ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2023 року

м. Київ

справа №460/4900/21

адміністративне провадження № К/990/11525/22, № К/9901/13119/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л.О.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження провадження без виклику учасників справи у касаційній інстанції справу № 460/4900/21

за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення,

за касаційною скаргою Рівненської обласної прокуратури

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року, ухвалене суддею Борискіним С.А

і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Запотічного І.І., суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.,

та касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі головуючого судді Запотічного І.І., суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Рівненської обласної прокуратури (далі - відповідач 1) та Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 2), де просив стягнути з Рівненської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області або на рівнозначній посаді в Рівненській обласній прокуратурі, з 03.08.2020, за період з 26.03.2021 по 28.04.2021, в розмірі 49 426, 56 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправну бездіяльність відповідача щодо виконання рішення суду про його поновлення на роботі, з огляду на що вважає за необхідне стягнути середній заробіток за час затримки виконання такого рішення суду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. Наказом Генерального прокурора від 27.07.2020 №194к ОСОБА_1 звільнений з посади заступника прокурора Рівненської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), з 03.08.2020.

4. Цей наказ та рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації, яке слугувало підставою для його видання, позивач оскаржив до Рівненського окружного адміністративного суду. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі № 460/6135/20 позов ОСОБА_1 задоволено повністю:

4.1. визнано протиправним та скасоване рішення кадрової комісії № 11 від 20.07.2020 №19 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 ;

4.2. визнаний протиправним та скасований наказ Генерального прокурора №194к від 27.07.2020 про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади;

4.3. поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області або на рівнозначній посаді в Рівненській обласній прокуратурі, з 03.08.2020 та стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.08.2020 по 25.03.2021 включно в розмірі 335 688,72 грн (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати її працівнику);

4.4. рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області або на рівнозначній посаді в Рівненській обласній прокуратурі, з 03.08.2020 та в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - 44 277, 96 грн допущено до негайного виконання.

5. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2021 у справі № 460/6135/20 апеляційні скарги Офісу Генерального прокурора та Рівненської обласної прокуратури задоволено частково: рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі №460/6135/20 змінено, а саме абзац четвертий резолютивної частини рішення викласти в такій редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 03.08.2020», виключивши слова «або на рівнозначній посаді в Рівненській обласній прокуратурі». В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

6. Далі 02.04.2021 Рівненський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №1 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області або на рівнозначній посаді в Рівненській обласній прокуратурі, з 03.08.2020.

7. Позивач 09.04.2021 звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою про добровільне виконання означеного рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі №460/6135/20, яка надійшла до Офісу Генерального прокурора 13.04.2021 за вх.№82613-21.

8. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савки Л.О. від 16.04.2021 відкрите виконавче провадження № 65175011 з виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі №460/6135/20.

9. Вказана постанова державного виконавця надійшла до Офісу Генерального прокурора 27.04.2021.

10. Наказом Офісу Генерального прокурора від 29.04.2021 № 221к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника прокурора Рівненської області з 04.08.2020.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

11. Ухвалою суду від 17.05.2021 відкрите загальне позовне провадження у справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Офіс Генерального прокурора.

12. Ухвалою суду від 19.08.2021, постановленою в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, Офіс Генерального прокурора залучено до участі у справі як другого відповідача.

13. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.09.2021 позов задоволено повністю:

13.1. визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі №460/6135/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 03.08.2020;

13.2. стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі № 460/6135/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 03.08.2020, за період з 26.03.2021 по 28.04.2021, в розмірі 49 426, 56 грн.

14. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що в період з 26.03.2021 по 28.04.2021 Офіс Генерального прокурора не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного добровільного виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі №460/6135/20 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, що свідчить, на думку суду, про його протиправну бездіяльність.

14.1. Так, суд першої інстанції, із посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 21.04.2021 у справі № 461/1303/19, від 30.04.2020 у справі №260/1424/18, зазначив, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Своєю чергою, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Ця відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

14.2. Судом цієї інстанції констатовано, що обов`язок виконання судового рішення у справі № 460/6135/20 виник з того часу, відколи відповідачі дізналися про ухвалення судом цього рішення, тобто після проголошення його вступної та резолютивної частини 25.03.2021. Проте, наказ про поновлення позивача на посаді на виконання рішення суду Офіс Генерального прокурора видав лише 29.04.2021, тобто, у період з 26.03.2021 по 28.04.2021 рішення суду в добровільному порядку не було виконане, що свідчить про його протиправну бездіяльність.

14.3. Беручи до уваги наведене та з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі № 460/6135/20.

14.4. При цьому, судом цієї інстанції в ході судового розгляду справи встановлено, що у фактичних трудових відносинах позивач перебував з прокуратурою Рівненської області, нарахування та виплата заробітної плати, проведення пов`язаних із цим розрахунків здійснювалось прокуратурою Рівненської області, яка у подальшому перейменована у Рівненську обласну прокуратуру, а тому, суд дійшов висновку, що обов`язок виплати середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 відповідно покладений на Рівненську обласну прокуратуру.

15. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2022 апеляційні скарги Рівненської обласної прокуратури та Офісу Генерального прокурора задоволено частково:

15.1. рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року у справі № 460/4900/21 скасоване та прийняте нове, яким позов задоволений. Стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі № 460/6135/20 про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 03.08.2020, за період з 26.03.2021 по 28.04.2021 в розмірі 49426, 56 грн.

16. Суд апеляційної інстанції в цілому погодився із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для застосування у цьому випадку приписів статті 236 КЗпП України та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі №460/6135/20 з Рівненської обласної прокуратури, із якою позивач перебував у фактичних трудових відносинах та якою здійснювалося нарахування та виплата йому заробітної плати, і проведення пов`язаних із цим розрахунків.

16.1. Поряд із цим, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції вийшовши за межі позовних вимог не вказав, яким саме чином визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі № 460/6135/20 впливає на ефективність захисту прав, свобод та інтересів позивача у спірних правовідносинах.

16.2. На думку цього суду у цій справі позивач самостійно визначив достатній для нього спосіб захисту права шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, а тому безпідставним є визнання протиправною бездіяльності Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання вищевказаного судового рішення.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг, позиція учасників справи

17. Від Рівненської обласної прокуратури до Верховного Суду 13.05.2022 надійшла касаційна скарга на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09.09.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2022 у справі № 460/4900/21, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

18. Підставою касаційного оскарження визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з посиланням у касаційній скарзі на те, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 10.10.2019 у справі № 522/13736/15 та від 10.05.2018 у справі № 332/603/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16 та від 13.03.2019 у справі № 711/8446/16-ц, а також постанові Верховного Суду України від 31.10.2012 року у справі № 6-76цс12 щодо застосування статей 235, 236 КЗпП України у подібних правовідносинах.

18.1. Так, скаржник зазначає, що право позивача претендувати на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі КЗпП України пов`язує виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском «незаконно звільненого» до роботи. При цьому, суд також має встановити вину роботодавця у невиданні наказу про поновлення працівника на роботі.

18.2. Касатор зауважує, що судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що позивач, з метою виконання рішення суду, лише 13.04.2021 звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою про добровільне виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021.

18.3. Крім того, як стверджує цей скаржник, під час вжиття заходів щодо добровільного виконання рішення суду встановлено неможливість його виконання з об`єктивних причин, а саме: належним чином засвідчена копія судового рішення у справі № 460/6135/20 надійшла до Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора лише 18.05.2021, а постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савки Л.О. від 16.04.2021 про відкриття виконавчого провадження № 65175011 з виконання означеного рішення суду надійшла до Офісу Генерального прокурора 27.04.2021.

18.4. Касатор наголошує, що позивачем не надано жодних належних доказів щодо відмови роботодавця виконувати рішення суду та не наведено фактів його умислу з метою затримки виконання відповідного судового рішення.

18.5. Своєю чергою, як зауважує скаржник, одразу після отримання вищевказаної постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 65175011 Офіс Генерального прокурора на другий робочий день (29.04.2021) виконав рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі № 460/6135/20 шляхом видання наказу про поновлення позивача на посаді.

18.6. Із посиланням на приписи статей 21, 24, 236 КЗпП України скаржник переконує, що процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто, за наявності волевиявлення особи. Для цього, на його думку, необхідна або заява від особи, яка бажає поновитися на посаді та працювати, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі.

18.7. Окрім того, посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.05.2018 у справі № 332/603/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 711/8446/16-ц, а також постанові Верховного Суду України від 31.10.2012 року у справі № 6-76цс12 скаржник зазначає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду про поновлення за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників та не належить до виплати працівнику заробітної плати за виконану роботу. У цьому випадку мають місце деліктні правовідносини, а поняття «заробітна плата» та «середній заробіток» не є тотожними поняттями. Відповідно, належним відповідачем у справах щодо стягнення вказаних сум за наведеними нормами Кодексу законів про працю України є особа, яка видала незаконний наказ про звільнення та уповноважена виконали рішення про поновлення на роботі, а не особа, з фонду заробітної плати якої виплачувались кошти до звільнення.

18.8. Скаржник указує про необхідність врахування тієї обставини, що у спірних правовідносинах відповідач не є роботодавцем та, відповідно, затримка виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді відбулася не з вини Рівненської обласної прокуратури, що виключає настання саме для цього відповідача, як самостійної юридичної особи, відповідальності за статтями 235, 236 КЗпП України.

18.9. А тому, на думку цього скаржника, суди попередніх інстанцій безпідставно стягнули саме з Рівненської обласної прокуратури середній заробіток за час затримки виконання рішення суду у справі № 460/6135/20 про поновлення ОСОБА_1

18.10. Кастор також звертає увагу Суду на відкриття касаційного провадження у справі № 460/6135/20, що, як він уважає, теж свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у цій справі.

19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.06.2022 відкрите касаційне провадження №К/990/11525/22 за вищевказаною касаційною скаргою.

20. Від Офісу Генерального прокурора до Суду 30.05.2022 надійшла касаційна скарга на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2022 у справі №460/4900/21, у якій скаржник просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

21. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України із посиланням у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 21, 24, 236 КЗпП України, статей 371-373 КАС України, статті 16 Закону України "Про прокуратуру" у справах про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду осіб, що поновлюються на посадах в органах прокуратури на підставі рішення суду, зокрема, у випадку, коли особа, яка підлягала поновленню, зі своєї сторони не вживала заходів до своєчасного виконання рішення про поновлення на посаді, та за відсутності доказів, які б свідчили про відмову роботодавця виконувати рішення суду та його умислу, спрямованого на такі дії чи бездіяльність.

21.1. Так, касатор стверджує, що в Офісу Генерального прокурора був відсутній умисел щодо затримки виконання рішення суду у справі № 460/6135/20 і рішення суду щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано повністю. Своєю чергою, позивач не надав жодних належних доказів щодо відмови роботодавця виконувати рішення суду та не навів фактів його умислу з метою затримки виконання відповідного судового рішення.

21.2. Скаржник зауважує, що Офіс Генерального прокурора скористався правом, визначеним статтею 13 КАС України на апеляційний перегляд судового рішення у справі № 460/6135/20, за наслідками якого постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2021 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено частково, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі № 460/6135/20 змінено, а саме поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Рівненської області з 03.08.2020 виключивши слова «або на рівнозначній посаді». Таким чином, як зазначає касатор, рішення суду апеляційної інстанції суттєво вплинуло на виконання рішення суду в частині визначення посади на якій поновлено ОСОБА_1 .

21.3. Як зазначає цей скаржник, на виконання рішення суду та постанови державного виконавця, відповідно до статті 235 КЗпП України, наказом Генерального прокурора від 29.04.2021 № 221к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника прокурора Рівненської області з 04.08.2020, яку він обіймав на день звільнення, та внесено зміни до його трудової книжки щодо визнання недійсним запису про його звільнення.

21.4. Неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 236 КЗпП, за твердженнями касатора, полягає у неврахуванні відсутності вини роботодавця у несвоєчасному виконанні судового рішення про поновлення на посаді, не вжиття самим позивачем жодних заходів для своєчасного виконання рішення про поновлення його на посаді та відсутності в матеріалах справи доказів, які б свідчили про відмову роботодавця виконувати рішення суду та його умислу, спрямованого на такі дії чи бездіяльність.

21.5. З огляду на викладене, на думку Офісу Генерального прокурора, порушень вимог статті 236 КЗпП України з боку відповідача 2 відсутні, а відтак відсутні і підстави для виплати позивачу середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі.

22. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.07.2022 відкрите касаційне провадження №К/990/13119/22 за вищевказаною касаційною скаргою.

23. Ухвалами Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 26.04.2023 закінчено підготовчі дії за касаційними провадженнями №К/990/11525/22, №К/990/13119/22 та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників за наявними у справі матеріалами.

Позиція інших учасників справи

24. Від ОСОБА_1 до Суду 29.06.2022 та 04.08.2022 надійшли відзиви на касаційні скарги Офісу Генерального прокурора та Рівненської обласної прокуратури, де позивач просить залишити їх без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

24.1. У цих відзивах позивач зазначає, що добровільне виконання рішення суду боржником є його законодавчо встановленим обов`язком. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. Так, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.

24.2. Наведене, як зауважує позивач, узгоджується із правовою позицією Верховного Суду щодо застосування положень статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладеною у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19.

24.3. Посилання відповідачів на невжиття ОСОБА_1 заходів щодо своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді позивач уважає безпідставними, позаяк обов`язок виконання рішення суду законом покладено саме на відповідача та не перебуває у залежності від поведінки позивача.

24.4. Крім того, позивач стверджує про безпідставність доводів Рівненської обласної прокуратури про те, що цей відповідач не є роботодавцем ОСОБА_1 , а тому не несе відповідальності за несвоєчасне поновлення працівника на роботі, і як наслідок, з цього відповідача не можуть бути стягнуті кошти за час затримки виконання рішення суду, оскільки фактичним роботодавцем позивача є саме Рівненська обласна прокуратура і саме вона здійснювала його фактичний допуск до виконання обов`язків. До того ж, Рівненська обласна прокуратура входить до єдиної системи прокуратури та фінансується згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором.

Позиція Верховного Суду

Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

25. Приписами частин першої та другої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

26. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із затримкою виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі №460/6135/20 в частині поновлення позивача на роботі, допущеної до негайного виконання.

27. За доводами скаржників застосування приписів статті 236 КЗпП України можливе лише у випадку наявності вини роботодавця у затримці виконання судового рішення, яким незаконно звільненого працівника поновлено на роботі чи умислу на це, однак у разі якщо працівник для виконання цього судового рішення самостійно не звернувся з відповідною заявою до роботодавця або ж не ініціював виконавче провадження з примусового виконання такого рішення, в рамках якого відповідач був би зобов`язаний вчинити відповідні для цього дії, то підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, на його думку, відсутні.

28. Надаючи оцінку вказаним доводам касаційних скарг Офісу Генерального прокурора та Рівненської обласної прокуратури, колегія суддів виходить із такого.

29. Відповідно до статті 129-1 Конституцій України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

30. За статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

31. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

32. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

33. Відповідно до частини восьмої статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

34. Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

35. У аспекті доводів касаційних скарг необхідно зазначити, що Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.

36. Так, зокрема у постанові від 21.10.2021 у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.

37. Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

38. Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.

39. Як зауважив Верховний Суд у справі № 640/19103/19 відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно з якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

40. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

41. Верховний Суд наголосив, що наведені приписи КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, які б вказували на його бажання поновитися на роботі.

42. У підсумку суд касаційної інстанції у справі № 640/19103/19 констатував, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду потрібно встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після ухвалення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

43. Ця правова позиція щодо застосування приписів статті 236 КЗпП України неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.02.2018 у справі №807/2713/13-а, від 27.06.2019 у справі №821/1678/16, від 31.07.2019 у справі №813/593/17, від 25.09.2019 у справі №813/4668/16, від 27.11.2019 у справі №802/1183/16-а, від 19.12.2019 у справі №2а-7683/12/1370, від 05.02.2020 у справі №815/1676/18, від 05.03.2020 у справі №280/360/19, від 26.11.2020 у справі №500/2501/19, від 19.04.2021 у справі №826/11861/17, від 24.06.2021 у справі №640/15058/19, від 20.07.2021 у справі №826/3465/18, від 21.10.2021 у справі № 280/5260/19, від 27.01.2022 у справі № 580/5185/20, від 09.11.2022 у справі № 460/600/22 та від 23.03.2023 у справі № 420/8539/21.

44. Практика Верховного Суду щодо застосування вказаної норм права є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи, тож колегія суддів не бачить підстав для відступу від цих висновків.

45. Суд також звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.11.2022 у справі № 460/600/22, який урахувавши раніше висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування статті 236 КЗпП України, зазначив, що приписи частини восьмої статті 235 КЗпП України і приписи пункту 3 частини першої статті 371 КАС України достатньо чітко і однозначно встановлюють, що рішення про поновлення на роботі/посаді підлягають негайному виконанню й цей імператив адресований передовсім роботодавцю. Невчинення позивачем як працівником дій, спрямованих на виконання рішення суду щодо його поновлення на посаді (неподання заяви про поновлення чи незвернення до органу державної виконавчої служби) ніяким чином не впливає на обов`язок роботодавця самостійно виконати рішення суду, допущеного до негайного виконання, яке покладає на нього зобов`язання щодо поновлення працівника на посаді.

46. Застосовуючи наведені підходи Верховного Суду до обставин цієї справи колегія суддів уважає безпідставними доводи скаржників, що право на стягнення заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі виникає лише за наявності вини роботодавця у невиданні відповідного наказу про поновлення працівника на роботі.

47. Доводи скаржників, що сам позивач не вживав заходів для своєчасного виконання судового рішення про поновлення його на посаді не заперечують того, що відповідач, зволікаючи і очікуючи ініціативи з боку працівника, допустив таким чином затримку у його виконанні, адже протягом 24 робочих днів (у справі встановлено, що саме стільки тривав цей вимушений прогул) наказ про поновлення на посаді ОСОБА_1 не видавався.

48. Посилання Офісу Генерального прокурора як на суттєву обставину, яка вплинула на можливість виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі № 460/6135/20, оскарження його цим відповідачем в апеляційному порядку, колегією суддів відхиляються, позаяк аналіз статей 235, 236 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає одразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде в подальшому це рішення суду оскаржуватися.

49. Цей висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.11.2020 у справі № 500/2501/19, від 24.12.2020 у справі № 807/2434/15, від 28.05.2021 у справі № 380/2355/20.

50. З цих же підстав колегія суддів уважає безпідставними посилання Рівненської обласної прокуратури на подання касаційної скарги на судові рішення попередніх інстанцій у справі № 460/6135/20.

51. Поряд із цим, колегія суддів зауважує, що Верховним Судом за касаційною скаргою Рівненської обласної прокуратури на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.08.2021 у справі № 420/6135/20 не приймалася ухвала про зупинення виконання оскаржуваних у цій справі рішень.

52. Також Верховний Суд зазначає про безпідставність тверджень Офісу Генерального прокурора про неподання позивачем заяви на підставі статей 21, 24 КЗпП України, яка б свідчила про його бажання та волевиявлення бути поновленим на роботі, оскільки ці правові норми визначають правила поведінки особи у правовідносинах щодо укладення трудового договору, а не щодо поновлення на посаді на підставі рішення суду.

53. Підсумовуючи вищевказане, оскільки рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі № 460/6135/20 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконане лише 29.04.2021, Верховний Суд погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України за період з 26.03.2021 по 28.04.2021.

54. Здійснений судами попередніх інстанцій розрахунок суми, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , не є спірним у цих касаційних провадженнях.

55. Отже, доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора про неправильне застосування судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин приписів статей 21, 24, 236 КЗпП України, за відсутності висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

56. Стосовно посилання Офісу Генерального прокурора на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 16 Закону № 1697-VII, яка визначає гарантії незалежності прокурора, то скаржником необґрунтовано у чому саме полягає неправильне застосування положень цієї статті при вирішенні спірного питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, яке врегульовано приписами статті 236 КЗпП України та яким чином положення статті16 Закону № 1697-VII взаємопов`язані із підставами застосування статті 236 КЗпП України.

57. У касаційній скарзі Рівненська обласна прокуратура стверджує, що належним відповідачем у справах щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді згідно положень статті 236 КЗпП України є особа, яка видала незаконний наказ про звільнення працівника та уповноважена виконати рішення про його поновлення на роботі, а не особа, з фонду заробітної плати якої виплачувалися кошти до звільнення такого працівника, як про те зазначили суди попередніх інстанцій.

58. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги Рівненської обласної прокуратури в частині визначення судами попередніх інстанцій неналежного відповідача з якого має бути стягнута сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення у справі №460/6135/20, колегія суддів виходить із такого.

59. За змістом статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення

60. Отже, у цьому аспекті при вирішенні питання належного відповідача у цій справі, який в силу приписів статті 236 КЗпП має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на посаді, суд мав дослідити та установити: до повноважень якого з відповідачів згідно Закону № 1697-VII належить вирішення питання поновлення позивача на посаді; кого із відповідачів у виконавчому провадженні від 16.04.2021 № 65175011, відкритого на підставі виконавчого листа Рівненського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 у справі № 460/6135/20, визначено боржником та покладено обов`язок із виконання судового рішення у справі № 460/6135/20; ким з відповідачів у спірних правовідносинах видано відповідний наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді. Тобто у межах спірних правовідносин суди попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах доказів, мали встановити ким саме з відповідачів допущено затримку виконання судового рішення у справі № 460/6135/20.

61. При цьому, посилання судів попередніх інстанцій на ту обставину, що у фактичних трудових відносинах перебував з прокуратурою Рівненської області, нарахування та виплата заробітної плати, проведення пов`язаних із цим розрахунків здійснювалося прокуратурою Рівненської області (Рівненська обласна прокуратура), із чого на їх думку слідує, що відповідальність за несвоєчасне виконання рішення суду у справі №460/6135/20 має бути покладено на Рівненську обласну прокуратуру, є безпідставними, позаяк означені обставини не свідчать, що у цьому випадку виконання рішення суду у справі № 460/6135/20 в частині поновлення позивача на посаді здійснювалося саме цим відповідачем.

62. Ураховуючи, що предметом цього позову є стягнення коштів, які є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов`язана судовим рішенням або в силу закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, тому від встановлення судами вищеозначених обставин залежить вирішення питання визначення належного відповідача на якого має бути покладений обов`язок виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення у справі № 460/6135/20.

63. Верховний Суд зауважує, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість з`ясування належності відповідачів, їх заміна у разі необхідності та встановлення обґрунтованості позову - це обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

64. Позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

65. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 280/3088/19.

66. Належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

67. Верховний Суд наголошує, що за правилами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

68. Зі змісту судових рішень у справі № 460/6135/20 та установлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи слідує, що рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі № 460/6135/20 в частині поновлення позивача на посаді виконувалося Офісом Генерального прокурора, який після надходження на його адресу постанови державного виконавця від 16.04.2021 про відкриття виконавчого провадження № 65175011 з виконання означеного рішення суду, видав 29.04.2021 відповідний наказ №221к.

69. Суд також враховує, що згідно із положеннями пункту 8 частини першої статті 39 Закону № 1697-VII посада заступника прокурора Рівненської області належить до адміністративних посад як посад «заступника керівника обласної прокуратури».

70. А відповідно до пункту 3 частини першої статті 9 Закону № 1697-VII, призначення прокурорів на адміністративні посади та звільнення їх з адміністративних посад у випадках та порядку, встановленому цим Законом, віднесено до повноважень Генерального прокурора.

71. Крім того, суд першої інстанції, перевіряючи наявність підстав для застосування положень статті 236 КЗпП України, дійшов висновку, що в період з 26.03.2021 по 28.04.2021 саме Офіс Генерального прокурора не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо негайного і добровільного виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі №460/6135/20 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, і цей висновок судом апеляційної інстанції не спростовано.

72. З огляду на вказане, належним відповідачем, який має відповідати за позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі № 460/6135/20 є Офіс Генерального прокурора, якого ухвалою суду першої інстанції від 19.08.2021 залучено до участі у справі як другого відповідача.

73. Імперативними приписами частини восьмої статті 235 КЗпП України та пункту 3 частини першої статті 371 КАС України визначено, що прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.

74. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

75. Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним, зокрема, з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

76. При цьому, незгода Офісу Генерального прокурора із рішенням суду першої інстанції у справі № 460/6135/20 та подальше його оскарження ним в апеляційному порядку не є підставою для невиконання цього рішення, яке в силу імперативних приписів частини восьмої статті 235 КЗпП України і пункту 3 частини першої статті 371 КАС України підлягає негайному виконанню в частині поновлення працівника на роботі/посаді.

77. У цьому аспекті варто зауважити, що у разі, якщо таке судове рішення буде скасоване в означеній частині в апеляційному чи касаційному порядку, відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду із відповідною заявою в порядку статті 361 КАС України про його перегляд за нововиявленими обставинами.

78. Таким чином, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги Рівненської обласної прокуратури, що у цьому випадку суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 236 КЗпП України, поклавши відповідальність за цією нормою не на того відповідача, який має відповідати за цією вимогою.

79. Отже, доводи касаційної скарги Рівненської обласної прокуратури, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

80. Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

81. Беручи до уваги, що у цій справі вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Суд за правилами частини першої статті 351 КАС України, уважає за необхідне прийняти нове рішення, не направляючи справу на новий судовий розгляд.

82. За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та прийняття нового рішення.

83. З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 262, 341, 349, 350, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Рівненської обласної прокуратури задовольнити частково.

3. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року в справі № 460/4900/21 в частині задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення скасувати, ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 18/15, м. Київ, 01011, ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25.03.2021 у справі № 460/6135/20 про поновлення ОСОБА_1 , за період з 26.03.2021 по 28.04.2021 в розмірі 49426, 56 грн (сорок дев`ять тисяч чотириста двадцять шість грн 56 коп).

4. В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року в справі № 460/4900/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду