ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/6572/16-ц Номер провадження 22-ц/814/2119/23Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2023 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючої судді Чумак О.В.,

суддів Карпушина Г.Л., Обідіної О.І.

за участю секретаря Боштенка В.Ю.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Національного університету "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2016 року, ухваленого під головуванням судді Андрієнко Г.В., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Полтавського Національного технічного університету імені Юрія Кондратюка про визнання права власності за набувальною давністю.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,

встановила:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду першої інстанції з позовом до Полтавського Національного технічного університету імені Юрія Кондратюка про визнання права власності за набувальною давністю.

Обґрунтовуючи позивні вимоги зазначили, що під час проходження військової служби, на підставі ордеру від Полтавської квартирно-експлуатаційної частини району ІІ він отримав житло загальною площею 40 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . На підставі ордеру йому було видано домову книгу.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради від 22.06.2007 року вказаному вище будинку присвоєно нову адресу АДРЕСА_2 .

В зв`язку із народженням дітей та, відповідно, збільшенням їх сім`ї Полтавським національним університетом ім.. Кондратюка на початку 2000 року було збільшено площу займаної ними квартири до 76.7 кв.м.

З часу вселення до даної квартири ними проводились необхідні роботи по утриманню нерухомого майна в належному стані.

Вони та інші мешканці будинку неодноразово звертались до відповідача та органів місцевого самоврядування з метою отримання згоди на приватизацію квартир, однак конкретної відповіді вони не отримали.

Тому просили визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 76,7 кв.м. в порядку набувальної давності, посилаючись на те, що проживають у вказаній квартирі з 1995 року, користуються нею відкрито та безперервно понад десять років.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 15 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Полтавського Національного технічного університету імені Юрія Кондратюка про визнання права власності на квартиру задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 76,7 кв.м., житловою площею 42,4 кв.м. за набувальною давністю.

У квітні 2021 року вказане рішення оскаржив Національний університет "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка".

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Зазначає, що університет не є власником вказаного нерухомого майна, відповідно, не є належним відповідачем у справі.

Крім того, матеріали справи не містять належних доказів, які б визначали статус об`єкта нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Також судом першої інстанції не враховано, що спірна квартира була надана позивачу на підставі ордеру, як службова. Проте доказів на підтвердження тієї обставини, що її статус змінювався не надано. Таким чином після звільнення позивача з військової служби надане йому службове житло підлягало звільненню.

Суд не звернув увагу також на ту обставину, що користування квартирою на підставі договору найму, ордеру, оренди виключає можливість визнання права власності на неї за набувальною давністю.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 02.12.2022 року в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору залучені Міністерство освіти і науки України та ОСОБА_5 .

На апеляційну скаргу подані відзиви Міністерством освіти і науки України, в якому вважають рішення суду незаконним, та адвоката Буряка Д.М., який просить залишити без задоволення апеляційну скаргу та без змін рішення місцевого суду.

Крім цього від представника відповідача надійшла письмова відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

Також від третьої особи ОСОБА_5 надійшли письмові пояснення, в яких він просив залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи; недоведеністьобставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; невідповідністьвисновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, представника позивачів, представника третьої особи Міністерства освіти і науки України, перевіривши матеріали справи в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першоїінстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 31 травня 1990 року по 30.08.2012 року проходив службу в Збройних силах України.

Згідно ордеру № 72 від 14 грудня 1995 року, виданого Полтавською квартирно-експлуатаційною частиною району ІІ, ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, та його членам сім`їдружині ОСОБА_2 та сину ОСОБА_3 , видано ордер на право зайняття квартири АДРЕСА_4 , житловою площею 40 кв.м.

Дана квартира, згідно ордеру, мала статус службової.

Відповідно до листа Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради від 23.06.2009 № 01-10-21/1/4248, рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 22.06.70 № 144 будівлі корпусу № 8 (14/3) центр післядипломної освіти, де знаходиться квартира, що перебуває в користуванні ОСОБА_1 надана нова адреса АДРЕСА_2 .

Також позивачами був наданий технічний паспорт на громадський будинок (навчальний корпус) АДРЕСА_2 , виготовлений станом на 25.06.2013 року, згідно якого на 1 поверсі, крім навчальних аудиторій та допоміжних приміщень, розташовані три кімнати відпочинку, кухня, ванна, вбиральня та кладова, якими вони користуються.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі проживають у спірній квартирі з 1995 року, добросовісно заволоділи нею, користуються відкрито та безперервно понад десять років, тому вони мають право на визнання права власності на дану квартиру за набувальною давністю.

Колегія суддів не може погодись з вказаним висновком, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина першастатті 13 ЦПК України).

За змістомстатті 15 ЦК Україниправо кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначеностаттею 16 цього Кодексу.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК України.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

У справі, яка переглядається, спір виник у правовідносинах щодо визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Відповідно до частини першоїстатті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістомстатті 328 ЦК Українинабуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першоїстатті 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, потрібно враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна у її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю можливе лише за наявності у сукупності таких умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Зазначений правовий висновок, викладений упостановах Верховного Суду від27 вересня 2018 року у справі №571/1099/16-ц, від31 жовтня 2018 року у справі №683/2047/16-ц.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першійстатті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже умовами набуття права власності за набувальною давністю є:

1) добросовісність користування майном, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику цього майна у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 10 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 10 років;

4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на це майно.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач та члени його сім`ї були вселені у спірну квартиру, яка надана йому як службова, на підставі ордеру, виданого ОСОБА_1 . Полтавською квартирно експлуатаційною частиною району ІІ (а.с. 11 том. 1).

ЗгідноПостанови Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 року № 490 «Про реформу системи військової освіти»та Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.1995 року № 74 «Про перерозподіл будівель та споруд Полтавського вищого зенітного ракетного командного Червонопрапорного училища імені генерала армії ОСОБА_6 » будівля за адресою Соборності (Жовтнева, 42б) передана на баланс Національного технічного університету імені Юрія Кондратюка та згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будівля за вказаною адресою знаходиться в університеті на праві господарського відання, авласником є державав особі Міністерства освіти і науки України (а.с. 108-110, 111-112,143).

При цьому, учбовий корпус 14/3, в якому на 1 першому поверсі проживало 15 сімей, передавався Архітектурному факультету технічного університету при умові відселення Міністерством оборони сімей (а.с. 112).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно достатті 51 ЦПК Українисуд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) дійшла висновку про те,що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеномуЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

В свою чергу, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Як встановлено судом першої інстанції, предметом спору є приміщення, яке було надане та використовувалось позивачами для проживання, розташоване в громадській будівлі за адресою АДРЕСА_2 ), яка належить державі в особі Міністерства освіти і науки України.

Проте, позовних вимог до цього Міністерства позивачі не пред`явили. Суд першої інстанції, в свою чергу, належного відповідача не встановив та до участі у справі не залучив.

Позовна вимога про визнання права власності до юридичної особи, яка яка не є власником, а є лише балансоутримувачем будинку та має право тільки господарського відання, не може бути звернена до Полтавського Національного технічного університету імені Юрія Кондратюка, правонаступником якого є Національний університет "Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка", якого позивачі визначили відповідачем.

Усунути вказаний недолік суд апеляційної інстанції в межах апеляційного провадження не має можливості.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив власника майна є обґрунтованими та дають підстави дійти висновку про відмову у позові у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів.

При цьому, колегія суддів не може прийняти до уваги доводи представника позивачів ОСОБА_7 щодо неповажності причин пропуску відповідачами строку на апеляційне оскарження, з огляду на таке.

Відповідно достатті 129 Конституції Україниоднією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а згідно зістаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободтаке конституційне право повинно бути забезпечено судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першоїстатті 352ЦПК України (в редакції чинній на час подання апеляційної скарги)учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Статтею 354 ЦПК Україниурегульовано питання строків на апеляційне оскарження, зокрема апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1)на рішеннясуду -якщо апеляційнаскарга поданапротягом тридцятиднів здня врученняйому повногорішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другійстатті 358 ЦПК України.

Згідно з частиною другоюстатті 358 ЦПК Українинезалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1)подання апеляційноїскарги особою,не повідомленоюпро розглядсправи абоне залученоюдо участів ній,якщо судухвалив рішенняпро їїправа,свободи,інтереси та(або)обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Частиною першоюстатті 127 ЦПК Українипередбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як встановленосудом апеляційноїінстанції,при вирішенняпитання поновленнястроку наапеляційне оскарженнята відкриттяапеляційного провадженняза апеляційноюскаргою Національногоуніверситету «Полтавськаполітехніка ім.Ю.Кондратюка», наявна у справі розписка, на аркуші справи 81 тому 1 (на яку посилається представник позивачів, як на належне повідомлення відповідача про день та час розгляду справи) про виклик до суду відповідача на 11:15 15.09.2016 р. містить підпис особи та дату вручення 14.09.2016 р. Проте у ній не вказано жодних ідентифікуючих зазначену особу даних (прізвище та ініціали, посада, службове становище тощо), яка прийняла судову повістку.

Тому вона не є доказом того, що відповідач належним чином був повідомлений про розгляд справи, в порядку визначеному ст. 76 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення судового рішення.

Крім цього, розписка датована 14.09.2016 р., що свідчить про вручення судової повістки про виклик за один день до судового засідання, тоді як згідно положень ст. 74 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач не був повідомлений про день та час розгляду справи, тому не втратив гарантоване ст. 129 Конституцією України право на апеляційне оскарження рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: уразі задоволенняпозову -на відповідача; уразі відмовив позові-на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час подачі позову, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною другою статті 4 вказаного Закону встановлено ставку судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру, - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Відповідно доп.1.6Закону України«Про судовийзбір» вредакції чиннійна часподачі апеляційноїскарги,за подачуапеляційної скаргина рішеннясуду встановленоставку судовогозбору урозмірі -150відсотків ставки,що підлягаласплаті приподанні позовноїзаяви,іншої заявиі скарги.

Згідно висновку про вартість майна (том 1 а.с. 48) ринкова вартість об`єкту оцінки станом на 19.08.2016 року становить 725000,00 грн. Відповідно, ціна позову у цій справі становить 725000,00 грн.

За подачу у 2016 році спільної позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності за набувальною давністю позивач ОСОБА_1 сплатив 551,20 грн. судового збору.

Тоді як за подачу позивачами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 цього спільного позову, який є майновим, підлягав сплаті судовий збір у загальній сумі 7250,00 грн., що становить 1% ціни позову. Отже кожний з позивачів мав сплатити судовий збір у сумі 1812,50 грн.

Оскільки ОСОБА_1 сплатив 551,50 грн, то ним не доплачено за подачу позову 1261,50 грн.

Відповідно позивачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мали сплатити по 1812,50 грн за подачу позовної заяви у цій справі.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір, не сплачений при подачі позову, по 1812,50 грн. з кожного.

Також з ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню не доплачений судовий збір за подачу позову у сумі 1261,50 грн.

Враховуючи те, що за подання позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у сумі 7250,00 грн., то розмір судового збору за подачу апеляційної скарги становить 10875,00 грн. (7250х150%).

За апеляційну скаргу апелянт сплатив 826,80 грн. Отже ним не доплачено 10048,20 грн.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з позивачів на користь апелянта Полтавського Національного технічного університету імені Юрія Кондратюка слід стягнути витрати зі сплати судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги, у сумі 826,80 грн, по 206,70 грн. з кожного.

Також з кожного позивача підлягає стягненню на користь держави по 2512,05 грн. судового збору, не доплаченого за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 374 ч. 1 п.2, 376 ч. 3,4; 381-384,389-391 ЦПК України,колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Національного університету"Полтавськаполітехніка іменіЮрія Кондратюка"задовольнити.

Рішення Октябрського районногосуду м.Полтави від15вересня 2016рокускасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Полтавського Національного технічного університету імені Юрія Кондратюка про визнання права власності за набувальною давністю, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір, не сплачений при подачі позову, по 1812,50 грн. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подачу позову у сумі 1261,50 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Полтавського Національного технічного університету імені Юрія Кондратюка витрати зі сплати судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги, у сумі 826,80 грн, по 206,70 грн. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в дохід держави судовий збір по 2512,05 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 25.04.2023.

Головуюча суддя О.В.Чумак

Судді Г.Л.Карпушин

О.І.Обідіна