Справа № 509/2461/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2023 року смт. Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання Степанової Н.С.,

представника заінтересованої особи Травінчевої А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференцзв`язку цивільну справу №509/2461/21 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, про встановлення факту проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року,

ВСТАНОВИВ:

Представник заявника - адвокат Мастістий І.А. і інтересах ОСОБА_1 звернувся в травні 2021 року до суду та просить встановити факт, що ОСОБА_1 проживав на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Заяву мотивує тим, що в грудні 2007 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до підрозділу ГІРФО Червоногвардійського РВ Макіївського МУ ГУМВС України в Донецькій області з питання перевірки належності до громадянства України.

Для оформлення справи про перевірку належності до громадянства України заявник надав оригінали і ксерокопії наступних документів: паспорта громадянина Республіки Грузії серії НОМЕР_1 від 08.09.1998 року МВС Республіки Грузія; картки форми А, картки форми Б які підтверджували його постійну реєстрацію на території України за адресою: АДРЕСА_1 з 10.07.1991 року до 11.09.1991 року; повідомлення про зняття з реєстраційного обліку з адреси: АДРЕСА_2 .

За результатами розгляду справи, 19.12.2007 року було прийнято рішення і оформлена довідка №222 про належність особи до громадянства України.

25.12.2007 року заявнику на підставі довідки №222 про належність до громадянства України був виданий паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 Червоногвардійським РВ Макіївського МУ ГУМВС в Донецькій області та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Проте, заінтересована особа, а саме - Головне Управління Державної Міграційної Служби України в Донецькій області вважає, що заявник набув громадянство України за відсутності належних для того підстав, при цьому посилається на копію Висновку службового розслідування, затвердженого ГУ МВС України в Донецькій області 08 липня 2011 року, рішення щодо належності до громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене УГІРФО ГУ МВС України в Донецькій області 19.12.2007 року та видачу відповідної довідки №222 від 19.12.2007 року скасовано, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 визнано недійсним, оскільки оформлений з порушенням вимог законодавства, визнано таким, що підлягає вилученню та знищенню.

Заявник намагався отримати копію матеріалів щодо зазначеного висновку, проте з`ясувалось, що його оригіналу, як і матеріалів, на підставі яких він був прийнятий відсутні.

Заявник звертався до суду з метою оскарження зазначеного висновку, проте в ході розгляду справи № 640/9600/20 Верховний Суд у Постанові від 10 лютого 2021 року встановив, що Висновок не є владно-управлінським рішенням, не створює жодних прав та обов`язків для ОСОБА_1 , а тому - не підлягає оскарженню.

Саме тому, з метою підтвердження наявності юридичного факту проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, який має значення для створення умов здійснення заявником особистих немайнових прав як громадянина України, ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження з метою встановлення такого факту в судовому порядку.

При цьому, заявнику стало відомо, що незважаючи на відсутність будь-якого владно-управлінського рішення органів ДМС як про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України так і про визнання недійсним його паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Червоногвардійським РВ Макіївського МУ ГУМВС в Донецькій області, головним Управлінням Державної Міграційної Служби України в Донецькій області 20.07.2018 року внесено до відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби України інформації про визнання недійсним та таким, що підлягає вилученню, паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Червоногвардійським РВ Макіївського МУ на ім`я ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.05.2021 року відкрито провадження по справі в порядку окремого провадження.

13.07.2021 року представник заінтересованої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, - Прудніченкова А.Д. подала до суду письмове пояснення в даній справі, в якому фактично заперечує вимоги заявника та просить у задоволенні заяви адвоката Мастістого І.А. про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року - відмовити. Позиція представника заінтересованої особи обґрунтована тим, що заявник в обґрунтування підтвердження факту прописки ОСОБА_1 на території України у період з 10.07.1991 до 11.09.1991 посилається на Висновок Головного управління МВС України в Донецькій області від 08.07.2011 за результатами службового розслідування за фактом видачі довідки № 222 щодо належності до громадянства України, оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 . Він посилається на те, що Висновок містить підтвердження наявності карток форми А та форми Б щодо прописки ОСОБА_1 у вищевказаний період за адресою: АДРЕСА_1 , а відомості про їх підроблення висловлюються у формі припущення. Оригінали карток форм А та форми Б неможливо доставити до суду, достовірність інформації належним чином не спростована, проте ці твердження заявника не відповідають дійсності та є безпідставними. Висновок Головного управління МВС України в Донецькій області від 08.07.2011 щодо належності до громадянства України, оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 є офіційним документом, що встановлює обставини справи та управлінське рішення. В тексті Висновка з посиланням на відомості УБОЗ МВС України в Донецькій області зафіксовано інформацію про те, що картки форми А та форми Б щодо прописки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 у період з 10.07.1991 до 11.09.1991, які стали підставою оформлення вищевказаній особі 25.12.2007 довідки № 222 про належність до громадянства України, було сфальсифікованоТакож було отримано інформацію з МВС Грузії, в якій повідомляється, що ОСОБА_1 з 1989 року до 1992 року навчався в ПТВ №86 в м. Руставі, Грузія, тобто він взагалі не перебував на території України.

Зазначений Висновок оскаржувався в судовому порядку ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду від 10.02.2021 провадження по справі №640/9600/20 за повозом ОСОБА_1 до ГУ ДМС в Донецькій області, ДМС про визнання протиправним та скасування рішення ГУ МВС України в Донецькій області від 08.07.2011 про скасування рішення ГУ МВС України в Донецькій області від 19.12.2007 року про встановлення належності ОСОБА_1 до громадянства України було закрито. Рішення ГУ МВС України в Донецькій області, яке викладено у Висновку від 08.07.2011 за результатами службового розслідування за фактом видачі довідки № 222 щодо належності до громадянства України, оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 - не скасовано.

Договір найму житлового приміщення в якості письмового доказу, не є підтвердженням факту прописки (постійного проживання) ОСОБА_1 на території України, як вбачається з тексту поданої до суду заяви не охоплює період 24.08.1991 та взагалі не стосується питання, яке порушене у заяві про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991 та не може бути його підтвердженням.

Також заявником та адвокатом було приховано від суду, що у 2011 році стосовно заявника була застосована процедура екстрадиції та у грудня 2011 відбулася екстрадиція до Іспанії.

Відповідно до норм Європейської конвенції про видачу правопорушників, від 13 грудня 1957 року, (ратифіковано Законом № 43/98-ВР (43/98-ВР) від 16.01.98) та КПК України у видачі особи іноземній державі відмовляється у разі, якщо особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до законів України на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є громадянином України.

Це підтверджує, що ОСОБА_1 не є громадянином України.

Ці обставини заявник суду не повідомив, а метою подання до суду заяви про встановлення факту що має юридичне значення, зазначив «створення умов здійснення заявником особистих немайнових прав як громадянина України».

Також представником зазначено, що 02.08.2018 з заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням позивач звернувся як ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на підставі проведених досліджень підтверджено, що на фотозображеннях у заяві про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та в обліковій картці ЄІАС УМП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зображена одна й та ж сама особа (лист КНДІСЕ від 06.07.2020 № 8399-20).

03.03.2020 ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області скасовано рішення про набуття громадянства України ОСОБА_2 на підставі статті 21 Закону України «Про громадянство України» у зв`язку з тим, що громадянство України набуто шляхом обману, в наслідок подання свідомо неправдивих відомостей.

ОСОБА_1 також намагався використати паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , оформленого Смілянським РВ УДМС в Черкаській області (орган видачі 7126) на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця Грузія (лист ГУНП у місті Києві № 4582/125/03/14-2018 від 25.06.2018).

За даними ЄІАС УМП ДМС зазначений паспорт оформлено на підставі паспорта серії НОМЕР_4 , виданого 01.12.2010 Києво-Святошинським РВ ГУМВС України в Київській області, який оформлено у зв`язку з непридатністю до подальшого використання паспорта серії НОМЕР_5 , виданого 30.12.2003 Святошинським РВ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцю м. Києва.

Крім цього, повідомили суд, що 14.05.2021 Рада національної безпеки та оборони України ввела санкції проти 557 «злодіїв в законі» і 111 іноземців які є кримінальними авторитетами, в числі яких, застосовані санкції до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Представником заявника не було подано додаткових пояснень чи клопотань до суду.

В судовому засідання представник заінтересованої особи ще раз підтримала викладену позицію в письмових поясненнях по даній справі просила суд відмовити у задоволенні заяви адже жодного доказу яка б дала підстави для задоволення заяви представником до суду не надано. Також просила не задовольняти клопотання адвоката заявника про чергове відкладення розгляду, адже такі клопотання спрямовані лише на затягування процесу, та провести розгляд справи за його відсутності. Ще раз наголосила на тому, що 14.05.2021 Рада національної безпеки та оборони України ввела санкції проти 557 «злодіїв в законі» і 111 іноземців які є кримінальними авторитетами, в числі яких, застосовані санкції доОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , хоча про вказане стороною заявника не згадується.

Також зазначила, що 26.06.2020 Деснянським відділом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було вилучено недійсний паспорт громадянина України НОМЕР_2 , виданий 25.12.2007 Червоногвардійським РВ Макіївського МУ ГУ МВС України в Донецькій області на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначений паспорт знаходиться на зберіганні у Деснянському відділі (лист Деснянського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 03.07.2021 № 8026/3181-21). У разі, якщо між адвокатом Мастістим І.А. та ОСОБА_1 було оформлено договір про надання правової допомоги, виникає сумнів щодо встановлення особи останнього, законності цього договору, а у зв`язку з цим - щодо легітимності повноважень адвоката у цій справі та законності подачі заяви адвокатом Мастістим І.А. про встановлення факту, що має юридичне значення, до суду.

В судові засідання заявник та його представник будучи повідомленими належним чином не з`явилися, представником на кожне судове засідання надсилалися клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи в зв`язку з зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Суд критично ставиться до наведених представником доводів щодо повторної неявки до суду.

При цьому жодного разу представник не звернувся до суду з заявою про участь в справі в режимі відеоконференції з метою особистої участі у розгляді справи.

Невиконання представником заявника та самим заявником процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, призводить до порушення строків розгляду справи по суті.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18. Тому суд враховуючи думку представника заінтересованої особи та строки розгляду справи вважає за доцільне провести судове засідання за відсутності сторони заявника.

Вислухавши позицію представника заінтересованої особи та дослідивши матеріали цивільної справи суд дійшов до наступного висновку.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема, постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України "Про громадянство України").

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України "Про громадянство України" і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про громадянство України" особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Пунктом 3 частини другої статті 9 Закону України "Про громадянство України" визначено, що безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.

Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Отже, на підставі статті 8 Закону України "Про громадянство України" встановлюється набуття громадянства України.

Відповідно до підпункту "а" пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону "Про громадянство України", що подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт "в" пункту 8 Порядку, в редакції, чинній на час звернення заявника до суду).

Тобто у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Пунктом 44 Порядку встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Отже, відповідно до положень Закону України "Про громадянство України" і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Ураховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України "Про громадянство України" і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Заявником надано докази того, що ОСОБА_1 звертався до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України із заявою та іншими документами для встановлення належності до громадянства України. Однак, заінтересована особа, а саме - Головне Управління Державної Міграційної Служби України в Донецькій області вважає, що заявник набув громадянство України за відсутності належних для того підстав.

Сторона заявника вказує, що підтвердження факту прописки ОСОБА_1 на території України у період з 10.07.1991 до 11.09.1991 посилається на Висновок Головного управління МВС України в Донецькій області від 08.07.2011 за результатами службового розслідування за фактом видачі довідки № 222 щодо належності до громадянства України, оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 . Разом з тим, судом достовірно встановлено, що Висновок Головного управління МВС України в Донецькій області від 08.07.2011 за результатами службового розслідування за фактом видачі довідки № 222 щодо належності до громадянства України, оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 є офіційним документом, що встановлює обставини справи та управлінське рішення. В тексті Висновка з посиланням на відомості УБОЗ МВС України в Донецькій області зафіксовано інформацію про те, що картки форми А та форми Б щодо прописки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 у період з 10.07.1991 до 11.09.1991, які стали підставою оформлення вищевказаній особі 25.12.2007 довідки № 222 про належність до громадянства України, було сфальсифіковано. Крім того, Висновок відображає, що 07.07.2011 було отримано з МВС Грузії (за № №809321), в якій повідомляється, що ОСОБА_1 з 1989 року до 1992 року навчався в ПТВ №86 в м. Руставі, Грузія.

Отже, факт відсутності прописки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 у період з 10.07.1991 до 11.09.1991 встановлено належним чином, відповідним правоохоронним органом, до компетенції якого належали на той час ці питання, та зафіксовано у Висновку Головного управління МВС України в Донецькій області від 08.07.2011.

Вказаний Висновок виносився не органами ДМС України, а Головним управлянням Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області у 2011 році, тобто до початку функціонування ГУ ДМС у Донецькій області, та усі матеріали службового розслідування зберігались в органі, який приймав рішення. Копію Висновку було отримано ДМС України від Головного управляння Національної поліції у м.Києві в 2018 році (лист від 25.06.2018 вх. № 4582/125/03/14-2018).

Зазначений Висновок оскаржувався в судовому порядку ОСОБА_1 . Постановою Верховного Суду від 10.02.2021 провадження по справі №640/9600/20 за повозом ОСОБА_1 до ГУ ДМС в Донецькій області, ДМС про визнання протиправним та скасування рішення ГУ МВС України в Донецькій області від 08.07.2011 про скасування рішення ГУ МВС України в Донецькій області від 19.12.2007 року про встановлення належності ОСОБА_1 до громадянства України було закрито. Рішення ГУ МВС України в Донецькій області, яке викладено у Висновку від 08.07.2011 за результатами службового розслідування за фактом видачі довідки № 222 щодо належності до громадянства України, оформлення паспорта громадянина України ОСОБА_1 - не скасовано.

Договір найму житлового приміщення в якості письмового доказу, не є підтвердженням факту прописки (постійного проживання) ОСОБА_1 на території України, не охоплює період 24.08.1991 року, адже на копії яка міститься в матеріалах справи вказана дата 31.06.1991 року та вказаний договір не може підтверджувати факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24.08.1991року оскільки не свідчить про факт проживання заявника у спірний період.

Крім того, ОСОБА_1 з 1989 року до 1992 року навчався в ПТВ №86 в м. Руставі, Грузія, будучи неповнолітнім не міг бути прописаним (постійно проживати) на території України у зазначений період.

У матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт особистого постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року. Норми законодавства передбачають необхідність підтвердження факту проживання на території України станом на певну дату саме конкретної особи.

З пояснень заінтересованої особи, які жодним чином не спростовані заявником слідує, що 17.05.2011 на запит ГУБОЗ МВС України щодо належності до громадянства Грузії була отримана відповідь з Посольства Грузії в Україні, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 належить до громадянства Грузії.

У 2011 році стосовно позивача була застосована процедура екстрадиції та у грудня 2011 відбулася екстрадиція до Іспанії. Зазначена інформація підтверджується матеріалами екстрадиційної перевірки, з якими був ознайомлений позивач та відмовився розписатись.

Відповідно до норм Європейської конвенції про видачу правопорушників, від 13 грудня 1957 року, (ратифіковано Законом № 43/98-ВР (43/98-ВР) від 16.01.98) та КПК України у видачі особи іноземній державі відмовляється у разі, якщо особа, стосовно якої надійшов запит про видачу, відповідно до законів України на час прийняття рішення про видачу (екстрадицію) є громадянином України.

Це ще раз підтверджує, що ОСОБА_1 не є громадянином України.

Суд ще раз зазначає, що ці обставини заявник суду не повідомив, а метою подання до суду заяви про встановлення факту що має юридичне значення, зазначив «створення умов здійснення заявником особистих немайнових прав як громадянина України».

В подальшому, 02.08.2018 з заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням заявник звернувся як ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на підставі проведених досліджень підтверджено, що на фотозображеннях у заяві про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та в обліковій картці ЄІАС УМП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зображена одна й та ж сама особа (лист КНДІСЕ від 06.07.2020 № 8399-20) (Т.1 а.с.89).

03.03.2020 ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області скасовано рішення про набуття громадянства України ОСОБА_2 на підставі статті 21 Закону України «Про громадянство України» у зв`язку з тим, що громадянство України набуто шляхом обману, в наслідок подання свідомо неправдивих відомостей.

ОСОБА_1 також намагався використати паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_3 , оформленого Смілянським РВ УДМС в Черкаській області (орган видачі 7126) на ім`я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця Грузія (лист ГУНП у місті Києві № 4582/125/03/14-2018 від 25.06.2018) (Т.1 а.с.93).

За даними ЄІАС УМП ДМС зазначений паспорт оформлено на підставі паспорта серії НОМЕР_4 , виданого 01.12.2010 Києво-Святошинським РВ ГУМВС України в Київській області, який оформлено у зв`язку з непридатністю до подальшого використання паспорта серії НОМЕР_5 , виданого 30.12.2003 Святошинським РВ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцю м. Києва.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог та вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, про встановлення факту проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року, адже не можливо встановити факт постійно проживання заявника на території України станом на вказану дату на підставі доказів, які не містять інформації щодо такого проживання саме відносно особи, яка безпосередньо звернулася із заявою про встановлення такого факту.

Керуючись ст. ст.13, 89, 259, 263-265, 293, 315-319 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, про встановлення факту проживання в Україні станом на 24 серпня 1991 року, - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 05.06.2023 року.

Головуючий: Є. М. Панасенко