Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 травня 2023 року № 520/12164/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зоркіної Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп. НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24,м. Харків, ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

установив

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому просить:

визнати протиправним і незаконним та скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №377650 від 15.11.2022;

зобов`язати відповідача поновити дію посвідки на постійне проживання № НОМЕР_2 від 26.04.2019 терміном дії до 25.04.2029 громадянину Республіки Індія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати відповідача направити до територіальних органів ДМС України та в Адміністрацію державної прикордонної служби інформацію про протиправність і скасування рішення №377650 від 15.11.2022 В обґрунтування заявлених вимог зазначено про те, що Головним управлінням ДМС України в Харківській області не виконано вимог п.23. Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію не вивчило всебічно подання щодо скасування дозволу на імміграцію, не запитано додаткову інформацію в ініціатора подання, не запитано інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, відомості на підтвердження або спростування даних викладених в поданні, а також не запрошено для надання пояснень, стосовно якого розглядалось питання. Рішення прийняте без будь яких результатів аналізу інформації, зверхньо, без всебічного розгляду. При цьому позивач підтверджує, що ним жодних протиправних та незаконних дій на території України з метою загрози національної безпеки не вчинялось; позивач є законослухняною людиною, за період перебування в Україні не притягувався до будь-яких видів відповідальності, за рахунок законної підприємницької діяльності системно та добропорядно сплачував податки, не має жодних заборгованостей перед бюджетом України, неодноразово відзначений грамотами та подяками за вклад в розбудову Держави. Відповідач надав відзив на адміністративний позов, у якому проти задоволення вимог позивача заперечував, зазначивши, що управління у спірних правовідносинах діяло у відповідності до вимог чинного законодавства з урахуванням усіх обставин у справі.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступне.

Позивач, громадянин Республіки Індія 31.03.1974 р.н., уродженець м. Насірабад, Раджастан, Індія, прибув в України у 2003 році з метою працевлаштування за паспортним документом №Е6090400

виданим терміном дії до 27.08.2013. 05.03.2008 іноземний громадянин звернувся до УГІРФО ГУМВС України в Харківській області з заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України "Про імміграцію", оскільки перебуває у шлюбі з громадянкою України понад два роки. Дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 уродженка м. Алушта, АР Крим, Україна, документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 , виданим 05.05.1998 Алуштинським МВ ГУМВС України в Криму (свідоцтво про шлюб

серії НОМЕР_4 від 21.01.2006)

Рішенням УГІРФО ГУМВС України в Харківській області в Харківській області від 03.04.2008 позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_5 від 03.04.2008, з безстроковим терміном дії. Рішенням ГУДМС України в Харківській області від 17.02.2014 іноземному громадянину, у зв`язку з обміном, було оформлено посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_6 терміном дії - безстроково.

26.04.2019 позивач документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_2 терміном дії до 25.04.2029, у зв`язку з обміном по осягненню 45-тирічного віку.

До Головного управління ДМС України в Харківській області надійшло на розгляд подання Департаменту захисту національної державності служби безпеки України від 29.09.2022 №5/1/1-6518 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання позивачу, у якому зазначено про те, що у ході здійснення контррозвідувальних заходів у рамках контррозвідувальної справи №68, заведеної відповідно до ст.6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», у поле зору Департаменту захисту національної державності СБ України, як особа яка становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян та інших осіб, що проживають в Україні потрапив громадянин Республіки Індія ОСОБА_1 .

За наданими даними, ОСОБА_1 причетний до організації незаконної легалізації в Україні іноземців, які прибули на територію нашої держави каналом міжнародного студентського обміну з метою навчання у закладах вищої освіти (далі ЗВО), надає через свої невстановлені зв`язки (в тому числі представників ЗВО), органів державної влади та місцевого самоврядування України) іноземним студентам, відрахованим з ЗВО, сприяння у незаконному перетині державного кордону поза встановленими пунктами пропуску з України до країн Західної Європи.

Згідно цього ж подання ОСОБА_1 після повномасштабного вторгнення рф на територію України розпочав співпрацю з ЗВО країни агресора та окупованої АР Крим з приводу влаштування на навчання в них вихідців з Індії. Зазначені іноземці після приїзду на територію рф залучаються спецслужбами держави агресора до проведення протиправних дій на шкоду національній безпеці України.

Крім того, ОСОБА_1 за допомогою невстановлених співробітників Державної митної служби України сприяє «псевдоволонтерам» у незаконному переміщенні через митний кордон України на територію нашої держави товарів подвійного призначення, які в подальшому за завищеними в рази цінами продаються українським військовим. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Положеннями частини 1 статті 4 Закону № 3773-VI визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про імміграцію" від 07 червня 2001 року № 2491-III (далі - Закон № 2491-III) імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Відповідно до приписів статті 12 Закону № 2491-III дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з пунктом 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 322 (далі - Порядок № 322), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Підпунктом 4 пункту 63, пунктами 64-66 Порядку № 322 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Копія рішення про скасування посвідки видається територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві або особі без громадянства під розписку або надсилається такій особі і приймаючій стороні рекомендованим листом не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття.

Територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС протягом п`яти робочих днів з дня прийняття рішення про скасування посвідки інформує про це ДМС та Адміністрацію Держприкордонслужби.

Як свідчать матеріали справи, Головним Управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області скасовано дозвіл на імміграцію в Україну та посвідку на постійне проживання позивача на підставі пункту 3,4 частини першої статті 12 Закону № 2491-III ( дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України).

Відповідно до пп. 3, 6, 9 та 10 ч.1 статті 1 Закону України "Про національну безпеку України" від 21.06.2018 №2469-VIII (далі - Закон №2469-VIII):

громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз;

загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;

національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз;

національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Відповідно до ч. 2 статті 12 Закону №2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.

Згідно із ч.1 ст.19 Закону №2469-VIII Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;2) боротьбу з тероризмом;3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури;4) охорону державної таємниці.

Приписами частини першої статті 5 та пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26 грудня 2002 року №374-IV обумовлено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань, зокрема, щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.

Відповідно до п.13 ст.24 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана: брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Зокрема, судом з`ясовано, що питання про скасування дозволу на імміграцію позивача було ініційовано поданням Департаменту захисту національної державності СБУ від 29.09.2022 року № 5/1/1-6518, котре надіслано ГУДМС України в Харківській області для розгляду та прийняття відповідного рішення.

Так, у висновку ГУДМС в Харківській області щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу зазначено, що у ході здійснення контррозвідувальних заходів у рамках контррозвідувальної справи №68, заведеної відповідно до ст.6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність», у поле зору Департаменту захисту національної державності СБ України, як особа яка становить загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні, здоров`ю, правам і законним інтересам громадян та інших осіб, що проживають в Україні потрапив громадянин Республіки Індія ОСОБА_1 . За наданими даними, позивач причетний до організації незаконної легалізації в Україні іноземців, які прибули на територію нашої держави каналом міжнародного студентського обміну з метою навчання у закладах вищої освіти (далі ЗВО), надає через свої невстановлені зв`язки (в тому числі представників ЗВО), органів державної влади та місцевого самоврядування України) іноземним студентам, відрахованим з ЗВО, сприяння у незаконному перетині державного кордону поза встановленими пунктами пропуску з України до країн Західної Європи. Згідно цього ж подання позивач після повномасштабного вторгнення рф на територію України розпочав співпрацю з ЗВО країни агресора та окупованої АР Крим з приводу влаштування на навчання в них вихідців з Індії. Зазначені іноземці після приїзду на територію рф залучаються спецслужбами держави агресора до проведення протиправних дій на шкоду національній безпеці України. Крім того, ОСОБА_1 за допомогою невстановлених співробітників Державної митної служби України сприяє «псевдоволонтерам» у незаконному переміщенні через митний кордон України на територію нашої держави товарів подвійного призначення, які в подальшому за завищеними врази цінами продаються українським військовим.

Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (надалі - Порядок № 1983).

Так, пунктом 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію. Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.

Тобто, Порядок № 1983 визначає, що запрошення для надання пояснень іммігрантів здійснюється у разі необхідності.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що ст.6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26.12.2002 № 374-IV визначено, що підставами для проведення контррозвідувальної діяльності є: 1) наявність достатньої інформації, що потребує перевірки за допомогою спеціальних форм, методів і засобів, про: здійснення розвідувальної діяльності проти України спеціальними службами іноземних держав, а також організаціями, окремими групами і особами; посягання на державний суверенітет, конституційний лад і територіальну цілісність України; терористичні посягання чи терористичну діяльність, кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; 2) виконання визначених законом завдань щодо: контррозвідувального забезпечення економічного, інформаційного, науково-технічного потенціалу, оборонно-промислового і транспортного комплексів та їх об`єктів, національної системи зв`язку, Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, військово-технічного співробітництва, дотримання міжнародних режимів нерозповсюдження; контррозвідувального забезпечення закордонних дипломатичних установ України, безпеки співробітників цих установ та членів їх сімей у державі перебування, відряджених за кордон громадян України, які обізнані у відомостях, що становлять державну таємницю, а також охорони державної таємниці в цих установах; контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці; захисту посольств і представництв іноземних держав в Україні та їх співробітників від терористичних посягань; вивчення і перевірки осіб, які оформлюються для допуску до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках чи залучених до конфіденційного співробітництва; забезпечення власної безпеки, у тому числі співробітників органів та підрозділів, що здійснюють контррозвідувальну діяльність, членів їх сімей та осіб, які допомагають і сприяють у здійсненні контррозвідувальної діяльності; інф

Підставами для проведення контррозвідувальних заходів підрозділами забезпечення внутрішньої і власної безпеки Державної прикордонної служби України та Управлінням державної охорони України є виконання визначених законом завдань щодо забезпечення охорони (захисту) державного кордону України, посадових осіб, стосовно яких здійснюється державна охорона, а для розвідувальних органів України також випадки, зазначені в частині другій статті 17 Закону України "Про розвідку".

Інформація про підстави, зазначені у цій статті, може міститися у заявах і повідомленнях громадян, осіб, залучених до конфіденційного співробітництва, посадових та службових осіб, громадських організацій, медіа; у матеріалах органів досудового розслідування та суду; у запитах, інформаціях та матеріалах спеціальних служб і правоохоронних органів іноземних держав, міжнародних установ і організацій; матеріалах правоохоронних органів та інших органів державної влади України щодо загроз державній безпеці України, матеріалах Служби безпеки України щодо організації, здійснення, форм і методів терористичної, розвідувальної та іншої діяльності на шкоду державній безпеці України; у запитах визначених Кабінетом Міністрів України повноважних державних органів, установ та організацій щодо надання допуску особам до державної таємниці і роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках.

Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 826/9102/18.

Суд враховує, що подання Департаменту захисту національної державності підготовлено відповідною службою в межах компетенції, визначеної Законів України "Про Службу безпеки України" , «Про контррозвідувальну діяльність», в ході оперативної службової діяльності.

При цьому, суд зазначає, що СБУ як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена виключною компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Отже, встановлення у діяльності позивача дій, які становлять загрозу національній безпеці Держави тощо, належить до компетенції цього органу із застосуванням відповідних оперативних заходів, а тому у відповідача були відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності встановлених обставин.

Суд також зазначає, що порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність.

В даному випадку, відсутність запрошення позивача для надання пояснень щодо підстав скасування дозволу на імміграцію не спростовує висновків рішення Департаменту захисту національної державності СБУ та не вплинуло і не могло вплинути на його правильність.

Щодо посилання позивача на те, що під час перебування на території України він до відповідальності не притягався, відсутністю досудових проваджень у межах Кримінального кодексу України, необхідно зазначити, що метою контррозвідувальної діяльності є, перш за все, попередження вчинення злочину, тоді як завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння (вже вчинені чи вчинення яких триває), відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України. Наявність даних в Єдиному реєстрі досудових розслідувань є наслідком саме оперативно-розшукової діяльності, контррозвідувальні ж заходи здійснюються Службою безпеки України до вчинення протиправних дій, з метою їхнього недопущення.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №826/9102/18.

При цьому, право позивача на особисте життя ставиться у противагу інтересам національної безпеки та економічного добробуту держави, що, на думку суду, виправдовує застосовані до позивача заходи втручання у його права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 320/8499/20.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Надалі Указами Президента України неодноразово продовжений строк дії воєнного стану в Україні, які затверджені законами України та останній раз Указом №59/2023 від 06.02.2023 року.

З огляду на вищезазначене, суд доходить висновку, що втручання в право позивача на ведення ним підприємницької діяльності та спілкування з членами родини було пропорційно переслідуваній меті

Продовжуючи розгляд справи, суд зважає на те, що Європейський суд з прав людини у справах Abdulaziz, Cabales і Balkandali проти Сполученого Королівства, § 67; Boujlifa проти Франції, § 42 підтвердив, що відповідно до міжнародного права і з огляду на міжнародно-договірні зобов`язання, держава має право контролювати в`їзд іноземців на її територію, а також їх проживання на ній. До того ж, Конвенція не гарантує право громадян іншої держави приїздити до певної держави або проживати у ній. Тому державні органи не зобов`язані дозволяти іноземцю селитись у їхній країні (справа Jeunesse проти Нідерландів [ВП], § 103). Також Европейська конвенція з прав людини не гарантує як такого право іноземця в`їзжати або проживати в певній країні. (справа Dalea против Франции» №964/07 від 02.02.2010 г.

У контексті оцінки матеріалів справи, суд також звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачем доведено правомірність прийнятого рішення, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, правові підстави для стягнення з відповідача судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Зоркіна Ю.В.