ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/17435/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2023 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Львівській області.

Обставини справи:

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогою визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2021 №Ф-2110-17У.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 07.11.2022 отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2110-17У від 11.11.2021, видану Головним управлінням ДПС у Львівській області.

Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, є платниками єдиного внеску.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску.

31.07.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис №24150060004007123 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , НОМЕР_1 , про що свідчить повідомлення. Аналогічна інформація міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України.

Таким чиним, позивач вважає, що не є платником єдиного внеску в розумінні п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, а тому вимога є незаконною.

З зазначених підстав просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ.

Ухвалою суду від 07 грудня 2022 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено строк звернення до суду. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів Головним управлінням ДПС у Львівській області винесено податкову вимогу від 11.11.2021 №Ф-2110-17У на суму 10647,78 гривень.

На дату формування вимоги від 11.11.2021 №Ф-2110-17У, відповідно до реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи органу доходів і зборів, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 23.08.2005 по 31.07.2018 перебував на податковому обліку.

Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 31.07.2021 заборгованість ОСОБА_1 по єдиному внеску становила 10647,78 гривень. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску.

Наголошує, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №11.11.2021 №Ф-2110-17У на суму 10647,78 гривень сформовано відповідно до вимог Закону №2464-VІ. Крім цього, в ІС «Податковий блок» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у позивача пільги по сплаті єдиного внеску відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464.

Станом на 08.04.2022 за позивачем обліковується податковий борг в сумі 10647,78 гривень, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Враховуючи наведене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та,-

встановив:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_1 .

Згідно повідомлення про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, 31.07.2018 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис №24150060004007123 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 НОМЕР_1 , відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Головним управлінням ДПС у Львівській області виставлено вимогу від 11.11.2021 №Ф-2110-17У на суму 10647,78 гривень, заборгованість, якої сформовано станом на 08.04.2022.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні документи (довідка/додаток до вимоги) з яких вбачається за який період виникла заборгованість (який період заборгованості включає вимога) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та зазначена у вимозі від 11.11.2021 №Ф-2110-17У.

Згідно інтегрованої картки платника податку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у ОСОБА_1 :

- станом на 31.01.2018 наявна переплата у розмірі 6789,35 гривень;

- станом на 28.02.2018 наявна вже недоїмка у розмірі 1658,65 гривень;

- станом на 30.04.2018 наявна недоїмка у розмірі 4115,83 гривень;

- станом на 31.07.2018 наявна недоїмка у розмірі 6573,01 гривень (дата припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця);

- станом на 30.09.2022 у позивача обліковується вже недоїмка по єдиному внеску у розмірі 10647,78 гривень.

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваною вимогою, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Виключно законами України встановлюються, зокрема, податки і збори (п.1. ч. 2 ст. 92 Конституції України).

Так, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

По суті це зведений внесок за різними видами страхування.

Метою запровадження ЄСВ є необхідність консолідації діяльності фондів в частині розподілу внесків на соціальне та пенсійне страхування.

Цей платіж замінив собою чотири окремих нарахування, які нараховували та утримували на фонд оплати праці працюючих, а саме до Пенсійного фонду, до фондів страхування на випадок безробіття, до фонду із тимчасової втрати працездатності, до фонду від нещасних випадків на виробництві.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону №2464-VI).

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 23.06.2009 № 15-рп/2009 в аспекті положень ч. 1 ст. 67, п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України загальновизнаними елементами правового механізму регулювання податків і зборів (обов`язкових платежів) є суб`єкт або платник податку, об`єкт оподаткування, одиниця оподаткування, джерело сплати податку, податкова ставка, податковий період, строки та порядок сплати податку, податкова квота, податкові пільги, що застосовно і до Закону про ЄСВ з урахуванням особливостей цього обов`язкового платежу.

У загальноприйнятому розумінні пільга - це надання переваги, часткове або повне звільнення від виконання встановлених правилом обов`язків або полегшення умов виконання їх, або звільнення (повне або часткове) від податків/борів (обов`язкових платежів) згідно з чинним законодавством.

Пільга проявляється в зміні об`єкта, зменшенні бази чи зниженні ставки, її використання зменшує суму зобов`язання платника і, зрештою, визначає остаточний її розмір.

Підстави для одержання податкових пільг - це визначені законодавством про податки та збори (обов`язкові платежі) особливості правового статусу суб`єкта, його діяльності (предмета податку/збору) чи податкового режиму території, на якій він здійснює свою діяльність, що надають йому право скористатися пільгою.

Таким чином, звільнення від обов`язку нарахування та сплати ЄСВ, тобто пільги по нарахуванню/сплаті ЄСВ встановлюється виключно Законом про ЄСВ.

Законом про ЄСВ визначено кілька випадків звільнення від такого обов`язку, зокрема:

- пенсіонерів, осіб з інвалідністю - відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону про ЄСВ, а саме: соби, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

- фізичних осіб - підприємців, якщо вони є роботодавцями - відповідно до пункту 9-2 розділу VIII Закону про ЄСВ, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»;

- відповідно до п. 9-4. розділу VIII Закону про ЄСВ - щодо платників ЄСВ, визначених ст. 4 Закону про ЄСВ, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів де проводилася антитерористична операція;

- відповідно до п. 9-8. розділу VIII Закону про ЄСВ, а саме: платники ЄСВ, визначені статтею 4 цього Закону, якщо вони не є роботодавцями, звільняються від виконання обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 цього Закону, на весь період їх незаконного позбавлення волі на території проведення АТО.

Під час розгляду справи в порядку ч. 1 ст. 77 КАС України позивачем не надано доказів його належності станом на час нарахування ЄСВ (недоїмки) до категорій вищезгаданих осіб, які мають пільги щодо нарахування/сплати ЄСВ (звільняються від обов`язку).

Відтак, позивач не є особою яка відповідно до Закону про ЄСВ має пільги по нарахуванню та сплаті ЄСВ як фізична особа-підприємець, тобто не звільняється від його сплати.

Відповідно до пункту 14.1.195 статті 14 Податкового Кодексу України, працівник фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 14.1.226 статті 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 адміністративне провадження №К/9901/28514/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця або самозайнятої особи; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоди, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу правового висновку Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець або самозайнята особа звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, якщо нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів того, що він не здійснював підприємницьку діяльність протягом 2016-2018 років.

Більш того, позивачем не надано докази, які б вказували на те, що він працював у період 2016-2018 років та за нього роботодавець сплачував ЄСВ.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» загальнообов`язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється за принципами, зокрема:

- обов`язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян - суб`єктів підприємницької діяльності

Відповідно до положень ст. 7 Закону України «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню підлягають, крім іншого:

- особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

- особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності.

Як вже зазначалося, позивач, як ФОП, є окремим зареєстрованим платником ЄСВ (у період реєстрації як ФОП).

Частиною першою статті 4 Закону про ЄСВ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4)

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону про ЄСВ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Щодо бази нарахування ЄСВ.

Відповідно до положень ст. 7 Закону про ЄСВ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 28.12.2014 р. №77-VIII, від 24.12.2015 р. №909-VIII).

Єдиний внесок нараховується (за період, за який нарахований ЄСВ у даному випадку): для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої статті 7 Закону про ЄСВ у редакції Закону України від 28.12.2014 р. № 77-VIII).

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону про ЄСВ).

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону).

Верховний Суд у постанові від 07.02.2020 у справі № 803/150/17 сформував правову позицію, відповідно до якої за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску. Адже метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат за чинними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд не вбачає підстав для висновку про існування неоднозначності у тлумаченні, чи складності у розумінні вказаних норм під час правозастосування, які чітко та недвозначно встановлюють обов`язки позивача як платника ЄСВ, суб`єкта підприємницької діяльності, щодо сплати ЄСВ, навіть у випадку нездійснення діяльності як підприємця, нездійснення якої є власною волею позивача, як і реєстрація ФОП на власний розсуд та ризик, до яких позивача ніхто не примушував, що передбачає і усвідомлення наслідків такої реєстрації для цілей оподаткування та сплати ЄСВ.

Закон чітко та недвозначно встановлює обов`язок ФОП сплати ЄСВ у мінімальному розмірі навіть у випадку нездійснення підприємницької діяльності та не містить норм щодо звільнення від цього обов`язку.

Відповідно до ч. 4. ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Відповідно до п. 3 Розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Мінфіну України від 20 квітня 2015 року № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень, що має місце і у даному випадку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774 внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до абзацу сьомого ч. 1 ст. 5 Закону №2464 зняття з обліку платників єдиного внеску, зокрема фізичних осіб - підприємців здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення остаточного розрахунку.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464 сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених Законом № 2464, є недоїмкою.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року - 3200,00 грн. та Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року 3723,00 грн.

Частиною п`ятою ст. 8 Закону № 2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта ст. 4 Закону № 2464).

Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями не передбачено. Не подання звітності та не здійснення підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства, що чинне з 01.01.2017 не звільняє платника від сплати єдиного внеску.

Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС (ДПС) України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов`язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448,00 гривень (3200.00*12*22%).

Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року - 3723,00 гривень.

Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн (3723,00*3*22%).

Статтею 6 Закону України «Про збір та облік єдиного на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п.п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464 та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Статтею 25 цього ж Закону визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до 31.07.2018 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що свідчить про те, що позивач повинен був сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по 31.07.2018 включно.

Судом під час розгляду справи досліджено інтегровану картку ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, з якої вбачається, що ОСОБА_1 :

- станом на 31.12.2017 мав переплату 4589,35 гривень;

- 19.01.2018 сплатив суму єдиного внеску в розмірі 2200,00 гривень;

- станом на 31.01.2018 мав переплату у розмірі 6789,35 гривень;

- 09.02.2018 нараховано єдиний внесок за 2017 рік у розмірі 8448,00 гривень. За рахунок наявності переплати у розмірі 6789,35 гривень погашено суму єдиного внеску на суму переплати;

- станом на 28.02.2018 наявна вже недоїмка у розмірі 1658,65 гривень;

- 19.04.2018 нараховано внесок за І квартал 2018 року у розмірі 2457,18 гривень;

- станом на 30.04.2018 наявна недоїмка у розмірі 4115,83 гривень;

- 19.07.2018 нараховано внесок за ІІ квартал 2018 року у розмірі 2457,18 гривень;

- станом на 31.07.2018 наявна недоїмка у розмірі 6573,01 гривень (дата припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця);

- 01.08.2018 сплатив суму єдиного внеску в розмірі 1658,65 гривень;

- 01.08.2018 погашено суму недоїмки на суму 1658,65 гривень, недоїмка 4914,36 гривень;

- 01.08.2018 нараховано довідково пеню у розмірі 286,95 гривень та застосовано штраф за несвоєчасну сплату єдиного внеску у розмірі 331,73 гривень. Однак сума загальної недоїмки не збільшилась на суму пені та штрафу, та залишилась 4914,36 гривень;

- 28.08.2018 нараховано внесок за 7 місяців 2018 року у розмірі 5733,42 гривень;

- станом на 31.08.2018 наявна недоїмка у розмірі 10647,78 гривень;

- станом на 31.12.2018 наявна недоїмка у розмірі 10647,78 гривень;

- станом на 31.12.2019 наявна недоїмка у розмірі 10647,78 гривень;

- станом на 31.12.2020 наявна недоїмка у розмірі 10647,78 гривень;

- станом на 31.12.2021 наявна недоїмка у розмірі 10647,78 гривень;

- станом на 30.09.2022 наявна недоїмка у розмірі 10647,78 гривень;

- 26.10.2022 в межах виконавчого провадження стягнуто єдиний внесок у розмірі 581,82 гривень;

- 31.10.2022 в межах виконавчого провадження стягнуто єдиний внесок у розмірі 10065,96 гривень;

- станом на 31.12.2022 відсутня недоїмка.

Суд зазначає, що з інтегрованої картки платника податків вбачається, що ОСОБА_1 сплатив заборгованість за 2017 рік, однак не здійснив оплату за 7 місяців 2018 року, протягом якого був зареєстрований, як фізична особа-підприємець.

Таким чином, ОСОБА_1 повинен був сплатити за період з 01.01.2018 по 31.07.2018 суму єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 5733,42 гривень (819,06 грн. (місячний платіж єдиного внеску за 2018 рік (3723,00*1*22%)) *7 місяців (період у 2018 році протягом якого ОСОБА_1 ще був зареєстрований, як фізична особа-підприємець)), що позивачем здійснено не було.

Разом з тим, суд зазначає, що з інтегрованої картки платника податку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування вбачається, що ОСОБА_1 нараховувалась пеня та штрафні санкції, однак зазначені суми не включались до загальної суми заборгованості, натомість нараховувалась сума єдиного внеску за І квартал 2018, ІІ квартал 2018 та окремо за 7 місяців 2018 (припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця), що свідчить про те, що Головним управлінням ДФС/ДПС у Львівській області у подвійному розмірі було здійснено нарахування єдиного внеску.

Отже, судом під час розгляду справи встановлено, що Головне управління ДФС/ДПС у Львівській області протиправно нарахувало єдиний внесок за І та ІІ квартал 2018 року в сумі 4914,36 гривень, оскільки після встановлення факту припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 окремо нарахувало 5733,42 гривень за 7 місяців 2018 року, тобто відбулося подвійне оподаткування одного і того самого проміжку часу здійснення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

З огляду на встановлені обставини, суд приходить до висновку про те, що винесена Головним управлінням ДПС у Львівській області вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2021 №Ф-2110-17У не у повній мірі ґрунтується на вимогах закону, а тому винесена протиправно в частині боргу (недоїмки) на суму 4914,36 гривень.

Згідно положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленим статтею 78 цього Кодексу.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Львівській області підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судовий збір відповідно до ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Львівській областів сумі 457,99 гривень.

Суд, вирішуючи питання щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 гривень, які підлягають розподілу між сторонами, виходить з наступного.

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу;2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 7 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд наголошує, що позивачем не надано суду документів, які свідчать про надання правничої допомоги, зокрема: акт виконаних робіт.

Суд зазначає, що допустимими і належними є лише ті документи, які підтверджують витрати на правову допомогу, відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, є підставою для відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 640/8323/16-а.

Позивачем документально не доведено та не підтверджено склад та розмір витрат, пов`язаних з правовою допомогою заявлених до стягнення у розмірі 8000,00 гривень.

Крім того, суд зазначає, що укладення договору про надання правової допомоги не є безумовним свідченням того, що позивач отримав правову допомогу.

Більш того, з позовом звернувся безпосередньо позивач ОСОБА_1 а не адвокат в інтересах позивача.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 гривень задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72, 73, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2021 №Ф-2110-17У в частині недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 4914,36 гривень.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса зазначена в позовній заяві: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Головного управління ДПС у Львівській області (79026, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ ВП 43968090) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 457,99 гривень (чотириста п`ятдесят сім гривень, 99 копійок).

5. У задоволені вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в сумі 8000,00 гривень відмовити.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 31.05.2023.

Суддя Коморний О.І.