Справа № 308/5136/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Данко В.Й.,

за участю:

секретаря судового засідання Бокотей А.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представників позивача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу освіти, молоді та спорту, культури і туризму Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

1.до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до Відділу освіти, молоді та спорту, культури і туризму Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області код ЄДРПОУ 43920236, місцезнаходження: Закарпатська обл., Хустський р-н, с.Керецьки, вул.Головна, буд.52 (далі відповідач), у якій позивач із урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог просить суд:

1.1.визнати незаконним та скасувати наказ відповідача «Про звільнення» від 26.01.2023 №2-К;

1.2.визнати незаконним та скасувати наказ відповідача «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1 » від 03.04.2023 №8-К;

1.3.визнати незаконним та скасувати наказ відповідача «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1 » від 25.05.2023 №18-К;

1.4.поновити позивача на роботі на посаді директора Керецьківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Керецьківської сільської ради з 25.05.2023;

1.5.стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;

1.6.стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

2.Позовні вимоги обґрунтовані таким:

2.1.підставою для прийняття оскаржуваних наказів був акт «Про результати вивчення діяльності закладу освіти відповідно до розпорядження Керецьківського сільського голови від 17.11.2022 року №194» б/н від 16.01.2023 (далі Акт або Акт б/н від 16.01.2023), згідно з яким проводилося лише вивчення діяльності навчального закладу, а не його перевірка, тому відображені в ньому результати не могли бути підставою для звільнення позивача;

2.2.поведінка позивача не містить ознак «систематичності» невиконання без поважних причин покладених на нього обов`язків, зважаючи на те, що попередні накази відповідача №40 від 20.05.2022 та №87 від 22.09.2022, якими щодо позивача застосовано дисциплінарні стягнення у вигляді доган, оскаржені до суду. Крім того, представник позивача звертає увагу також на факт оскарження в судовому порядку розпорядження сільського голови Керецьківської сільської ради Хустського району, яке стало підставою для проведення вивчення діяльності навчального закладу, складання вищезгаданого Акту та прийняття оспорюваних наказів. На переконання представника позивача, у вимірі спірних правовідносин підстав для проведення перевірки закладу освіти не було з огляду на заборону проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) у період воєнного стану;

2.3.позивач заперечує можливість покладення Акту б/н від 16.01.2023 в основу рішення про його звільнення, оскільки відповідач нібито не мав повноважень на проведення згаданої перевірки. Більше того, як стверджується у позовній заяві, викладені в Акті обставини не відповідають дійсності;

2.4.відповідач порушив порядок розірвання трудового договору, оскільки всупереч пункту 6.6 контракту своєчасно не попередив позивача, а саме за 2 місяці до його розірвання;

2.5.наказ про звільнення є необґрунтованим, оскільки в ньому не зазначено обов`язки, за невиконання яких позивача було звільнено;

2.6.на переконання представника позивача, відповідач не дотримався вимог щодо конкретизації нібито допущених позивачем порушень із зазначенням місця і часу їх вчинення. Крім того, в оскаржуваному наказі відсутні посилання на дисциплінарні стягнення, які раніше застосовувалися до позивача;

2.7.відповідач порушив право позивача на відпустку, що свідчить про упереджене ставлення до останнього;

2.8.звільнення позивача з надуманих підстав спровокувало різке погіршення стану здоров`я його здоров`я, оскільки він переніс сильні душевні хвилювання, що є підставою для стягнення моральної шкоди.

3.Відповідач правом на подання відзиву не скористався, що згідно з частиною 2 статті 191 ЦПК України не перешкоджає розгляду та вирішенню справи по суті за наявними матеріалами.

4.У судовому засіданні позивач та його представники позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити повністю.

5.У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечила, просила суд позовні вимоги залишити без задоволення.

ІІ. Рух справи

6.Ухвалою від 04.04.2023 суддя залишив позовну заяву без руху.

7.Ухвалою від 11.04.2023 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

8.Ухвалою від 30.05.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, суд прийняв заяву представника позивача про збільшення позовних вимог.

9.Ухвалою від 30.05.2023 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

10.Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування не вживалися.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом

11.Заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

12.Згідно з наказом відділу освіти Свалявської районної державної адміністрації Закарпатської області «Про переведення ОСОБА_1 на контракт» №27-к від 30.06.2020 вирішено припинити з 30.06.2020 безстроковий трудовий договір із позивачем (директором Керецьківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Свалявської районної ради Закарпатської області) та укласти з ним контракт на 6 років з 01.07.2020 по 30.06.2026.

13.На реалізацію означеного наказу між відділом освіти Свалявської РДА та позивачем укладено контракт б/н від 30.06.2020 (далі Контракт) про призначення останнього на посаду директора у Керецьківську ЗОШ І-ІІІ ступенів Свалявської районної ради Закарпатської області.

14.Відповідно до пункту 1.2. Контракту позивач як керівник закладу зобов`язується здійснювати оперативне керівництво закладом освіти, забезпечувати ефективне використання і зберігання його майна, закріпленого за ним на праві оперативного управління, а відділ освіти зобов`язується створювати необхідні умови для матеріального забезпечення та організації праці керівника закладу.

15.Пунктом 7.1. Контракту встановлено, що погоджений сторонами строк його дії становить 6 років, а саме з 01.07.2020 по 30.06.2026.

16.За змістом пункту 6.6. Контракту у разі невиконання або неналежного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань Контракт може бути достроково розірваний з попередженням відповідної сторони за 2 місяці.

17.У разі невиконання чи неналежного виконання обов`язків, передбачених контрактом, сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим Контрактом (пункт 5.1. Контракту).

18.У подальшому рішенням п`ятої сесії Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області «Про затвердження актів прийняття Керецьківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів у власність Керецьківсьої сільської ради» №118 від 04.02.2021 прийнято у комунальну власність Керецьківської територіальної громади Керецьківської сільської ради юридичну особу комунальну організацію (установу, заклад) Керецьківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Свалявської районної ради Закарпатської області разом із закріпленим за навчальним закладом майном.

19.Вказаним рішенням вирішено, по-перше, змінити назву комунальної організації (установи, закладу) Керецьківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Свалявської районної ради Закарпатської області на Керецьківський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Керецьківської сільської ради (далі Керецьківський ЗЗСО І-ІІІ ступенів або Заклад освіти), по-друге, Керецьківській сільській раді вступити в права засновника перейменованого закладу освіти, а також затверджено Статут (нова редакція) Керецьківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів (далі Статут).

20.Згідно з пунктом 1.3. Статуту Засновником ЗЗСО І-ІІІ ступенів є Керецьківська сільська рада, а органом управління відповідач.

21.Пунктом 4.1. Статуту визначено, що управління Закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу здійснюють: засновник, директор закладу освіти, колегіальний орган управління Закладу освіти та колегіальний орган громадського самоврядування.

22.Відповідно до пункту 4.6. Статуту колегіальним органом управління Закладу освіти є педагогічна рада, яку очолює директор. До складу педагогічної ради входять заступники директора, педагогічні працівники, інші спеціалісти

23.У Закладі освіти створюються та функціонують методичні об`єднання вчителів та методична рада (пункт 4.11. Статуту).

24.За змістом приписів пункту 4.12. у закладі освіти за ініціативи учасників освітнього процесу можуть діяти органи самоврядування працівників, органи самоврядування здобувачів освіти, органи батьківського самоврядування, інші органи громадського самоврядування учасників освітнього процесу. Вищим органом громадського самоврядування Закладу освіти є загальні збори колективу.

25.Статутом встановлено, що засновник Закладу освіти здійснює контроль за дотриманням установчих документів, контроль за фінансово-господарською діяльність, а також за недопущенням привілеїв чи обмежень (дискримінації) за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (див. пункт 7.6. Статуту).

26.Пунктом 4.2. Статуту передбачено можливість засновник делегувати окремі свої повноваження органу управління Закладу освіти та/або наглядовій (піклувальній) раді Закладу освіти.

27.Наказом відповідача «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » №40 від 20.05.2022 позивачу оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме за відсутність на робочому місці протягом тривалого часу з 09.05.2022 по 13.05.2022. Підставою для прийняття вказаного наказу значиться акт про відсутність на робочому місці директора Керецьківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Керецьківської сільської ради від 13.05.2022.

28.Означений наказ відповідача позивач оскаржив у судовому порядку. Правомірність наведеного наказу про оголошення догани є предметом правової оцінки в межах справи №308/11058/22.

29.Рішенням суду першої інстанції від 14.12.2022 позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. На момент розгляду та вирішення справи про поновлення ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції у цивільній справі №308/11058/22 законної сили не набрало та переглядається судом апеляційної інстанції.

30.Наказом відповідача «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » №87 від 22.09.2022 позивачу оголошено догану за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків директора Закладу освіти. Підставою для прийняття вказаного наказу був акт службового розслідування за фактом порушення невиплати авансу вчителям Керецьківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Керецьківської сільської ради від 07.09.2022 року.

31.Згаданий наказ позивачем оскаржується у межах цивільної справи №308/3244/23, розгляд якої на момент вирішення спору про поновлення ОСОБА_1 триває у суді першої інстанції.

32.Також суд з`ясував, що 17.11.2022 сільський голова с.Керецьки прийняв розпорядження «Про вивчення діяльності закладу освіти» №194 від 17.11.2022, пунктами 1 та 2 якого передбачено проведення комплексного вивчення фінансової, господарської, кадрової, основної діяльності, підготовки матеріальної бази Керецьківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Керецьківської сільської ради, а також створення комісії по вивченню діяльності закладу.

33.Вказане розпорядження позивач оскаржив до Закарпатського окружного адміністративного суду (справа №260/5431/22).

34.Ухвалою від 24.05.2023 адміністративний суд закрив провадження у вищеназваній справі та роз`яснив позивачу про те, що відповідний спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

35.На виконання згаданого вище розпорядження сільського голови відповідною комісією було проведено вивчення діяльності Закладу освіти, за результатами чого складено Акт б/н від 16.01.2023, у якому відображено, зокрема, але не виключно, таке:

35.1.керівник Закладу освіти не видав наказ про організацію дистанційного навчання;

35.2.у Закладі освіти не виявлено необхідної документації з приводу перевезення учнів та педагогів (паспорт маршруту шкільного автобусу, графік руху шкільного автобусу тощо) на 2022-2023 роки;

35.3.належним чином оформлений штатний розпис, який затверджується керівником Закладу освіти, наявний тільки за вересень;

35.4.у Закладі освіти виплата лікарняних здійснюється із порушеннями;

35.5.керівником Керецьківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів допущено порушення порядку преміювання працівників;

35.6.матеріально-технічний стан приміщень закладу освіти не в найкращому стані, до початку опалювального сезону керівник Закладу освіти зобов`язувався облаштувати приміщення котельні для встановлення котлів, однак жодне приміщення не підготовлено для встановлення котлів, не розроблено проектно-кошторисної документації для будівництва котельні, не запропоновано альтернативних приміщень для облаштування котельні, які би відповідали нормам чинного законодавства.

36.Як зазначено у пункті 3 висновків до Акту б/н від 16.01.2023, комісією рекомендовано притягнути до відповідальності директора Керецьківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів за систематичне невиконання обов`язків керівника закладу освіти.

37.Наказом відповідача «Про звільнення» №2-К від 26.01.2023 позивача звільнено з посади директора Керецьківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Керецьківської сільської ради відповідно до пункту третього частини першої статті 40 КЗпП за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків покладених на нього трудовим договором з 27.01.2023 шляхом розірвання контракту від 30.06.2020. Підставою звільнення вказується Акт б/н від 16.01.2023.

38.При цьому суд з`ясував, що позивач у період з 26.01.2023 до 24.05.2023 перебував на лікарняному, що підтверджується листками непрацездатності №6591255-2012470141-1 від 26.01.2023, №6591255-2012655904-1 від 04.02.2023, №6591255-2012875864-1 від 14.02.2023, №6591255-2012986450-1 від 17.02.2023, №6591255-2013377166-1 від 07.03.2023, №6591255-2013637908-1 від 18.03.2023, №6591255-2013962194-1 від 31.03.2023, №6591255-2014044759-1 від 03.04.2023, №6591255-2014257988-1 від 11.04.2023, №6591255-2014393735-1 від 19.04.2023, №6591255-2014407566-1 від 21.04.2023, №7714570-2014560600-1 від 28.04.2023, №7714570-2014754498-1 від 10.05.2023, №7714570-2014879718-1 від 16.05.2023.

39.У зв`язку з викладеним відповідач змінив дату звільнення позивача.

40.Так, наказом відповідача «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1 » від 03.04.2023 №8-К у зв`язку з непрацездатністю позивача змінено дату його звільнення на 03.04.2023.

41.У подальшому відповідачем прийнято наказ №9-К від 04.04.2023, яким попередній наказ щодо дати звільнення позивача, а саме - наказ «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1 » від 03.04.2023 №8-К було скасовано.

42.Опісля відповідачем прийнято наказ «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1 » №18-К від 25.05.2023, яким змінено дату звільнення позивача, визначену наказом відповідача «Про звільнення» №2-К, на 25.05.2023.

ІV. Позиція суду

i.Щодо правомірності звільнення позивача

43.Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

44.За приписами частини шостої цитованої норми громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

45.Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція). Згідно зі статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

46.За змістом пункту 2 статті 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

47.Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

48.Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

49.Підстави припинення трудового договору персоніфіковано статтею 36 КЗпП України. Відповідно до названої правової норми підставами припинення трудового договору є: 1)угода сторін; 2)закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3)призов або вступ працівника або роботодавця - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу; 4)розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи роботодавця (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45); 5)переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду; 6)відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; 7)набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 7-1)укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення; 7-2)з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"; 7-3)набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках; 8)підстави, передбачені трудовим договором з нефіксованим робочим часом, контрактом; 8-1)смерть роботодавця - фізичної особи або набрання законної сили рішенням суду про визнання такої фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою; 8-2)смерть працівника, визнання його судом безвісно відсутнім або оголошення померлим; 8-3)відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль; 9)підстави, передбачені іншими законами.

50.Таким чином, трудове законодавство розмежовує категорії «припинення трудового договору» та «розірвання трудового договору». При цьому перше поняття за обсягом є ширшим.

51.Суд зауважує, що підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

52.Відповідно до передбаченої пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підстави працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

53.Звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення та покладає на роботодавця обов`язок встановлення наявності чи відсутності дисциплінарного проступку. У свою чергу, для звільнення за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України визначальне значення має факт порушення контракту.

54.Отже, пункт 8 частини першої статті 36 КЗпП України та пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України є окремими підставами для звільнення працівника. За обставин цієї справи позивача звільнено за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, відтак посилання представника позивача на порушення відповідачем пункту 6.6. Контракту є необґрунтованим, позаяк положення Контракту щодо завчасного повідомлення про його розірвання стосуються випадку припинення трудового договору на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, а не звільнення у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту як наслідку вчинення дисциплінарного проступку.

55.На переконання суду, недоречним є також аргумент представника позивача про нібито порушення відповідачем права позивача на відпустку, що, як стверджує представник позивача, свідчить про упереджене ставлення відповідача до ОСОБА_1 , зважаючи на те, що предметом судової оцінки у даному випадку є правомірність звільнення позивача. Між тим, право на відпочинок, складовою якого є право на відпустку, є відмінним від права на працю, а тому може виступати самостійним об`єктом захисту.

56.Резюмуючи, суд вказує на те, що в пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

57.Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

58.Згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.

59.Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що за передбаченими пунктом 3 статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України).

60.У пункті 22 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

61.Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: 1)порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; 2)невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; 3)невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; 4)з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

62.Отже, головною умовою для звільнення працівника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України є невиконання обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

63.При цьому роботодавець не вправі вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором (стаття 31 КЗпП), тому відмова працівника від виконання роботи, що не входить до кола його обов`язків, не є порушенням трудової дисципліни і, відповідно, такі дії не дають підстав для його звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

64.У правилах внутрішнього трудового розпорядку містяться, зокрема, основні права та обов`язки працівників і роботодавця, вказується тривалість робочого дня і робочого тижня, початок і закінчення робочого дня, обідньої перерви, зазначається відповідальність працівників за порушення трудової дисципліни. Це зобов`язує працівників не лише просто виконувати свої трудові функції, а й дотримуватися встановленого режиму роботи, правил охорони праці, техніки безпеки тощо, оскільки їх систематичне порушення також може стати підставою для звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України.

65.Тобто за правилами пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника за його трудовим договором чи випливають з ПВТР. Очевидно, що з відповідними правилами та обов`язками працівник має бути своєчасно та належно ознайомлений, оскільки, роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності у випадку невиконання обов`язків, які не обумовлені трудовим договором і про які працівник не був проінформований належним чином.

66.Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 по справі № 452/970/17.

67.Під систематичним невиконанням трудових обов`язків мається на увазі неодноразове здійснення працівником цих вчинків. А саме, для звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП України необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання своїх трудових обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше. Тобто працівник і раніше (до моменту вчинення проступку, за який його роботодавець звільнив за пунктом 3 статті 40 КЗпП України) порушував трудову дисципліну, не виконував своїх посадових обов`язків, у результаті чого до нього застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

68.При цьому для дотримання порядку звільнення роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного працівником невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього попереднього стягнення та коли. Тобто необхідна саме наявність застосованого й такого, що не втратив юридичної сили стягнення, що передувало новому порушенню, а не просто фактична наявність сукупності застосованих заходів дисциплінарного стягнення

69.До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 27.02.2020 по справі №266/7382/18.

70.Посилання представника позивача на відсутність ознаки систематичності невиконання обов`язків покладених контрактом з огляду на те, що накази відповідача про застосування відносно позивача дисциплінарних стягнень у вигляді доган були оскаржені в судовому порядку, суд відхиляє, оскільки трудове законодавство не ставить у залежність набрання чинності наказів роботодавця від факту їх оскарження до суду.

71.Як наслідок, звернення позивача до суду з вимогами про скасування наказів відповідача №40 від 20.05.2022 та №87 від 22.09.2022, якими щодо ОСОБА_1 застосовано дисциплінарні стягнення у вигляді доган, не зупиняє необхідність врахування юридичних наслідків, що ними породжуються, для вирішення цієї справи.

72.При цьому суд зауважує, що позивач не був позбавлений посилатися на протиправність вищеназваних наказів під час розгляду справи про його поновлення без окремого оспорювання таких наказів в межах інших судових справ, зазначаючи наведені обставини як фактичні підстави позову в цій справі. Утім, таким правом позивач не скористався, обмежившись лише вказівкою на факт оскарження наказів відповідача №40 від 20.05.2022 та №87 від 22.09.2022 у справах №308/11058/22 та №308/3244/23.

73.Також суд не погоджується із твердженнями представника позивача про те, що відповідач не дотримався вимог щодо конкретизації фактичної підстави для прийняття наказу про звільнення, оскільки вказане спростовується змістом спірного наказу, який ґрунтується на Акті б/н від 16.01.2023, в якому детально описані обставини, з якими відповідач пов`язує невиконання обов`язків за Контрактом.

74.Неприйнятними, на переконання суду, є аргументи представника позивача про те, що відповідач не мав права здійснювати перевірку навчального закладу з огляду на заборону проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) у період воєнного стану, виходячи з такого.

75.Суд з`ясував, що 17.11.2022 сільський голова с.Керецьки прийняв розпорядження «Про вивчення діяльності закладу освіти» №194 від 17.11.2022, пунктами 1 та 2 якого передбачено проведення комплексного вивчення фінансової, господарської, кадрової, основної діяльності, підготовки матеріальної бази Керецьківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Керецьківської сільської ради, а також створення комісії по вивченню діяльності закладу. Як стверджується в Акті, комісія мала розпочати роботу 28.12.12.2022, тоді як Акт складено 16.01.2023.

76.Відповідно до Закону України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався востаннє, зокрема, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента № 254/2023 від 01.05.2023.

77.Таким чином, вивчення діяльності Закладу освіти відповідною комісією, як і прийняття розпорядження сільського голови щодо ініціювання згаданого заходу, мали місце у період воєнного стану.

78.Суд звертає увагу на те, що 13.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» (далі постанова №303), яка набрала чинності 17.03.2022.

79.Відповідно до пунктів 2 та 3 постанови №303 в редакції від 31.08.2022, яка діяла на момент прийняття розпорядження сільського голови, постановлено, що протягом періоду воєнного стану дозволити здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю) в окремих сферах, зокрема щодо запобігання неконтрольованому зростанню цін на товари, які мають істотну соціальну значущість, виключно на підставі рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері, а для центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується безпосередньо Кабінетом Міністрів України, - на підставі рішення Кабінету Міністрів України: за наявності загрози, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; з метою виконання міжнародних зобов`язань України.

80.Протягом періоду воєнного стану планові та позапланові заходи державного нагляду (контролю) (позапланові невиїзні перевірки) за дотриманням суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов, здійснюються за рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, за наявності загрози, що має значний негативний вплив на права, законні інтереси, життя та здоров`я людини, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави.

81.Отже, з прийняттям постанови №303 проведення заходів державного нагляду (контролю) дійсно було обмежено.

82.Водночас суд звертає увагу на те, що визначення компетенції державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти забезпечується, зокрема, Законом України «Про освіту» №2145-VIII від 05.09.2017 (далі Закон №2145-VIII).

83.Згідно з частинами 2 та 4 статті 69 вказаного Закону державний нагляд (контроль) у сфері освіти здійснюється центральним органом виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальними органами. Центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти та його територіальні органи проводять інституційний аудит, позапланові перевірки відповідно до цього Закону та згідно з порядками, затвердженими центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

84.У свою чергу, органом, які наділений повноваженнями здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері освіти є Державна служба якості освіти України, що відповідає приписам пункту 1 та підпункту 1 пункту 3 Положення про Державну службу якості освіти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №168 від 14.03.2018.

85.Таким чином, постанова №303 стосується лише проведення інституційних аудитів та позапланових перевірок Державною службою якості освіти України та її територіальними органами.

86.Натомість у вимірі спірних правовідносин вивчення діяльності Керецьківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Керецьківської сільської ради жодного відношення до державного нагляду (контролю) Державною службою якості освіти України та її територіальних органів не мало, відтак аналізований аргумент представника позивача не є валідним, оскільки ґрунтується на довільному розумінні суті державного нагляду (контролю) освітньої сфери.

87.Разом із тим, суд вказує на те, що станом на момент прийняття сільським головою с.Керецьки розпорядження «Про вивчення діяльності закладу освіти» №194 від 17.11.2022 законодавство з питань освіти, крім державного нагляду (контролю), виокремлювало ще такі заходи ревізійного характеру: (1)аналіз діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів з питань освіти; (2)моніторинг якості освіти; (3)контроль закладу освіти його засновником.

88.Механізм здійснення аналізу діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів з питань освіти (за наявності) (далі - місцеві органи) в частині, що стосується дотримання законодавства з питань освіти (у сферах дошкільної, загальної середньої, позашкільної, спеціалізованої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої, післядипломної освіти) і забезпечення якості освіти на відповідній території визначався Порядком здійснення аналізу діяльності місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів з питань освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України №1313 від 07.12.2021 (далі Порядок №1313), який набрав чинності 11.02.2022.

89.Згідно з пунктом 3 Порядку №1313 органами, які здійснюють аналіз діяльності місцевих органів (далі - аналіз), є Державна служба якості освіти України (далі - Служба), її територіальні органи в межах своїх повноважень.

90.Предметом аналізу є реалізація місцевими органами (у межах делегованих повноважень) державної політики у сфері освіти, зокрема з питань забезпечення якості освіти; реалізація місцевими органами визначених Законом України «Про освіту» і спеціальними законами прав та обов`язків засновників або уповноважених ними органів (далі - засновники) закладів освіти (пункт 4 Порядку №1313).

91.У свою чергу, відповідно до положень частин 1 та 2 статті 48 Закону №2145-VIII в редакції від 27.10.2022 моніторинг якості освіти - це система послідовних і систематичних заходів, що здійснюються з метою виявлення та відстеження тенденцій у розвитку якості освіти в країні, на окремих територіях, у закладах освіти (інших суб`єктах освітньої діяльності), встановлення відповідності фактичних результатів освітньої діяльності її заявленим цілям, а також оцінювання ступеня, напряму і причин відхилень від цілей.

92.Моніторинг якості освіти може бути внутрішній та зовнішній. Внутрішній моніторинг якості освіти проводиться закладами освіти (іншими суб`єктами освітньої діяльності). Зовнішній моніторинг якості освіти може проводитися будь-якими органами, підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами, що здійснюють незалежне оцінювання якості освіти та освітньої діяльності. Участь закладів освіти (інших суб`єктів освітньої діяльності) та учасників освітнього процесу у зовнішньому моніторингу якості освіти є добровільною, крім випадків, встановлених законодавством.

93.Порядок проведення моніторингу якості освіти затверджено наказом Міністерства освіти і науки України №54 від 16.01.2020, який набрав чинності 25.02.2020 (далі Порядок №54).

94.Відповідно до абзацу другого пункту 3 Розділу ІІІ Порядку №54 внутрішній моніторинг ініціюється та проводиться закладом освіти.

95.Згідно з пунктом 1 Розділу V участь закладів освіти та учасників освітнього процесу в зовнішньому моніторингу якості освіти є добровільною (крім моніторингу на загальнодержавному або міжнародному рівнях).

96.Насамкінець контроль навчального закладу з боку засновника передбачено статтею 25 Закону №2145-VIII в редакції від 27.10.2022, згідно з якою засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа): здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю закладу освіти; здійснює контроль за дотриманням установчих документів закладу освіти; здійснює контроль за недопущенням привілеїв чи обмежень (дискримінації) за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками; здійснює контроль за виконанням плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти; розглядає скарги про відмову у реагуванні на випадки булінгу (цькування) за заявами здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та приймає рішення за результатами розгляду таких скарг; сприяє створенню безпечного освітнього середовища в закладі освіти та вживає заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг (цькування), стали його свідками або постраждали від булінгу;

97.Засновник або уповноважений ним орган (особа) може делегувати окремі свої повноваження органу управління закладу освіти та/або наглядовій (піклувальній) раді закладу освіти (частина 4 статті 25 Закону №2145-VIII в редакції від 27.10.2022).

98.Системний аналіз наведеного правового регулювання дозволяє суду стверджувати про те, що вищезгадані заходи ревізійного характеру можуть розмежовуватися за суб`єктом ініціювання, предметом дослідження, підставами проведення, добровільністю проведення тощо.

99.Екстраполюючи викладене на спірні правовідносини, суд акцентує увагу на тому, що з урахуванням наведених критеріїв проведена перевірка діяльності Закладу освіти за своєю суттю не була ані заходом державного нагляду (контролю), ані будь-яким із решти названих заходів ревізійного характеру.

100.Не обмежуючись викладеним, суд звертає увагу на те, що система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21.5.1997 (далі Закон №280/97-ВР).

101.Згідно з частиною 1 статті 5 вказаного Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

102.За змістом приписів, передбачених пунктом 14 та 20 частини 4 статті 42, а також частини 8 статті 59 Закону №280/97-ВР сільський, селищний, міський голова представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства; в межах своїх повноважень видає розпорядження.

103.Наведене зумовлює висновок про дуалістичний характер правового статусу сільського голови, позаяк в одних випадках він реалізує представницькі повноваження, діючи від імені органу місцевого самоврядування, тоді як в інших може виступати самостійним суб`єктом в межах конкретного правовідношення.

104.За обставин цієї справи суд вказує на те, що сільський голова с.Керецьки, видаючи розпорядження «Про вивчення діяльності закладу освіти» №194 від 17.11.2022, діяв не від імені засновника Закладу освіти, а як самостійний суб`єкт муніципально-правових відносин, тобто дослідження діяльності Керецьківського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Керецьківської сільської ради не відбувалося в межах контролю закладу освіти його засновником.

105.У зв`язку з цим суд констатує, що сільський голова с.Керецьки не був наділений повноваженнями видавати розпорядження для проведення перевірки Закладу освіти. Вказане свідчить про протиправність останньої та неможливість використання відображених в Акті б/н від 16.01.2023 обставин для звільнення позивача.

106.Як наслідок,не потребуютьдетальної відповідічи спростуваннядоводи представникапозивача проте,що зафіксованів Актіб/нвід 16.01.2023обставини щодонедоліків роботи позивача не відповідають дійсності.

107.Підсумовуючи викладене, суд доходить до переконання про те, що відповідачем не доведено вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який може бути кваліфіковано як систематичне невиконання обов`язків, покладених на нього Контрактом.

108.Отже, наказ відповідача «Про звільнення» від 26.01.2023 №2-К є незаконним та підлягає скасуванню.

109.Крім того, слід визнати незаконним та скасувати наказ відповідача «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1 » від 25.05.2023 №18-К, зважаючи на те, що в цій частині позовні вимоги мають похідний характер.

110.У свою чергу, позовні вимоги в частині визнання незаконним та скасування наказу відповідача «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1 » від 03.04.2023 №8-К задоволенню не підлягають, оскільки, як встановив суд, відповідачем прийнято наказ №9-К від 04.04.2023, яким наказ «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1 » від 03.04.2023 №8-К було скасовано.

111.Згідно з пунктом 2.27 Інструкції ведення трудових книжок працівників днем звільнення вважається останній день роботи. Відтак 25.05.2023 є останнім робочим днем позивача, тому він підлягає поновленню з 26.05.2023.

112.Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень, зокрема, у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника. На виконання зазначеного припису рішення суду в частині поновлення позивача слід допустити до негайного виконання.

ii.Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

113.Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

114.Виходячи зі змісту частини першої статті 235 КЗпП України, оплата вимушеного прогулу має місце у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

115.Системний аналіз та тлумачення положень статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що вимушений прогул - це час, упродовж якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції.

116.Аналіз положень КЗпП України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» дозволяє окреслити випадки, в яких може мати місце вимушений прогул. При цьому до таких випадків належать зокрема, незаконне переведення та незаконне звільнення.

117.Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 по справі №761/36220/17.

118.У зазначеній постанові суд касаційної інстанції, серед іншого, зазначив, що: «вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізовувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця».

119.Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором.

120.Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

121.Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями 235, 236 КЗпП України і вони не підлягають розширеному тлумаченню.

122.Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених вказаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

123.Склад трудового майнового правопорушення утворюють його елементи, що одночасно є умовами матеріальної відповідальності роботодавця, а саме: 1)неналежне виконання роботодавцем своїх трудових обов`язків (протиправні дії або бездіяльність); 2)наявність майнової шкоди у вигляді втраченої працівником заробітної плати; 3)причинний зв`язок між неналежним виконанням роботодавцем трудових обов`язків і заподіяною шкодою; 4)вина роботодавця.

124.Для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності необхідні усі чотири вищезазначені умови.

125.Суд зауважує про те, що вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

126.Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про працю» суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

127.Велика Палати Верховного Суду у постанові від 08.12.2021 по справі №9901/407/19 вказала, що: «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори».

128.У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 по справі №760/2881/19 вказано, що: «у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

129.Підпунктом «з» пункту 1 Розділу І Порядку №100 прямо передбачено, що він застосовується для обчислення середньої заробітної плати вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду.

130.За правилами пункту 2 Розділу І Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

131.У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

132.Суд встановив, що позивача було звільнено 25.05.2023. Водночас у період з 26.01.2023 до 24.05.2023 позивач перебував на лікарняному. За таких обставин розрахунок середньої заробітної плати позивача має здійснюватися із урахуванням грошового забезпечення ОСОБА_1 за листопад і грудень 2022 року.

133.При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 22.09.2021 по справі №705/3855/20.

134.Згідно з пунктом 8 Розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

135.Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

136.У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

137.Суд встановив, що за період листопад-грудень 2022 року зарплата позивача складала 25133,32 грн. та 25318,20 грн. відповідно. При цьому суд, проводячи розрахунок заробітку за час вимушеного прогулу не бере до уваги відомості з веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України, за якими загальний дохід позивача за листопад 2022 року становить 33703,28 грн., а за грудень 2022 року 55884,08 грн., оскільки, як визнається позивачем, ці суми включають не лише його зарплату, а ще й пенсійні виплати.

138.За відсутності доказів протилежного суд проводить обчислення середнього заробітку, виходячи з того, що період листопад-грудень 2022 року охоплює 44 робочі дні, з них: 22 робочі дні за листопад 2022 року та 22 робочі дні за грудень 2022 року.

139.Отже, середньоденний заробіток позивача повинен обраховуватися так: (25133,32 грн. за листопад 2022 року + 25318,20 грн. за грудень 2022 року) / (22 робочих дні за листопад 2022 року + 22 робочих дні за грудень 2022 року), що дорівнює 1146,63 грн./день.

140.Період вимушеного прогулу з 26.05.2023 по 09.06.2023 становить 11 робочих днів.

141.З огляду на вказане середня заробітна плата (грошове забезпечення) позивача за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню, становить 12612,93 грн. (1146,63 грн. х 11 робочих днів).

142.Із урахуванням викладеного суд зауважує, що середньомісячна заробітна плата позивача в розумінні положень пункту 8 Розділу IV Порядку №100 становить 25225,86 грн. (1146,63 грн. х 22 робочі дні), тобто сума стягнення за період вимушеного прогулу не перевищує середньомісячну заробітну плата позивача.

143.Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. На виконання вимог цитованого припису рішення суду в частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у розмірі 12612,93 грн. слід допустити до негайного виконання.

iii.Щодо відшкодування моральної шкоди

144.Згідно з частиною 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

145.Відповідно до частини 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1)у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4)у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

146.Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством. Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

147.Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

148.КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

149.У вимірі спірних правовідносин суд вказує на те, що компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

150.З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

151.Як роз`яснено у пунктах 4 та 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач повинен зазначити у чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

152.Зокрема, суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

153.У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України(набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

154.Позовні вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди обґрунтовані тим, що після звільнення позивач переніс сильні душевні хвилювання, в нього погіршився стан здоров`я, а тому він був змушений звертатися до лікаря, що підтверджується листками непрацездатності.

155.Суд бере до уваги доводи позивача про те, що протиправними діями відповідача щодо його звільнення з роботи йому завдано моральних страждань.

156.Поряд із цим, суд вказує на те, що право на працю є життєзабезпечувальним правом, яке гарантоване Конституцією України, а його порушення призводить до втрати особою джерела доходу та змушує докладати зусиль для пошуку засобів до існування. Крім того, суд зазначає про те, що підстава звільнення (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України) негативно характеризує особу як несумлінного працівника та може створювати подальші репутаційні ризики при працевлаштуванні.

157.Визначаючи співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам, суд виходить із засад розумності та справедливості.

158.Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, №68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

159.У постанові від 05.12.2018 по справі №210/5258/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині 3 статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з судами першої й апеляційної інстанцій, які задовольнили позовну вимогу у розмірі майже вчетверо меншому порівняно з тим, який просив стягнути позивач. Проте, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не навели мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди (п. 68, 70).

160.Отже, зменшуючи визначений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди, суди повинні наводити відповідні мотиви.

161.Так, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 100000 гривень є завищеним та не повною мірою відповідає характеру та обсягу моральних страждань, яких зазнав позивач, суті спірних правовідносин та засадам розумності, виваженості та справедливості.

162.Суд виходить з того, що встановлюючи розмір відшкодування моральної шкоди, слід керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілої (почуття, емоції), але й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення звичайного для даної людини способу життя.

163.Суд зауважує про те, що тривалість періоду вимушеного прогулу була незначною. Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її необґрунтованого збагачення.

164.Тому з огляду на фактичні обставини справи, суд із урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди з відповідача підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 4000 гривень.

V. Висновки за результатами розгляду

165.Згідно з частиною 1 статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

166.Підсумовуючи викладене у сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково.

VІ. Судові витрати

167.За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

168.Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

169.Суд вказує на те, що вимоги про скасування наказів відповідача та поновлення позивача являються єдиною вимогою немайнового характеру. У свою чергу, вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є вимогою майнового характеру.

170.Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду,-у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму (1073 грн. 60 коп.) для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму (1073 грн. 60 коп.) для працездатних осіб.

171.Як зазначено в пункті 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

172.Беручи до уваги те, що позивач звільнений від сплати судового збору щодо вимог про стягнення заробітної плати і поновлення на роботі, судовий збір у розмірі 2147,20 грн. (по 1073,60 грн. за кожну вимогу) підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

173.Суд додатково зауважує, що пропорційність для вирішення питання про розподіл судових витрат стосовно вимоги немайнового характеру визначається через співвідношення між поставленою метою позову в цілому (захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права та законного інтересу), конкретними матеріально-правовими вимогами як способами її досягнення та отриманим результатом.

174.Також позивачем було заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн., яку суд задовольнив частково (4000 грн./100000 грн. * 100% = 4%), а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 107,36 грн. (2684 грн. * 0,04%).

175.Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

176.При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

177.У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

178.Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

179.Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

180.Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

181.Згідно зі статтею 30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

182.Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

183.За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

184.Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

185.Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

186.У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

187.Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

188.Відповідно до частини 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

189.Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

190.Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

191.Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

192.За обставин цієї справи позивач просить суд вирішити питання розподілу судових витрат, у тому числі й щодо витрат на професійну правничу допомогу. При цьому як стверджується у позовній заяві, вартість юридичних послуг в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій є фіксованою та становить 70000 грн.

193.Представництво позивача здійснювалося адвокатом Резуненком О.А., який діяв на підставі ордеру №1076820 від 21.12.2022, виданого адвокатським бюро «Резуненко та партнери», а також адвокатом Кошелею В.В., який на підтвердження повноважень долучив ордер про надання правової допомоги №71399 та угоду про надання адвокатських послуг від 24.04.2023.

194.Суд зазначає про наявність в ордері №1076820 від 21.12.2022 посилання на договір про надання правової допомоги №02/08/22-01 від 02.08.2022, однак самого договору, як і будь-яких інших доказів на підтвердження вартості та обсягу наданих юридичних послуг, а також їх оплати, до матеріалів справи ні позивач, ні його представник ОСОБА_2 не долучили.

195.У свою чергу, в договорі про надання адвокатських послуг від 24.04.2023, укладеним між позивачем та ОСОБА_3 , зазначено, що за надання адвокатських послуг клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар за попередньою домовленістю між сторонами, проте, відомостей щодо розміру гонорару адвоката, порядку його обчислення, а також сплати відповідної суми матеріали справи не містять.

196.Таким чином, суд вказує на те, що позивач та його представники доказів, сукупність яких необхідна для вирішення питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, не долучили, про неможливість їх подання або необхідність додаткового часу для їх оформлення суд не повідомляли, жодних заяв із цього приводу не заявляли.

197.Отже, суд доходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Відділу освіти, молоді та спорту, культури і туризму Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області «Про звільнення» від 26.01.2023 №2-К.

Визнати незаконним та скасувати наказ Відділу освіти, молоді та спорту, культури і туризму Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області «Про зміну дати звільнення ОСОБА_1 » від 25.05.2023 №18-К.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Керецьківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Керецьківської сільської ради з 26 травня 2023 року. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Керецьківського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Керецьківської сільської ради допустити до негайного виконання.

Стягнути з Відділу освіти, молоді та спорту, культури і туризму Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області код ЄДРПОУ 43920236, місцезнаходження: Закарпатська обл., Хустський р-н, с.Керецьки, вул.Головна, буд.52 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 26.05.2023 по 09.06.2023 у розмірі 12612 (дванадцять тисяч шістсот дванадцять) грн. 93 коп. із проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Рішення суду в частині присудження ОСОБА_1 виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, а саме в розмірі 12612 (дванадцять тисяч шістсот дванадцять) грн. 93 коп. допустити до негайного виконання з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Стягнути з Відділу освіти, молоді та спорту, культури і туризму Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ 43920236) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

У задоволенні решти позову відмовити повністю.

Стягнути з Відділу освіти, молоді та спорту, культури і туризму Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ 43920236) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 107 (сто сім) грн. 36 коп.

Стягнути з Відділу освіти, молоді та спорту, культури і туризму Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області (код ЄДРПОУ 43920236) на користь держави витрати зі сплати судового збору в розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) грн. 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.Й. Данко