ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2023 року

Київ

справа №560/2210/19

адміністративне провадження №К/990/27804/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я.В.,

учасники судового процесу:

позивач: ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),

представник позивача: Шустер Я.В. (в режимі відеоконференції),

представник відповідача: Калужська Н.О. (в режимі відеоконференції),

розглянувши в судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №560/2210/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Хмельницькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року (суддя Божук Д.А.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року (головуючий суддя - Гонтарук В.М., судді: Біла Л.М., Матохнюк Д.Б.),

УСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області, яке судами в ході розгляду справи було замінено на правонаступника - Головне управління ДПС у Хмельницькій області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просив визнати протиправними та скасувати:

- накази №443 від 25 лютого 2019 року, №583 від 12 березня 2019 року;

- податкові повідомлення-рішення від 12 квітня 2019 року № 0004641303, № 0004591303, №0004631303, № 0004601303, № 0004651303;

- вимоги про сплату боргу №Ф0004571303 від 12 квітня 2019 року, №Ф-18399-53 від 10 травня 2019 року;

- рішення від 12 квітня 2019 року №0004581303 про застосування штрафних санкцій за несплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позов вмотивовано наступними доводами:

- документальну позапланову невиїзну перевірку було призначено і проведено протиправно, з порушенням процедури та за відсутності законних підстав. Із змісту оскаржуваних наказів неможливо встановити передбачену Податковим кодексом України (далі - ПК України) фактичну підставу для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, оскільки в них є лише посилання на підпункт 78.1.13 пункту 78.1 ст. 78 ПК України;

- висновки в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються лише на відомостях з двох листів ДФС України. При цьому з акта перевірки не зрозуміло: фіскальна служба вважає власні листи документами, які перевірялись, чи податковою інформацією, яку необхідно перевіряти та підтверджувати первинними документами. Податковий орган в ході проведення перевірки не провів зустрічну звірку з TОB «Нова пошта» та ТОВ «Пост фінанс», не направляв запити на отримання копій документів у осіб, яким ніби-то реалізовано товар позивачем. Жодних доказів отримання первинних документів у ТОВ «Нова пошта» та ТОВ «Пост фінанс», на підставі яких податковий орган міг би зробити висновок про отримані позивачем доходи, не надано та такі документи під час перевірки не використовувались. На переконання позивача, висновок ГУ ДПС про здійснення ОСОБА_1 торгівлі через мережу INTERNET є лише припущенням і ніякими доказами не підтверджується. При цьому позивач не заперечував, що протягом 2015-2018 років користувався послугами ТОВ «Нова пошта» та ТОВ «Пост фінанс», однак в обсягах, значно менших, ніж зазначено в акті перевірки.

Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 31 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року, в задоволенні позову відмовив.

Верховний Суд постановою від 15 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2020 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою для направлення справи на новий розгляд слугувало те, що оцінка правомірності наказу про проведення документальної перевірки, у тому числі позапланової невиїзної, повинна надаватись з урахуванням достатності змісту наказу для висновку про фактичну підставу проведення відповідної перевірки. Крім того, Верховний Суд вказав, що обсяг встановлених судами обставин не дає підстав достовірно стверджувати, що у спірному періоді позивач дійсно отримав дохід в тих розмірах, що описані в акті перевірки. Також незрозумілою видається як методика визначення контролюючим органом отриманих позивачем доходів непрямими методами, так і обрахунок сум, що підлягають сплаті до бюджету.

За наслідками нового розгляду справи Хмельницький окружний адміністративний суд ухвалою від 20 січня 2022 року закрив провадження у справі №560/2210/19 в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів №443 від 25 лютого 2019 року, №583 від 12 березня 2019 року.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12 квітня 2019 року №0004641303, №0004591303, №0004631303, №0004601303, №0004651303, вимоги про сплату боргу №Ф0004571303 від 12 квітня 2019 року, №Ф-18399-53 від 10 травня 2019 року, рішення від 12 квітня 2019 року №0004581303 про застосування штрафних санкцій за несплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ДФС України на адресу головних управлінь ДФС у областях (у т.ч. ГУ ДФС у Хмельницькій області) листами №35805/7/99-90-13-04-03-17 від 16 листопада 2018 року та №36393/7/99-99-13-04-03-17 від 22 листопада 2018 року надіслала для опрацювання на предмет повноти декларування доходів і сплати податків наявну інформацію щодо платників податків - фізичних осіб, які користувалися послугами ТОВ «Нова пошта» та ТОВ «Пост Фінанс», з метою виявлення та упередження фактів порушень законодавства при реалізації товарів через мережу INTERNET. Додатком до листа містилась таблиця (на двох аркушах) із зазначенням, зокрема, прізвища, ім`я, по батькові позивача, паспортних даних, інформації про суми грошових переказів, про здійснення відправлень вантажів та їх вартості.

25 лютого 2019 року ГУ ДПС видало наказ №443 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки", яким зобов`язано провести з 11 березня 2019 року перевірку фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 року по 31 жовтня 2018 року. Тривалість перевірки 10 робочих днів. Підставою проведення перевірки визначено надходження в установленому законодавством порядку інформації щодо порушення вимог підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а саме ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі, без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших благ та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації.

Наказом ГУ ДФС у Хмельницькій області від 12 березня 2019 року №583 "Про внесення змін до наказу ГУ ДФС у Хмельницькій області від 25 лютого 2019 року №443" тривалість перевірки визначено у 5 робочих днів.

Відповідно до розписки №78 від 06 березня 2019 року позивач отримав повідомлення та копію наказу про проведення перевірки.

Посадові особи ГУ ДПС провели документальну позапланову невиїзну перевірку, за результатами якої склали акт перевірки №0168/22-01-13-07/2976906790 від 22 березня 2019 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.1, 177.2, 177.11 статті 177 ПК України, внаслідок чого занижено податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за 2015-2018 роки на 770625,69 грн, в тому числі, за 2015 рік - на 166,89 грн, за 2017 рік - на 203565,96 грн, за 2018 рік - на 567226,62 грн;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX, пунктів 177.2, 177.11 статті 177 ПК України, внаслідок чого занижено суму військового збору на 64232,72 грн, у тому числі, за 2017 рік - на 16963,83 грн, за 2018 рік - на 47268,89 грн;

- пункту 4 частини першої статті 4, пункту 1 частини другої статті 6, пункту 2 частини першої статті 7, частин п`ятої, одинадцятої статті 8, абзацу 3 частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», внаслідок чого занижено суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу, що підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 251847,66 грн, в тому числі, за 2015 рік - 5293,88 грн, за 2016 рік - 13969,78 грн, за 2017 рік - 10972 грн, за 10 місяців 2018 року - 122859 грн;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 193.1 статті 193, пункту 194.1 статті 194 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на 630252 грн, у т.ч., за жовтень 2018 року - на 630252 грн;

- пункту 49.1, підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49, пункту 177.11 статті 177 ПК України, а саме податкові декларації про майновий стан і доходи за 2015-2016 роки подано із порушенням встановленого граничного терміну подання, за 2017-2018 роки декларації не подано;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 176.1 статті 176 ПК України, а саме фізичною особою не забезпечено збереження документів, пов`язаних із виникненням оподатковуваного доходу за період з 01 січня 2015 року по 31 жовтня 2018 року.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства сформовані на підставі відомостей листів ДФС України від 16 листопада 2018 року №35805/7/99-99-13-04-03-17 та від 22 листопада 2018 року №36393/7/99-99-13-04-03-17, відповідно до яких фізична особа ОСОБА_1 протягом 2015-2018 років здійснював реалізацію товарів через мережу INTERNET. Відправка товарів здійснювалась із використанням послуг ТОВ «Нова пошта», грошові перекази за реалізований товар отримувались фізичною особою через ТОВ «Пост фінанс». Податковий орган встановив, що у періоді, що перевірявся, позивач відправив поштових вантажів із залученням ТОВ «Нова пошта» загальною вагою 48855,77 кг на суму 4377483 грн, в тому числі: за 2015 рік - вагою 97,20 кг на суму 15273 грн, за 2016 рік - вагою 1269,70 кг на суму 92243 грн, за 2017 рік - вагою 8710,48 кг на суму 1118708 грн, за 2018 рік - вагою 38778,39 кг на суму 3151259 грн. Всього платником податків отримано грошових переказів за відправлений товар у розмірі 4351243 грн, в тому числі, за 2015 рік - 5563 грн, за 2016 рік - 63499 грн, за 2017 рік - 1130922 грн, за 2018 рік - 3151259 грн.

ОСОБА_1 надав ГУ ДПС пояснення, згідно з якими повідомив, що здійснював діяльність з купівлі-продажу населенню наступних товарів: вторинної сировини, побутових відходів, брухту чорних металів, використаних електричних акумуляторів. Документи, які підтверджують вказану діяльність, загублені, частина документів достроково знищена.

Не погодившись з висновками, викладеними в акті перевірки, позивач 01 квітня 2019 року подав заперечення на зазначений акт. Листом від 11 квітня 2019 року ГУ ДПС повідомило позивача, що за результатами розгляду заперечень висновки акта перевірки залишено без змін.

На підставі висновків вказаного акта перевірки ГУ ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 квітня 2019 року:

- №0004641303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 787815 грн, в тому числі, за основним платежем - на 630252 грн, за штрафними санкціями - на 157563 грн;

- №0004591303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 963282,11 грн, в тому числі, за основним платежем - на 770625,69 грн, за штрафними санкціями - на 192656,42 грн;

- №0004631303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 80290,90 грн, в тому числі, за основним платежем - на 64232,72 грн, за штрафними санкціями - на 16058,18 грн;

- №0004601303, яким до позивача за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, застосовано штрафну санкцію у розмірі 680 грн;

- №0004651303, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн.

Також ГУ ДПС 12 квітня 2019 року сформувало вимогу № Ф-0004571303, відповідно до якої загальна сума боргу позивача зі сплати єдиного внеску становить 251847,66 грн.

Рішенням №0004581303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12 квітня 2019 року до позивача застосовано штрафні санкції за несплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 40539,38 грн.

10 травня 2019 року ГУ ДПС сформувало вимогу №Ф-18399-53, відповідно до якої загальна сума боргу позивача зі сплати єдиного внеску станом на 30 квітня 2019 року становить 292387,04 грн, в тому числі, недоїмка - 251847,66 грн, штраф - 40539,38 грн.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з допущених контролюючим органом процедурних порушень при призначенні та проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки. Так, у наказі про призначення перевірки міститься лише посилання на підпункт 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у зв`язку з чим не можливо ідентифікувати передбачену ПК України фактичну підставу проведення зазначеної перевірки. Суд врахував також те, що передумовою для призначення податкової перевірки слугували листи ДФС України, проте, посилання на них не зазначені в спірних наказах як фактична підстава для її проведення. Врахувавши висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 21 лютого 2022 року у справі №826/17123/18, від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушення порядку проведення перевірки та незаконний наказ про її призначення є самостійною підставою для задоволення позову і визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень, вимог та рішення.

Перевіряючи оскаржувані рішення податкового органу по суті, суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 вересня 2021 року у цій справі, та вказав, що окрім інформації з листів ДФС України, акт перевірки не містить посилань на документи про фінансово-господарську діяльність ОСОБА_1 , отримані ним доходи та видатки, чи іншу інформацію, з якої б достовірно визначалось порушення позивачем податкового законодавства. При цьому долучені до матеріалів справи реєстри поштових відправлень ТОВ «Нова пошта» та копії квитанцій ТОВ «Пост фінанс» не досліджувались посадовими особами податкового органу і ці докази не були покладені в основу оскаржуваних рішень. Наведене слугувало додатковою підставою для визнання протиправними і скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вимог та рішення.

Апеляційний суд погодився з такими висновками та залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Не погодившись із судовими рішеннями, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову в позові.

За змістом уточненої касаційної скарги підставою касаційного оскарження вказано пункти 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року (справа №816/228/17), Верховного Суду від 01 червня 2022 року (справа №520/7331/21), при застосуванні підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78, пункту 81.1 статті 81 ПК України в частині вирішення питання, чи є підстави вважати дефектом відсутність у наказі інформації щодо фактичних підстав проведення перевірки. Поряд з наведеним скаржник також вважає відсутнім висновок Верховного Суду щодо застосування підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78, пунктів 79.1, 79.2 статті 79 ПК України при вирішенні питання щодо повноти зазначення відомостей у наказі про призначення позапланової невиїзної перевірки.

На переконання скаржника, висновок судів попередніх інстанцій про те, що наказ про проведення перевірки ОСОБА_1 не містив обов`язкових реквізитів та суперечив нормам ПК України, є помилковим. Так, спірні накази містили правову підставу для проведення перевірки - підпункт 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а фактичною підставою для її проведення було надходження листів від ДФС України від 16 листопада 2018 року №35805/7/99-99-13-04-03-17 та від 22 листопада 2018 року №36393/7/99-99-13-04-03-17. При цьому норми ПК України не передбачають необхідність зазначення у тексті наказу фактичних підстав (у спірному випадку - листів ДФС України).

Крім того, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій застосували пункт 71.1 статті 71, підпункт 72.1.3 пункту 72.1 статті 72, пункт 82.2 статті 82, підпункт 83.1.2 пункту 83.1 статті 83, пункт 85.2 статті 85 ПК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 серпня 2022 року у справі №140/403/19. У наведеному судовому рішенні Суд дійшов висновку, що лист фінансової установи, який містить інформацію щодо періоду і розміру отриманого особою доходу, і дає можливість ідентифікувати таку особу, може бути як використаний під час проведення податкової перевірки відповідно до статті 83 ПК України, так і визнаватись належним і допустимим письмовим доказом у розумінні статей 73, 74, 94 КАС України під час судового розгляду. Враховуючи викладене, скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій помилково відхилили надані податковим органом докази на підтвердження факту порушення ОСОБА_1 податкового законодавства.

Верховний Суд ухвалою від 08 листопада 2022 року відкрив провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо порушення судами норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктами 1, 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позивач отримав копію ухвали про відкриття касаційного провадження 15 листопада 2022 року (том 7 а.с.75), проте у встановлений у вказаній ухвалі десятиденний строк не скористався правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу. В силу положень частини першої статті 338 КАС України направлений до суду касаційної інстанції поштою 10 лютого 2023 року відзив на касаційну скаргу, колегією суддів не розглядається.

У судовому засіданні представник відповідача Калужська Н.О. підтримала вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити з підстав, у ній зазначених.

Позивач та його представник - адвокат Шустер Я.В. у судовому засіданні заперечували проти задоволення касаційної скарги та просили залишити без змін рішення судів попередніх інстанції як законні та обґрунтовані. Представник позивача вказував про неподібність постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року (справа №816/22/17), постанови Верховного Суду від 01 червня 2022 року (справа №520/7331/21) до спірних правовідносин. У спірному випадку у наказах про проведення перевірки міститься лише посилання на підпункт 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України, у зв`язку з чим неможливо ідентифікувати передбачену ПК України фактичну підставу для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача.

По суті виявлених податковим органом порушень представник позивача зазначив, що, окрім інформації з листів ДФС України, акт перевірки не містить посилань на документи про фінансово-господарську діяльність ОСОБА_1 , отримані ним доходи і видатки, чи іншу інформацію, з якої б достовірно вбачалося порушення позивачем вимог податкового законодавства. Наголосив, що надані ТОВ «Нова Пошта» та ТОВ «Пост Фінанс» на вимогу слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області службові чеки та реєстри грошових переказів не досліджувались посадовими особами податкового органу під час перевірки та не були покладені в основу оскаржуваних рішень всупереч норми частини другої статті 77 КАС України. Разом з тим, обсяг встановлених у цій справі обставин не дає підстав достовірно стверджувати, що у спірному періоді позивач дійсно отримав дохід в тих розмірах, що описані в акті перевірки.

Представник позивача вважає, що постанова від 25 серпня 2022 року у справі №140/403/19, на неврахування якої посилається скаржник, ухвалена у неподібних до цієї справи правовідносинах. Зокрема, така позиція вмотивована тим, що: висновки відповідача у цій справі ґрунтуються лише на листах ДФС України, які не є податковою інформацією; податковий орган не звертався із запитами до ТОВ «Нова Пошта» і ТОВ «Пост фінанс» щодо отримання документів про ніби-то отримані позивачем кошти.

Позивач у судовому засіданні наполягав, що жодних грошових коштів за допомогою ТОВ «Пост Фінанс» не отримував.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, а також представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегією суддів встановлено, що в межах визначених скаржником підстав касаційного оскарження, перевірці підлягають питання правильності застосування судами:

1) підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78, пунктів 79.1, 79.2 статті 79, пункту 81.1 статті 81 ПК України в частині дотримання відповідачем встановленої податковим законодавством процедури при прийнятті рішення про проведення документальної невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 . У разі допущення податковим органом таких порушень вирішенню підлягало питання наявності підстав для визнання незаконними наслідків перевірки залежно від характеру допущених порушень. Підставою касаційного оскарження судових рішень у межах зазначеного питання є пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України;

2) пункту 71.1 статті 71, підпункту 72.1.3 пункту 72.1 статті 72, пункту 82.2 статті 82, підпункту 83.1.2 пункту 83.1 статті 83, пункт 85.2 статті 85 ПК України в частині прийнятності інформації, наданої податковому органу оператором поштового зв`язку про обсяги здійснених поштових відправлень та небанківською фінансовою установою про обсяги отриманих грошових переказів, як доказу, що доводить факт отримання платником податків у періоді, що перевірявся, доходу, з якого підлягає сплаті податок на доходи фізичних осіб, податок на додану вартість, військовий збір та єдиний соціальний внесок. Підставою касаційного оскарження судових рішень у межах зазначеного питання є пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

При встановленні послідовності вирішення зазначених питань, колегія суддів враховує, що у постанові від 21 лютого 2020 року (справа №826/17123/18) Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства. Така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 КАС України.

Отже, в першу чергу підлягають перевірці висновки судів попередніх інстанцій про порушення контролюючим органом процедури призначення і проведення перевірки та зумовлення ними протиправності її результатів.

Щодо першого питання.

З установлених судами попередніх інстанцій обставин слідує, що до податкового органу надійшли листи ДФС України від 16 листопада 2018 року №35805/7/99-99-13-04-03-17 та від 22 листопада 2018 року №36393/7/99-99-13-04-03-17, в яких, в тому числі, містилась інформація, надана ТОВ «Нова пошта» і ТОВ «Пост фінанс» про обсяги поштових відправлень та суми отриманих ОСОБА_1 грошових переказів (том 1 а.с. 129-132). На їх підставі ГУ ДПС було прийнято наказ від 25 лютого 2019 року №443 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», до якого були внесені зміни в частині тривалості цієї перевірки наказом від 12 березня 2019 року №583 (том 1 а.с.96,97). У підставах проведення перевірки зазначено: «У зв`язку з надходженням до Головного управління ДФС у Хмельницькій області в установленому законодавством порядку інформації щодо порушення вимог підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а саме ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших благ та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації, керуючись вимогами статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 ПК України…».

За позицією позивача, зміст наказів про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки не дає можливості встановити дійсну фактичну підставу її проведення, що свідчить про порушення процедури її призначення і, як наслідок, визнання протиправними та скасування рішень, прийнятих суб`єктом владних повноважень за її наслідками.

Натомість, ГУ ДПС вважає, що при зазначенні підстав проведення документальної невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 ним було дотримано вимоги податкового законодавства, зокрема, пункту 81.1 статті 81 ПК України.

Згідно з вимогами абзацу 3 пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок унормовано статтею 78 ПК України.

Підпунктом 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України встановлено, що документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом, а також здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали підставою для проведення такої перевірки.

З аналізу наведеної норми права слідує, що законодавець передбачив альтернативні фактичні підстави проведення документальної позапланової перевірки відповідно до підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:

- отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних доходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом;

- отримання інформації про здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації.

Особливістю перевірок, що призначаються на цій підставі, є те, що в їх ході досліджуються виключно питання, що стали підставою для проведення такої перевірки. При цьому передумовою призначення перевірки на відповідній підставі є саме отримання податковим органом інформації про порушення вимог податкового законодавства.

Приведений вище пункт 81.1 статті 81 ПК України закріплює вимоги щодо змісту наказу про проведення перевірки, в тому числі необхідність відображення підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.

У світлі наведеного суд касаційної інстанції також враховує усталену позицію Верховного Суду, що формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК щодо змісту наказу про проведення перевірки. При встановленні однією правовою нормою декількох самостійних підстав для проведення перевірки конкретна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі (зокрема, але не виключно, постанови Верховного Суду від 21 грудня 2022 року (справа № 500/1331/21), від 11 липня 2022 року (справа №120/5728/20-а)).

Слід також зазначити, що при вирішенні питання щодо правомірності призначення і проведення документальної перевірки, зокрема позапланової невиїзної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави її проведення та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для проведення такої перевірки.

Направляючи цю справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 року звернув увагу на необхідність встановлення всіх обставин справи та на їх підставі надати правову оцінку наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з урахуванням достатності його змісту для висновку про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.

Як встановили суди, у наказах від 25 лютого 2019 року №443, від 12 березня 2019 року №583 при формулюванні підстави проведення документальної невиїзної перевірки ГУ ДПС вказало, що перевірка проводитиметься з підстави, визначеної підпунктом 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України, а також повністю процитувало зазначену правову норму. Отже, у зазначених наказах податковий орган належним чином відобразив як правову (юридичну), так і фактичну підставу для проведення податкової перевірки фізичної особи ОСОБА_1 , а саме зазначено обидві підстави для її проведення

За позицією позивача, з якою погодились суди попередніх інстанцій, спірні накази не містили посилання на листи ДФС України від 16 листопада 2018 року №35805/7/99-90-13-04-03-17, від 22 листопада 2018 року №36393/7/99-99-13-04-03-17 як на фактичну підставу для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки діяльності позивача. Крім того, суди вказали, що у наказі про проведення перевірки відповідач також не конкретизує суть порушення.

Суд касаційної інстанції вважає такий висновок судів попередніх інстанцій помилковим з огляду на наступне.

Приведення у наказі про проведення перевірки однієї з альтернативних підстав, передбачених диспозицією пункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України, або ж обох у сукупності, є достатнім для розуміння причин та характеру дій, які, на думку контролюючого органу можуть вказувати на порушення податкового законодавства з боку платника податків, а також щодо кола питань, які будуть предметом перевірки. В такій ситуації у разі виникнення спору щодо обґрунтованості припущень щодо вчинення платником податків порушень та наявності дійсних підстав для проведення перевірки суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

У цій справі ГУ ДПС в ході судового розгляду справи надало суду листи ДФС України від 16 листопада 2018 року №35805/7/99-90-13-04-03-17, від 22 листопада 2018 року №36393/7/99-99-13-04-03-17, які конкретизують фактичну підставу для проведення спірної перевірки - інформацію щодо платників податків - фізичних осіб, які користувалися послугами ТОВ «Нова Пошта» та ТОВ «Пост Фінанс». У додатку до листа були наведені відомості, зокрема, щодо прізвища, ім`я, по батькові позивача, паспортних даних, інформації про суми грошових переказів, про здійснення відправлень вантажів та їх вартості, які могли вказувати на здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації.

Враховуючи те, що у наказах про проведення перевірки в достатньому обсязі було вказано як юридичну (правову), так і фактичні підстави проведення перевірки (хоча і без уточнення джерел інформації), а податковий орган належними засобами доказування довів існування фактичної підстави для її призначення, такий недолік як незазначення у спірних наказах посилань на листи ДФС України у спірному випадку не може нівелювати наслідки перевірки і не є таким істотним недоліком, що безумовно тягне скасування результатів перевірки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, на неврахування якої посилається скаржник, серед іншого, сформувала наступний висновок: неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки; підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Колегія суддів вважає, що у вказаному висновку Великої Палати Верховного Суду не йдеться про те, що підтвердження обґрунтованості висновків по суті виявлених порушень за результатами проведеної перевірки нівелює правове значення та наслідки всіх процедурних порушень, допущених контролюючим органом під час призначення та/або проведення перевірок. Разом з тим, постанова Великої Палати Верховного Суду не містить визначення конкретних критеріїв, за яких допущені контролюючим органом процедурні порушення є такими, що впливають або об`єктивно можуть впливати на висновки, здійснені за наслідками перевірки. Відповідно, оцінка заявлених (виявлених) процедурних порушень здійснюється судом в кожній конкретній справі.

Таким чином, за усталеною практикою Верховного Суду порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень може бути підставою для скасування такого рішення, проте, лише за умови, що таке порушення вплинуло або об`єктивно могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення. Тобто, не кожне порушення, допущене суб`єктом владних повноважень, вважається таким, що безумовно впливає на правильність та обґрунтованість висновків такого суб`єкта.

Ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення". Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Аналогічна правова позиція висловлювалась Верховним Судом також у постановах від 16 березня 2023 року (справа №400/4409/21), від 21 лютого 2023 року (справа №369/7737/16-а), від 10 липня 2019 року (справа №804/639/18), від 27 вересня 2022 року (справа №320/1510/20), від 16 грудня 2021 року (справа № 640/11468/20) тощо.

У світлі наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо співвідношення між допущеними суб`єктом владних повноважень процедурними порушеннями при прийнятті рішення та правомірністю такого рішення суд касаційної інстанції погоджується, що посилання у спірних наказах на зазначені вище листи ДФС України більш повно розкривали б та конкретизували фактичну підставу для проведення перевірки. Поряд з цим, зазначений недолік не можна визнати істотним (фундаментальним), тобто, таким, що унеможливлює визначення фактичної підстави для призначення податкової перевірки або ж свідчить про відсутність такої підстави взагалі.

В аспекті встановлених у цій справі конкретних обставин суд касаційної інстанції критично оцінює викладений у судових рішеннях висновок, що суд не може підміняти контролюючий орган та перебирати на себе його повноваження, зокрема, в частині визначення (підшукування) замість відповідача дійсних підстав перевірки платника податків, що вже відбулася. Такий висновок є доречним тоді, коли суб`єкт владних повноважень у відповідному наказі взагалі не наводить фактичну підставу проведення перевірки або ж в ході розгляду справи не доводить належними доказами існування відповідної інформації про можливі порушення податкового законодавства саме на момент прийняття наказу про проведення податкової перевірки. У розглядуваному випадку таких обставин суди не встановили. Натомість, у цій справі ГУ ДПС надало суду листи ДФС України, зміст яких в повній мірі може розцінюватись як «отримання інформації про здійснення особою господарської діяльності без державної реєстрації».

Суд касаційної інстанції також враховує, що протягом судового розгляду справи позивач не вказував, яким саме чином відсутність у наказах про проведення перевірки посилань на листи ДФС України порушило чи обмежило його права, враховуючи те, що правова та фактична підстави проведення перевірки були зазначені належним чином.

Таким чином, обґрунтованим є твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17. Твердження позивача про неподібність правовідносин у цій справі та у приведеній скаржником є недоречним. Велика Палата Верховного Суду у приведеній постанові висловила загальний підхід до оцінки наслідків процедурних порушень, допущених при проведенні контрольного заходу суб`єктом владних повноважень. Такі висновки підлягають застосуванню в усіх справах, що стосуються вимог про скасування рішення суб`єкта владних повноважень з підстав порушення ним встановленої законом процедури проведення перевірки і прийняття на її підставі відповідного рішення.

Щодо доводів скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 01 червня 2022 року (справа №520/7331/21), суд касаційної інстанції визнає обґрунтованими доводи позивача про нерелевантність наведеного судового рішення до обставин цієї справи. Так, у справі №520/7331/21 суд касаційної інстанції взагалі не вирішував питання, чи є допущені податковим органом порушення при призначенні фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України такими, що вплинули чи об`єктивно могли вплинути на правомірність прийнятих за її наслідками податкових повідомлень-рішень. У приведеній ГУ ДПС постанові суди встановили, що у наказі від 10 лютого 2021 року №873-п містилась фактична підстава проведення перевірки, а довід позивача про незазначення такої підстави був визнаний хибним.

Довід позивача, що правова позиція щодо застосування підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України вже була викладена у постанові Верховного Суду від 05 травня 2018 року (справа №810/3188/17), підлягає відхиленню. Так, у справі №810/3188/17 підставою для скасування наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки слугувала сукупність обставин: посилання лише на підпункт 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України без будь-якої його конкретизації; неналежне повідомлення платника податків про проведення невиїзної перевірки. Відтак, обставини, які слугували підставою для задоволення позову у справі №810/3188/17, є відмінними від обставин цієї справи.

Підсумовуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що сукупність встановлених у цій справі обставин не дає підстав для висновку, що допущені податковим органом у цій справі недоліки під час оформлення наказу про проведення документальної позапланової перевірки на підставі підпункту 78.1.13 пункту 78.1 статті 78 ПК України можна визнати такими, що вплинули чи об`єктивно могли вплинути на правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Суди попередніх інстанцій в порушення правил оцінки доказів та внаслідок незастосування висновків Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 наведеного не врахували та дійшли помилкового висновку про задоволення позову з цих підстав.

Щодо другого питання.

В межах визначеної скаржником підстави касаційного оскарження в цій частині ключовим питанням, що належало вирішити судам та яке підлягає касаційному перегляду, було прийнятність інформації, наданої податковому органу оператором поштового зв`язку про обсяги здійснених поштових відправлень та небанківською фінансовою установою про обсяги отриманих грошових переказів, як доказу, що доводить факт отримання платником податків у періоді, що перевірявся, оподатковуваного доходу.

За результатами документальної позапланової перевірки ОСОБА_1 як фізичній особі було визначено податкове зобов`язання із податку на доходи фізичних осіб, військового збору, податку на додану вартість, а також нараховано єдиний соціальний внесок.

Вирішуючи питання щодо правомірності визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на додану вартість та нарахування єдиного соціального внеску, суд касаційної інстанції зазначає таке.

В підпункті 1.3 пункту 1 розділу ІІ «Описова частина» акта перевірки ГУ ДПС зазначило, що ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець з 11 листопада 2013 року згідно з рішенням у справі №822/1532/13-а. Станом на час проведення перевірки позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 04 лютого 2019 року. Отже, у період з 12 листопада 2013 року по 03 лютого 2019 року ОСОБА_1 не перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець.

У світлі викладеного суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Аналогічний обов`язок для платника податків встановлений приписами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України.

Стаття 180 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає перелік осіб, які є платниками податку на додану вартість.

Зокрема, відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 180.1 статті 180 ПК України для цілей оподаткування платником податку є: будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Стаття 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску визначає: роботодавців; фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування; осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; членів фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; осіб, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

У постанові від 28 травня 2021 року (справа №120/1565/19-а) Верховний Суд виснував, що «фізична особа-підприємець» та «фізична особа» мають різний правовий статус, в тому числі, і у сфері оподаткування, а тому для цілей оподаткування необхідно надавати оцінку конкретним правовідносинам у контексті того, чи виступає особа у них як підприємець, чи як фізична особа. Фізичні особи можуть вважатись суб`єктами господарювання тільки за умови здійснення ними господарської діяльності і реєстрації їх як підприємців. І лише зареєстровані підприємці зобов`язані сплачувати податки, передбачені для підприємців, оскільки саме з моменту реєстрації особа набуває відповідний правовий статус. При цьому реєстрація суб`єктом господарювання є добровільним рішенням фізичної особи. Чинним законодавством України не передбачено надання фізичній особі статусу ФОП в обхід встановленої процедури, в тому числі й примусово, за рішенням будь-якого суб`єкта владних повноважень.

Таке правозастосування також було підтримано Судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 23 травня 2022 року (справа № 810/3116/18), в якій, серед іншого, дійшла висновку, що застосування до отриманого фізичною особою доходу правил оподаткування, визначених статтею 177 ПК України, означало б довільне розширене тлумачення норм цієї статті, що суперечить імперативному методу правового регулювання, характерного для фінансового права.

Як встановили суди, податковий орган в ході проведення документальної позапланової перевірки зафіксував в акті перевірки, що ОСОБА_1 у періоді, що перевірявся, не був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Ці обставини також підтверджуються відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За таких обставин, незалежно від доведеності чи недоведеності обставин отримання ОСОБА_1 у 2015-2018 роках загального оподатковуваного доходу у розмірі 4282181 грн, нарахування позивачу як фізичній особі податку на додану вартість та єдиного соціального внеску суперечить статті 67 Конституції України, ПК України, Закону України №2464-VI та наведеним вище висновкам Верховного Суду. Та обставина, що станом на час проведення перевірки ОСОБА_1 зареєструвався як фізична особа-підприємець, не може слугувати підставою для покладення на позивача додаткового податкового навантаження за той період, в якому він такого статусу не мав.

Керуючись частиною першою статті 6 КАС України, суд касаційної інстанції вважає, що податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2019 року №0004641303, вимоги від 12 квітня 2019 року №Ф-0004571303, від 10 травня 2019 року №Ф-18399-53, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0004581303 від 12 квітня 2019 року є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Щодо правомірності визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Платниками податку на доходи фізичних осіб за правилами, визначеними підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 ПК України, серед іншого, є фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до пункту 163.1 статті 163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно з пунктом 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування доходів фізичних осіб є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року.

Підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України встановлено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Пункт 164.2 статті 164 ПК України встановлює перелік видів доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку. Так, серед іншого до такого доходу віднесені інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу (підпункт 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України).

При цьому у статті 165 ПК України наведено перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, у статті 166 ПК України передбачені випадки, за яких платник податків може зменшити загальний оподатковуваний дохід на розмір податкової знижки.

Відповідно до пункту 164.3 статті 164 ПК України при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.

За загальним правилом, ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами (пункт 167.1 статті 167 ПК України).

Пункти 167.2-167.5 статті 167 ПК України встановлюють випадки, за яких до бази оподаткування застосовується ставка податку, відмінна від загальної.

Згідно з підпунктом «в» пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов`язані подавати податкову декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього розділу таке подання є обов`язковим.

Платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу (підпункт 179.1 статті 179 ПК України).

Абзацом першим пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

За змістом підпунктів 1.2 та 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Аналіз наведеного правового регулювання дає підстави для висновку, що за загальним правилом кожна особа, яка отримує дохід, зобов`язана сплачувати податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та подавати у зв`язку з цим до податкового органу податкову звітність. При цьому Податковий кодекс України відносить до доходів фізичної особи будь-які доходи, отримані платником податків у відповідному періоді, окрім тих, що не підлягають оподаткуванню, чи підлягають зменшенню на суму податкової знижки або ж із застосуванням меншої ставки податку.

Верховний Суд вже вирішував питання щодо того, чи може інформація, надана податковому органу небанківською фінансовою установою про обсяги отриманих платником податків грошових переказів, бути підставою для висновку про порушення таким платником вимог податкового законодавства в частині декларування отриманого у періоді, що перевірявся, загального оподатковуваного доходу. За наслідками аналізу підпункту 14.1.171 пункту 14.1 статті 14, пункту 71.1 статті 71, підпункту 72.1.3 пункту 72.1 статті 72, пункту 73.1 статті 73, підпункту 83.1.2 пункту 83.1 статті 83 ПК України, статті 1 Закону України «Про інформацію» у постанові від 25 серпня 2022 року (справа №140/403/19) Суд дійшов висновку, що на виконання покладених на них функцій податкові органи вправі звертатись, в тому числі, до небанківських фінансових установ із запитами щодо отримання інформації про рух коштів на рахунках платника податків. Надана такою установою інформація відноситься до податкової та є підставою для врахування при формуванні висновків про дотримання чи порушення платником податків норм податкового законодавства.

При цьому положення статей 72, 73, 83 ПК України у взаємозв`язку з нормами статей 72-74 КАС України не дають підстав вважати, що отримана податковим органом у порядку, встановленому ПК України, інформація від небанківської фінансової установи про рух коштів платника податків є недопустимим доказом, оскільки саме така установа уповноважена законом на надання відомостей такого характеру.

В той же час, платник податків, який не згоден із відповідністю такої інформації дійсним обставинам справи або ж вважає, що розмір заниженого ним податкового зобов`язання є меншим, вправі подати до контролюючого органу в ході перевірки або ж в ході судового розгляду справи відповідні докази, що спростовують доводи суб`єкта владних повноважень. Це зумовлено специфікою поставленого в провину платнику податків порушення, а саме заниження загального оподатковуваного доходу, у зв`язку з чим контролюючому органу достатньо довести саме факт отримання останнім доходу у періоді, що перевірявся.

Поряд з цим, у разі заперечення таких обставин платник податків повинен надати докази, які свідчитимуть про: відсутність такого доходу взагалі; наявність підстав вважати його неоподатковуваним або його зменшення; застосування ставки податку, відмінної від базової тощо.

Це узгоджується з нормою абзацу першого пункту 85.2 статті 85 ПК України, згідно з якою платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Крім того, за правилами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас, у разі надання контролюючим органом доказів, які свідчать про те, що задекларовані платником податків податкові зобов`язання не відповідають дійсності або він не виконав обов`язок щодо подання декларації за наявності об`єкта для декларування, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Колегія суддів у цій справі не вбачає підстав для відступу від наведеного вище висновку Верховного Суду.

Водночас, усталеною є позиція Верховного Суду, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Крім того, сталою є позиція Верховного Суду, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту яких суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

З установлених судами попередніх інстанцій обставин справи слідує, що до ДФС України від небанківської фінансової установи ТОВ «Пост Фінанс» і від поштового оператора ТОВ «Нова Пошта» надійшла інформація про отримані платниками податків - фізичними особами суми грошових переказів та поштових відправлень за період з 2015 по 2018 рік включно, в тому числі, і щодо розміру отриманих ОСОБА_1 грошових переказів. В подальшому ця інформація була скерована для роботи до ГУ ДПС.

Позивач наполягає, що інформація з таких листів, без дослідження інших документів фінансово-господарської діяльності, не може бути належним доказом порушення ОСОБА_1 вимог податкового законодавства. З такою позицією позивача передчасно погодились суди попередніх інстанцій.

Суд касаційної інстанції зазначає, що до предмета доказування у справах цієї категорії входять обставини того, чи дійсно в розпорядження ДФС України або його територіальних підрозділів на час проведення перевірки надходила інформація від відповідних установ (підприємств), зокрема ТОВ «Пост Фінанс», щодо обставин та обсягів отриманих фізичними особами доходів у певний період, а у разі сумнівів у її достовірності - перевірка цього факту. Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 серпня 2022 року (справа №140/403/19).

Водночас, в порушення принципу офіційного з`ясування суди попередніх інстанцій не усунули суперечності у цьому питанні і достовірно не з`ясували у належний процесуальний спосіб, чи витребовувалась інформація щодо здійснених ОСОБА_1 поштових відправлень та отриманих ним грошових переказів від ТОВ «Нова Пошта» та ТОВ «Пост Фінанс», якщо так - який зміст отриманих ДФС України від указаних підприємств відомостей та чи зазначені відомості стосовно отриманих ОСОБА_1 грошових переказів відповідають висновкам відповідача в акті перевірки про обсяг доходів, які мали бути оподатковані податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

Колегія суддів критично оцінює висновки судів попередніх інстанцій про недослідження податковим органом під час проведення перевірки документів про фінансово-господарську діяльність ОСОБА_1 , реєстрів поштових відправлень ТОВ «Нова пошта», копій квитанцій ТОВ «Пост фінанс». Твердження про те, що отримання доходу особою має бути підтверджено виключно первинними бухгалтерськими документами, як то видаткові накладні, чеки, квитанції, договори тощо у спірному випадку не ґрунтується на вимогах законодавства.

Більш того, не всі операції з отримання фізичною особою доходу, який має відноситись до оподатковуваного, мають характер господарських, для яких існують вимоги щодо оформлення документів бухгалтерського обліку. І навіть ті операції, які за своїм змістом фактично мають ознаки господарських, не завжди здійснюються суб`єктами, які мають статус суб`єктів господарювання, та не завжди супроводжуються складенням первинних бухгалтерських документів. Таким чином, відсутність первинних бухгалтерських документів не може бути перешкодою для перевірки та встановлення обставин додержання вимог податкового законодавства у разі наявності інших допустимих джерел щодо таких обставин.

Водночас, саме за наслідками дослідження відповідних первинних документів можуть бути встановлені обставини, за яких певні доходи підлягають визнанню такими, що не підлягають оподаткуванню, чи підлягають зменшенню на суму податкової знижки або ж із застосуванням меншої ставки податку.

Таким чином, відповідно до предмета доказування у справах цієї категорії суди першочергово повинні встановити, чи дійсно небанківська фінансова установа надала відповідну інформацію податковому органу щодо грошових переказів, отриманих платником податків. Ці обставини підлягають встановленню шляхом витребування як у ДФС України відповідних листів, так і від надавача такої інформації у разі виникнення необхідності.

У випадку підтвердження небанківською фінансовою установою (ТОВ «Пост Фінанс») факту отримання ОСОБА_1 грошових переказів у розмірі, вказаному в акті перевірки, у судів виникає обов`язок з надання оцінки аргументу позивача про те, що він не здійснював відправлень у тих обсягах та не отримував грошові перекази у тих розмірах, що указані як в акті перевірки, так і в реєстрах, вилучених у межах кримінального провадження.

Враховуючи таку позицію позивача у цій справі дотримання вимог пункту 1 частини 3 статті 2, частини четвертої статті 9 КАС України, може бути забезпечене, зокрема, шляхом дослідження додаткових доказів у цій справі, а саме реєстрів поштових відправлень, реєстрів грошових переказів, копій службових чеків. Для цього необхідним є з`ясування, чи були матеріали кримінального провадження отримані відповідачем у належний процесуальний спосіб.

З урахуванням правил, встановлених статтями 72-77, 90 КАС України, при оцінці доводів про фізичну неможливість здійснення відправлень та отримання грошових переказів в один день у різних містах України, під час перебування за кордоном або ж на оздоровленні, судам слід враховувати особливості здійснення таких операцій як поштовим оператором (щодо особливостей приймання поштових відправлень, формування експрес-накладних у кабінеті користувача), так і небанківською фінансовою установою (щодо верифікації особи одержувача). Відповідні правила та алгоритми дій цих установ закріплені у публічних договорах (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також врегульовані нормами статей 237, 244, 1000, 1003 ЦК України.

У випадку підтвердження небанківською фінансовою установою факту отримання позивачем у періоді, що перевірявся, грошових переказів, окремій оцінці судами підлягають суперечливі пояснення щодо дійсних обставин справи, надані позивачем в ході судового розгляду.

Так, в ході проведення податкової перевірки ГУ ДПС направляло ОСОБА_1 запити про надання інформації та відповідного документального підтвердження щодо розміру отриманих ним грошових переказів. У відповідь на запити позивач надав пояснення, в яких повідомив, що протягом 2017-2018 років здійснював діяльність як фізична особа із продажу та купівлі вторинної сировини, побутових відходів, брухту чорних металів (код 7204 згідно з УКТЗЕД), використаних акумуляторів свинцево-кислотних (код 8548 згідно з УКТЗЕД). Зазначив, що відповідно до ПК України доходи від продажу зазначених видів товарів не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб, у зв`язку з чим не подавав декларацію про доходи у 2017, 2018 роках. Також повідомив, що документи, що підтверджують діяльність, загублені, а частина - достроково знищена (том 1 а.с.128). Такі ж пояснення були надані позивачем і в запереченнях на акт перевірки (том 1 а.с.133-134).

В адміністративному позові та в ході подальшого розгляду справи позивач наполягав, що дійсно користувався послугами ТОВ «Нова Пошта» та ТОВ «Пост Фінанс», але у значно менших обсягах, ніж зазначено в акті перевірки.

Водночас, у суді касаційної інстанції позивач пояснив суду, що взагалі ніякої діяльності не здійснював, грошових коштів не отримував.

Такі доводи підлягають оцінці з урахуванням норм частини другої, пунктів 2, 5 частини п`ятої статті 44 КАС України.

З приводу доводу позивача про те, що реалізований ним у періоді, що перевірявся, товар не був об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 165.1.25 пункту 165.1 статті 165 ПК України, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 165.1.25 пункту 165.1 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума доходу, отримана платником податку за здані (продані) ним вторинну сировину, побутові відходи, брухт чорних металів (код 7204 згідно з УКТ ЗЕД), брухт кольорових металів, включаючи використані (виснажені) акумулятори електричні свинцево-кислотні (код 8548 10 21 00 згідно з УКТ ЗЕД), залишки та брухт електричних акумуляторів із вмістом свинцю (код 8548 10 91 00 згідно з УКТ ЗЕД), та брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про відходи» від 05 березня 1998 року №187/98-ВР (далі - Закон №187/98-ВР), побутові відходи - відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов`язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення; відходи як вторинна сировина - відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і/або економічні передумови.

Відповідно до частини другої статті 35 Закону №187/98-ВР операції поводження з окремими видами відходів як вторинної сировини в частині приймання і закупівлі їх у населення спеціалізовані підприємства здійснюють через свої приймальні пункти (стаціонарні або пересувні).

Стаття 1 Закону України «Про металобрухт» від 05 травня 1999 року №619-XIV (далі - Закон №619-XIV) визначає, що побутовий металобрухт - непридатні для прямого використання вироби побутового призначення або частини цих виробів, які містять у собі чорні або кольорові метали чи їх сплави і які втратили експлуатаційну цінність.

Відповідно до частини першої, п`ятої статті 4 Закону №619-XIV операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами. Приймання побутового металобрухту від фізичних осіб дозволяється лише при пред`явленні ними документа, який засвідчує особу, та обов`язково оформляється актом приймання. В акті приймання побутового металобрухту від фізичних осіб зазначаються дані документа, який засвідчує особу, та опис металобрухту. Фізичні особи можуть здійснювати операції лише з побутовим металобрухтом.

Відповідно до пункту 6 Положення про порядок збирання та переробки відпрацьованих свинцево-кислотних акумуляторів, затвердженого наказом Мінпрому України, Мінекономіки України, Мінекобезпеки України від 31 грудня 1996 року №223/154/165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 січня 1997 року за №12/1816, збирання від суб`єктів господарювання та населення відпрацьованих свинцево-кислотних акумуляторів та їх металургійна переробка проводиться спеціалізованими підприємствами та організаціями з замкнутим циклом виробництва, які забезпечують регенерацію електроліту, відповідність виробництва технічним, технологічним та санітарно-гігієнічним вимогам, виготовляють висококонкурентну товарну продукцію широкого попиту, мають розвинену в країні мережу реалізації своєї продукції з одночасним збиранням відпрацьованої та отримали відповідну ліцензію Міністерства промисловості України.

Зміст підпункту 165.1.25 пункту 165.1 статті 165 ПК України у взаємозв`язку з наведеними вище визначеннями понять «побутові відходи», «побутовий металобрухт» свідчить, що до оподатковуваного не належить лише той дохід, що отриманий від продажу саме тих відходів чи металобрухту, які утворились в результаті життєдіяльності фізичної особи в ході задоволення власних побутових потреб. Тоді як діяльність із купівлі та подальшого продажу побутових відходів чи побутового металобрухту, яка має ознаки підприємницької, не охоплюється дією норми підпункту 165.1.25 пункту 165.1 статті 165 ПК України. Більше того, діяльність із закупівлі вторинної сировини у населення, приймання побутового металобрухту, збирання відпрацьованих свинцево-кислотних акумуляторів від населення здійснюється лише: спеціалізованими підприємствами через свої приймальні пункти; спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, їх приймальними пунктами; спеціалізованими підприємствами та організаціями з замкнутим циклом виробництва.

Отже, у розрізі таких доводів позивача необхідним є, з урахуванням наданих позивачем пояснень з цього приводу, встановлення того, чи дійсно ОСОБА_1 реалізовувались побутові відходи та металобрухт, а якщо так, чи виникли вони у процесі побутової діяльності його родини, або ж придбавались саме з метою їх подальшої реалізації у третіх осіб.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 квітня 2019 року №0004591303, №0004631303.

Вирішуючи питання правомірності податкових повідомлень-рішень від 12 квітня 2019 року №0004651303, №0004601303, яким до позивача застосовано штрафні санкції, суд касаційної інстанції виходить з того, що в межах цієї справи це питання є похідним від висновку про наявність/відсутність у позивача обов`язку із сплати військового збору та податку на доходи фізичних осіб і подання у зв`язку з цим податкових декларацій та зберігання первинних документів.

З огляду на наведене, Верховний Суд не може визнати законними і обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, оскільки неповне встановлення судами предмета доказування у справі і, відповідно, ненадання правової оцінки обставинам справи, що мають значення для правильного вирішення справи, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення істотних фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи.

Таким чином, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили правильне по суті рішення щодо задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 квітня 2019 року №0004641303, вимоги від 12 квітня 2019 року №Ф-0004571303, від 10 травня 2019 року №Ф-18399-53, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0004581303 від 12 квітня 2019 року, проте, з неправильним застосуванням норм матеріального права при перевірці спірних рішень суб`єкта владних повноважень по суті встановлених ним порушень податкового законодавства, у зв`язку з чим суд касаційної інстанції вважає необхідним судові рішення змінити в частині мотивів його прийняття. В іншій частині рішення судів слід скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

За наслідками касаційного перегляду судових рішень у цій справі колегія суддів дійшла висновку, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року в частині позовних вимог підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Відповідно, питання розподілу судових витрат залежить від кінцевого рішення, яким буде вирішено позовні вимоги, а отже, він має бути здійснений за наслідками нового розгляду у судовому рішенні по суті спору або, у випадках визначених статтями 143 і 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення. З огляду на викладене судові рішення в частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 139, 341, 344, 349, 350, 351, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, задовольнити частково.

Скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року у справі №560/2210/19 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 квітня 2019 року №0004591303, №0004631303, №0004601303, №0004651303, а також в частині розподілу судових витрат.

Справу №560/2210/19 направити в цій частині на новий розгляд до Хмельницького окружного адміністративного суду.

Змінити рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року у справі №560/2210/19 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 квітня 2019 року №0004641303, вимоги від 12 квітня 2019 року №Ф-0004571303, від 10 травня 2019 року №Ф-18399-53, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0004581303 від 12 квітня 2019 року, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови в цій частині.

В іншій частині рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 січня 2022 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року у справі №560/2210/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Повне судове рішення складено 27 квітня 2023 року.

СуддіМ.М. Гімон І.В. Дашутін М.М. Яковенко