6.17.1. Матеріалами справи підтверджується, що 10.02.2022 відбувся повторний відбір зразків за участю представника Товариства Жеведенка В.В., яким погоджено направлення зразків на повторне дослідження до ДП "Укрметртестстандарт", про що свідчить зроблений представником підпис у графі "претензій до відбору зразків та обраної комісією лабораторії не маю".

6.17.2. Надаючи оцінку погодженим сторонам умовам договору, а саме Розділу 3 «Контроль за якістю товару, відбір зразків (проб)» і враховуючи визначену сторонами обов`язкову присутність представника Учасника під час відбору зразків (проб) та узгодження лабораторії, до якої направляються зразки в момент відбору (пункти 3.3, 3.3.1, 3.3.2 Договору), колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що надане довіреністю право представляти інтереси Товариства під час відбору проб (зразків) включає також і погодження лабораторії, до якої ці зразки направлятимуться на експертизу.

6.18. Оцінюючи наявний у матеріалах справи лист Товариства на адресу Військової частини від 10.02.2022 №10/02, колегія суддів апеляційної інстанції зауважила, що вказаним листом Товариство фактично намагалось відкликати уже надану власним представником згоду на проведення повторного дослідження у ДП "Укрметртестстандарт", що умовами Договору не передбачено. Крім цього, умови Договору не містять особливого порядку погодження лабораторії для проведення повторного дослідження, а погодження лабораторії для проведення первісного дослідження також відбулось шляхом проставлення підпису представника Товариства у графі "претензій до відбору зразків та обраної комісією лабораторії не маю".

6.18.1. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції відхилила доводи відповідача про те, що внаслідок неправильної оцінки змісту довіреності від 04.02.2022 в частині повноважень представника, судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи щодо наявності у представника Товариства Жеведенка В.В. повноважень на погодження лабораторії для проведення повторного лабораторного дослідження.

6.19. Суд апеляційної інстанції виснував про те, що безпідставними є доводи відповідача і про те, що судом першої інстанції не було дотримано вимог частини четвертої статті 165, частини третьої статті 166 ГПК України, у зв`язку з чим суд дійшов помилкового висновку про відсутність у матеріалах справи доказів отримання позивачем направлених йому відповідачем листів від 09.02.2022 №09/02, яким повідомлено про проведення повторних випробувань та від 10.02.2022 №10/02, яким висловлено заперечення стосовно направлення зразків відібраної продукції за актом від 10.02.2022 №3 до ДП "Укрметртестстандарт".

6.19.1. Так, дійсно, повторний відбір зразків відбувся 10.02.2022 начебто після направлення відповідачем та отримання позивачем листа від 09.02.2022 №09/02. Одночасно, матеріали справи не містять жодних доказів направлення як листа від 09.02.2022 №09/02, так і листа від 10.02.2022 №10/02, натомість здійснення повторного відбору зразків могло відбуватись і у зв`язку з усною домовленістю сторін. Тобто, не отримуючи листа від 09.02.2022 №09/02, позивач міг бути ознайомлений із його змістом, та вчиняти дії, погоджені сторонами, зокрема щодо здійснення повторного відбору зразків.

6.19.2. Що стосується листа від 10.02.2022 №10/02, то підтверджувати направлення та отримання листа можуть виключно відповідні докази, такі як квитанція поштового відділення та опис вкладення у лист, відмітка (розписка) позивача про отримання листа тощо. Факт незаперечення позивачем обставин отримання листа, або ж вчинення ним дій, які за суб`єктивною думкою представника відповідача підтверджують його отримання та ознайомлення зі змістом не може вважатись належним доказом, що підтверджує направлення листа відповідачем позивачу, оскільки саме на відповідача покладено обов`язок доведення обставин, на які він посилається з наданням ним відповідних доказів.

6.19.3. Отже, суд першої інстанції мотивовано вказав на відсутність у матеріалах справи доказів направлення відповідачем позивачу листів від 09.02.2022 №09/02 та від 10.02.2022 №10/02, а тому доводи скаржника про незастосування судом частини четвертої статті 165, частини третьої статті 166 ГПК України під час апеляційного провадження справи не підтвердились.

6.20. Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведених повторних лабораторних досліджень поставленого товару 11.02.2022 ДП "УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ" складений протокол випробувань харчової продукції №1055/22-х, за висновками якого досліджений зразок продукції за органолептичними показниками (наявність згустків крові, ступінь зняття оперення) не відповідає вимогам до продукції: м`ясо птиці заморожене (четверть задня), першої категорії, що наведені в ДСТУ 3143:2013 "М`ясо птиці. Загальні технічні умови" та вимогам до продукції, що наведені в Додатку №2 Технічного опису до Договору.

6.20.1. Так, у хребтовій частині четвертини задньої у наявності згустки крові та оперення видалено не повністю (у наявності одиничні пеньки та колодочки).

6.20.2. Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що за вимогами Технічного опису до Договору - м`ясо птиці заморожене (четверть задня) повинно бути без гузки, мати суху незавітрену поверхню та бути без згустків крові; оперення повністю видалено. Схожі вимоги до органолептичних показників частин тушок птиці встановлено і в ДСТУ 3143:2013 "М`ясо птиці. Загальні технічні умови". Різниця у тому, що ДСТУ 3143:2013 "М`ясо птиці. Загальні технічні умови" встановлює відсутність згустків крові лише на внутрішній частині м`яса (четверть задня). Натомість, погоджена сторонами умова Технічного опису щодо відсутності згустків крові в цілому кваліфікується судом як обов`язок відповідача поставити позивачу товар, який не містить будь-яких згустків крові (незалежно від підстав походження цих згустків) на усій поверхні м`яса, як внутрішній, так і зовнішній.

6.20.3. Отже, протоколом випробувань харчової продукції від 11.02.2022 №1055/22-х підтверджується поставка товару, яка за якісними показниками не відповідає погодженим сторонам умовам щодо якості, а саме, Технічному опису до Договору.

6.21. Колегія апеляційної інстанції суддів звертає увагу на обґрунтоване відхилення судом наданого відповідачем висновку експерта за результатами проведення товарознавчої експертизи, виконаного за заявою Товариства від 26.05.2022 №3205, оскільки експертиза була проведена шляхом оцінки та співставлення протоколів випробування харчової продукції з вимогами ДСТУ 3143:2013. Суд першої інстанції доречно та правильно зазначив, що надання оцінки протоколам випробувань харчової продукції від 09.02.2022 №0940/22-х та від 11.02.2022 №1055/22-х на предмет їх відповідності чинному законодавству відноситься до компетенції суду, а не експерта.

6.21.1. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції звернула увагу, що дослідження, результати яких зафіксовані у протоколах випробувань харчової продукції від 09.02.2022 №0940/22-х та від 11.02.2022 №1055/22-х проводились на предмет відповідності отриманих зразків за показниками якості не тільки вимогам ДСТУ 3143:2013, а й умовам Договору, зокрема Технічному опису до Договору. Експерт за заявою Товариства, здійснюючи дослідження паперових доказів (протоколи випробувань харчової продукції від 09.02.2022 №0940/22-х та від 11.02.2022 №1055/22-х), результати якого викладено у висновку від 26.05.2022 №3205, взагалі не врахував необхідності включення до дослідження умов Договору. Останнім було лише продубльовано положення ДСТУ 3143:2013 та зроблено безпідставний висновок про невідповідність протоколів випробувань харчової продукції від 09.02.2022 №0940/22-х та від 11.02.2022 №1055/22-х, хоча протоколи містять чітку вказівку на невідповідність зразків як ДСТУ 3143:2013 (протокол від 09.02.2022 №0940/22-х), так і Технічному опису до Договору (протокол від 11.02.2022 №1055/22-х).

6.21.2. Надаючи оцінку висновку експерта за результатами товарознавчого дослідження від 26.05.2022 №3205, колегія суддів апеляційної інстанції підкреслила, що висновок встановлює відповідність відібраних зразків ДСТУ 3143:2013, одночасно, висновок не спростовує невідповідність поставленого товару Технічному опису до Договору в частині відсутності згустків крові в цілому.

6.22. Відповідач в апеляційній скарзі також наголошував, що пунктом 3.3.2 Договору сторони погодили, що уповноваженою лабораторією може бути виключно лабораторія, яка може проводити випробування (дослідження) для цілей державного контролю та, як наслідок, лабораторні випробування повинні проводитись в порядку, передбаченому для цілей державного контролю. Таким чином, повторне (арбітражне) лабораторне дослідження мало б проводитись у іншій лабораторії, а судом першої інстанції безпідставно не застосовано до спірних правовідносин сторін пункт 36 частини першої статті 1, статті 21 Закону України "Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження та благополуччя тварин".

6.22.1. Колегія суддів апеляційної інстанції відхилила наведені вище доводи скаржника, погоджуючись при цьому з мотивами відхилення, викладеними судом першої інстанції в оскаржуваному рішення.

6.22.2. Так, судом першої інстанції обґрунтовано зауважено, що згідно зі статтею 3 Закону України "Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження та благополуччя тварин" дія цього Закону поширюється на суспільні відносини, пов`язані із здійсненням державного контролю за діяльністю операторів ринку, які здійснюють виробництво та/або обіг харчових продуктів, інших об`єктів санітарних заходів та/або кормів, у тому числі ввезення (пересилання) на митну територію України харчових продуктів та/або кормів, з метою перевірки цієї діяльності на відповідність законодавству про харчові продукти та корми, здоров`я та благополуччя тварин. Дія цього Закону поширюється також на суспільні відносини, пов`язані із здійсненням державного контролю побічних продуктів тваринного походження, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України, з метою їх перевірки на відповідність законодавству про побічні продукти тваринного походження. Дія цього Закону поширюється також на суспільні відносини, пов`язані із здійсненням державного контролю за діяльністю операторів ринку, які здійснюють органічне виробництво та/або обіг органічної продукції, у тому числі ввезення (пересилання) на митну територію України, з метою перевірки цієї діяльності на відповідність законодавству про харчові продукти та корми, здоров`я та благополуччя тварин, а також законодавству у сфері органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції.

Державний контроль, згідно з вимогами вказаного Закону, це діяльність компетентного органу, його територіальних органів, державних інспекторів, державних ветеринарних інспекторів, помічників державного ветеринарного інспектора та уповноважених осіб, що здійснюється з метою перевірки відповідності діяльності операторів ринку вимогам законодавства про харчові продукти, корми, здоров`я та благополуччя тварин, а також усунення наслідків невідповідності та притягнення до відповідальності за порушення відповідних вимог. Державний контроль включає також діяльність з перевірки відповідності законодавству про побічні продукти тваринного походження під час ввезення (пересилання) таких продуктів на митну територію України.

6.22.3. Зважаючи на описане, визначений вказаним Законом державний контроль у даному випадку відсутній, а тому дія цього Закону не поширюються на правовідносини сторін за Договором, за яким сторони на підставі вільного волевиявлення не визначили умову, яка б позбавляла можливості чи забороняла узгодження для повторного проведення дослідження тієї ж лабораторії, яка проводила й первісне дослідження.

6.22.4. До того ж, умовами Договору визначено, що обрана для дослідження лабораторія лише має відповідати вимогам Закону України "Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження та благополуччя тварин". Натомість, умовами Договору не визначено, що і процедура лабораторного дослідження, у тому числі і повторного, має відбуватись відповідно до вимог цього Закону.

6.23. Відповідно до пункту 8.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за Договором сторони несуть відповідальність передбачену відповідно до ЦК України та ГК України, а також інших чинних нормативно-правових актів України та Договором.

6.24. Пунктом 8.4 Договору сторони погодили, що у разі поставки неякісного (некомплектного Товару або поставки Товару з порушенням вимог безпечності або придатності або порушенням розділу 2 Договору) учасник зобов`язаний сплатити замовнику штраф у розмірі 20% вартості цього товару. Факт поставки недоброякісного товару підтверджується актом приймального контролю та/або протоколами випробувань та/або експертними висновками, виданими уповноваженою лабораторією. Зазначений товар не зараховується учаснику у виконання поставки і підлягає заміні в строк 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання учасником акту приймального контролю. Сплата штрафу не звільняє вину сторону від виконання зобов`язань за Договором.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/3162/22 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7. Таким чином, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.9. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.10. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.11. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.12. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.13. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.14. Предметом розгляду у даній справі є стягнення штрафу, який заявлено до стягнення у зв`язку з поставкою неякісного товару.

8.15. Предметом розгляду у справі №910/14422/15 було стягнення заборгованості за простроченим кредитом, пені за несвоєчасне повернення кредиту, заборгованості за простроченими відсотками, пені за несвоєчасне повернення нарахованих відсотків, штрафу за неналежне виконання зобов`язання.

8.16. Предметом розгляду у справі №910/95/21 було визнання загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку, що оформлені протоколом, такими, що не відбулись, визнання незаконними та скасування прийнятих на них рішень.

8.17. Предметом розгляду у справі №910/8662/20 було розірвання контракту з дати набуття судовим рішенням у цій справі законної сили, витребування у відповідачів та передачу позивачу шляхом вилучення кукурудзи 3 класу не ГМО.

8.18. Предметом розгляду у справі №909/1054/19 було стягнення заборгованості за договором підряду. Позови обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов укладених сторонами у справі договорів підряду в частині оплати наданих позивачем послуг.

8.19. Предметом розгляду у справі №916/3945/19 було стягнення заборгованості. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором, щодо своєчасної оплати виконаних будівельно-підрядних робіт за договором реконструкції гуртожитку.

8.20. Скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, які викладені у постановах означених у пунктах 8.15 - 8.19 цієї постанови, які стосуються застосування статей 13 [змагальність сторін], 74 [обов`язок доказування і подання доказів], 75 [підстави звільнення від доказування], 79 [вірогідність доказів], частини четвертої статті 165 [відзив] ГПК України.

8.21. Вказані вище норми процесуального права є загальними під час вирішення всіх категорій справ у господарських судах. Їх застосування залежить як від предмету доказування, доводів і заперечень сторін та доказів, так і від встановлених обставин справи.

8.22. Разом з тим, справи, визначені скаржником, і дана справа не є подібними ні за предметом розгляду, ні за підставою та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли на підставі різних правочинів, ані за фактичними обставинами справи та доказами, які досліджувалися судами.

8.23. Отже, проаналізувавши постанови Верховного Суду, на які як на підставу подання касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, послався скаржник, Верховний Суд дійшов висновку, що зі змісту вказаних судових рішень вбачається, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки названі справи суттєво відрізняються за предметом і підставою позову, за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів), застосовувано норми процесуального характеру та прийнято судове рішення, що виключає подібність названих справ за змістовним критерієм.

8.24. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.25. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/14311/21 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.26. Крім того, скаржник посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказав на відсутність висновків Верховного Суду стосовно питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме:

- щодо застосування статті 687 ЦК України щодо порядку перевірки додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо якості у подібних правовідносинах, виходячи з критеріїв суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет);

- щодо застосування статті 1003 ЦК України виходячи з критеріїв суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет);

- щодо застосування частини третьої статті 166 ГПК України;

- щодо застосування статті 674, частин першої та другої статті 687 ЦК України в частині визначення правомірним проведення повторного лабораторного дослідження відібраних сторонами зразків в тій самій лабораторії в якій проведено первинне лабораторне дослідження; щодо застосування частини четвертої статті 673 ЦК України та ДСТУ 3143:2013 "М`ясо птиці. Загальні технічні вимоги".

8.27. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.28. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.29. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду, які просить надати скаржник, у подібних правовідносинах, відсутні.

8.30. З огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.31. Верховний Суд виходить з того, що спір у даному випадку виник, у зв`язку з поставкою товару неналежної якості.

8.32. Зі змісту судових рішень вбачається, що сторонами у Договорі чітко встановлено технічні вимоги до товару (Додаток №2 до Договору), алгоритм дій та порядок визначення якості товару (розділ 3 "Контроль за якістю товару, відбір зразків (проб)" Договору).

8.33. Відповідно до частини першої статті 687 ЦК України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Якщо нормативно-правовими актами встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.

8.34. Скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не досліджувалося питання відповідності порядку відбору проб (зразків) та складання актів відбору проб (зразків) для проведення досліджень вимогам Договору та діючого законодавства.

8.35. Також, Товариство вказало, що ГОСТ 7702.0-74 "М`ясо птиці. Методи відбору зразків. Органолептичні методи оцінки якості" втратили чинність на території України з 01.01.2022, а тому відбір зразків проведено не у порядку передбаченому законодавством України.

8.36. Водночас під час проведення відповідного відбору, як встановлено судами попередніх інстанцій, повноважний представник відповідача не заперечував стосовно порядку такого відбору.

8.37. Також, ні під час відбору, ані в подальшому Товариство не визначає який конкретно нормативно-правовий акт повинен застосуватись під час відбору та в чому саме умови Договору не відповідають такому нормативно-правовому акту.

8.38. Щодо повторного відбору проб (зразків) товару, то відповідач стверджував, що кількість товару на дослідження мала б відповідати приписам Порядку №833, тобто повторний відбір кількості зразків з тієї самої партії повинен здійснюватися у подвійній кількості.

8.39. Разом з тим, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові вказав таке:

- Порядок №833 прийнятий КМУ на виконання статті 7 Закону України «Про ветеринарну медицину». Одночасно, статті 2 цього Закону встановлює, що дія цього Закону не поширюється на продукти тваринного походження для споживання людиною;

- так, стаття 1 цього Закону роз`яснює, що продуктами тваринного походження для споживання людиною є м`ясо, м`ясні продукти, желатин, яйця, яйцепродукти, молоко, молочні продукти, риба, рибні та морепродукти, мед та інші продукти тваринного походження, призначені для споживання людиною;

- оскільки предметом поставки є м`ясо курки, зокрема, задня чверть, то дія Закону України "Про ветеринарну медицину", а, отже, і Порядок №833 на спірні правовідносини сторін не розповсюджується;

- відповідно до акта відбору зразків (проб) для проведення досліджень від 07.02.2022 №2, проведено відбір зразків (проб) з поставленого товару за видатковими накладними, у кількості 3 зразків загальною вагою 10,4 кг;

- як убачається із акта відбору разків (проб) для проведення досліджень від 10.02.2022 №3, на підставі звернення відповідача щодо проведення повторного відбору зразків (проб) з тієї самої партії товару проведено повторний відбір зразків проб з поставленого товару за видатковими накладними, у кількості 4 зразків загальною вагою 8,6 кг;

- тобто, дійсно, комісією у складі представників замовника та відповідача під час повторного відбору зразків, відібрано зразки у меншій кількості;

- разом з цим, оскільки під час відбору були присутні представники обох учасників спору та жоден з них не висловив заперечення щодо відбору товару у меншій кількості, враховуючи, що умовами договору сторони не визначили негативних наслідків здійснення повторного відбору зразків у меншій кількості, ніж це встановлено Договором, зокрема, у вигляді нікчемності протоколу випробувань продукції, а також з огляду на те, що кількість відібраних зразків визначена компетентною особою - експертом як достатня для проведення дослідження, а не повернута замовнику із відмовою від виконання дослідження, колегія суддів апеляційної інстанції виснувала, що недотримання сторонами пункту 3.3.2 Договору під час відбору зразків не впливає на дійсність або ж на належність протоколу випробувань харчової продукції від 11.02.2022 №1055/22-х, складеного ДП "Укрметртестстандарт" за результатами повторного дослідження проб, відібраних 10.02.2022;

- матеріали справи не містять доказів безпосереднього впливу кількості відібраних зразків на якість проведеного експертом дослідження.

8.40. Верховний Суд виходить з того, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16).

8.41. Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити (правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17).

8.42. У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

8.43. У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

8.44. Водночас, Товариство не навело обґрунтованих доводів того, що укладаючи Договір, його сторони порушили принцип свободи договору та його умови не відповідають закону та/або порушують вимоги ЦК України чи інших актів цивільного законодавства.

8.45. Висновок суду апеляційної інстанції, що на спірні правовідносини не поширюється Порядок №833 засновано на правильному застосуванні норм матеріального права (статті 1, 7 Закону України "Про ветеринарну медицину" та Порядку №833), адже Порядок №833 прийнятий відповідно до статті 7 "Державні органи ветеринарної медицини та їх посадові особи" Закону України "Про ветеринарну медицину", а також, ураховуючи обставини даної справи, у тому числі, умови Договору.

8.46. Отже, у даному випадку скаржником не мотивовано та не доведено неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 687 ЦК України та Порядку №833.

8.47. Товариство, заперечуючи проти задоволення позовних вимог і мотивуючи апеляційну та касаційну скарги вказувало, що його представник не мав повноважень на погодження лабораторії для повторного дослідження та проведення такого дослідження у тій же лабораторії, яка проводила перше дослідження, є порушенням норм матеріального права.

8.48. Відповідно до статті 1103 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

8.49. Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час відбору зразків товару для дослідження був присутній повноважений представник Товариства Жеведенко В`ячеслав Вікторович, який діяв на підставі, виданої йому відповідачем довіреності.

8.50. Відповідно до статті 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

8.51. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що з наявної у матеріалах справи довіреності вбачається, що Товариство уповноважує Жеведенка В.В. представляти інтереси Товариства при передачі товару при виконанні договірних зобов`язань Товариства з Військовою частиною під час постачання м`яса птиці замороженого (четверть задня) за кодом: ДК 021:2015:15110000-2 - М`ясо, в кількості 200000 кг. Для цього йому надається право: підпису на необхідних документах, у тому числі підпису на необхідних документах, участі у відборі зразків (проб), підписання відповідних актів, передати усю необхідну документацію на товар, подавати та отримувати документи товариства (довідки, заяви, листи, акти та будь-які інші документи), розписуватись на документах в їх отриманні, отримувати та надавати необхідну інформацію (усну або письмову), робити відповідні запити, подавати заяви як усні, так і письмові, вчиняти інші дії, що стосуються реалізації наданих повноважень та необхідні для виконання довіреності.