Справа № 761/12778/21

Провадження № 2/761/1029/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді: Сіромашенко Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Литвин О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Чучков Михайло Олександрович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з даним позовом, в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 2274, вчинений 23.02.2021 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в сумі 154886,15 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 30.03.2021, належний йому автомобіль, марки Dacia Logan, д.н.з НОМЕР_1 , зник в невідомому напряму в місті Києві.

При зверненні до органів національної поліції з приводу пропажі автомобіля, йому стало відомо, що автомобіль було вилучено приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Чучковим М.О. під час вчинення виконавчих дій, згідно виконавчого провадження ВП НОМЕР_3, відкритого на підставі виконавчого напису від 23.02.2021 приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личука Т.В. про стягнення з нього на користь ТОВ «Вердикт Капітал», заборгованості в сумі 154886,15 грн.

Пізніше, 02.04.2021, він отримав засобами поштового зв`язку від приватного виконавця оспорюваний виконавчий напис від 23.02.2021, постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_3 від 22.03.2021, постанову про арешт майна боржника від 22.03.2021, постанову про опис та арешт майна боржника від 30.03.2021.

Позивач вважає, що оспорюваний виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом з грубим порушенням вимог ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції від 22.02.2012 року №296/5, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, оскільки нотаріус не перевірив безспірності заборгованості перед відповідачем, оскільки остання взагалі не підтверджена належними письмовими доказами та є спірною.

При цьому, звернув увагу, що у нього, дійсно була заборгованість перед ПАТ «Родовід Банк», яка стягнута з нього рішенням Апеляційного суду Київської області від 05.07.2016 у справі № 362/5767/15-ц на користь «Родовід Банк» в сумі 11090,90 доларів США, та 181413,24 грн у справі за позовом «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Однак, зауважив, що на даний час, жодного виконавчого провадження з приводу виконання даного рішення суду не відкрито, жодному виконавчому органу виконавчий лист з приводу виконання вказаного рішення суду не подавався.

Крім того, вказав, що ознайомившись з виконавчим написом, вважає, що останній вчинений поза межами кредитного договору та з порушенням строків, встановлених законом, оскільки, термін дії кредитного договору минув 30.05.2015, тобто, виконавчий напис було вчинено через шість років після закінчення терміну дії кредитного договору. При цьому, дана обставина, також, встановлена судом апеляційної інстанції.

Також, згідно вказаного виконавчого напису, нотаріус стягнув з позивача на користь відповідача не відсотки за кредитним договором, термін дії якого закінчився шість років назад, а інфляційні витрати та 3% річних штрафних санкцій на суму заборгованості, які стягнув Апеляційний суд Київської області рішенням від 05.07.2016 року. Тобто, суми поза межами кредитних відносин, стягнення яких не передбачено Законом України «Про нотаріат».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2021 вищевказана позовна заява надійшла в провадження судді Сіромашенко Н.В.

Ухвалою суду від 08.04.2021 за заявою позивача вжито заходи забезпечення позову.

Ухвалою суду від 08.04.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

17.08.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що відповідач, приватний нотаріус та приватний виконавець діяли в межах правового поля.

Зокрема, зазначив, що в матеріалах справи наявні належні та допустимі докази визначення розміру заборгованості, а саме: при вчиненні виконавчого напису приватному нотаріусу була надана виписка по позичковому рахунку позивача, яка відображає розмір заборгованості позивача, яка виступає первинним бухгалтерським документом.

Крім того, зазначив, що відповідно до п. 9, 13 Порядку скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правових актів, занесених до державного реєстру, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 31.07.2000 № 32/5 Наказ про скасування рішення про державну реєстрацію нормативно-правового акту, а саме, Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172, якою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами», а саме: доповнено новим розділом 2: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та доповнено пунктом 2: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями», на сьогоднішній день, відсутній.

Тобто, оскільки, на даний час реєстрація Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 не скасована, пункт 2 Постанови № 1172 на підставі якого було вчинено виконавчий напис, не виключений з державного реєстру нормативно-правових актів, а тому, ця норма є чинною, виконавчий напис вчинений з додержанням вимог чинного законодавства.

Щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, зазначив, що оскільки позивач не повернув кредитні кошти в строк, встановлений кредитним договором ані первісному кредитору ані новому кредитору, що послужило підставою звернення до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису для захисту своїх майнових інтересів в порядку ст. 625 ЦК України.

Крім того, вважає витрати понесені позивачем на правничу допомогу адвоката, згідно наданих адвокатом послуг неспівмірними зі складністю справи, наданим обсягом послуг, витраченим часом на надання таких послуг, підготовкою цієї справи до розгляду в суді, наданням консультацій та складанням позовної заяви, а сума не підтверджена належними та допустимими доказами, явно завищена та не підтверджена дійсною затратою часу адвокатом та відповідними документами, що свідчить про невідповідність понесених витрат критерію розумності, реальності, справедливості.

В подальшому, у судове засідання, призначене на 11.05.2022 позивач та його представник не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщений належним чином.

Треті особи, також, про розгляд справи повідомлялись належним чином, в судове засідання не з`явились, пояснень щодо позову або відзиву не надавали.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, з урахуванням положень ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін та третіх осіб, на підставі наявних в справі доказів.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши надані сторонами докази, дійшов наступного висновку.

За загальним правилом, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках та відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2016 року у справі № 362/5767/15-ц, яке набрало законної сили 05.07.2016, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 04 лютого 2016 року скасовано та ухвалено у вказаній справі нове рішення по суті позовних вимог.Позов ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором, з яких: 7262, 68 доларів США - заборгованості по тілу кредиту, 3829,22 доларів США - заборгованості за відсотками, 82811,29 грн - нарахованої пені за несвоєчасну сплату тіла кредиту, 44409,95 грн - нарахованої пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, 35254,32 грн - 3% річних за порушення строків сплати кредиту та 18937,68 грн - як 3% річних за порушення строків сплати відсотків за кредитом, а всього, 11091,90 доларів США, та 181413,24 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Зокрема, як встановлено рішенням суду апеляційної інстанції 30.05.2008 між ПАТ «Родовід Банк» ОСОБА_1 укладено кредитний договір №77.1/АК-00957.08.2, згідно умов якого Банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію сумою 16 940,00 доларів США, за сплатою 9 % річних, терміном до 30.05.2015.

23.02.2021 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2274 за яким запропоновано стягнути на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість, що виникла за кредитним договором №77.1/АК-00957.08.2 від 30.05.2008 з усіма додатками та додатковими угодами, який укладений між ВАТ «Родовід Банк» (правонаступник: ПАТ «Родовід Банк») та ОСОБА_1 .

Правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Родовід Банк» за вказаним кредитним договором є ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі Договору № 15 про відступлення прав вимоги від 24.05.2019.

Строк платежу за Кредитним договором настав, Боржником допущено прострочення платежів.

Стягнення заборгованості здійснюється за період з 05 липня 2016 року по 19 лютого 2021 року.

Сума заборгованості складається з: суми заборгованості 3 % річних за період з 05 липня 2016 року по 19 лютого 2021 року - 1 540 дол. США 26 центів, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 19 лютого 2021 року (27.846091 гривень за один долар США) становить 42890,22 грн, нарахованих на суму 11091 дол. США 90 центів, відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2016 року;суми заборгованості 3 % річних за період з 05 липня 2016 року по 19 лютого 2021 року - 25191,71 грн, нарахованих на суму 181413,24 грн, відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2016 року;суми інфляційних збитків за період з 05 липня 2016 року по 19 лютого 2021 року - 86804,15 грн, нараховані на суму 181413,24 грн, відповідно до рішення Апеляційного суду Київської області від 05 липня 2016 року.

Загальна сума заборгованості становить 154886,08 грн. та сума плати, що здійснена Стягувачем за вчинення виконавчого напису - 1500,00 грн.

22.03.2021 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Чучковим М.О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого напису № 2274 від 23.02.2021 та постанову про арешт майна боржника.

30.03.2021 приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

За ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

Положення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Аналогічні правила і умови вчинення виконавчого напису містяться у пунктах 1,3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5.

При цьому, у разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 глави 16 розділу II Порядку).

За підпунктом 3.1. пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Крім цього, підпунктами 3.2., 3.5. пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому, цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій, а лише їх конкретизує.

Як вбачається з преамбули оспорюваного виконавчого напису, останній вчинений 23.02.2021 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Т.В. на підставі статей 34, 87-91 Закону України «Про нотаріат», глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22 лютого 2012 року № 296/5 та пункту 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року від №1172 затверджено Перелік документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Відповідно до пункту 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, для одержання виконавчого напису надаються: оригінал нотаріально посвідченого договору, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

26.11.2014 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Зазначеною постановою були внесені зміни в розділ «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами» та доповнено новим розділом 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Відповідно п. 2 Переліку (із змінами внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів»), для одержання виконавчого напису по кредитним договорам, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями подається: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року (справа №826/20084/14), яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 залишена без змін, визнано незаконною та не чинною з моменту прийняття Постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині доповнення переліку після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту, відповідно до якого для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Постанова набрала законної сили з моменту її проголошення.

Підставою для скасування вказаного нормативного акту слугувало те, що саме по собі включення тих чи інших документів, які встановлюють заборгованість, до Переліку, не засвідчує безспірності заборгованості чи іншої відповідальності боржника перед стягувачем, а їх безспірний характер повинен бути затверджений відповідними документами відповідно до умов вчинення виконавчих написів, закріплених у статті 88 Закону України «Про нотаріат». Встановлення оскаржуваною постановою виключного переліку документів, необхідних для отримання виконавчого напису, звужує передбачені статтею 88 Закону України «Про нотаріат» умови вчинення виконавчих написів і не відповідає положенням статті 87 цього Закону.

При прийнятті постанови 22 лютого 2017 року судом застосовано вимоги положення п. 10.2 постанови Пленуму ВАС України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», згідно якого визнання акта суб`єкта владних повноважень не чинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальниками, вважав за необхідне визнати нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Крім того, відповідно до частин восьмої, одинадцятої ст. 171 КАС України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

У частині п`ятій ст. 254 КАС України (в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року) зазначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (стаття 255 КАС України).

Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14.

Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 (справа №826/20084/14), яка ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 залишена без змін, зокрема, зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Постанова набрала законної сили та резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року №23 та резолютивну частину ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року у справі №826/20084/14 опубліковано в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 24 листопада 2017 року №92.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/20084/14 відмовлено в задоволенні заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, не знайшовши підстав для такого перегляду.

Таким чином, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису 23.02.2021, було визнано нечинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття та редакція Переліку вже не передбачала можливість вчинення виконавчого напису на підставі оригіналу кредитного договору.

В той же час, з огляду на викладене вище, до спірних правовідносин підлягали застосуванню положення пункту 1 Переліку № 1172 який регламентує, що для одержання виконавчого напису нотаріусу подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання. Тобто, на час вчинення оспорюваного виконавчого напису, редакція Переліку передбачала можливість вчинення виконавчого напису лише на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору.

Кредитний договір № 77.1/АК-00957.08.2 від 30.05.2008 укладений між позивачем та ВАТ «Родовід Банк», не є нотаріально посвідченим, що не заперечується сторонами у цій справі, відтак, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

За таких обставин, оскільки, приватний нотаріус при вчиненні оскаржуваного виконавчого напису, не врахував тієї обставини, що норми, які дозволяють вчиняти виконавчі написи по кредитним договорам, укладених у простій письмовій формі вже не чинні, а тому, повинен був відмовити відповідачу у вчиненні виконавчого напису.

Таким чином, оскільки, пункт 1 зазначеного Переліку стосується лише нотаріально посвідчених договорів, а оскільки, такого між позивачем та банком не було укладено, були відсутні правові підстави для вчинення виконавчого напису нотаріусом.

Більш того, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 (провадження №12-5гс21), оскільки, у судовому порядку постанову КМУ № 662 від 26.11.2014 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Укладений між первісним кредитором та позивачем кредитний договір, який був наданий приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.

При цьому, в зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 визначено наступну правову позицію: «95. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню».

Окрім наведених норм чинного законодавства, що впорядковують питання можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу за наявності безспірності заборгованості, суд звертає увагу й на інші умови, обов`язковість дотримання якої передбачена при вчиненні нотаріусами виконавчих написів.

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду висловлену по ряду питань у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 (провадження № 12-278гс18): «Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень ст. 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично, законом визначено, що строк звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду.

Як встановлено Апеляційним судом Київської області у своєму рішенні від 05 липня 2016 року при розгляді справи № 362/5767/15-ц, кредитний договір укладений між та ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 мав термін дії з 30.05.2008 по 30.05.2015, що відповідно до ст. 82 ЦПК України, не потребує доказування.

Отже, при вчиненні виконавчого напису нотаріус не перевірив, що з дня настання права вимоги за цим договором минуло більше трьох років, тобто, виконавчий напис вчинено через шість років після закінчення терміну дії договору, чим порушено ст. 88 Закону України «Про нотаріат», при наявності рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором №77.1/АА-00957.08.2.

Крім того, відповідач у відзиві вказує, що при вчиненні виконавчого напису приватному нотаріусу була надана виписка по позичковому рахунку позивача за кредитним договором, яка відображає розмір заборгованості позивача, яка виступає первинним бухгалтерським документом.

Відповідно до п. 10 «Узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні» від 07.02.2014 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз`яснено, що однією з об`єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред`явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з`ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі.

Так, належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За пунктом 62 Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України» від 04.07.2018 № 75, (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №553/1325/14-ц та постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №61-517св18.

Крім того, правова позиція щодо визначення документів такими, які підтверджують безспірність заборгованості, сформована вищими судовими інстанціями.

Так в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 15 червня 2011 року №6-4882св11 зазначено: «Відповідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» належними доказами, що підтверджують наявність або відсутність заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені в порядку цієї статті, які встановлюють розмір заборгованості».

У постанові Вищого господарського суду України від 27 жовтня 2011 року №5015/1965/11 зазначено: «Безспірність заборгованості можуть підтверджувати виключно первинні бухгалтерські документи, оформлені у відповідності зі статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» при вчиненні оспорюваного виконавчого напису».

Аналіз зазначених вище норм та висновків вищих судових інстанційдає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки з особових рахунків клієнтів можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Однак, вказана представником відповідача виписка по позичковому рахунку позивача за кредитним договором, на підтвердження обґрунтування своїх доводів, до відзиву не надана та в матеріалах справи не міститься.

Інших доказів, які б підтверджували факт наявності чи відсутності заборгованості, а також, встановлювали її розмір матеріали справи не містять.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 05.07.2017 у справі №6-887цс17, з урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.

Тому, суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість саме такого розміру як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Зазначене вище узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року, справа № 6-887цс 17 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018, справа № 61-154св18, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17.

Крім цього, Верховним Судом у постанові від 29.01.2019 у справі № 910/13233/17 зазначено, що безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується що, відповідно, виключає можливість спору зі сторони боржника щодо її розміру, строку за який вона нарахована тощо, а відтак, і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не лише кредитора, а й самого боржника, або ж безумовно підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, досліджуючи правові підстави вчиненого оскаржуваного виконавчого напису, який, зокрема, ґрунтувався на п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів № 1172 від 29.06.1999, у нотаріуса було відсутнє право на вчинення виконавчого напису, адже, нотаріус позбавлений можливості вчиняти такі написи щодо правочину, який не був нотаріально посвідчений, що є порушенням вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», Постанови КМУ № 1172 від 29.06.1999, на момент вчинення нотаріальної дії у нотаріуса не було жодних належних доказів безспірності заборгованості, зокрема й, щодо строків звернення до нотаріуса з такою вимогою, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак, їх задоволення, оскільки, у разі вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню. В свою чергу, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, при цьому, доводи представника відповідача, що п. 2 Переліку є чинним, є необґрунтованими та безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн за подання позову до суду згідно квитанції № @2PL495443 від 05.04.2021 та за подачу заяви про забезпечення позову у розмірі 454,00 грн, згідно квитанції @2PL495517 від 05.04.2021, що разом складає суму у розмірі 1362,00 грн.

Керуючись ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личук Тарас Володимирович, приватний виконавець виконавчого округу Київської області Чучков Михайло Олександрович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 2274, вчинений 23.02.2021 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Івано-Франківської області Личуком Тарасом Володимировичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованості в сумі 154886,15 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (код ЄДРПОУ 36799749, 04053, м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, будинок 5-Б) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 1362,00 грн (одна тисяча триста шістдесят дві) гривні 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н.В. Сіромашенко