Справа № 177/929/22

Провадження № 2/177/57/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01 травня 2023 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Березюк М. В.

за участі: секретаря Баля А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,-

В С Т А Н О В И В:

31.08.2022 представник позивача звернувся до суду з позовом, уточнивши який просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на двокімнатну квартиру за АДРЕСА_1 буд. 2, а також частину парканів № 1-2, навісу «Б», за вказаною адресою, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_5 , який на день смерті був зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_2 .

За життя ОСОБА_5 склав заповіт на ім`я ОСОБА_1 . Спадщина, що відкрилася після його смерті складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_3 .

Позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом, а з заявами про прийняття спадщини за законом звернулися відповідачі по справі. Позивач звернулася до нотаріуса з метою оформлення права на спадщину після смерті батька за заповітом, однак отримала відмову у зв`язку з тим, що на підставі наданого технічного паспорту видання свідоцтва про право на спадщину є неможливим, оскільки за його даними виявлена реконструкція нерухомого майна. Представник зазначав, що вказане унеможливлює в позасудовому порядку отримати спадщину позивачем, що порушує її права.

В судове засідання 01.05.2023 позивач та його представник не з`явилися, надали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала, заперечувала проти позову, надала відзиви (а.с. 134-135, 165-167). В обґрунтування заперечень вказувала, що вказаний позов суперечить нормам законодавства, порушує її права як спадкоємця після смерті батька ОСОБА_5 . Зазначала, що позивач звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після 6-ти місячного строку з дня відкриття спадщини, не ставить питання про поновлення вказаного строку для прийняття спадщини, а отже втратила право на прийняття спадщини після смерті батька.

Крім цього, представник відповідача вказував, що позивачем не доведено узаконення будівель спадкового домоволодіння, які внаслідок несанкціонованої реконструкції є самочинними, а суд не може підміняти орган, наділений відповідними повноваженнями, зокрема інспекцію архітектурно-будівельного контролю. У зв`язку з чим, просив суд у позові відмовити.

В судове засідання 01.05.2023 відповідач ОСОБА_2 та її представник не з`явилися, хоча про дату та час розгляду справи представник був повідомлений завчасно шляхом вручення судової повістки з наданням розписки (а.с. 178). Адвокат Примаков К.О. надав суду заяву про відкладення розгляду справи «без його участі», при цьому поважних причин неявки до суду не повідомив, доказів цьому не надав, саме лише перебування представника за кордоном (що перед судом не підтверджено), не перешкоджало прийняттю участі у судовому засіданні зокрема в режимі відеоконференції, право на яку роз`яснено представнику (а.с. 187). Однак, ні представник, ні відповідач ОСОБА_2 до суду не з`явилися, що відповідно до ч.3 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_3 була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи в порядку визначеному законом (а.с. 105, 148, 151-152, 157), але до суду повторно не з`явилася, про причини неявки не повідомила.

Третя особа ОСОБА_4 будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не з`явилася, матеріали справи містять заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с. 128, 136).

Беручи до уваги викладене, керуючись ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, вислухавши доводи представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, давши оцінку наданим суду доказам, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (а.с. 4-5), є донькою ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено відповідно копією свідоцтва про народження ОСОБА_1 та копією свідоцтва про смерть ОСОБА_5 (а.с. 6-7).

За життя, на підставі договору дарування від 19.12.2002, ОСОБА_5 набув право власності на двокімнатну квартиру за АДРЕСА_4 Криворізького району Дніпропетровської області (а.с. 8). В силу ст. 24 КпШС, положення якого були чинними на час виникнення у спадкодавця права власності на вказану квартиру, вона є особистою власністю ОСОБА_5 .

Відповідно до довідки КП «Криворізьке районне бюро технічної інвентаризації ДОР» № 718 від 11.10.2022, квартира АДРЕСА_3 , належала ОСОБА_5 , на підставі договору дарування від 19.12.2002 (а.с. 32).

26.01.2017 ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений секретарем виконкому Вільненської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, реєстровий номер 7, яким двокімнатну квартиру АДРЕСА_5 , що становить частину жилого будинку за АДРЕСА_6 , а також земельну ділянку з кадастровим номером 1221881300010010139, на якій розташована частина житлового будинку за АДРЕСА_6 , заповів ОСОБА_1 (а.с. 13).

Відповідно до ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до змісту ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Така заява, відповідно до ч.1 ст. 1270 ЦК України, має бути подана протягом шести місяців з часу відкриття спадщини.

Як слідує з матеріалів спадкової справи відкритої після смерті ОСОБА_5 , на день смерті спадкодавець був зареєстрований один, за життя склав заповіт від 26.01.2017 № 7, а з заявами про прийняття спадщини після його смерті звернулися ОСОБА_2 , подавши заяву про прийняття спадщини за законом у визначений законом 6-ти місячний строк до Шостої криворізької державної контори, а також ОСОБА_3 і ОСОБА_1 , які перебуваючи за кордоном України, з дотриманням 6-ти місячного строку на подання заяви про прийняття спадщини, подали такі заяви через консульства України (а.с. 33-72), що узгоджується з нормами п. 3.11.3 Положення про порядок учинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженим наказом № 142/5/310 від 27.12.2004 зі змінами, положення якого передбачають право спадкоємців, які перебувають за кордоном подати заяву про прийняття спадщини консулу.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що кожен із спадкоємців за заповітом та законом, дотримався вимог ст. 1269, 1270 ЦК України, а тому критично оцінює доводи відповідача в частині не прийняття ОСОБА_1 спадщини, пропуску нею строку для прийняття спадщини.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_4 про видачу їй свідоцтва про право власності на частину спільного майна, набутого в шлюбі з ОСОБА_5 (а.с. 47-48), однак спірна квартира є об`єктом права особистої власності ОСОБА_5 , а отже не є спільним майном подружжя та не потребує подання позову про визнання майна особистою власністю ОСОБА_6 , як про це вказував представник відповідача (а.с. 166).

Оскільки ОСОБА_5 за життя зробив розпорядження - заповіт, яким заповів належну йому за життя на праві власності квартиру АДРЕСА_3 своїй дочці ОСОБА_1 , то в силу ст. 1223 ЦК України спадкування після його смерті має здійснюватися за заповітом, з залучення до спадкування саме ОСОБА_1 . Спадкоємці за законом, у даному випадку, право на спадкування не набувають.

18.07.2022 державним нотаріусом Шостої криворізької державної нотаріальної контори Деркач Я.В., спадкоємцю ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку з тим, що згідно технічного паспорта на будинок садибного типу, виготовленого 27.10.2021 КП «Криворізьке РБТІ» ДОР» та відомостей про технічний стан рухомого майна від 27.10.2021, домоволодіння розташоване за вищевказаною адресою має наступний опис: житловий будинок А, житловою площею 78,5 кв.м., загальною площею 141,4 кв.м., навіс Б, огорожа 1-4, водоколонки І, ІІ. У власності ОСОБА_5 знаходилася частина житлового будинку з господарчими будівлями, а саме приміщення в житловому будинку, що складають групу приміщень № 4 (кв. 4), загальною площею 42,9 кв.м., житловою площею 13,7 кв.м., навіс Б. При інвентаризації приміщень встановлено як зміну площ будинку вцілому, так і загальної площі приміщень № 4, що збільшилася з 33,6 кв.м. на 42,9 кв.м., житлова площа змінилася з 22,6 кв.м. на 13,7 кв.м., при цьому дозволу на реконструкцію надано не було (а.с. 72). Вказане узгоджується з даними технічного паспорта та відомостей про технічний стан нерухомого майна від 27.10.2021 (а.с. 9-12). Навіс «Б» є збудованим в 2014 році, тобто за життя спадкодавця (а.с. 16 зворот) та не належить прийняттю в експлуатацію (а.с. 12). Вказане унеможливило видання спадкоємцю свідоцтва про право на спадщину в позасудовий спосіб.

Вказані документи не містять інформації про те, коли саме здійснена вказана реконструкція, в тому числі, чи була вона здійснена за життя спадкодавця. Клопотання про проведення відповідних експертиз перед судом не заявлялися.

Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, отриманої судом, 25.09.2017, тобто за життя спадкодавця, державним реєстратором Молчановим С.О. ДОФ КП «Центр державної реєстрації» Дніпропетровської області, до реєстру внесено відомості про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу), а саме на підставі технічного паспорта від 21.09.2017 ФОП ОСОБА_7 , договору дарування частини домоволодіння від 19.12.2002, а також державного акта на землю, відомостей про технічний стан об`єкта від 21.09.2017, за ОСОБА_5 зареєстровано право приватної власності на частину будинку АДРЕСА_6 , що складає двохкімнатну квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 41,3 кв.м., житловою площею 21,2 кв.м., частину огорожі № 1-2, погріб Б (а.с. 74). Вищевказана інформація не містить жодних даних щодо несанкціонованої реконструкції, а відомості реєстру відповідно до ч.5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої цієї статті дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а частина друга цієї статті визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом уведення в дію «законів». Більше того, верховенство права як один з фундаментальних принципів демократичного суспільства є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах: від 20 травня 2010 року «Україна-Тюмень» проти України» (заява № 22603/02); від 25 червня 1996 «Амюр проти Франції» (Amuur v. France); «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece), № 25701/94, § 79, ECHR 2000-XII; «Малама проти Греції» (Malama v. Greece), № 43622/98, § 43, ECHR 2001-II).

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Положення ст. 376 ЦК України визначають поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому, самочинно збудованими вважають також реконструйовані чи переплановані об`єкти нерухомого майна, у разі недотримання відповідної процедури. Судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво є послідовною (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 та 511/2303/19 від 12.04.2023).

Оскільки позивачем не надано суду доказів проведення реконструкції, виявленої 27.10.2021, в порядку визначеному законом, як і не доведено факт її здійснення спадкодавцем за його життя та наявності реконструкції на момент смерті спадкодавця, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме визнання за позивачем ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом, права власності на спадкове майно яке належало спадкодавцю на момент його смерті, а саме на майно право на яке належало спадкодавцю згідно даних Державного реєстру прав на нерухоме майно. Вказане не позбавляє позивача права, в майбутньому, звернутися до компетентних органів з метою узаконення проведених реконструкцій.

У зв`язку з цим, суд не знаходить підстав для відмови у задоволенні позову позивача в цілому, про що вказувала відповідач ОСОБА_2 , адже перед судом доведено факт належності спадкодавцю на момент смерті спірного майна в обсязі та розмірі, що зафіксована в Державну реєстрі прав на нерухоме майно, як і доведено право ОСОБА_1 на спадкування вказаного майна за заповітом.

Доводи представника відповідача ОСОБА_2 в частині того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є належними відповідачами у даному спорі, суд до уваги не приймає, оскільки саме відповідачі заявили про свої права на спадкове майно поряд з позивачем, відповідач ОСОБА_2 заперечувала право ОСОБА_1 на спадщину в ході судового розгляду, а тому в даному спорі, що стосується спадкових прав, за наявності інших спадкоємців, позивачем вірно визначено коло відповідачів.

Відповідач по справі ОСОБА_2 просила суд, при вирішенні спору по суті, стягнути з позивача понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, повідомивши про їх попередній розрахунок на суму 9000 грн. (а.с. 172). Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Однак, матеріали справи не містять документів визначених ч.8 ст. 141 ЦПК України, п 4.2 договору про надання юридичних послуг № 11 від 17.03.2023 (а.с. 160-161), які б підтверджували понесення витрат у розмірі визначеному в попередньому розрахунку. Натомість суду надано квитанцію щодо оплати послуг адвоката на суму 4000 (а.с. 173).

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

Позов пред`явлений позивачем судом задоволено частково. Відповідачем ОСОБА_2 за надання правничої допомоги сплачено 4000 грн., при цьому, як слідує з попереднього розрахунку виконаних робіт від 20.03.3023, між сторонами погоджена погодинна оплата праці адвоката, в розмірі 1000 грн за годину роботи (9000/9 год) (а.с. 172). Однак, як слідує з попереднього розрахунку, адвокатом проведено роботу по надання очної консультації, ознакомлення з матеріалами справи, складення відзиву та заяви про поновлення процесуальних строків, а також враховано участь адвоката у судових засіданнях. Разом з тим, суд звертає увагу, що подання ОСОБА_2 відзиву на позов здійснено ще 09.02.2023, тобто у визначені законом строки і до укладення договору з представником ОСОБА_8 . Подання ОСОБА_2 відзиву на позов у порядку та в строки визначені законом (а.с. 133-134), зміна представника, не вимагала подання додаткового відзиву та відповідно заяви про поновлення процесуального строку на подання такого відзиву, а тому суд вважає вказані витрати необґрунтованими та безпідставними, які мають відноситися саме на рахунок ОСОБА_2 .

Враховуючи підтвердження факту сплати ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 4000 грн., що перевищує вартість годин на правову допомогу у виді консультації, ознайомлення адвоката з матеріалами справи (всього 2 години, тобто 2000 грн) та враховуючи неучасть представника ОСОБА_8 у жодному із судових засідань по справі, суд приходить до висновку, що перед судом обґрунтовано витрати відповідача ОСОБА_2 на правову допомогу лише в розмірі 2000 грн. Разом з тим, враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача, виходячи з принципів розумності та справедливості, обґрунтованості та пропорційності понесених витрат до предмета спору, значення справи для сторін, зокрема відсутності у ОСОБА_2 права на спадщину в силу існування заповіту та часткову слушність доводів викладених у відзиву, суд вважає за необхідне відшкодувати ОСОБА_2 за рахунок позивача витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн. В іншій частині витрати ОСОБА_2 підлягають віднесенню на її користь.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 247, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), в порядку спадкування за заповітом після смерті батька ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на двокімнатну квартиру за АДРЕСА_7 № 2, а також на частину парканів (огорожі) № 1-2, навісу «Б», що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) 1000 (одну тисячу) гривень у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.В. Березюк