Справа № 361/6648/21

Провадження № 2/361/539/23

24.04.2023

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2023 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

судді - Сердинського В.С.

при секретарях - Удовенко Д.С., Калініченко Н.В., Бас Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Бровари впорядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позивач зазначала, що 15 березня 2021 року о 00 год. 45 хв. водій ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 , керуючи автомобілем «LexusLX450»,державний номернийзнак НОМЕР_1 ,який належить ОСОБА_3 ,при маневруванніне врахувавдорожніх обставин,не дотримавсядозволеного боковогоінтервалу таскоїв наїздна припаркованийавтомобіль «Volvo»,державний номернийзнак НОМЕР_2 ,після чоготранспортний засібпокотився таскоїв наїздна припаркованийавтомобіль «Honda», державний номерний знак НОМЕР_3 , який стояв на автомобільній стоянці.

Внаслідок вищевказаної ДТП належному позивачу транспортному засобу було завдано механічних пошкоджень.

Відповідно до постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2021 року відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 454 гривні.

Відповідно до поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 06 листопада 2020 року №АР/1229747 на час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки Lexus LX 450», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_3 була застрахована у ТДВ «Страхова компанія Ю ЕС.АЙ».

З огляду на вказане, 16 березня 2021 року позивач звернулася до ТДВ«Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» з повідомленням про настання страхового випадку.

26 березня 2021 року працівником відповідача ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу позивача та складено акт огляду колісного транспортного засобу (дефектна відомість).

У подальшому ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» було складено розрахунок вартості відновлювального ремонту, який склав 17489 гривень.

Однак із змісту складеного працівником СТО ОСОБА_5 висновку вбачається, що матеріальні збитки, завдані внаслідок ДТП, становлять 39124 грн 51 коп.

Крім того, винними діями відповідачів позивачу була завдана моральна шкода, оскільки вона отримала моральні страждання у зв`язку з пошкодженням автомобіля. Так, неможливість користуватися транспортним засобом протягом тривалого часу призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача та її родини.

На підставі викладеного, позивач просила стягнути солідарно з відповідачів на її користь: суму матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП, у розмірі 39124 грн 51 коп.; відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 грн; судові витрати у розмірі 9 231 грн.

В судовезасідання позивач ОСОБА_1 та їїпредставник адвокат ЛукашовЮ.В.не з`явилися,про часта місцерозгляду справиповідомлялися належнимчином. Позивач направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, заявлені вимоги підтримала.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явився,про місцета часрозгляду справиповідомлявся належнимчином,у відзивіна позовнузаяву відповідачзазначав,що уматеріалах справивідсутні доказипро сплатуТДВ «Страховакомпанія Ю.ЕС.АЙ» страхового відшкодування,що,у своючергу,свідчить провідсутність доказівпро недостатністьстрахового відшкодування.Разом зцим,відповідно дополіса обов`язковогострахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів від06листопада 2020року №АР/1229747загальна страховасума (лімітвідповідальності)за шкоду,заподіяну майну,складає 130000грн 00коп.Водночас безпідставнимиє доводипозивача проте,що їйтакож булозавдано моральноїшкоди,що полягалау душевнихстражданнях,які воназазнала узв`язкуіз пошкодженнямавтомобіля,оскільки було пошкоджено лише бампер автомобіля. При цьому позивач не надала доказів того, що пошкодження транспортного засобу унеможливлювали його використання за призначенням.

В судове засідання відповідач ОСОБА_3 не з`явився, про місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

В судове засідання відповідач ОСОБА_4 не з`явився, про місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, у відзиві на позовну заяву відповідач вказував на те, що належний позивачу автомобіль був пошкоджений не з його вини, оскільки з наданого до суду відеозапису вбачається, що його автомобіль марки «Volvo» та автомобіль позивача марки «Honda» зазнали пошкоджень з вини водія транспортного засобу марки «LexusLX 450».

В судовезасідання представниквідповідача ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» не з`явився, про місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

За змістом статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі звини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частиною 1 статті 979 ЦК України встановлено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ).

Частиною першою статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином, основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року усправі №147/66/17).

Водночас у Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наголошено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоду не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Тобто положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

Юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинний зв`язок між двома першими елементами і вина завдавача шкоди.

Відсутність своєївини згідноз вимогамичастини другоїстатті 1166ЦК України має довести особа, яка завдала шкоди.

Судом встановлено, що 15 березня 2021 року о 00 год. 45 хв. водій ОСОБА_2 у АДРЕСА_1 , керуючи автомобілем «Lexus LX 450», державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_3 , при маневруванні не врахував дорожніх обставин, не дотримався дозволеного бокового інтервалу та скоїв наїзд на припаркований автомобіль «Volvo», державний номерний знак НОМЕР_2 , після чого транспортний засіб покотився та скоїв наїзд на припаркований автомобіль «Honda», державний номерний знак НОМЕР_3 , який стояв на автомобільній стоянці.

Внаслідок вищевказаної ДТП належному позивачу транспортному засобу «Honda», державний номерний знак НОМЕР_3 , було завдано механічних пошкоджень.

Відповідно до постанови Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2021 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративне правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 454 гривні.

05 листопада 2020 року між ОСОБА_3 та ТДВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» було укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс №АР/1229747), відповідно до якого забезпеченим транспортним засобом є автомобіль «Lexus LX 450», реєстраційний номер НОМЕР_1 . Згідно із зазначеного договору загальна страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну складає 130 000,00 грн.

У результаті вищезазначеної ДТП позивачу, як власнику автомобіля «Honda», державний номерний знак НОМЕР_3 , було завдано матеріальну шкоду у розмірі 39 090 грн 00 коп. відповідно до рахунку-фактури №319 від 07 червня 2021 року.

Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених цим Законом України випадках МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним істраховиком (МТСБУ).

У зв`язку з вищевикладеним, проаналізувавши всі наявні докази, які були долучені до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідачів матеріальних збитків у розмірі 39090 грн 00 коп. підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки вони обґрунтовані, знайшли своє доведення у ході судового розгляду.

Разом з цим, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі №569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах №570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та №372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі №757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі №486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі №520/17304/15-ц (пункт 63), від 15 травня 2019 року усправах №750/5785/18, №570/2739/16-ц та №554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі №554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року №201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі №554/8004/16-ц (пункт 43), від19 травня 2020 року у справі №263/17218/18 (пункт 24).

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі №570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі №372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі №552/6381/17 (пункт 39), від 01квітня 2020 року у справі №520/13067/17 (пункт 75), від 07 липня 2020 року у справі №438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі №640/22013/18 (пункт 31).

Відтак, суд вважає, що ОСОБА_4 є неналежним відповідачем у спірних відносинах, оскільки винним у ДТП є ОСОБА_2 , що підтверджується постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2021 року, яка є преюдиційною для вирішення даної справи.

Разом з цим, згідно з вимогами Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, водій це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії.

За змістом пункту 2.2 Правил дорожнього руху, із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України №124 від 11 лютого 2009 року; в редакції постанови Кабінету Міністрів №1029 від 26 вересня 2011 року, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.

Отже, відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, несе особа, яка керувала транспортним засобом і з вини такої сталася ДТП. З урахуванням пункту 2.2 Правил дорожнього руху, якщо особа під час керування автомобілем мала посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на нього, переданий їй власником чи іншою особою, яка на законній правовій підставі використовує цей транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання майнової шкоди.

Із урахуванням того, що ДТП сталася у зв`язку із порушенням ОСОБА_2 Правил дорожнього руху, ОСОБА_3 є також неналежним відповідачем у спірних відносинах.

Що стосується вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то такі підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно п. 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У цьому контексті суд враховує визнання Європейським судом з прав людини існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди у разі порушення окремих прав і свобод людини.

Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 травня 1985 року у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі» зазначається, що «зогляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Зважаючи, що внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_2 було пошкоджено майно позивача (транспортний засіб), спричинення останній моральної шкоди є безсумнівним.

Згідно з п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та з урахуванням інших обставин.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд бере до уваги характер та незначний обсяг душевних і психічних переживань позивача, зумовлених пошкодженням її майна, можливість його швидкого відновлення шляхом ремонту, що не потребує надмірних зусиль з боку позивача, а тому виходячи із засад справедливості, виваженості і достатності задовольняє позовні вимоги про стягнення моральної шкоди частково урозмірі 3 000 грн 00 коп.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Тлумачення наведеної норми права дає підстави для висновку, що можливість подання сторонами доказів в підтвердження понесених судових витрат, в тому числі і витрат на професійну правничу допомогу увідповідній інстанції, процесуальний закон ставить у залежність відпроцесуальної стадії розгляду справи у конкретній інстанції.

Тобто докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції подаються до закінчення судових дебатів у справі саме в суд першої інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом першої інстанції за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, відповідно подаються до закінчення судових дебатів під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення апеляцією за умови, що до закінчення судових дебатів у суді апеляційної інстанції сторона зробила про це відповідну заяву. Повторне подання доказів в суді апеляційної (касаційної) інстанції в підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, процесуальний закон не вимагає.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Із матеріалів справи убачається, що на підтвердження розміру витрат, понесених на правничу допомогу, позивачем надано попередній розрахунок суми судових витрат у розмірі 9 231,00 грн та копію ордера про надання правової допомоги серії КС№090282 від 27 травня 2021 року.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критеріїв реальності понесення адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, про захист прав людини заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними та неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Дослідивши обсяг наданих послуг і виконаних робіт, враховуючи складність справи, значення справи для сторони, з урахуванням вимог розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5945 (п`ять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 00 копійок.

Таким чином, суд вважає за можливе стягнути солідарно із відповідачів на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 5 945 (п`ять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 00 копійок.

Також суд, керуючись ст. 141 ЦПК України, вважає необхідним стягнути солідарно із відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору, сплаченого позивачем за звернення до суду з позовними вимогами майнового характеру у розмірі 908 грн 00 коп.

Керуючись Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст.979, 1166, 1188, 1194 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 76, 80, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно із Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» (код ЄДРПОУ 32404600, місцезнаходження: 04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 4, корпус 6А) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суму матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП, у розмірі 39090 (тридцять дев`ять тисяч дев`яносто) гривень 00 копійок.

Стягнути солідарно із Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» (код ЄДРПОУ 32404600, місцезнаходження: 04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 4, корпус 6А) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суму у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути солідарно із Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ.» (код ЄДРПОУ 32404600, місцезнаходження: 04210, місто Київ, проспект Героїв Сталінграда, будинок 4, корпус 6А) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 5 945 (п`ять тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 00 копійок.

В іншій частині позову до відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.С. Сердинський