зупинені.

Виконавче провадження №66496673 знаходиться на виконанні у приватного виконавця Білецького І.М., відкрито 12.08.2021, боржник ОСОБА_4 , стягувач - ОСОБА_1 , знаходиться на стадії виконання.

Частиною 1статті 2 ЦПК Українивизначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Статтею 5 ЦПК Українипередбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статей15,16 ЦК Україниособа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2ст. 16 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Сутність добросовісності передбачає вірність зобов`язанням, повагу до прав інших суб`єктів, обов`язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.

Згідно із частиною третьоюстатті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з оглядуна принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до вимог чинного законодавства зміст правочину не може суперечитиЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Згідно з частинами другою та третьоюстатті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, правом оспорювати правочинЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, а й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (стаття 215 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені устатті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

За змістом частини п`ятоїстатті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), з яким погодився Верховний Суд у постанові від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).

Верховний Суд у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 522/3541/15 (провадження № 61-31599св18), дійшов правового висновку про те, що «згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загально соціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. І, навпаки, реалізація правового регулювання цивільних відносин буде недобросовісною, якщо соціальна свідомість відкидає її як таку, що не відповідає задекларованій меті.

Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

У постанові Верховного Суду від 05 липня 2018 у справі №922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють його лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути визнаний фіктивним.

Частинами 1 та 2статті 13 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей12та81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Устатті 76 ЦПК Українизазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимогиі заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК Українипередбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідноправомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинствасуду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити,із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Позивачем не надано належних та достатніх доказів, які б у своїй сукупності свідчили про недійсність (фіктивність) правочину укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки для визнання правочину недійсним (фіктивним) необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Позивач посилався, що на недобросовісність дій відповідача ОСОБА_2 свідчать численні судові справи, проте дані судові справи виникали з різних правовідносин, і не можуть свідчити про недобросовісність дій відповідача у цих правовідносинах.

Також судом не встановлено підстав, що відповідач уникає від виконання рішення суду по справі №643/3330/16-ц, оскільки є працездатною особою, яка займається адвокатською діяльністю.

До інформації наданої ГУ ДПС у Львівській області стосовно доходів ОСОБА_3 , суд ставиться критично, оскільки вона не може вважатися беззаперечним доказом щодо наявності умислу у сторін укласти фіктивний договір позики.

Позивач посилався на те, що відкриті виконавчі провадження ВП №66392082, та ВП №66392286 дають змогу боржнику перешкоджати виконавчому провадженню ВП № 66496673 від 12.08.2021 року за яким боржником є інша особа, а саме ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що також ставить під сумнів доводи позивача.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно дост. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, та враховуючи той факт, що позивач не довів наявність фактів про які вказує у позові, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.

Керуючись статтями4,5,10-13,18,76-81,83,141,258,264,265,273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Мартьянова С.М.