Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2023 року Справа№200/13568/21

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов

ОСОБА_1

до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,стягнення коштів -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати за період з 15.10.2020 року по 01.09.2021 року щомісячної надбавки за роботи з особливими умовами праці, зобов`язання нарахування за період з 15.10.2020 року по 01.09.2021 року щомісячної надбавки за роботу з особливими умовами праці, стягнення за період з 15.10.2020 року по 01.09.2021 року щомісячної надбавки за роботи з особливими умовами праці, допустити до негайного виконання рішення суду в межах стягнення суми пенсії за один місяць.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, як вважає позивач, відмовляючи у виплаті щомісячної надбавки за роботи з особливими умовами праці, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством.

Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що відмовляючи у виплаті щомісячної надбавки за роботи з особливими умовами праці управління діяло в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.

Враховуючи наведене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив, заяву про розгляд за його участю не надав.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з`ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , у період з 15.10.2020 року по 01.06.2021 року займала посаду головного спеціаліста-юрисконсульта юридичного відділу Торецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

З 01.06.2021 року по 01.09.2021 року ОСОБА_1 займала посаду головного спеціаліста-юрисконсульта відділу представництва інтересів в судах та інших органах № З юридичного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

01.09.2021 року ОСОБА_1 була звільнена з посади головного спеціаліста-юрисконсульта відділу представництва інтересів в судах та інших органах № 3 юридичного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на підставі статті 86 Закону України «Про державну службу».

Як встановлено судом, відповідно до розрахункових листів ОСОБА_1 за період з 15.10.2020 року по 01.09.2021 року не нараховувалась та не сплачувалась щомісячна надбавка за роботу з особливими умовами праці.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач просить задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правове регулювання державної служби, умов її проходження здійснюється Конституцією України, Законом України «Про державну службу» та іншими законами України, актами Президента. України, Кабінету Міністрів України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, інших центральних органів виконавчої влади, виданими в межах їх повноважень у випадках, визначених законом.

Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням, припиненням державної служби, правовий статус державного службовця врегульовані Законом України «Про державну службу».

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про державну службу» державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно частиною 2 статті 3 Закону України «Про державну службу» дія цього Закону поширюється в тому числі, і на державних службовців міністерств та інших органів державної влади.

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджено Постановою Кабінету Міністрів України № 280 від 23.07.2014 року (далі - Положення) Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2 Положення встановлено, що Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Діяльність центральних органів виконавчої влади регулюється Законом України «Про центральні органи виконавчої влади».

Відповідно до статті 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії.

Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.

Частиною 1 статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 4 частини 5 статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» інші державні службовці територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівниками територіальних органів центрального органу виконавчої влади.

Статтею 25 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, крім випадків, визначених законом.

Згідно пункту 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Неприбутковість Пенсійного фонду України, як ознака бюджетної установи, також закріплена в абзаці 2 частини 1 статті 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до положень якого Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Розділом VI Закону України «Про державну службу» визначені питання оплати праці, заохочень та соціальних гарантій державних службовців.

Так, частинами 1-3 статті 50 Закону України «Про державну службу» встановлено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з:

1)посадового окладу;

2)надбавки за вислугу років;

3)надбавки за ранг державного службовця;

4)премії (у разі встановлення).

За результатами роботи та щорічного оцінювання службової діяльності державним службовцям можуть встановлюватися премії. До премій державного службовця належать;

1)премія за результатами щорічного оцінювання службової діяльності;

2)місячна або квартальна премія відповідно до особистого внеску державного службовця в загальний результат роботи державного органу;

3)місячна або квартальна премія за належне виконання умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 цієї частини, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.

Частиною 4 статті 50 Закону України «Про державну службу» врегульовано, що джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок кощтів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 52 Закону України «Про державну службу» передбачений порядок надбавок, доплат, премій та компенсацій державним службовцям

Абзацом 8 пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» передбачено, що керівники державної служби протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Дію вказаної норми продовжено до 31.12.2021 року пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо перезавантаження влади» № 117- ІХ від 19.09.2019 року.

Постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 18.01.2017 року «Питання оплати праці працівників державних органів» затверджене, в тому числі, Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовця (далі - Положення).

Пунктом 1 Положення встановлено, що це Положення визначає механізм застосування стимулюючих виплат державним службовцям з метою посилення мотивації працівників державних органів до високопрофесійної, результативної та високоякісної роботи.

Відповідно до пункту 3 Положення до додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки:

1)за інтенсивність праці;

2)за виконання особливо важливої роботи.

Таким чином, питання оплати праці державних службовців частково врегульовані спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про державну службу», підзаконними нормативно-правовими актами, які прийняті Кабінетом Міністрів України.

Щодо особливих умов праці позивача, суд зазначає наступне.

З 30.08.2018 року на території Донецької та Луганської областей здійснюється комплекс заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Згідно Додатку 2 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2018 року № 79-р) м. Авдіївка Донецької області віднесено до переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, тобто на території міста фактично введений особливий правовий режим, пов`язаний з відсіччю і стримуванням збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Відповідно до пункту 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оплати праці працівників, які беруть участь у забезпеченні проведення антитерористичної операції, працівників, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також працівників державних і комунальних установ, закладів, організацій, які фінансуються з бюджету і розміщені в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення» № 708 від 05.09.2018 року, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 468 від 05.06.2019 року (далі - Постанова № 708) Кабінет Міністрів України постановляє установити щомісячну надбавку за роботу з особливими умовами праці (далі - надбавка) у граничному розмірі 50 відсотків посадового окладу працівникам державних і комунальних установ, закладів, організацій, які фінансуються з бюджету і розміщені в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, згідно з додатком 2 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» на період до завершення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях.

Таким чином, вказаною постановою Кабінету Міністрів України визнано та закріплено, що робота в державних установах, які фінансуються з бюджету та розміщені на лінії зіткнення, має особливі умови. Тому з метою матеріального стимулювання працівників, які виконують свої обов`язки в особливих умовах праці, пов`язаних з підвищеною небезпекою та посиленою відповідальністю в бюджетних установах, закладах та організаціях, що фінансуються з бюджету і розміщені в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення вказана Постанова була прийнята та нею встановлена щомісячна виплата надбавки за роботу з особливими умовами праці.

Як зазначалось раніше, питання оплати праці державних службовців врегульовані спеціальним законодавством - Законом № 889 та іншими підзаконними нормативно-правовими актами. Питання надбавок за роботу з особливими умовами праці працівникам державних і комунальних установ, закладів, організацій, які фінансуються з бюджету і розміщені в населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, жодним нормативним актом спеціального законодавства не врегульовані, тому при вирішенні спірних правовідносин мають застосовуватись норми загального законодавства, які регулюють оплату праці.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Такими нормативно-правовими актами загального трудового законодавства є Кодекс законів про працю України та Закон України «Про оплату праці».

Частиною 1 статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У частині 4 статі 43 Конституції України зазначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно- ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацами 1-2 статті 97 Кодексу законів про працю України врегульовано, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Абзацом 5 статті 97 Кодексу законів про працю України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Статтею 98 Кодексу законів про працю України визначено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Абзацом 2 статті 1 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Згідно абзаців 1-2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати відноситься - основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Абзацом 4 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що для установ і організацій, що джерелами коштів на оплату праці фінансуються з бюджету є кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Пунктом 1 статті 1 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетом є план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Частиною 1 статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що кошти Пенсійного фонду використовуються, в тому числі, на фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду. До адміністративних витрат Пенсійного фонду входять також кошти, передбачені на виплату заробітної плати працівникам фонду.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оплату праці» - оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Статтею 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1-1 Постанови № 708 розмір надбавки встановлюється керівником установи, закладу, організації в межах фонду оплати праці за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників.

Враховуючи наведене, суд вважає протиправними дії відповідача щодо ненарахування та виплати щомісячної надбавки за роботу з особливими умовами праці відповідно до вимог Постанови № 708, з зобов`язанням відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 15.10.2020 року по 01.09.2021 року щомісячну надбавку за роботу з особливими умовами праці відповідно до вимог пункту 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 708 від 05.09.2018 року, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 468 від 05.06.2019 року з урахуванням висновків суду та вимог чинного законодавства.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача щомісячну надбавку за роботу з особливими умовами праці, суд вважає такою, що є передчасною та задоволенню не підлягає.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що, в тому числі, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати. іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 372 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.

Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині негайного виконання рішення суду в межах стягнення надбавки за один місяць такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачами не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо ненарахування та невиплати щомісячної надбавки за роботи з особливими умовами праці, в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та виплати щомісячної надбавки за роботу з особливими умовами праці відповідно до вимог Постанови № 708, з зобов`язанням відповідача нарахувати та виплатити позивачу за період з 15.10.2020 року по 01.09.2021 року щомісячну надбавку за роботу з особливими умовами праці відповідно до вимог пункту 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 708 від 05.09.2018 року, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 468 від 05.06.2019 року з урахуванням висновків суду та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про державну службу», Кодексом адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) про визнання протиправними дій щодо ненарахування та невиплати за період з 15.10.2020 року по 01.09.2021 року щомісячної надбавки за роботи з особливими умовами праці, зобов`язання нарахування за період з 15.10.2020 року по 01.09.2021 року щомісячної надбавки за роботу з особливими умовами праці, стягнення за період з 15.10.2020 року по 01.09.2021 року щомісячної надбавки за роботи з особливими умовами праці, допустити до негайного виконання рішення суду в межах стягнення суми пенсії за один місяць задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної надбавки за роботу з особливими умовами праці відповідно до вимог Постанови № 708.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну надбавку за роботу з особливими умовами праці за період з 15.10.2020 року по 01.09.2021 року відповідно до вимог пункту 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 708 від 05.09.2018 року, в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 468 від 05.06.2019 року з урахуванням висновків суду та вимог чинного законодавства.

Допустити негайне виконання рішення суду про присудження виплати надбавки ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць.

В задоволенні іншої частини адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, юридична адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3) (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Т.В. Давиденко