ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2023 року

м. Київ

справа № 640/7036/21

адміністративне провадження № К/990/35377/22; К/9901/29147/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Кравчука В.М., Чиркіна С.М.,

за участю: секретаря судового засідання Корецького І.О.,

представника відповідача (Національного банку України): Гончара В.М.,

представника відповідача (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб): Шевченка Ю.А.,

представника третьої особи: Савчука О.Г.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року (головуючий суддя Клочкова Н.В., судді Пащенко К.С., Скочок Т.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року (головуючий суддя Беспалов О.О., судді Парінов А.Б., Ключкович В.Ю.)

у справі за позовом ОСОБА_1

до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа - Публічне акціонерне товариство «Місто Банк»,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - НБУ, відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, відповідач 2), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Місто Банк» (далі - ПАТ «Місто Банк»), в якому просив суд:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» до категорії неплатоспроможних» від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ;

1.2. визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Місто Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» від 14 грудня 2020 року № 2086;

1.3. визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо продовження строку тимчасової адміністрації в AT «Місто Банк» на один місяць з 15 січня 2021 року до 14 лютого 2021 року (включно) від 12 січня 2021 року № 25;

1.4. визнати протиправним та скасувати рішення правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію AT «Місто Банк» від 26 січня 2021 року № 25-рш;

1.5. визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб "Про початок процедури ліквідації AT «Місто Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 26 січня 2021 року № 85.

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено:

2.1. Визнано протиправним та скасовано рішення Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» до категорії неплатоспроможних» від 14 грудня 2020 року №735-рш/БТ.

2.2. Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Місто Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» від 14 грудня 2020 року №2086.

2.3. Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних щодо продовження строку тимчасової адміністрації в АТ «Місто Банк» на один місяць з 15 січня 2021 року до 14 лютого 2021 року (включно) від 12 січня 2021 року №25.

2.4. Визнано протиправним та скасовано рішення правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Місто Банк» від 26 січня 2021 року №25-рш.

2.5. Визнано протиправним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних «Про початок процедури ліквідації АТ «Місто Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 26 січня 2021 року №85.

2.6. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Національного Банку України понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).

2.7. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).

3. Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що:

3.1. ОСОБА_1 є власником простих іменних акцій в бездокументарній формі ПАТ «Місто Банк» в кількості 326343266 штук номінальною вартістю 1,00 грн. кожна, що становить 45,8283 % статутного капіталу ПАТ «Місто Банк». Також, позивач опосередковано володіє часткою, що становить 51,352376 % статутного капіталу ПАТ «Місто Банк». Отже, позивач є власником істотної участі банку із сукупною часткою 97,180668 % статутного капіталу ПАТ «Місто Банк».

3.2. 14 грудня 2020 року у ПАТ «Місто Банк» було запроваджено тимчасову адміністрацію строком на один місяць з 15 грудня 2020 року до 14 січня 2021 року (включно) на підставі:

- рішення Правління НБУ від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» до категорії неплатоспроможних» (далі - рішення № 735-рш/БТ);

- рішення виконавчої дирекції Фонду від 14 грудня 2020 року № 2086 "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Місто Банк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку" (надалі - рішення Фонду №2086).

3.3. Згодом, 12 січня 2021 року Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 25 (далі - рішення Фонду № 25) щодо продовження строку тимчасової адміністрації в АТ "Місто Банк" на один місяць з 15.01.2021 до 14.02.2021 (включно).

3.4. 26 січня 2021 року правлінням НБУ прийнято рішення № 25-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Місто Банк» (надалі - рішення № 25-рш).

3.5. Також, 26 січня 2021 року Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 85 «Про початок процедури ліквідації АТ «Місто Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» (надалі - рішення Фонду №85).

3.6. В обґрунтуванні рішення № 735-рш/БТ зазначено, що підставою для віднесення Банку до категорії неплатоспроможних стала позиція НБУ, сформована на підставі професійного судження, про наступне:

- ПАТ «Місто Банк» неправомірно відобразив у балансі право власності на об`єкт інвестиційної нерухомості - 92/100 частин цілісного майнового комплексу з виробництва та переробки сої загальною площею 10 355,9 кв. м, який розташований за адресою: Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Індустріальна, буд. 19 (далі - об`єкт нерухомості, цілісний майновий комплекс), оскільки відповідно до постанови Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 910/16594/15 та в Реєстрі речових прав на нерухоме майно зазначено власником Товариство з обмеженою відповідальністю «Солія» (далі - ТОВ «Солія»);

- за умови виключення із балансу права власності на об`єкт нерухомості, зменшення нормативів достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) та достатності основного капіталу (Н3) ПАТ «Місто Банк» на більш як 50 % від мінімального рівня, установленого Інструкцією № 368, а саме до набуття ними від`ємних значень: Н2 -11,95% та Н3 -11,95%.

3.7. В свою чергу, наступні рішення НБУ та Фонду прийнято на підставі та на виконання рішення № 735-рш/БТ.

3.8. Вважаючи протиправними та такими, що підлягають скасуванню рішення відповідачів від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ, від 14 грудня 2020 року № 2086, від 12 січня 2021 року № 25, від 26 січня 2021 року № 25-рш та від 26 січня 2021 року № 85, позивач звернувся до суду.

4. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що при прийнятті НБУ рішення №735-рш/БТ не враховані усі обставини щодо можливості та/або неможливості врахування при розрахунку нормативів Н2 та Н3 балансової вартості кредитної заборгованості перед Банком за кредитним договором №02/0-20/04/Ю від 05 травня 2015 року, укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю «Каховка Протеїн Агро», яке забезпечено іпотекою об`єкту нерухомості. Одночасно з цим, судом апеляційної інстанції відзначено, що судами в межах даного спору не встановлюється право власності чи користування позивача на нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс виробництва по переробці сої загальною площею 10355,9 кв.м, який розташований за адресою: м. Нова Каховка, вул. Індустріальна, буд. 19, а також правомірність його віднесення до інвестиційних активів.

4.1. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що, оскільки оскаржені рішення Фонду від 14 грудня 2020 року № 2086; від 12 січня 2021 року № 25; від 26 січня 2021 року № 25-рш та від 26 січня 2021 року № 85 не містять самостійних висновків про необхідність їх прийняття, окрім посилання на рішення №735-рш/БТ, протиправність якого ними встановлена, то такі рішення прийняті за відсутності законних підстав.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційних скарг, заперечень (відзиву) на касаційні скарги:

5. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, НБУ звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

5.1. Скаржник стверджує про неправильне застосування норм процесуального права судами попередніх інстанцій, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 4 статті 328 цього Кодексу (пункт 4 частини 4 статті 328, пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України). На переконання відповідача судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено ряд доказів, а саме: лист АТ «Місто Банк» №769 від 02 грудня 2020 року, інформаційну довідку з Реєстру речових прав на нерухоме майно №234793319 станом на 14 грудня 2020 року, засвідчені копії листів Товариства з обмеженою відповідальністю «Солія» (далі - ТОВ «Солія», витягів з реєстрів, договору купівлі-продажу).

5.2. Мотивами в обґрунтування доводів касаційної скарги вказано, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №910/5516/16 та від 20 жовтня 2021 року у справі №910/19179/17. Зокрема, НБУ не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що єдиною достатньою підставою для скасування рішень Фонду та рішення НБУ від 26 січня 2021 року №25-рш є протиправність рішення НБУ від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ.

5.3. Також скаржником вказано на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми статті 266-1 КАС України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України). В контексті положень статті 266-1 КАС України НБУ зазначає, що кількісні, якісні оцінки та висновки НБУ ґрунтуються на достовірних відомостях та враховують всі можливі суттєві обставини (факти).

6. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року - залишити без змін.

6.1. В якості мотивів позивач зазначає, що висновки Верховного Суду, наведені у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі №910/5516/16, від 20 жовтня 2021 року у справі 910/19179/17, є нерелевантними до правовідносин, що склались у справі №640/7036/21.

6.2. Також позивач вважає правильним застосування судом статті 266-1 КАС України. Зазначив, що суд мав правові підстави не враховувати кількісні, якісні оцінки та висновки НБУ, викладені у спірному рішенні.

6.3. Вважає судові рішення вмотивованими та обґрунтованими і не вбачає порушення принципу офіційного з`ясування обставин при ухваленні судових рішень.

6.4. Поряд з цим, на переконання ОСОБА_1 , правомірність оприбуткування об`єкту нерухомості у балансі банку визнається учасниками справи, а отже така обставина не підлягає доказуванню відповідно до вимог частини 1 статті 78 КАС України.

7. Також подано касаційну скаргу Фондом, в якій скаржник просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року, закрити провадження у справі в частині оскарження рішення Виконавчої дирекції Фонду «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Місто Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» від 14 грудня 2020 року № 2086, рішення Виконавчої дирекції Фонду щодо продовження строку тимчасової адміністрації в AT «Місто Банк» на один місяць з 15 січня 2021 року до 14 лютого 2021 року (включно) від 12 січня 2021 року № 25, рішення правління НБУ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію AT «Місто Банк» від 26 січня 2021 року № 25-рш, рішення виконавчої дирекції Фонду «Про початок процедури ліквідації AT «Місто Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 26 січня 2021 року № 85, відмовити у задоволенні решти позовних вимог.

7.1. В якості підстави касаційного оскарження зазначає відсутність висновку щодо застосування положень пункту 2 частини 9 статті 266-1 КАС України відносно того, що визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта/рішення, визначеного частиною 1 цієї статті, або окремих його положень не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку.

7.2. На переконання Фонду, оскаржені в межах даної справи акти індивідуальної дії щодо запровадження процедури тимчасової адміністрації, відкликання банківської ліцензії та початок процедури ліквідації прийняті з чітким дотриманням норм діючого законодавства, а тому відсутні самостійні ознаки їх протиправності та вони є похідними від рішення Правління НБУ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Місто Банк» до категорії неплатоспроможних» від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ. Відтак, провадження у справі підлягає закриттю.

8. Позивач подав відзив на касаційну скаргу Фонду, в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2022 року - без змін.

8.1. Позивач не погодився з мотивами касаційної скарги Фонду та обґрунтував свою позицію тим, що рішення, відносно яких Фонд просить закрити провадження у справі, є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки єдиною підставою для їх прийняття було рішення правління НБУ від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ. Зазначив, що вимоги про визнання протиправними та скасування рішень Фонду відповідають вимогам пункту 2 частини 9 статті 266-1 КАС України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

9. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин першої-другої статті 341 КАС України, відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

10. Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11. Предметом розгляду цієї справи є рішення НБУ та Фонду, які пов`язані із виведенням ПАТ «Місто Банк» з ринку.

12. КАС України доповнено статтею 266-1 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності» № 590-IX від 13 травня 2020 року.

13. Зазначені зміни обумовлені удосконаленням деяких механізмів регулювання банківської діяльності з метою підвищення якості та ефективності виконання Національним банком України своїх функцій у сфері банківського регулювання та нагляду, забезпечення сприятливих умов для ефективного виконання законодавчо закріплених повноважень Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України при прийнятті ними рішень щодо виведення банків з ринку, про що зазначено у пояснювальній записці до Закону № 590-IX.

13.1. Серед іншого також вказано, що встановлення особливостей судового провадження дозволить оптимізувати судові процедури оскарження відповідних рішень Національного банку, Фонду, Кабінету Міністрів України, Міністерства фінансів України шляхом втілення міжнародних стандартів судового розгляду таких категорій справ.

14. Статтею 266-1 КАС України закріплені особливості провадження у справах щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Кабінету Міністрів України стосовно виведення банків з ринку.

15. Частиною 1 статті 266-1 КАС України визначено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності індивідуальних актів Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку, про затвердження пропозиції Національного банку України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;

2) законності індивідуальних актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про запровадження тимчасової адміністрації у банку, про початок процедури ліквідації банку, про затвердження плану врегулювання та будь-яких інших індивідуальних актів, прийнятих на його виконання, а також індивідуальних актів щодо призначення уповноважених осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, делегування їм повноважень;

3) законності рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;

4) законності індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку;

5) законності індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

16. Нормою частини 6 статті 266-1 КАС України передбачено, що під час розгляду адміністративних справ, визначених частиною першою цієї статті, суд використовує як підставу для власної оцінки та покладається на кількісні, якісні оцінки та висновки, зроблені Національним банком України, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України, Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, на підставі яких були прийняті відповідні рішення, крім випадків, якщо:

1) оскаржуване рішення/акт прийнято з істотним порушенням встановленого порядку його прийняття (порушення, яке істотно вплинуло на результат оцінки);

2) кількісні, якісні оцінки та висновки ґрунтуються на очевидно помилкових відомостях та/або не враховують суттєвих обставин (фактів), за умови врахування яких оскаржуване рішення/акт не могло бути прийнято;

3) наявні очевидні розбіжності та/або логічні суперечності між кількісними, якісними оцінками та/або висновками;

4) оскаржуване рішення/акт прийнято за відсутності повноважень або з використанням повноважень всупереч меті, з якою вони надані законом.

17. Отже, під час розгляду справи за правилами статті 266-1 КАС України суду необхідно перевіряти наявність тих самих виключних випадків, що прямо впливають на майбутню оцінку обставин. При цьому, у судовому рішенні повинно міститись посилання на той чи інший випадок, передбачений частиною 6 статті 266-1 КАС України, з подальшим обґрунтуванням відповідних обставин.

18. Таким чином, стаття 266-1 КАС України спрямована на встановлення чітких рамок розгляду судом справ, передбачених частиною 1 статті 266-1 КАС України, що зумовлено специфічним суб`єктивним складом та предметом розгляду у даній категорії спорів.

19. Відтак, норма статті 264 КАС України є спеціальною у правовідносинах, щодо яких виник спір.

20. Правове регулювання правовідносин, щодо яких виник спір, визначається Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року №2121-III (далі - Закон №2121-III), Законом України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року №679-XIV (далі - Закон №679-XIV), Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV та іншими підзаконними нормативними актами.

21. Законом України, який визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків є Закон №2121-III.

22. Відповідно до статті 4 Закону №2121-III банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону та інших законів України.

22.1. Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону, Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України визначає особливості регулювання та нагляду за системно важливим банком, банком, що має статус Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, з урахуванням специфіки діяльності таких банків.

23. Державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема, у формі нагляду за діяльністю банків (стаття 66 Закону №2121-III).

24. Статтями 67 та 71 Закону №2121-III передбачено, що НБУ здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.

25. Вказані норми Закону кореспондуються із положеннями Закону №679-XIV, статтею 15 якого визначено, що Правління Національного банку приймає рішення, зокрема, про застосування заходів впливу (санкцій) до банків, інших фінансових установ, осіб, які здійснюють діяльність на ринках фінансових послуг, державне регулювання та нагляд за діяльністю яких здійснює Національний банк, та інших осіб, діяльність яких перевіряється Національним банком відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та інших законів України.

26. Крім того, стаття 55 Закону №679-XIV визначає мету та сферу банківського нагляду, згідно якої, головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів.

27. За правилами статті 73 Закону №2121-III у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об`єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об`єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать, зокрема, віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку.

27.1. Прийняття рішення щодо застосування конкретного заходу впливу із переліку заходів впливу, визначених частиною першою цієї статті, є виключною компетенцією Національного банку України, визначеною законом.

28. Відповідно до частини 1 статті 76 Закону №2121-III Національний банк України зобов`язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 120 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу та/або нормативу достатності основного капіталу на 50 і більше відсотків від мінімального рівня, встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України;

5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов`язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов`язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов`язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами;

6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку.

29. Отже, Законом №2121-III встановлений обов`язок НБУ застосування заходу впливу у вигляді віднесення банку до категорії неплатоспроможного у випадку зменшення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу та/або нормативу достатності основного капіталу на 50 і більше відсотків від мінімального рівня, встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України.

30. Постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 року №368 прийнято Інструкцію про порядок регулювання діяльності банків в Україні (далі - Інструкція №368).

31. Пунктом 2.1 Глави 2 Розділу ІІ Інструкції №368 визначено, що мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має становити 200 млн грн.

32. Відповідно до пункту 1.6 Глави 1 Розділу IV Інструкції №368 нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не менше ніж 10 відсотків.

33. Нормативне значення нормативу Н3 має бути не менше ніж 7 відсотків (пункт 3 Глави 2 Розділу IV Інструкції №368).

34. Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року №346 визначає підстави і порядок застосування Національним банком заходів впливу, фінансових/штрафних санкцій (далі - заходи впливу) до банків, філій іноземних банків та інших осіб, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку.

35. Пунктом 13.1. Положення №346 закріплено, що Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством.

36. Рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству України, приймає Правління Національного банку.

37. Суди попередніх інстанцій, аналізуючи рішення Правління НБУ від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ, встановили, що згідно з даними статистичної звітності, поданої ПАТ «Місто Банк» до НБУ у файлах 01Х «Дані про залишки на рахунках» за період з 01 до 11 грудня 2020 року (включно), ПАТ «Місто Банк» обліковував на балансі об`єкт інвестиційної нерухомості - цілісний майновий комплекс.

37.1. Правлінням НБУ зроблено висновок про відсутність у ПАТ «Місто Банк» права власності та будь-якого іншого права на об`єкт нерухомості, що, на переконання відповідача 1, свідчить про відсутність підстав для відображення об`єкта нерухомості в балансі, а отже, свідчить про порушення вимог пункту 8.1 глави 8 розділу ІІ Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів банків України, затвердженої постановою правління НБУ від 20 грудня 2005 року №480, (далі - Інструкція №480) у частині неправомірного відображення об`єкта нерухомості в балансі та відповідно у статистичній звітності.

37.2. НБУ відзначено, що у разі припинення відображення об`єкта нерухомості на балансі Банку значення регулятивного капіталу набуває від`ємного значення (- 126,99 млн. грн.) та, відповідно, від`ємних значень набувають норматив достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) - 11,95 % та норматив достатності основного капіталу (Н3) -11,95 %.

37.3. Судами вказано, що Правління Національного банку України дійшло висновку про порушення ПАТ «Місто Банк» вимог Інструкції №480 та Інструкції № 368, а також про зменшення нормативів достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) та достатності основного капіталу (Н3) АТ «Місто Банк» більш як на 50% від мінімального рівня, установленого Інструкцією № 368, а саме до набуття ними від`ємних значень: Н2 - 11,95 % та Н3 - 11,95 %, що зумовило віднесення ПАТ «Місто Банк» до категорії неплатоспроможних на підставі пункту 2 частини 1 статті 76 Закону України «Про банки та банківську діяльність».

38. Отже, підставою для віднесення банку до категорії неплатоспроможних стало зменшення нормативів достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) та достатності основного капіталу (Н3) АТ «Місто Банк» більш як на 50% від мінімального рівня, установленого Інструкцією № 368, а саме до набуття ними від`ємних значень: Н2 - 11,95 % та Н3 - 11,95 %, що пов`язано із неправомірним відображенням об`єкта нерухомості на балансі та відповідно у статистичній звітності.

39. Із зазначеного слідує, що правомірність відображення на балансі банку об`єкта нерухомості прямо вплинуло на характер застосованого НБУ заходу впливу, а тому необхідною умовою для вирішення спірних правовідносин є дослідження питання правових підстав для віднесення цієї нерухомості у категорію активів. За таких обставин суд виходить з наступного.

40. Закон №996-XIV визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

41. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №996-XIV цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність, а також на операції з виконання державного та місцевих бюджетів і складання фінансової звітності про виконання бюджетів з урахуванням бюджетного законодавства.

42. Згідно з вимогами частини 3 статті 6 Закону №996-XIV порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

43. Статтею 68 Закону №2121-III встановлено, що банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

44. Поряд з цим, до функцій НБУ, серед іншого, належить встановлення для банків правил бухгалтерського обліку і звітності.

45. Окремою статтею 41 Закону №679-XIV врегульовано питання бухгалтерського обліку, згідно якої НБУ встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності.

46. Аналіз зазначених положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що суб`єкти банківської системи ведуть бухгалтерський облік та фінансову звітність, відповідно до розроблених стандартів та правил НБУ, які, у свою чергу, узгоджуються з національними законами та міжнародними стандартами фінансової звітності.

47. Відтак, у розрізі спірних правовідносин, ПАТ «Місто Банк» зобов`язаний дотримуватись вимог Інструкції №480, прийнятої відповідно до статті 41 Закону №679-XIV, статті 68 Закону №2121-III.

48. За визначенням пункту 17 пункту 1.4 Глави І Розділу І Інструкції №480 інвестиційною нерухомістю є нерухомість (земля чи будівля, або частина будівлі, або їх поєднання), утримувана (власником або орендарем як актив з права користування) з метою отримання орендних платежів або збільшення вартості капіталу чи для досягнення обох цілей, а не для: використання у виробництві чи під час постачання товарів, надання послуг чи для адміністративних цілей; або продажу під час звичайної діяльності.

49. Водночас пунктом 8.1 Глави 8 Розділу ІІ Інструкції №480 визначено, що одиницею обліку інвестиційної нерухомості є земля чи будівля або частина будівлі, або земля і будівля, що перебувають у розпорядженні власника або орендаря за договором про оренду з метою отримання орендних платежів, збільшення капіталу або для обох цілей, а не для надання послуг або адміністративних цілей.

50. Пунктом 8.4. Інструкції №480 передбачено, що до інвестиційної нерухомості належать:

1) земля, утримувана для довгострокового збільшення капіталу, а не для короткострокового продажу під час звичайної діяльності;

2) земля, утримувана для майбутнього, але ще невизначеного використання (якщо банк ще не визначив, чи буде він використовувати землю як нерухомість, зайняту власником, чи для короткострокового продажу під час звичайної діяльності, тоді земля вважається утримуваною для збільшення капіталу);

3) будівля, яка є власністю банка (або пов`язаний з будівлею актив з права користування, що утримується цим банком) та надана в оренду згідно з одним чи кількома договорами про операційну оренду;

4) будівля, яка не зайнята, але утримується для надання в оренду згідно з одним чи кількома договорами про операційну оренду;

5) нерухомість, яка будується або поліпшується для майбутнього використання як інвестиційна нерухомість.

51. Одночасно з цим, згідно із пунктом 5 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 40 під інвестиційною нерухомістю розуміється нерухомість (земля чи будівля, або частина будівлі, або їх поєднання), утримувана (власником або орендарем згідно з угодою про фінансову оренду) з метою отримання орендних платежів або збільшення вартості капіталу чи для досягнення обох цілей, а не для: а) використання у виробництві чи при постачанні товарів, при наданні послуг чи для адміністративних цілей, або б) продажу в звичайному ході діяльності.

52. За пунктом 7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 40 інвестиційна нерухомість утримується з метою отримання орендної плати або збільшення капіталу, або в їх поєднанні.

53. В розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» актив - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому. При цьому, економічною вигодою є потенційна можливість отримання підприємством грошових коштів від використання активів (стаття 1 цього Закону).

54. Системний аналіз зазначених положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що необхідною ознакою об`єкту інвестиційної нерухомості є наявність відповідного правового режиму такого об`єкту, тобто наявність права власності або іншого права користування на такий об`єкт. При цьому, умовами для віднесення нерухомості до категорії інвестиційної є отримання орендних платежів або збільшення її вартості, або поєднання першого та другого.

55. Відтак, можливість контролювати об`єкт нерухомості (або ж мати майнові права на об`єкт нерухомості) та генерація ним грошових потоків безпосередньо впливають на правомірність (підставність) відображення об`єкту інвестиційної нерухомості на балансі банку, як складової частини активу.

56. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПАТ «Місто Банк» та ТОВ «Каховка Протеїн Агро» було укладено кредитний договір від 05 травня 2015 року № 02/02-20/04/Ю та додаткові угоди до нього, за умовами якого Банк надає Позичальнику кредит на суму 34 900 000,00 грн, який, в свою чергу, забезпечується іпотечним договором від 13 червня 2015 року № 1137, укладеним між компанією «Ретт Інтер Ес. Ей» та ПАТ «Місто Банк» за умовами якого Іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов`язань ТОВ «Каховка Протеїн Агро» як Позичальника, що випливають з кредитних договорів, передає, а Іпотекодержатель приймає в іпотеку нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс виробництва по переробці сої загальною площею 10 355,9 кв.м, який розташований за адресою: м. Нова Каховка, вул. Індустріальна, буд. 19.

57. Також, у рішенні суду першої інстанції зазначено, що висновком експерта № 1041/55701, складеним судовим експертом Педь Іриною Валеріївною 19 липня 2021 року за результатами судово-економічної експертизи в адміністративній справі № 640/7036/21, встановлено, що на дослідження експерту було надано Меморіальний ордер від 12 липня 2017 року № 2 згідно з яким АТ «Місто Банк» оприбутковано 92/100 ЦМК на рахунок 4410 та одночасно списано з рахунку 3408 згідно Договору оренди нерухомого майна від 01 липня 2017 року № 771 на загальну суму 44 877 757,00 грн.

58. У розрізі спірних правовідносин, підставність відображення цілісного майнового комплексу виробництва та переробки сої, який розташований за адресою: Херсонська область, м. Нова Каховка, вул. Індустріальна, буд. 19, як об`єкта інвестиційної нерухомості, на балансі банку прямо залежить від права власності на цей об`єкт або отримання коштів від здачі його в оренду.

59. Водночас, у касаційній скарзі НБУ стверджує, що право власності на цілісний майновий комплекс належить ТОВ «Солія», про що свідчать постанова Верховного Суду від 05 липня 2018 року, а також витяг з Реєстру речових прав на нерухоме майно.

60. НБУ у касаційній скарзі акцентує на тому, що суди взагалі не дослідили ряд доказів, а саме: лист АТ «Місто Банк» №769 від 02 грудня 2020 року, інформаційну довідку з Реєстру речових прав на нерухоме майно №234793319 станом на 14 грудня 2020 року, засвідчені копії листів ТОВ «Солія», витягів з реєстрів, договору купівлі-продажу.

61. Так, відповідачем зазначено, що АТ «Місто Банк» не виконав взяті на себе зобов`язання листом №769 від 02 грудня 2020 року щодо надання НБУ в строк до 11 грудня 2020 року інформації з Реєстру, яка свідчить про право власності на об`єкт нерухомості; за інформаційною довідкою з Реєстру №234793319 станом на 14 грудня 2020 року відсутнє право власності чи будь-яке інше право на об`єкт нерухомості з 30 січня 2020 року; копії листів ТОВ «Солія», витяги з реєстрів, договір купівлі-продажу підтверджують право власності ТОВ «Солія» на об`єкт нерухомості.

62. Тобто відповідач вказав, що зазначені докази можуть свідчити про належність цілісного майнового комплексу ТОВ «Солія», проте з оскаржуваних судових рішень вбачається, що вказані обставини не були встановлені у повній мірі, а надані НБУ докази не були досліджені під час судового розгляду.

63. Поряд із цим, судами залишено поза увагою обставини отримання банком орендних платежів від здачі в оренду цілісного майнового комплексу, про що було зазначено у висновку експерта.

64. Усі наведені вище доводи скаржника були повідомлені в ході судового розгляду справи в судах попередніх інстанцій, проте не стали підставою у своїй сукупності для висновку про можливість відображення на балансі банку цілісного майнового активу у якості об`єкту інвестиційної нерухомості і, як наслідок, правомірності прийняття оскарженого рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Судами наведені відповідачем доводи при встановленні обставин взагалі не взяті до уваги, як і не досліджені докази, якими він підтверджував ці обставини.

65. Зазначене вказує на те, що суди, ухвалюючи рішення у цій справі, вибірково надали оцінку твердженням відповідача, якими він обґрунтовував правомірність свого рішення, а також не дослідили усі зібрані у справі докази.

66. За змістом частини 4 статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

67. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною 1 статті 90 КАС України. Цей принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

68. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 КАС України).

69. Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків.

70. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати з власної ініціативи (частина 3 статті 77 КАС України).

71. За такого правового регулювання, висновок про протиправність рішення Правління НБУ від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ та необхідність його скасування є передчасним, оскільки зроблений без аналізу усіх наявних у справі доказів і матеріалів, в їх системній сукупності та взаємозв`язку зі змістом кількісних, якісних оцінок та висновками НБУ, без з`ясування усіх обставин справи.

72. Щодо доводів касаційної скарги НБУ про незастосування судами правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі №910/5516/16 та від 20 жовтня 2021 року у справі №910/19179/17, за якими скасування постанов Правління НБУ не має наслідком автоматичного скасування рішень Фонду, колегія суддів зазначає таке.

73. Аналізуючи постанови Верховного Суду, на які посилається НБУ, можна дійти висновку, що правовідносини та обставини у цих справах не є подібними зі справою №640/7036/21, оскільки розгляд господарських справ №910/5516/16 та №910/19179/17 стосувався законності договорів про відступлення права вимоги.

74. Тому Верховний Суд погоджується із доводами позивача у відзиві на касаційну скаргу НБУ про те, що висновки Верховного Суду у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі №910/5516/16, від 20 жовтня 2021 року у справі 910/19179/17 є нерелевантними до правовідносин, що склались у справі №640/7036/21, а тому не можуть бути застосовані до останньої.

75. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне висловитись стосовно решти оскаржених рішень Фонду та НБУ.

76. Спеціальна норма частини 9 статті 266-1 КАС України закріплює, серед іншого, що визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта/рішення, визначеного частиною першою цієї статті, або окремих його положень не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку.

77. Також зі статті 79 Закону №2121-III вбачається, що визнання протиправним (незаконним) та скасування індивідуального акта Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку не може бути підставою для визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку.

78. Як КАС України доповнено нормою статті 266-1, так і статтю 79 Закону №2121-III викладено у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, щодо яких виник спір, відповідно до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності».

79. Приймаючи Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності», законодавець мав на меті удосконалити механізм виведення банків з ринку в цілому та удосконалити законодавчі норми, які визначають особливості судового розгляду у справах щодо виведення банків з ринку, зокрема.

80. Системний аналіз вказаних положень законодавства у розрізі спірних правовідносин дає підстави для висновку, що за умови визнання протиправним рішення Правління НБУ від 14 грудня 2020 року № 735-рш/БТ, не можуть безумовно бути визнані протиправними та скасовані й інші рішення Фонду або НБУ, що були прийняті за наслідками віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

81. Зазначене дає підстави вважати, що рішення, прийняті у межах процедури виведення банку з ринку, потребують окремої правової оцінки суду та не ставляться у залежність від визнання протиправним та скасування рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

82. Відтак, визнавши протиправним рішення Правління НБУ від 14 грудня 2020 року №735-рш/БТ, суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку, що рішення від 14 грудня 2020 року №2086; від 12 січня 2021 року №25; від 26 січня 2021 року №25-рш та від 26 січня 2021 року №85 прийняті поза межами процедури виведення банку з ринку, і не надали їм правової оцінки.

83. Крім того, з урахуванням вищевикладеного, доводи касаційної скарги Фонду щодо необхідності закриття провадження у справі в частині оскарження рішення Виконавчої дирекції Фонду «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Місто Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» від 14 грудня 2020 року №2086, рішення Виконавчої дирекції Фонду щодо продовження строку тимчасової адміністрації в AT «Місто Банк» на один місяць з 15 січня 2021 року до 14 лютого 2021 року (включно) від 12 січня 2021 року №25, рішення правління НБУ «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію AT «Місто Банк» від 26 січня 2021 року №25-рш, рішення Виконавчої дирекції Фонду «Про початок процедури ліквідації AT «Місто Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку" від 26 січня 2021 року №85 є безпідставними.

84. Верховний Суд наголошує, що за правилами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

85. Варто відзначити, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані сторонами докази, суди повинні в мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування й ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

86. Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, і не дослідили усі зібрані у справі докази, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків по суті справи.

87. Водночас, обсяг повноважень суду касаційної інстанції, визначений статтею 341 КАС України, не дозволяє Суду встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

88. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

89. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

90. Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

91. З урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), відсутня можливість перевірити правильність їхніх висновків в цілому по суті спору.

92. З огляду на те, що вказані порушення під час розгляду справи допущені як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, ці порушення неможливо виправити в суді касаційної інстанції, то рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

93. Під час нового розгляду справи суду необхідно, з урахуванням висновків, викладених у цій постанові, дослідити та встановити: чи належав цілісний майновий комплекс банку на праві власності або іншому праві користування на момент прийняття спірного рішення від 14 грудня 2020 року №735-рш/БТ; дослідити усі зібрані у справі докази (про які, зокрема, зазначає у своїй касаційній скарзі НБУ) та надати їм правову оцінку; дослідити договір оренди нерухомого майна, чи був він чинним на час виникнення спірних правовідносин та встановити чи отримував банк орендні платежі від здачі в оренду цілісного майнового комплексу. Після встановлення судами усіх обставин справи необхідно надати оцінку правомірності відображення в обліку об`єкта інвестиційної нерухомості як складової частини активів. Крім того, окремій правовій оцінці підлягають рішення Фонду та НБУ, як такі, що прийняті у межах процедури виведення банку з ринку.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і не оскаржується.

Головуючий суддя В.М. Шарапа

Судді: В.М. Кравчук

С.М. Чиркін