Справа № 201/196/23

Провадження № 2/201/4/2023

РІШЕННЯ

Іменем України

19 квітня 2023 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Лехтер М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, російської федерації в особі уряду російської федерації, про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті військового вторгнення російської федерації,

ВСТАНОВИВ:

04.01.2023р. ОСОБА_3 через свогопредставника адвоката ЧекарьоваЄ.В.(дієна підставіордеру від03.01.2023р. а.с.24)звернувся доЖовтневого районногосуду м.Дніпропетровська ізпозовом доДержави Українав особіКабінету МіністрівУкраїни,Державної казначейськоїслужби України,російської федераціїв особіуряду російськоїфедерації,про стягненнямайнової таморальної шкоди,спричиненої врезультаті військовоговторгнення російськоїфедерації (а.с. 1-6).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 05.01.2023р. позовну заяву залишено без руху (а.с. 13).

Ухвалою судді від 10.01.2023р. відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу у загальному позовному провадженні, призначено проведення підготовчого засідання (а.с. 29).

Підготовче засідання у справі закрите 03.04.2023р. та справа призначена до судового розгляду по суті (а.с. 81 - 85).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_3 є власником двокімнатної квартири площею 44,9 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . До березня 2022 року постійно мешкав у квартирі з сім`єю. З 2014 року позивач впроваджував активну волонтерську діяльність, був головою громадської організації «Оборона Маріуполя», основними напрямками діяльності якої були: інформаційна боротьба з російською пропагандою, робота колл-центру, який інформував населення про небезпекові ситуації, боротьба з російськими фейками тощо. Позивач є публічною особою, його виступи містяться в мережі Інтернет. У зв`язку із впровадженням вказаної діяльності його внесено до «розстрільного списку» так званої ДНР, на його адресу упродовж 2014 - 2015 років надходили погрози з російських номерів.

У зв`язку із повномасштабним вторгненням рф 24.02.2022р., уведенням воєнного стану, захопленням частини території України, окупацією м. Маріуполя, розуміючи небезпеку застосовування репресії, позивач 25.02.2022р. вивіз сім`ю до м. Дніпра, потім - у більш безпечний регіон України. Планував повернутися для вступу до територіальної оборони Маріуполя, але не встиг, оскільки місто було оточене. У м. Маріуполі у позивача залишилась квартира. Після 25.02.2022р. позивач позбавлений можливості користуватися квартирою через окупацію міста, загрозу бути затриманим представниками рф, не може користуватись житлом, якщо воно вціліло. Таким чином, позивачеві заподіяно матеріальну і моральну шкоди у вигляді позбавлення можливості користування квартирою.

Позивач вважає, що і Держава Україна і рф зобов`язані відшкодувати йому таку шкоду.

Зокрема, державою позивачеві не надано іншого житла, шкоду за квартиру не відшкодовано. Позивач вважає, що наявні факти, що свідчать про обізнаність органів влади України про небезпеку, що загрожувала його майну. Держава України знала про військове вторгнення, загрозу мешканцям м. Маріуполя, проте вчасна евакуація мешканців не була проведена, позивач не мав можливості вивезти рухоме майно з квартири. Україною досі не розроблений механізм отримання компенсації за зруйноване майно. Тому Держава Україна має відповідати за цим позовом, оскільки не виконала позитивні обов`язки, навіть якщо не здійснювала ефективного контролю чи обстріл відповідної території.

Інший відповідач рф як країна, що вчинила військову агресію проти України, зобов`язана відшкодувати майнову та моральну шкоду, на підставі міжнародних актів. Зокрема, Конвенції ООН «Про захист цивільного населення під час війни» від 12.08.1949р. Враховуючи той факт, що рф як держава-агресор, грубе порушила норми та принципи міжнародного права, не є державою, яка сумлінне виконує взяті за міжнародними договорами зобов`язання, тому не може посилатись на імунітет від судового переслідування в Україні, який випливає із статті 2 Статуту ООН, через що не треба отримувати згоду рф на розгляд справи проти неї в українському суді.

Згідно Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомого майна від 02.01.2023р. № 201- 20230102-0004854730 оціночна вартість квартири становить 399588,82 грн. Вартість покращень квартири складає 440000,00 грн., всього 839588, 82 грн.

Крім того, позивачеві завдано моральної шкоди, оскільки він лишився без житла, речей, через що знаходяться у стані постійного стресу та нервозності. Розмір моральної шкоди, завданої рф оцінює у 300000,00 грн., а державою 100000,00 грн

На підставі викладеного, просив:

стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Держаної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн. внаслідок невиконання Україною позитивних зобов`язань щодо забезпечення права власності;

стягнути з рф на користь ОСОБА_3 майнову шкоду в розмірі 839588,82 грн., заподіяну внаслідок руйнування квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; моральну шкоду в розмірі 300000,00 грн.

Відповідач Держава Українав особіКабінету МіністрівУкраїни позовнівимоги невизнав. 07.02.2023р. представник відповідача ОСОБА_4 (діє на підставі наказу та посадової інструкції а.с. 53 - 56) надала відзив на позовну заяву (а.с. 47-51), в якому зазначив, що позивач не надав доказів, що руйнування його майна відбулася саме внаслідок дій Держави України, тому справа не стосується права на відшкодування майнової шкоди, завданої саме відповідачем. Обставин порушення державою позитивного конвенційного обов`язку у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для відшкодування матеріальної шкоди (за порушення права власності, якщо саме держава знищила чи пошкодила майно особи) у позові не зазначено. Отже, позивач не обґрунтовував, що Держава Україна не виконала позитивні зобов`язання щодо забезпечення права власності. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» встановлено процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації. (далі - шкода та збитки). Держава вчиняє всі можливі дії та вживає необхідні заходи, щоб захистити громадян та їх майно від протиправних посягань з боку країни- агресора. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач Держава Українав особіДержавної казначейськоїслужби Українитакож позовнівимоги невизнав. 26.01.2023р. представник відповідача ОСОБА_5 (діє на підставі виписки з ЄДР а.с. 43-44) надав відзив на позовну заяву (а.с. 39-42), в якому зазначив, що після початку широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України Держава вживає ряд необхідних заходів щодо юридичного оформлення механізму компенсації за зруйноване/пошкоджено майно фізичних та юридичних осіб, зокрема шляхом прийняття відповідних нормативних актів, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації», постанови Кабінету Міністрів України від 26.03.2022р. № 380 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2022 р. № 505) «Про збір, обробку та облік інформації про пошкоджене та знищене нерухоме майно внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації», постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2022р. № 423 «Про внесення змін до Порядку проведення обстеження прийнятих в експлуатацію об`єктів будівництва», постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.2022р. № 473 «Про затвердження Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації, пов`язаних із пошкодженням будівель та спору»

Міністерством розвитку громад та територій України видано наказ від 28.04.2021р. № 65, яким затверджено Методику обстеження будівель та споруд, пошкоджених внаслідок надзвичайних ситуацій, бойових дій та терористичних актів, згідно з якою обстежень пошкоджених чи зруйнованих будівель і споруд здійснюється відповідно до Порядку проведень обстеження прийнятих в експлуатацію об`єктів будівництва, затвердженого Постановою Кабміну від 12.04.2017р. № 257.

Міністерством аграрної політики та продовольства України видано наказ від 18.05.2022р. № 295, яким затверджено Методику визначення шкоди та збитків, завданих земельному фоне України внаслідок збройної агресії рф.

На офіційному вебсайті Міністерства економіки України 04.08.2022р. оприлюднено для обговорення проект Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією російської федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності. Цей проект сприяє вирішенню частини спірних питань щодо застосування методик оцінки розміру збитків.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2022р. № 951 розроблено додаток до Порядку № 326, яким визначено Загальні засади оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії російської федерації. У вказаних Загальних засадах зокрема передбачено: уніфікацію щодо методик оцінки шкоди та збитків; організаційні засади оцінки збитків; методичні засади визначення розміру збитків, спричинених рф.

Зазначені нормативні акти унормовують фіксацію та оцінку збитків майну осіб, яке постраждало внаслідок збройної агресії рф.

Також на розгляді у Верховній Раді України перебуває ряд законопроектів, які спрямовані на врегулювання спірних правовідносин. Держава вчиняє всі можливі дії та вживає необхідні заходи, щоб захистити громадян та їх майно від протиправних посягань з боку країни-агресора. В подальшому, після отримання доступу до активів та майна російської федерації заблокованих за кордоном, можливим буде реалізація в повній мірі права кожної особи на відшкодування завданої шкоди її майну.

Також зазначив, що починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що рф чинить збройну агресію проти України. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14.04.2022р. про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022, а також доручено Голові Верховні Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейською Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерстві закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами російської федерації та політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.

Наведені дії рф продовжує станом на момент розгляду вказаної справи.

Отже, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії рф, за позовом. І поданим саме до цієї іноземної країни.

Таким чином, рф як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Аналогічні правові висновки відображені у постановах Верховного Суду від 14.04.2022р. у справі № 308/9708/19 та від 12.05.2022р. у справі № 635/6172/17.

На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача адвокат Чекарьов Є.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити. Надав пояснення про те, що його повірений ОСОБА_3 проживає у Німеччині, чи має він статут тимчасово переміщеної особи, чи звертався до будь-якого органу з приводжу надання житла, компенсації за втрачене житло - представнику не відомо.

Представники відповідача ДержавиУкраїни Паращенко Ю.О.і ЛехтерМ.С. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, просили відмовити у їх задоволенні, підтримали надані відзиви на позов.

Відповідач - рф в уряду рф про дату та час судових засідань повідомлялася належним чином шляхом публікації оголошення про виклик на сайті «Судова влада України», а також додатково направлення судових повісток на відомі електронні адреси посольств рф в Україні та в Республіці Польща. Правом на надання відзиву на позов відповідач не скористався, будь-яких інших заяв не надав.

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази у справі відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, прийшов до таких висновків.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст. 4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

З матеріалів справи установлено, що представником позивача долучено до матеріалів справи копії Витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 08.11.2006р. та від 08.12.2006р., із яких видно, що ОСОБА_6 на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину від 01.07.1997р. та від 14.11.2006р. (а.с 8-9).

Також представником надана виконана на його замовлення Довідка про оціночну вартість об`єкта нерухомості станом на 02.01.2023р. з Єдиної бази звітів про оцінку, згідно із якою оціночна вартість квартири становить 399588,82 грн., оціночна вартість поліпшень також 399588,82 грн., всього 799177,64 грн. (а.с. 10-11).

Посилаючись на факт збройної агресії рф щодо України, окупацію у зв`язку із цим міста Маріуполя, невиконання Державою Україна обов`язку щодо евакуації та забезпечення іншим житлом, як на підставу відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої цими діями позивачу, позивач звернувся до суду із даним позовом про відшкодування з рф матеріальної шкоди в сумі 839588,82 грн., моральної шкоди 300000,00 грн., а також про відшкодування з Держави Україна моральної шкоди у 100000,00 грн.

Відповідно до ч. 2ст. 2 Цивільного кодексу Україниучасниками цивільних відносин є, зокрема, і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно із ч. 6ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975р., договори укладені між Україною та росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статті 2 Статуту ООН.

Згіднозі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998) вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

Суд ураховує, що обставини постійних обстрілів ворогом міста Маріуполя, запуск ракет на це місто та руйнування його інфраструктури, житлових будинків, убивство великої кількості жителів цього міста, є загальновідомими обставинами, які в силу ч. 3ст. 82 ЦПК Українине підлягають доказуванню.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався, та триває станом на момент постановлення судового рішення по даній справі.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення абонапад збройнихсил іншоїдержави абогрупи державна територіюУкраїни,а такожокупація абоанексія частинитериторії України; блокадапортів,узбережжя абоповітряного простору,порушення комунікаційУкраїни збройнимисилами іншоїдержави абогрупи держав; нападзбройних силіншої державиабо групидержав навійськові сухопутні,морські чиповітряні силиабо цивільніморські чиповітряні флотиУкраїни; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим вабзацах п`ятому - сьомомуцієї статтідіям,у томучислі значнаучасть третьоїдержави утаких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених вабзацах п`ятому - восьмомуцієї статті; застосуванняпідрозділів збройнихсил іншоїдержави абогрупи держав,які перебуваютьна територіїУкраїни відповіднодо укладенихз Україноюміжнародних договорів,проти третьоїдержави абогрупи держав,інше порушенняумов,передбачених такимидоговорами,або продовженняперебування цихпідрозділів натериторії Українипісля припиненнядії зазначенихдоговорів; особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

02.03.2022р. збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

16.03.2022р. Міжнародний суд ООН у міждержавній справі України проти росії ухвалив рішення про вжиття тимчасових заходів, згідно з яким визначив, що рф має негайно зупинити воєнні дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року.

14.04.2022р. Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно зпостановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27.04.2022р. Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Згідно із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 08.06.2022р. у справі № 490/9551/19 (провадження № 61-19853св21) з огляду на те, що починаючи з 2014 року, загальновідомим є той факт, що РФ чинить збройну агресію проти України, то у категорії справ про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю, завданої внаслідок збройної агресії РФ на території України, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. Дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.

Вирішуючи вимоги позивача про наявність підстав для відшкодування матеріальної шкоди, суд виходить із такого.

Загальні засади відшкодування матеріальної шкоди визначені статтею 22 ЦК України. Так, о соба,якій завданозбитків урезультаті порушенняїї цивільногоправа,має правона їхвідшкодування. Збиткамиє: 1)втрати,яких особазазнала узв`язкузі знищеннямабо пошкодженнямречі,а такожвитрати,які особазробила абомусить зробитидля відновленнясвого порушеногоправа (реальнізбитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт завдання такої шкоди відповідачем та її розмір.

Одними із основних засад цивільного судочинства є змагальність сторін (ст. 2 ЦПК України). Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимі докази). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Представник позивача долучив до позову лише документи, які підтверджують право власності на нерухоме майно і довідку про оціночну вартість об`єкта нерухомості (а.с. 10-11).

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що ОСОБА_3 був головою ГО «Оборона Маріуполя». 25.02.2022р. виїхав з міста Маріуполя разом із сім`єю. Зараз проживає у Німеччині.

Водночас, суду не надано жодних доказів того, де ж саме перебуває позивач ОСОБА_3 , не повідомлено його адресу його проживання у Німеччині, не надано доказів про те, що він дійсно виїхав з міста Маріуполя, даних про його членів сім`ї, про перетин кордону чи інші докази, які підтверджують факт проживання (перебування) за кордоном. Також не надано доказів того - чи забезпечений позивач і його родина якимось житлом (чи то за власні кошти, чи то за рахунок іноземної держави).

На питання суду та учасників справи представник позивача зазначив, що йому достеменно не відомо, чи має ОСОБА_3 статус тимчасово переміщеної особи, чи звертався він до будь-якого органу з приводу надання житла.

Отже, жодних відомостей про те, у який спосіб позивач був позбавлений можливості користуватися житлом і чи користувався він взагалі коли небудь цим житлом, чи був зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 суду не надано.

Окрім того, слід звернути увагу на те, що у позові позивач спочатку вказував, що користувався квартирою до березня 2022 року, а потім зазначив, що виїхав з м. Маріуполя 25.02.2022р. Під час розгляду справи представник позивача зазначав, що квартира вціліла, а у прохальній частині позову просив стягнути майнову шкоду, заподіяну внаслідок руйнування квартири. Тобто пояснення позивача і його представника щодо обставин справи є суперечливими, що викликає у суду обґрунтовані сумніви щодо дійсних обставин справи.

Клопотання про допит свідків, у т.ч. про допит позивача як свідка з метою підтвердження відомостей про обставини позбавлення користування майном, клопотань про витребування доказів представник позивача також не заявляв. У зв`язку із чим суд позбавлений можливості встановити дійсні обставини і оцінити докази.

Окрім того, суд вважає необґрунтованим й сам розрахунок матеріальної шкоди, який позивач прирівняв до оціночної вартості квартири та вартості ремонту, при цьому не надавши будь-яких доказів того, що у квартирі взагалі робився ремонт. Хоча саме на позивача покладається обов`язок доказування факта завдання шкоди та її розмір.

Вимога ефективності судового захисту перекликається з міжнародними зобов`язаннями України. Зокремаст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободгарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Разом з тим, позивачем не надано доказів порушення свого права, а тому відсутні фактичні підстави для задоволення вимог про відшкодування матеріальної шкоди.

Статтею 23 ЦК Українипередбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як слідує зіст. 1167 ЦК Україниморальна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.

Згідно пункту 3постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Також, у пункті 5Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей16і23 Цивільного кодексу Українита змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричиненняправо на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Ураховуючи те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, на які посилався представник позивача, як на підставу відшкодування моральної шкоди, суд доходить до висновку про відсутність підстав для її відшкодування.

Суд не погоджується із доводами позивача про те, що Держави Україна має відповідати за цим позовом, з огляду на те, що за обставин цієї справи відсутні підстави для відповідальності Держави України за неналежне виконання свого позитивного обов`язку.

Навіть не беручи до уваги те, що позивач взагалі не довів самого факту, за якого можна би було стверджувати про порушення конкретних обов`язків (негативного, позитивного матеріального, позитивного процесуального) з гарантування права на житло, то у даному випадку держава Україна не є суб`єктом відповідальності за порушення прав громадян України внаслідок збройної агресії рф .

Статтею 270 ЦК України визначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно із статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція)Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (частина перша статті 1 Першого протоколу до Конвенції).

Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.

Положення преамбули Конвенції передбачають, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави з гарантування прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні зобов`язання.

Негативні зобов`язання це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання навпаки: держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може полягати у прийнятті законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпеченні реальних умов для реалізації прав.

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язане з майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Тобто особа, яка має майновий інтерес, може розглядатися як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 40 постанови від 12.05.2022р. у справі №635/6172/17 зазначила, що згідно з Конвенцією держава-учасниця несе відповідальність лише завласні діїчи бездіяльністьщодо виконаннянегативних іпозитивних (матеріальних, процесуальних) обов`язків із гарантування конвенційних прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Якщо держава поширювала її юрисдикцію на відповідну територію, де сталося стверджуване порушення права, обставини (факти) невиконання чи неналежного виконання державою у конкретній ситуації певного з наведених обов`язків для притягнення її до відповідальності на підставі Конвенції та протоколів до неї треба чітко встановити.

У пункті 52 зазначеної постанови вказано, що у кожному випадку звернення з позовом про відшкодування державою Україною шкоди (майнової, моральної), завданої терористичними актами у періоди проведення АТО, Операції об`єднаних сил, суди мають з`ясувати: (а) підстави позову (обставини, якими обґрунтована позовна вимога); (б) чи мала держава Україна у сенсі статті 1 Конвенції юрисдикцію щодо гарантування прав і свобод на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення; (в) якщо мала юрисдикцію, то чи виконала її конвенційні обов`язки з такого гарантування на відповідній території (якщо мало місце невиконання або неналежне виконання конкретного обов`язку, то у чому воно полягало, якими були наслідки цього та причинно-наслідковий зв`язок між ними і невиконанням або неналежним виконанням відповідного обов`язку); (г) чи є підтвердження всіх цих фактів (належні, допустимі, достовірні та достатні докази).

У даній справі позивач звернувся до суду за захистом прав, порушених російською федерацією з 24 лютого 2022 року, як він сам вказує у позові. Вказував, що внаслідок збройної агресії він вимушено залишив місце свого проживання вм. Маріуполі Донецької області.

Разом з тим, Україна залишаєтьсяоб`єктом збройноїагресії збоку росії,яку останняздійснює,серед іншого,і черезпідтримку тазабезпечення масштабнихтерористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року № 129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (далі ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання рф державою-агресором (далі Звернення)).

Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії російської федерації (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1 схваленої постановою від 21 квітня 2015 року № 337-VIII Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії російської федерації та подолання її наслідків» (далі Заява)). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала росію державою-агресором (абзац шостий Звернення).

У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії росії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п`ятий пункту 1 Заяви).

27.08.2014р. третя фаза збройної агресії рф розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил рф (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви).

Наслідком збройної агресії рф проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя невід`ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини території України у Донецькій та Луганській областях (абзац перший пункту 3 Заяви). росія своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України, у тому числі право на життя, в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, у Донецькій та Луганській областях. Жертвами збройної агресії рф стало мирне населення, зокрема жінки та діти (абзаци четвертий і п`ятий пункту 3 Заяви).

24.02.2022р. розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України повномасштабне вторгнення агресора на Українську суверенну територію. У цей день Україна розірвала з рф дипломатичні відносини.

02.03.2022р. збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

14.04.2022р. Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з Постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

27.04.2022р. Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

Вся територія Маріупольського району з 05.03.2022р. є тимчасово окупованою згідно із Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022р. № 309, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.12.2022р. за № 1668/39004 (з подальшими змінами).

За таких обставин, шкода про відшкодування якої заявлено позовні вимоги та виконання державою Україна своїх обов`язків щодо гарантування прав і свобод громадянне перебувають у причинно-наслідковому зв`язку.

Внаслідок збройної агресії рф Україна створила спеціальний механізм для визначення всіх збитків, які завдала держава-агресор. Такий обов`язок Україна підтвердила упостанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» від 20.03. 2022р № 326(далі - постанова № 326).

Визначення шкоди та збитків здійснюється окремо, зокрема, за таким напрямом як людські втрати та пов`язані з ними соціальні витрати - напрям, що включає всі людські втрати (смерть або каліцтво цивільних осіб), що виникли в результаті збройної агресії РФ, а також витрати, пов`язані з призначенням різних видів державної соціальної допомоги та наданням соціальних послуг (підпункт 1 пункту 2 постанови № 326). Одним із основних показників, які оцінюються в межах цього напряму, є кількість цивільних осіб, загиблих внаслідок збройної агресії РФ (абзац третій підпункту 1 пункту 2 постанови № 326).

Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди та збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики (абзаци 8 і 9 підпункту 1 пункту 2 постанови № 326).

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» російська федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолівід 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війнивід 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022р. № 326 затверджено порядок визначення шкоди та збитків, завданих внаслідок збройної агресії. У справі за позовом фізичної особи до російської федерації про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією росії проти України, Верховний Суд дійшов висновку, що звернення позивача до українського суду із позовом до російської федерації є можливим засобом захисту права (постанова від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19). Отже, відшкодуванняшкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації росією окремих територій Української держави, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на державу, що здійснює окупацію (російську федерацію), а держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди.

Означена позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25.01.2023р. у справі № 233/2082/21 (провадження № 61-4001св22).

Окрім того, на виконання свого позитивного обов`язку щодо здійснення евакуаційних заходів постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2022 р. № 940 затверджені Зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України щодо удосконалення механізму проведення евакуації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2022р. № 854 «Про утворення Координаційного штабу з питань проведення обов`язкової евакуації населення в умовах воєнного стану» було затверджено склад Координаційного штабу з питань проведення обов`язкової евакуації населення в умовах воєнного стану

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2022р. № 385 «Деякі питання тимчасового переміщення (евакуації) дітей та осіб, які проживають або зараховані до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування на цілодобове перебування, в умовах воєнного стану».

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.2022р. № 385 затверджений Порядок тимчасового переміщення (евакуації) та забезпечення умов для перебування на території України, де не ведуться бойові дії, або за межами України дітей та осіб, які проживають або зараховані до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування на цілодобове перебування.

Разом із тим, позивачем у позові не зазначено, чи намагався він чи члени його сім`ї скористатися якимись шляхами евакуації із м. Маріуполя і які саме зобов`язання не виконала держава щодо забезпечення евакуації.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно п. 22 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що позивачеві відмовлено у задоволенні позовних вимог, судові витрати відносяться на рахунок держави.

На підставі вище наведеного, керуючись ст. ст. 2-5, 76-81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенніпозовних вимог ОСОБА_3 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, російської федерації в особі уряду російської федерації, про стягнення майнової та моральної шкоди, спричиненої в результаті військового вторгнення російської федерації відмовити.

Судові витрати у вигляді судового збору віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст рішення складений 28 квітня 2023 року.

Суддя Наумова О.С.