ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 2а-1354/11/1070

адміністративне провадження № К/9901/29146/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Гончарової І.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року (суддя Панченко Н.Д.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року (головуючий суддя Сорочко Є.О., судді: Межевич М.В., Федотов І.В.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Рівненської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач) звернувся до суду з позовом до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби (яку ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року та протокольною ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року замінено відповідно на Костопільську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Рівненській області та Рівненську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Рівненській області; далі - Інспекція, ДПІ, відповідач) про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 03 листопада 2009 року №0006741741/0, №0006751741/0.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Підприємець посилався на безпідставність висновків акту перевірки про заниження ним валових доходів за 2008 рік та завищення витрат у 2009 році, що, в свою чергу, стало підставою для донарахування податку з доходів фізичних осіб, адже витрати на придбання медичного обладнання та устаткування були правомірно включені ним до складу витрат звітного періоду, а перевищення граничного обсягу виручки виникло у 3 кварталі 2008 року й не могло бути включене до валових доходів в податковій декларації за 4 квартал 2008 року; крім того послуги з лікарняного масажу, які надавались позивачем у перевіряємому періоді, звільняються від оподаткування податком на додану вартість, у зв`язку із чим грошові зобов`язання з останнього йому також донараховано протиправно.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року, позов задоволено: визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 03 листопада 2009 року №0006741741/0, №0006751741/0.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 03 листопада 2009 року №0006741741/0 скасовано та в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції; в решті постанову Київського окружного адміністративного суду від 19 травня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року залишено без змін.

Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції погодився із висновком судів попередніх інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення від 03 листопада 2009 року №0006751741/0, яким Підприємцю донараховано грошові зобов`язання з податку на додану вартість; разом з тим, стосовно податку з доходів фізичних осіб (податкове повідомлення-рішення від 03 листопада 2009 року №0006741741/0), касаційний суд, проаналізувавши положення чинного на час спірних правовідносин законодавства, яке передбачало, що валовий дохід платників податків - фізичних осіб підлягає зменшенню на суму амортизаційних відрахувань у разі ведення такими платниками бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів та за умови фактичного отримання валового доходу завдяки використанню відповідних основних фондів, вказав, що суди не з`ясували, чи вів позивач бухгалтерський облік балансової вартості основних фондів, хоча ці обставини входять до предмету доказування й підлягають обов`язковому встановленню для правильного вирішення спору у даній справі.

За результатами нового розгляду справи постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

При цьому, визнаючи законність спірного податкового повідомлення-рішення, суди, дослідивши обставини справи та надавши їм оцінку у сукупності із положеннями Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року №727/98, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" та Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Міністерства фінансів України та Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року №12, прийшли до висновку, що зменшення валового доходу позивача на суму понесених витрат у зв`язку з придбанням вказаного обладнання та устаткування є можливим шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів та за умови ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України; разом з тим позивачем не надано жодних доказів ведення у період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2009 року бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів та не повідомлено причин неможливості подання таких доказів; крім того у разі перевищення граничного розміру виручки (що мало місце у випадку позивача) у платника єдиного податку виникає обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування та оподаткування суми такого перевищення у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»; проте таких дій Підприємцем зроблено не було.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідач своїм правом на подання письмового відзиву (заперечень) на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому, касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований Березнівською районною державною адміністрацією Рівненської області 31 серпня 1999 року як суб`єкт підприємницької діяльності; як платник податків взятий на облік з 01 вересня 1999 року за №746.

В період з 22 вересня 2009 року по 12 жовтня 2009 року посадовою особою Інспекції проведено виїзну документальну планову перевірку діяльності суб`єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2009 року, за результатами якої складено акт від 15 жовтня 2009 року №794/172453217450, в якому зазначено про порушення позивачем вимог, зокрема, статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва», підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», статей 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», у результаті чого йому донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 44 694,10 грн., з яких: за 2008 рік - 26 467,17 грн., за 1 - 2 квартали 2009 року - 18 226,93 грн.

Так, перевіркою встановлено, що позивач у першому та другому кварталі 2009 року включив до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, вартість устаткування та обладнання, зокрема, столу масажного, електричних приладів та апаратів, фізіотерапевтичного приладу, термоковдри на загальну суму 121 512,86 грн. (без ПДВ).

В акті перевірки відповідач вказав, що це обладнання та устаткування відноситься до основних засобів, у зв`язку з чим витрати на їх придбання підлягають амортизації у порядку статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та не можуть бути віднесені до складу валових витрат у порядку, визначеному статтею 5 цього ж Закону.

Також позивачем у ІІІ кварталі 2008 року перевищено граничний обсяг виручки у розмірі 500 000,00 грн., встановлений статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» для платників єдиного податку, на 176 447,83 грн., що за висновками контролюючого органу є підставою для оподаткування суми перевищення за правилами загальної системи оподаткування.

На підставі акту перевірки відповідачем 03 листопада 2009 року прийнято, зокрема, податкове повідомлення-рішення №0006741741/0, яким Підприємцю збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 44 694,10 грн.

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, Підприємець звернувся до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб-суб`єктів підприємницької діяльності податком з доходів фізичних осіб, на момент виникнення спірних правовідносин, визначався розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 "Про прибутковий податок з громадян" (із змінами та доповненнями) та Інструкцією про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю (в редакції наказу ДПА України від 16 липня 2003 року №352).

За змістом статті 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об`єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов`язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з додатком №7 до Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Міністерства фінансів України та Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року №12, до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Фізична особа-суб`єкт підприємницької діяльності не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов`язку вести бухгалтерській облік, тому формує витрати за переліком статті 5 "Валові витрати" і відповідно до статті 8 "Амортизація" вказаного Закону з деякими особливостями.

Положення статті 5 ("Валові витрати") застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід.

Відповідно до статті 8 ("Амортизація") можливо додатково зменшити валовий дохід виключно на суми витрат, які підлягають амортизації і не перевищують розмір амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів, лише у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з Порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України.

До декларації про доходи, одержані за звітний період, включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3- 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.2 не включаються до складу валових витрат витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов`язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

За змістом пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Проаналізувавши положення наведених норм, суди вказали, що при визначенні сукупного чистого доходу як об`єкту оподаткування до розрахунку приймаються фактично отримана у звітному періоді фізичною особою-суб`єктом підприємницької діяльності сума валового доходу та фактично витрачена у зв`язку з отриманням цього доходу сума витрат. До складу витрат можливим є включення амортизаційних відрахувань, нарахованих шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів у випадку ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів.

Отже, нарахування амортизації суб`єктом підприємницької діяльності-фізичною особою допустимо, але за умови ведення нею бухгалтерського обліку складу основних фондів та застосуванням відповідних норм амортизації до певних груп основних фондів, а також використання таких об`єктів у підприємницькій діяльності при отриманні доходу.

За приписами підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів.

Відповідно до підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000,00 грн. і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом.

Згідно з підпунктом 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до 2 групи основних фондів належать автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них. До 3 групи відносяться будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2.

Розглядаючи справу, суди встановили, що позивачем у першому та другому кварталі 2009 року придбавалось обладнання та устаткування на загальну суму 146 609,31 грн., у тому числі ПДВ 18 688,00 грн., а саме: стіл масажний, електричний прилад Panasonic KX-FS253, апарат по догляду за тілом Prezor-03, апарат Vivax Crio pro, термоковдру, фізіотерапевтичний комбінований прилад Intellect Mobil Combo.

Реальність господарських операцій з придбання вказаного обладнання та устаткування не заперечується сторонами; спір щодо умов, за якими придбані ці товари, у тому числі стосовно ціни та податкового періоду, також відсутній.

На суму витрат, понесених у зв`язку з придбанням цього обладнання та устаткування у загальному розмірі 121 512,86 грн. (без ПДВ), позивач зменшив сукупний чистий оподатковуваний дохід у першому та другому кварталі 2009 року.

Водночас суди з`ясували, що вартість кожної одиниці придбаного Підприємцем обладнання перевищує 1000,00 грн., а саме обладнання та устаткування призначене для використання у господарській діяльності позивача протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів, відтак воно є основними фондами у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За таких обставин зменшення валового доходу позивача на суму понесених витрат у зв`язку з придбанням вказаного обладнання та устаткування є можливим шляхом застосування норм амортизації до балансової вартості груп основних фондів та за умови ведення бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів відповідно з порядком, який встановлюється Міністерством фінансів України.

Проте на неодноразові вимоги суду першої інстанції (ухвали та протокольні ухвали від 19 вересня 2016 року, від 06 жовтня 2016 року, від 17 жовтня 2016 року) позивачем не надано жодних доказів ведення у період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2009 року бухгалтерського обліку балансової вартості основних фондів та не повідомлено причин неможливості подання таких доказів.

Натомість в поданих до суду першої інстанції поясненнях Підприємець зазначив, що чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством на фізичних осіб-суб`єктів підприємницької діяльності, зважаючи на їх правовий статус та особливості оподаткування, не покладався обов`язок ведення бухгалтерського обліку.

Втім, як зауважили суди, обов`язок підтвердження правомірності та обґрунтованості даних податкового та бухгалтерського обліку покладається на платника податків, оскільки саме він є суб`єктом, який зменшує суму податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму понесених витрат.

За таких обставин суди прийшли до висновку, що позивач неправомірно зменшив суму чистого оподатковуваного доходу на суму витрат у розмірі 121 512,86 грн., понесених у результаті придбання основних фондів, а тому податкове повідомлення-рішення від 03 листопада 2009 року №0006741741/0 в частині нарахування податку з доходів фізичних осіб на суму 182 26,93 грн. є правомірним.

Що ж до решти визначених вказаним податковим повідомленням-рішенням податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 26 467,17 грн., суди врахували, що підставою для цього слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року №727/98, яке полягало у перевищенні у ІІІ кварталі 2008 року граничного обсягу виручки, визначеного у даній нормі Указу, на 176 447,86 грн. та неоподаткуванні за загальними вимогами отриманого доходу на суму перевищення виручки.

Статтею 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва» від 03 липня 1998 року №727/98 передбачалось, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб`єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 000 гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб`єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті Указу).

Отже, як вказали суди, реалізація права суб`єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання таким суб`єктом установлених Указом вимог; при цьому єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою-суб`єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог цього Указу, зокрема, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500 000 гривень.

Відповідно до статті 5 вказаного Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

У той же час суди відмітили, що зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем, а тому оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування, так і оподаткування суми такого перевищення у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», який згідно із пунктом 22.10 статті 22 Прикінцевих положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону.

За наведеного, суди дійшли переконання про правомірне збільшення відповідачем грошових зобов`язань Підприємця з податку з доходів фізичних осіб на суму 26 467,17 грн. із застосуванням правил, визначених Декретом Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» для оподаткування доходів, отриманих від підприємницької діяльності.

При цьому, розглядаючи справу, суди надавали оцінку спірним правовідносинам й оспорюваному податковому повідомленню-рішенню саме в межах наведених Підприємцем у позовній заяві доводів, мотивів і обґрунтувань.

Разом з тим, ставлячи в касаційній скарзі питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій, Підприємець посилався на порушення Інспекцією порядку проведення щодо нього контрольного заходу, оскільки перевірка в порушення вимог чинного на той час законодавства тривала не 10, а 21 робочий день; крім того в акті перевірки зазначено, що вона за заявою суб`єкта господарювання здійснювалась в приміщенні контролюючого органу, однак відповідачем не надано до матеріалів справи ані доказів подання Підприємцем такої заяви, ані отримання копії наказу про її проведення, що, в свою чергу, свідчить про протиправність контрольного заходу та, як наслідок, прийнятого за його результатами податкового повідомлення-рішення.

Проте, такі обставини в обґрунтування позовних вимог Підприємцем в позовній заяві не наводились й жодних заяв про зміну підстав позову ним до суду першої інстанції у встановленому процесуальним законом порядку (стаття 137 КАС України в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) не подавалось.

За змістом статті 220 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року, тобто на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Пунктом 4 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України (в редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно ж до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року №460-ІХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (який набрав чинності 08 лютого 2020 року) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто касаційна скарга у даній справі підлягає розгляду у порядку, що діяв до 08 лютого 2020 року.

Згідно із частинами 1 та 4 статті 341 КАС України (в редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року до 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Таким чином доводи касаційної скарги Підприємця не впливають на правильність прийнятих судами рішень й не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або порушення процесуальних норм.

За змістом частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіС.С. Пасічник І.А. Васильєва І.А. Гончарова