Єдиний державний реєстр судових рішень
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 травня 2023 року м. Житомир справа № 240/34353/22
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Господарського суду Житомирської області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Господарського суду Житомирської області, в якому просить:
- визнати дії Господарського суду Житомирської області, які полягають у невиплаті судді Господарського суду Житомирської області з 19.07.2022 суддівської винагороди у повному обсязі, передбаченому статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", протиправними;
- зобов`язати Господарський суд Житомирської області нарахувати та виплатити суддівську винагороду за період з 19.07.2022 по дату звернення до суду, з урахуванням надбавок суддівської винагороди, визначених статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з відрахуванням обов`язкових податків і зборів;
- зобов`язати Господарський суд Житомирської області нараховувати та виплачувати суддівську винагороду з урахуванням надбавок до суддівської винагороди, визначених статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з відрахуванням обов`язкових податків і зборів в період проходження ним військової служби за призовом;
- встановити звернення рішення суду до негайного виконання на підставі п. 1 ч. 2 ст. 371 КАС України.
Позов мотивував тим, що дії Господарського суду Житомирської області по невиплаті суддівської винагороди у повному обсязі й зупиненню виплати суддівської винагороди, порушують його права, суперечать положенням Конституції України та спеціального Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому підлягають визнанню протиправними у судовому порядку з метою захисту гарантованих державою прав на отримання суддівської винагороди.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач - Господарський суд Житомирської області, подав до суду відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що при нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за період з 24.02.2022 по 18.07.202 відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вважає, що з 19.07.2022 року нарахування та виплата позивачу середнього заробітку як судді, звільненому від роботи (здійснення правосуддя) у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації не здійснюється.
Відповідач - Державна судова адміністрація України, відзив на позовну заяву не подавав.
Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
Указом Президента України від 03.02.2003 №58/2003 ОСОБА_1 було призначено на посаду судді Господарського суду Житомирської області.
Наказом голови Господарського суду Житомирської області від 24.02.2022 № 32-К ОСОБА_1 було увільнено від роботи з 24.02.2022 року у зв`язку з призивом на військову службу з числа резервістів в особливий період зі збереженням за ним місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.
Згодом в.о. голови Господарського суду Житомирської області видав наказ від 25.07.2022 №130-К, яким зупинено з 19.07.2022 нарахування середнього заробітку на період проходження військової служби.
Позивач, не погоджуючись з припиненням виплати йому суддівської винагороди, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд враховує, що відповідно до статей 126, 130 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів "№ 1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
З аналізу частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону №1402-VIII вбачається, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини п`ятої статті 48 Закону №1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом, і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Згідно з частиною десятою статті 135 Закону № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
З матеріалів справи вбачається, що з 19.07.2022 позивачу не виплачується суддівська винагорода, а листом від 29.09.2022 № 05-40/7565/22 Господарський суд Житомирської області повідомив позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди з 19.07.2022.
Судом враховується, що згідно з частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Відповідач не заперечує факт проходження позивачем військової служби у складі Збройних Сил України за призовом під час мобілізації, але зазначає, що відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 року) у цей період він вже не мав права на отримання середнього заробітку за місцем своєї роботи.
Статтею 119 КЗпП України передбачені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.
Згідно з частиною 2 статті 119 КЗпП України працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
Частиною 3 статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент призову позивача у квітні 2022 року на військову службу) було передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022 року, який набрав чинності 19.07.2022 року, у частині 3 статті 119 КЗпП України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".
Тож з 19.07.2022 року серед трудових та соціальних гарантій працівникам, які призвані на військову службу під час мобілізації, відсутнє право на отримання середнього заробітку за місцем роботи, а роботодавець не має обов`язку виплачувати таким працівникам середній заробіток, який обраховувався за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати.
Суд зазначає, що середній заробіток, який виплачувався мобілізованому працівникові роботодавцем за збереженим основним місцем роботи як соціальна гарантія згідно з частиною 3 статті 119 КЗпП України, та суддівська винагорода, визначена статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", мають різну правову природу, походять із різних обов`язків роботодавця та держави, а тому мають різне правове регулювання.
Тому суд відхиляє посилання відповідача на Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 року, оскільки цей Закон не регулює правовідносини, пов`язані з нарахуванням та виплатою суддівської винагороди.
Видання наказу в.о. голови Господарського суду Житомирської області № 130-к від 25.07.2022 року, яким на підставі цього Закону з 19.07.2022 року припинено нарахування та виплату позивачу середнього заробітку, передбаченого частиною 3 статті 119 КЗпП України, не є перешкодою для виплати позивачу суддівської винагороди у розмірі, установленому статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відтоді до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не вносилися будь-які зміни, які б передбачали втрату діючими суддями, які перебувають на військовій службі, права на суддівську винагороду.
При вирішенні цього спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №990/4/2, які полягають у такому.
Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.
До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.
Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Держава в свою чергою забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).
Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 зазначав: "Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу... Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо)..." (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.
Суд при вирішенні цієї справи враховує також рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, яким, зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, зі змінами, а саме:
- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді».
При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 зазначено, що питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та помірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Крім того, Рада суддів України у рішенні від 19.04.2019 №21 "Про право суддів здійснювати правосуддя після спливу строку відсторонення та на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 № 11-р/2018" висловила позицію про те, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018(4062/15).
Отже, з урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону №1402-VIII над іншими нормами законодавства, суд дійшов висновку, що з 19.07.2022 (тобто з моменту набрання чинності Законом № 2352-ІХ, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку) суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.
Зважаючи на те, що суддя Господарського суду Житомирської області ОСОБА_1 не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби у Збройних Силах України, виконує конституційний обов`язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" над іншими нормами законодавства України, суд дійшов висновку, що позивачу підлягає виплаті суддівська винагорода у повному обсязі.
Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд зауважує, що захисту підлягає лише порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача нараховувати та виплачувати суддівську винагороду в увесь період проходження позивачем військової служби за призовом звернені на майбутнє, а тому не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги встановити звернення рішення суду до негайного виконання на підставі п. 1 ч. 2 ст. 371 КАС України, суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
З аналізу викладеного випливає, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.
Враховуючи наведені норми слід відмовити позивачу у зверненні рішення суду до негайного виконання.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Господарського суду Житомирської області, (майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, РНОКПП/ЄДРПОУ: 03499916), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 26255795) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Господарського суду Житомирської області щодо невиплати судді Господарського суду Житомирської області ОСОБА_1 з 19.07.2022 суддівської винагороди.
Зобов`язати Господарський суд Житомирської області здійснити нарахування та виплату судді Господарського суду Житомирської області ОСОБА_1 з 19.07.2022 суддівську винагороду, з відрахуванням відповідних податків та інших обов`язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко
