ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2023 року

м. Київ

справа № 496/2555/14-к

провадження № 51-17 км 23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013170110000856 від 2 травня 2013 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Біляївського районного суду Одеської області від 21 квітня 2022 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Вирішено цивільний позов і питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

За цим вироком ОСОБА_6 2 травня 2013 року о 06:40, керуючи у стані алкогольного сп`яніння автомобілем «Toyota», номерний знак НОМЕР_1 , на 17 км + 900 м автомобільної дороги Одеса - Іванівка у напрямку м. Одеси порушив вимоги Правил дорожнього руху (далі - ПДР), був неуважним, за дорожньою обстановкою не слідкував, не вибрав безпечної швидкості руху, значно перевищив її допустиму межу, не впорався з керуванням та виїхав вправо за межі проїжджої частини, де здійснив наїзд на два дерева, у результаті чого автомобіль перекинувся.

Як наслідок пасажир цього автомобіля ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть, а пасажирам ОСОБА_9 і ОСОБА_10 були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження відповідно.

Одеський апеляційний суд 26 вересня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_11 залишив без задоволення, а вирок Біляївського районного суду Одеської області від 21 квітня 2022 року - без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просять скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Сторона захисту зазначає, що:

? винуватість засудженого не доведена поза розумним сумнівом;

? обвинувальний акт не відповідає п. 5 ч. 2 ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України);

? фактичні обставини суперечать висновкам судових експертиз;

? за результатами проведення комплексної судово-медичної і транспортно-трасологічної експертизи № 419 не встановлено хто саме керував транспортним засобом;

? висновок експертів № 83-86/16;16746/16-52/20253/17-52 є недопустимим доказом;

? суди безпідставно визнали висновок фахівця № 023-08/14/252-Є/2014/пп недопустимим доказом;

? під час проведення досліджень експерти порушили вимоги Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6 (далі - Інструкція);

? судовий розгляд було проведено з порушенням засад кримінального провадження, передбачених статтями 22, 23 КПК України;

? у судовому засіданні не були допитані свідки сторони обвинувачення;

? суд першої інстанції безпідставно не витребував пояснень свідка ОСОБА_12 , та відхилив клопотання про їх долучення до матеріалів провадження, а також не розглянув низку інших клопотань;

? суди не зазначили мотивів, з яких не взяли до уваги показання ОСОБА_6 про те, що він не був за кермом автомобіля, натомість визнали показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_10 достовірними;

? апеляційний суд на вказані порушення уваги не звернув, всупереч ст. 404 КПК України повторно докази не дослідив та належним чином доводи апеляційної скарги не спростував;

? ухвалені рішення не відповідають вимогам статей 94, 370 та 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 просила залишити касаційні скарги без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Щодо доведеності винуватості засудженого поза розумним сумнівом

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з приписами ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Відповідно до ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали.

Так, доводи касаційних скарг сторони захисту про необґрунтованість засудження ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України, аналогічні доводам, які він і його захисник наводили в судах першої та апеляційної інстанцій, були ретельно перевірені цими судами й визнані безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження. З висновками судів попередніх інстанцій погоджується і суд касаційної інстанції, оскільки вони є обґрунтованими та належно вмотивованими.

Як убачається з матеріалів провадження, під час судового розгляду ОСОБА_6 винуватим себе не визнав і повідомив, що за кермом автомобіля був саме ОСОБА_10 , який рухався зі значним перевищенням швидкості.

Суд першої інстанції, з`ясувавши позицію ОСОБА_6 , належним чином обґрунтував своє рішення про доведеність його винуватості в порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого потерпілі ОСОБА_9 і ОСОБА_10 отримали тілесні ушкодження, а також настала смерть ОСОБА_8 .

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_14 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК Українизроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі усіх об`єктивно з`ясованих обставин справи, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності, і сукупністю зібраних доказів, оціненою з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні вищезазначеного правопорушення суд обґрунтував показаннями, наданими безпосередньо в судовому засіданні потерпілими ОСОБА_9 ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , свідком ОСОБА_16 , даними протоколу огляду місця події, висновками експертиз та іншими письмовими доказами.

Так, висновком судової автотехнічної експертизи № 5788 встановлено, що водієві автомобіля «Toyota» належало діяти відповідно до вимог п. 12.1 ПДР і обирати таку швидкість, яка б дозволяла йому при свідомо відомих дорожньо-транспортних умовах (технічний стан, ступінь завантаженості автомобіля, стан проїзної частини, конфігурація смуги тощо) постійно контролювати керованість автомобіля, при цьому швидкість руху не повинна була перевищувати обмеження 90 км/год, яке встановлено вимогою п. 12.6 ПДР. Діючи відповідно до пунктів 12.1, 12.6 ПДР водій автомобіля «Toyota» мав технічну можливість контролювати рух автомобіля й не допустити виникнення заносу, чим мав технічну можливість запобігти цій ДТП.

З висновку судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 19572/19573/17-52 убачається, що під час досліджуваної пригоди автомобіль «Toyota» контактував з першим деревом лівою передньою частиною кузова, а з другим деревом - задніми правою частиною кузова та правим колесом. Послідовний механізм розвитку цієї ДТП детально описаний у дослідженні. Швидкість руху автомобіля «Toyota» складала не менш як 134 … 146 км/год. Вказана швидкість є мінімальною, оскільки не враховані витрати енергії на деформацію кузова автомобіля у результаті зіткнення з деревами.

Відповідно до висновку повторної комплексної судової медико-автотехнічної експертизи № 83-86;16746/16-52/20253/17-52, узагальнення наявних комплексних даних свідчить про те, що серед учасників ДТП найбільш значне тілесне ушкодження у вигляді травматичної ампутації на рівні верхньої третини лівої гомілки виникло у ОСОБА_8 . Таке ушкодження не притаманно для травми, що виникає у салоні легкового автомобіля. Разом з тим, урахування відомих обставин ДТП, по-різному направленим зміщенням його учасників під час аварійного руху автомобіля та його перекиданням не виключає можливості утворення такого відкритого осколкового перелому обох кісток лівої гомілки у верхній третині у вигляді травматичної ампутації у процесі випадіння з салону автомобіля. Відображений багатоскладовий хід травмування учасників ДТП не дозволяє достеменно визначити місця знаходження ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 у салоні автомобіля виходячи з наявних комплексних експертних даних. З огляду на викладене висновок фахівця № 023-08/14/252-Є/2014/пп щодо знаходження ОСОБА_10 за кермом автомобіля у момент ДТП не знаходить підтвердження.

Згідно з висновком комплексної судово-медичної і транспортно-трасологічної експертизи № 419, під час встановлення хто з потерпілих знаходився на якому місці у салоні автомобіля на момент ДТП виходили як з характеру і локалізації тілесних ушкоджень у потерпілих, так і з механізму утворення ушкоджень на автомобілі. При цьому експерти зазначили, що множинність та масивність виявлених під час дослідження трупа ОСОБА_8 тілесних ушкоджень практично виключає його знаходження за управлінням автомобілем; не виключено, що він знаходився на передньому пасажирському сидінні. Тілесні ушкодження ОСОБА_6 та ОСОБА_10 характерні для знаходження останніх ближче до лівого борту автомобіля, хоча категорично це стверджувати тільки на підставі характеру тілесних ушкоджень неможливо. З ушкоджень ОСОБА_9 неможна встановити її точне місцезнаходження у салоні. За результатами проведення експертного дослідження експерти дійшли висновку, що, виходячи з отриманих під час експертизи даних, точно встановити хто конкретно знаходився за управлінням автомобілем у момент ДТП з тих, які залишилися живими, не є можливим.

Так, у касаційній скарзі захисник, зокрема, посилається на те, що висновки експертів не підтверджують перебування ОСОБА_6 за кермом автомобіля у момент ДТП.

Разом з тим, Верховний Суд неодноразово у своїх рішення зазначав, що чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин чи елементів складу злочину на підставі сукупності непрямих доказів (стосовно цього елемента доказування), які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину чи елемент складу злочину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Доказування досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх доказів, які вказують на характер дій обвинуваченого, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, обстановку, в якій діяла відповідна особа тощо, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) винуватості особи (постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 грудня 2020 року (справа № 728/578/19, провадження № 51-3411 км 20), від 20 жовтня 2021 року (справа № 759/14119/17, провадження № 51-2274 км 21).

Так, допитана потерпіла ОСОБА_9 , зокрема, пояснила, що познайомилася з ОСОБА_6 біля морського вокзалу у м. Одесі, вживали разом спиртні напої. Потім продовжили вживати спиртні напої на одеських лиманах. Коли прийшов час їхати додому, то ОСОБА_6 відібрав у ОСОБА_10 ключі, сів за кермо та їхав надто швидко. Потерпіла не пам`ятала момент ДТП, оскільки втратила свідомість.

Потерпілий ОСОБА_10 у судовому засіданні повідомив, що того вечора йому зателефонував ОСОБА_6 , який був у стані алкогольного сп`яніння, та попросив відвести його до центру міста. Свідок разом з ОСОБА_8 і ОСОБА_6 поїхали до м. Одеси, де біля морського вокзалу підібрали двох дівчат, потім каталися по місту та вживали спиртні напої. Згодом відвезли одну дівчину до Лузанівки та поїхали додому до ОСОБА_8 по гроші. Увесь цей час за кермом був сам потерпілий. Після цього поїхали на ОСОБА_17 лиман, де продовжили вживати спиртні напої. Коли зібралися їхати додому, то ОСОБА_6 відібрав у потерпілого ключі, сів за кермо, декілька разів ледь на спричинив ДТП, швидкість автомобіля становила близько 150 км/год.

Водночас суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження, критично поставився до позиції ОСОБА_6 , який не визнав вини у вчиненому, та наданих ним пояснень про те, що він не керував автомобілем під час ДТП.

Апеляційний суд вважав таку позицію як спосіб захисту від обвинувачення з метою уникнення відповідальності за скоєний злочин, оскільки наведене було повністю спростоване отриманими під час судового розгляду показаннями, які в суді першої інстанції категорично заявляли, що саме ОСОБА_6 під час ДТП перебував за кермом автомобіля.

У своєму рішенні суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який визнав показання потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_10 достовірними та належними, оскільки вони надані невимушено, без стороннього тиску, викладені ними зі своїми особливостями, але з урахуванням деталей і даних, що могли бути відомі лише учаснику події та які повністю співвідносяться з обставинами, встановленими під час судового розгляду.

Також апеляційний суд погодився з місцевим судом, що вказані обставини беззаперечно та прямо вказують на причетність до вчиненого злочину саме ОСОБА_6 , тобто є прямими доказами у цьому кримінальному провадженні.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що ОСОБА_6 та потерпіла ОСОБА_9 до події не були знайомі, остання була попереджена про кримінальну відповідальність за неправдиві свідчення і підстав обмовити обвинуваченого у неї місцевий суд не встановив та розцінив позицію ОСОБА_6 як спробу уникнути відповідальності за вчинений ним злочин.

Не залишилися поза увагою апеляційного суду й твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_10 може бути зацікавлений у визнанні ОСОБА_6 винуватим з метою уникнення відповідного обвинувачення і покарання.

Суд апеляційної інстанції вважав указані доводи необґрунтованими з огляду на те, що потерпілий ОСОБА_10 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань, 25 червня 2018 року під час судового розгляду надав відповідні показання, які вірно відображені у вироку суду.

Разом з тим, апеляційний суд відхилив доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_10 обмовляє ОСОБА_6 задля отримання від обвинуваченого коштів, тому що до початку допиту потерпілих, свідків та ОСОБА_6 останній визнав цивільні позови у повному обсязі.

Отже, цей суд дійшов слушного висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги захисника, що надані потерпілими показання не відповідають фактичним обставинам справи.

Безпідставними визнав апеляційний суд також доводи сторони захисту, яка, посилаючись на дані висновку фахівця № 023-08/14/252-Є/2014/пп, стверджувала про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення.

Як уже зазначалося вище, відповідно до висновку експертів

№ 83-86;16746/16-52/20253/17-52, під час проведення дослідження висновок фахівця

№ 023-08/14/252-Є/2014/пп не знайшов підтвердження у наявних об`єктивних комплексних даних щодо знаходження ОСОБА_10 за кермом автомобіля у момент ДТП.

При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду про те, що висновок фахівця спростовується указаним висновком експертів, окремо зауваживши, що під час призначення і проведення цього дослідження дотримані всі вимоги закону та права учасників процесу.

Апеляційний суд дійшов переконання, що такі твердження сторони захисту спростовуються показанням потерпілих та матеріалами кримінального провадження, які узгоджуються між собою. Водночас суд також вказав, що інших вагомих підстав для визнання наданих стороною обвинувачення доказів недопустимими або такими, що підтверджують невинуватість ОСОБА_6 сторона захисту не зазначила та не надала.

Отже, висновок експертів № 83-86;16746/16-52/20253/17-52, який не має наперед встановленої сили та переваг перед іншими доказами, виключної обов`язковості для суду, оцінений у цьому провадженні судами разом з іншими доказами за правилами, передбаченими ст. 94 КПК України.

За результатами апеляційного розгляду суд дійшов обґрунтованого висновку, що версія сторони захисту щодо обставин події та невинуватості ОСОБА_6 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення спростовується сукупністю обставин провадження, встановлених під час судового розгляду на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які виключають будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду. Інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у його скоєнні. На переконання колегії апеляційного суду, сторона обвинувачення поза розумним сумнівом довела кожен елемент, який є важливий для правової кваліфікації діянь.

Щодо недопустимості висновку повторної комплексної судової медико-автотехнічної експертизи № 83-86;16746/16-52/20253/17-52 з огляду на порушення Інструкції

Істотними є порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

Згідно зі ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 1 ст. 86 КПК України). Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 86 КПК України).

Статтею 87 КПК встановлюються підстави для визнання доказів недопустимими внаслідок істотного порушення прав та свобод людини при їх отриманні.

Вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, слід насамперед з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

У поданій касаційній скарзі захисник стверджує, що під час проведення цього експертного дослідження експерти порушили вимоги пунктів 1.4, 4.12 та 4.13 Інструкції, оскільки у дослідницькій частині висновку відсутній опис процесу проведеного дослідження, його результати та обґрунтування висновків з поставлених питань, а також відсутність посилання на використання експертами відповідних методик та нормативних актів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Згідно з ч. 1 ст. 102 КПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; місце і час проведення експертизи; хто був присутній при проведенні експертизи; перелік питань, що були поставлені експертові; опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.

Зміст оцінки цього джерела доказів полягає у визначенні його допустимості для використання у кримінальному провадженні, а також повноти і достовірності викладених у ньому відомостей.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за результатами проведення повторної комплексної судової медико-автотехнічної експертизи експертами складено висновок № 83-86;16746/16-52/20253/17-52, у якому в дослідницькому та синтезуючому розділах міститься опис проведених досліджень, отримані результати та їх експертна оцінка, чим спростовуються доводи сторони захисту в цій частині.

Хоч слушними є доводи захисника про відсутність у висновку відомостей про використані експертами нормативні акти, проте норми чинного кримінального процесуального закону, зокрема, вимоги ст. 102 КПК України, не містять посилань на обов`язок експертів зазначати це у своєму висновку.

При цьому, у поданій касаційній скарзі захисник не обґрунтовує яким чином незазначення у цьому висновку експертів використаних нормативних актів вплинуло на порушення фундаментальних прав і свобод засудженого, а відтак на його допустимість.

Більше того, зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що посилання на недопустимість висновку експертів № 83-86;16746/16-52/20253/17-52 фактично зводиться до незгоди з мотивами, які навели експерти, щодо непідтвердженості висновку фахівця № 023-08/14/252-Є/2014/пп в частині того, хто був за кермом автомобіля на момент ДТП, якому суди надали відповідну оцінку.

Щодо інших свідків

Не залишилися поза увагою апеляційного суду також доводи сторони захисту про неповноту судового розгляду судом першої інстанції у частині недопиту свідків, який визнав їх необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 327 КПК України прибуття в суд перекладача (за винятком залучення його судом), свідка, спеціаліста або експерта забезпечується стороною кримінального провадження, яка заявила клопотання про його виклик. Суд сприяє сторонам кримінального провадження у забезпеченні явки зазначених осіб шляхом здійснення судового виклику.

За статтею 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 404 КПК України чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Такими чином, сам факт непогодження сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.

Як убачається з оскарженого судового рішення та матеріалів провадження, у судовому засіданні суд першої інстанції вирішив питання щодо порядку судового розгляду, під час якого прокурор заявив клопотання про виклик у судове засідання, зокрема, свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 . Суд першої інстанції вживав усіх необхідних заходів щодо виклику зазначених свідків, про що свідчать неодноразові ухвали про їх привід. Однак, на виклики в судові засідання вищезазначені свідки не з`являлися. Тому прокурор вважав за можливе продовжити розгляд цього кримінального провадження без допиту вказаних свідків. Водночас сторона захисту під час судового розгляду не наполягала на обов`язковому їх допиті та відповідних клопотань не подавала.

Приписи ч. 1 ст. 26 КПК України передбачає, що сторони є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Отже, сторона не може оскаржувати порушення її права на допит свідків, якщо під час судового розгляду вона не використала можливості, надані їй процесуальним законом.

Крім того, суд апеляційної інстанції, вирішуючи клопотання захисника про виклик і допит свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , а також прослуховування показань свідка ОСОБА_12 , врахував, що ці особи, на думку захисника, мають лише підтвердити факт перебування обвинуваченого, потерпілих у шоковому та непритомному стані, а відтак такими, які безпосередньо на місці пригоди не могли надавати будь-яких пояснень щодо події.

Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання, мотивувавши це тим, що захисник не навів жодних підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України, а відповідні вимоги фактично зводилися до його незгоди з висновками суду першої інстанції та оцінкою судом доказів, що не може бути підставою для дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження і дослідження доказів судом апеляційної інстанції.

Щодо невідповідності обвинувального акта вимогам с. 291 КПК України

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, підготовче судове засідання було проведено з дотриманням ст. 314 КПК України, будь-яких заяв щодо невідповідності обвинувального акта вимогам ст. 291 цього Кодексу сторона захисту не робила, клопотань з цього приводу не подавала та суд в межах повноважень, передбачених процесуальним законом, підстав для повернення обвинувального акта та порушень закону не встановив.

Більше того, обвинувальний акт стосовно ОСОБА_6 відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Зокрема, в ньому зазначено: найменування кримінального провадження, його реєстраційний номер, анкетні відомості обвинуваченого, потерпілих, прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення частини статті кримінального закону, а також формулювання обвинувачення. У цьому обвинувальному акті вказано про наявність обставини, що обтяжує покарання, та про відсутність обставин, що пом`якшують покарання. Обвинувальний акт також містить відомості про розмір витрат на залучення експертів. До обвинувального акта долучені реєстр матеріалів досудового розслідування, розписка обвинуваченого про отримання копії обвинувального акту, реєстру матеріалів досудового розслідування та цивільні позови потерпілих.

Отже, доводи касаційних скарг сторони захисту, про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам закону є неспроможними.

Підсумок

Ураховуючи наведене, Суд вважає, що апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, вона в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому касаційні доводи сторони захисту в цій частині теж неприйнятні.

Інші ж доводи касаційних скарг не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення скарг немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2022 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3