ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 906/283/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Арсоєв Р.Т. (адвокат),

відповідача - не з`явився,

третьої особи (ФГ "Лебединський О.В.") - Новокщонова О.М. (адвокат), Гойдик Т.Л. (адвокат),

інших третіх осіб - не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Вчорайшенської сільської ради та Фермерського господарства "Лебединський О.В."

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 (у складі колегії суддів: Бучинська Г.Б. (головуючий), Розізнана І.В., Філіпова Т.Л.)

за позовом Селянського (фермерського) господарства "Першотравневе"

до Вчорайшенської сільської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. ОСОБА_2 ,

2. ОСОБА_3 ,

3. ОСОБА_4 ,

4. ОСОБА_5 ,

5. ОСОБА_6 ,

6. ОСОБА_7 ,

7. ОСОБА_8 ,

8. Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області,

9. Фермерське господарство "Лебединський О.В."

про скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання права постійного користування земельними ділянками,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Селянське (фермерське) господарство "Першотравневе" (далі - Позивач, СФГ "Першотравневе") звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Вчорайшенської сільської ради (далі - Відповідач, Сільрада), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21.05.2020, просило:

- визнати протиправним і скасувати рішення Сільради №370 від 24.10.2019 в частині надання дозволу на безоплатну передачу земельної ділянки громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 26,3453 га, кадастровий номер 1825284400:08:000:0083 для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Малочернявського старостинського округу, Вчорайшенської сільської ради, Ружинського району, Житомирської області (за межами населених пунктів);

- визнати протиправним і скасувати рішення Сільради №371 від 24.10.2019 щодо передачі громадянам ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 15,4817 га, кадастровий №1825284400:08:000:0084 для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Малочернявського старостинського округу, Вчорайшенської сільської ради, Ружинського району (за межами населених пунктів);

- визнати за СФГ "Першотравневе" право постійного користування земельними ділянками кадастровий №1825284400:08:000:0084 та №1825284400:08:000:0083, загальною площею 44,0 га, розташованих на території Вчорайшенської сільської ради, Ружинського району, Житомирської області, призначених для ведення селянського (фермерського) господарства, які були надані ОСОБА_9 за Державним актом на право постійного користування землею серії ЖТ 05-17 №000046, на підставі рішення Ружинської районної ради від 28.02.2000.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані посиланням, зокрема, на те, що Позивач вважає дії органу місцевого самоврядування такими, що грубо порушують його конституційне право на реалізацію права на землю шляхом незаконного вилучення землі, яка на правовій основі використовується спадкодавцем для ведення СФГ з 2000 року та Позивачем - з часу отримання права на спадщину - 21.06.2019.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Ухвалами Господарського суду Житомирської області від 17.06.2020 та від 30.07.2020 у справі №906/283/20 залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області та Фермерське господарство "Лебединський О.В."

2.2. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.12.2020 у справі №906/283/20 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 .

2.3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 29.07.2022 у справі №906/283/20 відмовлено у задоволенні позову.

Господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржувані акти органу місцевого самоврядування прийнятті у відповідності до вимог чинного законодавства.

2.4. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у справі №906/283/20 вищезазначене рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним і скасування рішень Сільради №370 та №371 від 24.10.2019 та в цій частині прийнято нове рішення про задоволення позову.

Визнано протиправним і скасовано рішення Сільради №370 від 24.10.2019 "Про надання безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства" про передачу громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 26,3453 га, кадастровий номер 1825284400:08:000:0083 для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Малочернявського старостинського округу, Вчорайшенської сільської ради, Ружинського району, Житомирської області (за межами населених пунктів).

Визнано протиправним і скасовано рішення Сільради №371 від 24.10.2019 "Про надання безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства" про передачу громадянам ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 безоплатно у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 15,4817 га, кадастровий №1825284400:08:000:0084 для ведення фермерського господарства, яка знаходиться на території Малочернявського старостинського округу, Вчорайшенської сільської ради, Ружинського району (за межами населених пунктів).

В іншій частині рішення Господарського суду Житомирської області від 29.07.2022 у справі №906/283/20 змінено, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції постанови суду апеляційної інстанції.

Постанова Північно-західного апеляційного господарського суду мотивована тим, що оскаржувані рішення Сільради не можуть вважатися такими, що прийняті на підставі закону, оскільки діяльність Позивача на час їх прийняття не припинилася, а інші підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, визначені статтею 141 Земельного кодексу України, відсутні.

Також суд зазначив, що право СФГ "Першотравневе" на постійне користування спірною земельною ділянкою не визнається з боку Сільради, а відтак визнання за Позивачем вказаного права у судовому рішення, ухваленому за участі розпорядника землі (органу місцевого самоврядування) забезпечить ефективний захист прав СФГ "Першотравневе", сприятиме одноразовому вирішенню спору, вичерпає необхідність повторного звернення до суду за захистом прав Позивача, однак лише у випадку доведення повної тотожності земельних ділянок.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг та позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Сільрада просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та закрити провадження у справі.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарським судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №9901/415/18, від 06.06.2018 у справі №800/489/17 (щодо права на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень), постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-405а14 (щодо оскарження ненормативного акта органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію внаслідок виконання), від 23.11.2016 у справі №6-3113цс15, від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16 та постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №399/374/16-ц, від 22.03.2018 у справі №552/3951/17 (щодо застосування норм статей 407, 1216, 1218 та 1225 Цивільного кодексу України), постановах Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №522/22023/16-ц, від 29.08.2018 у справі №910/23428/17 (щодо порядку доказування та оцінки доказів), від 28.04.2020 у справі №910/10553/18 (щодо застосування статей 56, 58, 60 Господарського процесуального кодексу України) та безпідставним врахуванням висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 23.06.2020 у справі №922/989/18 та від 01.04.2020 у справі №320/5724/17.

Також заявник посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

3.2. Непогоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції ФГ " ОСОБА_6 " також подало касаційну скаргу в якій просить її скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

У якості підстави для подання касаційної скарги заявник посилається на неврахування господарським судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19 (щодо моменту набуття права на частку у статутному капіталі (права власності) та моменту набуття права з частки (права участі в господарському товаристві)), від 24.04.2019 у справі №128/3751/14-а (щодо визнання незаконними (протиправними) рішень суб`єкта владних повноважень), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (щодо визначення добросовісності набувача об`єкта нерухомості), постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі №6-3113цс15, від 05.10.2016 у справі №6- 2329цс16 та постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №399/374/16- ц, від 22.03.2018 у справі №552/3951/17 (щодо застосування норм статей 407, 1216, 1218 та 1225 Цивільного кодексу України), постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №14/5026/1020/2011, від 24.04.2019 у справі №373/2991/14-ц (щодо критерію пропорційності втручання у мирне володіння майном), від 10.04.2020 у справі №522/22023/16-ц, від 29.08.2018 у справі №910/23428/17 (щодо порядку доказування та оцінки доказів) та безпідставне врахування висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 та від 01.04.2020 у справі №320/5724/17.

3.3. СФГ "Першотравневе" у відзиві на касаційні скарги просить залишити їх без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1. 28.02.2000 на підставі рішення ІХ сесії ХХІІІ скликання Ружинської районної ради фізичній особі ОСОБА_9 надано у постійне користування земельну ділянку площею 44,00 га на території земель запасу Малочернявської сільської ради для створення селянського (фермерського) господарства.

4.2. Акт на право постійного користування зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №46.

4.3. З Реєстраційної картки про включення відомостей про юридичну особу, яка є в реєстраційній справі позивача, вбачається, що СФГ "Першотравневе" зареєстровано 20.03.2000, його засновником та керівником зазначено ОСОБА_9 .

4.4. ІНФОРМАЦІЯ_1 засновник, голова СФГ "Першотравневе" ОСОБА_9 помер, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21.06.2019.

4.5. При цьому Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом від 06.03.2019 №14-6-0.9-1537/2-19 адресоване ОСОБА_9 , повідомило, що оскільки відомості про земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, що перебуває в постійному користуванні гр. ОСОБА_9 на підставі державного акта на право постійного користування землею серія ЖТ 05-17 №000046, не внесені до бази даних Державного земельного кадастру, для оформлення права користування зазначеною земельною ділянкою відповідно до вимог чинного законодавства йому рекомендовано до 22.03.2019 звернутися до Головного управління.

4.6. ОСОБА_1 у відповідь на вищезазначений лист повідомила про смерть чоловіка ОСОБА_9 , та про те, що вона є керівником СФГ "Першотравневе", яке використовує земельну ділянку (лист від 12.03.2019 №Г-393/0/5-19).

4.7. В подальшому для внесення до Державного земельного кадастру даних щодо земельних ділянок, які використовуються Позивачем, ОСОБА_1 звернулася до Вчорайшенського сільського голови із заявою (вх. №Г-139 від 04.04.2019) про надання згоди на розробку технічної документації із землеустрою, на що отримала відповідь (лист від 02.05.2019 вих. №350) про відмову у наданні відповідного дозволу із посиланням на статтю 1218 Цивільного кодексу України, зазначаючи, що право постійного користування земельною ділянкою не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, яка таке право отримала.

4.8. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 18.06.2019 №6-1766/14-19-СГ "Про передачу земельної ділянки державної власності у комунальну власність" та актом приймання-передачі передано Сільраді у комунальну власність земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 2815,4794 га, за межами населених пунктів на території Вчорайшенської сільської об`єднаної територіальної громади із зазначенням про відсутність обмежень.

4.9. 21.06.2019 право на спадщину за законом прийняла спадкоємець - дружина ОСОБА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21.06.2019, у якому зазначено, що спадщина, на яку воно видано, складається із 100 відсотків статутного капіталу СФГ "Першотравневе", що становить 10000,00 грн і належить спадкодавцю за статутом СФГ "Першотравневе".

4.10. На повторну заяву ОСОБА_1 (вх. №Г-256 від 01.07.2019) Відповідач листом від 09.07.2019 вих. № 563 відмовив у наданні дозволу на розробку технічної документації, посилаючись на статтю 1218 Цивільного кодексу України та зазначаючи, що свідоцтво про право на спадщину за законом від 21.06.2019 видано на частку статутного капіталу, яка належала спадкодавцю та не підтверджує право як спадкоємця щодо земельних ділянок наданих в користування ОСОБА_9 .

4.11. На ще одну заяву ОСОБА_1 (вх. №Г-361 від 08.08.2019) Відповідач листом від 06.09.2019 вих. №811 повідомив, що розгляд її звернення про надання у приватну власність земельної ділянки перенесено на розгляд земельної комісії, а листом від 11.10.2019 вих. №923 повідомлено про відсутність у ОСОБА_1 переважного права на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 га.

4.12. У подальшому, рішеннями Сільради №370 та №371 від 24.10.2019 передано для ведення фермерського господарства на території Малочернівського старостинського округу Вчорайшенської сільської ради (за межами населених пунктів) безоплатно у спільну сумісну власність громадянам:

- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 26,3453 га, кадастровий № 1825284400:08:000:0083;

- ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 15,4817 га, кадастровий №1825284400:08:000:0084.

4.13. Вважаючи дії Відповідача такими, що порушують право СФГ "Першотравневе" на користування земельною ділянкою, яка на правовій основі використовувалась з 2000 року спадкодавцем для ведення фермерського господарства, а після його смерті спадкоємцем, Позивач звернувся до суду з даним позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзиві на них доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховним Судом вже неодноразово наголошувалось на тому, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), тому суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (див. mutatis mutandis висновки у пунктах 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

При цьому в постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.06.2019 у справі №910/6642/18 в розвиток цих позицій також зазначено, що вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Зазначена позиція неодноразово підтверджувалась та застосовувалась Верховним Судом та є усталеною, тому, з урахуванням обставин справи, що розглядається Суд вважає за необхідне проаналізувати (з урахуванням вимог касаційної скарги та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України).

5.3. Надаючи відповідь на питання "чи існує у позивача право або законний інтерес?" колегія суддів вважає за можливе надати ствердну відповідь з огляду на наступне.

5.4. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19).

5.5. Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що як вбачається з Державного акту на право постійного користування землею серії ЖТ № 05-17 № 000046, на підставі рішення Ружинської районної ради ради від 28.02.2000 фізичній особі ОСОБА_9 надано у постійне користування земельну ділянку пл. 44,00 га на території земель запасу Малочернявської сільської ради для створення селянського (фермерського) господарства; вказаний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 46.

В подальшому 20.03.2000 було зареєстровано СФГ "Першотравневе", а його засновником та керівником зазначено ОСОБА_9 .

Після смерті засновника фермерського господарства ОСОБА_9 , його дружина ОСОБА_1 та керівник СФГ "Першотравневе" неодноразово намагалась переоформити земельну ділянку.

Зокрема, суд господарський першої інстанції встановив, що, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з листа Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 06.03.2019 №14-6-0.9-1537/2-19, управління було обізнане про наявність у ОСОБА_9 права постійного користування земельною ділянкою площею 44 га.

Однак, отримавши від ОСОБА_1 лист від 12.03.2019 №Г-393/0/5-19, в якому остання повідомила про смерть чоловіка ОСОБА_9 та про те, що вона є керівником СФГ "Першотравневе", яке використовує земельну ділянку, Головне управління Держгеокадастру виготовило технічну документацію на дві земельні ділянки, які входили до державного акта та передало їх до комунальної власності Вчорайшенської ради із зазначенням про відсутність обмежень.

Рішень про припинення права постійного користування земельною ділянкою жодним компетентним органом не приймалось.

З аналізу відповідей Вчорайшенської сільської ради, які направлялись ОСОБА_1 , відзивів сільської ради та з пояснень третіх осіб у даній справі, вбачається, що спір виник внаслідок того, що на переконання відповідача право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

5.6. Згідно із частиною першою статті 2 Закону України від 20.12.1991 №2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на момент створення СФГ "Першотравневе") - селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

5.7. За частиною першою статті 4 та частиною першою статті 5 Закону №2009-XII право на створення селянського (фермерського) господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, має документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, та пройшов конкурсний відбір. Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства.

5.8. Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2009-XII після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

5.9. Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

5.10. Суд звертає увагу на те, що про набуття права користування на земельну ділянку безпосередньо фермерським господарством після його створення неодноразово зазначалось у близьких за змістом висновках Великої Палати Верховного Суду щодо орендних правовідносин, відповідно до яких після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації (постанови від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 26.06.2019 у справі №628/778/18, від 02.10.2019 у справі №922/538/19).

5.11. При цьому Суд враховує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства (див. п. 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 по справі №922/989/18).

5.12. Отже, виходячи з наведеного Суд доходить висновку, що у СФГ "Першотравневе" вочевидь існує як законний інтерес, так і право щодо земельної ділянки, яка була виділена його засновнику для створення цього господарства.

5.13. В такий спосіб, надавши ствердну відповідь на питання щодо наявності порушеного права у Позивача, Суд повинен надати відповідь на наступне питання "чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем?".

5.14. Аналізуючи це питання колегія суддів звертає увагу на те, що частиною першою статі 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

5.15. Статтею 396 Цивільного кодексу України закріплено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

5.16. В контексті обставин спору колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 (як керівник СФГ "Першотравневе") неодноразово зверталась до Відповідача з питань оформлення відносин користування земельною ділянкою селянського (фермерського) господарства, в тому числі і щодо переоформлення земельної ділянки у приватну власність та отримала від нього відповідь про відсутність у неї переважного права на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 га.

5.17. Водночас Суд вважає за необхідне зауважити, що в процесі реформування земельних відносин, а також трансформації відносин у сфері права власності та/або користування земельними ділянками фермерських господарств, законодавець встановив додаткові гарантії для таких господарств та їх членів, закріпивши, зокрема, в частині четвертій статті 13 Закону України «Про фермерське господарство» положення про те, що громадяни України, які до 1 січня 2002 року отримали в постійне користування або оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства, мають переважне право на придбання (викуп) земельних ділянок розміром до 100 гектарів сільськогосподарських угідь, у тому числі до 50 гектарів ріллі, у власність з розстрочкою платежу до 20 років.

5.18. Додатково частиною другою статті 14 цього ж Закону було закріплено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

5.19. Отже, і на це запитання можна надати ствердну відповідь оскільки права Позивача на земельну ділянку, яка йому передавалась відповідно до законодавства вочевидь не визнаються.

5.20. При цьому відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

5.21. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

5.22. Як встановили суди попередніх інстанцій Відповідач не тільки не визнає право Позивача, але й в подальшому своїми спірними рішеннями від 24.10.2019, відповідно, №370 та №371 передав для ведення фермерського господарства на території Малочернівського старостинського округу Вчорайшенської сільської ради (за межами населених пунктів) безоплатно у спільну сумісну власність громадянам:

- ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 26,3453 га, кадастровий № 1825284400:08:000:0083;

- ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 15,4817 га, кадастровий №1825284400:08:000:0084.

5.23. З огляду на ці, встановлені обставини, які повинні були відомі Позивачу у справі на момент подання позову, Господарський суд Житомирської області ухвалою від 17.06.2020 залучив до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ; ОСОБА_7 , ГУ Держгеокадастру у Житомирській області, а ухвалою від 30.07.2020 - ФГ "Лебединський О.В. "

5.24. Суд виходить з того, що за загальним правилом правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. В свою чергу суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1, 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до приписів частин другої та третьої статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

В свою чергу, відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. По суті, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється безпосередньо до нього.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом саме позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 30.01.2019 у справі №552/6381/17, від 13.03.2019 у справі №757/39920/15-ц, від 01.04.2020 у справі №520/13067/17, від 05.05.2020 у справі №554/8004/16-ц).

У статті 14 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип диспозитивності господарського судочинства, за яким суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В такий спосіб, визначення предмета, підстав поданого позову, а також відповідачів до яких звернуті позовні вимоги є правом позивача, яким він розпоряджається на власний розсуд.

5.25. Суд звертає увагу на те, що у пункті 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20) наголошено на тому, що Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).

5.26. Отже, з урахуванням зазначених позицій Верховного Суду з урахуванням доводів касаційних скарг постає необхідність надання відповіді на питання "чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги?".

5.27. Суд наголошує, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

5.28. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалися Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №903/1030/19.

5.29. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

5.30. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з погляду зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави- учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

5.31. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Проте засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

5.32. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

5.33. Отже, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

5.34. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340, від 22.10.2019 у справі №923/876/16 та інших.

5.35. Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

5.36. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19).

5.37. З позовної заяви вбачається, що СФГ "Першотравневе" просить, зокрема, скасувати рішення органу місцевого самоврядування, якими безоплатно передано третім особам у спільну сумісну власність земельні ділянки для ведення фермерського господарства.

Вимоги обґрунтовані незаконним вилученням землі, яка на правовій основі використовувалась спадкодавцем для ведення особистого селянського господарства з 2000 року та Позивачем з часу отримання права на спадщину з 21.06.2019.

5.38. В такий спосіб, з урахуванням того, що на момент звернення із позовними вимогами майно вже не перебувало у Відповідача, а знаходилось у третіх осіб, то за наявності фактично ланцюжка правочинів, оскарження наказів Відповідача не призведе в майбутньому до поновлення прав Позивача, які він вважає порушеними, оскільки у даному випадку СФГ "Першотравневе", стверджуючи про належність йому на праві постійного користування спірних земельних ділянок, фактично оспорює право третіх осіб на земельні ділянки, які на підставі оскаржуваних рішень органу місцевого самоврядування передані останнім безоплатно у спільну сумісну власність для ведення фермерського господарства.

5.39. Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, застосування інших, передбачених законом, способів.

5.40. Верховний Суд зазначає, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було відчужене, можливий шляхом пред`явлення позовних вимог саме про витребування майна у останнього набувача.

5.41. При цьому Суд (з урахуванням різниці у правому статусі власника земельної ділянки та постійного користувача земельної ділянки) враховує правову позицію сформовану Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.02.2020 по справі №922/614/19 в контексті застосування, зокрема, статті 388 Цивільного кодексу України сформувала правову позицію відповідно до якої власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункти 50-52).

5.42. Подібні висновки щодо неефективності такого способу правового захисту як оскарження наказу суб`єкта владних повноважень міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (повного тексту якої не було оприлюднено на момент подання касаційної скарги) де вона дійшла висновку про те, що рішення Покровської сільської ради про передачу права оренди спірної земельної ділянки на торги вже було реалізоване та вичерпало дію фактом проведення торгів з продажу права оренди спірної земельної ділянки, за наслідками якого сторони уклали відповідний договір оренди землі. З огляду на зазначене оспорювання вказаних рішення сільської ради та протоколу не призведе до захисту інтересів держави у визнанні цього договору недійсним і поверненні земельної ділянки територіальній громаді. Тому у задоволенні цих вимог суди мали відмовити. Для ефективного захисту інтересів держави у спірних правовідносинах достатньо визнати недійсним договір оренди землі та повернути спірну земельну ділянку її власникові.

5.43. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними.

5.44. У постанові від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки сформульовано, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16.

5.45. В свою чергу саме рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння є підставою для внесення запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі №19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146)) незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 Цивільного кодексу України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 Цивільного кодексу України), чи у порядку примусового виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/2618/16.

5.46. Таким чином, належним та ефективним способом захисту у цьому спорі має бути звернення позивача до суду саме з вимогою про витребування нерухомого майна з незаконного володіння осіб, за якими воно зареєстроване.

Поряд з цим позивач у межах розгляду справи про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішень органу місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

5.47. При цьому відповідачем за позовними вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна завжди є особа, за якою зареєстроване право на нерухоме майно, оскільки саме така особа як книжковий володілець може бути позбавлена майна в разі задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц та постановах Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №329/1114/19-ц, від 01.08.2021 у справі №329/253/20, від 21.04.2022 у справі №759/10589/13-ц.

5.48. Водночас, з урахуванням наведених правових позицій та відмінностей у правовому статусі власника об`єкту нерухомого майна та постійного користувача земельної ділянки Суд в порядку оbiter dictum зазначає, що з огляду на те, що з віндикаційним позовом може звернутися виключно власник, то при заявлені позовних вимог про витребування майна позивач може захистити своє порушене право з посиланням на інші норми законодавства, зокрема, статтю 1212 Цивільного кодексу України.

5.49. В будь-якому випадку, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі №265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 по справі №145/2047/16-ц).

5.50. Отже, враховуючи вищенаведене Суд доходить висновку про те, що обраний Позивачем у справі, яка переглядається, спосіб захисту не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а тому не спроможний надати ефективний захист його прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

5.51. Таким чином, хоча суд першої інстанції дійшов загалом правильних висновків про відмову в задоволенні позову, однак у цьому випадку в задоволенні позову необхідно було відмовити у зв`язку з тим, що обраний Позивачем спосіб захисту шляхом скасування рішень Сільради не відповідає критерію ефективності способу захисту оскільки за встановлених обставин справи не призводить до відновлення його прав.

5.52. З огляду на викладене та враховуючи те, що доводи касаційних скарг знайшли своє підтвердження в частині обрання скаржником неефективного способу захисту, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з врахуванням мотивів, викладених в цій постанові.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

6.2. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.3. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 Господарського процесуального кодексу України).

6.4. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення касаційних скарг та скасування постанови суду апеляційної інстанції із залишенням у силі рішення господарського суду першої інстанції, з мотивів, викладених у цій постанові.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Вчорайшенської сільської ради та Фермерського господарства "Лебединський О.В." задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2022 у справі №906/283/20 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Житомирської області від 29.07.2022 у справі №906/283/20 залишити в силі з мотивів, викладених у цій постанові.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік В. Суховий