Постанова

Іменем України

31 травня 2023 року

м. Київ

справа № 743/212/19

провадження № 61-11752св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Донецьке обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Приходько Олени Сергіївни на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 серпня 2020 року, ухвалене у складі судді Логвіної Т. В., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Євстафіїва О. К., Висоцької Н. В., Шарапової О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії Донецьке обласне управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - АТ «Ощадбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву АТ «Ощадбанк»мотивувало тим, що 10 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № 22032016, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 23 500,00 доларів США зі сплатою 12 процентів річних строком до 09 вересня 2027 року.

10 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 22032016, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 22032016.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачами своїх зобов`язань, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог станом на 14 січня 2020 року, становила 28 503,09 доларів США, із яких: 15 862,24 доларів США - основний борг; 161,66 доларів США - заборгованість за процентами; 10 952, 61 доларів США - заборгованість за простроченими процентами; 3,79 доларів США - пеня; 582,49 доларів США - 3 % річних на суму простроченого кредиту; 940,30 доларів США - 3 % річних на суму нарахованих та несплачених процентів.

АТ «Ощадбанк»просило суд стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 503,09 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 682 005,53 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 серпня 2020 року позов АТ «Ощадбанк» задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» в особі філії Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» суму основної заборгованості за кредитом у розмірі 15 862,24 доларів США, нараховані проценти за кредитом у розмірі 161,22 доларів США, прострочені проценти за кредитом - 7 452,20 доларів США, а всього - 23 475,66 доларів США.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами належним чином не виконувались свої зобов`язання за договором кредиту та поруки, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з них у солідарному порядку на користь банка з урахуванням строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Відмовляючи у задоволенні вимог щодо стягнення пені, суд першої інстанції прийняв до уваги, що відповідачка має статус внутрішньо переміщеної особи, а також положення статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Також суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню й позовні вимоги про стягнення 3 % річних на суму простроченого кредиту та 3 % річних на суму нарахованих та несплачених процентів, оскільки за прострочення виконання зобов`язання договором передбачена відповідальність у вигляді сплати процентів, розмір яких встановлено саме цим договором.

Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2021 року апеляційні скарги АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова

від 20 серпня 2020 року змінено у частині мотивів та підстав відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 про стягнення 582,49 доларів США - 3 % річних на суму простроченого кредиту, 940,30 доларів США - 3 % річних на суму нарахованих та несплачених процентів.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачів солідарно суми заборгованості та процентів з урахуванням строку позовної давності, а також щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

Разом з тим, враховуючи, що право кредитодавця нараховувати індекс інфляції та три проценти річних з`являється після закінчення строку кредитного договору або після моменту, коли банк використав право вимоги на дострокове повернення всієї суми кредиту, що залишається несплаченою, проте з матеріалів справи не вбачається, що банк застосував право вимоги на дострокове повернення всієї суми кредиту, що залишається несплаченою, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідачів 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року касаційні скарги ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» задоволено частково (провадження № 61-10343св21).

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 серпня 2020 року у незміненій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2021 року у частині задоволених позовних вимог АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 змінено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» заборгованість за кредитним договором від 10 вересня 2007 року № 22032016 у розмірі 19 359,88 доларів США, яка складається із простроченої заборгованості за тілом кредиту - 3 329,28 доларів США, нарахованої з 30 січня 2016 року, заборгованості за тілом кредиту, яка стягується достроково, - 10 476,64 доларів США, простроченої заборгованості за процентами - 5 392,3 доларів США, нарахованої з 30 січня 2016 року, заборгованості за нарахованими процентами - 161,66 доларів США.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 24 травня 2021 року у частині позовних вимог АТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних на суму простроченого кредиту та 3 % річних на суму нарахованих та несплачених процентів скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Частково скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають нарахуванню та стягненню у разі наявності факту прострочення виконання будь-якого грошового зобов`язання незалежно від того, чи скористався кредитодавець правом на дострокове повернення кредиту, тобто строк кредитування припинився, чи договірні відносини між сторонами тривають. При цьому проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню у межах строків позовної давності, однак можуть бути обчислені на момент ухвалення судового рішення, якщо про це позивач заявив вимогу.

Тому дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин норму частини другої статті 625 ЦК України, у зв`язку із чим помилково відмовив у стягненні 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту та процентам, про стягнення яких зазначав позивач.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Ощадбанк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 серпня 2020 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних задоволено частково і в цій частині рішення скасовано та частково задоволено зазначені вимоги.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Ощадбанк» 3 % річних у загальній сумі 391,93 долар США.

Це рішення в частині розподілу судових витрат змінено, стягнуто на користь АТ «Ощадбанк» у відшкодування сплаченого судового збору за подання позовної заяви: з ОСОБА_1 - 3 768,84 грн; з ОСОБА_2 - 4 153,84 грн.

Стягнуто з АТ «Ощадбанк» судовий збір у сумі 1 170,07 грн на користь держави.

Стягнуто на користь АТ «Державний ощадний банк України»

у відшкодування сплаченого судового збору: з ОСОБА_1 - 6 593,16 грн; з ОСОБА_2 - 7 783,80 грн.

Стягнуто на користь АТ «Ощадбанк» з рахунку переплату судового збору при поданні апеляційної скарги у сумі 13 070,40 грн, які підлягають поверненню з державного бюджету.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині нарахування 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту та процентам, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 не виконує належним чином вимоги за договором іпотечного кредиту, є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено довідкою Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові раді від 09 лютого 2017 року.

Суд апеляційної інстанції частково задовольнив вимоги банку та виходив з того, що у силу частини четвертої статті 82, статті 266 ЦК України, а також враховуючи, що 3 % річних є додатковими вимогами, за період з 30 січня 2016 року по 14 січня 2020 року, АТ «Ощадбанк» не пропущено строк позовної давності за вимогами про стягнення 3 % річних на суму простроченого кредиту та на суму нарахованих і несплачених процентів.

Суд апеляційної інстанції, виходив з розрахунку 3 % річних на суму простроченого кредиту та на суму нарахованих та несплачених процентів, виконаних і наданих позивачем і правильність яких не спростовано відповідачами, тому вважав, що розмір належних до стягнення позивачу 3 % річних встановить у розмірі 391,93 доларів США, які підлягають стягненню з відповідачів у солідарному порядку.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Приходько О. С., з яких вона просить відхилити апеляційну скаргу у частині, що розглядається, оскільки вони суперечать описаним вище встановленим у справі обставинам і визначеним відповідно до них правовідносинам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Приходько О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 серпня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, внаслідок чого ухвалив помилкове рішення про задоволення позову.

Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції, до правовідносин, які склалися, мав застосувати положення статті 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», у редакції Закону України від 18 липня 2022 року № 2417-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» щодо приведення окремих його положень у відповідність до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», щодо звільнення внутрішньо переміщених осіб, які залишили або покинули своє місце проживання на тимчасово окупованій російською федерацією території України, території проведення антитерористичної операції та/або в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях України, від негативних наслідків невиконання грошових зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики.

Ці зміни набрали чинності 03 серпня 2022 року, тобто з об`єктивної причини ОСОБА_1 не могла зазначити ці підстави для доповнень позиції, викладеної у касаційній скарзі від 22 червня 2021 року, оскільки вони виникли вже після внесення законодавчих змін та спливу строку на доповнення касаційної скарги, що встановлений статтею 398 ЦПК України.

Заявник вказує, що ОСОБА_1 зверталася до Чернігівського апеляційного суду з виключних підстав - внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та просила застосувати норму закону, що виключає її відповідальність за кредитним договором.

Крім того, заявник вказує, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 сплатила 29 квітня 2014 року, що свідчило про належне виконання позичальником обов`язків, покладених кредитним договором. Станом на 14 квітня 2014 року у відповідача було відсутнє прострочення сплати платежів за спірним кредитним договором, тому до спірних правовідносин можуть бути застосовані норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та зобов`язання за договором від 10 вересня 2007 року мають бути покладені на російську федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(І)/2019 Конституційний Суд України висловив думку, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Вирішення зазначеного спору має велике соціальне значення для ОСОБА_1 , яка все життя прожила у м. Макіївка Донецької області, але з 2014 року вона не може повернутись додому, була позбавлена всіх можливостей нормального життя. ОСОБА_1 не може повернутись у м. Макіївку, не може проживати в іпотечній квартирі, не має ключів, жодних документів на квартиру, оскільки у 2014 році втікала від бойових дій, зібравши лише декілька важливих речей та доньку, яка має статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі

№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження

№ 61-517св18), від 27 травня 2021 року у справі № 756/3350/15-ц (провадження № 61-5132св19).

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, а саме щодо звільнення внутрішньо переміщених осіб з тимчасово окупованих території Донецької та Луганської області від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, якщо об`єктом іпотеки є майно, розташоване на території, яка після укладання такого договору була тимчасово окупована.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2023 року АТ «Ощадбанк» подало до Верховного Суду відзив про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення норм процесуального права. Зазначає, що питання щодо прав та обов`язків осіб, тимчасово переміщених з Донецької та Луганської областей, врегульовано спеціальним законом, відповідно до якого заборонено нарахування тільки суми пені і штрафів на основну суму заборгованості, а не процентів за користування кредитом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Приходько О. С. про зменшення розміру сплати судового збору, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із Деснянського районного суду м. Чернігова.

У грудні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2023 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 вересня 2007 року АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 уклали договір про іпотечний кредит № 22032016, відповідно до якого позичальник отримала кредит у розмірі 23 500,00 доларів США зі сплатою 12 % річних строком до 09 вересня 2027 року на придбання квартири за договором купівлі-продажу від 10 вересня 2007 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.5 цього договору позичальник зобов`язувався сплачувати проценти за користування кредитом щомісячно до останнього числа місяця, наступного за звітним, проводити погашення кредиту рівними частинами в сумі 97 доларів 92 центи США, та сплачувати проценти, нараховані банком на залишок заборгованості за кредитом, внесенням готівки до каси банку або безготівковими перерахуваннями з рахунків, відкритих в ВАТ «Ощадбанк», починаючи з 01 жовтня 2007 року, на відповідні рахунки позичальника; у пункті 4.2 договору зазначено, що при виникненні простроченої заборгованості за кредитом чи процентами більше ніж на 2 місяці, а також в інших випадках, передбачених цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів за цим договором, та стягнути заборгованість в примусовому порядку, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором (підпункт 4.2.2 договору про іпотечний кредит).

Відповідно до пункту 5.1 договору про іпотечний кредит за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність в порядку та на умовах, обумовлених у цьому договорі та чинним законодавством України.

За порушення взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитів, комісійних винагород та інших платежів позичальник зобов`язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення (пункт 5.2 договору іпотечного кредиту).

10 вересня 2007 року між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 22032016, за яким він як поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором солідарно у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником ОСОБА_1 зобов`язань за вищевказаним кредитним договором, а також за додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

Унаслідок невиконання умов договору іпотечного кредиту та договору поруки у відповідачів виникла заборгованість у межах позовної давності у розмірі 19 359,88 доларів США, яка складається з простроченої заборгованості, що нарахована у межах позовної давності (з 30 січня 2016 року по 14 листопада 2018 року), із яких: за кредитом - 3 329,28 доларів США, заборгованості за кредитом, яка стягується достроково - 10 476,64 доларів США, прострочена заборгованість за процентами - 5 392,03 доларів США, заборгованості за нарахованими процентами - 161,66 доларів США.

Із розрахунку заборгованості, наданого АТ «Ощадбанк» встановлено, що на 14 січня 2020 року 3 % річних на суму простроченого кредиту становить 582,49 доларів США, а 3 % річних на суму нарахованих та несплачених процентів - 940,30 доларів США.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копією довідки Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові ради від 09.02.2017 року, № 7423-3265; її місце проживання зареєстроване у АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Приходько О. С. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині вимогам закону відповідають.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі грошові зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язання, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають нарахуванню та стягненню у разі наявності факту прострочення виконання будь-якого грошового зобов`язання незалежно від того, чи скористався кредитодавець правом на дострокове повернення кредиту, тобто строк кредитування припинився, чи договірні відносини між сторонами тривають.

При цьому проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню в межах строків позовної давності, однак можуть бути обчисленні на момент ухвалення судового рішення, якщо про це позивач заявив вимогу.

Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма частини другої статті 625 ЦК України та стягнення 3 % річних від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту та процентів, про стягнення яких зазначив банк.

Суд апеляційної інстанції, надавши оцінку зібраним доказам, з урахуванням приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України, статті 266 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк не пропустив строк позовної давності за вимогами про стягнення 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України за період з 30 січня 2016 року по 14 січня 2020 року на суму простроченого кредиту та на суму нарахованих і несплачених процентів.

При цьому суд апеляційної інстанції врахував розрахунок, наданий позивачем, правильність якого не спростовано відповідачами.

Посилання представника ОСОБА_1 - адвоката Приходько О. С. як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановахВеликої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 27 травня 2021 року у справі № 756/3350/15-ц (провадження № 61-5132св19), не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про право банку отримати 3 % річних за період з 30 січня 2016 року по 14 січня 2020 року на суму простроченого кредиту та нарахованих і несплачених процентів.

Щодо доводів про застосування положення статті 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено довідкою Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Чернігові раді від 09 лютого 2017 року.

Статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» передбачено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Пунктом 14.2 статті 14 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» гарантовано, що упродовж строку тимчасової окупації внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим звільняється від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих відсотків за ним, якщо об`єктом іпотеки є майно, розташоване (зареєстроване) на території, що після укладення такого іпотечного договору була тимчасово окупована. Національний банк України приймає рішення про зміну класифікації таких іпотечних кредитів або інші рішення з метою недопущення погіршення ліквідності (фінансового стану) кредитора.

14 липня 2021 року Законом № 1646-IX «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» вказаний закон було доповнено статтею 9-2 щодо звільнення деяких категорій внутрішньо переміщених осіб від негативних наслідків невиконання грошових зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики», якими визначено, що загальна сума процентів за кредитним договором та/або договором позики, боржником за яким є внутрішньо переміщена особа, яка у період після 20 лютого 2014 року залишила або покинула своє місце проживання на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя або у період після 14 квітня 2014 року залишила або покинула своє місце проживання на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, території проведення антитерористичної операції та/або в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, не може перевищувати суми процентів, нарахованої протягом строку, на який надавався кредит (позика), за мінімальною ставкою, визначеною договором (частина перша статті 9-2 цього Закону).

Частиною другою статті 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що за невиконання чи неналежне виконання внутрішньо переміщеною особою, визначеною частиною першою цієї статті, зобов`язань за кредитним договором та/або договором позики не нараховується неустойка (штраф, пеня), не настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та процентів річних від простроченої суми, не застосовуються інші санкції майнового характеру.

Відповідно до частини шостої статті 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» положення частин першої - п`ятої цієї статті поширюються виключно на кредитні договори та договори позики, укладені: до дати початку тимчасової окупації з позичальниками, які після зазначеної дати залишили або покинули своє місце проживання на тимчасово окупованій російською федерацією території України; до 14 квітня 2014 року з позичальниками, які після зазначеної дати залишили або покинули своє місце проживання на території проведення антитерористичної операції та/або в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях.

Положення частин першої - п`ятої цієї статті не поширюються на заборгованість внутрішньо переміщених осіб, які: залишили або покинули своє місце проживання на тимчасово окупованій російською федерацією території України та в яких станом на дату початку тимчасової окупації наявне прострочення сплати платежів за кредитними договорами та/або договорами позики; залишили або покинули своє місце проживання на території проведення антитерористичної операції та/або в районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях та станом на 14 квітня 2014 року в яких наявне прострочення сплати платежів за кредитними договорами та/або договорами позики.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019 за змістом частини першої статті 58 Конституції України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Враховуючи те, що зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у редакції Закону України від 14 липня 2021 року № 1646-IX набрали чинності 06 вересня 2022 року, і положення статті 9-2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» щодо звільнення деяких категорій внутрішньо переміщених осіб від негативних наслідків невиконання грошових зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики» не діяли на час розгляду справи судом першої інстанції, який постановив рішення 20 серпня 2020 року, то висновки суду апеляційної інстанції у частині задоволення позовних вимог банку про стягнення з позичальника ОСОБА_1 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є вірними, оскільки апеляційний суд переглядав справу в частині правильності застосування матеріальних норм судом першої інстанції.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 433/1754/17 (провадження № 61-10479св21).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність постанови апеляційного суду не впливають.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасовано постановою суду апеляційної інстанції, тому у касаційному порядку не переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Приходько Олени Сергіївни залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 26 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта