ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1442/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Таран С.В., Філінюка І.Г.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

за участю представників учасників справи:

від ТОВ СМА Лоджистик - адвокат Сідоров Д.Д.

від ТОВ ЕК Викеркаар - адвокат Айдинян А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю СМА Лоджистик

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2023

по справі №916/1442/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ЕК Викеркаар

до Товариства з обмеженою відповідальністю СМА Лоджистик

про стягнення 1 492 093, 70 грн

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю ЕК Викеркаар звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю СМА Лоджистик заборгованості у розмірі 1 492 093, 70 грн., з яких 1 254 970, 32 грн. сума боргу, 207 313, 54 грн. інфляційне збільшення, 29 809, 84 грн. штрафні санкції.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу в частині повної оплати переданого товару.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.01.2023 позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 1 492 093 грн. 70 коп., з яких 1 254 970 грн. 32 коп. сума боргу, 207 313 грн. 54 коп. інфляційне збільшення, 29 809 грн. 84 коп. штрафні санкції, а також витрати по сплаті судового збору.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що позивач на виконання умов договору купівлі-продажу поставив відповідачу товар вартістю, що підтверджується підписаною між сторонами та скріпленою печатками видатковою накладною, рахунком-фактурою, який відповідач оплатив частково та податковими накладними.

Між тим, як зазначено місцевим господарським судом, товар, який позивач поставив відповідачу, останній оплатив частково заборгованість в сумі 1254970,32 грн. не сплачена відповідачем позивачу, як у строк, що встановлений умовами договору, так і в подальшому.

При цьому, місцевим господарським судом не прийнято до уваги доводи відповідача щодо підпису договору купівлі-продажу та видаткової накладної невідомою особою, оскільки на названих документах міститься печатка товариства, а відповідач не надано жодних доказів на підтвердження вибуття печатки з володіння товариства після подання позовної заяви, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи не підлягає задоволенню, оскільки для з`ясування обставин, що мають значення для справи не надано належних доказів, які є підставою для призначення експертизи, зокрема заяви свідка колишнього директора ТОВ СМА Лоджистик, а також не доведено необхідності з`ясування обставин щодо особи, якою підписані договір і накладна.

Не погодившись з даним рішенням до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 12.01.2023 по справі №916/1442/22, постановити нову ухвалу відповідно до якої відмовити у повному обсязі у задоволенні позову та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати по справі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не було враховано наявні у матеріалах справи докази та покази свідка.

Зокрема, апелянт зазначає, що у наявних матеріалах справи міститься лист з електронної поштової скриньки представника позивача на електронну скриньку відповідача до якого було додано рахунок-фактуру та викладено прохання щодо його часткової оплати. При цьому, як стверджує апелянт, саме через ОСОБА_1 велись перемовини та надходили документи на адресу відповідача та який в ході допиту в рамках проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню зазначив про відсутність поставки товару на адресу відповідача та що вказана справа ініційована засновником ТОВ "ЕК Викеркаар" з метою заволодіння коштами відповідача.

Крім того, як стверджує апелянт, до суду першої інстанції було надано нотаріально засвідчену заяву свідка ОСОБА_2 , а також протокол допиту свідка, однак судом першої інстанції їх не взято до уваги та не надано жодної правової оцінки.

Не прийнято судом першої інстанції, як вважає скаржник, й надані відповідачем скріншоти листування сторін, з яких вбачається, що документи які були надані до суду позивачем, та які підписані посадовою особою ТОВ "СМА Лоджистик" отримані останнім лише 16.09.2021, а отже не могли бути підписані 30.08.2021. Зауважує скаржник й на тому, що реєстрація податкових накладних відбулась за день до направлення вказаного листа, а не в день постачання ТМЦ.

Скаржник також вважає, що судом першої інстанції не було досліджено обставин зберігання реалізованої продукції, відпуску продукції, її транспортування та перехід права власності.

Наголошує апелянт й на тому, що судом першої інстанції безпідставно, без дослідження наявних матеріалів справи, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.04.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №916/1442/22 за апеляційною скаргою ТОВ СМА Лоджистик на рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2023 та призначено справу до розгляду на 17.05.2023.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що переписки через електронну пошту, не є документами, які можуть бути доказами у справі, оскільки у даному випадку не можливо встановити чи дійсно була така переписка та між ким.

Разом з цим, на переконання позивача, апелянт залишає поза увагою факт укладення договору, підписання його представниками сторін, підписання документів щодо отримання товару, видаткової накладної, здійснення часткової оплати отриманого товару.

Позивач вважає, що у даному випадку показання свідка ОСОБА_2 , не можуть підтверджувати спірні факти, оскільки він є зацікавленою особою. До того ж, ті обставини про які зазначено в поясненнях свідка ОСОБА_2 мають підтверджуватися саме документами, а не виключно показаннями.

Одночасно, як на тому наполягає позивач, відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження того, що товар було отримано іншою особою, не доведено обставин щодо викрадення печатки та отримання товару замість уповноваженого представника відповідача іншою особою. Вироку, обвинувального акту чи повідомлення про підозру відповідачем з даних обставин не додано.

Не погоджується позивач й з позицією апелянта з приводу того, що скріншоти, надані ним, є належними та допустимими доказами, оскільки з них неможливо достеменно встановити осіб, які здійснювали відповідну переписку, а вони не можуть містити доказів, на підставі яких можна встановити факти чи заперечити їх наявність.

Позивач також вважає, що видаткова накладна, яка наявна в матеріалах справи, підтверджує факт отримання товару відповідачем. При цьому, як відзначає позивач, у нього відсутній обов`язок щодо зберігання довіреності на представника замовника на отримання товару.

При цьому, позивач наголошує на тому, що відповідач частково оплатив поставлений товар, що також свідчить про укладення договору та поставку товару.

На переконання позивача, судом першої інстанції цілком обґрунтовано відмовлено відповідачеві у задоволенні клопотання про призначення експертизи.

Судом апеляційної інстанції отримано клопотання скаржника про призначення почеркознавчої експертизи в якому останній просить постановити ухвалу про проведення почеркознавчої експертизи документів, а саме: договору купівлі продажу №1008/21 від 10.08.2021 та видаткової накладної №ЕВ-0000045 від 30.08.2021.

В обґрунтування даного клопотання скаржник зазначає, що вказані документи містять підписи невідомої особи, так як підпис відрізняється від підпису колишнього директора ТОВ "СМА Лоджистик" ОСОБА_3 , який перебував на посаді директора в той час.

В свою чергу відповідач у власних запереченнях просить відмовити у задоволенні даного клопотання, оскільки воно вже було розглянуто під час розгляду справи у суді першої інстанції та у його задоволенні відмовлено.

До того ж, як вважає відповідач, у даному випадку відсутні підстави вважати, що підписи у договорі та видатковій накладній є підробленими.

Також скаржником заявлено клопотання про поновлення строків для надання доказів на приєднання їх до матеріалів справи, а саме копії протоколу допиту свідка ОСОБА_4 .

Дане клопотання скаржник обґрунтовує тим, що після відкриття апеляційного провадження по даній справі в рамках досудового розслідування допитано свідка, а саме колишнього бухгалтера відповідача, яка повідомила, що в період спірної господарської операції на рахунок було перераховано грошові кошти, як передплата за товар, однак ТМЦ поставлено не було.

Відповідач заперечує проти даного клопотання у власній заяві, з тих підстав, що такі докази могли бути отриманні скаржником під час розгляду справи у суді першої інстанції, а бухгалтер відповідача не є тією особою, яка приймає товар та є відповідальною за його отримання, а тому покази даного свідка не можуть достеменно свідчить про неотримання товару відповідачем.

Наголошує позивач й на тому, що даний спір виник саме через господарські відносини, й будь-якого причинно-наслідкового зв`язку із кримінальним провадженням не мають.

До суду апеляційної інстанції також надійшло клопотання апелянта про витребування доказів, а саме документів в оригіналах або копіях щодо руху товарно-матеріальних цінностей, а саме: товарно-транспортні накладні, довіреності на отримання товару, документи складського обліку.

Витребування таких доказів, на переконання апелянта, необхідно задля підтвердження або спростування самого факту фінансово-господарських взаємовідносин між сторонами, тобто безпосередньо предмету даного спору та такі докази знаходяться саме у позивача.

Позивач заперечує проти задоволення названого клопотання, оскільки апелянтом не обґрунтовано неможливість його подання до суду першої інстанції. До того ж, надання запитуваних скаржником документів не передбачено умовами укладеного між сторонами договору.

До того ж, як відзначає позивач, скаржник не надав доказів на підтвердження того, що він не зміг отримати такі докази самостійно.

Розглянувши під час судового засідання від 17.05.2023 вищевказані клопотання скаржника, колегія суддів дійшла наступного.

За приписами ст.98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

У відповідності до ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Колегія суддів враховує, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв`язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Згідно з приписами ст.169 Господарського процесуального кодексу України, заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (ст.270 ГПК України).

Відповідно до п.6 ч.1 ст.267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача. Підготовчі дії, визначені пунктами 5, 6 частини першої цієї статті, вчиняються з дотриманням прав всіх учасників справи подати свої міркування або заперечення щодо їх вчинення, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 2 ст.267 ГПК України).

Отже, законодавцем встановлено імперативні приписи, які зобов`язують апелянта подавати будь-які клопотання, у тому числі про призначення судової експертизи, саме разом з апеляційною скаргою у строки, обчислення яких пов`язується із поданням такої скарги.

Так колегія суддів зазначає, що скаржником клопотання про призначення експертизи разом з апеляційною скаргою не подавалося, а тому суд апеляційної інстанції у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду дане питання не вирішувалось. Відтак, апелянтом клопотання про призначення експертизи заявлено після закінчення процесуального строку.

Згідно з приписами ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

В свою чергу, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч.1 ст. 119 ГПК України).

Колегія суддів зауважує, що з апеляційною скаргою ТОВ СМА Лоджистик звернулось до суду апеляційної інстанції 15.02.2023, що підтверджується відтиском штампу відділу поштового зв`язку на конверті в якому апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції.

В той же час, клопотання про призначеної судової почеркознавчої експертиз та про витребування доказів по справі були подані апелянтом до суду апеляційної інстанції лише 25.04.2023, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції відділу документообігу Південно-західного апеляційного господарського суду, тобто більш ніж через два місяці після звернення з апеляційною скаргою.

В прохальних частинах названих клопотань скаржник просить суд апеляційної інстанції поновити строк на їх подання, однак не наводить жодних поважних причин, які зумовили пропуск такого строку, були об`єктивно непереборними та дійсно завадити скаржнику звернутись з такими клопотаннями разом з апеляційною скаргою.

Слід також відзначити, що наявними матеріалами справи підтверджується, що клопотання аналогічного змісту неодноразово заявлялись скаржником під час розгляду справи у суді першої інстанції, були розглянуті та відхилені судом, що на переконання колегії суддів свідчить про відсутність будь-яких перешкод у скаржника у надані таких клопотань разом з апеляційною скаргою, однак у даному випадку таким правом апелянт не скористався, натомість звернувся із відповідними клопотаннями зі спливом більш ніж двох місяців після звернення з апеляційною скаргою.

Судова колегія також вважає, що наведені представником скаржника причини пропуску строку на звернення із відповідними клопотаннями, а саме зміна представника, не є поважною причиною пропуску строку. До того ж, як апеляційну скаргу, так й вищевказані клопотання були подані одним й тим самим представником апелянта, а саме Нікітіним С.В.

Тобто, виходячи із наведених обставин, колегія суддів вважає, що скаржник не був позбавлений можливості надати відповідні клопотання разом з апеляційною скаргою, однак таких дій не вчинив, а звернувся із клопотанням про призначення судової експертизи лише 25.04.2023, тобто з значним спливом строку, без зазначення поважних причин пропуску такого строку.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що своєчасне подання клопотань про призначення експертизи та витребування доказів залежало виключно від волі скаржника, а тому суд не вбачає підстав для поновлення строку на звернення із такими клопотаннями до суду апеляційної інстанції.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку про залишення клопотань ТОВ СМА Лоджистик про призначення по справу експертизи та витребування доказів без розгляду.

Щодо клопотання скаржника про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме копії протоколу допиту свідка ОСОБА_4 , колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Згідно з частиною третьою статті 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Частинами четвертою, п`ятою та восьмою цієї статті передбачено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази повинні існувати на момент розгляду спору судом першої інстанції. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.

Однак, така обставина (тобто відсутність доказів як таких на момент розгляду спору судом першої інстанції) взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України не залежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.

Так, колегія суддів зазначає, що наданих скаржником протокол допиту свідка ОСОБА_4 датований 20.04.2023, тобто після прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення від 12.01.2023, що свідчить про те, що такі докази були відсутні станом на час прийняття оскаржуваного рішення, та відповідно, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України незалежно від причин неподання скаржником таких доказів.

На підставі вищенаведеного судова колегія зазначає, що надана скаржником копія протоколу допиту свідка залучаються до матеріалів справи, але апеляційним судом не враховується під час розгляду справи по суті.

Під час судового засідання від 17.05.2023 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 10.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю ЕР Викеркаар (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю СМА Лоджистик (Покупець) укладено договір №1008/21 купівлі-продажу, оригінал якого наявний у матеріалах справи, та згідно з яким Продавець зобов`язується передати у власність Покупця матеріальні цінності (Товар), а Покупець зобов`язується оплатити і прийняти товар на умовах цього договору.

Відповідно до п.п. 2.1. п. 2 договору оплата в розмірі 100 % вартості товару здійснюється шляхом перерахування Покупцем коштів на поточний рахунок Продавця згідно виставленого рахунку-фактури.

Згідно з п.п. 3.1. п. 3 3.1. договору доставка Товару зі складу Продавця здійснюється за домовленістю сторін, а саме перевезення організовує або Покупець або Продавець.

У п.п. 3.2. п. 3 договору сторони погодили, що разом з Товаром надаються такі документи: рахунок-фактура; видаткова накладна; податкова накладна (надається в електронному вигляді через програму звітності). Право власності на Товар переходить до Покупця з моменту підписання ним накладної.

Відповідно до п. 8.1. договору договір набирає чинності з дня підписання його обома Сторонами і діє по 31.12.2021 року.

На виконання умов договору позивач 30.08.2021 поставив відповідачу товар загальною вартістю 1 356 724, 67 грн. з ПДВ, про що свідчить підписана між сторонами та скріплена печатками видаткова накладна №ЕВ-0000045 від 30.08.2021, оригінал якої наявний у матеріалах справи (т. 1 а.с. 200-202).

Також, позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №ЕВ-0000045 від 30.08.2021 на оплату поставленого товару (т.1, а.с. 13-15). Даний рахунок, серед іншого, містить посилання на вищевказаний договір укладений між сторонами №1008/21 від 10.08.2021.

В свою чергу, відповідач на виконання взятих на себе договірних зобов`язань, оплатив поставний товар частково в сумі в сумі 101754,35 грн, про що свідчить платіжне доручення №176 від 16.09.2021, у графі призначення платежу якого зазначено: оплата за запчастини згідно рах.45 від 30.08.2021 у тому числі ПДВ 20 % - 16959,06 грн. (т.1, а.с. 12).

В наявних матеріалах справи також містяться податкові накладні, а саме: №17 від 30.08.2021 з квитанцією про її реєстрацію; №18 від 30.08.2021 з квитанцією про її реєстрацію; №19 від 31.08.2021 з квитанцією про її реєстрацію (т.1, а.с. 163-167).

Не виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань з повної оплати отриманого товару стало підставою звернення позивача із даним позовом до суду першої інстанції.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції визнав заявлені позовні вимоги обґрунтованими та задовольнив їх у повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке.

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов`язків (господарських зобов`язань).

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання, відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. ст. 530, 610 - 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

У відповідності до приписів ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 662, 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 664 ЦК України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з ст. 689 ЦК України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

У відповідності до приписів ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За приписами ст. 694 ЦК України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 356 724, 67 грн, що підтверджується видатковою накладною №ЕВ-0000045 від 30.08.2021, яка підписана та засвідчена печатками сторін.

Згідно з виставленим позивачем рахунком-фактурою №ЕВ-0000045 від 30.08.2021 на оплату поставленого товару, останній відповідачем оплачений частково в сумі 101754,35 грн, решта суми залишись не сплаченою.

У постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця).

Тобто, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Операція з постачання-придбання (отримання) товарів/послуг, будучи дією (подією) у взаємовідносинах між підприємством і його відповідним контрагентом, що викликає зміни в структурі активів та зобов`язань обох сторін, які брали участь у її здійсненні, є господарською операцією, а підставою для її відображення в облікових регістрах є первинний документ (наприклад, видаткова накладна, акт або інший документ, що містить відомості про дії з передачі-приймання товару/послуги, платіжне доручення) (абз. 5, 11 ст. 1 та ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні).

Господарська операція у тому звітному періоді, в якому вона була фактично здійснена, підлягає відображенню (на підставі первинного документа) в облікових регістрах, відповідальність за достовірність даних яких несе особа, яка їх склала і підписала (ч. 5 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні).

Відтак, судова колегія вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, згідно з абз. 1 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України в редакції, чинній станом на дату здійснення спірних поставок товару, об`єктом оподаткування є, зокрема операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений термін.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; дата відвантаження товарів (п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Кодексу.

Тому, податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків ( п. 4.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

Так, колегія суддів зазначає, що господарські операції за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу були оформлені податковими накладними №17, 18 та 19, які були зареєстровані позивачем (т.1, а.с. 167).

Названі податкові накладні містять найменування сторін, а саме ТОВ СМА Лоджистик та ТОВ ЕК Викеркаар, найменування товару та його вартість, що повністю співпадає з тим, що вказаний у видатковій накладній №ЕВ-0000045 від 30.08.2021.

Виходячи з аналізу правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 21.08.2018 у справі №817/537/17, від 18.02.2021 у справі №924/658/20 щодо презумпції добросовісності платника податків, яка полягає у тому, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними і повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, колегія суддів зазначає, що така обставина як реєстрація податкових накладних, наявних у матеріалах даної справи, які кореспондують видатковою накладною, додатково підтверджує поставку товару за видатковою накладною №ЕВ-0000045 від 30.08.2021.

Окремо, судова колегія звертає увагу на те, що відповідачем було частково сплачено вартість поставленого товару в сумі в сумі 101754,35 грн, про що свідчить платіжне доручення №176 від 16.09.2021, у графі призначення платежу якого зазначено: оплата за запчастини згідно рах.45 від 30.08.2021 у тому числі ПДВ 20 % - 16959,06 грн. (т.1, а.с. 12).

При цьому, як свідчать наявні матеріали справи, жодних претензій щодо факту поставки, кількості, якості, вартості поставленого позивачем товару, або порядку виконання поставки від відповідача на адресу позивача не надходило.

Відсутні у матеріалах справи й докази на підтвердження того, що відповідач звертався до позивача із відповідними вимогами щодо повернення частково сплачених грошових коштів на виконання умов договору, зокрема у зв`язку із помилковим перерахуванням, не отриманням товару та/або отримання товару неналежної якості, кількості, тощо.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відтак, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що наявна у матеріалах справи видаткова накладна в сукупності з податковими накладними, що наявні у матеріалах справи, з більшою вірогідністю засвідчують здійснення сторонами господарської операції з постачання товару, за змістом якої (операції) позивач поставив відповідачу товар на оспорювану суму.

Однак, доказів оплати поставленого позивачем товару у повному обсязі наявні матеріли справи не містять, а відповідачем не надано.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 254 970, 32 грн є цілком обґрунтованими та такими, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Щодо заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п.п. 2.1. п. 2 договору оплата в розмірі 100 % вартості товару здійснюється шляхом перерахування Покупцем коштів на поточний рахунок Продавця згідно виставленого рахунку-фактури.

В силу вимог ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було вказано вище, відповідач поставлений товар оплатив лише частково, решта суми після виставлення позивачем рахунку від 10.08.2021 відповідачем сплачена не була.

Згідно з ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до наданого позивачем розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат, останній здійснив нарахування на основну суму боргу у розмірі 1 254 970, 32 грн за період з 17.09.2021 (наступний день після часткової оплати товару) по 02.07.2022 (день здійснення розрахунку до звернення із позовом до суду).

Перевіривши такий розрахунок, колегія суддів встановила, що він здійснений вірно та є арифметично правильним, а тому заявлені до стягнення інфляційні втрати у розмірі 207 313, 54 грн та три проценти річних у розмірі 29 809, 84 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відтак, заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу того, що судом першої інстанції не було взято до уваги наявний у матеріалах справи скріншот електронного листа, як на підтвердження того, що через ОСОБА_1 велись перемовини та надходили документи від позивача, з огляду на таке.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17).

Частиною 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині 3 означеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини 5, 6 статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Частина перша статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначає, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин 1, 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

Роздруківка електронної переписки не можуть вважатись електронними документами (копіями електронних документів) в розумінні частини 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі № 904/2882/18, від 24.09.2019 у справі № 922/1151/18, від 28.12.2019 у справі № 922/788/19.

Як було зазначено Касаційним господарським судом Верховного суду у постанові від 28.12.2019 по справі № 922/788/19, електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Таким чином, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом без накладеного електронного цифрового підпису і тому не може розглядатися судом як доказ.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 11.06.2019 року у справі №904/2882/18, від 24.09.2019 року у справі №922/1151/18, від 16.03.2020 року у справі №910/1162/19.

Проте, наданий відповідачем електронний документ, а саме скріншот переписки не скріплений електронним цифровим підписом, а тому суд не може прийняти його до уваги на підтвердження факту попереднього узгодження сторонами порядку оплати за поставлений товар.

Колегія суддів також зауважує, що з наданого відповідачем скріншоту неможливо встановити, що листування здійснювалось між уповноваженими особами сторін по справі. Натомість, як стверджує відповідач, електронне листування здійснювалось з третьою особою, яка не є ані уповноваженою особою позивача, ані стороною за договором.

Крім того, сторонами за договором купівлі-продажу не узгоджувалась можливість обміну електронними листами, із відповідним зазначенням офіційних електронних адрес.

Слід відзначити, що з наданого відповідачем скріншому неможливо ідентифікувати, що листування здійснювалось саме щодо поставки товару за укладеним між позивачем та відповідачем договором купівлі-продажу. До даного листа відповідачем також не надано додатки, які за твердженням останнього були долучені до нього.

Доводи відповідача про наявність зв`язку між позивачем та третьою особою, а саме ОСОБА_5 , що за твердження апелянта підтверджується, зокрема, показами даного свідка, суд апеляційної інстанції також не може прийняти до уваги, оскільки у даному випадку правовідносини за спірним договором виникли у відповідача саме із позивачем, а не будь-якою іншою особою. Саме позивач та відповідач, які є самостійними юридичними особами та самостійно здійснюють свою господарську діяльність, є підписантами як договору купівлі-продажу, так й видаткової накладної.

До того ж, як вже було вказано вище, наявні матеріли справи не містять доказів на підтвердження того, що Гуменюк Микола є уповноваженою позивачем особою, яка наділена відповідними повноваженням на вчення дій від імені останнього, зокрема на ведення попередніх перемовин, направлення рахунків, тощо.

Судом апеляційної інстанції також відхиляються посилання апелянта на матеріли досудового розслідування, оскільки за приписами ч. 6 ст. 75 ГПК України лише обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Однак, відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції не надано обвинувального вироку суду, який був би обов`язковим для господарського суду під час розгляду даної справи.

Відхиляються колегією суддів й твердження апелянта з приводу підписання договору купівлі-продажу та видаткової накладної невідомою особою, а не уповноваженим представником відповідача, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9); первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Яке неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх правових висновках (зокрема, постанови від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18) встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, накладних, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.

У відповідності до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Колегія суддів зазначає, що наявні матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження фактів протиправності використання печатки товариства відповідача чи доказів її втрати, або іншого вибуття її у спірний період з відання цієї юридичної особи. Так само і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв`язку із втратою чи викраденням печатки.

Відтак, беручи до уваги повну відповідальність відповідача за законність використання його печатки, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказового підтвердження факту втрати чи викрадення печатки ТОВ СМА Лоджистик, а відтак її використання поза волею цієї юридичної особи, колегія суддів приходить до висновку, що відтиск печатки на договорі купівлі-продажу та видатковій накладній є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими документами.

Суд апеляційної інстанції також враховує інші докази по справі, які достеменно свідчать про наявність господарських відносин між сторонами, здійснення позивачем поставки товару та його отримання відповідачем, а саме часткову оплату відповідачем поставленого позивачем товару, наявні податкові накладні, які зареєстровані позивачем та містять реквізити, які збігаються із тими, що вказані у випадковій накладній.

При цьому, як вже було вказано вище, відповідач жодних чином не заперечував проти кількості та якості поставленого товару, а також, у разі якщо позивач дійсно не здійснив поставку товару, не звертався до останнього з приводу такої поставки, з урахування, зокрема часткової оплати такого товару або повернення сплачених грошових коштів.

Судова колегія також відзначає, що відповідач лише висловив власні припущення з приводу того, що договір купівлі-продажу та видаткова накладна підписані не директором ТОВ СМА Лоджистик Романюком В.А., а іншою особою. В той же час, сам Романюк В.А. не надав суду першої інстанції жодних пояснень, заперечень, тощо які б свідчили про те, що дана особа заперечує підписання даного договору та видаткової накладної. Не забезпечено відповідачем й явку даної особи у судове засідання, зокрема, задля надання власних заперечень (пояснень) з приводу обставин (не)підписання таких документів.

Не заслуговують на увагу й твердження апелянта щодо відсутності доказів на підтвердження обставин зберігання реалізованої продукції, відпуску продукції, її транспортування та перехід права власності, оскільки у даному випадку умова укладеного між сторонами договору не передбачено обов`язку позивача передати відповідні документи відповідачеві, а поставка товару, як вже було вказано вище, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема видатковою накладною, частковою оплатою поставленого товару та податковими накладними.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.01.2023 по справі №916/1442/22 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.05.2023.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Таран С.В.

Суддя Філінюк І.Г.