Постанова

Іменем України

27 квітня 2023 року

місто Київ

справа № 136/1944/19

провадження № 61-8672св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Комунальний заклад «Липовецька публічна бібліотека» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області, Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області,

третя особа - Професійна спілка працівників бібліотек,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального закладу «Липовецька публічна бібліотека» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 28 квітня 2022 року, постановлене суддею Балтаком Д. О., та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Ковальчука О. В., Панасюка О. С., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у жовтні 2019 року звернулася до суду з позовом, у подальшому уточненим, до Комунального закладу «Липовецька публічна бібліотека» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (далі - КЗ «Липовецька публічна бібліотека», бібліотека), Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (далі - Липовецька міська рада), третя особа - Професійна спілка працівників бібліотек, у якому просила:

- визнати незаконними та скасувати наказ начальника відділу культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області від 29 липня 2019 року № 39-ОД «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення штату та чисельності працівників», накази директора Липовецької центральної районної бібліотеки від 29 липня 2019 року № 14-ОД про скорочення штату та від 30 вересня 2019 року № 24-ОС про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді бібліотекаря першої категорії КЗ «Липовецька публічна бібліотека»;

- звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді бібліотекаря першої категорії КЗ «Липовецька публічна бібліотека»;

- стягнути з КЗ «Липовецька публічна бібліотека» та з Липовецької міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 59 082, 40 грн.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Липовецька міська рада надала відзив на позов, у якому зазначила, що не є правонаступником Відділу культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, у зв`язку із чим немає підстав для її залучення як відповідача до участі у розгляді справи, що відповідно, з урахування інших обставин справи, є підставою для відмови у задоволенні позову до ради.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 28 квітня 2022 року Іллінецький районний суд Вінницької області частково задовольнив позов ОСОБА_1 .

Суд визнав незаконним та скасував наказ директора Липовецької центральної районної бібліотеки від 30 вересня 2019 року № 24-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади бібліотекаря першої категорії читального залу відділу обслуговування Липовецької центральної районної бібліотеки у зв`язку зі скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновив ОСОБА_1 на посаді бібліотекаря першої категорії читального залу відділу обслуговування КЗ «Липовецька публічна бібліотека», починаючи з 01 жовтня 2019 року.

Стягнув із КЗ «Липовецька публічна бібліотека» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 54 102, 50 грн з утриманням при виплаті цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

В іншій частині вимог позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді бібліотекаря першої категорії читального залу відділу обслуговування КЗ «Липовецька публічна бібліотека», починаючи із 30 вересня 2019 року, та стягнення із КЗ «Липовецька публічна бібліотека» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах стягнення за один місяць у розмірі 4 544, 80 грн.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідач під час процедури вивільнення позивача допустив порушення вимог трудового законодавства, наявність яких впливає на висновок про законність такого звільнення, а саме відбулися такі факти:

- недотримання роботодавцем вимог щодо попередження працівника про подальше звільнення у передбачений законом строк (з моменту попередження позивача про наступне вивільнення до дати її звільнення минуло менш ніж два календарні місяці);

- направлення роботодавцем пропозицій про можливість переведення на одну наявну вакантну посаду діловода Липовецької центральної районної бібліотеки одночасно декільком працівникам;

- невиконання роботодавцем свого обов`язку щодо повідомлення позивача про наявність усіх вакантних посад, які існували в Липовецькій центральній районній бібліотеці станом на 30 вересня 2019 року, тобто на день звільнення, а саме посади сторожа;

- невиконання роботодавцем свого обов`язку щодо подальшого працевлаштування вивільнюваного працівника, а саме видання відповідачем оскаржуваного наказу про звільнення, за умови наявності пропозиції останнього про можливість переведення на вакантну посаду діловода Липовецької центральної районної бібліотеки та отримання згоди позивача на зазначене переведення;

- невчинення роботодавцем дій щодо перевірки наявності у працівника переважного права на залишення на роботі, відповідач утримався від вчинення дій щодо проведення порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і позивача, посада якої підлягала скороченню.

Постановою від 16 серпня 2022 року Вінницький апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу ОСОБА_1 та частково задовольнив апеляційну скаргу КЗ «Липовецька публічна бібліотека», рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 28 квітня 2022 року змінив, виключивши з його мотивувальної частини як підставу для поновлення на роботі позивача посилання суду на недотримання роботодавцем вимог щодо попередження її про подальше звільнення у передбачений законом строк.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Дійшовши висновку про виключення з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції як підстави для поновлення на роботі позивача посилання суду на недотримання роботодавцем вимог щодо попередження її про подальше звільнення у передбачений законом строк, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, правильно встановивши, що 29 липня 2019 року директор Липовецької центральної районної бібліотеки видав наказ № 14-ОД «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення штату і чисельності працівників», яким визначив скоротити чисельність і штат працівників та попередив ОСОБА_1 про її наступне звільнення з роботи та те, що зі змістом цього наказу позивач ознайомилася 30 липня 2019 року, далі у мотивувальній частині зробив помилковий висновок про недотримання роботодавцем вимог щодо попередження працівника про подальше звільнення у передбачений законом строк.

В іншій частині висновків суду першої інстанції апеляційний суд погодився, що відповідач не надав беззаперечних доказів того, що він дотримався законодавчо визначеної процедури вивільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а також не надав будь-яких інших доказів неможливості подальшого працевлаштування позивача, а надаючи перевагу на залишенні на роботі іншого працівника, відповідач не довів, що він виконував більший обсяг роботи, порівняно зі ОСОБА_1 , отримував відзнаки або преміювання за високі показники у роботі, а тому існують підстави для скасування наказу про звільнення і поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

КЗ «Липовецька публічна бібліотека» 02 вересня 2022 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 28 квітня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року в частині визнання незаконним та скасування наказу директора Липовецької центральної районної бібліотеки від 30 вересня 2019 року № 24-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади бібліотекаря першої категорії читального залу відділу обслуговування Липовецької центральної районної бібліотеки, поновлення її на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження цих судових рішень те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц (провадження № 61-89св17), від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17

(провадження № 61-47646св18), щодо порядку вивільнення працівників відповідно до статті 49-2 КЗпП України та порядку застосування статті 42 КЗпП України.

Заявник стверджує, що під час працевлаштування осіб, що підлягають звільненню у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, переведення працівників, які підлягають звільненню, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про переваги залишення на роботі, встановлені статтею 42 КЗпП України, адже переважне право залишення на роботі не є тотожним праву на працевлаштування на нову посаду.

Зазначив, що не пропонував позивачу посаду сторожа, оскільки ця посада стала вакантна після видання наказу про звільнення ОСОБА_1 , а також оскільки робота сторожа передбачає чергування в нічний час, а згідно з частиною першою статті 175 КЗпП України залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, що суди не врахували.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 надала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу КЗ «Липовецька публічна бібліотека», просить залишити її без задоволення.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 07 жовтня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження та витребував справу із суду першої інстанції.

За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Визначаючи межі касаційного перегляду справи, Верховний Суд врахував, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду оскаржені заявником лише в частині задоволених вимог про визнання незаконним та скасування наказу директора Липовецької центральної районної бібліотеки від 30 вересня 2019 року № 24-ОС про звільнення ОСОБА_1 з посади бібліотекаря першої категорії читального залу відділу обслуговування Липовецької центральної районної бібліотеки, поновлення її на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому судові рішення переглядають лише в цій частині.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що з 30 червня 1977 року ОСОБА_1 працювала у Липовецькій центральній районній бібліотеці на посаді бібліотекаря до 30 вересня 2019 року.

Наказом начальника відділу культури та туризму Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області від 29 липня 2019 року № 39-ОД «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення штату та чисельності працівників» директору Липовецької центральної районної бібліотеки визначено вивести зі штатного розпису зокрема посаду бібліотекаря першої категорії читального залу відділу обслуговування та попередити працівників про наступне вивільнення відповідно до вимог чинного законодавства у зв`язку із неможливістю додаткового фінансування за рахунок районного бюджету за КТКВК 1014030 «забезпечення діяльності бібліотек».

Директор Липовецької центральної районної бібліотеки 29 липня 2019 року на підставі згаданого наказу видав наказ № 14-ОД «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення штату і чисельності працівників», яким визначив скоротити чисельність і штат працівників Липовецької центральної районної бібліотеки на три штатні посади, зокрема і бібліотекаря першої категорії читального залу відділу обслуговування; у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників внести відповідні зміни до штатного розпису, затвердивши його у новій редакції; попередити ОСОБА_1 , яка обіймає посаду бібліотекаря першої категорії читального залу відділу обслуговування, про її наступне звільнення з роботи згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із тим, що у Липовецькій центральній районній бібліотеці немає вакантних посад; звільнення працівників згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України здійснити відповідно до чинного законодавства.

Зі змістом цього наказу позивач ознайомилася 30 липня 2019 року.

Відповідно до відповіді голови райкому профспілки працівників культури В. Терлецької директору Липовецької центральної районної бібліотеки ОСОБА_2. (без номеру та дати) ОСОБА_1 не є членом профспілкового комітету бібліотечних працівників, у зв`язку із чим надати копію протоколу профспілки бібліотечних працівників про згоду на звільнення не є можливим.

На установчих зборах засновників первинної профспілкової організації 01 серпня 2019 року створено первинну профспілкову організацію «Професійна спілка працівників бібліотек», затверджено її статут, керівником (головою) цієї профспілки обрано ОСОБА_3 ; обрано до складу ради профспілки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1

12 вересня 2019 року здійснено державну реєстрацію створення юридичної особи - Професійної спілки працівників бібліотек.

За твердженням позивача про створення профспілки директору Липовецької центральної бібліотеки направлено лист від 17 вересня 2019 року вих. № 1. Проте, доказів отримання цього листа матеріали справи не містять.

17 вересня 2019 року за вих. № 2 про факт створення, склад та наявного обраного керівника згаданої первинної профспілкової організації повідомлено Липовецьку районну державну адміністрацію Вінницької області, про що є відповідна відмітка на повідомленні.

Повідомленням директора Липовецької центральної районної бібліотеки від 12 вересня 2019 року № 38 позивач попереджена, що її посада підлягає скороченню та з метою подальшого працевлаштування їй запропоновано вакантну посаду діловода.

Із цим повідомленням позивач ознайомилася 12 вересня 2019 року та погодилася на переведення на запропоновану посаду.

24 вересня 2019 року ОСОБА_1 повторно запропоновано переведення на посаду діловода (неповного робочого дня) або відмову від цієї посади.

Зі змістом зазначеного документу позивач ознайомилася того ж дня та повторно погодилася на зайняття запропонованої посади.

Наказом директора Липовецької центральної районної бібліотеки від 30 вересня 2019 року № 24-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з посади бібліотекаря першої категорії читального залу відділу обслуговування у зв`язку із скороченням штату працівників та неможливістю подальшого працевлаштування згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відповідно до листа директора Липовецької центральної районної бібліотеки від 17 листопада 2020 року № 27/01-15 у період із 01 липня 2019 року до 30 вересня 2019 року у штаті Липовецької центральної районної бібліотеки бути наявні вакантні технічні посади діловода та сторожа. Посад за кваліфікаційним рівнем ОСОБА_1 не було.

Рішенням Вінницької районної ради Вінницької області від 31 грудня 2020 року № 74 «Про безоплатну передачу з спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Вінницького району об`єктів нерухомого майна та комунальних установ в комунальну власність Липовецькій територіальній громаді» до сфери управління останньої з правом володіння передано Липовецьку центральну району бібліотеку.

Рішенням Липовецької міської ради від 14 січня 2021 року № 87 «Про прийняття зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Вінницького району об`єктів нерухомого майна та комунальних установ в комунальну власність Липовецької територіальної громади» до її сфери управління прийнято Липовецьку центральну району бібліотеку.

Рішенням Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області від 22 січня 2021 року № 127 «Про перейменування Липовецької центральної районної бібліотеки та затвердження Статуту у новій редакції» Липовецьку центральну районну бібліотеку перейменовано на КЗ «Липовецька публічна бібліотека» та затверджено статут цього комунального закладу у новій редакції.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Звертаючись до суду із касаційною скаргою, заявник наполягав на тому, що звільнення позивача у зв`язку із скороченням відбулося з дотриманням вимог законодавства, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України Верховний Суд виходить з того, що суди зобов`язані з`ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення (постанова Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, постанови Верховного Суду від 15 квітня 2019 року у справі № 443/636/18

(провадження № 61-1568св19), від 06 травня 2020 року

у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18)).

Відповідно, виходячи з тлумачення норм частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення (постанови Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 360/2251/19 (провадження № К/9901/1569/20)).

У постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року

у справі № 6-40цс15, від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17, постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) викладено правові висновки, що «при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми права працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Тож, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника».

Наведені правові висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 764/3694/15-ц (провадження № 61-89ск17), на які заявник посилався у касаційній скарзі.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду зазначеним правовим висновкам відповідають.

Зробивши висновки про наявність підстав для поновлення позивача на роботі, суди першої та апеляційної інстанцій врахували, що за встановлених фактичних обставин справи на момент звільнення позивача на підприємстві існувало дві вакантні посади - діловода та сторожа, та лише одна з цих посад (діловода) була запропонована позивачеві.

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що суди помилково вважали вакантною посадою посаду сторожа, то Верховний Суд врахував, що такі доводи не відповідають наданим бібліотекою відомостям до суду першої інстанції, на підстав яких суди встановили, що на момент звільнення позивача у відповідача було дві вакантні посади. Так, відповідно до листа Липовецької центральної районної бібліотеки від 17 листопада 2020 року № 27/01-15 (т. 2, а. с. 43) відповідач повідомив суд, що у період з 01 липня 2019 року до 30 вересня 2019 року у штаті були наявні технічні посади діловода та сторожа, посад за кваліфікаційним рівнем не було.

Тож доводи касаційної скарги про те, що на момент звільнення позивача у відповідача не було вакантної посади сторожа спростовані встановленими фактичними обставинами справи на підставі відомостей, які до суду надав власне заявник. Доводи касаційної скарги зводяться до непогодження із оскаржуваними судовими рішеннями та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до правил статті 400 ЦПК України.

Щодо доводів касаційної скарги, що посада сторожа не могла бути запропонована позивачеві, адже робота передбачає чергування у нічний час, а за правилами частини першої статті 175 КЗпП України залучення жінок до роботи у нічний час не допускається, то Верховний Суд врахував, що ці доводи належно не викладені, не містять підстави касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.

Виключно посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судом норм матеріального права та зазначення норм права, які, на думку заявника, невірно застосовані судом, без зазначення на обґрунтування наявності випадків, визначених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового викладення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпно визначені законом. Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права у межах, визначених заявником у касаційній скарзі.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що під час працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, переведення працівників, які підлягають звільненню, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про переваги залишення на роботі, встановлені статтею 42 КЗпП України, адже переважне право залишення на роботі не тотожне праву на працевлаштування на нову посаду, Верховний Суд погоджується з такими доводами касаційної скарги, вони узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду, зробленим у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 756/5243/17 (провадження № 61-47646св18), на які заявник посилався як підставу касаційного оскарження.

Верховний Суд у зазначеній постанові виснував, що «частиною першою статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається вказаним у переліку (частина друга статті 42 КЗпП України).

Тобто, застосування положень статті 42 КЗпП України можливе серед працівників обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади.

Водночас повноваження щодо призначення та визначення обсягу необхідної кваліфікації працівника на ту чи іншу посаду належить власнику або уповноваженому ним органу. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування)».

Тож повноваження з призначення працівника, який вивільнюється, на вакантну посаду належить власнику або уповноваженому ним органу та правила статті 42 КЗпП України у цьому разі застосуванню не підлягають, що не врахували суди першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що, призначаючи іншого працівника, що вивільнюється, на посаду діловода, бібліотека мала досліджувати питання переважного права залишення на роботі.

Проте, такі порушення, допущені судами, не впливають на правильність вирішення спору по суті, адже неспростованою є обставина, що роботодавець не запропонував працівникові усі наявні вакантні посади на момент звільнення працівника у зв`язку із скороченням.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому касаційна скарга КЗ «Липовецька публічна бібліотека» підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Доводи касаційної скарги в цілому стосуються зміни оцінки доказів, досліджених під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального закладу «Липовецька публічна бібліотека» Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 28 квітня 2022 року у нескасованій і незміненій частині та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак