УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 1326/9076/2012

провадження № 51-2835км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_4 ,

захисників ОСОБА_5 та ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників засудженого ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на вирок Франківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року у кримінальній справі відносно

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Стрий Львівської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 215 КК України в редакції 1960 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Франківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 215 КК України в редакції 1960 року, та з врахуванням ст. 74 КК України, п. 5 Прикінцевих та перехідних положень КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 3 роки. Відповідно до ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Цим же вироком частково задоволені цивільні позови потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та залишено без розгляду цивільний позов ОСОБА_10 і вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у тому що він, 06 жовтня 1998 року о 16 год 15 хв, керуючи автомобілем "Опель-Аскона", д. р.н. НОМЕР_1 , у м. Львові, рухаючись по вул. Васильківського, яка є другорядною дорогою, в напрямку до вул. Тургенєва, яка є головною, при виїзді із другорядної на головну дорогу, в порушення вимог п. 1.4, п. 16.10 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), вимог знаку 2.1 «Дати дорогу» додатку № 1 Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не дав дорогу автомобілю ВАЗ 21061, д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_11 , який рухався по вул. Тургенєва у напрямку до вул. Любінської у місті Львові, внаслідок чого між їх транспортними засобами відбулось зіткнення, в результаті керований ОСОБА_11 автомобіль відкинуло на правий по ходу його руху тротуар, де він скоїв наїзд на пішоходів ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а потім - на стіну будинку № 44 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_12 загинула, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 отримали тяжкі тілесні ушкодження, ОСОБА_11 - легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 березня 2019 року вирок Франківського районного суду міста Львова від 24 квітня 2018 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року ухвалу Львівського апеляційного суду від 05 березня 2019 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи осіб, які її подали

У касаційній скарзі захисники засудженого ОСОБА_7 порушують питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд.

Обґрунтовують свої вимоги тим, що ухвала апеляційного суду, яка була постановлення після перегляду справи в суді касаційної інстанції, є незаконною та необґрунтованою, суперечить обставинам справи, висновкам всіх авто-технічних та транспортно-трасологічних експертиз. Текст оскаржуваної ухвали ідентичний тексту ухвали, що була скасована касаційним судом. Апеляційний суд, на думку сторони захисту, проігнорував вказівки Верховного Суду, зокрема щодо аналізу наявних у справі доказів про недотримання ОСОБА_11 ПДР і, як наслідок, обґрунтованості засудження ОСОБА_7 . При цьому захисники вважають, що апеляційний суд не дав належної оцінки висновкам авто-технічних експертиз від 29.10.1999 року та від 22.07.2001 року, показанням свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , залишив поза увагою висновок комісійної комплексної транспортно-трасологічної та авто-технічної експертизи від 31 березня 2015 року. Вказується на те, що судові рішення, як суду першої інстанції, так і апеляційного відносно ОСОБА_7 ґрунтуються на припущеннях. Крім того в касаційній скарзі захисники зазначають про те, що апеляційним судом не було надано ОСОБА_7 право виступити в судових дебатах і з останнім словом.

До того ж у касаційній скарзі наводяться доводи щодо незгоди сторони захисту з позицією прокурора та представника ОСОБА_11 - адвоката ОСОБА_15 та доводи, які стосуються оцінки доказів, зокрема висновків експертиз, показань свідків.

Позиції учасників судового провадження

Захисники підтримали свою касаційну скаргу, просили її задовольнити, надавши відповідні пояснення.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисників, вважав її безпідставною.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 398 КПК України 1960 року в суді касаційної інстанції підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

За змістом положень ч. 1 ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі та додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.

Особливістю цієї справи є те, що дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) відбулася близько 25 років тому і власне стільки ж років здійснювалися спочатку досудове слідство кримінальної справи (до 2012 року), а потім її судовий розгляд у судах різних інстанцій. Цей строк вже є екстраординарним і дуже значним.

Це вимагає від Верховного Суду особливої ретельності при касаційному перегляді цієї справи. У ситуації, коли провадження у справі триває 25 років, мають існувати дуже вагомі підстави для направлення справи на новий розгляд до судів першої чи апеляційної інстанції - навіть якщо буде встановлено, що оскаржені судові рішення мають певні недоліки в обґрунтуванні, це може бути підставою для направлення справи на новий розгляд виключно за умови, що такі недоліки мають принциповий характер і не можуть бути усунуті судом вищої інстанції. З іншого боку, Верховний Суд може залишити судові рішення попередніх інстанцій, якими особу було засуджено за вчинення злочину, без зміни лише за умови, якщо переконається, що вимога стосовно забезпечення справедливості судового розгляду в цілому була дотримана.

Особлива складність цієї кримінальної справи полягала в тому, що ДТП трапилось внаслідок взаємодії двох транспортних засобів, а постраждали від ДТП в першу чергу пішоходи. Крім того, оскільки події відбулися в 1998 році, ця ДТП не була зафіксована на відео, також бракувало слідової інформації, щоб встановити певні деталі ДТП. Протягом тривалого часу в справі обвинуваченими були визнані обидва водія, але зрештою до суду було направлено обвинувальний висновок лише стосовно одного з них, а щодо іншого прокурор скасував постанову про притягнення його в якості обвинуваченого.

Отже, ключові аргументи сторони захисту головним чином стосувалися версії про винуватість у ДТП саме другого водія ( ОСОБА_11 ), а не підсудного. Значну частину своєї касаційної скарги, як і виступу в суді касаційної інстанції, захисники присвятили аналізу того, по якій стороні (полосі) дороги повинен був рухатися ОСОБА_11 , чи перевищував він дозволену швидкість, чому він не застосував гальмування, чи правильно він зробив, коли після зіткнення вивернув кермо, внаслідок чого і здійснив наїзд на пішоходів тощо. У той же час дії підсудного ОСОБА_7 , на думку захисників, не містять ознак складу злочину, оскільки він виїхав із другорядної дороги на ліву смугу головної дороги, а тому не міг створити перешкоду для руху автомобіля ОСОБА_11 , якщо б останній дотримувався вимог правил дорожнього руху.

У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що згідно усталеної судової практики, яка у тому числі була відображена впостанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 14, у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні з`ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила Правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

Отже, оскільки обвинувачення у цій справі було зрештою пред`явлено лише одному водію ( ОСОБА_7 ) судам належало з`ясувати:

1) чи порушив ОСОБА_7 правила дорожнього руху?

2) якщо так, то чи не було таке порушення обумовлене діями іншого водія?

3) якщо ОСОБА_7 порушив правила дорожнього руху, то чи створив він своїми діями аварійну ситуацію для іншого водія?

4) якщо так, то чи перебували дії ОСОБА_7 у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із подальшим настанням ДТП?

5) чи виключають можливі порушення правил дорожнього руху водієм ОСОБА_11 у цій конкретній ситуації кримінальну відповідальність водія ОСОБА_7 .?

Верховний Суд звертає увагу, що суд першої інстанції провів дуже ґрунтовний аналіз всіх обставин справи і, посилаючись на вищевказану постанову Пленуму Верховного Суду України, правильно зазначив, що винуватість кожного водія має визначатися окремо і суд, розглядаючи справу в межах висунутого обвинувачення щодо одного з водіїв, повинен встановити чи були дії останнього пов`язані з діями іншого водія.

Суд першої інстанції дослідив та детально оцінив показання засудженого ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , потерпілих ОСОБА_8 і ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_13 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , письмові докази, такі як протокол огляду місця події, протоколи огляду та перевірки технічного стану транспортних засобів, протоколи медичного освідчення, протокол додаткового огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, висновки хімічної експертизи, судово-медичної експертизи, протоколи відтворення обстановки та обставин події, протоколи очних ставок.

При цьому суд першої інстанції перевірив та надав оцінку всім версіям та суперечливим показанням як ОСОБА_7 , так і потерпілого ОСОБА_11 , свідків, інших потерпілих.

Крім того суд узяв до уваги той факт, що в ході досудового розслідування та судом неодноразово призначались автотехнічні, транспортно-трасологічні експертизи із різними вихідними даними, відповідно до отриманих пояснень.

Врахувавши всі докази в їхній сукупності, суд не взяв до уваги висновки автотехнічних експертиз від 29.10.1999 р., 09.10.1999 р., 22.07.2001 р., навівши при цьому відповідні мотиви такого рішення.

Суд першої інстанції правильно зазначив, погодившись із висновком комісійної комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 31.03.2015, що в даній дорожній обстановці ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п.п.10.1 ПДР (перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху), п.16.10 ПДР (на перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, котрий рухається по другорядній дорозі, повинен уступити дорогу транспортним засобам ,котрі наближаються до даного перехрестя проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху). Однак підсудний не дотримався наведених пунктів ПДР, як і вимог знаку 2.1 «Дати дорогу» (додаток № 1 ПДР).

Отже, у справі, яка є предметом цього касаційного перегляду, дії водія ОСОБА_7 не були обумовлені діями водія ОСОБА_11 , а навпаки саме ОСОБА_7 знаходився на другорядній дорозі і саме він при виїзді на головну дорогу мав переконатись, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху. Тобто за правилами дорожнього руху, незалежно від того, чи порушував ОСОБА_11 правила ПДР чи не порушував, ОСОБА_7 повинен був узяти до уваги всі фактори, які визначали дорожню обстановку на той момент, і утриматися від виїзду на головну дорогу, якщо існувала небезпека створення аварійної ситуації.

Однак ОСОБА_7 проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не дав дорогу автомобілю під керуванням водія ОСОБА_11 , який рухався поголовній дорозі, чим порушив ПДР, створив аварійну ситуацію, яка перебуває в безпосередньому і необхідному причинно-наслідковому зв`язку із подальшим виникненням ДТП, оскільки зрештою призвела до виникнення ДТП.

Таким чином, оскільки дії водія ОСОБА_7 не були обумовлені діями водія ОСОБА_11 , але тим не менше саме вони призвели до виникнення аварійної ситуації на дорозі, можливі порушення останнім ПДР до моменту виїзду першого з другорядної дороги на головну, як і подальші дії ОСОБА_11 в умовах аварійної ситуації, яка вже виникнула, могли вплинути лише на висновок про винуватість також другого водія - ОСОБА_11 (однак суд не міг давати таку оцінку, оскільки обвинувальний висновок щодо цієї особи не надходив до суду, про що йтиметься нижче), однак за цих конкретних обставин не виключають кримінальну відповідальність водія ОСОБА_7 .

Зокрема, сторона захисту посилалася на те, що автомобіль під керуванням ОСОБА_11 їхав зі значним перевищенням швидкості, однак тоді ОСОБА_7 , який бачив цей автомобіль на головній дорозі, на виконання вимог п. 10.1 ПДР тим більше мав його пропустити задля уникнення аварійної ситуації, чого засуджений не зробив.

Також захист наголошував на тому, що всі проведені у справі автотехнічні експертизи свідчать про винуватість саме ОСОБА_11 , однак це не відповідає дійсності, вказані експертизи лише аналізують різні варіанти подій і вказують, які саме дії повинен був вчинити як ОСОБА_7 , так і ОСОБА_11 , причому всі наведені висновки експертиз не містять однозначного висновку про те, що своїми діями ОСОБА_7 не створив аварійну ситуацію.

Фактично за змістом вказаних експертиз можна зробити висновок, що якби водій автомобіля «Опель-Аскона» ( ОСОБА_7 ) діяв у відповідності з вимогами ПДР та надав перевагу в русі автомобілю ВАЗ-2106, що рухався по головній вулиці, то питання щодо наявності чи відсутності у водія автомобіля ВАЗ-2016 ( ОСОБА_11 ) можливості здійснити екстрене гальмування не виникло б. Наведене свідчить, що дії ОСОБА_7 перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із зіткненням, тобто в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди

Тому спроби сторони захисту обґрунтувати винуватість ОСОБА_11 не виключають вину самого ОСОБА_7 .

Суди правильно зауважили, що обвинувачення в суді ОСОБА_11 так і не було висунуте, більше того в матеріалах кримінальної справи є досить детальна постанова про скасування постанови про порушення відносно ОСОБА_11 кримінальної справи за ч. 2 ст. 215 КК України в редакції 1960 року та про скасування постанови про притягнення останнього як обвинуваченого. Оскільки ОСОБА_11 не було притягнуто як обвинуваченого, суд не міг встановити ступінь вини останнього.

Також Верховний Суд вважає за доцільне зауважити, що, відповідно до вимог п. 11 ч. 1 ст. 6 КПК України в редакції 1960 року, кримінальна справа не може бути порушена, а порушена справа підлягає закриттю щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню. У даному випадку будь-яких даних про те, що вказана постанова прокурора відносно ОСОБА_11 була скасована в матеріалах справи не міститься. За таких обставин посилання сторони захисту на те, що суд першої інстанції своєю ухвалою міг спрямувати матеріали для порушення справи відносно ОСОБА_11 , не ґрунтуються на вимогах КПК України в редакції 1960 року.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанції зробили правильний висновок, що вина ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.215 КК України в редакції 1960 року, при обставинах, визнаних судом встановленими та викладених у вироку, підтверджується сукупністю досліджених в судовому засіданні та наведених у вироку доказів.

Верховний Суд визнає, що суд апеляційної інстанції дійсно навів обґрунтування своїх висновків досить лаконічно і було б доречно, якби він виклав свої висновки дещо детальніше, особливо з урахуванням того, що раніше Верховний Суд уже скасовував попередню ухвалу апеляційного суду. Тим не менше, суд апеляційної інстанції відповів на ключові аргументи сторони захисту, визнавши їх необґрунтованими, погодився із детальним аналізом доказів і доволі ґрунтовними висновками, зробленими судом першої інстанції. Крім того, аналогічні аргументи сторони захисту перевірив і Верховний Суд, який не знайшов підстав визнати висновки судів попередніх інстанцій неправильними. Таким чином, Верховний Суд вважає, що судовий розгляд цієї кримінальної справами в цілому відповідав вимогам справедливості.

Виходячи з зазначеного та керуючись статтями 394, 395, 396, 400-2 КПК України в редакції 1960 року, п. 11 Розділу ХІ Перехідних положень КПК, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга захисників не підлягає задоволенню.

З цих підстав Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисників засудженого ОСОБА_7 - адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Франківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року відносно ОСОБА_7 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3