Постанова

Іменем України

08 травня 2023 року

місто Київ

справа № 2-6099/11

провадження № 61-12894св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «МАРФІН БАНК»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Дмитро Миколайович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року, постановлену колегією суддів у складі Бездрабко В. О., Семиженко Г. В., Склярської І. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Публічне акціонерне товариство «МАРФІН БАНК» (далі - ПАТ «МАРФІН БАНК») у вересні 2011 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просило стягнути з відповідачів солідарно на користь ПАТ «МАРФІН БАНК» заборгованість за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 00005F152 у розмірі 242 768, 39 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України на 29 серпня 2011 року становить 1 935 034, 01 грн, та пеню в розмірі 415 857, 72 грн.

Одночасно з позовною заявою ПАТ «МАРФІН БАНК» подало клопотання про забезпечення позову у справі № 2-6099/11.

Ухвалою від 26 вересня 2011 року Київський районний суд м. Одеси задовольнив клопотання банку про забезпечення позову.

Суд постановив тимчасово обмежити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України.

Наклав арешт на все майно, що належить на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , шляхом заборони будь-якими способами укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчуження.

Рішенням від 29 листопада 2011 року Київський районний суд м. Одеси частково задовольнив позов ПАТ «МАРФІН БАНК».

Суд стягнув солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «МАРФІН БАНК» заборгованість за кредитним договором від 15 серпня 2008 року № 00005F152 в розмірі 177 039, 23 дол США, що згідно з курсом Національного банку України на 29 серпня 2011 року становить1 411 126, 59 грн, відсотки в розмірі 65 729, 16 дол. США, що згідно з курсом Національного банку України на 29 серпня 2011 року становить 523 907, 42 грн, пеню за недодержання графіка погашення основної заборгованості в розмірі 86 723, 61 грн, пеню за несплату відсотків в розмірі 303 879, 03 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Стислий виклад позиції заявника

ОСОБА_1 11 травня 2022 року звернувся до суду із клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2011 року, в частині тимчасового обмеження відповідачів у праві виїзду за межі України.

Клопотання обґрунтовував тим, що під час військової агресії РФ проти України право на свободу пересування має істотне значення та не може бути обмеженим. З огляду на те, що позов розглянутий щодо суті, у справі ухвалене відповідне рішення, тому є підстави для скасування вжитих заходів забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Стислий виклад змісту ухвали суду першої інстанції

Ухвалою від 13 вересня 2022 року Київський районний суд м. Одеси задовольнив клопотання ОСОБА_1 .

Суд частково скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2011 року у справі № 2-6099/11.

Скасував тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянину України ОСОБА_1 та громадянці України ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції керувався тим, що 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, проте заявники позбавлені можливості залишити територію України задля їхньої безпеки. З огляду на викладене, а також врахувавши, що рішення у справі набрало законної сили, державний або приватний виконавець з поданням про тимчасове обмеження фізичних осіб у праві виїзду за межі України не звертався, суд вважав за доцільне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2011 року, в частині тимчасового обмеження відповідачів у праві виїзду за межі України.

Стислий виклад змісту ухвали суду апеляційної інстанції

Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. (далі - приватний виконавець Колечко Д. М.)як особа, яка не брала участі у справі, вважав, що суд першої інстанції вирішив питання про його права та інтереси, звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою від 31 жовтня 2022 року Одеський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця Колечка Д. М. на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року.

Ухвалою від 21 листопада 2022 року Одеський апеляційний суд закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою приватного виконавця Колечка Д. М. на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року.

Суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції безпосередньо не стосується прав, інтересів та обов`язків приватного виконавця Колечка Д. М., тому закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Також апеляційний суд наголосив, що питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених, зокрема, за позовами, що виникають із кредитних правовідносин, у порядку, передбаченому пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», за зверненням приватного/державного виконавця у процесі здійснення виконавчого провадження.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Приватний виконавець Колечко Д. М. 21 грудня 2022 року із застосуванням системи «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року про закриття апеляційного провадження, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Приватний виконавець Колечко Д. М., наполягаючи на тому, що ухвалу апеляційного суду постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:

- скасування заходу забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон безпосередньо впливає на інтереси приватного виконавця, який зобов`язаний забезпечити виконання рішення суду;

- постановленням ухвали про часткове скасування заходів забезпечення позову суд вирішив питання про права, інтереси та обов`язки приватного виконавця, оскільки у зв`язку з ухиленням боржників від обов`язку виконання рішення суду виникла потреба у повторному вирішенні питання про встановлення боржникам тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 760/18551/18, відповідно до яких наслідком скасування заходів забезпечення позову є зняття всіх обмежень, встановлених забезпеченням позову, зустрічного забезпечення - повернення грошових коштів, внесених на депозитний рахунок суду, особі, яка здійснила зустріне забезпечення;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 175/860/19, згідно з якими саме лише скасування заходів забезпечення позову за клопотанням відповідача у порядку, встановленому статтею 158 ЦПК України, судом, який такі заходи вжив, не є безумовною підставою для скасування ухвали про забезпечення позову;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21, від 03 серпня 2022 року у справі № 369/11910/21, щодо визначення мети застосування заходів забезпечення позову;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 705/4132/19, відповідно до яких оскільки забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 31 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою приватного виконавця Колечка Д. М. на ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року.

Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд врахував, що заявник оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження. Апеляційний суд зробив висновок про те, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції не стосується прав та законних інтересів особи, яка не є учасником розгляду цієї справи, проте звернулася зі скаргою, тобто приватного виконавця. Відповідно суд апеляційної інстанції не здійснював перегляд ухвали суду першої інстанції по суті. Викладене визначає межі касаційного перегляду оскаржуваного рішення у Верховному Суді.

Верховний Суд констатував, що посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 175/860/19, від 04 серпня 2021 року у справі № 760/18551/18, від 18 квітня 2022 року у справі № 705/4132/19, від 17 червня 2022 року у справі № 908/2382/21, від 03 серпня 2022 року у справі № 369/11910/21 (третій, четвертий, п`ятий та шостий доводи касаційної скарги), не можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України. Це зумовлено тим, що за змістом згаданих судових рішень суду касаційної інстанції можна зробити висновок, що у цих справах та у справі, що переглядається, правовідносини не є подібними, тобто наведені приклади не є релевантними до спірних процесуальних відносин.

Тож Верховний Суд вирішив про обґрунтованість відкриття касаційного провадження в частині перегляду оскаржуваного судового рішення за двома підставами оскарження - першою та другою, а саме про те, що:

- скасування заходу забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон безпосередньо впливає на інтереси приватного виконавця, який зобов`язаний забезпечити виконання рішення суду;

- постановленням ухвали про часткове скасування заходів забезпечення позову суд вирішив питання про права, інтереси та обов`язки приватного виконавця, оскільки у зв`язку з ухиленням боржників від обов`язку виконання рішення суду виникла потреба у повторному вирішенні питання про встановлення боржникам тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Справа, що переглядається, стосується вирішення питання скасування заходів забезпечення позову ПАТ «МАРФІН БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, вжитих ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2011 року, в частині тимчасового обмеження відповідачів у праві виїзду за межі України.

Приватний виконавець Колечко Д. М. як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що ухвала суду першої інстанції, якою скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , порушує його права, звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на цю ухвалу суду.

Обґрунтовуючи порушення оскаржуваним судовим рішенням своїх прав, приватний виконавець посилався на те, що, захистивши право боржників на пересування, гарантоване Конституцією України, суд порушив право виконавця на отримання винагороди та право стягувача на отримання коштів, стягнутих йому за рішенням суду, тобто в умовах воєнного стану позбавив виконавця та стягувача права на майно, яке теж гарантоване статтею 41 Конституції України та не може бути обмежене на відміну від права на пересування, передбаченого статтею 33 Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема, на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Серед основних засадам (принципів) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі «Де Жуфр да ла Праделль проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяється на такі дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у такій справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Приватний виконавець Колечко Д. М. не є учасником справи, що переглядається, за позовом ПАТ «МАРФІН БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

За наслідками вирішення спору між сторонами справи, що переглядається, ухвалене судове рішення, яке набрало законної сили та перебуває на виконанні у приватного виконавця Колечка Д. М.

Суд першої інстанції, скасовуючи заходи забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, та суд апеляційної інстанції, закриваючи апеляційне провадження за скаргою приватного виконавця, врахували, що виконавець в межах своїх повноважень не звертався до суду з поданням про тимчасове обмеження фізичних осіб у праві виїзду за межі України.

У пункті 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Згідно з частинами першою, другою статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Відповідно до частини четвертої статті 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця.

Отже, приватний виконавець Колечко Д. М. наділений правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржників у праві виїзду за межі України, втім таким правом на момент постановлення оскаржуваного судового рішення не скористався.

Верховний Суд врахував, що судове рішення, оскаржене особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків такої особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є заявник, або містити висновки про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

У справі, що переглядається, апеляційний суд на виконання вимог процесуального закону відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою приватного виконавця Колечка Д. М., який не брав участі у справі, належно дослідив доводи апеляційної скарги та встановив, що обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси, свободи та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі - приватного виконавця Колечка Д. М., підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки ухвалою суду першої інстанції про скасування заходів забезпечення позову у виді тимчасового обмеження відповідачів у праві виїзду за межі України не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки приватного виконавця, який не позбавлений можливості звернутися до суду з відповідним поданням в порядку, визначеному статтею 441 ЦПК України.

Зазначені правильні висновки апеляційного суду не спростовують доводів касаційної скарги про те, що скасування заходу забезпечення позову у виді тимчасового обмеження відповідачів у праві виїзду за кордон безпосередньо впливає на інтереси приватного виконавця, який зобов`язаний забезпечити виконання рішення суду, а також про те, що у зв`язку з ухиленням боржників від обов`язку виконання рішення суду виникла потреба у повторному вирішенні питання про встановлення боржникам тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Верховний Суд відхиляє наведені доводи заявника, оскільки приватний виконавець, незалежно від вирішення судом питання про скасування заходу забезпечення позову у виді тимчасового обмеження у праві виїзду відповідачів за кордон, на підставі частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Зокрема, виконавець має право звернутися до суду з поданням про тимчасове обмеження боржників у праві виїзду за межі України, що передбачено пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та статтею 441 ЦПК України.

Щодо клопотання приватного виконавця Колечка Д. М. про розгляд справи з участю його представника

У касаційній скарзі заявник просить забезпечити участь його представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку «EasyCon».

Водночас розгляд цієї справи здійснюється Верховним Судом в попередньому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Тобто попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Верховний Суд є судом права, а не факту, і, діючи в межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Верховний Суд створює учасникам справи належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Кожен із учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 6 Конвенції однією з істотних гарантій справедливого судового розгляду є публічний судовий розгляд.

Практика ЄСПЛ з питань гарантій публічного характеру провадження в судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany, заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі Varela Assalino contre le Portugal, заява № 64336/01). Так, у випадках коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

ЄСПЛ у рішенні від 26 травня 1988 року у справі Ekbatani v. Sweden, заява № 10563/83,зазначив, що якщо розгляд справи в суді першої інстанції був публічним, відсутність «публічності» при розгляді справи в другій і третій інстанціях може бути виправданою особливостями процедури в цій справі. Якщо апеляційна скарга стосується виключно питання права, залишаючи осторонь фактичні обставини справи, то вимоги статті 6 Конвенції можуть бути дотримані і тоді, коли заявнику не було надано можливості бути заслуханим в апеляційному чи касаційному суді особисто.

Оскільки попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, Верховний Суд у справі, що переглядається, не встановив потреби викликати учасників справи з метою надання ними пояснень, тому у задоволенні відповідного клопотання варто відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що ухвалу суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом апеляційної інстанції, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича про розгляд справи з участю його представника відмовити.

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Дмитра Миколайовича залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак