П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/15111/20

Головуючий у І інстанції: Черняхович І.Е.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

23 травня 2023 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Ватаманюка Р.В. Полотнянка Ю.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в вересні 2020 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови йому у зарахуванні до стажу роботи періоду навчання з 01.09.1989 по 01.09.1991 у клінічній ординатурі Київського медичного інституту ім. Богомольця та нарахуванні і виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Також, позивач просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати йому до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення", періоду навчання з 01.09.1989 по 01.09.1991 у клінічній ординатурі Київського медичного інституту ім. Богомольця та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити йому грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 позов задоволено.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до спеціального трудового стажу ОСОБА_1 , який надає йому право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" та право на виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", періоду проходження ним навчання в клінічній ординатурі при Київському медичному інституті ім. Богомольця з 01.09.1989 по 01.09.1991.

Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення, передбачену пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1681,60 гривень (тисяча шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, повноважного представника не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно з ч.1 ст.205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Згідно з ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Як зазначено в п.2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги та жоден з учасників справи в судове засідання не з`явився, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі п.2 ч.1 ст.311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та закрити провадження у справі.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з записами в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 20.09.1977 (а.с.8-10), позивач:

- з 15.09.1777 по 15.03.1978 - працював сезонним монтером сезонним монтером колій Коростенської дистанції Південно-Західної ордена Леніна залізниці;

- з 22.08.1978 по 25.06.1984 - навчався у Вінницькому медичному інституті ім.Пирогова на факультеті педіатрії;

- з 01.08.1984 по 20.03.1985 - працював лікарем-інтерном в Хмельницькій міській лікарні;

- з 04.04.1985 по 27.07.1985 - працював лікарем-інтерном в Коростенській районній лікарні Житомирської області;

- з 30.07.1985 по 20.11.1987 - працював дільничним педіатром в Радомишльській районній Житомирської області;

- з 07.12.1987 по 28.06.1988 - працював на 0,25 окладу дільничного педіатра, 0,25 окладу лікаря-педіатра акушер-гінекологічного відділення Барської районної лікарні Вінницької області та на 0,5 окладу лікаря-анастезіолога Копайгородської лікарні Вінницької області;

- з 12.07.1988 по 01.09.1986 - працював лікарем-педіатром в Барській ЦРБ Вінницької області;

- з 01.09.1989 по 01.09.1991 - проходив підготовку в клінічній ординатурі на кафедрі педіатрії лікувального факультету Київського медичного інституту ім. Богомольця;

- з 03.09.1991 по 31.10.2006 - працював лікарем відділкової лікарні станції Коростень Південно-Західної залізниці;

- з 01.11.2006 по 02.01.2018 - працював лікарем в Коростенській ЦРЛ Житомирської області;

- з 03.01.2018 по даний час працює лікарем педіатром КЗОЗ "Центр первинної медико-санітарної допомоги" Коростенської міської ради.

Починаючи з 01.07.2020 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с.20).

Пенсія ОСОБА_1 була призначена з розрахунку наявності у нього 41 року 6 місяців 18 днів страхового стажу.

При цьому, з наявного у матеріалах справи розрахунку страхового стажу з пенсійної справи позивача вбачається, що всі періоди роботи ОСОБА_1 , зазначені в його трудовій книжці, були повністю зараховані до його страхового стажу, в тому числі й період проходження ним підготовку в клінічній ординатурі на кафедрі педіатрії лікувального факультету Київського медичного інституту ім. Богомольця з 01.09.1989 по 01.09.1991 (а.с.21).

Позивач вважав, що оскільки станом на день досягнення ним пенсійного віку (30.06.1960) він працювала в закладі охорони здоров`я на посаді, яка надавала йому право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та мав страховий стаж роботи на вказаних посадах понад 35 років, то він має право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З метою реалізації свого права на отримання вказаної грошової допомоги ОСОБА_1 звернувся з відповідною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Однак у відповідь на свою заяву позивач отримав від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області лист від 12.08.2020 №14193-13235/Л-02/8-0600/20 з відмовою у виплаті грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В обґрунтування такої відмови Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у листі від 12.08.2020 №14193-13235/Л-02/8-0600/20 зазначило, що відповідно до п. 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон України №1058-IV) грошова допомога у розмірі їх десяти місячних пенсій виплачується особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. В свою чергу, згідно з Порядком обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", що передбачені Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909. Вказаним переліком не передбачено зарахування до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років навчання в клінічній ординатурі. Оскільки ОСОБА_1 не підтверджено 35 років страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", відповідач дійшов висновок про відсутність у позивача права на отримання грошової допомоги, передбаченої п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, зміст листа від 12.08.2020 №14193-13235/Л-02/8-0600/20 свідчить, що фактичною підставою для відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, передбаченої п.7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", стала відсутність необхідного для призначення такої допомоги страхового стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в розмірі 35 років, через не зарахуванням до вказаного стажу періоду його навчання з 01.09.1989 по 01.09.1991 у клінічній ординатурі Київського медичного інституту ім. Богомольця.

ОСОБА_1 вважав таку відмову у виплаті йому грошової допомоги протиправною, а тому він звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з наявної у матеріалах справи копії паспорту ОСОБА_1 вбачається, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому, з огляду на положення ч. 1 ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком він набув після досягнення 60 років, тобто з 30.06.2020.

Станом на дату досягнення пенсійного віку - 30.06.2020 ОСОБА_1 працював лікарем-педіатром КЗОЗ "Центр первинної медико-санітарної допомоги Коростенської міської ради", що підтверджується відповідними записами в його трудовій книжці серії НОМЕР_1 (а.с.10 зворотній бік).

Судом першої інстанції встановлено, що посада лікаря в лікарняних закладах, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги передбачена розділом 2 "Охорона здоров`я" Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 4 листопада 1993 року №909.

Відтак, в ході розгляду справи підтверджено, що на момент досягнення пенсійного віку ОСОБА_1 працював в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Вказані обставини не заперечувались Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області.

В свою чергу, суд першої інстанції зазначив, що період навчання особи в клінічній ординатурі входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення", а також право на виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Наявним у матеріалах справи посвідченням №53 від 31.08.1991, а також записами в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 20.09.1977, підтверджується, що ОСОБА_1 в період з 01.09.1989 по 01.09.1991 проходив підготовку в клінічній ординатурі на кафедрі педіатрії лікувального факультету Київського медичного інституту ім. Богомольця (а.с.7, 9 зворотній бік).

Відтак, враховуючи вищенаведені норми законодавства, суд першої інстанції дійшов висновку, що період проходження позивачем навчання в клінічній ординатурі при Київському медичному інституті ім. Богомольця з 01.09.1989 по 01.09.1991 підлягає зарахуванню до спеціального трудового стажу ОСОБА_1 , який надає йому право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" та відповідно й право на виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зарахування вказаного періоду навчання в клінічній ординатурі до спеціального трудового стажу позивача є протиправними.

Спору щодо зарахування інших періодів роботи ОСОБА_1 в закладах охорони здоров`я до спеціального трудового стажу, який надає право на виплату грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", між сторонами не має.

Так, з наявного у матеріалах справи розрахунку страхового стажу з пенсійної справи позивача вбачається, що періоди роботи ОСОБА_1 з 01.08.1984 по 20.03.1985 (7 місяців 20 днів), з 04.04.1985 по 27.07.1985 (3 місяці 24 дні), з 30.07.1985 по 20.11.1987 (2 роки 3 місяці 21 день), з 12.07.1988 по 31.08.1989 (1 рік 1 місяць 20 днів), з 03.09.1991 по 31.12.2003 (12 років 3 місяці 29 днів), з 01.01.2004 по 31.12.2006 (2 роки 11 місяців 27 днів), з 01.01.2007 по 30.04.2011 (4 роки 4 місяці), з 01.05.2011 по 31.12.2017 (6 років 8 місяців), з 03.01.2018 по 07.07.2020 (2 роки 6 місяців), всього 33 роки 2 місяці 21 день, були зараховані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909.

Таким чином, враховуючи до спеціального трудового стажу період навчання позивача в клінічній ординатурі при Київському медичному інституті ім. Богомольця з 01.09.1989 по 01.09.1991 (2 роки), суд першої інстанції прийшов до висновку, що на момент досягнення пенсійного віку ОСОБА_1 мав страховий стаж на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", понад 35 років.

Підсумовуючи вищенаведене, суд першої інстанції зауважив, що ОСОБА_1 з 01 липня 2020 року призначена пенсія за віком, станом на день досягнення пенсійного віку він працювала у закладах та установах державної та/або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а його загальний стаж роботи на посадах, які надають право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", на момент досягнення пенсійного віку становив понад 35 років. Крім того, позивачу до моменту призначення пенсії за віком, пенсія з інших підстав не призначалась, одноразова грошова допомога не виплачувалась.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у спірних відносинах дотримано всіх умов, визначених пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що свідчить про наявність у позивача права на виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Відтак, відмова пенсійного органу у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є протиправною.

Застосовуючи механізм належного захисту прав позивача та їх відновлення, користуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд першої інстанції вирішив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Колегія суддів досліджуючи апеляційну скаргу та обставини справи, в межах ч.1 ст.308 КАС України, зазначає про обставини, які унеможливлюють вирішення спору по суті, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.08.2021 апелянтом подано клопотання про закриття провадження у справі з підстав смерті позивача.

Згідно з наданими доказами, а саме свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 31.05.2021, ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.73).

В свою чергу, оскаржуване рішення в межах даної справи прийняте судом першої інстанції 29.06.2021. Тобто, після встановлення факту смерті позивача.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з ст.1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ст.1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Згідно з ч.1 ст.52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що смерть фізичної особи як підстава для процесуального правонаступництва має універсальний характер.

У тих випадках, коли матеріальні правовідносини тісно пов`язані з особою суб`єкта, правонаступництва матеріального, а відтак, і процесуального не може бути.

Крім того, вимоги, які випливають з ст.1219 ЦК України, процесуального правонаступництва не допускають.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що сума пенсії або інших виплат, що належала особі (пенсіонерові) і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті. При цьому, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку зі смертю.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сума пенсії або виплати, яка не була нарахована пенсіонеру, не може вважатися недоотриманою сумою пенсії або іншою виплатою і не підлягає виплаті та не входить до складу спадщини, оскільки така в силу положень статі 1219 Цивільного кодексу України нерозривно пов`язана з особою спадкодавця та не може бути передана іншим особам, а тому спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Отже, предметом спадкування можуть бути лише конкретні суми виплат, які належали спадкодавцеві за життя і залишилися недоотриманими у зв`язку з його смертю.

Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом у постановах від 14 травня 2021 року у справі № 1.380.2019.002606 та від 05 липня 2021 року у справі № 2-а-2691/2009.

Разом з цим, як вбачається з даних правовідносин, позовні вимоги заявлені ОСОБА_1 є безпосередньо особистими немайновими правами (в частині зарахування спеціального трудового стажу) та матеріальною складовою, яка виникає безпосередньо з особистих немайнових прав, і тісно пов`язана з особою (позивачем), а тому суд апеляційної інстанції зазначає, що спірні правовідносини у даній справі не допускають правонаступництва.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо настала смерть фізичної особи чи припинено юридичну особу, яка не є суб`єктом владних повноважень, які звернулися із позовною заявою або до яких пред`явлено позовну заяву, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно з п.5 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Положеннями ч.2 ст.319 КАС України також передбачено, що якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи сторони у спорі чи припинення юридичної особи сторони у спорі, що не допускає правонаступництва, після ухвалення такого рішення не може бути підставою для застосування вимог частини першої цієї статті.

В свою чергу, як вже зазначалось судом, у відповідності до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 31.05.2021, ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Житомирський окружний адміністративний суд прийняв оскаржуване рішення 29.06.2021. Тобто, після встановлення факту смерті позивача, а отже положення ч.2 ст.319 КАС України в даних правовідносинах застосуванню не підлягають.

Апеляційним судом для повного з`ясування обставин у справі ухвалою від 13.04.2023 було замінено позивача. Однак, в подальшому, при досліджені наданих пояснень, матеріалів справи та додаткових документів, судом не здобуто доказів, що безпосередня виплата в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", була нарахована ОСОБА_1 після прийняття судом першої інстанції відповідного рішення.

Отже, адміністративний спір, що виник між ОСОБА_1 та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, а також його вирішення в судовому порядку не створило правовідносин, які регулюються ст.ст.1216, 1218 ЦК України, в частині залучення правонаступника. А тому залучення правонаступника судом є передчасним, не створюють для суду обов`язку вирішення справи по суті спору, оскільки безпосередньо пов`язані з померлою особою та не підлягають спадкуванню.

З урахуванням визначеного вище, колегія суддів приходить до висновку про застосування ч.1 ст.319 КАС України в призмі п.5 ч.1 ст.238 КАС України, а саме скасуванню рішення суду першої інстанції та закриттю провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 червня 2021 року скасувати, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії закрити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Ватаманюк Р.В. Полотнянко Ю.П.