Постанова

Іменем України

12 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 521/8358/21

провадження № 61-12597св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Південний»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 червня 2022 року у складі судді Мирончук Н. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» (далі - ПАТ АБ «Південний») про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 04 травня 2016 року наказом № 430-к-рс Акціонерного банку «Південний» (далі - АБ «Південний») її прийнято на роботу та призначено на посаду начальника відділення № 15-32.

Наказом № 33-к-рс від 14 січня 2019 року її переведено на посаду начальника відділення № 15-32 регіонального відділення в м. Одеса.

Наказом № 55-к-рс від 27 січня 2021 року відділення № 15-32 з 01 лютого 2021 року підпорядковане регіональному центру в м. Одеса.

06 травня 2021 року наказом № 285-к-рс її звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку із скороченням штату працівників.

Підставою для її звільнення зазначено: наказ № 99 від 19 лютого 2021 року; письмові повідомлення про звільнення від 22 лютого 2021 року та від 19 квітня 2021 року; відмова від переведення на іншу роботу від 22 лютого 2021 року, 02 та 19 квітня 2021 року.

Вважає, що її було звільнено з роботи незаконно та з порушенням вимог статей 42, 49-2 КЗпП України, оскільки у відповідача не було змін в організації виробництва і праці, які б викликали скорочення штату працівників. Також стверджує про те, що їй не були запропоновані всі наявні вакантні посади на підприємстві відповідача.

Упродовж періоду попередження про скорочення штату з 22 лютого 2021 року до дня розірвання трудового договору 06 травня 2021 року, роботодавець не повідомив її про те, що були вакантні посади начальників відділень № 15-51, № 15-35, № 15-03, тобто такі ж посади, на якій працювала вона. При цьому, як вказує позивачка, на посаду начальника відділення № 15-51 (вакантна посада станом на 22 лютого 2021 року) прийнято на роботу іншого працівника, на посаду начальника відділення № 15-35 (вакантна посада станом на квітень 2021 року) переведено заступника начальника відділення, а посада начальника відділення № 15-03 залишалась вакантною.

Роботодавцем було дотримано процедуру попередження позивача, що мало місце 22 лютого 2021 року та 19 квітня 2021 року, про подальше звільнення, однак упродовж періоду попередження їй не було запропоновано наявні інші вакантні посади у банку. Відповідач не запропонував обрати вищевказані посади із тих, які були наявні на підприємстві, для можливого переведення позивачки за її згодою, тим самим відповідач порушив її право на працю та на переважне право на залишення на роботі, передбачене статтею 42 КЗпП України. Відповідачем не було зробленого порівняльного аналізу продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.

Позивачка має дві вищі освіти, в тому числі за спеціальністю управління персоналом і економіка праці, будучи начальником відділення № 15-32 у підсумковому плані виконання роботи відділення, в якому вона працювала, отримало 105,4 відсотки показників ефективності за системою КРІ, тобто із 18 відділень банку в м. Одеса відділення, де вона працювала, станом на 01 січня 2021 року було на 4-ому місці за показниками, є господарсько-економічно обґрунтованим, у зв`язку з чим вона, відповідно, мала переважне право на залишення на роботі.

Відповідач не врахував її достатню кваліфікацію та загальний стаж роботи в банківській сфері більше 16 років, внаслідок незаконного звільнення вона має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, внаслідок незаконного звільнення їй заподіяну моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв`язків через незаконне звільнення, що змушує її докладати значних зусиль для організації свого життя, погіршився стан її здоров`я, у зв`язку з чим вона змушена була лікуватися, таке погіршення стану її здоров`я є у причинно-наслідковому зв`язку із завданням моральної шкоди, оскільки вона неодноразово зверталась до лікарів з листопада 2020 року, тому, на думку позивачки з відповідача на її користь слід стягнути моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд:

визнати протиправним та скасувати наказ АБ «Південний» № 285-к-рс від 06 травня 2021 року про її звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України;

поновити її на посаді, рівнозначній раніше займаній посаді начальника відділення № 15-32 АБ «Південний»;

стягнути з АБ «Південний» на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 07 травня 2021 по дату ухвалення рішення у справі.

стягнути моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 червня 2022 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .

Визнано протиправним та скасовано наказ АБ «Південний» № 285-к-рс від 06 травня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді, рівнозначній раніше займаній посаді начальника відділення № 15-32 АБ «Південний».

Стягнуто з АБ «Південний» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 травня 2021 року, але не більш як за один рік.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Додатковим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 липня 2022 року стягнуто з ПАТ АБ «Південний» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав про те, що роботодавець, усупереч положенням статті 49-2 КЗпП України, не запропонував позивачці всі наявні вакантні посади, а також порушив переважне право позивачки на залишення на посаді, передбачене положеннями статті 42 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів справи не вбачається причинного зв`язку між протиправними діями відповідача та завданою моральною шкодою позивачці з огляду на відсутність достатніх доказів у розумінні статті 80 ЦПК України.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2022 року відмовлено ПАТ «АБ «Південний» у задоволенні заяви про роз`яснення рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 червня 2022 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Рішення місцевого суду оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 та ПАТ АБ «Південний».

Постановою Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ПАТ АБ «Південний» задоволено, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 липня 2022 року та ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2022 року скасовано.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачкою не доведено порушення роботодавцем її трудових прав під час звільнення, яке відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

ПАТ АБ «Південний» спростовало підстави позову та довело належним чином, що позивачку звільнено з роботи на законній підставі, тому підстав для її поновлення на попередній роботі немає.

Встановлено, що позивачці були запропоновані усі наявні на підприємстві вакантні посади, а тому відповідачем у повному обсязі виконані вимоги статті 49-2 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 червня 2022 року в частині відмови у стягненні моральної шкоди та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за обмежений період в один рік, та постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено апеляційним судом без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (статей 40, 49-2 КЗпП України), викладених у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У період попередження про скорочення штату і до дня розірвання трудового договору роботодавець не запропонував три вакантні посади, зокрема посади начальника відділення № 15-51, № 15-03 та № 15-35.

Вважає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення.

Також у касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування:

- статті 42 КЗпП України та проведення порівняльного аналізу працівників на аналогічній посаді з кваліфікацією та продуктивністю праці при проведенні звільнення працівника на підставі частини першої статті 40 КЗпП України у подібних правовідносинах, де є вручення повідомлення про наступне звільнення з посади, а не в день її звільнення;

- статті 235 КЗпП України та врегулювання питання безпідставності обмеження строку стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за обмежений строк, не більше як за один рік, якщо строки розгляду справи були затягнені не з вини позивача.

Крім того, заявниця вказує про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки ані нею, ані відповідачем не оскаржувалися в апеляційному порядку додаткове рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 липня 2022 року та ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2022 року, у зв`язку з чим у суду апеляційної інстанції не було повноважень їх переглядати та відповідно ухвалювати щодо них судові рішення.

Провадження у суді касаційної інстанції

18 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

У лютому 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

23 лютого 2023 року ухвалою Верховного Суду відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про розгляд справи у судовому засіданні за її участі. Справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

ПАТ АБ «Південний» у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі наказу № 430-к-рс від 29 квітня 2016 року ОСОБА_1 з 04 травня 2016 року прийнята на посаду начальника відділення № 15-32 ПАТ АБ «Південний» (т. 1, а.с. 30-31).

Наказом № 33-к-рс від 19 січня 2019 року ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділення № 15-32 регіонального відділення в м. Одеса (т. 1, а.с. 31).

Відповідно до витягу з протоколу засідання Наглядової Ради АТ АБ «Південний» № 59 від 30 грудня 2020 року з 01 лютого 2021 року внесені зміни до організаційної структури банку, Регіональному центру в м. Одеса АБ «Південний» підпорядковано, зокрема, відділення № 15-32 (т. 1, а.с. 49-51).

На підставі наказу № 55-к-рс від 27 січня 2021 року з 01 лютого 2021 року відділення № 15-32 підпорядковане Регіональному центру в м. Одеса (т. 1, а.с. 31).

Зі змісту наказу голови Правління Банку Ванецьянц А. Ю. від 19 лютого 2021 року № 99 видно, що на виконання рішення Наглядової Ради Банку від 19 лютого 2021 року, вирішено скоротити штат працівників відділення № 15-32 Регіонального центру в м. Одеса АБ «Південний», а саме: начальник відділення - 1 (одна) штатна одиниця; завідувач каси - 1 (одна) штатна одиниця; головний менеджер з операційної роботи - 1 (одна) штатна одиниця; менеджер з роздрібного бізнесу - 3 (три) штатні одиниці; менеджер з корпоративного бізнесу - 1 (одна) штатна одиниця; касир - 2 (дві) штатні одиниці (т. 1, а.с. 115).

Згідно з повідомленням про заплановане вивільнення від 22 лютого 2021 року начальника відділення № 15-32 регіонального центру в м. Одеса ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення з посади, на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку з огляду на зміни в організаційній структурі АБ «Південний», а саме закриттям відділення № 15-32 Регіонального центру АБ «Південний» у м. Одеса, розташованого за адресою: Одеса, Адміральський проспект, 1, прим. 101 та відповідним скороченням штату працівників відділення (т. 1, а.с. 35, 116).

У цьому повідомленні ОСОБА_1 запропоновано переведення на іншу посаду, перелік яких долучено до повідомлення (т. 1, а.с. 36-40, 117-121).

За цим переліком станом на 22 лютого 2021 року ОСОБА_1 запропоновано вакантні посади, зокрема, рівнозначні тій, з якої передбачалось її вивільнення:

- начальник відділення № 15-73 Регіонального центру в м. Одеса (м. Одеса, вул. Генерала Петрова, 26) з посадовим окладом у розмірі 16 935,00 грн;

- начальник відділення № 26-17 Регіонального центру в м. Київ (м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 4) з посадовим окладом у розмірі 28 000,00 грн.

Від кожної із запропонованих посад, включно із зазначеними вище, ОСОБА_1 відмовилася (т. 1, а.с. 36-40, 117-121).

02 квітня 2021 року ОСОБА_1 запропоновано перелік вакантних посад станом на 02 квітня 2021 року, з якого видно, що їй запропоновано вакантні посади, зокрема, рівнозначні тій, з якої передбачалося її вивільнення:

- начальник відділення № 15-05 Регіонального центру в м. Одеса (м. Подільськ, вул. Соборна, буд. 200) з посадовим окладом у розмірі 17 495,00 грн;

- начальник відділення № 15-73 Регіонального центру в м. Одеса (м. Одеса, вул. Генерала Петрова, буд. 26) з посадовим окладом у розмірі 16 935,00 грн;

- начальник відділення № 03-05 Регіонального відділення в м. Дніпро (м. Дніпро, вул. Воскресенська, 36/вул. Собінова, 1) з посадовим окладом у розмірі 12 425,00 грн (т. 1, а.с. 122-126).

Від кожної із запропонованих посад, включно із зазначеними вище, ОСОБА_1 відмовилася (т. 1, а.с. 122-126).

Із повідомлення про заплановане вивільнення від 19 квітня 2021 року начальника відділення № 15-32 регіонального центру в м. Одеса видно, що ОСОБА_1 повідомлено про заплановане вивільнення з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, з огляду на зміни в організаційній структурі АБ «Південний», а саме закриттям відділення № 15-32 Регіонального центру АБ «Південний» в м. Одеса, розташованого за адресою: Одеса, Адміральський проспект, 1, прим. 101 та скороченням штату працівників відділення (т. 1, а.с. 41, 127).

У цьому повідомленні ОСОБА_1 запропоновано переведення на іншу посаду, перелік яких долучено до повідомлення (т. 1, а.с. 42-45, 128-131).

Зі змісту переліку станом на 19 квітня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 запропоновано вакантні посади, зокрема, рівнозначні тій, з якої передбачалося її вивільнення:

- начальник відділення № 15-73 Регіонального центру в м. Одеса (м. Одеса, вул. Генерала Петрова, буд. 26) із посадовим окладом у розмірі 16 935,00 грн;

- начальник відділення № 26-17 Регіонального центру в м. Київ (м. Київ, вул. Раїси Окіпної, буд. 4) із посадовим окладом у розмірі 28 000,00 грн;

- начальник відділення №15-05 Регіонального центру в м. Одеса (м. Подільськ, вул. Соборна, буд. 200) з посадовим окладом у розмірі 17 495,00 грн.

Від запропонованих посад, включно із зазначеними вище, ОСОБА_1 відмовилась, про що вчинила особистий підпис (т. 1, а.с. 42-45, 128-131).

Наказом голови Правління АБ «Південний» № 285-к-рс від 06 травня 2021 року, начальника відділення № 15-32 регіонального центру в м. Одеса, ОСОБА_1 звільнено з роботи 06 травня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку із скороченням штату працівників. Зобов`язано управління внутрішніх операцій та обліку виплатити грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку у кількості 37 календарних днів: 02 календарних дні за період роботи з 04 травня 2018 року по 03 травня 2019 року; 14 календарних днів за період роботи з 04 травня 2019 року по 03 травня 2020 року; 21 календарний день за період роботи з 04 травня 2020 року по 03 травня 2021 року; а також виплатити вихідну допомогу у розмірі середньомісячної заробітної плати (т. 1, а.с. 34).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 26 жовтня 2021 року витребувано у ПАТ АБ «Південний»: інформацію, щодо штатних розписів працівників АБ «Південний» станом на 22 лютого 2021 року, 02 квітня 2021 року, 19 квітня 2021 року (день попередження про звільнення ОСОБА_1 ) та станом на 06 травня 2021 року (день звільнення ОСОБА_1 ) із зазначенням повного переліку вакантних посад; інформацію, щодо списку посад, на які було здійснено приймання працівників у АБ «Південний» з 22 лютого 2021 року до 06 травня 2021 року із зазначенням дати приймання на роботу; результати порівняльного аналізу працівників, начальників відділень АБ «Південний» з кваліфікацією та продуктивністю праці начальника відділення № 15-32 ОСОБА_1.

На виконання ухвали суду АБ «Південний» надано штатні розписи працівників банку станом на 22 лютого 2021 року (т. 3, а.с. 67-187), 02 квітня 2021 року (т. 2, а.с. 210; т. 3, а.с. 66), 19 квітня 2021 року (т. 2, а.с. 89-209), 06 травня 2021 року (т. 1, а.с. 217; т. 2, а.с. 88) із зазначенням повного переліку вакантних посад.

Зі змісту наданих суду штатних розписів видно, що станом на 22 лютого 2021 року відсутні відомості щодо існування у штаті посади начальника відділення № 15-51 (м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 24) (т. 3, а.с. 156-157), а також відсутні дані щодо вакантної посади начальника відділення № 15-51 (т. 3, а.с. 184-187).

У штатному розписі станом на 02 квітня 2021 року наявна посада начальника відділення № 15-51 (м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 24) (т. 3, а. с. 33). Доказів того, що відділення № 15-51 не функціонувало суду не надано, серед вакантних посад ця посада у переліку відсутня.

Зі змісту наданих до суду штатних розписів видно, що станом на 22 лютого 2021 року існувала (не була вакантною) посада начальника відділення № 15-03 (м. Одеса, вул. Катерининська, 17) (т. 3, а. с. 146).

У штатному розписі станом на 02 квітня 2021 року посада начальника відділення № 15-03 відсутня (т. 3, а. с. 23), а у вакантних посадах цієї посади не вказано (т. 3, а. с. 62 - 66).

На обґрунтування своїх доводів, зокрема щодо порівняльного аналізу працівників, позивачем надано до суду роздруківку з найменуванням «Итоговое выполнение планов по регионам» з поміткою «по Одессе», станом на 01 січня 2021 року, з якої вбачається, що відділення № 15-32 зайняло четверту позицію серед наявних вісімнадцяти з показником КРІ 105,4% (найвищий показник рейтингу - 111,2 %, найнижчий - 87,7 %) (т. 1, а. с. 46).

З наданої роздруківки з найменуванням «Итоговое выполнение планов по регионам» з поміткою «Вся Украина 2020», наданої позивачкою, вбачається, що станом на 01 січня 2021 року відділення № 15-32 зайняло п`ятнадцяту позицію серед наявних тридцяти з показником КРІ 105,4% (найвищий показник рейтингу - 114,4 %, найнижчий - 98,6 %) (т. 1, а.с. 47).

Спростовуючи позицію позивачки, представник відповідача до суду надав Акт порівняльного аналізу від 06 травня 2021 року, згідно з яким надано порівняльний аналіз працівників на аналогічній посаді (56 начальників відділень) з кваліфікацією та продуктивністю праці начальника відділення № 15-32 ОСОБА_1. та виявлено відсутність підстав для застосування положень статті 42 КЗпП України (т. 1, а.с. 137, 216).

Під час розгляду справи не було встановлено, що позивачка притягувалася до дисциплінарної відповідальності.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 стверджувала, що роботодавцем у період вирішення питання про її звільнення їй не були запропоновані всі вакантні посади, зокрема посади начальника відділення № 15-51, № 15-03 та № 15-35.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника (постанова Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15).

Згідно із статтею 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно

з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі

№ 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року

у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) міститься правовий висновок про те, що «за положеннями частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами

в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Встановивши, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності та штату працівників, у тому числі й посади позивачки, ОСОБА_1 завчасно попереджалася про майбутнє вивільнення, а з часу повідомлення про наступне вивільнення та до дати звільнення їй пропонувалися не всі вакантні посади, що були в наявності у відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем порушено вимоги трудового законодавства при звільненні позивачки.

Положеннями статті 49-2 КЗпП України передбачено обов`язок роботодавця пропонувати вакантні посади, працівнику, посада якого скорочується, у період повідомлення про майбутнє вивільнення, а не до, чи після нього.

Місцевий суд, надавши оцінку штатним розписам, поданих банком, встановивши фактичні обставини справи, дійшов висновку, що у період з 22 лютого 2021 року по 02 квітня 2021 року посада начальника відділення № 15-51 була вакантною, а посада начальника відділення № 15-03 була вакантною з 02 квітня 2021 року, але роботодавцем не надано позивачці інформації щодо цих посад.

Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи нове рішення у справі у частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, дійшов висновку, що позивачку звільнено з роботи на законній підставі, тому підстав для її поновлення на попередній посаді немає.

При цьому апеляційний суд зазначив, що на момент вивільнення позивачки не були вакантними посади начальника відділення № 15-03 та начальника відділення № 15-51. Це підтверджено наявними у матеріалах справи доказами та з достовірністю доводить, що протягом двох місяців з дня попередження про наступне вивільнення і на день звільнення ОСОБА_1 вказані посади не були вакантними. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачці були запропоновані усі наявні на підприємстві вакансії, від яких вона відмовилася, а тому відповідачем у повному обсязі виконані вимоги статті 49-2 КЗпП України.

Апеляційний суд,встановивши, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, а саме, скорочення чисельності штату працівників, а позивачка попереджалася про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, її повідомлено про неможливість запропонувати їй іншу роботу в силу відсутності вакантних посад, які б відповідали її кваліфікаційному рівню, освіті та досвіду роботи, дійшов правильного висновку про те, що відповідачем не було порушено вимоги частини другої статті 40, частини першої статті 42 КЗпП України, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, тому відповідач мав законні підстави для розірвання трудового договору та звільнення позивачки за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивачкою не доведено порушення роботодавцем її трудових прав під час звільнення, яке відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

Аналізуючи доводи касаційної скарги та підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, яка переглядається, з урахуванням усіх конкретних обставин, апеляційний суд у системному зв`язку статей 40, 42 та 49-2 КЗпП України надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, які виникають при вирішенні спору про поновлення на роботі працівника, звільненого на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників.

Перевіряючи доводи заявниці про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (статей 40, 49-2 КЗпП України), викладених у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20, колегія суддів враховує таке.

Так, у справі № 946/6628/19 (провадження № 61-9503св20) Верховний Суд, частково задовольняючи касаційну скаргу ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство», змінюючи постанову Одеського апеляційного суду від 16 червня 2020 року та виключаючи з її мотивувальної частини посилання суду на порушення ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» положень частини третьої статті 49-2 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, зазначив, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишення на роботі при скороченні чисельності штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. При визначенні працівників з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці, використовуються ознаки, які в сукупності характеризують виробничу діяльність працівників: наявність певної освіти, стаж і досвід роботи, ставлення до роботи, якість виконуваної роботи тощо.

У цій справі судом апеляційної інстанції установлено, що за штатним розписом у ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» станом на 01 червня 2019 року були наявні дві посади експерта з внутрішніх розслідувань у службі економічної безпеки та запобігання корупції. Відповідно до наказу ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» від 13 червня 2019 року № 253 «Про зміну штатного розпису служби економічної безпеки та запобігання корупції», з 01 вересня 2019 року одна штатна посада експерта з внутрішніх розслідувань підлягала скороченню. Відповідач не надав доказів на підтвердження вирішення питання щодо наявності переважного права на залишення на роботі у працівників, які займали посади експерта з внутрішніх розслідувань у службі економічної безпеки та запобігання корупції.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20 (провадження № 61-1357св21), залишаючи касаційну скаргу Сторожинецького центру дитячо-юнацької творчості Сторожинецької міської ради без задоволення, а постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2020 року без змін, вказав на те, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку, що при звільненні позивачки відповідачем було порушено положення статті 49-2 КЗпП України та не запропоновано позивачці наявну в установі вакантну посаду заступника директора Сторожинецького центру дитячо-юнацької творчості Сторожинецької міської ради, яка з 02 по 13 січня 2020 року була вільною та на яку було призначено за переведенням у день звільнення позивачки (13 січня 2020 року) ОСОБА_1 у порядку переведення з посади методиста туристично-краєзнавчого напряму Сторожинецького центру дитячо-юнацької творчості Сторожинецької міської ради. Враховуючи те, що на зазначену посаду було прийнято в порядку переведення особу, яка займала посаду методиста Сторожинецького центру дитячо-юнацької творчості Сторожинецької міської ради (яка є рівнозначною посаді, яку займала позивачка до звільнення), доводи касаційної скарги про те, що позивачка не підходила за досвідом роботи на посаду заступника директора Сторожинецького центру дитячо-юнацької творчості, а тому їй таку посаду не було запропоновано, є необґрунтованими.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).

Подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц; провадження № 14-43цс22).

Отже, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а тому колегія суддів не бере до уваги посилання заявниці на неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 946/6628/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 723/822/20.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування: статті 42 КЗпП України щодо проведення порівняльного аналізу працівників на аналогічній посаді з кваліфікацією та продуктивністю праці при проведенні звільнення працівника на підставі частини першої статті 40 КЗпП України у подібних правовідносинах, де вручення повідомлення про наступне звільнення з посади, а не в день її звільнення; статті 235 КЗпП України щодо врегулювання питання безпідставності обмеження строку стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за обмежений строк, не більше як за один рік, якщо строки розгляду справи були затягнені не з вини позивачки, колегія до уваги не бере з огляду на таке.

Посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах заявник повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.

ОСОБА_1 зазначаючи норми права, щодо яких, на її думку, відсутній висновок Верховного Суду про їх застосування, не обґрунтовує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цих норм для правильного вирішення справи та не обґрунтовує в чому саме полягає неправильність висновків суду апеляційної інстанції з питання застосування положень частини першої статті 40 та статей 42 і 235 КЗпП України.

Колегія суддів також відхиляє доводи заявниці про те, що апеляційний суд не мав повноважень на перегляд додаткового рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 липня 2022 року, оскільки додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення.

Водночас доводи касаційної скарги про відсутність правових підстав для перегляду ухвали Малиновського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2022 року в апеляційному порядку заслуговують на увагу. Із матеріалів справи видно, що таке судове рішення учасниками справи не оскаржувалось, а тому підстав для його перегляду у суду апеляційної інстанції не було, однак вказане порушення не призводить до зміни чи скасування оскарженої постанови Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до незгоди із оскарженим судовим рішенням апеляційного суду та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц; провадження № 14-446цс18).

Отже, суд апеляційної інстанції, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, правові висновки Верховного Суду, з`ясувавши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, наявні у справі докази, яким надав належну оцінку у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач своєчасно та належним чином повідомив позивачку про наступне вивільнення та в повному обсязі виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні вакантні посади, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення позивачки, а тому ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади на законній підставі у встановленому законом порядку, що стало підставою для відмови у задоволенні її позовних вимог у частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у місцевому суді, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів доходить висновку про залишення касаційної скаргу без задоволення та залишення без змін постанови Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року у цій справі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 402, 406, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська СуддіВ. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук