УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/4510/22 Головуючий у 1-й інст. Волкова Н. Я.

Категорія 82 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Радченка С.В.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/4510/22 за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 березня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Волкової Н.В. в м. Коростень,

в с т а н о в и в :

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним кредитний договір №1031-6966 від 23 січня 2022 року укладений між нею та ТОВ «Укр Кредит Фінанс».

Позовні вимоги мотивувала тим, що 23.01.2022 між нею та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» укладено кредитний договір №1031-6966, згідно п.1.2 якого кредитодавець надає кредит в розмірі 10700,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити нараховані проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених договором. Вказує, що відповідно до умов кредитного договору строк кредиту складає 70 календарних днів, до 02.04.2022. Також, зазначає, що розмір процентів за користування кредитом складає 1,20% від початкової суми кредиту за кожен день користування кредитом. Стверджує, що проценти за користування кредитом нараховуються з першого дня перерахування суми кредиту позичальнику до закінчення визначеного договором строку, на який надається кредит. Зазначає, що реальна річна відсоткова ставка складає 35525,00%. Вказує, що відповідно до п.1.5 кредитного договору даний кредитний договір є укладеним з моменту одержання кредитодавцем відповіді заявника/позичальника про прийняття пропозиції (оферти) кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Вважає, що під час укладення кредитного договору №1031-6966 від 23.01.2022 були порушені її права як споживача, а саме норм встановлених ч.2 ст.12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч. 2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування». Зазначає, що інформація, яка повинна бути надана до моменту укладання договору однією із сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов`язковість її оприлюднення та доведення до відома сторони прямо передбачена законом. Стверджує, що працівники фінансової установи не надавали їй для ознайомлення правила надання споживчих кредитів ТОВ «Укр Кредит Фінанс». Стверджує, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» фактично надало їй кредит шляхом безготівкового переказу, не на підставі договору чим порушило ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зазначає, що відповідно до п.1.5 кредитного договору цей кредитний договір є укладеним з моменту одержання кредитодавцем відповіді заявника/позичальника про прийняття пропозиції (оферти) кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Вказує, що даний договір в частині виконання прав та обов`язків за ним, діє до повного виконання сторонами взятих на себе обов`язків, відтак вважає, що фактично договір укладено без порядку його припинення.

Зазначає, що відповідно до п.1.6 договору та п.2 додатку №1 графік платежів до кредитного договору №1031-6966 від 23.01.2022, розмір процентів становить 1,2% за кожен день користування кредитом, що становить 8 988,00 грн. Вказує, що сума штрафних компенсацій становить більше 50%, що відповідно до п.3 ч.5 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою. Стверджує, що відповідачем не було повідомлено їй про умови та строки обробки її персональних даних, оскільки з умов кредитного договору вбачається, що надана нею згода на обробку персональних даних є безстроковою та безвідкличною. Враховуючи вищевикладене просить задовольнити її позов в повному обсязі.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на невідповідність кредитного договору нормам встановлених ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Зазначає, що вона не була ознайомлена зі змістом договору до його укладення та правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Укр Кредит Фінанс». Стверджує, що суд першої інстанції також не звернув увагу на п.5 ч.3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки сума штрафних компенсацій становить більше 50%. Вказує, що укладений кредитний договір не містить умов про відповідальність відповідача. Стверджує, що укладений між нею та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» договір є саме кредитним договором, а не договором позики. Вважає, що правове регулювання кредитного договору є значно ширшим і не може звужуватися лише до положень, якими регулюється договір позики. Стверджує, що відсутність у кредитному договорі умови про припинення дії договору, про відповідальність відповідача є підставою для визнання договору недійсним. Враховуючи вищевикладене просить рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Укр Кредит Фінанс» просить рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 березня 2023 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Зазначає, що укладання договору №1031-6966 від 23.01.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» визнається сторонами, а відтак, відповідно до ст. 82 ЦПК України дані обставини не підлягають доказуванню. Звертає увагу на те, що кредитний договір №1031-6966 від 23.01.2022 є другим договором, що укладений між позивачем і відповідачем, при цьому попередній договір позивачем виконаний в повному обсязі, що підтверджує ознайомлення позивача з порядком укладення договору та його умовами. Вказує, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» дотримано вимоги щодо встановлення розміру нарахування неустойки, що у цілому не перевищує 50% суми кредиту у відповідності до ст. 21 ЗУ «Про споживче кредитування», а відтак зі сторони товариства відсутні будь - які порушення вимог ЗУ «Про споживче кредитування».

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Статтею 274 ЦПК України визначено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки(пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Враховуючи предмет спору, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції розглянуто справу, яка має бути розглянута виключно в загальному позовному провадженні, у зв`язку з чим скасовує рішення суду першої інстанції на підставі п. 7 ч. 3 ст. 376 ЦПК України та ухвалює нове рішення по суті позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, що 23 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Укр Кредит Фінанс» було укладено кредитний договір №1031-6966, у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якого позивачем отримано кредит у розмірі 10700, 00 грн на умовах строковості, зворотності, платності.

Кредит був наданий позичальнику (позивачу) за допомогою веб-сайту кредитодавця (відповідача), за умови ідентифікації позичальника та використання електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до п.1.4. укладеного договору строк кредиту складає 70 календарний днів. Кредит має бути повернений згідно графіку платежів до 02.04.2022. Повернення кредиту відбувається шляхом внесення 5 однакових за розміром платежів.

Згідно п.1.5 кредитного договору цей кредитний договір є укладеним з моменту одержання кредитодавцем відповіді заявника/позичальника про прийняття пропозиції (оферти) кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до п.1.6. договору протягом строку кредиту, встановленого п. 1.4. договору, розмір процентів за користування кредитом складає 1,20% від початкової суми кредиту за кожен день користування кредитом. Проценти за користування кредитом нараховуються з першого дня перерахування суми кредиту позичальнику до закінчення визначеного договором строку, на який надається кредит. Реальна річна відсоткова ставка складає 35 525,00%.

П.1.7. встановлено, що у разі, якщо позичальник не сплатив та/чи невчасно сплатив двотижневий платіж встановленого розміру, який передбачено графіком платежів, кредитодавець має право нарахувати, а позичальник зобов`язаний сплатити за кожен факт такої несплати/невчасної сплати двотижневого платежу штраф у розмірі 50% відповідного двотижневого платежу, що складає 10% від суми кредиту.

Відповідно до п.8.2. договору позичальник підтверджує, що отримала від товариства до укладення цього договору інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. ст. 9, 25 ЗУ «Про споживче кредитування».

Зазначений кредитний договір позивач у справі вважає недійсним, так як його укладено з порушенням вимог законодавства щодо споживчого кредитування, про що заявлено позовні вимоги у цій справі.

Правовідносини у даній цивільній справі регулюються положеннями Цивільного кодексу України ( далі ЦК України ), Законом України « Про захист прав споживачів» а також Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів ( ч.1, 3 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Так, згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У даному випадку правовідносини між сторонами справи виникли на підставі укладеного в електронній формі кредитного договору з використанням визначених сторонами ідентифікаторів особи, яка отримує кредитні кошти, що належним чином відповідає вимогам профільного законодавства, зокрема, ст. ст. 11, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», що учасниками справи під сумнів при апеляційному перегляді не ставиться.

За обставин цієї справи, позичальник (позивач) шляхом власноручного введення одноразового ідентифікатора, отриманого від відповідача, прийняла публічну пропозицію (оферту) та підписала кредитний договір (здійснила акцепт пропозиції відповідача), тобто відповідний договір вважається укладеним у відповідності до ст.11 ЗУ «Про електронну комерцію» та, відповідно, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Посилання позивача на невиконанням відповідачем вимог ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ч.2 ст.12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» щодо попереднього інформування про умови кредитування слід відхилити, з урахуванням таких міркувань.

Згідно ч.2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч.3 ст.1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування».

Відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) стаття 11 частину другу не містить, чого не враховано позивачем.

При цьому, згідно ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування» перед укладенням договору про надання фінансових послуг фінансова установа чи інший суб`єкт господарювання, що надає фінансові послуги, зобов`язані повідомити клієнта у письмовій або електронній формі, у тому числі шляхом надання клієнту доступу до такої інформації на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, про: 1) особу, яка надає фінансові послуги: а) найменування (для фізичної особи - підприємця: прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові), місцезнаходження, контактний телефон і адреса електронної пошти особи, яка надає фінансові послуги, адреса, за якою приймаються скарги споживачів фінансових послуг; б) найменування особи, яка надає посередницькі послуги (за наявності); в) відомості про державну реєстрацію особи, яка надає фінансові послуги; г) інформацію щодо включення фінансової установи до відповідного державного реєстру фінансових установ або Державного реєстру банків; ґ) інформацію щодо наявності в особи, яка надає фінансові послуги, права на надання відповідної фінансової послуги; д) контактну інформацію органу, який здійснює державне регулювання щодо діяльності особи, яка надає фінансові послуги; 2) фінансову послугу - загальну суму зборів, платежів та інших витрат, які повинен сплатити клієнт, включно з податками, або якщо конкретний розмір не може бути визначений - порядок визначення таких витрат; 3) договір про надання фінансових послуг: а) наявність у клієнта права на відмову від договору про надання фінансових послуг; б) строк, протягом якого клієнтом може бути використано право на відмову від договору, а також інші умови використання права на відмову від договору; в) мінімальний строк дії договору (якщо застосовується); г) наявність у клієнта права розірвати чи припинити договір, права дострокового виконання договору, а також наслідки таких дій; ґ) порядок внесення змін та доповнень до договору; д) неможливість збільшення фіксованої процентної ставки за договором без письмової згоди споживача фінансової послуги; 4) механізми захисту прав споживачів фінансових послуг: а) можливість та порядок позасудового розгляду скарг споживачів фінансових послуг; б) наявність гарантійних фондів чи компенсаційних схем, що застосовуються відповідно до законодавства.

У даному випадку посилання позивача на порушення відповідачем обов`язків попереднього надання інформації по кредиту спростовуються змістом кредитного договору, в п.8.2. якого позичальник (позивач) підтверджує, що отримала від товариства до укладення цього договору інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

У аспекті викладеного вище, слід відхилити посилання скаржника на те, що їй не надавалися для ознайомлення Правила надання споживчих кредитів ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а також вона не підписувала документ про орієнтовну сукупну вартість кредиту, адже, підписавши кредитний договір з констатацією факту доведення до відома позичальника визначених законодавством відомостей, вона підтвердила, що зазначену інформацію кредитор їй надав, у протилежному випадку втрачається сенс підписання договору для підтвердження досягнення сторонами згоди щодо погоджених умов.

При цьому волевиявлення сторони щодо підписання договору за наявності вищевказаного пункту 8.2. свідчить, що особа, яка погоджується укласти договір, отримала всі необхідні відомості для прийняття рішення про погодження умов договору.

Інші посилання скаржника у поданій апеляційній скарзі на те, що їй не доводилися до відома визначені законодавством умови кредитування також спростовуються наявністю тверджень позичальника у спірному кредитному договорі про обізнаність з умовами кредитування в обсягах, визначених ч. 2 ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - п.8.2 кредитного договору.

Одночасно, слід врахувати, що всі істотні умови кредитування, визначені законодавством, містяться у тексті спірного кредитного договору, тобто ненадання доказів підписання позичальником Правил надання споживчих кредитів ТОВ «Укр Кредит Фінанс», про що вказано у апеляційній скарзі, саме по собі не свідчить про недійсність відповідного правочину, адже необхідні дані споживач мала змогу отримати, прочитавши, власне, текст договору, який вона підписує.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори з споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 цього ж закону несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Так, згідно із розрахунком позивача за користування кредитними коштами у розмірі 10700,00 грн в проміжок 70 днів, вона сплачує відсотки в розмірі 8988,00 грн. Також у випадку прострочення на 70 днів компенсація кредитора становить 5350 грн., що, на думку позивача, становить більше 50 відсотків суми отриманого кредиту та є непропорційно великою сумою по відношенню до вартості наданих послуг, а відтак, є несправедливою умовою.

Однак, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

Позивач розуміла розмір процентів, надаючи свою згоду на отримання кредитних коштів, що нею під сумнів не ставиться.

Також не можна вважати, що визначений у п.1.7. кредитного договору розмір штрафу не відповідає приписам п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору), про що вказано в апеляційній скарзі, оскільки зазначені норми законодавства стосуються прав кредитора отримати компенсацію за порушення зобов`язань з боку споживача (у тому числі одноразову - штраф), а в даному випадку мова йде про відповідальність споживача за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, яка не є сталою величиною, так як розраховується з урахуванням тривалості наявного прострочення, яка може бути недостатньою для висновків про такий розмір коштів, які має сплатити позичальник, який перевищить 50 відсотків суми отриманого кредиту.

Також за належного виконання своїх зобов`язань позичальник ніяких штрафів кредитору сплачувати не повинен.

Колегією суддів також встановлено, що факт отримання позичальником грошей по укладеному кредитному договору стороною позивача не заперечується.

Будь-яких доказів того, що інформацію перед підписанням оспорюваного правочину ОСОБА_1 не отримувала, остання не надала і таких доказів матеріали справи не містять.

Таким чином, на підставі наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, у зв`язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю, у зв`язку з чим колегія суддів частково задовольняє апеляційну скаргу та ухвалює нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 27 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 30 травня 2023 року.

Головуючий

Судді