ПОСТАНОВА

Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

Cправа № 947/10464/21

Провадження № 13-17кс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_21 ,

прокурора ОСОБА_22 ,

захисника ОСОБА_23 ,

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості між ОСОБА_24 і прокурором, та ухвалу Одеського апеляційного суду

від 08 червня 2021 року, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на вказаний вирок щодо ОСОБА_24 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 369 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст судових рішень

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року затверджено угоду про визнання винуватості між ОСОБА_24 , з однієї сторони, та прокурором Київської окружної прокуратури міста Одеси - з іншої.

ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Одеси, громадянина України, українця, який зареєстрованийта фактично проживаєу АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_24 звільненовід відбування призначеного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки і покладенням відповідних обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_24 15 березня 2021 року об 11 годині 46 хвилин, керуючи мопедом марки «HONDA ТАСТ» № НОМЕР_1 , під час руху по вулиці Академіка Корольова у місті Одесі, порушив правила дорожнього руху, передбачені ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення

(далі - КУпАП), а саме рухався без шолому, у зв`язку із чим був зупинений службовими особами Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - УПП в Одеській області ДПП НП України).

У подальшому, під час складання службовими особами УПП в Одеській області ДПП НП України матеріалів про адміністративне правопорушення у ОСОБА_24 виявлено явні зовнішні ознаки наркотичного сп`яніння.

Так, ОСОБА_24 , дізнавшись про те, що відносно нього співробітниками поліції будуть складені матеріали про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 та ч. 5 ст. 121 КУпАП, тобто керування транспортними засобами особами в стані наркотичного сп`яніння, переслідуючи прямий умисел, спрямований на пропозицію, обіцянку службовим особам УПП в Одеській області ДПП НП України неправомірної вигоди за невчинення службовою особою в його інтересах дій з використанням службового становища інспектора поліції, достовірно знаючи, що лейтенант поліції ОСОБА_25 та капітан поліції ОСОБА_26 - службові особи органів НП України, до посадових обов`язків яких входить робота, пов`язана із застосуванням до правопорушників заходів адміністративного впливу, не бажаючи складення відносно нього матеріалів адміністративного правопорушення, пропонував, обіцяв інспекторам УПП в Одеській області ДПП НП України неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 1 200 грн за нескладення відносно нього матеріалів про вказані адміністративні правопорушення.

Таким чином, ОСОБА_24 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 369 КК, тобто пропозицію службовій особі неправомірної вигоди за невчинення нею в інтересах того, хто пропонує, обіцяє таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості між ОСОБА_24 та прокурором Київської окружної прокуратури міста Одеси у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_24 , засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК.

Зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати:

- вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості між ОСОБА_24 та прокурором у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_24 , засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, через істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що зумовило невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість;

- ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора через істотні порушення кримінального процесуального закону.

Крім того, до касаційної скарги прокурор долучив клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата), обґрунтовуючи це тим, що справа містить виключну правову проблему, яку можна вирішити шляхом відповіді на такі питання: як співвідносяться між собою норми, передбачені частинами 1 і 2 ст. 75 КК; чи поширюється передбачена ч. 1 цієї статті заборона звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, які вчинили корупційні злочини, на правовідносини, які врегульовані ч. 2 ст. 75 КК.

Підстави передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати

Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2022 року кримінальне провадження передано на розгляд Великої Палати, оскільки справа містить виключну правову проблему.

В ухвалі зазначено, що в практиці сформувалися два підходи щодо тлумачення та застосування правових норм.

Так, перший зводиться до того, що ч. 1 ст. 75 КК установлює загальну заборону звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо корупційних правопорушень, яка поширюється і на випадки затвердження угод про визнання винуватості.

Другий підхід ґрунтується на позиції, що ч. 2 ст. 75 КК містить окреме правило, на яке не поширюється передбачене в ч. 1 цієї статті обмеження щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо корупційних правопорушень. Таким чином, у разі затвердження угоди про визнання винуватості з відповідними умовами суд повинен ухвалити рішення про звільнення особи від відбування покарання, навіть коли йдеться про корупційне правопорушення.

Відтак суть проблеми, яка виникла, на думку колегії суддів, сформульована двома запитаннями:

- чи може (повинен) з огляду на положення частин 1 та 2 ст. 75 КК суд затвердити угоду про визнання винуватості (або про примирення) у кримінальному провадженні щодо корупційного правопорушення, однією з умов якої є положення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК;

- якщо суд має право та повинен затвердити таку угоду, то питання про апеляційне оскарження відповідного вироку не виникає, але якщо суд не має права затвердити таку угоду, але зробив це, то чи може прокурор оскаржити в апеляційному порядку відповідний вирок суду із цих підстав (з огляду на положення п. 2 ч. 4 ст. 394 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та загальні засади кримінального провадження).

На обґрунтування того, що ця проблема є виключною, колегія суддів посилається на наукову літературу та судову практику.

З огляду на зазначене Касаційний кримінальний суд як виключну правову проблему й підставу для передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати окреслив необхідність вирішення таких питань: чи відповідає вимогам ст. 75 КК практика укладення угод про визнання винуватості та про примирення, однією з умов яких є звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, у кримінальних провадженнях про «корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», та чи може (повинен) суд затвердити таку угоду. Якщо суд не має права затвердити таку угоду, але зробив це, то чи підлягає такий вирок суду оскарженню в апеляційному порядку прокурором з підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 75 КК (з огляду на положення п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК та загальні засади кримінального провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи Касаційного кримінального суду та касаційної скарги, Велика Палата дійшла висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 434-1 КПК Велика Палата в разі передачі кримінального провадження на її розгляд вирішує правові питання, які стали підставами для такої передачі, а також розглядає справу як суд касаційної інстанції в межах заявлених касаційних вимог з дотриманням положень ст. 433 цього Кодексу.

Висновки про винуватість ОСОБА_24 у вчиненні кримінального правопорушення і кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 369 КК у касаційній скарзі прокурора не оспорюються і судом касаційної інстанції не перевіряються.

Перевіривши матеріали провадження, Велика Палата дійшла такого висновку.

Щодо права на касаційне оскарження вироку

Стаття 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом (п. 1 ст. 2 вказаного Протоколу). Із цього права можуть поширюватися винятки для передбачених законом незначних правопорушень або коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдувального вироку (п. 2 зазначеної статті).

Оскільки Конвенція гарантує права та свободи приватним особам, а не державі, наведені вище конвенційні гарантії стосуються оскарження обвинуваченим, а не прокурором.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 129 Конституції України, п. 1 ч. 1 ст. 7, ст. 8 КПК), одним із проявів якого є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі остаточність і обов`язковість судового рішення.

Реалізація права на касаційне оскарження судових рішень пов`язана з дотриманням вимоги щодо необхідності перегляду судового рішення в апеляційному порядку до моменту подання касаційної скарги. Недотримання цієї вимоги унеможливлює перегляд відповідного рішення суду в касаційному порядку. Таким чином, визначена законом послідовність оскарження вироку суду першої інстанції не допускає перегляду у касаційному порядку вироку суду першої інстанції, який не було переглянуто в апеляційному порядку.

Так, положеннями ст. 424 КПК визначено перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку. За приписами ч. 1 вказаної статті вироки суду першої інстанції оскаржуються в касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.

За змістом ч. 3 ст. 26 КПК суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Зважаючи на те, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості між ОСОБА_24 та прокурором Київської окружної прокуратури міста Одеси, вказаний вирок не був переглянутий по суті в апеляційному порядку, а отже, не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Таким чином, Велика Палата вважає, що з урахуванням зазначеного та положень п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 424 КПК вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року не може бути предметом перевірки суду касаційної інстанції. Тому за відсутності у цього суду повноважень здійснювати таку перевірку, а у прокурора - повноваження оскаржити цей вирок, який не був переглянутий в апеляційному порядку, касаційне провадження за відповідною касаційною скаргою прокурора слід закрити. Це відповідає гарантії для справедливого судового розгляду для засудженого (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Щодо законності та обґрунтованості ухвали апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Згідно з вимогами статей 398, 399 КПК питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок чи ухвалу суду першої інстанції особою, яка має право її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем суду апеляційної інстанції до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження.

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК.

З огляду на вказані вище положення, які узгоджуються із засадою диспозитивності (п. 19 ч. 1 ст. 7, ст. 26 КПК), у випадку укладення сторонами кримінального провадження угоди про визнання винуватості в порядку, визначеному гл. 35 КПК, дії суду обмежуються відповідним бажанням сторін, а також вимогами КПК, зокрема і щодо підстав апеляційного оскарження вироку, яким затверджено таку угоду.

За змістом ч. 2 ст. 473 КПК наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора є обмеження його права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 цього Кодексу.

Послідовно забезпечуючи реалізацію засади диспозитивності, законодавець виділив в окремій нормі КПК особливості апеляційного оскарження судових рішень на підставі угод, що передбачає звуження меж вимог, які можуть ставити в апеляції суб`єкти оскарження.

Положеннями ч. 4 ст. 475 КПК встановлено, що вирок на підставі угоди може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах, передбачених ст. 394 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 394 КПК передбачено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладання угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно із ч. 4 ст. 469 КПК угода не може бути укладена.

Таким чином, законодавець створив процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами прокурором, який з метою скасування вироку суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості може в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час судового провадження на підставі угоди. Імперативна вказівка у цій процесуальній нормі щодо виключного визначення підстав для оскарження відповідного судового рішення узгоджується і з положеннями ч. 2 ст. 473 КПК (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 523/13129/17).

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу на вирок на підставі угоди про визнання винуватості ОСОБА_24 , в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_24 через м`якість, а також на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги заступник керівника Одеської обласної прокуратури зазначав, що судом першої інстанції не було дотримано вимог ч. 1 ст. 75, ст. 45 КК, оскільки ОСОБА_24 не призначено міру покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч. 1 ст. 369 КК без звільнення від його відбування за вчинення корупційного злочину, тобто неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Також прокурор вважав, що істотне порушення вимог кримінального процесуального закону полягає у безпідставному та незаконному прийнятті рішення про затвердження угоди, оскільки, на думку апелянта, суд першої інстанції мав би перевірити угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим на її відповідність вимогам КПК і закону України про кримінальну відповідальність та відмовити у затвердженні угоди відповідно до положень п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК з підстав невідповідності узгодженого сторонами покарання вимогам ст. 45, ч. 1 ст.75 КК.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що 26 березня 2021 року у кримінальному провадженні № 12021162480000425 між прокурором Київської окружної прокуратури м. Одеси та підозрюваним ОСОБА_24 в присутності захисника останнього укладено угоду про визнання винуватості, відповідно до якої прокурор та обвинувачений дійшли згоди щодо всіх істотних для цього кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч.1 ст. 369 КК, який повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину і погодився з юридичною оцінкою його дій.

Згідно із вказаною угодою про визнання винуватості сторони погодились на призначення ОСОБА_24 узгодженого покарання за ч. 1 ст. 369 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки та звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком 2 роки та покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 473 КПК наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 КПК, а для підозрюваного чи обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК. Зі змісту зазначеної вище угоди вбачається, що обвинуваченому ОСОБА_24 роз`яснено зміст положень ч. 4 ст. 474 КПК та наслідки укладення цієї угоди, і останній своїм підписом підтвердив, що він цілком розуміє ці наслідки.

Статтею 398 КПК передбачено, що, отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 КПК і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 КПК, зокрема, крім випадків оскарження прокурором вироку на підставі угоди про визнання винуватості з інших підстав, ніж призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди, а також затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно із ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена (п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК).

Зазначений перелік меж і підстав, з яких вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено, є вичерпним.

Таким чином, як правильно встановив апеляційний суд, за наведених обставин апеляційна скарга прокурора була подана на судове рішення з підстав, з яких воно не може бути оскарженим прокурором згідно з положеннями п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК.

Враховуючи, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури подана на судове рішення з підстав, які не передбачені п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК, апеляційний суд своєю ухвалою правильно відмовив у відкритті провадження за вказаною апеляційною скаргою відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК. Мотиви, що зазначені у касаційній скарзі прокурора щодо наявності порушень, які дають йому повноваження на оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК Велика Палата відхиляє як необґрунтовані та такі, що жодним чином не доводять його права на оскарження такого вироку.

Така позиція кореспондує висновку, викладеному у постанові Верховного Суду

від 02 жовтня 2018 року у справі № 523/13129/17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги прокурора

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги (речення перше ч. 2 ст. 433 КПК).

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 436 КПК).

З огляду на висновки, наведені у цій постанові, вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року, який не був переглянутий по суті в апеляційному порядку, не може бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на цей вирок з урахуванням п. 1 ст. 6 Конвенції підлягає закриттю.

Зважаючи на надану оцінку аргументам касаційної скарги прокурора на ухвалу апеляційного суду та висновку цього суду щодо відмови у відкритті апеляційного провадження, Велика Палата Верховного Суду вважає таку касаційну скаргу необґрунтованою. Тому її слід залишити без задоволення а ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_24 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 369 КК, закрити.

Касаційну скаргу прокурора на ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_24 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 369 КК, залишити без задоволення, а цю ухвалу - без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач ОСОБА_2 Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_13 ОСОБА_4 ОСОБА_14 ОСОБА_5 ОСОБА_15 ОСОБА_6 ОСОБА_16 ОСОБА_7 ОСОБА_17 ОСОБА_8 ОСОБА_18 ОСОБА_9 ОСОБА_19 ОСОБА_10 ОСОБА_1 ОСОБА_11 ОСОБА_20 ОСОБА_12

Відповідно до ч. 3 ст. 441 КПК постанова оформлена суддею ОСОБА_12