печерський районний суд міста києва

Справа № 757/39558/18-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2019 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Новака Р.В.,

при секретарі судового засідання - Пітей О.Д.,

справа № 757/39558/18-ц

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс та просить зобов`язати останнього повернути позивачці предмети, що належали її батьку, ОСОБА_2 , згідно з переліком, який визначений актом прийому експонатів № 910293 від 14 лютого 1991 року:

- фото портретне, 1941 року;

- фото портретне, 1945 року;

- орден Червоної Зірки НОМЕР_4, 1942 року;

- орден Червоного Прапора НОМЕР_5, 1945 року;

- орден Вітчизняної війни 2 ст. НОМЕР_6, 1943 року;

- медаль «За бойові заслуги», 1943 року;

- книжка орденська НОМЕР_7, 22.05.1946 року;

- медаль «За оборону Ленінграда» з посвідченням НОМЕР_1 від 20.06.1946 року;

- медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» з посвідченням НОМЕР_2 від 13.08.1945 року;

- знак нагрудник НОМЕР_8 «Кращому працівнику пожежної охорони» з грамотою від 07.07.1949 року та визнати за позивачкою право власності на усі нагороди, фотографії та документи, що були передані до музею.

Відповідно до акту прийому експонатів № 910293 від 14 лютого 1991 року, ОСОБА_3 передала, а Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс, прийняв на постійне зберігання речі (предмети), що належали її чоловіку, ОСОБА_2 .

Донька ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ОСОБА_1 неодноразово письмово та усно зверталася на адресу відповідача щодо повернення їй вищезазначених матеріалів, згідно з переліком, однак листом від 14 грудня 2017 року № 987 відповідач відмовив в задоволенні вимоги про їх повернення.

Рішення про відмову в поверненні сімейних цінностей мотивоване тим, що відсутні правові підстави для задоволення вимоги та вирішення питання по суті знаходиться поза межами компетенції керівництва відповідача. Нагороди, фотографії та документи, які були передані на постійне зберігання до Музею , є державною власністю та належать до державної частини Музейного фонду України.

В судове засідання позивач та її представник не з`явилися. До суду надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність, та прохання підтримати позовні вимоги в повному обсязі.

В судове засідання представник відповідача не з`явився. До суду надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, ОСОБА_2

Суд, дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, встановив наступні обставини справи та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до акту прийому експонатів № 910293 від 14 лютого 1991 року, ОСОБА_3 передала, а Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс, прийняв на постійне зберігання речі (предмети), що належали її чоловіку, ОСОБА_2 .

15 березня 1991 року Фондово-закупівельною комісією було прийняте рішення про прийняття речей, що є предметом даного судового спору (протокол комісії №10 від 15.03.1991 року).

Таким чином, при прийнятті Національним музеєм історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс на постійне зберігання речей (предметів) ОСОБА_2 , переданих його дружиною ОСОБА_3 , відповідно до акту №910293 від 14.02.1991 року, були дотримані всі етапи обліку музейних предметів, що передаються музеям на постійне зберігання.

28 вересня 2017 року на адресу відповідача від позивачки було направлено лист-прохання про повернення сімейних цінностей, згідно з переліком, однак листом від 14 грудня 2017 року № 987 відповідач відмовив в задоволенні вимоги про їх повернення.

Рішення про відмову в поверненні сімейних цінностей мотивоване тим, що відсутні правові підстави для задоволення вимоги та вирішення питання по суті знаходиться поза межами компетенції керівництва відповідача. Нагороди, фотографії та документи, які були передані на постійне зберігання до Музею , є державною власністю та належать до державної частини Музейного фонду України.

Питання державних нагород регулюється спеціальним - Законом України «Про державні нагороди України» від 16 березня 2000 року № 1549-ІІІ Відомості Верховної Ради України, 2000, № 21, ст. 162 з наступними змінами та доповненнями. Документ опубліковано в Урядовому кур`єрі та Голосі України 11 та 18 квітня 2000 року відповідно.

Відповідно до ст. 18 Закону № 1549-ІІІ після смерті нагородженого, за наявності спадкоємців, нагорода залишається у сім`ї померлого.

За згодою спадкоємців, державні нагороди можуть бути передані на тимчасове або постійне зберігання музеям. Державні нагороди передаються музеям на підставі рішення Комісії Державних нагород та геральдики за наявності відповідного клопотання музейного закладу.

Передані музеям на постійне зберігання державні нагороди спадкоємцям померлого або нагородженого посмертно не повертаються.

У разі відсутності у померлого нагородженого спадкоємців, державні нагороди і документи про нагородження мають бути передані на зберігання державі.

З урахуванням наведеного, підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності та витребування майна, що є предметом даного судового спору, не має.

Відповідно до ч. 8 ст. 15 Закону України «Про музеї та музейну справу» в редакції закону від 14 травня 1999 року № 659-ХІV, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин: Музейний фонд України є національним багатством України, невід`ємною складовою частиною культурної спадщини України, яка охороняється законом. Положення про Музейний Фонд України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 10 Положення про музейний фонд України, в редакції від 20 липня 2000 року № 1147 (1147-2000-п) фондово-облікова документація складається з основних і допоміжних обліковихдокументів.

До основних облікових документів належать акти-приймання і передачі музейних предметів на постійне або тимчасове зберігання.

Відповідно до п.п. 3, 4 Інструкції про порядок прийому в музеї країни для експонування орденів і медалей СРСР затвердженої наказом міністерства культури СРСР від 31 жовтня 1977 року № 838:

п. 3 Экспонирование и хранение в народных музеях и в музеях на общественных началах орденов и медалей СССР и документов о награждении осуществляется при условии строгого соблюдения в этих музеях порядка их хранения (п. 4 настоящей Инструкции). В случае несоблюдения порядка хранения ордена и медали СССР должны быть переданы в государственные музеи.

п. 4. Учет и хранение в музеях орденов и медалей СССР осуществляется в строгом соответствии с «Инструкцией о порядке учета и хранения музейных ценностей из драгоценных металлов и драгоценных камней, находящихся в государственных музеях и культурно-просветительных учреждениях СССР», утвержденной Министерством культуры СССР 18 сентября 1975 г. N 29-166.

Відповідно до п. 86 якої: «Все поступившие в музей предметы подлежат строгому документальному учету - Оформление приема и выдачи предметов производится немедленно по их поступлении или видаче, по соответствующим актам. Акт приема и акт выдачи (Приложения N 3, 4) являются первичными юридическими документами государственного учета музейних фондов. Хранение в музеях предметов, не оформленных актами приема, категорически запрещается.

Тобто, основною підставою для задоволення позову зазначено, що «Акт прийому експонатів», ані за формою, ані за змістом, не відповідає вимогам законодавства, що діяло на момент його складання.

Також, що «Акт» - не відповідає формам визначеним додатками до Інструкції про порядок обліку і зберігання музейних цінностей, які знаходяться в державних музеях СРСР затвердженої наказом Міністерства культури СРСР № 290 від 17 липня 1985 року (була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, позивач посилається на те, що всупереч твердженням відповідача, у нього відсутні правові підстави для збереження та експонування вказаних об`єктів.

Твердження ОСОБА_1 стосовно того, що на момент виникнення правовідносин, а саме 14.02.1991 року, дані правовідносини, пов`язані з передачею майна на зберігання (схову), регулюються главою 36 ЦК Української РСР від 18.07.1963 №1540-VI, не можуть бути взяті судом до уваги з наступних підстав.

Інколи виникають обставини, за яких власник не може самостійно здійснювати володіння своїм майном, а тому передає його на зберігання іншій особі. За таких обставин між особою, яка передала майно на зберігання, і особою, яка його прийняла, виникають зобов`язання щодо зберігання майна.

Договір зберігання (схову) належить до групи договорів, спрямованих на надання фактичних послуг. За договором зберігання (схову) одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їм другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Так, предметом договору зберігання (схову) відповідно до положень чинного законодавства України, а також законодавства, що діяло на момент виникнення правовідносин - 14.02.1991 року, є послуга - передача речі на зберігання (зберігачу) і повернення її у схоронності поклажедавцові.

Предметом правовідносин, що є предметом даного судового спору, є передача речей (предметів) на постійне зберігання з метою наукового формування, вивчення, обліку, зберігання, охорони і використання Музейного фонду України.

Відповідно до ст. 1 Закону №249/95-ВР, музей - це науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини.

Як свідчать архівні документи Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс, нагороди та особисті речі ОСОБА_2 були передані до Музею 14 лютого 1991 року добровільно і особисто дружиною померлого та обліковані Музеєм як «музейні предмети основного фонду». Тобто, на постійне зберігання.

Водночас, позивачем не надано в якості доказу жодного документу, який би підтвердив той факт, що її мати, ОСОБА_3 , передала Музею нагороди і особисті речі на тимчасове зберігання.

Слід також зауважити, що у період передачі нагород та особистих речей ОСОБА_2 , Музею при оформленні Акту прийому експонатів від 14 лютого 1991 року №910923 не вказано час чи період, на який вони передаються, так як передбачалося, що вони поступають у фонд музею на безстроковий період.

Водночас, звертаючи увагу на положення законодавства з майнових відносин, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч.1 ст.344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном, і продовжує відкрито, безперервно володіти рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно.

Спірні нагороди та особисті речі ОСОБА_2 перебувають у фондах Музею з 1991 року. Діючий ЦК України вступив у силу з 01січня 2004 року, а ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом щодо повернення нагород у 2018 році.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що протягом всього цього часу Музей відкрито та безперервно володів нагородами СРСР та особистим майном ОСОБА_2 , що підтверджується відсутністю претензій з боку спадкоємців ветерана та офіційним їх включенням, як музейних експонатів, до музейного фонду. Не заперечується також і факт добросовісного заволодіння музейною установою нагородами та особистими речами ОСОБА_2 , що підтверджується офіційною передачею даних предметів дружиною ветерана, записом у книзі обліку основного фонду Музею та інвентарній книзі нагород та нагрудних знаків.

Таким чином, з точки зору норми ч.1 ст. 344 ЦК України спірні нагороди та особисті речі ОСОБА_2 на даний час є власністю Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс.

Крім того, як вказує ч.1 ст. 347 ЦК України, особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це, або вчинивши дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, в тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, батьки.

Виходячи з наведеного, на момент смерті спадкодавця, ОСОБА_2 , право на спадкування за законом мали його діти та дружина.

ОСОБА_1 не надано до суду доказів того, що саме вона, як спадкоємець ОСОБА_2 , в установленому законом порядку отримала право на спадщину спадкодавця, а саме: отримала право на спадщину майна, що є предметом даного судового спору.

Передані музеям на постійне зберігання державні нагороди спадкоємцям померлого або нагородженого посмертно не повертаються.

Таким чином, Законом № 1549-ІІІ прямо заборонено повернення спадкоємцям померлого державних нагород, що передані музеям на постійне зберігання.

Отже, спадкоємець ОСОБА_3 , передавши до музейної установи державні нагороди та особисті речі свого чоловіка без жодних зафіксованих умов передачі на постійне зберігання, та не висуваючи претензій до держави протягом тривалого часу, фактично вчинила дії, що свідчать про її відмову від права власності.

Згідно ст. 336 ЦК України, особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився відповідно до ст. 347 ЦК України, набуває права власності на цю річ з моменту заволодіння нею.

Згідно ч.1 ст. 5 ЦК України, акти цивільного стану регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Діючий ЦК України вступив у силу з 01 січня 2004 року.

Таким чином, також згідно норми ч.1 ст. 347 ЦК України державні нагороди та особисті речі ОСОБА_2 є власністю вже Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс.

Після передачі нагород та особистих речей ОСОБА_2 до Музею , вони стали музейними експонатами, а тому пов`язані з ними спірні питання регулюються відповідним законодавством, що регулює музейну діяльність.

Відповідно до змісту ст.ст. 15-1, 15-2 Закону України «Про музеї та музейну справу», п. 12 Положення про Музейний фонд України (постанова КМ України від 20липня 2000року № 1147) дані нагороди, як музейні предмети, належать до державної частини Музейного фонду України та не підлягають відчуженню, за винятком обміну на інші музейні предмети, музейні колекції, музейні зібрання.

Наведене свідчить, що Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс не має правових підстав для повернення отриманих нагород та особистих речей ОСОБА_2 , рішень засновником Музею - Міністерством оборони України та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв - Міністерством культури України з порушеного питання не приймалось.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що Національним музеєм історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс правомірно відмовлено в поверненні отриманих нагород та особистих речей ОСОБА_2 , а тому виключає підстави для зобов`язання відповідача щодо їх повернення, з огляду на що позов задоволенню не підлягає.

За правилами ст. 141 ЦПК України сума сплаченого судового збору не відшкодовується.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 336, 344, 347, 1296 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 174, 263-265, 273, 274, 275, 279, 352, 354, 430 ЦПК України, 15-1, 15-2 Закону України «Про музеї та музейну справу», п. 12 Положення про Музейний фонд України (постанова КМ України від 20липня 2000року № 1147), Законом України «Про державні нагороди України» від 16 березня 2000 року № 1549-ІІІ, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Національного музею історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс про визнання права власності - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс (ідентифікаційний номер - 02224241, 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 24)

Суддя: Р.В. Новак