Справа № 369/15587/20

Провадження № 2/369/379/23

РІШЕННЯ

Іменем України

15.05.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Світлак Ю. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/15587/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОС-Кредит» про захист прав споживачів, визнання договору позики недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року до суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до ТОВ «СОС-Кредит» про захист прав споживачів, визнання договору позики недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що між нею та ТОВ «СОС-Кредит» було укладено договір позики, відповідно до якого було отримано позику. Проте, ознайомившись з умовами договору, позивачка вважає, що він є недійсним. Так позивачка вказує, що фінансову послугу ТОВ «СОС-Кредит» було надано їй шляхом укладення договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, але позивачка наполягає на тому, що договір не підписувала.

Також ОСОБА_1 вказує на те, що відповідачем не було надано їй інформації, передбаченої частинами 2, 3 статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів», на її переконання відсутні письмові підтвердження вказаного факту. Відповідач не надав споживачці необхідної інформації про кредитний договір, а також не вніс цю інформацію в умови договору. Такі дії відповідача призвели також до того, що позивачка не була належним чином проінформована про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання нею зобов`язання за договором і таку вимогу позивачка вважає несправедливою.

Крім того, на думку позивачки порядок акцептування пропозиції відповідачем не відповідає положенням абзацу третього частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», в зв`язку з чим укладений між нею та відповідачем договір позики не може бути прирівняний до договору, укладеного у письмовій формі.

Іншою підставою для визнання договору позики недійсним заявниця вважає те, що договорі не містив умов про ціну та сукупну вартість кредиту, а на вимогу споживачки відповідачем не було надано детального розрахунку загальних витрат за спірним договором.

Також позивачка вважає, що таким діям відповідача характерна нечесна підприємницька практика, оскільки сума відсотків за користування кредитними коштами, а також сума інших штрафних санкцій суттєво перевищує суму позичених коштів.

Оскільки позивачку було введено відповідачем в оману стосовно істотних умов договору, то позивачка просила суд визнати недійсним договір позики, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «СОС-Кредит»

Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою від 20 грудня 2020 року відкрив провадження у справі, призначив підготовче судове засідання.

У лютому 2021 року до суду надійшов відзив ТОВ «СОС-Кредит» на позовну заяву ОСОБА_1 , в обґрунтування якого Товариство посилається на те, що законодавством про захист прав споживачів передбачена можливість укладення договору позики в електронній формі з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором. Відповідач наполягає на тому, що ним дотримана процедура надання оферти споживачці та отримання від неї згоди на укладення оспорюваного договору, в зв`язку з чим вважає позовні вимоги необґрунтованими та у їх задоволенні просить відмовити.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2021 року № 540 на підставі рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 21 липня 2021 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді ОСОБА_2 та застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді внесення подання Вищій раді правосуддя про звільнення з посади судді, відсторонення судді ОСОБА_2 від здійснення правосуддя призначено повторний автоматизований розподіл справи від суддями, за результатами якого справу призначено судді Фінагеєвій І. О.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду.

В судове засідання позивачка не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату час та місце слухання справи сповіщений належним чином, причини неявки не повідомив.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 11 січня 2020 року ОСОБА_1 та ТОВ «СОС-Кредит» підписано заяву-приєднання до договору (оферти) про надання фінансового кредиту № 13392958, за змістом якої позичальниця засвідчила, що ознайомлена, розуміє зміст та виявила повну і беззаперечну згоду з Договором про надання фінансового кредиту від 11 січня 2020 року № 13392958, Правилами, Паспортом кредиту, Згодою на обробку персональних даних та іншими нормативно-правовими документами та правовими актами, які регулюють діяльність Товариства та надання послуг Товариством.

11 січня 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «СОС-Кредит» укладено договір про надання фінансового кредиту, за умовами якого кредитор надав боржнику кредитні кошти у розмірі 2 000,00 грн строком на 30 днів до 10 лютого 2020 року або до повного виконання зобов`язання за цим Договором.

ОСОБА_1 та ТОВ «СОС-Кредит» 11 січня 2020 року також було підписано Додатком № 1 до Договору про надання фінансового кредиту від 11 січня 2020 року № 13392958, за змістом якого сторонами було погоджено графік погашення боргу.

Того ж дня сторонами договору було підписано і Паспорт кредиту, який містить інформацію, яка надається споживачу до укладення договору.

15 лютого 2020 року ОСОБА_1 та ТОВ «СОС-Кредит» було підписано заяву-приєднання до додаткової угоди № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 13392958 від 11 січня 2020 року, а також власне додаткову угоду № 1 за умовами якої було змінено дату остаточного виконання зобов`язання на 16 березня 2020 року та додано ще один графік погашення боргу.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Згідно з положеннями статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Позивачка вважає, що відповідачем було порушено її право споживача на належне інформування про умови кредитування, в зв`язку з чим просить суд визнати недійсним оспорюваний кредитний договір.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідною умовою для чинності правочину, перераховані в статті 203 ЦК України:

1.зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2.особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, суду слід з`ясувати вид зобов`язальних правовідносин, які виникли між учасниками спору, з`ясувати зміст укладеного між сторонами правочину та надати оцінку порядку укладеного правочину вимогам чинного законодавства.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір про надання кредитних коштів.

Отже, між сторонами спору виникли кредитні правовідносини.

У відповідності до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до принципу свободи договору, закріпленого в статтях 6 та 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За правилами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

У спірних правовідносинах кредитне зобов`язання виникло на підставі заповнення електронної форми боржником, а отже необхідно з`ясувати визначені законодавством умови вчинення правочину в електронній формі.

Порядок укладення електронного договору визначений статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частини 3, 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до вимог частини шостої статті 11 цього Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

?надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

?заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

?вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За змістом статті 12 цього Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Положеннями частини першої статті 1057-1 передбачено, що у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов`язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 цього Кодексу, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Матеріали справи містять копію договору про надання фінансового кредиту від 11 січня 2020 року № 13392958, пунктом 1.1 якого визначено, що ТОВ «СОС-кредит» у відповідності до статті 641 ЦК України шляхом розміщення документу «Договір про надання фінансового кредиту № 13392958 від 11 січня 2020 року» в Системі на веб-сайті soscredit.ua направляє (робить) пропозицію укласти Договір (оферту)згідно зі статтею 634 ЦК України, статтями 10, 11 Закону України «Про електронну комерцію».

За пунктами 1.2, 1.3 цього договору пропозиція дійсна з 11 січня 2020 року та адресована виключно ОСОБА_1 .

Пунктом 1.5 цього Договору передбачено, що перед приєднанням до договору ОСОБА_1 зобов`язана ознайомитися з умовами Договору та Правилами про надання коштів у позиву, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, а також з Паспортом кредиту. Якщо ОСОБА_1 не згодна з умовами Договору, Правил, з Паспортом кредиту, та вважає ці умови такими, що є явно обтяжливими для клієнта, то ОСОБА_1 не має права вчиняти дії, спрямовані на укладення та виконання Договору.

За змістом пункту 1.7 Договору цей Договір вважається укладеним з моменту одержання Товариством відповіді про прийняття (акцепту) пропозиції в порядку, визначеному пунктом 1.8 цього Договору.

Відповідно до положень пункту 1.8 цього Договору відповідь Клієнта про прийняття (акцепт) Пропозиції надається шляхом надсилання електронного повідомлення Товариству, підписаного у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. При цьому одноразовий ідентифікатор передається Товариством як суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти Договір, Клієнту у текстовому повідомленні засобом мобільного зв`язку на зазначений Клієнтом у Особистому кабінеті/у Системі номер мобільного телефону та додається до електронного повідомлення Клієнта як особи, яка прийняла Пропозицію.

Предметом договору відповідно до пункту 3.1 було надання грошових коштів у розмірі 2 000,00 грн з оплатою за змінною відсотковою ставкою, що вираховується за графіком в п. 3.1.1 Договору, а клієнт зобов`язаний повернути грошові кошти та сплатити передбачені Договором відсотки.

Відповідно до пункту 3.2 Договору у разі прострочення строку повернення Кредиту, передбаченого цим Договором, з першого дня , що визначений у пункті 4.2 Договору Кредит визнається таким, що вийшов в прострочку. Клієнт зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді нарахування штрафу у розмірі 3% за кожен день прострочки від суми наданого кредиту.

За змістом пункту 4.2 Договору Клієнт зобов`язується повністю повернути Кредит до 10 лютого 2020 року шляхом зарахування відповідної суми на поточний рахунок Товариства, зазначений у пункті 14 Договору.

Згідно з пунктом 6.3 Договору Клієнт має право відмовитися від одержання Кредиту частково або у повному обсязі, повідомивши про це Товариство у письмовій формі до моменту подання/надання Товариством банку платіжного доручення/запиту/розпорядження щодо здійснення переказу суми Кредиту з рахунка Товариства на банківський рахунок Клієнта.

Пунктом 11.1 Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання Клієнтом зобов`язань за цим договором, а пунктом 11.4 встановлено. Що у разі прострочення Кредиту Клієнт може подати до Товариства заявку на укладення додаткової угоди (пролонгації). Товариство у разі наявності вільних коштів та інших факторів може розглянути дану заявку Клієнта та при можливості укласти додаткову угоду.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ТОВ «СОС-Кредит» було укладено також Додаткову угоду № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 13392958 від 11 січня 2020 року, якою було внесено змін до деяких положень Договору, зокрема, у пункті 4.2 Договору змінено дату остаточного повернення Кредиту на 16 березня 2020 року. Також Додатковою угодою було додано до Договору ще один графік, який продовжує дію Договору та нарахування відсотків та ін.

Відповідно до розділу 2.2 Внутрішніх правил надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, ТОВ «СОС-Кредит» надає фінансові кредити шляхом укладання Договорів з фізичними особами. Фінансовий кредит надається шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у національній валюті України на банківські рахунки клієнтів. З метою отримання фінансового кредиту фізична особа може подати заявку на отримання фінансового кредиту на сайті Товариства.

Аналіз вищенаведених положень Договору та Правил дає підстави для висновку про те. що укладення договору про надання фінансового кредиту відбувалося шляхом заповнення ОСОБА_1 електронної форми на сайті ТОВ «СОС-Кредит» відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію». З доданих до справи матеріалів вбачається, що Заявка-приєднання до Договору (оферти) про надання фінансового кредиту № 13392958 від 11 січня 2020 року, Договір про надання фінансового кредиту № 13392958 від 11 січня 2020 року, Додаток № 1 до Договору про надання фінансового кредиту № 13392958 від 11 січня 2020 року, який містить графік погашення боргу, Паспорт кредиту, який містив інформацію для споживача до укладення Договору, Заява-приєднання до Додаткової угоди № 1 від 15 лютого 2020 року до Договору (оферти) про надання фінансового кредиту № 13392958 від 11 січня 2020 року, Додаткова угода № 1 до Договору надання фінансового кредиту № 13392958 від 11 січня 2020 року підписані електронним підписом ОСОБА_1 з одноразовим ідентифікатором «4j2m9k9k», який проставлений у відповідній графі кожного з вищеперелічених документів.

Отже, ОСОБА_1 уклала оспорюваний правочин шляхом вільного волевиявлення та згоди зі всіма умовами Договору, з якими мала можливість та зобов`язана була перед укладанням Договору ознайомитися і у разі виникнення сумнівів щодо надмірної обтяжливості для неї умов запропонованого договору відмовитися від його укладання.

Крім того, укладення Додаткової угоди до договору та пролонгація в зв`язку з цим строку кредитування, додатково свідчать про згоду позивачки з умовами договору та бажання продовжувати договірні відносини з відповідачем, водночас, поряд з такими діями обставини, викладені у позовній заяві, а також відсутність вимоги про застосування наслідків недійсності кредитного договору на думку суду свідчать про недобросовісність позивачки у зобов`язальних правовідносинах між ОСОБА_1 та ТОВ «СОС-Кредит».

Зі змісту вищевказаних документів також вбачається, що відповідачем було доведено до відома позивача всю необхідну інформацію, перераховану у частині другій статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 9 Закону України «Про споживче кредитування», а споживачем - ОСОБА_1 , підтверджено факт отримання від кредитодавця цієї інформації, про що в договорах проставлено електронний підпис з одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Щодо тверджень споживачки про те, що вона не підписувала вищевказаний правочин, оскільки прийняття пропозиції від відповідача укласти електронний договір здійснено шляхом зазначення у відповідному чекбоксі галочки на сторінці сервісу з надання онлайн позик саме відповідачем та введення одноразового ідентифікатора без заповнення формуляра заяви про прийняття пропозиції в електронній формі, в зв`язку з чим вказаний договір на її переконання не прирівнюється до договору, який укладений у письмовій формі, слід зазначити таке.

Пунктом 1.8 Договору про надання фінансового кредиту було передбачено порядок прийняття Клієнтом пропозиції на укладення кредитного договору, який як встановлено судом відповідає порядку вчинення таких дій, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Зі змісту вказаного положення Договору вбачається, що одноразовий ідентифікатор для підписання електронним підписом Договору одноразовий ідентифікатор направлявся Клієнту шляхом надсилання відповідачем на її номер мобільного телефону, який позивачка зазначила у Особистому кабінеті на сайті відповідача, повідомлення з цим ідентифікатором. Тобто, лише за умови повідомлення позивачкою одноразового ідентифікатора відповідачу було можливе підписання у такий спосіб Договору.

Вищевказане спростовує доводи позовної заяви ОСОБА_1 про недійсність Договору через те, що він не був належним чином підписаний споживачем.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем було доведено всю необхідну інформацію до споживача, зокрема щодо істотних умов Договору, а остання погодилася зі всіма положеннями Договору.

Щодо доводів позовної заяви стосовно нечесної підприємницької практики внаслідок введення споживачки в оману шляхом повідомлення неправдивої інформації стосовно істотних умов договору, то такі доводи теж не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи. Позивачкою були погоджені з відповідачем умови кредитування з вищенаведених підстав.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОС-Кредит» про захист прав споживачів, визнання договору позики недійсним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області або безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: І. О. Фінагеєва