Дата документу 12.06.2023 Справа № 334/5790/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 334/5790/22 Головуючий у 1 інстанції: Новікова Н.В.

Провадження № 22-ц/807/953/23 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«12» червня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2023 року у справі за позовом Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради до Дніпровському району до ОСОБА_1 про стягнення надміру отриманої державної допомоги одиноким матерям,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2022 року Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради до Дніпровському району звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надміру отриманої державної допомоги одиноким матерям.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що на обліку в управлінні знаходиться справа по призначенню допомоги на дітей одиноким матерям ОСОБА_1 з 2009 року.

В січні 2020 року ОСОБА_1 повторно звернулась до управління для отримання допомоги на дітей одиноким матерям, в заяві від 03 січня 2020 року зазначила, що непрацевлаштована, не є приватним підприємцем, на обліку в центрі зайнятості не перебуває, трудової книжки немає, ознайомлена з тим, що допомога призначається на шість місяців. Про всі зміни зобов`язалась повідомити управління в трьохденний строк. В доданій до заяви Декларації за період з 01 липня 2019 року до 31 грудня 2019 відповідач зазначила, що отримує лише допомогу від управління, інших доходів не має.

Рішенням управління від 11 січня 2020 року відповідачу було призначено допомогу сім`ям з дітьми на період з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року в загальному розмірі 4 432,66 грн. щомісячно.

Розпорядженням від 19 червня 2020 року було продовжено строк виплати допомоги на період з 01 липня 2020 року по 31 липня 2020 року.

01 липня 2020 року відповідач повторно звернулась із заявою про призначення допомоги. В доданій до заяви Декларації зазначила, що отримує лише допомогу від управління, інших доходів не має.

Рішенням управління від 07 серпня 2020 року відповідачці припинено призначення допомоги на дітей одиноким матерям у зв`язку із тим, що в сім`ї є працездатний, що не здійснює догляду, який не працював 3 місяці, що передують зверненню.

Відповідно до довідки управління від 10 серпня 2020 року у відповідача утворилась переплата за період з 01 липня 2020 року по 31 липня 2020 року а розмірі 4432,66 грн. На адресу відповідача 12 серпня 2020 року було направлено повідомлення про припинення соціальної допомоги та зобов`язання повернути переплачену суму допомоги в розмірі 4432,66 грн., яке залишилось без реагування.

На підставі зазначеного просило стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району надмірно отриману державну допомогу одиноким матерям у розмірі 4 432,66 грн. та судовий збір в розмірі 2481 грн.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неврахування судом норми п. 35-2 Порядку № 1751, наявність у складі сім`ї працездатної особи - відповідача, що не здійснює догляду, яка не працювала три місяці, що передують зверненню, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 березня 2023 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 березня 2023 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходів з недоведеності факту недобросовісного набуття відповідачем отриманих коштів.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 03 січня 2020 року звернулась до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради до Дніпровському району із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, в якій зазначила, що непрацевлаштована, приватним підприємцем не являється. На обліку в центрі зайнятості не перебуває. Трудової книжки не має. Ознайомлена з тим, що допомога буде призначена на шість місяців. Зобов`язалась про всі зміни повідомляти в триденний строк (а.с. 10-11).

В поданій до заяви декларації відповідач вказала членів сім`ї: себе - ОСОБА_1 (заявник), доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 (а.с. 12-13).

В II розділі декларації, а саме доходи членів сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщені/будинку осіб, членів сім`ї, що проживають окремо (дружини, чоловіка, неповнолітніх дітей) за період з 01 липня 2019 року по 31 грудня 2019 року ОСОБА_1 вказала, що отримує лише допомогу від УПСЗН по Дніпровському району, інших доходів не має.

Рішенням Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради до Дніпровському району від 11 січня 2020 року було призначено ОСОБА_1 допомогу сім`ям з дітьми на півроку (з 01 січня 2020 року по 30 червня 2020 року) відповідно до розрахунку середньомісячного сукупного доходу сім`ї, в загальному розмірі 4432,66 грн., щомісячно (а.с. 19).

Згідно з розпорядженням на продовження строку виплати допомоги одиноким матерям (з урахуванням доходів) № 3322 від 19 червня 2020 року строк виплати допомоги продовжено з 01 липня 2020 року по 31 липня 2020 в сумі 4432,66 грн. (а.с.20).

Також, ОСОБА_1 01 липня 2020 року повторно звернулась до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради до Дніпровському району із заявою про призначення допомоги на дітей одиноким матерям з липня 2020 року (а.с. 21-22, 23-24).

Рішенням Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради до Дніпровському району про призначення допомоги сім`ям з дітьми від 07 серпня 2020 року зроблено перерахунок та визначено, що відповідач не має права на допомогу одиноким матерям (з урахуванням доходів) з 01 липня 2020 року у зв`язку з тим, що у складі сім`ї є працездатний, що не здійснює догляду за дітьми, який не працював три місяці в період за який перераховується (а.с.29).

Управлінням соціального захисту населення Запорізької міської ради до Дніпровському району здійснено розрахунок переплати відповідачу допомоги на дітей одиноким матерям за період з 01 липня 2020 року по 31 липня 2020 року в розмірі 4432,66 грн. (а.с.30).

12 серпня 2020 року складено ОСОБА_1 повідомлення про надміру виплачені кошти допомоги одиноким матерям за період з 01 липня 2020 року по 31 липня 2020 та про те, що вона зобов`язана повернути переплачену суму допомоги і перерахувати 4432,66 грн. до 20 вересня 2020 року на рахунок Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради до Дніпровському району, зазначений у повідомленні (а.с.31).

Доказів отримання відповідачем вказаного листа суду не надано.

Положеннями статті 18-1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-XII) визначено, що право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Відповідно до приписів статті 18-3 Закону № 2811-XII допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам, матері (батьку) у разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення такими дітьми закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

Згідно з частинами першою та третьою статті 18-4 Закону № 2811-XII виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; позбавлення отримувача допомоги волі за вироком суду; скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним; реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених законом; смерті дитини; смерті отримувача допомоги. Припинення виплати допомоги здійснюється на підставі відомостей про обставини, зазначені у частинах першій та другій цієї статті, з місяця, що настає за місяцем, в якому було виявлено зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.

Аналогічні приписи містять і пункти 33, 36 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Відповідно до п. 34 Порядку № 1751 середньомісячний сукупний дохід сім`ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім`ї для всіх видів соціальної допомоги на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги.

Нормами Методики обчислення сукупного доходу сім`ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженої спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України, Державного комітету статистики України, Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 15 листопада 2001 року № 486/202/524/455/3370, який втратив чинність на підставі наказу Міністерства соціальної політики № 404/246/397 від 16 липня 2021 року, не були передбачені підстави для не призначення допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) та припинення її виплати.

Згідно п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2020 року № 264 «Деякі питання надання державної соціальної допомоги» на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2: строк виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, допомоги на дітей одиноким матерям, допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, допомоги на дітей, хворих на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність, щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, яка за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за нею, тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, тимчасової державної соціальної допомоги непрацюючій особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату (далі - державна соціальна допомога), яку було призначено раніше, продовжується на період карантину та на один місяць після дати його відміни і державна соціальна допомога виплачується за повний місяць без звернення особи до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - орган соціального захисту населення).

Орган соціального захисту населення проводить перерахунок розміру виплаченої державної соціальної допомоги, державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю на підставі поданої особою або її законним представником заяви та необхідних документів.

Якщо за результатами проведеного перерахунку не підтверджується право на отримання допомоги або її розмір буде меншим від виплаченої під час карантину допомоги, органи соціального захисту населення визначають обсяг коштів, які підлягають поверненню, з місяця призначення державної соціальної допомоги, державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 632 «Деякі питання виплати державної соціальної допомоги» з 01 липня 2020 року призначення і виплата державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та допомоги на дітей одиноким матерям особам, у яких закінчився строк таких виплат у березні - червні 2020 року, здійснюється лише після подання нової заяви з необхідними документами та декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги; державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям та допомога на дітей одиноким матерям особам, які звернулися за її призначенням у липні - серпні 2020 року, призначається і виплачується починаючи з липня 2020 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 35-2 Порядку № 1751 в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 632 від 22 липня 2020 року, який застосовується з 1 липня 2020 року, державна соціальна допомога не призначається, якщо у складі сім`ї є працездатні особи, які досягли 18-річного віку станом на початок періоду, за який враховуються доходи, та не працювали, не проходили військової служби, не провадили підприємницької чи професійної незалежної діяльності, не здобували освіти за денною формою здобуття освіти в закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти, не зареєстровані в центрі зайнятості як безробітні або як такі, що шукають роботу, сумарно більше ніж три місяці протягом періоду, за який враховуються доходи (крім випадків, передбачених в абзацах десятому - чотирнадцятому цього пункту).

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Отже, законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 545/163/17 (провадження № 61-33727сво18).

При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц (провадження № 61-29030св18).

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Таким чином, допомога на дітей одиноким матерям, є різновидами державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надаються з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки малозабезпечених сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено статтями 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як встановлено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи. У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнішний спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року). Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

В матеріалах справи немає відомостей про те, що ОСОБА_1 , подаючи декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги, порушила будь-які норми законодавства, або зазначила неправдиву інформацію, яка могла вплинути на призначення виплат.

Отже, враховуючи соціальний статус сім`ї відповідача, наявність на утриманні неповнолітніх дітей, необхідність дотримання справедливого балансу між інтересами держави та втручанням у права відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що примусове повернення наданої державою соціальної допомоги може призвести до покладення на ОСОБА_1 надмірного тягаря.

Необхідно також звернути увагу, що у рішенні по справі «Cakarevic v. Croatia» (заява №. 48921/13) від 26 квітня 2018 року Європейський суд з прав людини звертав увагу, що у випадку, коликомпетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду на підставі ст. 375 ЦПК України не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району залишити без задоволення.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 30 січня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 12 червня 2023 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова