Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 461/4066/21

провадження № 61-8984св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», Публічне акціонерне товариство «Артем-Банк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року у складі судді Волоско І. Р., додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 травня 2022 року у складі судді Волоско І. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»), Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» (далі - ПАТ «Артем-Банк») про розірвання договору, стягнення коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків річних у розмірі 3 417 779,08 грн.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 23 червня 2016 року між ним (комітент за договором) та ПАТ «Артем-Банк» (комісіонер за договором) укладено договір комісії № 2306/16 на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, за умовами якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну винагороду вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини з первісним кредитором щодо набуття права вимоги до позичальника за кредитним договором, а також до поручителя та іпотекодавця за договорами забезпечення за ціною, не більше узгодженої сторонами, що становить 2 050 000 грн, і в строки, визначені сторонами у цьому договорі, а саме до 24 червня 2016 року (включно).

На виконання умов вказаного договору комісії 24 червня 2016 року між ПАТ «Артем-Банк» (фактор) та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (клієнт) укладено договір факторингу, згідно з яким у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, фактор зобов`язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.

На виконання умов договору комісії № 2306/16 від 23 червня 2016 року, у зв`язку з укладенням договору факторингу між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (цедент) та АТ «Артем-Банк» (цесіонарій) 24 червня 2016 року, укладено договір відступлення прав за договором поруки № 010/08-3/3113/в/1 від 17 серпня 2007 року, що укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТзОВ «Ганна-Марія», відповідно до якого цедент передає, а цесіонарій приймає права за договором поруки, що зазначений у додатку 1 до цього договору.

За актом приймання-передачі документів від 24 червня 2016 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» передало, а АТ «Артем-Банк» прийняло договір поруки № 010/08-3/3113/в/1 від 17 серпня 2007 року.

24 червня 2016 року на виконання договору комісії № 2306/16 від 23 червня 2016 року, між АТ «Артем-Банк» (цесіонарій) та АТ «Райффайзен Банк Аваль» (цедент) укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., зареєстрований в реєстрі № 2008, згідно якого цедент передав, а цесіонарій прийняв права за договором іпотеки № 010/08-3/3113/V/2 від 20 серпня 2007 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г. В., зареєстрований в реєстрі за № 5670, укладений між клієнтом і ОСОБА_2 на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року.

За платіжним дорученням № 1 від 23 червня 2016 року на виконання умов договору комісії від 23 червня 2016 року № 2306/16 ОСОБА_1 сплачено на розрахункові реквізити AT «Артем-Банк» внесенням готівки через касу Львівської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» на вулиці Матейка, 8 у м. Львові 2 050 000,00 грн за придбання в AT «Райффайзен Банк Аваль» на його користь права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення (іпотеки та поруки).

24 червня 2016 року кошти в сумі 2 050 000,00 грн за дорученням ОСОБА_1 були перераховані AT «Артем-Банк» на користь AT «Райффайзен Банк Аваль» за відступлення права вимоги, що підтверджується меморіальним ордером № 1/2.

Згідно з актом приймання-передачі права вимоги (додаток № 2 до договору комісії № 2306/16 на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення від 23 червня 2016 року) від 24 червня 2016 року комісіонер (АТ «Артем-Банк») передав, а комітент ( ОСОБА_1 ) прийняв право вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 за кредитним договором № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року, що укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 ; та право вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТзОВ «Ганна-Марія» за договором поруки № 010/08-3/3113/в/1 від 17 серпня 2007 року, що укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТзОВ «Ганна-Марія».

На виконання умов договору комісії № 2306/16 від 23 червня 2016 року, 24 червня 2016 року між АТ «Артем-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки 010/08-3/3113/V/2 від 20 серпня 2007 року, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., зареєстрований в реєстрі № 2013.

Однак надалі ОСОБА_1 не набув право вимоги, яке належить кредитору АТ «Райффайзен Банк Аваль» за договором кредиту № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року, договором поруки № 010/08-3/3113/в/1 від 17 серпня 2007 року та договором іпотеки № 010/08-3/3113/V/1 від 20 серпня 2007 року відповідно до договору комісії № 2306/16 від 23 червня 2016 року у сумі 2 050 000,00 грн.

Позивач зазначає, що оскільки виконання укладених сторонами договорів не призвели до наслідків, обумовлених їх умовами, ним не набуто права вимоги (права кредитора) у зобов`язанні за кредитним договором № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року, договором поруки № 010/08-3/3113/в/1 від 17 серпня 2007 року та договором іпотеки № 010/08-3/3113/V/1 від 20 вересня 2007 року, за відступлення яких ним сплачено кошти в сумі 2 050 000,00 грн на користь АТ «Райффайзен Банк Аваль», то вказані кошти повинні бути стягнуті на його користь з АТ «Райффайзен Банк Аваль» як безпідставно набуті.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд:

розірвати договір комісії № 2306/16 на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, який укладений 23 червня 2016 року між ним та ПАТ «Артем-Банк»;

стягнути на його користь з АТ «Райффайзен Банк Аваль» 2 050 000,00 грн, а також 1 063 261,08 грн інфляційних втрат та 293 178,00 грн - 3% річних.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Розірвано договір комісії № 2306/16 на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, який укладений 23 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Артем-Банк».

Стягнуто з АТ «Райффайзен Банк» на користь ОСОБА_1 2 050 000,00 грн; 1 063 251,08 грн - інфляційних втрат; 293 178,00 грн - 3 % річних та судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відступлення прав за іпотечним договором АТ «Райффайзен Банк Аваль» та АТ «Артем-Банк» могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_1 бути не міг. Є встановленим, що між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» не укладені правочини, які б свідчили про перехід до нього прав банку як кредитодавця, стороною договору відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) заявник ( ОСОБА_1 ) не може бути. Отже, правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків сторони, яка вибула, в цих правовідносинах, відсутнє, що унеможливлює і процесуальне правонаступництво.

Зазначене підтверджуються висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 09 грудня 2020 року (справа № 461/7538/14-ц), а саме, що між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» не укладені правочини, які б свідчили про перехід до нього прав банку як кредитодавця, а також про відсутність наступництва у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони у цих правовідносинах.

Вказані обставини свідчать про те, що право вимоги, щодо набуття якого позивачем укладено договір комісії від 23 червня 2016 року № 2306/16, не було передано ні ОСОБА_1 , ні ПАТ «Артем-Банк», а залишилося у ПАТ «Райффайзен банк Аваль», оскільки не набуто ні ОСОБА_1 , ні AT «Артем-Банк».

Тобто ОСОБА_1 не набув право вимоги, яке належить кредитору - АТ «Райффайзен Банк Аваль» за договором кредиту № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року, договором поруки № 010/08-3/3113/в/1 від 17 серпня 2007 року та договором іпотеки №010/08-3/3113/V/1 від 20 серпня 2007 року відповідно до договору комісії № 2306/16 від 23 червня 2016 року у сумі 2 050 000 грн.

Додатковим рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 травня 2022 року стягнуто з АТ «Райффайзен Банк» на користь держави судовий збір у розмірі 11 350 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року та додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 травня 2022 року оскаржено в апеляційному порядку АТ «Райффайзен Банк».

Постановою Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року та додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 травня 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.

За результатами вирішення справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню. Суд першої інстанції обґрунтовано вказав про безпідставне набуття АТ «Райффайзен Банк Аваль» 2 050 000,00 грн, які було сплачено АТ «Артем-Банк» хоча від свого імені, але в порядку виконання своїх зобов`язань за договором комісії. Договірні відносини між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 щодо відступлення права вимоги відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2022 року АТ «Райффайзен Банк» подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року, а справу направити на новий судовий розгляд до Печерського районного суду м. Києва.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник вважає, що рішення у справі ухвалено без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статті 261, 625, 1212 ЦК України), викладеного у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 365/388/20, від 20 березня 2019 року у справі № 753/20633/15-ц, від 11 квітня 2018 року у справі № 910/7031/17, від 01 вересня 2021 року у справі № 754/16590/17; від 01 вересня 2021 року у справі № 754/16590/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 2469цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Місцевим судом не враховано, що правочини (договір факторингу, відступлення права вимоги), які були укладені між АТ «Артем-Банк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль» на виконання договору комісії № 2306/16, є дійсними, у встановленому порядку не скасовані та не оскаржені.

Разом із тим, на думку заявника, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

У справі № 461/7538/14-ц встановлено, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі договору факторингу правомірно (законно) відступив право вимоги на користь АТ «Артем-Банк».

Договір комісії № 2306/16 не містить положень про строки повернення АТ «Артем-Банк» чи АТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у разі розірвання укладеного правочину, а враховуючи, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року набрало законної сили 08 вересня 2022 року, то й правовідносини за вказаним правочином припинилися з цієї дати, тому підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з липня 2016 року по березень 2021 року не має.

Судами не застосовано наслідки спливу позовної давності, а висновки про те, що така давність позивачем не пропущена, є помилковими.

Також заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 1077, 1011, 1016, 1212 ЦК України у сукупності та можливості стягнення коштів за договором комісії з особи, яка не є стороною такого договору, та за умови, що відступлення права вимоги відбулося належним чином у визначений законом спосіб за договором факторингу, який є чинним та не визнаний судом недійсним.

Крім того, заявник вважає, що справа не підсудна Галицькому районному суду м. Львова, враховуючи місцезнаходження відповідачів у справі, територіально підсудна Печерському районному суду м. Києва чи Шевченківському районного суду м. Києва (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Провадження у суді касаційної інстанції

27 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Фаловської І. М. відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відмовлено у задоволенні заяви АТ «Райффайзен Банк» про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року.

Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

09 листопада 2022 року ухвалою Верховного Суду зупинено виконання рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року, додаткового рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 травня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

16 березня 2023 року, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Мартєва С. Ю., у касаційному провадженні № 61-8984св22 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у цій справі визначено Сердюка В. В., суддями, які входять до складу колегії, визначено Стрільчука В. А. та Фаловську І. М.

16 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ОСОБА_1 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 червня 2016 року між ОСОБА_1 (комітент) та ПАТ «Артем-Банк» (комісіонер) укладено договір комісії № 2306/16 на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, за умовами якого комісіонер зобов`язався за дорученням комітента за комісійну винагороду вчинити за рахунок комітента від свого імені правочини з первісним кредитором щодо набуття права вимоги до позичальника за кредитним договором, а також до поручителя та іпотекодавця за договорами забезпечення за ціною, не більше узгодженої сторонами, що становить 2 050 000,00 грн, і в строки, визначені сторонами у цьому договорі, а саме до 24 червня 2016 року (включно).

Пунктом 2.2 договору комісії визначено, що належним виконанням комісіонером своїх обов`язків за цим договором вважається набуття комітентом прав вимоги до позичальника за кредитним договором, а також до поручителя та іпотекодавця за договорами забезпечення.

Відповідно до пункту 1.1 договору комісії терміни з великої літери, що вживаються у цьому договорі, мають наступні значення:

«Первісний кредитор» - означає наступну особу: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

«Позичальник» - означає наступну особу: громадянин України ОСОБА_2 , який є позичальником за кредитним договором № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року, що укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 ;

«Іпотекодавець» - означає наступну особу: ОСОБА_2 , який є іпотекодавцем за договором іпотеки № 010/08-3/3113/V/2 від 20 серпня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 5670, укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 ;

«Поручитель» - означає наступну особу: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ганна-Марія» (далі - ТОВ «Ганна-Марія»), що є поручителем за договором поруки № 010/08-3/3113/в/1 від 17 серпня 2007 року, укладеним між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Ганна-Марія»;

«Кредитний Договір» - означає: кредитний договір № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року, що укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та позичальником, разом із змінами, доповненнями та укладеними додатковими угодами до нього;

«Договір іпотеки» - означає: договір іпотеки № 010/08-3/3113/V/2 від 20 серпня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 5670, укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та іпотекодавцем, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року;

«Договір поруки» - означає: договір поруки № 010/08-3/3113/в/1 від 17 серпня 2007 року, укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Ганна-Марія» на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року;

«Договори забезпечення» - означають: договір іпотеки та договір поруки.

На виконання умов вказаного договору комісії 24 червня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (цедент) та ПАТ «Артем-Банк» (цесіонарій) укладено договір факторингу, згідно з пунктом 2.1 якого в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, фактор зобов`язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.

Пунктом 2.2 договору факторингу визначено, що з дати відступлення прав вимоги клієнт перестає бути стороною кредитного договору, а фактор стає виключним та єдиним кредитором за кредитним договором та набуває всіх прав за ним.

Відповідно до пункту 1.1. договору факторингу терміни з великої літери, що вживаються у цьому договорі, мають наступні значення:

«Позичальник» - означає особу ОСОБА_2 , який є позичальником за кредитним договором № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року;

«Іпотекодавець» - означає особу, що передала в іпотеку клієнту майно, належне їй на праві власності, для забезпечення виконання зобов`язань позичальника - ОСОБА_2 за кредитним договором № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року, а саме: ОСОБА_2 ;

«Поручитель» - означає наступну особу: ТОВ «Ганна-Марія»;

«Кредитний Договір» означає: кредитний договір № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року, що укладений між клієнтом та ОСОБА_2 ;

«Договір іпотеки» означає: договір іпотеки № 010/08-3/3113/V/2 від 20 серпня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г. В., зареєстрований в реєстрі за № 5670, укладений між клієнтом і ОСОБА_2 на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року;

«Договір поруки» - означає: договір поруки № 010/08-3/3113/в/1 від 17 серпня 2007 року, укладений між клієнтом та ТОВ «Ганна-Марія» на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року;

«Борг» - означає суму грошових коштів, належну до сплати клієнту позичальником за кредитним договором. До боргу включається сума основної (позичкової) заборгованості (кредиту), нараховані та несплачені проценти за користування кредитними коштами, нараховані та несплачені штрафні санкції та інші платежі, визначені у розрахунку заборгованості;

«Права Вимоги» - означає всі права вимоги клієнта до позичальника за кредитним договором на дату відступлення прав вимоги, включаючи всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні клієнту у якості кредитора, щодо виплати суми боргу.

На виконання умов договору комісії № 2306/16 від 23 червня 2016 року, у зв`язку з укладенням договору факторингу від 24 червня 2016 року, між АТ «Райффайзен Банк Аваль» (цедент) та АТ «Артем-Банк» (цесіонарій) 24 червня 2016 року укладено договір відступлення прав за договором поруки № 010/08-3/3113/в/1 від 17 серпня 2007 року, що укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Ганна-Марія», відповідно до пункту 1.1. якого цедент передає, а цесіонарій приймає права за договором поруки, що зазначений у додатку 1 до цього договору.

За актом приймання-передачі документів від 24 червня 2016 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» передало, а АТ «Артем-Банк» прийняло договір поруки № 010/08-3/3113/в/1 від 17 серпня 2007 року.

З акта приймання-передачі права вимоги (додаток № 2 до договору комісії № 2306/16 на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення від 23 червня 2016 року) від 24 червня 2016 року видно, що комісіонер (АТ «Артем-Банк») передав, а комітент ( ОСОБА_1 ) прийняв право вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 за кредитним договором № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року, що укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» і ОСОБА_2 ; та право вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Ганна-Марія за договором поруки № 010/08-3/3113/в/1 від 17 серпня 2007 року, що укладений між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Ганна-Марія».

Додатком № 5 до договору комісії № 2306/16 ОСОБА_1 передано перелік судових справ та виконавчих проваджень, що стосуються придбаних прав вимоги, зокрема:

- справа № 2-2891/09 (2-509/10 р.) за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 , ТзОВ «Ганна-Марія» про стягнення 172 949,81 дол. США;

- справа № 461/7538/14-ц за спільною заявою АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 про затвердження мирової угоди;

- виконавче провадження № 47005021, відкрите 25 березня 2015 року державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області на підставі виконавчого листа, виданого 20 лютого 2015 року Галицьким районним судом м. Львова у справі № 461/7538/14-ц;

- виконавче провадження № 45137479, відкрите 17 жовтня 2014 року державним виконавцем ВДВС Пустомитівського РУЮ на підставі виконавчого листа, виданого 01 липня 2011 року Шевченківським районним судом м. Львова у справі № 2-509/2010.

24 червня 2016 року на виконання договору комісії № 2306/16 від 23 червня 2016 року, між АТ «Артем-Банк» (цесіонарій) та АТ «Райффайзен Банк Аваль» (цедент) укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., зареєстрований в реєстрі № 2008, згідно з яким цедент передав, а цесіонарій прийняв права за договором іпотеки № 010/08-3/3113/V/2 від 20 серпня 2007 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 5670, укладений між клієнтом і ОСОБА_2 на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 010/08-3/3113/в від 17 серпня 2007 року.

Відповідно до додатку № 1 до договору відступлення прав за договором іпотеки від 24 червня 2016 року та актом приймання-передачі документів від 24 червня 2017 року, АТ «Райффайзен Банк Аваль» передало АТ «Артем-Банк» права вимоги та договір іпотеки 010/08-3/3113/V/2 від 20 серпня 2007 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г. В., зареєстрований у реєстрі за № 5670.

На виконання умов договору комісії № 2306/16 від 23 червня 2016 року, 24 червня 2016 року між АТ «Артем-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки 010/08-3/3113/V/2 від 20 серпня 2007 року, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М., зареєстрований в реєстрі № 2013.

За актом приймання-передачі від 24 червня 2016 року ОСОБА_1 передано договір іпотеки 010/08-3/3113/V/2 від 20 серпня 2007 року.

Проєкти усіх укладених у подальшому договорів (у тому числі договору комісії № 2306/16 від 23 червня 2016 року), додатків, актів до них, як і процедура переходу прав вимоги за вказаними договорами від AT «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , розроблені та надані департаментом проблемних кредитів Львівської обласної дирекції відділення AT «Райффайзен Банк Аваль».

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони стягувача у виконавчому провадженні № 47005021 з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на нього, як правонаступника - фізичну особу.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 26 грудня 2017 року (справа 461/7538/14-ц) заяву ОСОБА_1 задоволено. Замінено стягувача у виконавчому провадженні № 47005021 з ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на правонаступника - фізичну особу ОСОБА_1 .

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 09 липня 2018 року ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 26 грудня 2017 року скасовано. У задоволенні заяви відмовлено, оскільки визначених законом підстав для заміни сторони стягувача - ПАТ «Райффайзен банк Аваль» на фізичну особу ОСОБА_1 немає, так як між ПАТ «Артем-Банк» та ОСОБА_1 не було укладено правочину про відступлення права вимоги у такій самій формі, як правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передано ПАТ «Артем-Банк».

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 461/7538/14-ц (провадження № 61-42695св18) постанову Апеляційного суду Львівської області від 09 липня 2018 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні касаційної скарги, Верховний Суд зазначив, що як випливає зі встановлених судами у цій справі обставин, фактично сторони кредитних правовідносин уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін. Крім того, відступлення прав за іпотечним договором ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Артем-Банк» могло вчинити лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) шляхом укладення договору факторингу, стороною якого ОСОБА_1 бути не міг. У справі встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» не укладені правочини, які б свідчили про перехід до нього прав банку як кредитодавця, стороною договору відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) заявник не може бути. Отже, наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах, відсутнє, що унеможливлює процесуальне правонаступництво.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Щодо позовної вимоги про розірвання договору комісії

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору комісії та про стягнення з АТ «Райффайзен Банк Аваль» 2 050 000 грн, як безпідставно набутих, суди попередніх інстанцій зазначили, що укладення договору комісії між ОСОБА_1 та АТ «Артем-Банк», а також договору факторингу та договорів відступлення прав вимоги за договорами забезпечення (іпотеки та поруки) між АТ «Артем-Банк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль» та їх виконання сторонами не призвели до наслідків, передбачених умовами цих договорів, а саме: право вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення (іпотеки та поруки) не було передано від АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , який через АТ «Артем-Банк» сплатив за відступлення права вимоги 2 050 000 грн, які 24 червня 2016 року були отримані АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідно до частини першої статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно з частиною третьою статті 1016 ЦК України комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).

Частиною четвертою статті 1016 ЦК України передбачено, що у разі порушення третьою особою договору, укладеного з нею комісіонером, комісіонер зобов`язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази. Комітент має право вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи.

Особливістю договору комісії є те, що майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента (частина перша статті 1018 ЦК України). Комісіонер, який придбав майно в інтересах комітента, незважаючи на те що він діяв від власного імені, не може вважатися власником такого майна.

Договір комісії за своєю природою не є договором про відчуження майна, оскільки предметом такого договору є винятково правовідносини з надання послуг.

Під час комісії не відбувається передача права власності від комісіонера до комітента - комітент хоча і не бере участі в угоді з придбання/реалізації майна, проте він весь час залишається власником цього майна або відповідних грошових коштів.

Тобто право власності на придбане за договором комісії переходить безпосередньо від комітента до третіх осіб або від третіх осіб до комітента. Комісіонер права власності на це майно не набуває.

На виконання умов договору комісії між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Артем-Банк» укладено договір факторингу.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 1077 ЦК України зазначено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

У постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) вказала про те, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами на користь фізичної особи є можливим лише за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Отже, у судовій практиці релевантною залишається позиція, що якщо попередній кредитор (банк) не перебуває у процедурі ліквідації, фізична особа не може бути стороною договору про відступлення права вимоги за кредитним договором.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не перебувало на стадії ліквідації та не могло відступити права вимоги за кредитним і забезпечувальними договорами на користь ОСОБА_1 .

У справі № 461/7538/14-ц встановлено:

між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен банк Аваль» не укладені правочини, які б свідчили про перехід до нього прав банку як кредитодавця, стороною договору відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором) ОСОБА_1 не може бути;

АТ «Артем-Банк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль» повністю виконали свої зобов`язання за договорами комісії та факторингу, тому вважати, що ОСОБА_1 не було передано право вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення (іпотеки та поруки), неправильно. Таке право було документально передано ОСОБА_1 , але він не зміг його реалізувати, оскільки є фізичною особою, якій передача такого права заборонена законом;

ОСОБА_1 зі своєї сторони теж виконав свої зобов`язання та сплатив 2 050 000 грн, проте не зміг реалізувати переданого йому права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив, зокрема, розірвати договір комісії, укладений між ним та АТ «Артем-Банк».

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 у справі № 912/1856/16, від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18 та від 28 травня 2020 року у справі № 910/7164/19.

Чинне цивільне законодавство та юридична доктрина розмежовує такі категорії як «розірвання порушеного договору» та «визнання договору недійсним». Розірвання договору і визнання договору недійсним розрізняються між собою по суті і наступними за фактом їх здійснення наслідками:

1) у випадку розірвання договору - це правомірні вольові дії сторін договору, що мають за юридичну мету припинення договірно-правових відносин. Підставами недійсності договорів як правочину є, перш за все, або невідповідність договору закону або іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2) будь-які порушення закону, що спричиняють недійсність договору, повинні мати місце ще при його укладенні. Недійсний договір втрачає силу з моменту його укладення. При розірванні договору, навпаки, обставини, що були підставою цього розірвання, повинні з`явитися вже після укладення договору, і лише з моменту розірвання зобов`язання сторін припиняються на майбутнє. Згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України зобов`язання, що виникли з договору, що розривається, припиняються при розірванні договору в судовому порядку - з моменту набрання рішення суду про розірвання договору законної сили.

3) визнання договору недійсним має своїм наслідком двосторонню реституцію, передбачену статтею 216 ЦК України. При розірванні договору сторони відповідно до частини четвертої статті 653 ЦК України не мають права повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір був розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати збитків, завданих зміною або розірванням договору (частина п`ята статті 653 ЦК України).

Відповідно до положень статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. У свою чергу, розірвання договору допускається лише за згодою сторін або за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.

Колегія суддів вважає позовну вимогу про розірвання договору комісії неефективним способом захисту прав позивача, оскільки у разі розірвання договору комісії договір факторингу залишається чинним, а тому у позивача не може виникнути підстав для витребування у АТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів, як безпідставно набутих, відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

Тому, враховуючи фактичні обставини справи, ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 є пред`явлення позову про визнання договору комісії та договору факторингу недійсними на підставі частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Щодо застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2021 року у справі № 334/4600/15 висловлено позицію про те, що «за змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків (додатковий наслідок). Правила статті 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину…».

Враховуючи те, що ОСОБА_1 не є стороною договору факторингу, до відповідних правовідносин не можна застосовувати абзац 1 частини першої статті 216 ЦК України, оскільки двостороння реституція незастосовна, якщо тільки одна сторона повертається у попереднє становище. У такому разі мають бути застосовні приписи статті 1212 ЦК України.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 травня 2022 року у справі № 903/359/21.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 березня 2022 року у справі № 296/3518/19 (провадження № 61-20356св21).

Відповідачем за вимогою про стягнення коштів на підставі приписів статті 1212 ЦК України має бути учасник цивільних відносин, який безпосередньо та безпідставно збагатився за рахунок позивача.

У справі, яка переглядається, АТ «Артем-Банк» діяв на виконання договору комісії та сплатив передані йому ОСОБА_1 грошові кошти за договором факторингу до АТ «Райффайзен Банк Аваль», не набувши на них права, тому колегія суддів вважає, що лише у разі визнання недійсними договорів комісії та факторингу у ОСОБА_1 може виникнути право вимагати повернення безпідставно набутого майна (грошей) АТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Щодо застосування до спірних правовідносин статті 625 ЦК України

Приписи статті 625 ЦК України можуть бути застосовні до відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, зокрема і того, що випливає з відносин безпідставного збагачення. У разі визнання правочину недійсним стягнення передбачених статтею 625 ЦК України коштів відбувається, починаючи з часу набрання законної сили рішенням суду про таке визнання.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. (постанова Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 128/3851/14-ц, провадження № 61-1405св19).

Щодо доводів касаційної скарги про сплив позовної давності

Колегія суддів, надаючи оцінку доводам касаційної скарги про те, що судами не застосовано наслідки спливу позовної давності і позовна давність позивачем пропущена, виходить із такого.

Місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам АТ «Райффайзен Банк» про застосування позовної давності, вказав про те, що ОСОБА_1 стало відомо про порушення його прав та інтересів з дня ухвалення Верховним Судом постанови від 09 грудня 2020 року про залишення без змін постанови апеляційного суду від 09 липня 2018 року у справі № 461/7538/14-ц, де встановлено, що факт укладення правочинів та дії, вчинені їх сторонами, не призвели до належного виконання умов цих договорів, а саме - право вимоги від AT «Райффайзен Банк» не було передано до ОСОБА_1

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у травні 2021 року, тому за таких обставин відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено позовну давність.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Беручи до уваги передчасність цього позову, недоведеність вимог та неефективний спосіб захисту порушеного права, колегія суддів не вбачає підстав для застосування положень статті 267 ЦК України.

Щодо доводів касаційної скарги про непідсудність справи

Стосовно доводів заявника про те, що справа не підсудна Галицькому районному суду м. Львова, враховуючи місцезнаходження відповідачів у справі, і територіально підсудна Печерському районному суду м. Києва чи Шевченківському районного суду м. Києва, колегія суддів вказує таке.

З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Райффайзен Банк» (в особі Львівської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк») та ПАТ «Артем-Банк» про розірвання договору комісії № 2306/16, який укладено у м. Львові 23 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Артем-Банк», стягнення коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Правочини, укладені між ПАТ «Артем-Банк» та АТ «Райффайзен Банк Аваль» на виконання договору комісії № 2306/16 (договір факторингу, договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки та договір відступлення прав за договором поруки), укладені також у м. Львові.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 11 жовтня 2021 року справу було передано на розгляд Печерському районному суду м. Києва.

Вказану ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 листопада 2021 року скасовано ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 11 жовтня 2021 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до частини другої статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За частиною сьомою статті 28 ЦПК України позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням.

Львівська обласна дирекція ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (відповідач) знаходиться на вул. Матейка, 8 у м. Львові, що територіально відноситься до Галицького районного суду м. Львова.

Відповідно до частин шостої-восьмої статті 28 ЦПК України, яка регулює підсудність справ за вибором позивача, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб можуть пред`являтися за місцем заподіяння шкоди, позови що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи пред`являються за місцем їх знаходження, позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Зазначеними нормами передбачено альтернативну територіальну підсудність. Отже, ОСОБА_1 за своїм вибором правомірно звернувся до Галицького районного суду м. Львова з позовом за місцезнаходженням філії (представництва юридичної особи) АТ «Райффайзен Банк» - Львівської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного судів про наявність у позивача права на повернення безпідставно набутого майна (грошей) від АТ «Райффайзен Банк Аваль», але розірвання договору комісії, за наявності дійсного договору факторингу, не дає позивачу права на повернення сплачених коштів, тому останнім обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.

Враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що ефективним способом захисту права позивача є звернення до суду з позовом про визнання договорів комісії та факторингу недійсними, а можливість звернення ОСОБА_1 з вимогою про повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів) від АТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі частини першої статті 1212 ЦК України та можливість ставити питання про відповідальність за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) пов`язані з набранням законної сили рішенням суду про визнання договорів комісії та факторингу недійсними.

Враховуючи те, що під час розгляду справи суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, однак неправильно застосували наведені вище норми права, колегія суддів доходить висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин підлягає скасуванню і додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 травня 2022 року, як невід`ємна складова основного судового рішення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Виходячи із положень статей 133, 141 ЦПК України, суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша статті 141 ЦПК України).

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування судових рішень місцевого та апеляційного судів з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , то сплачений АТ «Райффайзен Банк» судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 18 387,00 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 24 516,00 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «Райффайзен Банк».

Керуючись статтями 402, 409, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 20 квітня 2022 року, додаткове рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 08 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк», Публічного акціонерного товариства «Артем-Банк» про розірвання договору, стягнення коштів, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (код за ЄДРПОУ 14305909) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 18 387,00 грн та за подання касаційної скарги у розмірі 24 516,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук