open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2023Справа № 910/7815/17За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО РЕКОНСТРУКЦІЯ»

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2

про стягнення 155818,24 грн

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гарашко Т.В.

Представники сторін:

від позивача - Кравченко О.П.,

від відповідача - не з`явився,

від третіх осіб - не з`явилися.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» (далі - позивач) із позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення 130284,72 грн вартості теплової енергії наданої у нежитлове приміщення №75 в будинку АДРЕСА_1 за період з 01.11.2014 по 01.04.2017.

Вимоги позову мотивовані тим, що власниками нежитлового приміщення АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , однак саме ОСОБА_3 як ФОП використовує це приміщення для здійснення господарської діяльності, за надані позивачем у це приміщення комунальні послуги за спірний період відповідач не розраховується.

Ухвалою суду від 17.05.2017 було відкрито провадження у справі №910/7815/17.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначив, що нежитлове приміщення АДРЕСА_2 було передано в оренду ОСОБА_2 на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01.10.2014 на строк з 01.10.2014 по 22.09.2017 та відповідно у період користування майном за цим договором обов`язок з оплати спожитих комунальних послуг було покладено на орендаря.

Ухвалою суду від 13.09.2017 було залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - третя особа-1), оскільки вона є співвласницею нежитлового приміщення №75 та ОСОБА_2 (далі - третя особа-2), який орендував це нежитлове приміщення у спірний період за який позивачем нараховано відповідачу борг з теплопостачання.

Треті особи пояснень суду не надали, у судові засідання не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2017 судом було зупинено провадження у даній справі до вирішення цивільної справи №755/13199/17, яка перебувала на розгляді у Дніпровському районному суді міста Києва про визнання недійсними правочинів нарядів ТОВ «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» №28442 від 21.10.2014, №35096 від 06.04.2015, №40842 від 06.10.2015, №46649 від 01.04.2016, №54116 від 06.10.2016.

Ухвалою суду від 15.03.2023 поновлено провадження у справі. Розгляд справи призначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні на 17.04.2023.

Ухвалою суду від 17.04.2023 розгляд справи було відкладено до 17.05.2023.

08.05.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог до якої додано примірник нової редакції позовної заяви.

Позивач у новій редакції позову фактично одночасно зменшив основну суму боргу та змінив підстави позову, у зв`язку із чим просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 155818,24 грн, що складається з: 68810,51 грн боргу за спожиті послуги з централізованого опалення за період з листопада 2014 року по квітень 2017 року, інфляційні втрати у сумі 72966,31 грн та 3% річних у сумі 14041,42 грн.

Судом в ухвалі від 17.05.2023 було прийнято до розгляду відповідну заяву, а тому спір підлягає розгляду з урахуванням відповідної заяви позивача.

У судове засідання 29.05.2023 представники відповідача та третіх осіб не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Представниця позивача підтримала вимоги позову у судовому засіданні 29.05.2023.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» від 10.04.2014 № 1198-VІІ, з 01.07.2014, виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ» на підставі ліцензії, яку надано до справи.

Так, позивач зазначає, що з листопада 2014 року по квітень 2017 року включно ним було надано послуги з централізованого опалення до нежитлового приміщення №75 опалювальною площею 138,60 кв.м по АДРЕСА_1 на загальну суму 68810,51 грн.

Власниками нежитлового приміщення № 75 (в літ. А), загальною площею 138, 60 кв, м по АДРЕСА_1 з 07.04.2014 є ОСОБА_3 (1/2) та Зелені Тетяна (1/2), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

За твердженням позивача, саме відповідач є користувачем спірного приміщення, що вбачається із свідоцтва платника єдиного податку, де вказано інформацію про місце провадження господарської діяльності ОСОБА_3 : АДРЕСА_3 .

З пояснень позивача вбачається, що послуги за спірний період надавалися у без договірному порядку, претензій з приводу якості отриманих послуг, відмови від отримання послуг від відповідача до позивача, як стверджує останній, не надходило.

Позивач каже, що для здійснення нарахувань вартості послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води використовувалась інформація надана балансоутримувачем будинку щодо площі займаного приміщення відповідачем, внаслідок чого й визначено вартість спожитих саме відповідачем послуг.

Надання послуг з опалення в межах опалювального періоду, підтверджується нарядами на підключення та відключення централізованого опалення у будинку, актом постановки на облік приладу комерційного обліку теплової енергії споживача, показниками засобу обліку в опалювальні періоди з березня 2016 по квітень 2017 роки, які додаються до позову.

З пояснень позивача вбачається, що у будинку по АДРЕСА_1 до грудня 2015 року не був поставлений на облік будинковий засіб обліку теплової енергії, а тому нарахування ним коштів за спожиті послуги з централізованого опалення відбувається на підставі наданих балансоутримувачем будинку даних розміру навантаження системи опалення, згідно визначеного тарифу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, за відповідною формулою.

Розрахунок здійснюється на підставі затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 315 від 22.11.2018 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг та затверджених Державним комітетом України по житлово-комунальному господарству Норм та вказівок по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні (КТМ 204 Україна 244-94). Під час здійснення даного розрахунку по нормі споживання, розмір займаної споживачем площі не впливає на суму здійснених нарахувань.

Надання послуг по опаленню з грудня 2015 року по квітень 2017 року (включно) в опалювальні періоди здійснювався за показниками приладу обліку теплової енергії, встановленому у будинку.

Крім того, позивач вказує на те, що між ним та відповідачем 28.03.2017 було укладено Договір №420291/2юр (особовий рахунок № 420291/2) про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (далі - Договір №420291/2юр), відповідно до якого позивач зобов`язався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води у нежитлове приміщення № 75 (в літ. А), загальною площею 138, 60 кв, м по АДРЕСА_1 , а споживач зобов`язався своєчасно оплачувати надані послуги.

Позивач вважає, що оскільки саме відповідач є споживачем послуг з теплопостачання та гарячої води до спірного приміщення, то саме на нього покладено обов`язок з оплати отриманих послуг на суму 68810,51 грн.

Як зазначалося вище, власниками нежитлового приміщення АДРЕСА_4 з 07.04.2014 є ОСОБА_3 (1/2) та ОСОБА_1 (1/2).

Судом встановлено, що 01.10.2014 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як орендодавцями та ОСОБА_2 було укладено договір оренди нежитлового приміщення за умовами якого орендодавці передали орендарю у строкове платне користування частину нежитлового приміщення площею 120,00 кв.м. з загальною площею всього приміщення 138,60 кв.м. (далі - Договір оренди).

За умовами п. 2.1 Договору оренди приміщення надається в оренду на строк з 01.10.2014 по 22.09.2017.

Сторони погодили в умовах п. 3.2 Договору оренди, що додатково до кінця поточного місяця орендарем самостійно мають сплачуватися плати за спожиті в поточному місяці комунальні послуги, централізоване опалення та електроенергію відповідно до лічильників, рахунків постачальних організацій.

В матеріалах справи також міститься акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.10.2014 яким підтверджується факт передачі в оренду нежитлового приміщення АДРЕСА_4 в користування орендарю - третій особі-2.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 оскаржувалися рішення щодо нарахування та обліку заборгованості за незаконне володіння та утримання майна у вигляді тепла (теплової енергії) на централізоване опалення (нарядів ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" №28442 від 21.10.2014, №35096 від 06.04.2015, №40842 від 06.10.2015, №46649 від 01.04.2016, №54116 від 06.10.2016).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07.10.2021 яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 31.01.2022 позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Судом також встановлено, що позивач звертався до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання договору про надання послуг з централізованого опалення від 20.05.2016 укладеним, однак рішенням від 09.11.2016 у справі №755/11769/16-ц суд відмовив у задоволенні позову, відповідне рішення набрала законної сили.

Що ж стосується укладеного між позивачем та відповідачем Договору №420291/2юр (особовий рахунок № 420291/2) про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води від 28.03.2017 з урахуванням протоколу розбіжностей до нього, то у п. 31 Договору сторонами погоджено, що він укладається на строк до 28.03.2018 і набирає чинності з дня його укладення.

У пункті 32 Договору №420291/2юр сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання на визначений в ньому строк і його положення не поширюються на інші періоди.

З наведеного вбачається, що правовідносини між позивачем та відповідачем стосовно надання послуг з теплопостачання у спірне нежитлове приміщення за Договором №420291/2юр не стосується спірного періоду за який нараховано борг у даному спорі.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України "Про житлово-комунальні послуги". Цей Закон регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг.

У спірний період (листопад 2014 року - квітень 2017 року) діяла редакція Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV.

Враховуючи положення статті 12, пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 1875 постачання гарячої води, централізоване водопостачання та централізоване водовідведення є житлово-комунальними послугами, які за функціональним призначенням відносяться (та відносилися) до комунальних послуг.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Закону № 1875 учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг були: власник, споживач, виконавець, виробник.

У Законі України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV вказано, що споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, яка діяла за час спірних правовідносин) споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15 березня 2018 року № 401/710/15-ц та у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 922/2790/17, від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц (провадження № 61-11107св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 686/14833/15-ц (провадження № 61-26205св18).

Разом з тим вказаний обов`язок виникає лише в разі отримання споживачем певних послуг.

Отже, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування в справі та має істотне значення для її правильного вирішення.

За приписами частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3-4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що споживачем наданих позивачем послуг у нежитлове приміщення № 75 (в літ. А), загальною площею 138,60 кв, м по вул. Краківській, 5 в м. Києві за спірний період є третя особа-2.

Враховуючи вищенаведене та приймаючи наявні у справі докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав у стягненні з відповідача заявленої суми боргу та похідних від неї вимог щодо фінансових санкцій, а тому у позові слід відмовити.

Інші доводи учасників справи судом розглянуті, проте на результат вирішення спору не вплинули. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.06.2023.

Суддя Сташків Р.Б.

Джерело: ЄДРСР 111518581
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку