Номер провадження: 22-ц/813/324/23

Справа № 521/3879/18

Головуючий у першій інстанції Поліщук І. О.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2023 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Власенко С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю, за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи: Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Груєвої Олександри Валеріївни про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації та надання додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Поліщук І.О. 18 грудня 2019 року у м. Одеса, -

встановила:

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності за набувальною давністю (т. 1 а.с. 1-5).

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що 25 листопада 1998 року спірну квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з чотирьох житлових кімнат житловою площею 45,8 кв.м.,загальною 63,10 кв. м., придбали ОСОБА_4 та його син ОСОБА_5 за договором купівлі- продажу нерухомого майна № 24586 від 25 листопада 1998 року, який був укладений на Одеській товарній біржі. Вказаний договір був зареєстрований в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 03 листопада 1998 року в реєстраційній книзі згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна № 24586 від 25 листопада 1998 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько відповідачів, ОСОБА_5 , і відкрилась спадщина на 1/2частину квартири АДРЕСА_1 . Від імені відповідачів, які на час смерті батька були малолітні, заяву про прийняття спадщини подала їх мати ОСОБА_6 . Інші спадкоємці - мати, померлого ОСОБА_7 та його батько, ОСОБА_4 , заяву про прийняття спадщини не подавали, але на час смерті сина проживали з ним в одній квартирі і автоматично прийняли спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер дідусь відповідачів, ОСОБА_4 ,і відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . 04 квітня 2017 року ОСОБА_7 , як дружина та спадкоємиця померлого ОСОБА_4 , отримала свідоцтво про право на спадщину за законом № 2907, яке було видано приватним нотаріусом ОМНО Груєвою О. В., на 1/2 частинуквартири ? АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 померла, після смерті залишивши заповіт на 1/2 частину вищевказаної квартири на позивача ОСОБА_1 , який доглядав за померлою.

Позивач вважав, що він набув право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , у порядку автоматичного спадкування, та на 1/4 частину даної квартири за набувальною давністю, як правонаступник ОСОБА_7 , яка автоматично набула право власності на 1/4 частину квартири в порядку спадкування, та на 1/4 частину квартири - за набувальною давністю після смерті свого сина, ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У жовтня 2018 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Малиновського районного суду м. Одеси із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи: Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Груєвої О.В. про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації та надання додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини (т.1 а.с. 170-177).

В обґрунтування позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті батька відповідачів, оскільки позивачі на час смерті батька були малолітні, заяву про прийняття спадщини подала їх мати ОСОБА_6 . Інші спадкоємці померлого: мати ОСОБА_7 та батько ОСОБА_4 , подали до нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини на користь своїх онуків, дітей свого сина, позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер дідусь ОСОБА_4 та відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . На час відкриття спадщини ОСОБА_3 була неповнолітньою. 04 квітня 2017 року ОСОБА_7 , як дружина та одна з трьох спадкоємців померлого ОСОБА_4 , отримала свідоцтво про право на спадщину за законом № 2907, яке було видано приватним нотаріусом ОМНО Груєвою О.В. на 1/2 частини квартири. Свідоцтво видане з порушенням прав інших спадкоємців, позивачів за зустрічним позовом, також підлягають скасуванню відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яке зареєстроване за ОСОБА_7 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Також позивачі просили надати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 додатковий строк у 3 (три) місяця з дня набрання рішенням законної сили, для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом від 04 квітня 2017 року, видане та посвідчене приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Груєвою О.В. на ім`я ОСОБА_7 та зареєстроване в реєстрі під № 2907, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В решті позову відмовлено (т. 2 а.с. 39-114).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 2 а.с. 49-50).

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що апелянтом надано належні докази на підтвердження добросовісного володіння спірним майном на протязі 10 років, як того вимагає ст. 344 ЦК України, на підставі чого судом необґрунтовано відмовлено у позовних вимогах.

Відзив на апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду не надходив, що не заважає розгляду справи у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України.

Сторони про розгляд справи на 25 квітня 2023 рокубули сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Заяв, клопотань від сторін по справі на адресу Одеського апеляційного суду не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі- продажу нерухомого майна № 24586 від 25 листопада 1998 року, який був укладений на Одеській товарній біржі, ОСОБА_4 та його син ОСОБА_5 придбали квартиру АДРЕСА_1 , яка складалась з чотирьох житлових кімнат житловою площею 45,8 кв.м., загальною площею 63,10 кв.м. 1\2 частина вказаної квартири була придбана ОСОБА_5 за час шлюбу з ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, виданим 31 липня 2004 року Першим відділом актів цивільного стану Приморським районним управлінням юстиції м. Одеси.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина, зокрема, і на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 , оскільки 1/4 квартири належала дружині померлого, як придбана у шлюбі.

Після смерті ОСОБА_5 у Сьомій Одеській державній нотаріальній конторі була відкрита спадкова справа №4/2005.

Батьки ОСОБА_5 - ОСОБА_4 та ОСОБА_7 відмовилися від прийняття спадщини на користь онуків, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується їх заявами №7 і №6 від 05 січня 2005 року, які знаходяться на аркушах №2 і №3 у спадковій справі № 4/2005.

Від свого імені та від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які на час смерті батька були малолітні, заяву про прийняття спадщини подала їх мати ОСОБА_6 , що підтверджується її заявою від 05 січня 2005 року, у цій же заяві ОСОБА_6 зазначила, що спадкове майно є особистою власністю її померлого чоловіка, ОСОБА_5 .

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вважав встановленим, що після смерті ОСОБА_5 його дружина та діти прийняли спадщину за законом у таких долях: 1/5 - ОСОБА_6 , по 2/5 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

При цьому дружина померлого ОСОБА_6 , та його діти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не отримали свідоцтво про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_5 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , однак, як вірно зазначено судом, вказане не позбавляє їх права на спадщину і отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на це майно.

Згідно ч. 3 ст. 1296 ЦК України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину, на підставі чого суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири, що належала померлому ОСОБА_5 , а саме, щодо визнання права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 у порядку автоматичного спадкування та на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 за набувальною давністю такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно ст.331 ЦК України, право власності на нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, спорудження і т.п.), що відповідно до закону підлягає державної реєстрації, виникає з моменту державної реєстрації.

Частина перша статті 344 ЦК України передбачає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Відповідно до вимог п.8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

З цих приписів закону випливає, що для набуття особою права власності на нерухоме майно за набувальною давністю встановлений склад певних юридичних фактів, а саме: добросовісне заволодіння чужим майном, продовження відкритого і безперервного володіння протягом десяти років таким майном.

Колегія суддів погоджується із висновком суду, що наявність цих фактів не доведені позивачем за первинним позовом у змагальному процесі шляхом надання суду своїх доказів, які суд би визнав переконливими.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачі за зустрічним позовом є онуками спадкодавців ОСОБА_4 та ОСОБА_7 від їх сина ОСОБА_5 , який помер до смерті своїх батьків ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 та відкрилась спадщина на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями після його смерті були його дружина ОСОБА_7 , брак з якою був зареєстрований 15 листопада 2008 року Першим Малиновським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис № 714, та спадкоємці за правом представлення після померлого сина, ОСОБА_5 , - онуки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 був укладений після придбання спірної квартири.

Таким чином, судом першої інстанції було встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 право на його спадщину мали: його дружина ОСОБА_7 - на 1\2 частки спадкового майна, та діти померлого, позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - також на 1\2 частку спадкового майна.

Крім того, суд дійшов вірного висновку, що оскільки ОСОБА_3 на час відкриття спадщини після померлого дідуся ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , була неповнолітньою, то у відповідності до ч. 4 ст. 1268 ЦК України вона вважається такою, що прийняла спадщину.

Позивач ОСОБА_2 на час відкриття спадщини був повнолітнім і спадщину у встановлений законом термін не прийняв.

На підставі викладеного судом зазначено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , його дружина та неповнолітня онука за правом представлення (донька померлого сина) прийняли спадщину за законом у таких долях: 1/2 - ОСОБА_7 та 1/2 ОСОБА_3 . Оскільки спадкодавцеві ОСОБА_4 належала 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , то його дружина та неповнолітня онука за правом представлення прийняли спадщину за законом у таких долях: 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_7 , та 1/4 частини квартири - ОСОБА_3 .

При цьому ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину не отримала, однак згідно ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє позивачку, яка є спадкоємцем і прийняла спадщину, права на спадщину.

Як вірно вказано у судовому рішенні, 04 квітня 2017 року приватний нотаріус ОМНО Груєва О.В. видала ОСОБА_7 , як дружині померлого ОСОБА_4 , свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , порушивши право іншої спадкоємиці за правом представлення, доньки померлого сина, ОСОБА_3 .

Таким чином, свідоцтво про право на спадщину було видане спадкоємиці ОСОБА_7 з порушенням прав іншої спадкоємиці ОСОБА_3 .

Після отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_7 , що підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності: 19801344 від 04 квітня 2017 року.

Згідно статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до положень статті 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч. 1 ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.

Згідно ч.1 ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Відповідно до ст. 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України неповнолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину.

Згідно до п. 27 постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

На підставі вищевикладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яке видане 04 квітня 2017 року приватним нотаріусом ОМНО Груєвою О.В. на ім`я ОСОБА_7 підлягає задоволенню, оскільки дане свідоцтво видано з порушенням прав спадкоємиці ОСОБА_3 .

Рішенням суду першої інстанції також було відмовлено у задоволенні зустрічних позовних вимог про скасування відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також щодо надання додаткового строку для прийняття спадщини, однак враховуючи, що судове рішення у цій частині до апеляційного суду не оскаржувалась, тому перегляду в апеляційному порядку останнє не підлягає.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 , та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Колегія суддів критично відноситься до доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що апелянтом надано належні докази на підтвердження добросовісного володіння спірним майном на протязі 10 років, як того вимагає ст. 344 ЦК України, на підставі чого судом необґрунтовано відмовлено у позовних вимогах.

Колегія суддів зазначає, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно, позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість і безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який становить не менше ніж 10 років.

Володіння без правової підстави це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за ст.344 ЦК, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи й він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які зумовили його володіння, не давали й не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст.344 ЦК, а саме: наявності суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законності об`єкта володіння; добросовісності заволодіння чужим майном; відкритості володіння; безперервності володіння; спливу встановлених строків володіння; відсутності норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх зазначених умов у сукупності.

Відповідного правового висновку дійшла Велика палата ВС у постанові від 14.05.2019 у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).

Вирішуючи спір у частині первісного позову, суди першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний суд, дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено належними доказами жодної обставини, передбаченої у ст.344 ЦК, необхідної для набуття права власності за набувальною давністю.

Правових доводів на спростування вимог зустрічної позовної заяви апеляційна скарга не містить.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам позовної заяви, які суд першої інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 10 травня 2023 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе