ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/401/22 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О.,

Ключковича В.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (надалі - відповідач 1), Державна судова адміністрація України (надалі - відповідач 2), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року у розмірі 2102 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України та Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області нарахувати та стягнути з них суддівську винагороду судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням, передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в порушення вимог чинного законодавства відповідачі протягом спірного періоду здійснювали йому нарахування та виплату суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення із розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2 102,00 грн. Однак, нарахування мали здійснюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2021 року, що становить 2270,00 грн.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2022 року позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року у розмірі 2102 грн;

- зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області нарахувати та виплатити суддівську винагороду судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням, передбачених законом податків і обов`язкових платежів;

- зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року у сумі 2270,00 грн, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021;

- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем 1 (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» є не конкуруючими, а взаємодоповнюючими, тому їх неможливо оцінювати у вимірі загальної та спеціальної норми. Крім того, розмір суддівської винагороди не зменшився у 2021 році порівняно з 2020 роком та ТУ ДСА у Чернігівській області як розпорядник бюджетних коштів не міг виплачувати позивачу суддівську винагороду понад виділені для цього бюджетні асигнування, оскільки розмір посадового окладу судді було визначено штатним розписом, виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102,00 грн, а не 2270,00 грн.

Сторонами відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач працює на посаді судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.

За період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено відповідачем, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року, в розмірі 2102,00 грн.

Відтак, спірним у межах розгляду цієї справи є питання правомірності нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року, в розмірі 2102,00 грн.

Приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що заміна гарантованого Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розміру суддівської винагороди, що обчислюється виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на іншу розрахункову величину, є протиправним. Крім того, судом першої інстанції підкреслено, що хоча й обов`язок з нарахування та виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди належить ТУ ДСА у Чернігівській області, однак фінансування такої виплати має здійснити ДСА України з рахунку, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів.

Відмовляючи у задоволенні в частині позовних вимог щодо стягнення з Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області суддівську винагороду судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 за період, з 01.01.2021 по 31.12.2021, у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням, передбачених законом податків і обов`язкових платежів судом першої інстанції зазначено, що вони є необґрунтованими.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

В силу вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно статті 130 Основного Закону держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У свою чергу частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Указана норма кореспондує згаданим вище приписам ч. 2 ст. 130 Конституції України.

За правилами частини 3 статті 135 Закону (яка згідно рішення Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє у редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У свою чергу, статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня для працездатних осіб - 2270 гривень, а для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 гривні.

Судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не спростовано, що суддівську винагороду у 2021 році позивачу обчислено виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.

У розрізі наведеного колегією судів враховується, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

У пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Колегія суддів звертає увагу, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно Закону України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Так, судом першої інстанції обґрунтовано звернуто увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми ч. 1 ст. 135 Закону, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (зазначену у преамбулі) є законом про судоустрій у значенні ч. 2 ст. 130 Конституції України.

Як вже було зазначено вище, статтею 130 Основного Закону закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Водночас, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон № 966-XIV).

Згідно ст. 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Отже, як правильно підкреслив суд першої інстанції, Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді». Крім того, цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Проте, як було встановлено раніше, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що зміни до Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися. Відтак законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

Так, Законом закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то Відповідач-1 неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 (2270,00 грн), на іншу розрахункову величину, яка Законом не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн) у 2021 році, на підставі абз. 5 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було неправомірним.

Дана позиція суду першої інстанції відповідає правовим позиціям Верховного Суду, висловленим у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21.

Отже, посилання ТУ ДСА у Чернігівській області в апеляційній скарзі щодо невірного застосування співвідношення правових норм судом першої інстанції спростовується наведеними вище висновками суду, які узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду в аналогічній категорії справ.

Надаючи оцінку обраному судом першої інстанції способу захисту порушених прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до частин 1, 3 статті 151 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. Рішення про утворення територіальних управлінь та визначення їх кількості приймається Державною судовою адміністрацією України за погодженням з Вищою радою правосуддя.

Аналогічну норму також містить п. 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, яке затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 року №141/0/15-19 (надалі - Положення №141/0/15-19).

Статтею 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Крім того, відповідно до п. 5 Положення №141/0/15-19 основними завданнями ДСА України є, зокрема, організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Отже, з наведених норм вище, вбачається, що в цьому випадку ТУ ДСА у Чернігівській області є територіальним органом ДСА України, тобто уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов`язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності судів, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям місцевих судів.

Як було зазначено вище, у межах спірних правовідносин ТУ ДСА у Чернігівській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Частиною 1 статті 23 БК України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом (ч. 2 ст. 23 БК України).

Визнавши право позивача на суддівську винагороду саме у розмірі, який визначено ст. 135 Закону, суд першої інстанції також встановив, що у спірному періоді позивачу суддівська винагорода не була нарахована ТУ ДСА у Чернігівській області у визначених цим Законом розмірах. При цьому ТУ ДСА у Чернігівській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на 2021 рік.

Оскільки за умови того, що відповідачем суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована не була, а повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди наділене саме ТУ ДСА у Чернігівській області, то суд першої інстанції з урахуванням позиції Верховного Суду у справі №340/1906/20 прийшов до правильного висновку, що належним способом захисту права у спірному випадку є зобов`язання ТУ ДСА у Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду у відповідності до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 135 Закону.

За вказаних обставин саме ТУ ДСА у Чернігівській області як територіальне управління ДСА України повинне нарахувати та виплатити недоплачену суму суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 31.12.2021.

Викладене з урахуванням наведеного вище мотивування свідчить й про протиправність дій ТУ ДСА у Чернігівській області щодо нарахування та виплати позивачу за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2021 року у розмірі 2102,00 грн, а також наявність правових підстав для зобов`язання ТУ ДСА у Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у відповідності до вимог ст. 135 Закону, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Отже, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишаються без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 травня 2022 року -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: І.О. Грибан

В.Ю. Ключкович