Справа № 420/1193/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2023 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.10.2022 року № 156050015223 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.11.2022 року № 156050015223 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 період його роботи у ПАТ «Одеський кабельний завод «Одескабель» на посаді обпресувальника кабелів і проводів пластикатами і гумою з 25.02.1991 по 07.12.2011 роки, а також період навчання в Одеському СПТУ № 34 з 01.09.1990 по 22.02.1991 роки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - з 11.10.2022 року.

Даний позов подано до суду в електронній формі.

Ухвалою суду від 30.01.2023 року позов залишено без руху та роз`яснено позивачу, що виявлені недоліки повинні бути усунені, шляхом надання до суду доказів сплати судового збору.

02.02.2023 року (вх.№ЕП/3482/23) від представника позивача до суду надійшли докази сплати судового збору у розмірі 1717,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що професія «Обпресувальник кабелів та проводів пластиками та гумою» передбачена Національним класифікатором професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 327 від 28.07.2010 року (код КП 8223, код ЗКППТР 16243, випуск ДКХЛ 45). Тобто, як стверджує позивач, назву професії до його трудової книжки внесено суворо з дотриманням діючих нормативно-правових актів.

На думку позивача, посилання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на акт зустрічної перевірки від 31.10.2022 року № 1500-1002-1/7286 є абсолютно безпідставним, оскільки в цьому акті немає жодного слова про періоди роботи позивача, коли він суміщував виконання робіт по двох або більше професіях (посадах). Як у трудовій книжці, так і в акті перевірки відсутні посилання на відповідні накази по підприємству про суміщення мною робіт по двох або більше професіях (посад).

У позові вказано, що у в трудовій книжці зроблено записи саме про присвоєння йому сумісних професій, а записи про роботу за цими професіями відсутні. Тобто, за сумісними професіями позивач ніколи не працював.

Також, у позові зазначено, що згідно спірних рішень, а також розрахунку стажу відповідачі не зарахували позивачу до пільгового стажу за Списком № 2 період його навчання в Одеському СПТУ № 34 з 01.09.1990 по 22.02.1991 роки, де він отримав кваліфікацію обпресувальника кабелів та проводів пластикатами. У той же час, відповідно до абзацу 1 статті 38 Закону № 103/98-ВР час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців. Одеське СПТУ № 34 позивач закінчив 22.02.1991 року, а вже 25.02.1991 року був прийнятий на роботу на Одеському кабельному заводі на посаду обпресувальника кабелів і проводів. Період навчання в Одеському СПТУ № 34 в зазначений період підтверджується записом у трудовій книжці за № 5, а також дипломом серії НОМЕР_1 від 22.02.1991 року.

Отже, вказано у позові, розглядаючи заяви з доданими документами, відповідачі повинні були зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 період навчання позивача в Одеському СПТУ № 34 з 01.09.1990 по 22.02.1991 роки.

Ухвалою суду від 21.02.2023 року прийнято до розгляду позову заяву та відкрито провадження по справі.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.

Вказаною ухвалою судом, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надати до суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача та усіх документів, які слугували підставою для прийняття рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.10.2022 року № 156050015223 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.11.2022 року № 156050015223.

27.02.2023 року (вх.№5880/23) від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшли матеріали пенсійної справи позивача.

07.03.2023 року (вх.№ЕП/7447/22) від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшов відзив на позов, в якому вказано, що відповідач вважає не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню вимоги, викладені в позовній заяві.

Так, з покликанням на фактичні обставини справи відповідач зазначає, що страховий стаж позивача за результатами розгляду заяви становить 33 роки 03 місяці 16 днів, пільговий стаж за Списком №2 09 років 04 місяці 14 днів.

15.03.2023 року (вх.№ЕП/8473/23) від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

16.03.2023 року (вх.№ЕС/2189/23) від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач заперечує проти даного адміністративного позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзивів на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .

З наданої до суду копії трудової книжки НОМЕР_3 позивача судом, зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 з 01.09.1990 року по 22.02.1991 року навчався в Одеському СПТУ № 34, про що зроблено запис №5.

Вказаний запис у трудовій книжці зроблено на підставі диплому серії НОМЕР_1

Також з наданої до суду копії трудової книжки НОМЕР_3 позивача судом, зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 з 25.02.1991 по 22.02.2016 роки працював на Одеському кабельному заводі (з подальшим перейменуванням) у структурному підрозділі фірмі «Світловод» на посаді обпресувальника кабелів і проводів (записи за № 6 та № 11).

В зазначений період відповідно до наказу № 342 від 23.11.1998 року позивачу було присвоєно 4 розряд обпресувальника кабелів і проводів пластикатами і гумою (запис за № 7).

Згідно наказу № 10 від 21.01.1999 року Фірма «Світловод» перейменована в цех з виробництва ВОК.

Відповідно до наказу № 286 від 17.12.2001 року позивачу присвоєна друга сумісна професія скрутчик виробів кабельного виробництва 3 розряду.

Згідно наказу № 107 від 05.04.2004 року позивачу присвоєно другу сумісну професію бронювальника кабелю 3 розряду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 12 жовтня 2022 року звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до ст. 114 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

До вказаної заяви позивачем було, зокрема, додано довідку від 28.09.2022 року №65, яка видана ПАТ «Одеський кабельний завод «Одескабель» згідно якої позивач працював повний робочий день на ПАТ «Одеський кабельний завод «Одескабель» з 25.02.1991 року по 07.12.2011 року та виконував опресування кабелів та проводів пластиками та гумою у гарячому стані за професією (посадою) опресувальник кабелів та проводів пластиками та гумою у гарячому стані, що передбачено Списком №2 розділу ХVпостанови КМУ №36 від 16.01.2003 року (код КП 8223).

У вказаній довідці також зазначено, що первинна атестація робочого місця здійснена наказом №257 від 19.09.1996 року.

Згідно принципу екстериторіальності, з урахуванням положень п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування заяву позивача від 12.10.2022 року та надані до неї документи розподілено на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для розгляду питання призначення пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 156050015223 від 19.10.2022 року позивачу відмовлено в призначенні даного виду пенсії за відсутності стажу роботи на пільгових умовах по Списку № 2.

У рішенні вказано, що страховий стаж позивача складає 33 роки 0 місяців 16 днів.

При цьому у рішенні зазначено, що позивачу не зараховано до пільгового стажу роботи період з 25.02.1991 по 07.12.2011, оскільки в довідці відсутні дані про відпустки без збереження заробітної плати.

Також, у рішенні зазначено, що посада, яка зазначена у атестації робочих місць за 1996 рік не співпадає з посадою зазначеною професією (посада) та пільговою довідкою.

Додатково у рішенні повідомлено, що довідку №65 від 28.09.2022 року, видану ПАТ "ОДЕСКАБЕЛЬ" (код 05758730) направлено до Головне управління Пенсійного фонду України Одеської області для перевірки достовірності видачі даних відображених в довідках та що після надходження акту перевірки буде повторно розглянута заява територіальним органом Пенсійного фонду України.

31.10.2022 року Головним управлінням було проведено перевірку достовірності та обґрунтованості видачі довідки для призначення пенсії №65 від 28.09.2022 року, якою, крім іншого, встановлено, що згідно наказу №313-к від 16.11.2010 року позивач переведений в цех ВОК, суміщена професія випробувача дротів та кабелів пластикатами та гумою, 4 розряд; згідно наказу №50-ОД від 07.12.2011 року Про результати атестації робочих місць - професія, що перевіряється, в Наказі відсутня.

11.11.2022 року позивач вдруге звернувся із заявою про призначення пенсії за віком згідно п.2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV.

18.11.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області на підставі заяви та наданих документів прийнято рішення № 156050015223 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно Закону №1058-IV.

Згідно даного рішення, до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 25.02.1991 по 03.07.2001 за довідкою від 28.09.2022 №65, оскільки посада, зазначена в атестації робочих місць за 1996 рік не відповідає посаді, зазначеній у довідці; з 17.11.2010 по 07.12.2011, оскільки згідно акту перевірки від 31.10.2022 №1500- 1002-1/7286 позивач виконував роботу за сумісництвом.

У рішенні вказано, що страховий стаж позивача за результатами розгляду заяви становить 33 роки 03 місяці 16 днів, пільговий стаж за Списком №2 09 років 04 місяці 14 днів.

Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.10.2022 року № 156050015223 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.11.2022 року № 156050015223 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 протиправними, позивач звернувся до суду з даною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1058- ІV).

Відповідно до статті першої Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

Згідно частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з частиною 1 статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно із частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону (частини друга, п`ята статті 45 Закону №1058-IV).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 року №13-1 (далі Порядок № 22-1).

Пунктом 1.1 Порядку №22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

За приписами пункту 2.1 Порядку №22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (п. 2.23 Порядку №22-1).

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вже встановлено судом, у спірний період позивач виконував опресування кабелів та проводів пластиками та гумою у гарячому стані за професією (посадою) опресувальник кабелів та проводів пластиками та гумою у гарячому стані, про що зазначено у довідці №65 від 28.09.2022 року та трудовій книжці серії НОМЕР_3 .

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року №383 (далі - Порядок №383), встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків, за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Згідно пункту 10 Порядку №383 зазначено, що для підтвердження стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період роботи, а у разі відсутності в трудовій книжці таких відомостей, уточнюючу довідку, передбачену п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).

Відповідно до розділу ХV «Електротехнічне виробництво і ремонт електротехнічного устаткування» Списку №2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року №162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» передбачена посада: « 2160000а-16243 опресувальники кабелів та дроту пластикатами і гумою у гарячому стані».

Згідно до Розділу ХV «Виробництво та ремонт електричних машин і апаратури» Списку №2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 16 січня 2003 року №36 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» також передбачена посада «обпресувальники кабелів та проводів пластиками та гумою у гарячому стані».

Постановою Кабінету Міністрів від 24 червня 2016 року №461 було затверджено Список №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, у Розділі XV «Виробництво та ремонт електричних машин і апаратури» передбачено посаду «машиністи гумозмішувачів, зайняті виготовленням гумових, пластикатових та ізоляційних сумішей».

Таким чином професія позивача відноситься до Списку №2.

Суд зазначає, що підставою для незарахування періоду роботи позивача з 25.02.1991 року по 03.07.2001 року є твердження позивача про відсутність наказів про результати проведеної атестації робочих місць.

Відповідно до пункту 3 Порядку №383 при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року №442 (далі - Порядок № 442) та розробленими на виконання Порядку №442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року №41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими),важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними повноваженнями або обов`язками, які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 року №2694-XII працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Так, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього проінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний проінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, зазначаючи, що пільгова пенсія призначається за результатами атестації робочих місць, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Таким чином можна зробити висновок, що особи, які були зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 на підприємствах, де з вини власника таких підприємств не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.

Окрім цього суд зазначає, що у матеріалах пенсійної справи наявний висновок Державної експертизи умов праці від 26.12.2011 року №24/12-2011 року, наказ ВАТ «ОДЕСАКАБЕЛЬ» від 01.09.2011 року №35-ОД «Про комісію з обліку і атестації робочих місць», наказ ПАТ «ОДЕСАКАБЕЛЬ» від 07.12.2011 року №50-ОД «Про результати атестації робочих місць», наказ від 23.07.1996 року №200а «Про атестацію робочих місць», наказ ВАТ «ОДЕСАКАБЕЛЬ» від 15.01.2001 року №6а «Про атестацію робочих місць», наказ ВАТ «ОДЕСАКАБЕЛЬ» від 04.07.2001 року №65а «Про результати атестації робочих місць», висновок Державної експертизи умов праці від 13.12.2002 року №05/10-93 та від 16.08.2006 року №05/10-659, з яких вбачається, що посада «обпресувальник кабелів та проводів пластиками та гумою у гарячому стані» відноситься до посад, за якими працівники мають право на пільгову пенсію за Списком №2.

Отже незарахування періодів роботи позивача за професією (посадою) опресувальник кабелів та проводів пластиками та гумою у гарячому стані з підстав відсутності наказів про результати проведеної атестації робочих місць є необґрунтованим.

Крім того, за твердженням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області період роботи позивача з 17.11.2010 року по 07.12.2011 року не зараховано до пільгового, оскільки позивач виконував роботу за сумісництвом.

Сумісництво - це виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (приватної особи, підприємця) за наймом. У разі сумісництва передбачається укладення двох трудових договорів за основним місцем роботи та сумісництвом.

Робота вважається сумісництвом за таких умов: наявність основної роботи на умовах трудового договору; робота виконується у вільний від основної роботи час.

Питання щодо роботи за сумісництвом працівників державних установ і організацій регулюється постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 №245 та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінфіну України від 28.06.1993 № 43.

Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Мінпраці, Мін`юсту, Мінсоцзахисту України від 29.07.1993 №58, на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за основним місцем роботи. Запис у трудову книжку відомостей про роботу за сумісництвом провадиться на бажання працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи окремим рядком.

Відповідно до статті 102-1 КЗпП України сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Таким, робота за сумісництвом не суперечить чинному трудовому законодавству України та не позбавляє права позивача працювати за основним місцем роботи, якій необхідно враховувати при розрахунку стажу роботи.

Позаяк, з наявних в матеріалах справи доказів судом встановлено, що в трудовій книжці позивача зроблено записи саме про присвоєння йому сумісних професій, а записи про роботу за цими професіями відсутні.

Таким чином, до суду не надано доказів на підтвердження того, що позивач працював за сумісними професіями.

Отже незарахування періодів роботи позивача за професією (посадою) опресувальник кабелів та проводів пластиками та гумою у гарячому стані з підстав виконання ним роботи за сумісництвом є необґрунтованим.

У позові позивач зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано до пільгового стажу за списком №2 період його навчання в Одеському СПТУ № 34 з 01.09.1990 по 22.02.1991 роки, де він отримав кваліфікацію обпресувальника кабелів та проводів пластикатами.

Згідно із частиною 1 статті 38 Закону України "Про професійно-технічну освіту" від 10 лютого 1998 року № 103/98-ВР, час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

З наданих до суду доказів судом встановлено, що Одеське СПТУ № 34 позивач закінчив 22.02.1991 року, а вже 25.02.1991 року був прийнятий на роботу на Одеському кабельному заводі на посаду обпресувальника кабелів і проводів.

Період навчання в Одеському СПТУ № 34 позивача підтверджується записом у його трудовій книжці за № 5, а також дипломом серії НОМЕР_1 від 22.02.1991 року.

Зважаючи на вищевикладене, суд погоджується з доводами позивача, що розглядаючи його заяви з доданими документами, відповідачі повинні були зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 період його навчання Одеському СПТУ № 34 з 01.09.1990 по 22.02.1991 роки.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання протиправними та скасування рішено Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.10.2022 року № 156050015223 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.11.2022 року № 156050015223 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 і зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 період його роботи у ПАТ «Одеський кабельний завод «Одескабель» на посаді обпресувальника кабелів і проводів пластикатами і гумою з 25.02.1991 по 07.12.2011 роки, а також період навчання в Одеському СПТУ № 34 з 01.09.1990 по 22.02.1991 роки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В той же час, вирішуючи похідні вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - з 11.10.2022 року, суд зазначає.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту частини 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення).

Втручання суду в повноваження суб`єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Водночас, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 у справі №910/3907/18.

Поновлення прав позивача буде ефективним виключно у разі вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій.

За наявного правового регулювання та зважаючи на встановлені судом обставини, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку, що похідні вимога позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - з 11.10.2022 року є такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 1717,76 грн. за дві вимоги немайнового характеру.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку:

- про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 858,88 грн;

- про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 858,88 грн;

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 19.10.2022 року № 156050015223 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.11.2022 року № 156050015223 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 період його роботи у ПАТ «Одеський кабельний завод «Одескабель» на посаді обпресувальника кабелів і проводів пластикатами і гумою з 25.02.1991 по 07.12.2011 роки, а також період навчання в Одеському СПТУ № 34 з 01.09.1990 по 22.02.1991 роки.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - з 11.10.2022 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 858,88 грн.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 858,88 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідачі:

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, буд.26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427).

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул.Ярославська, буд.40, м.Київ, 04071, код ЄДРПОУ 22933548).

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м.Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385).

Суддя С.М. Корой