ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 травня 2023 року

м. Київ

справа № 380/23651/21

адміністративне провадження № К/990/36497/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Мороз Л.Л., судді Рибачука А.І., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Львівського обласного центру зайнятості

до Головного управління Держпраці у Львівській області

про визнання протиправним та скасування припису

за касаційною скаргою Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2022 року (ухвалене у складі головуючого судді Кравціва О.Р.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Курильця А.Р., суддів Кушнерика М.П. та Мікули О.І.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. Львівський обласний центр зайнятості (далі також - позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також - відповідач, скаржник), у якому просив:

визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 31 серпня 2021 року №13/01/489/0252-0189 про усунення виявлених порушень законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, складеного головним державним інспектором Головного управління Держпраці у Львівській області.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року, адміністративний позов задоволено.

3. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159), є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Період нарахувань та виплати допомоги по безробіттю для кожного безробітного розраховується індивідуально та не має чіткого поділу на календарні місяці (нараховується від дати відвідування до дати відвідування центру зайнятості). Проте в акті перевірки та спірному приписі відповідач при описі фактичних обставин та відповідних доказів (письмових, речових, електронних або інших), які підтверджують наявність порушення вимог законодавства, зазначаючи зміст виявлених порушень, лише наводить як приклад ненарахування та невиплату компенсацію громадянам втрати частини доходів при виплаті допомоги по безробіттю за червень 2021 року у серпні 2021 року безробітним, які зареєстровані у окремих філіях (Бориславській, Жоківській, Сколівській та ін.), без посилань на будь-які докази. Так, у акті перевірки відсутні дані про дослідження під час такої перевірки інформації щодо виплат по кожному конкретному безробітному, що свідчить про поверхневий та узагальнений висновок контролюючого органу.

4. Також судами було зазначено, що спірний припис містить вимогу про усунення порушень частини сьомої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 року № 1533-III (далі - Закон № 1533-III) та пункту 3 Розділу VI Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 6 квітня 2020 року № 624 (далі - Порядок №624). Водночас листом від 28 вересня 2021 року №17-5013/21 Львівський обласний центр зайнятості повідомив про виплату допомоги по безробіттю за II декаду липня 2021 року на суму 19690700 грн та III декаду липня 2021 року на суму 22108221,61 грн в повному обсязі. Суди врахували, що вказані обставини відповідачем не спростовуються. Враховуючи, що оскаржуваним приписом встановлений строк на усунення зазначеного порушення до 30 вересня 2021 року, то припис в цій частині виконаний Обласним центром зайнятості і у суду немає підстав надавати оцінку доводам сторін з даного приводу в межах спору.

5. Окрім того, суди зазначили, що при винесенні спірного припису відповідач дійшов також висновку, про порушення позивачем частини третьої статті 47-1 Закону України «Про зайнятість населення» від 5 липня 2012 року № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI), пункту 14 Порядку надання та повернення коштів, спрямованих на фінансування допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації, встановлених Кабінетом Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 року №306 (далі - Порядок №306). Водночас суди вказали на те, що станом на 27 серпня 2021 року бюджет Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття не був затверджений, а затверджений лише тимчасовий кошторис видатків на 9 місяців 2021 року, який не містить видатків на допомогу по частковому безробіттю на період карантину відповідно до статті 47-1 Закону № 5067-VI. У зв`язку з цим, у 2021 році виплата суб`єктам господарювання коштів на допомогу по безробіттю за раніше взятими зобов`язаннями не здійснювалася.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

7. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням положень Закону № 2050-III, Закону № 1533-III та Порядку №306.

8. Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли помилкового висновку про необґрунтованість винесеного Головним управлінням Держпраці у Львівській області припису, у зв`язку з неврахуванням відсутності відповідного фінансування та надходження коштів на рахунки позивача.

9. Крім того, скаржник звертає увагу на те, що суди першої та апеляційної інстанції ухвалили оскаржувані рішення без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 592/5576/17, де Суд вказав, що оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 86 КАС України, відповідно до приписів якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

10. Також скаржник наголошує на необхідності врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 808/6079/14, про те, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

11. Касаційна скарга надійшла до Суду 22 грудня 2022 року.

12. Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі №380/23651/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано позивачу надати відзив на касаційну скаргу.

13. Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 1 травня 2023 року.

14. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

15. 7 лютого 2022 року до суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу відповідача, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухваленими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

16. У відзиві, зокрема, зазначається, що у строк, визначений у приписі від 31 серпня 2021 року №13/01/489/0252-0189 (до 30 вересня 2021 року), позивач надіслав відповідачу лист від 10 вересня 2021 року №17-4733/21 стосовно виконання вимог вказаного припису. Листом відповідача було поінформовано, що на виконання пункту 2 припису позивачем було повністю погашено заборгованість. Окрім того, позивач зазначає, що вимоги пункту 1 припису не підлягають виконанню, так як позивачем не порушено строки виплати допомоги по безробіттю, оскільки період нарахувань та виплата такої допомоги для кожного безробітного розраховується індивідуально та не має чіткого поділу на календарні місяці (нараховується від дати відвідування до дати відвідування центру). Тобто, відповідач дійшов помилкових висновків щодо недотримання позивачем строків виплати допомоги по безробіття та, відповідно, наявності підстав для виплати компенсації громадянам за втрату частини доходів при виплаті допомоги по безробіттю. Вимоги пункту 3 припису не можуть бути виконанні, оскільки станом на 27 серпня 2021 року бюджет Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття не був затверджений, а затверджений лише тимчасовий кошторис видатків на 9 місяців 2021 року, який не містить видатків на допомогу по частковому безробіттю на період карантину відповідно до статті 47-1 Закону № 5067-VI. І у зв`язку із цим, у 2021 році виплата суб`єктам господарювання коштів на допомогу по безробіттю за раніше взятими зобов`язаннями не здійснювалася.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

17. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Львівський обласний центр зайнятості зареєстрований 22 січня 1991 року; діє від імені Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття відповідно до законів № 1533-III, № 5067-VI та Положення про Львівський обласний центр зайнятості. Основний вид діяльності згідно з КВЕД: 84.30 діяльність у сфері обов`язкового соціального страхування.

18. Головним управлінням Держпраці у Львівській області на підставі направлення №1186 від 17 серпня 2021 року у період з 18 по 31 серпня 2021 року у Львівському обласному центрі зайнятості проведено позапланову перевірку додержання вимог законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття при призначенні та виплаті матеріального забезпечення та наданні соціальних послуг застрахованим особам.

19. За результатами перевірки Головним управлінням Держпраці у Львівській області складено акт від 31 серпня 2021 року №13/01/489/0252 про виявлені порушення.

20. Львівський обласний центр зайнятості не погодився із зазначеним актом, який, відповідно до частини шостої статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 5 квітня 2007 року №877-V, було підписано із зауваженнями.

21. 31 серпня 2021 року Головним державним інспектором Головного управління Держпраці у Львівській області Н. Колівошко складено припис №13/01/489/0252-0189 про усунення виявлених порушень законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, яким позивача зобов`язано усунути вказані порушення до 30 вересня 2021 року.

22. Вищевказаний припис прийнятий на усунення трьох порушень, а саме:

- статей 2, 4 Закону №2050-ІІІ, пунктів 3, 4 Порядку №159, при виплаті допомоги по безробіттю не проведено нарахування та виплату компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати;

- частини сьомої статті 23 Закону №1533-ІІІ, пункту 3 Розділу VI Порядку №624, станом на 28 серпня 2021 року існує невиплата допомоги по безробіттю: II декада липня 2021 року - 9695 особам на суму 19690700 грн; III декада липня 2021 року - 10903 особам на суму 22108221 грн 61 коп.;

- частини третьої статті 47-1 Закону № 5067-VI, пункту 14 Порядку №306, станом на 28 серпня 2021 року не профінансовано допомогу по частковому безробіттю на період карантину за рішеннями, прийнятими у 2020 році, згідно з поданими 3527 відомостями для виплати вищезгаданої допомоги на загальну суму 127183284,6 грн (123032415,5 грн для найманих працівників та 4150869,1 грн для ФОП, які є застрахованими особами).

23. Не погоджуючись із приписом відповідача №13/01/489/0252-0189 від 31 серпня 2021 року, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

24. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

25. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

26. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

27. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

28. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2022 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року відповідають не повністю, а доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на таке.

29. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

30. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

31. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

32. Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

33. Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

34. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

35. У Рішенні від 7 листопада 2018 року № 9-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що право громадян на соціальний захист є комплексним, його зміст визначають як Конституція, так і закони України. Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України складовими права громадян на соціальний захист є право на забезпечення їх у разі: 1) повної, часткової або тимчасової втрати працездатності; 2) втрати годувальника; 3) безробіття з незалежних від них обставин; 4) старості; 5) в інших випадках, передбачених законом.

36. Крім того, у Рішенні від 28 квітня 2009 року № 9-рп/2009 Конституційний Суд України дійшов наступних висновків, що соціальний захист пов`язується з неможливістю мати заробіток (трудовий дохід), його втратою чи недостатнім рівнем життєвого забезпечення громадянина і непрацездатних членів його сім`ї, зокрема у випадку безробіття як соціально-економічного явища. Загальнообов`язкове державне соціальне страхування становить систему прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом (стаття 1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування) (16/98-ВР) (далі - Основи). Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг (частина друга статті 8 Закону) (1533-14). Державні гарантії реалізації застрахованими громадянами своїх прав та законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного соціального страхування є принципами загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 5 Основ) (16/98-ВР). Відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) і Основ (16/98-ВР) Закон (1533-14) визначив правову базу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян, зокрема на випадок безробіття. Загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття - це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (пункт 1 статті 1 Закону) (1533-14). Одним із принципів, за яким здійснюється страхування на випадок безробіття, є надання державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (стаття 2 Закону) ( 1533-14 ).

37. Також колегія суддів звертає увагу на те, що Європейською соціальною хартією (переглянутою), ратифікованою із заявами Законом № 137-V від 14 вересня 2006 року (далі - Хартія), встановлено, зокрема, гарантії захисту працюючих у випадку звільнення. Так, відповідно до пункту 24 частини І Хартії сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: усі працівники мають право на захист у випадках звільнення.

38. Відповідно до пункту b) статті 24 (Право на захист у випадках звільнення) Розділу 2 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов`язуються визнати право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу. Крім того, пунктом четвертим статті 24 частини ІІ Додатку до Хартії встановлюється, що компенсація або інша відповідна допомога у випадку звільнення без поважних причин визначається національними законами або правилами, колективними договорами або іншими засобами, що відповідають національним умовам.

39. Також колегія суддів бере до уваги те, що відповідно до «Цілей сталого розвитку» (ЦСР, відомі також як Глобальні цілі) - ключові напрямки розвитку країн, що були ухвалені на Саміті ООН зі сталого розвитку. Вони замінили Цілі розвитку тисячоліття, термін яких закінчився наприкінці 2015 року. ЦСР ухвалені на період від 2015 до 2030 року і нараховують 17 Глобальних цілей, яким відповідають 169 завдань. Офіційний документ (резолюція) Генеральної Асамблеї ООН «Перетворення нашого світу: Порядок денний в області сталого розвитку на період до 2030 року» (англ. Transforming our world: the 2030 Agenda for Sustainable Development) від 25 вересня 2015 року оголошується новий план дій, метою яких є виведення світу на траєкторію сталого та життєстійкого розвитку. Так, відповідно до статті 9 Цілі сталого розвитку сприяють сталому економічному зростанню, підвищенню рівня продуктивності і використанню технологічних інновацій. Важливою передумовою є стимулювання підприємництва і створення робочих місць, а також ефективні заходи задля викорінення примусової праці, рабства і торгівлі людьми. Відповідно до цих завдань, мета полягає у забезпеченні повної і продуктивної зайнятості та гідної праці для всіх жінок і чоловіків до 2030 року.

40. З аналізу вищезазначених положень Конституції України, рішень Конституційного Суду України, Європейської соціальної хартії (переглянутої) та «Цілей сталого розвитку» можна дійти висновку, що право на захист від безробіття, у тому числі право на отримання допомоги по безробіттю, є одним із найважливіших соціально-економічних прав людини, реалізація якого забезпечується на міжнародному та національному рівнях.

41. Надаючи оцінку висновкам судів попередніх інстанцій та доводам касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне.

42. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначає Закон №1533-III.

43. Відповідно до частини першої статті 1 Закону №1533-ІІІ загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) це система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

44. Частиною першою статті 4 Закону №1533-ІІІ встановлено, що страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці.

45. Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1533-ІІІ право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

46. Згідно зі статтею 7 Закону №1533-ІІІ одним із видів такого забезпечення є допомога по безробіттю.

47. Відповідно до абзацу 6 частини першої статті 11 Закону №1533-ІІІ Правління фонду схвалює проект річного бюджету фонду та подає в установленому порядку центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, трудових відносин та зайнятості населення, для внесення на затвердження Кабінету Міністрів України.

48. Частиною першою статті 22 Закону №1533-III встановлено, що право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Право на допомогу по безробіттю зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо особа протягом місяця після закінчення цієї перерви зареєструвалась в установленому порядку в державній службі зайнятості як безробітна. Поважними причинами є, зокрема, інші поважні причини, передбачені законодавством України.

49. Процедуру, умови надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, механізм обчислення регіональними та базовими центрами зайнятості, а також філіями регіональних центрів зайнятості державної служби зайнятості страхового стажу визначає Порядок № 624.

50. Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку № 624 допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості з восьмого дня після реєстрації безробітного за його особистою заявою за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку.

У період проведення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також локалізацію та ліквідацію її спалахів та епідемій допомога по безробіттю призначається з першого дня після надання статусу безробітного.

Розмір допомоги по безробіттю визначається на підставі відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб Державного реєстру) залежно від страхового стажу, заробітної плати (доходу), а в разі відсутності цих відомостей - довідок про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором), виданих особі роботодавцем, військовим комісаріатом, де така особа перебувала на обліку, військовою частиною, органом, де особа проходила службу (далі - довідка про зарплату).

51. Згідно із пунктом 10 розділу ІІ Порядку № 624 якщо на восьмий день з дати реєстрації безробітного, що є застрахованою особою, відсутні дані в повному обсязі для обчислення страхового стажу та середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), допомога по безробіттю призначається в мінімальному розмірі, що встановлюється правлінням Фонду.

Після надходження необхідних даних про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру, а в разі відсутності даних для військовослужбовців - після подання особою документів з військового комісаріату, де така особа перебувала на обліку, військової частини або органів, де проходила службу, здійснюється перерахунок виплати допомоги по безробіттю з дня її призначення. У разі припинення реєстрації безробітного перерахунок може здійснюватися за заявою особи.

52. Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 624 страховий стаж обчислюється центрами зайнятості за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру.

53. З аналізу вищезазначених норм законодавства вбачається наступне:

- у випадку настання безробіття застраховані особи залежно від страхового стажу, визнані в установленому порядку безробітними, мають право на матеріальне забезпечення, зокрема у виді грошової допомоги по безробіттю за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

- спеціальним органом державної влади, уповноваженим на призначення безробітним особам грошової допомоги по безробіттю та визначення її розміру, є центр зайнятості;

- розмір допомоги по безробіттю визначається центром зайнятості на підставі відомостей реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування залежно від страхового стажу, заробітної плати (доходу), а в разі відсутності цих відомостей - довідок про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором), виданих особі роботодавцем;

- у разі надходження необхідних даних про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру, які були відсутні на момент призначення безробітному допомоги, центром зайнятості здійснюється перерахунок виплати допомоги по безробіттю з дня її призначення.

54. Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 жовтня 2022 року у справі №200/13288/21.

55. Відповідно до частини першої статті 54 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV; вказаний Закон, Суд застосовує у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний нагляд у сфері соціального страхування здійснює уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади та інші органи, визначені законом.

56. Згідно із пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

57. Відповідно до підпункту 12 пункту 4 Положення про територіальні органи Державної служби України з питань праці, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року №340, Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах і містах обласного значення) законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

58. Таким чином, з огляду на вищевказані норми законодавства, колегія суддів доходить висновку, що ГУ Держпраці у Львівській області в межах покладених на нього зобов`язань здійснило перевірку позивача на предмет додержання вимог законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття при призначенні та виплаті матеріального забезпечення та наданні соціальних послуг застрахованим особам та винесло оскаржуваний припис.

59. Отже, предметом спору у цій справі є припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 31 серпня 2021 року №13/01/489/0252-0189 про усунення виявлених порушень законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, складений головним державним інспектором Головного управління Держпраці у Львівській області, яким позивача зобов`язано усунути виявлені під час перевірки порушення до 30 вересня 2021 року.

60. Як установлено судами попередніх інстанцій, вищевказаний припис прийнятий на усунення трьох порушень, а саме:

- статей 2, 4 Закону №2050-ІІІ, пунктів 3, 4 Порядку №159, при виплаті допомоги по безробіттю не проведено нарахування та виплату компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати;

- частини сьомої статті 23 Закону №1533-ІІІ, пункту 3 Розділу VI Порядку №624, станом на 28 серпня 2021 року існує не виплата допомоги по безробіттю: II декада липня 2021 року - 9695 особам на суму 19690700 грн; III декада липня 2021 року 10903 особам на суму 22108221 грн 61 коп.;

- частини третьої статті 47-1 Закону № 5067-VI, пункту 14 Порядку №306, станом на 28 серпня 2021 року не профінансовано допомогу по частковому безробіттю на період карантину за рішеннями, прийнятими у 2020 році, згідно з поданими 3527 відомостями для виплати вищезгаданої допомоги на загальну суму 127183284,6 грн (123032415,5 грн для найманих працівників та 4150869,1 грн для ФОП, які є застрахованими особами).

61. З приводу вимог, викладених в оскаржуваному приписі від 31 серпня 2021 року №13/01/489/0252-0189, то колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

62. З доводів позовної заяви та відзиву на касаційну скаргу вбачається, що Львівський обласний центр зайнятості заперечує факт допущення порушення вимог статей 2, 4 Закону №2050-ІІІ та пунктів 3, 4 Порядку №159.

63. Колегія суддів зазначає, що згідно з статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

64. Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

65. Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

66. З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінетом Міністрів України 21 лютого 2001 року прийнято постанову №159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

67. Згідно з пунктом 1 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

68. Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

69. З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку №159 вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) наявні порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) відбулася затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

70. Відповідно до частини сьомої статті 23 Закону №1533-III (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, трудових відносин та зайнятості населення, за погодженням з правлінням Фонду.

71. Як було зазначено вище, надання допомоги по безробіттю визначається Порядком №624. Відповідно до пункту 3 Розділу VI зазначеного Порядку допомога по безробіттю виплачується не рідше ніж два рази на місяць, а за згодою безробітного - один раз на місяць. Період, за який здійснюється поточне нарахування допомоги по безробіттю, обмежується датою, що передує дню останнього відвідування безробітним центру зайнятості, де він зареєстрований. Остаточний розрахунок виплат допомоги по безробіттю здійснюється на підставі рішення про припинення виплат і включає нарахування за останній день перебування особи у статусі зареєстрованого безробітного, що входить до визначеного періоду виплати.

72. Отже, період нарахувань та виплати допомоги по безробіттю для кожного безробітного розраховується індивідуально та не має чіткого поділу на календарні місяці.

73. Проте, як установлено судами попередніх інстанцій, у акті перевірки та спірному приписі відповідач при описі фактичних обставин та відповідних доказів, які підтверджують наявність порушення вимог законодавства, зазначаючи зміст виявлених порушень, лише наводить як приклад ненарахування та невиплату компенсацію громадянам втрати частини доходів при виплаті допомоги по безробіттю за червень 2021 року у серпні 2021 року безробітним які зареєстровані у окремих філіях (Бориславській, Жовківській, Сколівській та ін.), без посилань на будь-які докази.

74. З огляду вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки в акті перевірки відсутні дані про дослідження під час такої перевірки інформації щодо виплат по кожному конкретному безробітному, то вказане свідчить про поверхневий та узагальнений висновок контролюючого органу щодо необхідності виплати позивачем компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, як це передбачено вимогою 1 оскаржуваного припису.

75. Окрім того, як встановлено судами попередніх інстанцій, оскаржуваний припис містить також вимогу про усунення порушень частини сьомої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пункту 3 Розділу VI Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності.

76. Водночас, судами попередніх інстанцій установлено та не заперечується відповідачем, що листом від 28 вересня 2021 року №17-5013/21 Львівський обласний центр зайнятості повідомив Головне управління Держпраці у Львівській області про виплату допомоги по безробіттю за II декаду липня 2021 року на суму 19 690 700 грн та III декаду липня 2021 року на суму 22 108 221,61 грн у повному обсязі.

77. Враховуючи, що оскаржуваним приписом встановлений строк на усунення зазначеного порушення до 30 вересня 2021 року, то колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що припис у цій частині (вимога 2) виконаний Львівським обласним центром зайнятості вчасно та у повному обсязі.

78. Також, при винесенні оскаржуваного припису відповідач дійшов також висновку про порушення позивачем частини третьої статті 47-1 Закону №5067-VІ, пункту 14 Порядку №306.

79. Так, відповідно до частин першої, третьої, восьмої, дев`ятої статті 47-1 Закону №5067-VІ допомога по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації, встановлених Кабінетом Міністрів України (далі - допомога по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації), надається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати або доходу внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв`язку із зупиненням (скороченням) діяльності через проведення заходів, передбачених карантином та/або надзвичайною ситуацією, встановленими Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб, за зверненням роботодавця або фізичної особи - підприємця, який є застрахованою особою, для її виплати працівникам або фізичній особі - підприємцю, який є застрахованою особою.

Право на допомогу по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації відповідно до цієї статті мають застраховані особи, в тому числі працівники з якими роботодавцем оформлено трудові відносини.

Рішення про надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації приймається територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, на регіональному рівні протягом трьох робочих днів з дня подання роботодавцем або фізичною особою - підприємцем, який є застрахованою особою, документів, передбачених цією статтею, до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції за місцем реєстрації як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Порядок надання допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації, її розмір, строки надання, а також порядок повернення коштів, спрямованих на фінансування такої допомоги, визначаються Кабінетом Міністрів України.

80. 22 квітня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України №306 затверджено Порядок надання та повернення коштів, спрямованих на фінансування допомоги по частковому безробіттю на період карантину та/або надзвичайної ситуації, встановлених Кабінетом Міністрів України.

81. Відповідно до пункту 2 цього Порядку допомога - кошти, передбачені в бюджеті Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (далі - Фонд), що надаються міськими, районними і міськрайонними центрами зайнятості та філіями регіональних центрів зайнятості (далі - центри зайнятості) роботодавцям із числа суб`єктів малого та середнього підприємництва, в тому числі фізичним особам - підприємцям (далі - роботодавці), для виплати допомоги працівникам у разі втрати ними частини заробітної плати, а також фізичним особам - підприємцям, які є застрахованими особами, - у разі втрати ними частини доходу внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв`язку із зупиненням (скороченням) діяльності через проведення заходів, передбачених карантином та/або надзвичайною ситуацією.

82. Згідно із пунктом 7 Порядку №306 фінансування допомоги здійснюється в межах коштів Фонду.

83. Відповідно до абзацу першого пункту 14 Порядку №306 перерахування коштів на поточний рахунок фізичній особі - підприємцю, яка є застрахованою особою, або роботодавцю для виплати працівникам допомоги здійснюється центром зайнятості щомісяця протягом трьох робочих днів після зарахування відповідних коштів на рахунок центру зайнятості на підставі відомостей про осіб, щодо яких виконуються вимоги частини третьої статті 47-1 Закону №5067-VІ, наданих роботодавцем за формою згідно з додатком 4, а фізичною особою - підприємцем, яка є застрахованою особою, - за формою згідно з додатком 5.

84. Як встановлено судами попередніх інстанцій, до центрів зайнятості/філій Львівського обласного центру зайнятості суб`єктами господарювання, щодо яких були прийняті рішення щодо надання допомоги по частковому безробіттю відповідно до статті 47-1 Закону №5067-VІ у 2020 році, подавалися відомості для виплати такої допомоги і упродовж 2021 року. Станом на 27 серпня 2021 року подано 3527 відомостей на загальну суму 127183284,6 грн (123032415,5 грн для найманих працівників та 4150869,1 грн для ФОП, які є застрахованими особами).

85. З приводу наявності вказаної заборгованості, то суди попередніх інстанцій врахували посилання позивача на ті обставини, що станом на 27 серпня 2021 року бюджет Фонду не був затверджений, а затверджений лише тимчасовий кошторис видатків на 9 місяців 2021 року, який не містить видатків на допомогу по частковому безробіттю на період карантину відповідно до статті 47-1 Закону №5067-VІ. У зв`язку із цим, в 2021 році виплата суб`єктам господарювання коштів на допомогу по безробіттю за раніше взятими зобов`язаннями не здійснювалася.

86. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що здійснення спірних видатків напряму залежить від проведення відповідного фінансування та надходження коштів, а тому відповідальність за таке порушення, з урахуванням викладених приписів (вимога 3 оскаржуваного припису), не може покладатися на позивача.

87. Однак, з таким висновком судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується та вважає їх передчасними, виходячи із такого.

88. У статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

89. Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

90. Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).

91. У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

92. Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

93. Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.

94. Із оскаржуваних судових рішень вбачається, що висновок судів попередніх інстанцій щодо невиконання 3 вимоги оскаржуваного припису у частині невиплати допомоги по частковому безробіттю відповідно до статті 47-1 Закону №5067-VІ ґрунтується виключно на поясненнях позивача про затвердження тимчасового кошторису видатків на 9 місяців 2021 року, який не містить видатків на допомогу по частковому безробіттю на період карантину відповідно до статті 47-1 Закону №5067-VІ.

95. Водночас вказані обставини не підтверджені жодними належними, достатніми та допустимими доказами. Зокрема судами не досліджувався тимчасовий кошторис видатків Фонду на 9 місяців 2021 року; не було установлено чи звертався позивач до розпорядника бюджетних коштів щодо виділення коштів на допомогу по частковому безробіттю на період карантину відповідно до статті 47-1 Закону №5067-VІ на 2021 рік; не було з`ясовано підстави відмови у виділенні таких коштів. Також судами не було з`ясовано чи вчиняв позивач будь-які дії, направлені на виконання 3 вимоги оскаржуваного припису від 31 серпня 2021 року №13/01/489/0252-0189, які необхідно було вчинити до 30 вересня 2021 року.

96. Тобто, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків щодо причин невиконання вимог припису від 31 серпня 2021 року №13/01/489/0252-0189 у частині невиплати допомоги по частковому безробіттю відповідно до статті 47-1 Закону №5067-VІ за 2021 рік.

97. Колегія суддів звертає увагу, що вимоги пункту 3 припису від 31 серпня 2021 року №13/01/489/0252-0189 мають велике значення, оскільки покликані усунути порушення позивачем частини третьої статті 47-1 Закону № 5067-VI та пункту 14 Порядку №306, а саме щодо надання фінансової допомоги по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Вказана допомога надається позивачем застрахованим особам у разі втрати ними частини заробітної плати або доходу внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв`язку із зупиненням (скороченням) діяльності через проведення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на 28 серпня 2021 року, позивачем не профінансовано таку допомогу за рішеннями, прийнятими ще у 2020 році, згідно з поданими 3527 відомостями для виплати вищезгаданої допомоги на загальну суму 127 183 284,6 грн (123032415,5 грн для найманих працівників та 4150869,1 грн для ФОП, які є застрахованими особами). Тобто, особи, щодо яких позивачем було прийнято рішення про надання їм допомоги по частковому безробіттю на період карантину були позбавлені можливості забезпечувати себе їжею, одягом, лікарськими засобами та іншими матеріальними і духовними благами.

98. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що без установлення зазначених вище обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди попередніх інстанцій дійшли деяких передчасних висновків та прийняли рішення, які частково не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.

99. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011).

100. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

101. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

102. Разом з тим, без дослідження і з`ясування наведених вище обставин ухвалене у справі рішення не можна вважати законним та обґрунтованим.

103. З огляду на вищезазначене, колегія суддів не вважає за можливим перевірку інших доводів касаційної скарги стосовно правильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неврахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

104. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

105. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

106. Отже, як установлено колегією суддів Верховного Суду, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень в частині і направлення справи на новий судовий розгляд.

107. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

108. Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню в частині з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року скасувати в частині визнання протиправним та скасування пункту 3 припису Головного управління Держпраці у Львівській області від 31 серпня 2021 року №13/01/489/0252-0189, а справу №380/23651/21 у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук