ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/1818/22 пров. № А/857/3647/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Мікули О.І., Пліша М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Львівського державного університету внутрішніх справ на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року в справі №380/1818/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

суддя в 1-й інстанції - Сакалош В.М.,

час ухвалення рішення - 23.01.2023 року,

місце ухвалення рішення - м.Львів,

дата складання повного тексту рішення - не вказано,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ (далі - відповідач, ЛьвДУВС) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ЛьвДУВС щодо незарахування ОСОБА_1 до вислуги років, у тому числі і для призначення пенсії, служби в органах внутрішніх справ, поліції, періоду з 07.11.2015 по 03.03.2016 роботи на посаді професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 Львівського державного університету внутрішніх справ.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту персоналу МВС України щодо не зарахування позивачу до вислуги років, у тому числі і для призначення пенсії, служби в органах внутрішніх справ, поліції, періоду з 07.11.2015 по 03.03.2016 роботи на посаді професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 Львівського державного університету внутрішніх справ.

Зобов`язано ЛьвДУВС зарахувати позивачу до вислуги років, у тому числі і для призначення пенсії, службу в органах внутрішніх справ, поліції, період роботи на посаді професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 Львівського державного університету внутрішніх справ з 07.11.2015 по 03.03.2016.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що спірний період трудової діяльності позивача не може бути зарахований до стажу служби в поліції, позаяк останній призначений на посаду в ЛьвДУВС, що заміщуються поліцейськими, лише 04.03.2016 року. До зазначеної дати, твердить апелянт, позивач займав посаду цивільного персоналу. Скаржник звертає увагу апеляційної суду, що в порушення ст.161 КАС України, судом першої інстанції не було надіслано відповідачу копію ухвали про відкриття провадження та примірник позовної заяви.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому висловив незгоду з її доводами, вважає оскаржуване рішення суду обґрунтованим та законним. Просить оскаржене відповідачем рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження згідно з п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ з 01.09.1996 до 06.11.2015.

Згідно відомостей про роботу з трудової книжка серії НОМЕР_1 , позивач:

01.09.1996 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ (наказ ЛІВО при НАВС № 94 о/с від 20.08.1996 р.);

06.11.2015 звільнений з органів внутрішніх справ 07.11.2015 р. (наказ ЛьвДУВС № 803 о/с від 06.11.2015);

07.11.2015 прийнятий на посаду професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2, за строковим трудовим договором по 31 серпня 2016 року (наказ ЛьвДУВС № 830 о/с від 11.11.2015);

04.03.2016 р. прийнятий на службу в Національну поліцію (наказ ЛьвДУВС № 106 о/с від 04.03.2016).

У спірний перехідний період (з 07.11.2015 по 03.03.2016) позивач продовжував працювати на посаді професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 ЛьвДУВС.

Листом від 05.01.2021 року позивач звернувся до Міністерства внутрішніх справ України щодо роз`яснення чи буде період з 07.11.2015 по 03.03.2016 його роботи на посаді професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 Львівського державного університету внутрішніх зарахований до стажу роботи (вислуги років) поліцейського.

04.02.2021 з Департаменту персоналу МВС України надійшла відповідь на звернення про те, що, «оскільки позивач перебуває на службі в поліції, а отож при звільненні зі служби та зверненні в установленому порядку за призначенням пенсії за вислугу років Закон не передбачає зарахування позивачу до вислуги років час безперервної роботи з 07.11.2015 по 03.03.2016 на посаді професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 ЛьвДУВС».

Рапортом від 16.02.2021 року позивач звернувся до ЛьвДУВС з проханням письмово повідомити про його вислугу років у календарному та пільговому обчисленні станом на 01.02.2021 року та окремо проінформувати чи буде період з 07.11.2015 по 03.03.2016 його роботи на посаді професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 ЛьвДУВС зарахований до стажу роботи (вислуги років) поліцейського.

Листом ЛьвДУВС від 16.03.2021 р. № 19/6 позивача письмово проінформовано про те, що робота з 07.11.2015 по 03.03.2016 не підлягає зарахуванню до стажу служби в поліції, а відтак і не підлягає зарахуванню до вислуги років для призначення пенсії.

Позивач, не погоджуючи з тим, що відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні до стажу роботи в поліції період з 07.11.2015 року по 03.03.2016 року та через неправильне нарахування грошового забезпечення перед звільненням, звернувся до суду із цим позовом.

Так, відповідно до ст. 1 Закону №580-VIІI, національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Відповідно до п.1 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIІI він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIІI встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Порядок призначення на посади поліцейських працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, визначений у пункті 9 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-УІІІ.

Так, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування нього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі (пп. г); у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації (пп. з).

28 грудня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" відповідно до абзацу 3 частини третьої Прикінцевих та перехідних положень якого передбачено, що працівники міліції, які станом на 06 листопада 2015 року працювали у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, і виявили бажання проходити службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, можуть бути прийняті па службу до Національної поліції за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом України "Про Національну поліцію", шляхом видання керівниками цих навчальних закладів (а стосовно керівників таких закладів - Міністром внутрішніх справ України) наказів про призначення на відповідні посади, що заміщуються поліцейськими. Зазначені особи набувають статусу поліцейських, відряджених до таких навчальних закладів із залишенням на службі в Національній поліції, і проходять службу в Національній поліції відповідно до Закону України "Про Національну поліцію".

Таким чином, працівник набуває статусу поліцейського, відрядженого до відповідного навчального закладу та залишається на службі в Національній поліції за умови, що станом на 06.11.2015 року така особа працювала у вищому навчальному закладі, що належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України та виявила бажання проходити службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом України "Про Національну поліцію".

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 11.07.2018 року по справі № 804/157/17.

Указом Президента України №691/2015 від 09 грудня 2015 року визначено перелік посад, які можуть бути заміщені поліцейськими в органах, установах та організаціях. В цьому переліку наявні, зокрема, вищі учбові заклади, що належать до сфери управління МВС України.

Так, засновником та органом управління Львівського державного університету внутрішніх справ є МВС України, а університет знаходиться у сфері управління Міністерства внутрішніх справ України, що підтверджується статутом Львівського державного університету внутрішніх справ.

Як вбачається із записів в послужному списку ОСОБА_1 , з 06.11.2015 року позивач згідно з. п. 9 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС звільнений у запас Збройних сил за п. 64 "з", у зв`язку з переходом у встановленому законом порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).

При цьому, 07.11.2015 року позивач у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" та з метою залишення на службі в Національній поліції реалізував своє право та звернувся до Львівського державного університету внутрішніх справ із заявою про призначення на посаду професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 Львівського державного університету внутрішніх справ.

Відповідно до запису в послужному списку, ОСОБА_1 07.11.2015 року призначено на посаду професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 Львівського державного університету внутрішніх справ за переведенням, згідно наказу ЛьвДУВС від 11.12.2015 року № 830.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене та враховуючи те, що ОСОБА_1 станом на 06.11.2015 року працював у вищому навчальному закладі, що належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України та, виявивши бажання проходити в подальшому службу в Національній поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими у таких навчальних закладах, у законодавчо встановлений строк реалізував своє право та подав заяву про перехід у встановленому законом порядку на роботу до навчального закладу, який належить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, в результаті чого ОСОБА_1 було призначено на посаду професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 Львівського державного університету внутрішніх справ за переведенням, то суд доходить висновку, що позивач набував статусу поліцейського, відрядженого до відповідного навчального закладу та залишився на службі в Національній поліції, а тому до вислуги років, у тому числі для призначення пенсії, слід також зарахувати період роботи у ЛьвДУВС з 07.11.2015 року по 03.03.2016 року.

Окрім того, як вбачається із запису в послужному списку ОСОБА_1 відповідно до ч. 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" період роботи на посаді професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 ЛьвДУВС з 07.11.2015 року по 03.03.2016 року підлягає зарахуванню до вислуги років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу ОВС", а тому на позивача розповсюджуються положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Щодо позовних вимог про зобов`язання провести перерахунок і виплату грошового забезпечення позивачу з урахуванням 50% надбавки за стаж служби в поліції, суд апеляційної інстанції підтримує правильний висновок суду першої інстанції, що вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно правової позиції щодо визначення стажу служби в поліції для встановлення надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки чи одноразової грошової допомоги, що висловив Верховний Суду у постанові від 19 листопада 2019 року по справі №520/903/19 вбачається, що обчислення стажу служби в поліції врегульовано статтею 78 Закону України "Про Національну поліцію", частина 2 якої містить перелік посад (періодів служби), які зараховуються до стажу служби в поліції. У пункті 32 Верховний суд зазначив: "при вирішенні питання щодо обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки слід застосовувати приписи ч.2 ст.78 Закону України "Про Національну поліцію", якою встановлено вичерпний перелік складових (посад, періодів служби) такого стажу служби в поліції".

Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Статтею І2 Закону 2262-ХІІ визначено осіб, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону. Так, в абзаці 1 статті І2 Закону 2262-ХІІ визначено, що право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи.

В пункті "ж" статті І2 Закону 2262-ХІІ до таких осіб віднесено державних службовців та працівників навчальних, медичних закладів та науково-дослідних установ Міністерства внутрішніх справ України або поліції з числа колишніх працівників міліції, які станом на день опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ та мали календарну вислугу не менше п`яти років і продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ України або поліції (їх територіальних органах, закладах та установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.

Частиною 3 статті 17 Закону 2262-ХІІ до вислуги років осіб, зазначених у пункті "ж" статті І2 цього Закону, додатково зараховується час безперервної роботи (з дня призначення після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ (міліції) на посадах у Міністерстві внутрішніх справ України або Національній поліції (їх територіальних органах, закладах та установах), що заміщуються державними службовцями, а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах.

З наведеного вбачається, що законодавець дозволив враховувати стаж роботи в навчальних закладах до стажу служби в міліції для призначення пенсії особам, які звільнилися зі служби в міліції та продовжили працювати в навчальному закладі МВС і цей стаж повинен враховуватися тільки у разі звільнення з роботи в навчальному закладі МВС на пенсію, а не для цілей збільшення розміру грошового забезпечення працюючого поліцейського чи збільшення розміру грошової допомоги при звільненні.

З огляду на зазначене вище, колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги відповідача, що спірний період трудової діяльності позивача не може бути зарахований до стажу служби в поліції, оскільки оскаржуваним рішенням суду першої інстанції зобов`язано Львівський державний університет внутрішніх справ зарахувати позивачу, саме до вислуги років для призначення пенсії, а не стажу служби в поліції, період роботи на посаді професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 Львівського державного університету внутрішніх справ з 07.11.2015 по 03.03.2016.

Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу, що оскаржуваним рішенням окружного суду визнано протиправною бездіяльність Департаменту персоналу МВС України щодо незарахування позивачу до вислуги років, у тому числі і для призначення пенсії, служби в органах внутрішніх справ, поліції, періоду з 07.11.2015 по 03.03.2016 роботи на посаді професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 Львівського державного університету внутрішніх справ.

В даному контексті слід зазначити, що відповідно до заяви позивача від 05.01.2021 року, останній звернувся до Міністерства внутрішніх справ України з проханням повідомити та роз`яснити чи буде зараховано період роботи на посаді професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 Львівського державного університету внутрішніх справ з 07.11.2015 по 03.03.2016 до вислуги років для призначення пенсії.

Так, листом від 04.02.2021 №4391/22-2021 позивач отримав обґрунтоване роз`яснення, вичерпну відповідь на поставлені питання. Жодного владного рішення, в розумінні ст.2 КАС України, щодо зарахування та/чи відмови в зарахуванні спірного стажу Департаментом персоналу МВС України щодо позивача прийнято не було.

Отже на переконання колегії суддів, Департаментом персоналу МВС України не допущено порушення прав, свобод та/чи інтересів позивача. При цьому, з огляду на склад учасників, Департамент персоналу МВС України не був залучений до розгляду адміністративної справи №380/1818/22 ні в якості співвідповідача, ні третьої особи, а тому позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Департаменту персоналу МВС України щодо не зарахування позивачу до вислуги років, у тому числі і для призначення пенсії, служби в органах внутрішніх справ, поліції, періоду з 07.11.2015 по 03.03.2016 роботи на посаді професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 Львівського державного університету внутрішніх справ, задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що не може бути скасоване правильне по суті й законне рішення з одних лише формальних міркувань, при цьому порушення, про які зазначає відповідач, вже усунені судом апеляційної інстанції, з наданням аргументованої оцінки доводам відповідача щодо спірних правовідносин.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Відповідно до п.4 ч.1, ч.2 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права підлягає частковому скасуванню.

Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівського державного університету внутрішніх справ задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року в справі №380/1818/22, у частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність Департаменту персоналу МВС України щодо не зарахування позивачу ОСОБА_1 до вислуги років, у тому числі і для призначення пенсії, служби в органах внутрішніх справ, поліції, періоду з 07.11.2015 по 03.03.2016 роботи на посаді професора кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету № 2 Львівського державного університету внутрішніх справ, - скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову в зазначеній частині.

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 січня 2023 року в справі №380/1818/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 17 травня 2023 року.