РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 квітня 2023 р. Справа № 120/1053/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 , законного представника ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )

до: Міністерства соціальної політики України (вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601)

про: визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 як законний представник ОСОБА_2 з позовною заявою до Міністерства соціальної політики України про визнання протиправним та скасування наказу №283 від 17.10.2022 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що наказом відповідача від 17.10.2022 року №283 розпочато реорганізацію Державної установи "Центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю "Промінь". На переконання позивача, наслідком реорганізації даної установи буде виключення її фінансування з державного бюджету України, а тягар по утриманню установи покладатиметься на батьків дітей з інвалідністю, чим будуть звужуватися соціальні гарантії та права, встановлені Конституцією України. Позивач зазначає, що установа, яка має бути створена - Державне некомерційне підприємство "Центр комплексної реабілітації "Промінь", не має власного статуту, у зв`язку з чим неможливо відстежити її діяльність щодо надання реабілітаційних послуг дітям з інвалідністю. З огляду на викладене, позивач вважає вищевказаний наказ протиправним та звертається до суду з даним позовом з метою його скасування.

Разом із позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 09.02.2023 року, яка залишена без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2023 року, у задоволенні зазначеної заяви відмовлено.

Ухвалою суду від 13.02.2023 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

14.03.2023 року та 20.03.2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що відповідно до ст. 6 Закону України "Про управління об?єктами державної власності" уповноважені органи управління об?єктами державної власності відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть облік об?єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об?єктів, приймають рішення щодо їх подальшого використання; погоджують та / або приймають рішення про передачу об?єктів державної власності в комунальну власність до сфери управління інших органів, уповноважених управляти об?ектами державної власності тощо. Відповідач звертає увагу, що до сфери управління Міністерства соціальної політики належать 8 державних реабілітаційних установ у різних регіонах нашої держави, основним завданням яких є забезпечення надання реабілітаційних послуг, зокрема здійснення медичної реабілітації. При цьому частина таких реабілітаційних центрів уже мають ліцензії у сфері охорони здоров?я і успішно працюють надаючи відповідні послуги, в тому числі Центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю "Промінь". Водночас як зауважує відповідач, організаційно-правова форма зазначених установ передбачає фінансування їх функціонування (утримання) з державного бюджету (за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю), але відповідно до законодавства про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення не передбачає надання державними реабілітаційними установами, зокрема Центром, послуг з медичної реабілітації в межах відповідних програм державних гарантій за рахунок коштів державного бюджету, що спрямовуються Національною службою здоров?я України. Наразі розпочато процес реорганізації окремих державних реабілітаційних установ, що належать до сфери управління Мінсоцполітики, які мають медичну ліцензію з метою побудови системного рішення та розширення сфери надання реабілітації щодо надання послуг з реабілітації громадянам. На сьогодні законодавство передбачає пакети медичних послуг, щодо яких Національною службою здоров?я України, відповідно до покладених на неї завдань, укладає договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій Надання послуг з реабілітації у сфері охорони здоров?я за програмою медичних гарантій покликане допомогти людині у відновленні порушених чи втрачених фізичних навичок та пристосуватися до нових умов життя після лікування. Це означає, що фахівці реабілітації самостійно обирають необхідні методи та засоби реабілітації згідно із протоколом лікування та іншими нормативно-правовими актами, які допоможуть людині досягнути визначеного індивідуального реабілітаційного плану. Тобто, в рамках пакету медичних гарантій реабілітація надається до того моменту, поки пацієнт потребує такої реабілітації та не будуть досягнуті намічені цілі в індивідуальному реабілітаційному плані, які можуть тривати більше ніж 14 днів. Таким чином, реорганізація державних реабілітаційних установ у державні некомерційні підприємства не передбачає зміни їхньої форми власності, вони й надалі залишатимуться у сфері управління Мінсоцполітики. У такому разі, їх перетворення дасть можливість розширення напрямів реабілітаційних послуг у рамках програми медичних гарантій, що забезпечить комплексну та якісну реабілітацію. Крім того, реабілітаційним установам може відшкодовуватися вартість наданих дитині з інвалідністю реабілітаційних послуг за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 №309 „Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення реабілітації дітей з інвалідністю" (зі змінами). Відповідно до цієї постанови Кабінету Міністрів України для забезпечення дитини реабілітаційними послугами один з ії батьків чи її законний представник має право подати документи до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад і органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації або фактичним місцем проживання дитини. Відповідач зазначає, що на сьогодні розробляються проекти статутів державних некомерційних підприємств, у яких буде передбачено проведення комплексу реабілітаційних заходів для осіб з інвалідністю. Підсумовуючи викладене відповідач вказує, що твердження позивача про протиправність оскаржуваного наказу базуються виключно на особистих припущеннях та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

Правом на подання відповіді на відзив позивач не скористався.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

17.10.2022 року відповідачем прийнято видано наказ № 283 "Про реорганізацію Державної реабілітаційної установи "Центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю "Промінь".

П. 1 зазначеного наказу визначено реорганізувати Державну реабілітаційну установу "Центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю "Промінь" шляхом її перетворення у Державне некомерційне підприємство "Центр комплексної реабілітації "Промінь".

Позивач є дитиною з інвалідністю, яка відвідує вищевказану установу.

На переконання законного представника позивача, наслідком реорганізації даної установи буде виключення її фінансування з державного бюджету України, а тягар по утриманню установи покладатиметься на батьків дітей з інвалідністю, чим будуть звужуватися соціальні гарантії та права, встановлені Конституцією України. Крім того, установа, яка має бути створена - Державне некомерційне підприємство "Центр комплексної реабілітації "Промінь", не має власного статуту, у зв`язку з чим неможливо відстежити її діяльність щодо надання реабілітаційних послуг дітям з інвалідністю.

Відтак законний представник вважає вищевказаний наказ протиправним та в інтересах позивача звертається до суду з даним позовом з метою його скасування.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням про Міністерство соціальної політики, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 423 від 17.06.2015 року, визначено, що Міністерство соціальної політики України (Мінсоцполітики) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов`язкового державного соціального та пенсійного страхування, соціального захисту населення, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, торгівлі людьми, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, надання соціальних послуг та проведення соціальної роботи, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, ветеранів праці, ветеранів війни, осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині організації виплати їм разової грошової допомоги, ветеранів військової служби, жертв нацистських переслідувань, дітей війни та жертв політичних репресій, пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки (державна допомога, пільги, житлові субсидії та інші виплати, що проводяться за рахунок державного бюджету, соціальні послуги) та за дотриманням прав дітей, а також забезпечує формування та реалізує державну політику щодо здійснення державного нагляду у сфері загальнообов`язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності в частині забезпечення відповідності законодавству рішень правління Фонду соціального страхування, державного регулювання та нагляду за дотриманням норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо призначення (перерахування) і виплати пенсій у солідарній системі та щодо взаємодії Пенсійного фонду України з Фондом соціального страхування, у сфері гуманітарної допомоги.

Згідно п. 3 вказаного Положення основними завданнями Мінсоцполітики, серед інших, є забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, зокрема осіб з інвалідністю, ветеранів праці, жертв нацистських переслідувань, дітей війни та жертв політичних репресій, громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; ветеранів військової служби в частині пенсійного забезпечення.

Відповідно до покладених завдань Мінсоцполітики визначає правові, економічні та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність закладів соціального обслуговування, реабілітаційних установ, санаторіїв для осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю, підприємств та установ протезної галузі, і забезпечує оптимізацію та розвиток їх мережі (п. 4 Положення).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" №2961 (далі - Закон №2961) визначено основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

Так, ст. 1 Закону №2961 визначено, що реабілітація осіб з інвалідністю - система медичних, психологічних, педагогічних, фізичних, професійних, трудових, фізкультурно-спортивних, соціально-побутових заходів, спрямованих на надання особам допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство, а також забезпечення осіб з інвалідністю допоміжними засобами реабілітації і медичними виробами;

- реабілітаційний заклад - установа, підприємство, заклад, у тому числі їх відділення, структурні підрозділи, незалежно від форми власності, що здійснює реабілітацію осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю відповідно до державних соціальних нормативів у сфері реабілітації.

Приписами ст. 12 Закону №2961 передбачено, що систему реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю складають:

органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління системою реабілітації осіб з інвалідністю;

реабілітаційні заклади незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;

будинки дитини - заклади дошкільної освіти системи охорони здоров`я для дітей з фізичними та/або інтелектуальними порушеннями віком до чотирьох років незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;

заклади дошкільної освіти (ясла-садки) комбінованого типу для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, у складі яких можуть бути групи загального розвитку, компенсуючого типу, сімейні, прогулянкові, в яких забезпечується дошкільна освіта з урахуванням стану здоров`я дітей, їх розумового, психологічного, фізичного розвитку, незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;

заклади дошкільної освіти (центри розвитку дитини) системи освіти, в яких забезпечуються фізичний, розумовий і психологічний розвиток, корекція психологічного і фізичного розвитку, оздоровлення дітей, які відвідують інші заклади освіти чи виховуються вдома;

спеціальні заклади освіти - спеціальні заклади загальної середньої освіти та навчально-реабілітаційні центри для дітей, які потребують корекції фізичного та/або розумового розвитку;

заклади, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері соціального захисту населення та охорони здоров`я;

заклади та установи незалежно від типу та форми власності, що надають соціальні послуги;

реабілітаційні відділення санаторно-курортних закладів;

протезно-ортопедичні підприємства незалежно від відомчого підпорядкування, типу і форми власності;

установи культури, санаторно-курортні та оздоровчі заклади громадських організацій осіб з інвалідністю;

академічні та галузеві науково-дослідні, науково-методичні установи, які беруть участь у здійсненні державної політики у сфері реабілітації осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст. 14 Закону №2961 реабілітаційні заклади в Україні створюються на основі державної, комунальної і приватної власності, а також шляхом об`єднання майна різних форм власності. Порядок створення, реорганізації та ліквідації реабілітаційних закладів встановлюється законом.

Згідно ст. 42 Закону №2961 фінансування заходів з реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, витрат на утримання реабілітаційних закладів здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, цільових страхових фондів, засновників реабілітаційних закладів, добровільних пожертвувань та інших джерел, передбачених законом.

Щорічно при формуванні державного і місцевих бюджетів визначаються видатки на реалізацію індивідуальних програм реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, а також на функціонування реабілітаційних закладів - для відповідних розпорядників коштів.

Наказом Міністерства соціальної політики №855 від 09.08.2016 року затверджено Типове положення про центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю.

Відповідно до вказаного положення центр комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю - реабілітаційна установа, цільовим призначенням якої є здійснення комплексу реабілітаційних заходів, спрямованих на створення умов для всебічного розвитку осіб з інвалідністю, які досягли повноліття, та/або дітей з інвалідністю, та/або дітей віком до трьох років (включно), які належать до групи ризику щодо отримання інвалідності (далі - Особа), засвоєння ними знань, умінь, навичок, досягнення і збереження їхньої максимальної незалежності, фізичних, розумових, соціальних, професійних здібностей з метою максимальної реалізації особистого потенціалу.

Установа забезпечує тимчасове перебування та/або перебування в стаціонарному режимі осіб на безоплатній основі.

Постановою Кабінету Міністрів України №309 від 27.03.2019 року затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення реабілітації дітей з інвалідністю.

Цим Порядком визначається механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті за програмою "Соціальний захист осіб з інвалідністю" .

Головним розпорядником бюджетних коштів, відповідно до зазначеного Порядку, є Мінсоцполітики.

Розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня є

- Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - Фонд) - відповідальний виконавець бюджетної програми;

- орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань соціального захисту населення, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - регіональні органи);

- структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - місцеві органи).

Фонд за погодженням із головним розпорядником бюджетних коштів розподіляє бюджетні кошти, що спрямовуються на надання реабілітаційних послуг дітям з інвалідністю (далі - діти), між регіональними органами, які розподіляють бюджетні кошти між місцевими органами пропорційно чисельності дітей, які перебувають у них на обліку та потребують реабілітаційних послуг відповідно до індивідуальних програм реабілітації.

Протягом року Фонд за погодженням із головним розпорядником бюджетних коштів може здійснювати перерозподіл бюджетних коштів між регіональними органами, а регіональні органи - між місцевими органами на підставі їх звернень.

Бюджетні кошти спрямовуються на відшкодування вартості реабілітаційних послуг для дітей реабілітаційним установам, що мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Перелік реабілітаційних установ не є вичерпним і формується Фондом за інформацією, поданою реабілітаційними установами, з наданням копії ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики, та даних щодо вартості складових реабілітаційних послуг.

Перелік реабілітаційних установ оприлюднюється на офіційних веб-сайтах Мінсоцполітики, Фонду, місцевих і регіональних органів.

П. 11 вказаного Порядку визначено, що відшкодування вартості реабілітаційних послуг для дітей здійснюється місцевими органами в межах бюджетних коштів шляхом їх безготівкового перерахування реабілітаційним установам як оплати за надані послуги відповідно до укладених договорів на підставі актів наданих послуг у розмірі, що не перевищує встановленої граничної вартості реабілітаційних послуг, а якщо вартість таких послуг є меншою від граничної, - у розмірі, що не перевищує фактичної вартості реабілітаційних послуг.

З аналізу наведених положень вбачається, що особи з інвалідністю, мають право на отримання допомоги у відновленні та компенсації порушених або втрачених функцій організму для досягнення і підтримання соціальної та матеріальної незалежності, трудової адаптації та інтеграції в суспільство. Зазначена допомога надається, серед інших, і в реабілітаційних установах. Реабілітаційні заклади в Україні створюються на основі державної, комунальної і приватної власності, а також шляхом об`єднання майна різних форм власності. Державні реабілітаційнві установи належать до сфери управління Міністерства соціальної політики України. Фінансування заходів з реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, витрат на утримання реабілітаційних закладів здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, цільових страхових фондів, засновників реабілітаційних закладів, добровільних пожертвувань та інших джерел, передбачених законом.

В межах даної справи судом встановелно, що 17.10.2022 року відповідачем прийнято видано наказ № 283 "Про реорганізацію Державної реабілітаційної установи "Центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю "Промінь".

П. 1 зазначеного наказу визначено реорганізувати Державну реабілітаційну установу "Центр комплексної реабілітації для дітей з інвалідністю "Промінь" шляхом її перетворення у Державне некомерційне підприємство "Центр комплексної реабілітації "Промінь".

Позивач є дитиною з інвалідністю, яка відвідує вищевказану установу.

На переконання законного представника позивача, наслідком реорганізації даної установи буде виключення її фінансування з державного бюджету України, а тягар по утриманню установи покладатиметься на батьків дітей з інвалідністю, чим будуть звужуватися соціальні гарантії та права, встановлені Конституцією України. Крім того, установа, яка має бути створена - Державне некомерційне підприємство "Центр комплексної реабілітації "Промінь", не має власного статуту, у зв`язку з чим неможливо відстежити її діяльність щодо надання реабілітаційних послуг дітям з інвалідністю.

В контексті наведеного суд зауважує, що відповідно до змісту долучених до позовної заяви листів відповідача № 12342/0/2-22/20 від 22.11.2022 року, № 12377/0/2-22/20 від 22.11.2022 року, Міністерство соціальної політики України повідомляло, що реорганізовані реабілітаційні установи шляхом їх перетворення на державні некомерційні підприємства залишаються у сфері управління Мінсоцполітики. Вказано, що реабілітаційним установам може відшкодовуватися вартість наданих дитині з інвалідністю реабілітаційних послуг за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.2019 № 309 "Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення реабілітації дітей з інвалідністю" (зі змінами), згідно з якою для забезпечення дитини реабілітаційними послугами один з її батьків чи законний представник має право подати документи до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад і органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації або фактичним місцем проживання дитини.

У листі Мінсоцполітики № 12377/0/2-22/20 від 22.11.2022 року також зазначено, що на сьогодні розробляються проекти статутів державних некомерційних підприємств, у яких буде передбачено проведення комплексу реабілітаційних заходів для осіб з інвалідністю.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З аналізу вказаної норми слідує, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Ч. 2 ст. 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Таким чином, обов`язковою умовою правового захисту у суді є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи в сфері публічних правовідносин, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України і конкретизоване у спеціальних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитися щодо наявності у особи, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

З`ясування питання порушених прав, свобод чи інтересів позивачів передує розгляду питання щодо правомірності (законності) рішення дії чи бездіяльності, які оскаржуються. Відсутність порушення прав, свобод чи інтересів позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності таких рішень, дій чи бездіяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року в адміністративній справі № 826/4406/16 та від 15 серпня 2019 року в адміністративній справі № 1340/4630/18.

Суд зазначає, що законним представником не наведено конкретних обставини, які свідчать про реальне порушення його прав чи інтересів шляхом прийняття відповідачем оскаржуваного наказу.

Твердження законного представника про те, що тягар по утриманню реорганізованої установи буде покладатись на батьків дітей з інвалідністю, чим будуть звужуватись соціальні гаранті та права, встановленні в Конституції України під час воєнного стану в Україні, є абстрактними та ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Тим паче, як зазначалось судом вище фінансування заходів з реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, витрат на утримання реабілітаційних закладів здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, цільових страхових фондів, засновників реабілітаційних закладів, добровільних пожертвувань та інших джерел, передбачених законом. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України №309 від 27.03.2019 року "Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення реабілітації дітей з інвалідністю" передбачено можливість відшкодування вартості наданих дитині з інвалідністю реабілітаційних послуг за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Ч. 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи, що спір вирішено не на користь позивача, підстави для присудження їй судового збору, сплаченого при зверненні до суду, відсутні.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , поданої в інтересах ОСОБА_2 , до Міністерства соціальної політики України про визнання протиправним та скасування наказу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Законний представник: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 )

Відповідач: Міністерство соціальної політики України (вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567866)

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 20.04.2023 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна