ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року м. ПолтаваСправа № 440/7214/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Костенко Г.В.,

за участю: секретаря судового засідання Федорченко К.О.,

представника прокуратури Дорогейко О.В.,

представника третьої особи Павленко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади міста Полтави до Полтавської міської ради, Управління з питань містобудування та архітектури, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування окремих положень рішення та паспорту прив`язки тимчасової споруди,

В С Т А Н О В И В:

30.06.2021 Керівник Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади міста Полтави звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської міської ради, Управління з питань містобудування та архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради, фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування окремих положень рішення та паспорту прив`язки тимчасової споруди.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що рішенням Полтавської міської ради від 19 березня 2021 року "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" продовжено третій особі розміщення стаціонарної тимчасової споруди та продовжено дію особистого строкового сервітуту, хоча на час прийняття оспорюваного рішення документ, що посвідчує продовження права користування земельною ділянкою, був відсутній, що унеможливлювало продовження терміну дії спірного паспорта прив`язки. За вимогами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда може бути площею не більше 30 квадратних метрів, тоді як стаціонарні тимчасові споруди - торговельні павільйони, розміщення яких продовжено оспорюваним рішенням, перевищують визначену законом площу. Також погодження Національної поліції на розміщення цих споруд не надавалося, у зв`язку з чим таке розміщення тимчасових споруд є порушенням ДСТУ № 3587-97 "Автомобільні дороги, вулиці та залізничні переїзди". Вважає, що порушення порядку та протиправне надання землі у користування з порушенням закону завдає шкоду власності територіальної громади міста Полтави та суперечить інтересам держави в цілому у сфері земельних правовідносин, які нерозривно пов`язані із правильним застосуванням та дотриманням усіма суб`єктами законодавства в сферах життєдіяльності суспільства, що контролюється і охороняється державою. На думку прокурора, оскільки оскаржуване рішення прийнято міською радою з порушенням закону та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, то наявні підстави для звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем через відсутність іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 позовну заяву повернуто позивачеві.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.10.2021 ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду 05.07.2021 по справі №440/7214/21 скасовано.

Справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 22.11.2021, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.11.2021 позовну заяву залишено без руху.

09.12.2021 від прокурора до суду надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої Керівник Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади міста Полтави звернувся з позовом до Полтавської міської ради, Управління з питань містобудування та архітектури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , про:

- визнання протиправним та скасування пунктів 1, 2, 4 рішення Полтавської міської ради від 19.03.2021 "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" в частині продовження розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності на території м. Полтава, продовження дії особистого строкового земельного сервітуту та паспорту прив`язки на наступні тимчасові споруди згідно з додатком 1 до рішення ФОП ОСОБА_3 (№131) стаціонарна тимчасова споруда - торгівельний павільйон на земельній ділянці площею 120 кв.м. з кадастровим номером 5310136700:12:003:0450 по АДРЕСА_1 ;

- визнання протиправним та скасування паспорту прив`язки №01-04-012-07/944 від 18.05.2021.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження.

24.12.2021 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшли клопотання Полтавської міської ради про залишення позовної заяви без розгляду та закриття провадження у справі (т.1 а.с. 174-186).

24.12.2021 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Полтавської міської ради на позов. У відзиві відповідач задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи на правомірність оскаржуваного в частині рішення. Зазначив, що за змістом паспорту прив`язки реєстраційний № 01-04-012-07/944, виданого ФОП ОСОБА_3 на підставі пункту 4 рішення третьої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" від 19.03.2021 року, продовжено термін дії оформленого паспорту прив`язки щодо розміщення торговельного павільйону, оскільки торгівельний павільйон розміщений ще у 1999 році. (т.1 а.с. 229-238).

20.01.2022 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшов відзив Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради на позов. У відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказуючи, що продовження строку дії паспорта прив`язки ТС здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив`язки ТС органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради. Пунктом 4 рішення третьої сесії Полтавської міської ради восьмого скликання "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності" від 19 березня 2021 року передбачено замовникам, зазначеним в додатку 1 до цього рішення, в Управлінні з питань містобудування та архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради продовжити термін дії оформлених паспортів прив`язки. При цьому, приписи Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244, з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства розвитку громад та територій від 23 листопада 2020 року № 284, не визначають умову вирішення питання продовження розміщення тимчасових споруд від наявності існування відповідного оформленого права користування землею. (т.2 а.с. 32-43).

Протокольними ухвалами суду від 11.01.2022 відмовлено у задоволенні клопотання Полтавської міської ради про залишення позовної заяви без розгляду та про закриття провадження у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.02.2022 залучено до участі у справі в якості співвідповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Від співвідповідачів надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутністю. Крім того, просили відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.10.2022 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судовому засіданні прокурор підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги

Представники відповідачів у судове засідання не з`явились, суд визнав не поважними причини неявки в судове засідання.

Представник третьої особи у судове засідання проти позов заперечував, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши прокурора, представника третьої особи, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

19.03.2021 Полтавська міська рада (третя сесія восьмого скликання) прийняла рішення "Про розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності", пунктом 1 якого продовжено розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Полтава, згідно з додатком 1 - на 5 років; пунктом 2 рішення замовникам, зазначеним в додатку 1 до цього рішення, продовжено дію особистого строкового земельного сервітуту на раніше сформовані земельні ділянки з оформленням відповідних договорів у встановленому порядку; пунктом 4 рішення замовникам, зазначеним в додатку 1 до цього рішення, в Управлінні з питань містобудування та архітектури продовжити термін дії оформлених паспортів прив`язки (пункт 4) (т.1 а.с. 142).

На реалізацію цього рішення 19.03.2021 року між Полтавською міською радою та ФОП ОСОБА_3 укладений Договір особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку кадастровий номер: 5310136700:12:003:0450 загальною площею 120 кв.м для подальшого розміщення стаціонарних тимчасових споруд - торговельного павільйону по АДРЕСА_1 на 5 років. На виконання спірного рішення 19 березня 2021 року Управлінням з питань містобудування та архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради продовжено ФОП ОСОБА_3 дію паспорту прив`язки №01-04-012-07/944 на стаціонарні тимчасові споруди - торговельний павільйон АДРЕСА_1 .

Зазначене рішення органу місцевого самоврядування та вчинені на його реалізацію дії слугували підставою для звернення прокурора до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 92 Конституції України визначені правові засади і гарантії підприємництва.

Частина 1 ст. 140 Конституції України встановлює, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

У свою чергу, як передбачено положеннями ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, лише в межах повноважень, визначених законом.

За приписами ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Разом з тим ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

У ст. 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" закріплено, що благоустрій населених пунктів визначено як комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращення мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

До повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів (п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів").

Статтею 172 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.

При цьому ч. 1 ст. 21 ЦК України унормовано, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Під актами органів та посадових осіб органу місцевого самоврядування законодавець розуміє рішення (ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Законом, який визначає правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України від 17.02.2011, № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності".

Згідно із ч. 2 ст. 28 цього Закону тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Разом з тим положеннями ч. 4 ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури є Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України відповідно до Положення про Міністерство регіонального розвитку, будівництво та житлово-комунального господарства України, затвердженого Указом Президента України від 31.05.2011, N 633/2011. При цьому пп. 21 п. 4 зазначеного Положення передбачено, що Міністерство здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.

На виконання ч. 4 ст. 28 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 року за № 244 затверджений Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок № 244), яким визначені механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, в тому числі отримання паспорту прив`язки тимчасової споруди (далі - ТС) та підстави анулювання дії паспорту прив`язки ТС.

Так, за визначенням п. 1.3 Порядку № 244, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Відповідно до п. 1.4 порядку № 244 терміни у цьому Порядку застосовуються у такому значенні: замовник - суб`єкт господарювання, який реалізує право розмістити ТС на підставі паспорта прив`язки ТС; паспорт прив`язки ТС - комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі М 1 : 500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд ТС та напрям підприємницької діяльності; схема розміщення ТС - графічні матеріали, виконані на топографо-геодезичній основі М 1 : 500 суб`єктом господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, або архітектором, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат, які відображають розміщення ТС із прив`язкою до місцевості (будівлі, споруди, інженерні мережі тощо), планувальними обмеженнями та зазначенням заходів щодо благоустрою та озеленення прилеглої території (розташування квітників, під`їздів, урн, влаштування дорожнього покриття або мощення фігурними елементами тощо); стаціонарна ТС - споруда, яка має закрите приміщення для тимчасового перебування людей і по зовнішньому контуру площу до 30 кв.м.

При цьому норми наведеного Закону та Порядку № 244 не висувають імперативних вимог щодо закриття тимчасової споруди по зовнішньому контуру, так само як і не містять заборони відносно зблокування стаціонарних тимчасових споруд.

Разом з тим спірним рішенням органу місцевого самоврядування продовжено розміщення тимчасових споруд підприємців, тому схеми розміщення тимчасових споруд не підлягають дослідженню у цій справі в межах спору щодо рішення про продовження розміщення ТС.

Крім того відповідно до п. 1.8 Положення № 244, саме при розміщенні ТС ураховуються всі наявні планувальні обмеження, передбачені будівельними нормами.

Отже всі наявні планувальні обмеження, передбачені будівельними нормами, ураховуються при первинному розміщенні ТС.

Аналогічні норми містяться у п.п. 1.2. 1.3, 1.10 Положення про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Полтава, затвердженого рішенням Полтавської міської ради (двадцять другої сесії шостого скликання) від 18 травня 2012 року "Про затвердження Положення про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Полтава", далі Положення від 18.05.2012 (офіційне посилання - https://rada-poltava.gov.ua/documents/).

Таким чином при вирішенні питання продовження розміщення ТС урахування всіх наявних планувальних обмежень, передбачених будівельними нормами, як Порядком № 244, так і Положенням від 18.05.2012 не вимагається.

Разом з тим п. 2.1 Порядку № 244 визначено, що підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС (додаток 1). Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС (п. 2.2). До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1 : 500 кресленнями контурів ТС з прив`язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування/прізвище, ім`я та по батькові (за наявності)/місцезнаходження ТС/контактна інформація) та напрям підприємницької діяльності. Цей перелік документів є вичерпним (п. 2.3).

Відповідно до п. 2.4 Порядку № 244 для визначення відповідності намірів щодо місця розташування ТС містобудівній документації, будівельним нормам відповідний комплект документів направляється до органу з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації. У разі відсутності у складі відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради органу з питань містобудування та архітектури відповідність намірів щодо місця розташування ТС на території сільської, селищної, міської ради визначає орган з питань містобудування та архітектури відповідної районної державної адміністрації за територіальною належністю.

Про відповідність намірів замовника щодо місця розташування ТС містобудівній документації, будівельним нормам замовник повідомляється відповідним органом з питань містобудування та архітектури письмово протягом десяти робочих днів з дня отримання відповідного комплекту документів або замовнику надається аргументована відмова щодо реалізації намірів розміщення ТС (п. 2.5 Порядку № 244).

Пунктом 2.6 Порядку № 244 передбачено, що для оформлення паспорта прив`язки ТС замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС, до якої додає: схему розміщення ТС (додаток 1); ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб`єкт господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат (додаток 1); технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж. Зазначені документи замовником отримуються самостійно.

За змістом п.п. 2.7, 2.8, 2.10 Порядку № 244 паспорт прив`язки ТС надається органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви. Час, витрачений на підготовку та подачу до органу з питань містобудування та архітектури схеми розміщення ТС, ескізів фасадів ТС та отримання технічних умов щодо інженерного забезпечення (за наявності), не входить в строк підготовки паспорта прив`язки ТС. Паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку.

Аналогічні норми містяться в розділі 3 «Процедура розгляду звернень щодо розміщення нової стаціонарної ТС» Положення від 18.05.2012.

Водночас п. 2.9 Порядку № 244 визначено, що для підготовки паспорта прив`язки ТС містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не надаються.

Згідно із п. 2.11 Порядку № 244 паспорт прив`язки ТС включає: титульний аркуш із зазначенням реквізитів замовника (найменування/прізвище, ім`я та по батькові (за наявності)/місцезнаходження ТС/контактна інформація) та напряму підприємницької діяльності; схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1 : 500; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1 : 50 (для стаціонарних ТС); технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж. Цей перелік документів є вичерпним.

Паспорт прив`язки ТС підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації (п. 2.12 Порядку № 244).

При цьому нормою п.2.13 Порядку № 244 передбачено, що при оформленні паспорта прив`язки ТС забороняється вимагати від замовника додаткові документи та отримання ним погоджень, непередбачених законом та цим Порядком.

Водночас п.п. 2.3, 2.6 та 2.11 Порядку № 244, який є спеціальним нормативним актом у спірних правовідносинах, визначено, що перелік документів для отримання паспорта прив`язки тимчасової споруди є вичерпним.

За змістом п. 2.14 Порядку № 244 паспорт прив`язки ТС не надається лише за двох умов:подання неповного пакета документів, визначених пунктом 2.6 цього Порядку; подання недостовірних відомостей, зазначених у пункті 2.6 цього Порядку. Ненадання паспорта прив`язки ТС з інших підстав не допускається.

Паспорт прив`язки ТС підлягає реєстрації в журналі реєстрації паспортів прив`язки або електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про ТС до містобудівного кадастру. Строк дії паспорта прив`язки ТС визначається органом з питань містобудування та архітектури відповідної ради або районної державної адміністрації з урахуванням строків реалізації положень містобудівної документації на місцевому рівні (п.п. 2.16. 2.17 Порядку № 244).

Згідно з положеннями п.п. 2.20, 2.21 встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив`язки ТС. Відхилення від паспорта прив`язки ТС не допускається.

Також за змістом п. 2.18 Порядку № 244 продовження строку дії паспорта прив`язки ТС здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив`язки ТС органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.

Таким чином процедура продовження дії раніше виданого паспорту прив`язки полягає виключно у визначенні нової дати у раніше виданому паспорті прив`язки та засвідчення її підписом і печаткою органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради.

При цьому продовження дії паспорту прив`язки не передбачає здійснення перевірки відповідності намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС та урахування всіх наявних планувальних обмежень, передбачених будівельними нормами, оскільки відповідно до п.п. 1.8, 2.4, 2.5 Порядку № 244 така перевірка здійснюється на стадії надання паспорта, а не продовження його дії.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 357/13244/16-а та від 16.01.2020 у справі № 712/5885/17.

Відповідно до ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розділом 5 "Процедура розгляду звернень щодо продовження дії паспорту прив`язки стаціонарної ТС" Положення від 18.05.2012 визначається, що замовник, зацікавлений у подальшому розміщенні стаціонарної ТС, звертається до виконкому Полтавської міської ради з відповідною заявою. До заяви додаються наступні документи: копія свідоцтва про реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності або копія виписки з єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців; паспорт прив`язки ТС; Виконком Полтавської міської ради направляє звернення до управління з питань містобудування та архітектури. Управління з питань містобудування та архітектури направляє необхідні матеріали для розгляду на засіданні Комісії. Рішення Комісії оформлюється протоколом, який підписується головою Комісії та її секретарем. Після позитивного висновку Комісії замовник звертається до міської ради із заявою щодо продовження (укладання) договору оренди землі або договору особистого строкового земельного сервітуту. На підставі позитивного рішення Комісії та заяви замовника управління з питань містобудування та архітектури готує відповідний проект рішення Полтавської міської ради.

Пунктом 5.8 Положення від 18.05.2012 встановлено, що на виконання рішення міської ради замовник через Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру укладає з міською радою договір оренди землі або договір особистого строкового земельного сервітуту.

За змістом п. 5.9 Положення від 18.05.2012 після рішення міської ради та документа про право користування земельною ділянкою, управління з питань містобудування та архітектури продовжує строк дії паспорту прив`язки ТС шляхом зазначення нової дати, підпису уповноваженої посадовою особи управління з питань містобудування та архітектури та печатки. Термін дії паспорту прив`язки відповідає терміну дії документу про право користування земельною ділянкою.

В аспекті наведених норм, доводів прокурора та судових висновків щодо відсутності державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з ч. 1 ст. 98 Земельного кодексу України (далі ЗК України) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Стаття 99 ЗК України, закріплюючи невичерпний перелік земельних сервітутів, також наголошує, що їх встановлення можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи.

За змістом ст. 100 ЗК України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Положеннями ст. 402 ЦК України унормовано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (частина друга).

Згідно з ч. 1 ст. 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Відповідно до ст. 102 ЗК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках: а) поєднання в одній особі суб`єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки; б) відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут; в) рішення суду про скасування земельного сервітуту; г) закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут; ґ) невикористання земельного сервітуту протягом трьох років; д) порушення власником сервітуту умов користування сервітутом. На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: а) припинення підстав його встановлення; б) коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Статтею 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

За висновками Верховного Суду щодо застосування положень ст. ст. 98-100 ЗК України та ст. ст. 401-404 ЦК України, сформованими у постанові від 28.09.2022 у cправі № 911/541/20, необхідність встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16, від 23.09.2020 у справі № 917/133/17, від 22.09.2021 у справі № 904/144/20. З викладеного вбачається, що сервітут - це право обмеженого користування чужим майном (зокрема земельною ділянкою), потреба у встановленні якого виникає у тих випадках, коли власник майна чи інша особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, а відтак право сервітуту може поширюватися і на частину земельної ділянки, яка не сформована і якій не присвоєно кадастровий номер, враховуючи, що наявність чи відсутність держаної реєстрації речового права на земельну ділянку не впливає на виникнення та наявність права комунальної власності відповідної ради, як і не впливає на це встановлення земельного сервітуту (п.п. 6.22, 6.23).

Водночас, досліджуючи питання необхідності державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до норм ст. ст. 79, 79-1, 125, 126 ЗК України у розрізі визначення моменту з якого орган місцевого самоврядування є власником конкретної земельної ділянки, Верховний Суд у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 дійшов висновків, що відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку. Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17.

У постанові від 28.09.2022 у cправі №925/1370/20 Верховний Суд уважає, що правом власності на спірні земельні ділянки, розташовані в межах відповідного населеного пункту, Рада наділена в силу введення 01.01.2002 у дію нового ЗК України. Щодо застосування ст. 79-1 ЗК України, то земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі № 922/3463/19.

Таким чином Полтавською міською радою дотримано встановлену Порядком № 244 та Положенням від 18.05.2012 процедуру розгляду звернень підприємців щодо продовження дії паспортів прив`язки стаціонарних тимчасових споруд.

За таких обставин підстави для відмови у продовженні строку дії раніше виданого паспорту прив`язки розміщених тимчасових споруд підприємців з наведених прокурором мотивів відсутні, а відтак і відсутні підстави для скасування спірного рішення в частині продовження дії спірного паспорту прив`язки.

В свою чергу за правилами п. 2.19 Порядку № 244 у разі змін, які відбулися у містобудівній документації на місцевому рівні, будівельних нормах, розташуванні існуючих будівель і споруд, інженерних мереж або з ініціативи суб`єкта господарювання, паспорт прив`язки ТС може переоформлюватись на строк дії цього паспорта прив`язки ТС або на новий строк. Аналогічні норми містяться у п. 8.2 Положення від 18.05.2012 р.

Однак у ході розгляду справи таких змін, які б відбулися після видачі паспорту прив`язки і які б могли бути підставою для його переоформлення, судом установлено не було.

Згідно з рішенням Ленінського районного суду від 18.12.2009 року визнано право власності в порядку спадкування на тимчасовий торгівельний павільйон площею 55,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , в наступних долях: - за ОСОБА_3 - 2/3 частки вказаного павільйону; - за ОСОБА_1 - 1/6 частки вказаного павільйону; - за ОСОБА_2 - 1/6 частки вказаного павільйону.

Рішенням Постійно діючим Третейським судом при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 03.01.2023 року затверджена мирова угода між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно якої ОСОБА_3 виділяється в натурі частка 2/3, що відповідає 29 кв.м., ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виділяється в натурі частка по 1/6 на кожного. що становить 13,1 кв.м. та відповідає площі павільйону 55,2 кв.м. по АДРЕСА_1 .

Отже, матеріалами справи підтверджено, що у власності ОСОБА_3 перебуває торговий павільйон площею 29 кв.м.

Згідно матеріалів справи, а саме витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 27.06.2022 року, яким зареєстровано договір особистого строкового земельного сервітуту, укладеного між Полтавською міською радою та ФОП ОСОБА_3 19.03.2021 року строком на п`ять років.

Також в матеріалах справи наявні платіжні доручення, якими ФОП ОСОБА_3 сплачено орендну плату.

У той же час суд враховує висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 08.04.2021 року у справі №540/872/19, що ні Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", ні Законом України "Про благоустрій населених пунктів", як і Законом України "Про місцеве самоврядування", не передбачено повноважень органів місцевого самоврядування встановлювати правила розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, які були б відмінними від відповідних правил, що встановлені Порядком N 244.

Слід ураховувати те, що п. 5.9 вказаного Положення передбачено, що після рішення міської ради та документу про право користування земельною ділянкою, управління з питань містобудування та архітектури продовжує строк дії паспорту прив`язки ТС шляхом зазначення нової дати, підпису уповноваженої посадовою особи управління з питань містобудування та архітектури та печатки. Оскільки термін дії паспорту прив`язки відповідає терміну дії документу про право користування земельною ділянкою, то слідує висновок, що відповідачами дотримано вказаний порядок продовження строку дії паспорту прив`язки, так як договори особистого строкового земельного сервітуту було укладено 19.03.2021 р. зі строком дії на 5 років.

Разом з тим спірним рішенням міської ради одночасно продовжено розміщення тимчасових споруд підприємців для здійснення підприємницької діяльності, а також продовжено дію особистих строкових земельних сервітутів та паспортів прив`язки підприємців, що відповідає Порядку № 244 і не суперечить визначеній Положенням від 18.05.2012 р. процедурі розгляду звернень щодо продовження дії паспорту прив`язки стаціонарної ТС і строку функціонування ТС.

Так, у своїй постанові від 12.06.2018 у справі № 905/1552/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" та Порядок не містять юридичних приписів щодо обов`язкового попереднього або наступного набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки, на які вони мають бажання встановити ТС для здійснення підприємницької діяльності. Таким чином для розміщення ТС за умови наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування земельна ділянка не відводиться (п.п. 53, 56).

При застосуванні вказаних правових норм суд ураховує також висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.05.2020 р. у справі № 2040/6175/18, за якими паспорт прив`язки тимчасової споруди за своєю правовою суттю та змістом є офіційним письмовим документом з приводу відсутності технічно-будівельних перепон (перешкод) для подальшого фізичного розміщення тимчасової споруди. Відтак обставини з приводу правових підстав для користування земельною ділянкою не входять до обсягу тих питань, котрі підлягають дослідженню владним суб`єктом при розгляді матеріалів звернення зацікавленої особи з приводу погодження намірів розташування тимчасової споруди та видачі паспорту прив`язки тимчасової споруди.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 520/9231/18.

Виходячи з аналізу норм Порядку № 244 та враховуючи наведені висновки Верховного Суду, суд зазначає, що Порядок № 244 не містить приписів стосовно попереднього набуття суб`єктами господарювання будь-яких прав на земельні ділянки та їх реєстрацію, відсутність документа на землекористування не є підставою як для відмови у видачі паспорта прив`язки, так і для відмови у продовженні його дії або анулювання його дії чи визнання його протиправним та скасування.

Судом також установлено, що Полтавською окружною прокуратурою направлено до Управління патрульної поліції в Полтавській області запит № 55-120-41 вих-21 від 17 березня 2021 року щодо надання інформації про суб`єктів (згідно з доданим до запиту переліку), яким погоджено/не погоджено розміщення тимчасових споруд.

На вказаний запит Департаментом патрульної поліції в Полтавській області до Полтавської окружної прокуратури скеровано лист № 4844/41/26/0_2021 від 25 березня 2021 року, в якому зазначено, що ряду підприємцям було погоджено розміщення перелічених в листі тимчасових споруд, розміщення інших тимчасових споруд з наданого прокуратурою переліку, не погоджено з управлінням патрульної поліції в Полтавській області. Одночасно автор повідомив, що відповідно до ст. 52-3 Закону України "Про дорожній рух", п. 26 "Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони", затверджених Постановою КМУ № 198 від 30.03.1994, погодження уповноваженим підрозділом Національної поліції розміщення тимчасових споруд за межами червоних ліній вулиць не обов`язкове.

Крім того, варто розмежовувати категорії "тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності" та "мала архітектурна форма", що є елементом декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою.

Як вище зазначалося, визначення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності міститься у ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

У той же час визначення малої архітектурної форми міститься в іншому нормативному акті - ч. 3 ст. 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів", якою передбачено, що мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

При цьому за змістом ч. 3 ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Отже визначення та порядок розміщення ТС врегульовані Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" і Порядком № 244, а визначення та розміщення малих архітектурних форм врегульовані Законом України "Про благоустрій населених пунктів".

Відповідно до п. 9 ч. 1ст. 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" елементами (частинами) об`єктів благоустрою, зокрема, є малі архітектурні форми.

Згідно зі ст. 14 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.

Таким чином до малих архітектурних форм відносять допоміжні елементи благоустрою, які використовують для реклами і ландшафтного дизайну прибудинкової території, парків, набережних, прогулянкових зон, тощо. На відміну від них, тимчасові споруди слугують для здійснення підприємницької діяльності, тож ці категорії не є тотожними.

Аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що позивач помилково вважає, що термін "мала архітектурна форма", визначений у ч. 3 ст. 21 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" і застосований у Єдиних правилах ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року, № 198 (далі Єдині правила № 198), тотожний терміну "тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності», визначеного у ч. 2 ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності" і застосованого у Порядку № 244, оскільки чинним законодавством врегульовано порядок розміщення як малих архітектурних форм, так і тимчасових споруд, але різними правовими актами.

Результатів або висновків кримінального провадження № 42021172060000012 від 30 березня 2021 року за ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України за фактом зловживання службовим становищем, прокурором до суду також не надано.

Водночас виконання функцій держави на конкретній території реалізуються у визначеному законом порядку та способі який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

При цьому судом не встановлено передумов, що могли слугувати підставою для відмови у продовженні розміщення стаціонарних тимчасових споруд підприємців та дії особистих строкових земельних сервітутів, тому суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що у Полтавської міської ради були відсутні підстави для продовження строку функціонування тимчасових споруд.

Суд також ураховує, що Порядок №244 не містить підстав та процедури відмови у продовженні строку дії паспорту прив`язки, проте містить підстави анулювання його дії, передбачені п. 2.26 Порядку № 244, за яким дія паспорта прив`язки ТС анулюється за таких умов: недотримання вимог паспорта прив`язки ТС при її встановленні; не встановлення ТС протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив`язки ТС; надання недостовірних відомостей у документах, зазначених у пункті 2.6 цього Порядку, під час підготовки паспорта прив`язки ТС.

Згідно із п. 8.11 Положення від 18.05.2012 р. дія паспорта прив`язки ТС анулюється за таких умов: недотримання вимог паспорта прив`язки при її встановленні; невстановлення ТС протягом 6 місяців з дати отримання паспорта прив`язки; надання недостовірних відомостей у документах, зазначених у пункті 7.2 цього Положення, під час підготовки паспорта прив`язки ТС; закінченням або розірванням договору особистого строкового земельного сервітуту.

Відповідно до п. 8.12 Положення від 18.05.2012 р. призупинення або анулювання дії паспорту прив`язки здійснюється рішенням Полтавської міської ради про припинення договору особистого строкового сервітуту або договору оренди землі (для стаціонарних ТС), для інших ТС на підставі рішення (протоколу) Комісії. Винесення питання про призупинення або анулювання дії паспорту прив`язки здійснюється управлінням з питань містобудування та архітектури чи іншим органом, представники яких входять до складу Комісії, за наявності інформації про існування обставин, передбачених п. 8.10 та п. 8.11 даного Положення.

Таким чином, як Порядком № 244, так і Положенням від 18.05.2012 р. передбачений вичерпний перелік підстав анулювання паспорту прив`язки і процедура анулювання, проте встановлені судом обставини не дозволяють дійти висновку про наявність таких підстав у цій справі.

Суд ураховує, що третя особа своєчасно звернулася до Виконавчого комітету Полтавської міської ради із заявою щодо подальшого розміщення тимчасових споруд, тобто до закінчення терміну дії попереднього дозволу на продовження розміщення, зокрема, до закінчення терміну дії паспорту прив`язки.

На переконання суду у спірних відносинах відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зважаючи на норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Порядку № 244, тому судова колегія не вбачає підстав для скасування спірного рішення та паспортів прив`язки.

Статтями ст.ст. 41, 42 Конституції України встановлено максимальний захист права власності особи на майно, зокрема щодо права володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності та права на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Положеннями ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності або користування розглядатиметься як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином ст. 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність чи користування та поведінка особи, щодо якої розглядається питання позбавлення права на майно.

Суд зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

При цьому юридичним наслідком скасування паспорту прив`язки тимчасових споруд і спірного рішення є демонтаж цих споруд, внаслідок чого очевидно будуть порушені майнові права підприємців, коли в їх діях не встановлено порушень законодавства, що суперечитиме практиці ЄСПЛ.

Так, у п.п. 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання" у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції. В даному рішенні наголошено на одній з обов`язкових умов правомірності втручання у здійснення права власності - його пропорційності. Пропорційність, або наявність «справедливого балансу», необхідно встановлювати відносно кожної конкретної ситуації. Втручання не може вважатися виправданим, якщо це реакція на суто формальне порушення закону.

В п. 28 рішення ЄСПЛ "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зауважено, що відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями. Більш того, в інших сферах соціальної, фінансової та економічної політики національні органи користуються певною свободою самостійного оцінювання під час імплементації законів, що регулюють власність та договірні відносини (див. рішення від 24.10.1986 "Агосі проти Сполученого Королівства", п. 52).

Разом із тим у п. 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України», «East/WestAllianceLimited» проти України») напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Враховуючи такі критерії, Європейський суд з прав людини констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

За обставинами цієї справи встановлено, що підприємці правомірно володіють та користуються тривалий час на підставі відповідних правових актів вищезгаданими торговельними павільйонами. Тому вони мають щонайменше «правомірні очікування» стосовно використання права на продовження розміщення цих тимчасових споруд та продовження договорів щодо використання земельних ділянок, що пов`язується з майновими правами останніх на здійснення підприємницької діяльності та сподіванням на отримання майбутніх прибутків.

Отже враховуючи, що паспорт прив`язки тимчасової споруди є документом з приводу відсутності технічно-будівельних перепон (перешкод) для подальшого фізичного розміщення тимчасової споруди, а його скасування, навіть якщо може бути пов`язане з помилкою органу, який його видав, судова колегія вважає, що остання не може виправлятись за рахунок власників тимчасових споруд і нести несприятливі наслідки для них, тому задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на підприємців.

На переконання суду, втручання держави у право підприємців на мирне володіння майном тимчасовими спорудами, зважаючи на тривале добросовісне користування ними підприємцями, які протиправних дій для заволодіння цим майном не вчиняли, матиме ознаки непропорційного втручання у право третіх осіб на мирне володіння майном та порушуватиме справедливий баланс інтересів учасників справи.

За таких обставин підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.

При цьому суд відхиляє доводи Полтавської міської ради, що ця справа не належить до компетенції судів адміністративної юрисдикції, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Аналізуючи норми ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку із здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, предметом позову у цій справі є рішення Полтавської міської ради щодо продовження розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності на території м. Полтава, продовження дії особистих строкових земельних сервітутів та паспортів прив`язки і скасування паспортів прив`язки, виданих Управлінням з питань містобудування та архітектури Виконавчого комітету Полтавської міської ради, тобто вчинених як суб`єктами владних повноважень під час реалізації покладених на них управлінських функцій. Тому предметом доказування в цій справі є обставини, що підтверджують правомірність або неправомірність і наявність підстав для скасування прийнятого міською радою рішення та виданих паспортів прив`язки, які за своєю юридичною природою є рішеннями суб`єкта владних повноважень і повинні прийматися в порядку, на підставі та у спосіб, що визначені законом.

Таким чином дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення органу місцевого самоврядування і його виконавчого органу, що впливають на права та законні інтереси територіальної громади м. Полтава, відтак цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 127/16433/17, від 15.05.2019 у справі № 127/19267/17.

Статтею 131-1 Конституції України унормовано, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно із ч. 3 ст. 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

За висновками Конституційного Суду України, наведеними в рішеннях від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 та від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 слідує, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07. 2018 у справі № 926/1111/15, від 1.09.2019 у справі № 815/724/15, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не повною мірою відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 4 ч.2 ст. 129 Конституції України). Тотожний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 806/602/18, від 13.03.2019 у справі № 815/1139/18, від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17, від 17.10.2019 у справі № 569/4123/16-а, від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 03.12.2019 у справі № 810/3164/18 та від 01.06.2022 у справі № 260/1815/21.

Системне тлумачення наведених приписів дозволяє дійти висновку, що ст. 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

У справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що захисту підлягають інтереси держави у сфері ефективного і раціонального використання земельних ресурсів, належного забезпечення благоустрою населених пунктів відповідно до вимог законодавства, державних норм та стандартів, забезпечення безпеки дорожнього руху та пішоходів у м. Полтаві, що прокурор діє на захист інтересів держави в цілому, які нерозривно пов`язані із правильним застосуванням та дотриманням усіма суб`єктами законодавства в сферах життєдіяльності суспільства, що контролюються та охороняються державою. Таке обґрунтування є сумісним з поняттям «інтереси держави», ураховуючи висновки, викладені у постанові від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16 Великої Палати Верховного Суду та у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 29.11.2022 у справі № 240/401/19 Верховного Суду.

Зважаючи на встановлені обставини справи та виходячи з характеру спірних правовідносин, суд доходить висновку, що прокурором дотримано визначений ст. 53 КАС України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з цим позовом.

Щодо права на звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування, суд приймає до уваги висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», сформовані у постанові від 01.09.2022 у справі № 440/7210/21, яка є подібною до цієї справи, за якими стосовно права на звернення до суду з позовом до органу місцевого самоврядування, колегія суддів ураховує, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен із таких суб`єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним і не перебуває у підпорядкуванні жодного органу. Отже позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави. При цьому інтереси держави, у тому числі, охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як благоустрій населених пунктів, розпорядження землями державної та комунальної власності (п.п. 97-99).

Отже суд уважає, що прокурор є належним позивачем у цій справі. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.12.2022 у справі № 340/5914/21.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.ст. 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням установлених судом фактів, суд дійшов висновку, що відповідачами доведено правомірність спірного рішення, яке відповідає критеріям, визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні позову Керівника Полтавської окружної прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади міста Полтави до Полтавської міської ради, Управління з питань містобудування та архітектури, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування окремих положень рішення та паспорту прив`язки тимчасової споруди.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18 травня 2023 року

Головуючий суддя Г.В. Костенко